Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Друга вірного не можна нічим замінити, «Вірний друг — міцний захист: хто знайшов його, знайшов скарб. Вірному другові немає ціни, і немає міри доброті його» (Сир. 6, 14-15), й обгороджене царство (див.: Притч. 18, 19); друг вірний — скарб одушевлений. Друг вірний — дорожчий за золото й безліч дорогоцінного каміння. Друг вірний — «замкнений сад, закладений колодязь, запечатане джерело» (Пісн. 4, 12), які тимчасово відкривають і якими тимчасово користуються. Друг вірний — пристановище для заспокоєння. А коли він вирізняється розсудливістю, то це ще цінніше! Коли він високий ученістю, ученістю всебічною, яка має бути й була колись наша вченість, то це ще важливіше? А коли він і «син світла» (Ін. 12, 36), або «чоловік Божий» (1 Тим. 6, 11), або такий, що «наближається до Господа [Бога))» (Вих. 19, 22), або «муж: кращих бажань» (Дан. 9, 23), або достойний одного з подібних найменувань, якими Писання відрізняє мужів божественних, високих, які належать горньому, то це вже дар Божий і, мабуть, вище нашої гідності. А коли і приходить він до нас від друга, і притім рівночесного і чеснотою, і дружбою з нами, то це ще приємніше і солодше, і запашніше мира, що прикрашає «бороду і краї одежі»(Пс. 132, 2).

2. Чи достатньо цього? І чи точно слово зобразило вам мужа цього? Або потрібно, наслідуючи старання живописця, не раз накладати фарби, щоб передати вам словом зроблене його зображення? Отже, опишемо його повніше і виразніше. Хто найвідоміший із законодавців? Мойсей. Хто святіший зі священиків? — Аарон. Обидва брати не менш і благочестям, як і плоттю. Або краще сказати, один — «Бог фараону» (Вих. 7, 1), заступник і законодавець Ізраїлю, який входить в середину хмари, споглядальник Божественних таємниць і тайноводитель, будівничий істинної скинії, «яку збудував Господь, а не чоловік» (Євр. 8, 2); обидва ж рівно ієреї, як сказано: «Мойсей і Аарон між ієреями Його» (Пс. 98, 6). Один — князь князів, ієрей ієреїв, використовує Аарона, де тільки потрібний язик, і сам служить «замість Бога» (Вих. 4, 16). А другий трохи нижче за першого, але набагато перевершує інших гідністю і близькістю до Бога. Обидва вражають стратами Єгипет, розсікають море, переводять через нього Ізраїля, потопляють ворогів, зводять хліб з неба, то дають, то утішають, понад сподівання, воду в пустелі. Обидва перемагають Амалика святим підняттям рук і прообразуванням вищого таїнства. Обидва ведуть і поспішають у землю обітовану. Чи не знайоме щось для вас у цьому образі? Живописуюче слово чи не ясно зобразило вам зі мною однойменного і єдинодушного мужа? 3. Один з них мене помазав і того, який ховався, вивів в оточення. Не знаю, що його спонукало і чому він захопився, зробивши негідно живучого в ньому Духа. (Хоч яке жорстоке слово це, однак скажу, тому що дружба переносить все, що терпить і чує). Другий приходить утішити мене і примирити з Духом. І тепер для мене дороге його пришестя (та і як не дорожити ним тому, хто віддавав перевагу вам перед усім своїм життям?), однак докоряю йому за те, що прийшов пізніше, ніж вимагала потреба.

Для чого допомога після навали й поразки, найкращий із друзів і помічників? Для чого керманич після бурі і ліки після загоєння рани? Чи посоромився ти, заподіявши нам насильство, як братолюбний, або й сам, як маючий владу, обурився на непослух? Котрого з братів звинувачуєш і котрого звільняєш від докору? Скажу тобі словами Іова (і він ремствував на друга, хоча не на такого і не в таких стражданнях): «до тих прихильний, або кому допомагаєш, чи не цьому, у кого велика сила, чи не тому, у кого велика мудрість і знання» (Іов. 26, 2, слов’янський переклад)? А це, як бачу, буває нині з багатьма суддями, які легше вибачать найтяжчу провину людям значним, ніж легку незначним. Хоча ж ти й сам, можливо, бачиш це (мені, який ставить тебе як зразок і правило досконалості, і разом має веління не бути швидким на суд (див.: Мф. 7, 1), не дозволено і висловлювати про тебе що-небудь недобре), однак і тобі, і кожному бажаючому я готовий по дружбі відзвітувати в моїй або непокорі, як назвуть, можливо, деякі, або передбачливості й обережності, як сам себе запевняю; щоб ти бачив, що маєш друга, котрий не зовсім безрозсудний і невіглас, але може інше розглянути краще за багатьох, сміливий у тому, що гідне сміливості, і боязкий, де є місце страху, і де не боятися — страшніше за все для того, хто має розум. 4. Як же розсудите й що визнаєте кращим? Чи накажете тепер дати вам звіт, чи вважатимете це непристойним часу, тому що зібралися ми святкувати, а не судитися; чи накажете відкласти справу до іншого часу і зібрання, бо потрібне довше слово, яке дозволяє теперішній день.

Що ж скажу вам гідне цього торжества, щоб і мені самому не відпустити вас голодними, тоді як я розпорядник бенкету? Очистимо себе, браття, заради мучеників, точніше ж сказати, заради Того, для Якого й вони очистили себе кров’ю й істиною; звільнимо «від усякої скверни плоті і духа Божого» (2 Кор. 7, 1), обмиємося, «чисті будемо»(Іс. 1, 16) і самі представимо тіла наші й душі в«жертву живу, святу, благоугодну Богові» (Рим. 12, 1). Тому що для чистого ніщо так не цінне, як чистота й очищення. Будемо подвизатися заради подвижників, перемагати заради переможців, свідчити істину заради свідків. Принесемо це в дар їх подвигів, щоб і нам самим стати увінчаними і спадкоємцями тієї ж слави, яку ми віддаємо їм і яка зберігається на небесах, про яку нагадує і яку малими рисами передає побачене тут. Будемо подвизатися проти начал і влади, проти невидимих гонителів і мучителів, проти мироправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних і близьнебесних, проти внутрішньої боротьби в нас самих, у наших пристрастях, проти повстань, які щодня ззовні нас випробовують. 5. Озброїмося терпінням проти дратівливості, я звіра, проти язика, як гострого меча, і погасимо сластолюбство, як вогонь. Приставимо до слуху двері, які б своєчасно відчинялися і зачинялися, і уцнотливим око, не дамо дотику приводити нас до сказу, смаку — терзати, щоб «смерть не ввійшла у наші вікна» (Єр. 9, 21) (як, по моєму розумінню, названі почуття), і осміємо непомірність сміху, не схилимо колін перед Ваалом через убогість, не поклонимося зі страху золотому образу, будемо боятися, щоб не убоятися чого-небудь більше, ніж Бога, і щоб не осквернити гріхом образа Його. У всьому сприймемо щит віри й уникнемо всіх стріл лукавого.

Страшна ця боротьба, велике ополчення і перемога велика! Якщо для цього ми зібралися або сходимося, то справді бажане Христу наше свято, дійсно ми вшанували або вшануємо мучеників, істинно переможні лики складаємо. Якщо ж маємо на увазі догодити примхам черева, віддатися тимчасовим забавам, внести сюди тлінне, думаємо знайти тут місце для пияцтва, а не для цнотливості, і час для купівлі і справ життєвих, а не для сходження і (насмілюся так сказати) обоження, до якого служать нам посередниками мученики, то, по-перше, не знаю, чи своєчасно це. Тому що яке порівняння соломи із пшеницею, плотських забав з подвигами мучеників? Перші пристойні видовищам, а останні — моїм зібранням. Перші властиві розпусним, а останні цнотливим; перші — плотоугодникам, останні — тим, що зреклися тіла. А потім хотів би я сказати щось сміливіше, але утримуюся від лихослів’я з поваги до дня; принаймні скажу (це буде набагато скромніше), що не цього вимагають від нас мученики.

6. Отже, браття, не будемо святого звершувати нечисто, високого — низько, чесного — безчесно, і, коротко сказати, духовного — по-земному. Тріумфує і юдей, але по букві; святкує і еллін, але на догоду демонам, а в нас як усе духовне: дія, рух, бажання, слова, навіть хода й одяг, навіть помах, тому що розум на все поширюється і у всьому створює людину у Бозі; так духовне і торжество, і веселощі.

Не забороняю давати собі і прохолоду, але зупиняю всяку непомірність. Якщо ж ми збираємося і духовно святкуємо пам’ять мучеників, то хоча багато сказати, щоб ми самі отримали за це однакові з ними нагороди й успадковували ту ж славу (тому що, як думаю, для очищених кров’ю, і для тих, що уподібнюються жертві Христовій святих мучеників, готується те, чого око не бачило, вухо не чуло, і не приходило на розум людський, який свобідно творить в собі уявлення про блаженство), принаймні (що, як я стверджую, також важливо), побачимо світлість святих мучеників, увійдем в радість того ж Господа і, наскільки знаю, ясніше й чистіше просвітлимося світлом блаженної, безначальної Тройці, у Яку ми увірували, Якій служимо і Яку сповідуємо перед Богом і людьми, ніскільки не боячись і не соромлячись ні зовнішніх ворогів, ні лжехристиян, які зустрічаються між нами, і супротивників Духа. І, о якби нам до останнього зітхання з великою відвагою зберігти цю прекрасну заставу святих отців, які жили ближче до Христа і до первісної віри, — це сповідування, у якому з дитинства ми виховані, яке насамперед навчилися виголошувати, і з ним, нарешті, переселитися із цього життя, взявши з собою звідси не що інше, як одне благочестя! Бог же миру, Який хрестом примирив нас із Собою, які зробилися Його ворогами через гріх, Який благовістував «мир далеким і близьким» (Еф. 2, 17), які перебувають під законом і поза законом, Отець любові і Любов (тому що цими переважно іменами Йому угодно називатися, аби самими іменами пропонувати нам братолюбство), давши «нову заповідь» — настільки любити один одного, наскільки ми самі Ним полюблені (Ін. 13, 34). Що дозволяє робити добре насильство і терпіти його у страсі, розсудливо уступати і мати також відвагу з розумом, довершувати великі пастви і малі збільшувати благодаттю, — Він сам, з великої благості Своєї, нехай утішить нас великою утіхою і нехай веде нас уперед, пасучи з нами і спасаючи стадо; а вас нехай надихає на всяку добру справу, нехай наставить духовно тріумфувати на честь мучеників, нехай удостоїть насолодитися там, де обитель усіх, що веселяться, і коли з’явитеся в правді, нехай наситить вас видінням Своєї слави, що споглядається у Христі Ісусі, Господеві нашому. Йому слава і держава, честь і поклоніння навіки-віків. Амінь.

« Слово 10 | Слово 12 »