В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Ми віруємо в єдину, святу, соборну і апос-
           тольську Церкву. У багатьох віруючих і не­віруючих виникає запитання, як може бути Церква святою, коли серед християн і навіть духовенства багато явних грішників. Як поєднати святість Церкви і наявність грішників? Перед тим, як розбирати, чому Церква свята, треба знати, щó є Церква.

Церква є Тіло Христове (Еф. 5, 23; Кол.1, 24). Главою Церкви є Христос (Еф. 3, 28; Кол.1,18). Оскільки Бог не є Бог мертвих, але Бог живих, то всі від віку спочилі у вірі з покаянням – святі. Всі, хто увійшов у Царство Небесне, – святі, бо в Царстві Божому не може бути нічого нечистого, нічого гріховного, не може бути зла ні в якому вигляді. Церква не випадково встановила свято всіх святих після зішестя Святого Духа на апостолів. Цим вона хоче підкреслити, що святими є не тільки ті, хто внесений у церковний календар, а й усі, хто удостоєний Царства Небесного за милістю Божою.

Ви скажете, що все це правильно, але ж ми віруємо у святу Церкву не тільки на небесах, але і на землі. Так! Церква свята не тільки на небі, але і на землі. Зверніть увагу на слово “вірую” стосовно святої Церкви. Вірувати можна тільки в те, що невідоме і недоказове. Ми бачимо святість, яка виявляється зовні, але від нас часто прихована внутрішня святість.

Ті, хто вірують у Христа, через Таїнство Хрещення входять до Церкви як її члени, а у Таїнстві Причастя з’єднуються в єдине тіло і дух з Господом. Якщо  людина свідомо не зрікається Бога словами чи справами, а намагається жити за заповідями євангельськими, кається у їх порушенні, то вона не “потенційно”, а у дійсності свята, вона – член Церкви, член Тіла Христового. Тому на літургії перед причастям Церква виголошує: “Святеє святим”. Це означає, що до святої чаші з Тілом та Кров’ю Христовою мають приступати тільки святі, тобто ті, хто очистився у Таїнстві Покаяння від гріхів через сповідь. Через грубі і свідомі гріхи християнин тимчасово відпадає від Церкви, а покаянням (“другим хрещенням”) може знову з’єднатися з Церквою. Так, духівник над людиною, що кається, читає молитву: “Господи, прийми і з’єднай його (її) зі святою Твоєю Церквою”. Якщо грішник не кається, то залишається поза Церквою. Таким чином, явні і таємні грішники знаходяться поза Церквою. Видимо вони можуть бути в Церкві, а невидимо вони відлучені від неї через гріх. Звідси сам собою напрошується висновок, що Церква залишається святою і на землі. Грішники не опоганюють її, тому що вони знаходяться поза нею.

Людина свята за образом і подобою Божою, свята, тому що в Таїнстві Хрещення “облачається” у Христа, свята, тому що причащається Тіла і Крові Христових. Нам треба частіше причащатися, а для цього – постійно каятися у своїх гріхах, а щоб каятися, треба знати їх.

Якщо християнин бореться з гріхом і буває уражений ним, але продовжує боротьбу – кається, просить прощення і допомоги від Бога, то він – святий воїн Христів. У боротьбі з гріхом він здобуває чимало духовних скарбів, яких не міг  би надбати іншим засобом. Як тіло через нарив вивергає з себе інородні частки, так і Господь вивергає чужих Йому. Вірніше, вони самі відходять від Церкви. Тому Церква завжди свята. Вона є таємниче Тіло Христове. “Лжеіменний” розум не може осягти цього. Тому і необхідна віра.

Хто хоче на досвіді пізнати таємниці християнства, повинен усі сили спрямувати на духовні діла, а не намагатися одним лише розумом усе зрозуміти. Ті богослови, які намагаються розумом зрозуміти християнство, йдуть протестантським шляхом. Протестантство – це розумове пізнання, зовнішнє знання, а православ’я – життя потаємне у Христі.

Легше розмірковувати, ніж трудитися, боротися зі своєю гріховною природою і молитися. “Християнство непомітно віддаляється від людей, залишається одне лицемірство”, – каже святитель Тихон Задонський.

Хоча суд Божий і схований від нас, але корисне для тих, хто спасається, Господь відкрив Своїм святим, а вони передали нам для нашої втіхи і навчання.

Так, святі отці кажуть, що в останні часи чернецтва не буде зовсім, або ж, якщо десь і зали­­­шиться його зовнішний вигляд, то без чернечого духовного життя. Не буде ніяких власних подвигів у тих, хто ніби шукає Царства Божого. Спасатись же будуть вони тільки терпінням скорбот та хвороб. Чому не буде подвигів? Тому що не буде в цих ченцях смирення, а без смирення подвиги принесуть більше шкоди, ніж користі; вони навіть можуть згубити людину, тому що  мимоволі викликають високі міркування про себе на тлі гріховного світу і породжують духовну оману. Тільки під керівництвом досвідчених духовних людей могли б бути допущені ті чи інші подвиги, але тепер їх немає.

Тепер нами керує Сам Господь, та частково – духовні книги, якщо хтось їх має і може розуміти. Як же керує Господь? Попускає гоніння, образи, хвороби, довготривалу старість з тяготами та немічністю.

У притчі про хазяїна, який наймав робітників, сказано, що ті, хто прийшов об одинадцятій годині, одержать плату нарівні з тими, хто працював увесь день. Цю притчу можна застосувати і до нас, до сучасних ченців та до тих, хто шукає Царства Божого, але які  дні земного життя провели недбало. Однак, за Своїм незрівнянним милосердям, Господь закликає нас у останню годину попрацювати у Його винограднику терпінням старості, хвороб, втратою близьких чи їх стражданнями. Якщо ж без нарікання будемо терпіти ці тяготи, то і нам зарахується це короткочасне страждання, як робітникам одинадцятої години, немов ми несли подвиг все життя. Більш того, Антоній Великий, авва Ісхаріон та інші стверджують, що ті, хто буде спасатись у останні часи смиренним терпінням скорбот, будуть прославлені вище за древніх отців.

Преподобний Серафим Саровський, погоджуючись із древніми святими отцями, каже, що якби ми знали, які блаженства уготовані тим, хто спасається, то погодились би тисячу років жити в келії з гадами, які гризуть наше тіло, тільки б не втратити майбутніх благ, які уготовані нам.

Терпінням вашим спасайте душі ваші. Нехай допомагає нам Господь до кінця донести скорботи і хвороби, які посилаються нам.

Амінь!