Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  



Рекомендуємо


УПЦ Київський Патріархат: Офіційний веб-сайт — www.cerkva.info






Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Житіє святого і преподобного отця нашого Онуфрія Великого

 

 

Розповів і записав преподобний Пафнутій, єгипетський пустельник

Розповідь свою починає так. "Одного дня, коли сидів я у своєму монастирі й безмовствував, прийшло бажання вийти у внутрішню пустелю й подивитися, чи нема там якогось ченця, що більше від мене служить Господові. Тому встав і, трохи хліба та води в дорогу взявши, вийшов з монастиря свого, нікому про себе не розповідаючи, і пішов у пустелю найглибшу. Йшов я чотири дні, ані хліба не куштував, ані води і дійшов до однієї печери замкненої, що мала одне віконце. Стояв я біля віконця, стукаючи десь годину, сподіваючись, що, за звичаєм чернечим, хтось до мене вийде і віддасть мені в Христі вітання. Не було нікого, хто б мені відповів, тож я відчинив двері й увійшов, кажучи: "Благослови". І побачив одного старця, що сидів, наче спав. Знову я "благослови" промовив і торкнувся плеча його, наче збудити хотів. І був він як порох: торкнувшись тіла його, я зрозумів, що він багато літ як помер. Бачив я і ризу, яка при стіні висіла, коли торкнувся до неї — стала як порох у моїй руці. Зразу тому, знявши зі себе мантію, покрив нею тіло померлого. Викопав руками яму в піщаній землі, поховав мощі його зі звичними псалмоспівами, і молитвою, і сльозами. Скуштувавши трохи з хліба, який носив зі собою, і води, підкріпився і заночував при гробі того старця. Зранку ж, помолившись, вирушив у внутрішню пустелю. Йшов декілька днів, знайшов другу печеру і бачив перед нею людські сліди. І розумів, що хтось живе в печері. Постукав і ніякої не почув відповіді. Увійшов усередину. Нікого там не знайшов і вийшов, думаючи, що якийсь раб Божий живе тут і пішов кудись у пустелю. Вирішив тому чекати на місці раба Божого, бажаючи бачити його і привітати в Господі. І перебував цілий день, чекаючи, і псалми Давидові без упину співав. Бачив же, що місце те вельми гарне, і фінік ріс з плодами своїми, і мале джерельце води живої текло, і дивувався красі місця того, бажаючи й самому жити на ньому, якщо б таке було можливе. Коли день схилявся до вечора, побачив череду буйволів і раба Божого посеред них (був же то преподобний Тимофій-пустельник). Коли ж вони до мене наблизилися, побачив я мужа без одягу, який волоссям своїм наготу тіла прикривав. Прийшовши до того місця, де я стояв, і мене побачивши, подумав, що я дух або привид, і став на молитві: багато духів нечистих привидами спокушали його на місці тому, як же мені пізніше розповів. Я ж сказав йому: "Чого боїшся, рабе Ісуса Христа, Бога нашого? Поглянь і побачиш сліди мої і зрозумієш, що чоловік я, як же й ти, осягни, що тілом і кров'ю я є". Він же, дивлячись на мене й пізнавши, що я чоловік, утішився, подякував Богові і мовив "Амінь". Підійшов до мене, привітав, ввів до печери своєї, дав мені їсти плоди фінікові, чисту з джерела воду поставив і сам їв задля мене. Питав мене, кажучи: "Як ти прийшов сюди, брате?" Я ж, виявляючи йому думку і намір свій, сказав: "Рабів Христових, що в пустелі цій живуть, бачити я хотів. Вийшов з монастиря мого і прийшов сюди. І Бог не позбавив мене бажання мого — сподобив бачити твою святість". Спитав же я його, кажучи: "Як ти, Отче, сюди прийшов і скільки років маєш у пустелі цій, і що їси, і чому нагий, ні в що не одягнешся?" Той же почав розповідати мені про себе так: "Спершу перебував я в одній з киновій Фиваїдських, чернече життя провадячи й усім серцем служачи Богові. За рукоділля мав ткацтво. І прийшла мені думка, яка говорила: "Вийди з киновії, і живи сам, і трудися, працюючи, щоб більшу винагороду прийняти від Бога. Можеш-бо з труду рук своїх не лише себе прогодувати, а й жебраків годувати і подорожнім братам давати спочинок". Послухавши з любов'ю помислу свого, вийшов я з братства й окремо, поблизу града, побудував собі келію і віддався рукоділлю своєму. І було мені досить для життя того, що з труду рук моїх збиралося. Приходило до мене багато людей, які потребували моїх виробів, і приносили все потрібне. Давав я спочинок і подорожнім, а те, що лишалося, роздавав убогим і потребуючим. Ворог же наш диявол, який завжди на всіх воює, позаздрив життю моєму і постарався знищити труди мої. Вклав в голову одній особі жіночого роду прийти до мене по мої вироби. Прийшовши, веліла мені виготовити полотно. Виготовивши його, віддав я їй. Змусила ж мене виготовити й друге. І була в нас бесіда на самоті і дерзновення, і, зачавши гріх, народили беззаконня. Був я з нею до шести місяців, грішачи. Тоді подумав собі, що нині чи завтра смерть прийде до мене і прийняти маю муку вічну. І сказав собі: "Горе мені, о душе, краще тобі втікати звідси, щоб утекти від гріха, разом і від вічної муки". Тому, все покинувши, утік я таємно і прийшов у пустелю цю. До місця цього дійшовши, знайшов я печеру цю, і джерело, і фінік, що має дванадцять гілок, і щомісяця кожна гілка родить мені стільки плодів, скільки досить для прогодування мого на тридцять днів. Коли закінчується місяць і плоди одної гілки, дозріває друга гілка, і так, благодаттю Божою, прогодовуюся, іншого ж нічого не маю в печері своїй. Одяг мій за довгий час, постарівши, знищився, і через багато літ (вже-бо тридцять літ перебуваю в пустелі цій) виросло мені волосся, як же бачиш. І є воно мені замість одягу, покриває наготу мою".

Це від праведного того чуючи (говорить Пафнутій), спитав я його, кажучи: "Після твого, Отче, приходу на це місце, чи щось надокучало тобі чи ні?" Відповів той: "Незліченно бісівських нападів я перетерпів, багато разів боролися зі мною і не перемогли мене — помагала мені благодать Божа. Протистояв-бо я їм знаменням хресним і молитвою. Окрім же ворожих нападів, ще й тілесні хвороби надокучали мені: вельми боліла мене утроба, що й на землю я падав з того болю, і не міг, стоячи, звичні молитви молити, але в печері своїй, на землі лежачи, здійснював співи мої у великому стражданні, що ані вийти геть не міг. Молився ж до милосердного Бога, щоб через ті хвороби, які облягли мене, подав мені прощення моїх гріхів. Одного дня, коли сидів я на землі й утробою вельми страждав, побачив мужа чесного, що переді мною стояв і казав мені: "На що хворієш?" Я ж ледве міг відповісти йому, сказав: "Господи, утроба болить". І сказав до мене: "Покажи мені, де болить". І я показав йому. Він же простягнув руку свою, поклав долоню свою на болюче місце і, скеровуючи пальці руки своєї, прорізав місце, як ножем, вийняв нутрощі мої, через які я страждав дуже, і показав мені виразки, які на них були. Обрізавши їх рукою і хустинкою чистою обтерши, знову вклав на їхнє місце. Пальцями прорізане місце заліпив, долонею загладив і сказав мені: "Ось ти здоровий, більше не гріши, щоб не було тобі гірше. Але служи Господові Богові твоєму віднині і довіку. З того часу перебуваю без болю, дякуючи Богові і славлячи милосердя Його". У такій бесіді, — говорить Пафнутій, — звечора з преподобним тим отцем сівши, провели мало не цілу ніч, зранку-бо встали на звичну молитву. Коли настав день, просив я довго преподобного отого отця, аби звелів мені жити при ньому або хоч би десь окремо поблизу нього. Він же сказав мені: "Не зможеш, брате, тут бісівських напастей витерпіти". І не дозволив мені перебувати при ньому. Тоді я просив його, щоб сказав мені своє ім'я. І сказав, мовивши: "Ім'я моє Тимофій, поминай мене, любий брате, і молися за мене до Христа Бога, щоб здійснив на мені до кінця милосердя своє, якого мене сподобляє". Я ж, Пафнутій, припав до ніг його, просячи молитися за мене. Він же мені сказав: "Владика наш Ісус Христос благословить тебе, і покриє тебе від усіляких сітей диявола, і подасть тобі шляхи праведні, щоб без перешкод прийшов ти до святих Його". Благословив мене преподобний Тимофій і відпустив з миром. Прийняв же я з рук його на дорогу плоди фінікові, і воду з джерела в посудину свою зачерпнув, і поклонився святому старцеві тому, і пішов від нього, славлячи Бога й дякуючи Йому, що сподобив мене бачити такого угодника свого, і користати зі слів його, і благословення від нього прийняти. Повертаючись звідти, через декілька днів дійшов я до монастиря пустельного і зупинився в ньому перепочити й побути там трохи. Сумував же, думаючи собі й кажучи: "Чим є моє життя? Або які мої подвиги? Не дорівняються до тіні життя і подвигів угодника Божого, якого я бачив". Немало днів я так думав і хотів наслідувати в боговгодженні того правденого мужа. Спонукало ж мене милосердя Боже, щоб піклувався я про душу свою й не полінувався знову йти у внутрішню пустелю непрохідним шляхом до того краю, де живе рід варварський, що називається мазик. Усе моє старання на те було, щоб довідатися, чи є ще й инший якийсь пустельник, що служить Богові, аби приєднатися до нього і прийняти від нього користь душі моїй. Виходячи ж знову в намірену пустельну дорогу, взяв я трохи хліба і води, чого мені не надовго вистачило. Коли закінчилися хліб і вода, сумував я, не маючи їжі. Проте кріпився, і йшов чотири дні й чотири ночі без їжі і пиття, і знеміг дуже тілом, і впав на землю, чекаючи смерти. Тоді побачив мужа святоліпного, прекрасного і пресвітлого. Прийшов він до мене, руку свою на уста мені поклав і невидимим став. І зразу відчув я в собі силу, що ані їсти не хотів, ані пити. Вставши ж, знову пішов у ту внутрішню пустелю і ще чотири дні й ночі без їжі і пиття перейшов — і знову почав знемагати від голоду і спраги. Піднісши руки до неба, помолився я Господові і знову побачив того мужа, який прийшов, торкнувся уст моїх і невидимим став. Я ж від того прийняв знову велику силу і вирушив у дорогу. Коли ж був уже сімнадцятий день моєї подорожі, дійшов я до високої гори. Втомлений був, сів на підгір'ї спочити і побачив здалеку мужа, що йшов просто на мене. На вигляд був вельми страшний, волоссям густим весь оброслий, наче звір, і білий, як сніг, — сивий був від старости. Волосся ж голови і бороди його було довге аж до землі і, наче одяг, тіло покривало. Чересла ж свої мав підперезані листям пустельного бадилля. Коли ж я побачив, що він до мене зближається, перелякався і вискочив на камінь, що трапився мені на узгір'ї. Той же, дійшовши до підгір'я, сів у тіні перепочити — втомився спекою і немічний був від старости. Поглянув на гору, побачив мене і промовив: "Зійди до мене, чоловіче Божий, бо і я чоловік, подібний до тебе. Живу в пустелі цій Бога ради". Я ж, — каже Пафнутій, — чуючи це, усім серцем кинувся до нього і припав до ніг його. Він же сказав мені: "Встань, сину мій, бо й ти раб Божий і друг святих його, ім'я тобі Пафнутій". Встав-бо я, він же звелів мені сісти. І сів я з радістю перед ним. Просив же я його дуже, щоб сказав мені ім'я своє і про життя розповів: як у пустелі перебуває і скільки часу. Він же, прохання моє наполегливе бачачи, почав мені розповідати про себе, кажучи так: "Моє ім'я Онуфрій. Маю ж шістдесят років у пустелі цій, поневіряючись у горах. І жодної не бачив людини, тебе лише нині бачу. Було ж моє попереднє перебування в чесному монастирі, що називався Єрити, поблизу града Єрмополя, що в Фиваїдському краю. Монастир же той мав сто братів, всі ж однодушні були, спільне життя мали у згоді, у великій любові, в Господі нашому Ісусі Христі. Спільні в них їжа і одяг, у безмовстві й мирі постницьке життя провадять, славлячи Господню доброту. Я ж там у дитинстві моєму, коли в послушництві наставлявся, навчався від святих отців ревної віри і любови до Бога й уставів чернечого життя. Чув, як вони розмовляли про святого Іллю-пророка, як, Богом зміцнюваний, жив, постячи, у пустелі, так само і про святого Іоана Предтечу, на якого не був подібний ніхто з людей ніколи і який жив у пустелі аж до дня явлення свого в Ізраїлі. Питав же я отців святих, кажучи: "Чи більші ті, що живуть у пустелі, від вас перед Богом?" Вони ж, відповідаючи мені, казали: "Так, дитино, більші від нас, ми-бо один одного щодня бачимо, і соборний церковний спів здійснюємо з радістю, і, якщо зголодніємо, хліб готовий знаходимо. Також якщо спраглі — готову воду маємо. І якщо трапиться, що хтось із нас занедужає, втішають його инші брати, бо разом живемо всі й один одному помагаємо і служимо задля любови Божої. Ті ж, що живуть у пустелі, без того всього існують. І якщо котромусь із пустинножителів трапиться якась прикрість, хто його утішить? І в недузі хто поможе і послужить? Якщо рать від сатани нападе, де знайде людину, яка б змогла перемінити йому ум чи переконати, коли сам він самотою? І якщо не буде в нього їжі, де її легко знайде? Також і коли буде спраглий, то нема води близько. Там, о дитино, незрівнянно більший труд, аніж нам, що в спільноті живемо. Ті, що входять у пустельне життя, більше починають служити Богові, вдаються до більшого посту, голод, і спрагу, і спеку полуденну, і студінь нічну великодушно терплять, нападам невидимого ворога протистоять міцно і перемогти його всіляко намагаються. І всю путь тісну й прескорботну, що в Царство Небесне веде, проходити стараються. Для того прибувають до них від Бога святі ангели, які їжу їм приносять і воду з каменя виводять, і зміцнюють їх настільки, що збуваються на них слова Ісаї Пророка: "Ті, що покладаються на Господа, зміцніють, крила дістануть, як орли, побіжать і не втомляться". Якщо ж хтось і не сподобився бачити ангелів наяву, не позбавлений їхньої невидимої присутности. На всіх шляхах вони його пильнують, від ворожих підступів захищають, і помагають йому у справах його, і молитви його до Бога приносять. Якщо комусь із пустельників трапиться несподівана якась ворожа напасть, він підносить руки свої до Бога — і зразу посилається йому згори допомога, і розступаються всі напасті через чистоту його сердечну. Хіба не чув ти, дитино, слів із Писання: "Бог не покидає тих, що шукають Його, і не до кінця забутий буде убогий, і терпіння убогих не загине до кінця". І знову: "Возвали до Господа скорботні і вивів їх з бід їхніх". Дає-бо Господь кожному за труди його, які хто підніме Господа ради. Блаженний-бо, хто чинить волю Господню на землі і вперто Йому служить, — тоді ангели служать йому, хоч і невидимо, і дають йому радіти радістю духовною, і зміцнюють його повсякчас, допоки він у тілі.

Це в монастирі моєму від святих отців я, смиренний Онуфрій, чув, насолодився в душі і серці моєму солодше від меду. І здавалося мені, що в іншому якомусь був світі, прийшло-бо мені невимовне бажання йти в пустелю. Вставши вночі і трохи хліба, десь на чотири дні лише вистачило б, взявши, вийшов з монастиря, покладаючись на Бога, і йшов шляхом, що на гору вів, хотівши звідти увійти в пустелю. Коли починав у пустелю входити, побачив перед собою промінь світла, і злякався сильно, і зупинився, думаючи повернутися в монастир. Той промінь світла наблизився до мене і чути було голос з нього, що промовляв до мене: "Не бійся, я ангел, що ходить з тобою від народження твого, приставлений від Бога оберігати тебе. І було мені нині веління від Нього вивести тебе в пустелю цю. Тому будь досконалий і смиренний серцем перед Господом і з радістю працюй для Нього, я ж не відступлю від тебе, поки не звелить Творець забрати душу твою". Так зі світловидного променя сказав ангел, що йшов переді мною, я ж ішов за ним радісний. Пройшовши шість чи сім міліярій, побачив печеру прекрасну, і невидимим став мені промінь ангельського світла. Я ж до печери наблизився і захотів довідатися, чи є в ній якась людина. Підійшов до дверей, покликав за звичаєм чернечим, кажучи: "Благослови". І бачив мужа старого, чесного, священногарного образом, лицем же і виглядом виявляв Божу благодать і духовну радість, що в ньому була. Я ж, бачивши його, впав швидко перед ногами його і поклонився йому. Він же рукою підняв мене, привітав і сказав: "Чи ти брат Онуфрій, споспішник мій у Господі? Увійди, дитино, у моє перебування, Бог тобі помічник, і будеш у покликанні своєму, добрі діла здійснюючи в страху Божому". Увійшов-бо я в печеру його, сидів з ним немало днів і намагався навчитися чеснот його, що й було. Навчив він мене уставів життя пустельного. Бачив же старець просвітлений дух мій до навчання діл, угодних Господу нашому Ісусові Христові, і до безстрашного протистояння таємним супротивника нападам і пострахам, які має пустеля. Сказав мені: "Встань, дитино, хай заведу тебе в іншу печеру у внутрішній пустелі, щоб там ти сам жив і трудився в Бозі. На це-бо послав тебе Господь провидінням своїм, щоб бути тобі внутрішньої пустелі мешканцем". Так вирішивши, взяв мене і повів у найглибшу пустелю. Ішли ми чотири дні й чотири ночі, тоді на п'ятий день побачив я малу печеру. І сказав мені святий той муж: "Ось місце, яке Бог приготував тобі, щоб ти оселився на ньому". І перебував старець зі мною тридцять днів, добрих діл навчаючи мене. Після тридцяти днів, Богові мене залишаючи, пішов до свого мешкання. Відтоді раз на рік приходив до мене, відвідуючи мене аж до дня переставлення свого до Бога. Останнього року, за звичаєм до мене прийшовши, переставився. Я ж плакав довго, поховав його поблизу мешкання мого".

Після цього спитав його я, смиренний Пафнутій, кажучи: "Отче святий, чи багато ти підняв трудів на початку свого приходу в пустелю?" І сказав мені блаженний старець: "Повір мені, любий брате, такий підняв труд, що багато разів втрачав надію на життя моє, здавалося, вже при смерті був, голодом і спрагою знемагав, не маючи від початку цілком що їсти й пити, хіба лише коли знаходив якесь пустельне зілля, яке було мені їжею, спразі моїй лише з небесної роси була прохолода. Палючим сонцем був палений вдень і холодом нічним промерзав. І змочувалося тіло моє росою небесною, і що я перетерпів, які труди підняв у непрохідній цій пустелі, терпіння і труди описати неможливо ані не годиться виявляти того, що людина має задля любови Божої на самоті робити. Добрий Бог, бачачи мене, що я весь віддався на постницькі подвиги і поклав душу свою у голод і спрагу, звелів святому ангелові своєму про мене піклуватися і приносити мені щодня трохи хліба і води на скріплення тіла мого. Так годував мене ангел тридцять літ. Коли ж закінчилися ті роки, влаштував Бог на втіху мені щедріше прогодування. Знайшовся фінік поблизу печери моєї, що мав дванадцять гілок, і кожна гілка окремо в один місяць року приносила плоди свої: одна одного місяця, инша другого, аж поки всі дванадцять місяців не минали. Коли закінчувався один місяць, закінчувалися і плоди одної гілки, наставав же другий — з'являвся плід другої гілки. Також Божим велінням і джерело мале живої води витекло. І вже наступні тридцять років живу в такому достатку. Часом-бо хліб, який ангел приносить, їм, часом фінікові плоди їм із зіллям пустельним, яке, Божим велінням, осолодилося мені, як мід. І п'ю з джерела живу воду, дякуючи Богові. А найбільше їм і п'ю з насолодою зі слів Божих, як же написано: "Не хлібом єдиним живе людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих". Якщо, о брате Пафнутію, постараєшся чинити волю Господа Бога, все потрібне пошлеться від Нього, говорить-бо у Святому своєму Євангелії: "Не турбуйтеся, що їстимете і що питимете, знає-бо Отець ваш небесний, чого потребуєте. Шукайте насамперед Царства Божого, і правди Його, і все додасться вам". Так говорив преподобний Онуфрій, і дивувався я, Пафнутій, дивному життю його. І знову спитав, кажучи: "Отче, звідки причащаєшся Пречистих Христових Таїнств у суботу і в неділю?" Він же сказав мені: "Ангел Господній приходить до мене, приносить Пречисті Христові Таїнства і причащає мене. Не до мене одного з Божественним Причастям ангел приходить, а й до инших, що живуть Бога ради в пустелі і лиця людського не бачать. їх же, причащаючи, веселости невимовної сповнює. Якщо ж хтось з них захоче бачити людину, бере його ангел і підносить на небо, щоб побачив святих і возвеселився. І просвітлюється душа його, як світло, і радіє духом, сподобившись бачити небесне благе, і забуває всі труди свої, що витерпів у пустелі. Коли ж знову на своє місце повертається, старанніше починає служити Богові, сподіваючись отримати навіки на небесах те, що бачити сподобився". Про це все преподобний Онуфрій розмовляв зі мною, Пафнутієм, у підкриллі гори тої, де ми зустрілися. Я ж від такої бесіди преподобного великої сповнився радости і також забув про всі свої труди, які з голодом і спрагою в дорозі витерпів. Укріпився духом і тілом і сказав: "Блаженний я, що сподобився бачити тебе, святий Отче, і чути гарні й солодкі слова твої". Він же сказав мені: "Встаньмо вже, брате, та ходімо до житла мого". І, вставши, ми пішли. Я ж не переставав дивуватися благодаті преподобного старця. Коли ми перейшли два чи три миліярії, прийшли до чесної печери святого. І ріс там близько фінік прекрасний, і витікало мале джерело живої води. Став біля печери преподобний і помолився. Закінчивши молитву й сказавши "Амінь", сів і мені сісти зі собою звелів. Розмовляли ми, сидячи й один одному розповідаючи про добро Господнє. Коли ж перейшло сонце на захід і день закінчувався, побачив я, що поміж нами хліб лежав чистий і вода була приготована. Сказав мені блаженний той муж: "Скуштуй, брате, хліба, який перед тобою, і води, щоб підкріпитися. Бачу-бо, що ти знеміг від голоду, і спраги, і труду дороги". Я ж мовив йому: "Живий Господь мій, що не маю їсти і пити сам, хіба ми обидва разом". Старець же не погоджувався їсти. Я ж довго просив його. Ледве зміг проханнями примусити його — і, простягнувши руку, взяв хліб і переломив. Їли ми й наситилися, залишилися й рештки хліба. І пили воду, і дякували Богові, і перебули ту ніч у молитві.

Коли ж засяяв день, бачив я після ранкових співів преподобного, що лицем змінився, і налякався. Він же, зрозумівши те, сказав мені: "Не бійся, брате Пафнутію, Бог, до всіх милосердний, послав тебе до мене, щоб ти поховав тіло моє. Нині закінчую земне життя своє і в безкінечне життя до Христа свого перейду, на спочинок вічний". Був же день дванадцятий місяця червня. І заповідав преподобний Онуфрій мені, Пафнутію, кажучи: "Любий брате, коли повернешся до Єгипту, згадуй мене перед лицем братів і всіх християн, бо ось довга моя перед Богом молитва, у Нього ж і отримав, що просив: кожному, хто в пам'ять мою приношення якесь до святої церкви зробить, чи просфору, чи свічки, чи фиміам, чи подасть милостиню убогому, чи нагодує брата бідного, чи молитву яку до Бога зробить чи інше щось добре сподіє, простяться йому прогрішення й отримає частку зі мною". Сказав же я до нього, — каже Пафнутій: "Отче святий, я після твого відходу з тіла хочу тут, на твоєму місці, перебувати". Відповів мені преподобний: "Дитино, не для того ти посланий Богом у пустелю цю, щоб у ній перебувати, але, щоб, бачивши рабів Його, повернутися й розповісти про добродійне їхнє життя братам: на користь слухачам, на славу ж Христа, Бога нашого. Іди тому, дитино, в Єгипет до свого монастиря та до інших і розповідай, що бачив і чув у пустелі. І що маєш бачити й чути. І сам перебувай у добрих ділах, служачи Христу Богу". Коли він це сказав, впав я до ніг його чесних, кажучи: "Благослови мене, отче чесніший, і помолися за мене, щоб я знайшов милість перед Богом. І як же сподобив мене Спаситель мій бачити твою святість у цьому житті, так нехай сподобить мене бачити тебе в майбутньому віці". Преподобний же Онуфрій підняв мене із землі і мовив: "Дитино Пафнутію, не образить тебе Бог, але виконає прохання твоє. Благословить же тебе й утвердить у любові своїй, і просвітить умові очі твої до богобачення. І визволить тебе від усілякого падіння і сітей супротивного, і закінчить у тобі почате добре діло. Берегтимуть тебе ангели Його на всіх дорогах твоїх, і вбережуть тебе від невидимих ворогів, щоб не знайшли вони у чому звинуватити тебе перед Богом у час грізного випробування". Після цього преподобний отець дав мені останнє цілування в Господі й почав молитися до Бога з багатьма сльозами і зітханнями. Схиливши ж коліна і досить помолившись, ліг на землі й останнє промовив слово: "У руки Твої, Боже, передаю дух мій". Коли те говорив, осяяло його з неба світло дивне, і в самому сяйві того світла веселився лицем і випустив дух свій. І зразу пролунав у повітрі голос ангелів, які співали й благословили Бога. Вони, взявши душу преподобного, з радістю підносили її до Бога. Я ж почав плакати і ридати над чесним його тілом, бо його ж недавно знайшов, як батька, і втратив. Скинув одяг свій, віддер від нього підшивку і тим покрив тіло святого, у верхнє ж сам знову одягнувся, щоб нагим не повертатися до братів. Знайшов же камінь великий, у ньому не людськими руками, а Божим провидінням було заглиблення на подобу труни. У той-бо камінь поклав я святе тіло великого угодника Божого з відповідним псамоспівом. Зібравши багато малого каміння, покрив ним чесне тіло. Почав молитися до Бога, щоб подав мені жити на тому місці. Хотів увійти в печеру ту, але зразу перед моїми очима вона завалилася, і фінік, що годував святого, також з коренем упав. І джерело живої води висохло. Я ж, те бачивши, пізнав, що нема Божого благовоління жити мені там. Хотів піти звідти, з'їв крихти хліба вчорашнього, що лишилися, також і воду, що в посудині залишилася, випив. І, знову руки до неба піднісши й очі звівши, помолився. Після цього побачив мужа одного, його ж раніше бачив, коли йшов через пустелю. Він укріпив мене — йшов переді мною. Я ж, виходячи звідти, сумував через кончину святого Онуфрія, що не сподобився більше живим його бачити. Знову ж радів душею, що сподобився насолодитися святих його бесід і благословення з уст його прийняти. І так ішов, славлячи Бога.

Йшов же днів чотири, прийшов до одної келії, що була високо на підгір'ї з печерою. У неї увійшовши, нікого не побачив і посидів трохи, міркуючи собі, чи буде хто живий у цій келії, в яку Бог мене привів. Коли я це думав, увійшов муж святий, сивий, на вигляд дивний і благоліпний, одягнений у вбрання, з гілок сплетене. Він, бачивши мене, зразу сказав до мене: "Чи ти брат Пафнутій, що поховав тіло преподобного Онуфрія?" Я ж, зрозумівши, що відкрито йому було від Бога про мене, припав до ніг його. Він же, утішаючи мене, сказав мені: "Встань, брате, Бог сподобив тебе бути другом святих Його. Довідався я з Його промислу про твій до мене прихід. Відкрию ж тобі, брате любий, про себе, що шістдесят літ маю в пустелі цій і не бачив чоловіка, аби приходив до мене, окрім братів, які тут зі мною перебували". Коли між собою розмовляли, увійшло инших три святих, подібних на святих давніх отців. І зразу сказали мені: "Благослови, брате! Ти брат Пафнутій, наш у Господі сотрудник. Ти поховав тіло святого Онуфрія, радій, брате, що сподобився бачити таку велику благодать Божу. Сповістив же нам Господь про тебе, що нині прийдеш до нас. І звелів тобі один день перебувати з нами. Вже-бо шістдесят років маємо в пустелі цій. Кожен осібно живе, а в суботу до дня недільного тут збираємося. І не бачили людини, лише тебе одного нині бачимо". Розмовляли ми між собою про преподобного отця Онуфрія та про інших святих. Через дві години сказали вони мені: "Прийми, брате, трохи хліба й укріпи серце своє, бо здалеку ти прийшов і годиться нам возрадуватися з тобою". Вставши, ми помолилися однодушно до Бога й побачили перед собою п'ять хлібів чистих, вельми добрих, м'яких і теплих, наче щойно спечених. Ще ж принесли ті отці дещо з плодів земних. І сіли ми разом і їли. І сказали мені: "Ось, як же ми казали, шістдесят літ маємо в пустелі цій. І завжди лише чотири хліби, за велінням Божим, невидимо приносяться нам. Нині ж, коли ти прийшов до нас, і п'ятий хліб послано. Не відомо, звідки з'являються вони, але кожен з нас, входячи у вертеп свій, щодня знаходить один хліб. Коли ж у неділю збираємося разом, знаходимо тут чотири хліби принесені, кожному по одному". Після тої трапези, вставши, ми подякували Богові, схилявся вже день до вечора й наставала ніч. Стали ми з вечора суботнього на молитву, цілу ніч без сну молилися до світла дня недільного. Коли ж настав ранок, просив я тих святих отців, щоб звеліли мені залишитися з ними до смерти моєї. Вони ж сказали мені: "Нема Божої волі тобі з нами в пустелі цій перебувати, але годиться тобі йти до Єгипту, щоб сповістити христолюбним братіям все, що бачив, у пам'ять про нас, на користь же слухачам". Коли вони це мовили, просив я, щоб назвали мені свої імена. Вони ж не хотіли сказати. І довгий час наполегливо просив я, але нічого не досягнув, лише це сказали мені: "Бог, що все знає, знає й імена наші. Поминай нас, брате, і молися за нас, щоб ми сподобилися бачити один одного в Небесному домі Божому. Намагайся ж, любий, уникати мирських спокус, щоб не вчинили вони наруги над тобою, бо вони багатьох зманили". Я ж, те чуючи від преподобних тих отців, припав до ніг їхніх, дістав благословення від них, вийшов з миром Божим у дорогу свою. Пророкували ж мені ті отці деякі речі, які збулися. Вийшовши звідти, ішов я внутрішньою пустелею один день. І дійшов до одної печери, при якій було джерело живої води. Сів спочити й оглядав красу місця того, було-бо воно вельми красне, мало коло кринички багато дерев садових, плодів повних. Спочивши трохи, встав я і походив поміж дерев тих, дивуючись прещедрій кількості плодів їхніх, і думав собі, хто насадив їх тут. Були ж плоди дерев: фініки, і китри, і яблука великі й гарні, і смокви, і праскви, і лоза виноградна, грон прекрасних сповнена. Й инші дерева плодоносні, їх же куштував, солодші від меду були. І виходили з плодів тих пахощі великі, і джерело потоком, який витікав з нього, напоювало ту садовину. І думав я, що то рай Божий.

Дивувався ж я дивній красі тій, аж тут побачив чотирьох юнаків вродливих, які здалеку з пустелі до мене йшли, шкірами овечими підперезані. Наблизившись до мене, мовили: "Радій, брате Пафнутію". Я ж, припавши до землі, поклонився їм. Вони ж, піднявши мене, сіли зі мною, і почали ми розмовляти між собою. Настільки лиця їхні благодаттю Божою сяяли, що здавалося, що то не люди, а ангели з неба зійшли. Вельми втішившись мною, взяли плоди з дерев і запропонували мені їсти. І зраділо серце моє через любов їхню. І перебував я в них сім днів, годуючись плодами дерев тих. Спитав же я, кажучи: "Як ви прийшли сюди? І звідки ви?" Вони ж казали мені: "Брате, тому що Бог послав тебе до нас, розповімо тобі про життя наше. Ми з града, що Оксиринхос називається. Батьки ж наші були начальними в граді тому, хотіли навчити нас книг, віддали в одне училище. І навчилися ми простої грамоти швидко. Коли почали вже вище навчання, до одної дійшли думки і згоди — Господь помагав нам на краще. І вирішили собі навчитися ще й духовної премудрости. З того часу, щодня сходячись, один одного на старанність до Божої служби наставляли. І мали добрий намір у серцях наших: замислили шукати десь безмовне місце й на ньому трохи днів бути в молитві, щоб довідатися, який Божий план щодо нас. Взяв тому кожен з нас трохи хліба і води, скільки на сім днів досить було, і вийшли ми з града, ішли декілька днів. Коли ж досягли пустелі й увійшли в неї, вжахнулися, бо побачили перед собою одного мужа світлого, що славою небесною сяяв. Він взяв нас за руки, вів нас на це місце, яке бачиш, і віддав мужеві, що вельми зістарівся, — служив тут Богові. Весь уже шостий рік живемо тут. Побули ж зі старцем тим один рік, навчав і наставляв він нас, як служити Богові. Після закінчення одного року переставився до Господа отець наш. І з того часу самі ми тут. Ось уже, брате любий, розповіли тобі, звідки ми і як сюди прийшли. У всі ж ті шість років не куштували хліба ані иншої якоїсь їжі, лише плоди цих садових дерев споживали. Кожен з нас, осібно усамітнений, на безмов'ї перебуває. Коли ж надходить субота, сходимося всі на це місце, і один одного бачимо, і тішимося в Господі. Перебуваємо разом два дні, суботу й неділю, потім знову кожен на своє місце розходимося". Те від них чуючи, я, смиренний Пафнутій, спитав їх: "Де причащаєтеся в суботу і неділю божественних таїнств Пречистого Тіла і Крови Христа, Спасителя нашого?" Вони ж відповіли мені: "Для того збираємося тут кожної суботи і неділі, що ангел святий пресвітлий, якого посилає нам Бог, приходить до нас і дає нам Святе Причастя". Я ж дуже втішився, слухаючи це. І задумав чекати суботи в них, щоб і я сподобився святого ангела бачити і Божественне Причастя з рук його прийняти. Перебував я там до суботи. Перебували ж і вони на тому місці разом задля мене, не розходилися осібно у свої місця. І провели дні ті у славослов'ї Божому і молитвах, куштуючи їжі із садовини і п'ючи воду з джерела.

Коли ж надійшла субота, сказали мені ті раби Христові: "Приготуйся, любий брате, бо сьогодні прийде Ангел Божий, принесе нам Божественне Причастя, яке хто з рук його прийняти сподобиться, тому відпускаються всі прогрішення, і страшний той для бісів, і неможливо спокусам сатанинським наблизитися до нього". Коли вони це мені говорили, прилинули пахощі великі, наче тиміян прекрасний і аромат коштовний. І дивувався я, ніколи ж бо такого запаху не чув. І спитав: "Звідки такі невимовні пахощі виходять?" Вони ж сказали: "Ангел Господній з Пречистими Таїнствами Христовими зближається". І, скоро ставши на молитві, почали ми співати й славословити Христа, Царя і Бога нашого. І ось світло предивне з неба осяяло нас, і видно було ангела Господнього, що з висоти сходив, зблискуючи, наче блискавиця. І впав я ниць на землю зі страху. Вони ж піднесли мене, веліли не боятися. І побачив я ангела Божого, що постав перед нами в образі юнака прекрасного, його ж красу змалювати неможливо. Тримав у руці святий потир із Божественним Причастям. Приступали ж ті святі раби Божі по одному і причащалися. Після них же приступив і я, грішний і недостойний, з великим трепетом і жахом, разом і невимовною радістю. І сподобився я причаститися Пречистих Таїнств Христових з рук ангелових. У причасті ж чув ангела, що казав: "Тіло і кров Ісуса Христа, Бога нашого, хай буде у вас їжею нетлінною, веселістю нескінченною і життям вічним". Ми ж відповідали: "Амінь". Після Причастя Святого прийняли ми благословення від преславного того ангела. Він-бо зійшов у нас на очах на небо, ми ж, впавши, поклонилися Богові, дякуючи за таку Його благодать. Радість же велика була в серцях наших. Мені ж здавалося, що я не на землі, а на небі. І з великої радости духовної був я у піднесенні. Після того ті святі раби Божі принесли овочі, поклали, і, сівши, ми їли. Коли минув день суботній і ніч настала, провели її без сну у псалмоспівах і славослов'ї Божому. У день же недільний знову тої ж благодаті, що і в суботу, я сподобився. Той самий ангел Божий таким самим чином і видом прийшов і причастив нас. І сповнив превеликої радости серця наші. Я ж, трохи сміливости набравшись, просив ангела Божого, щоб звелів мені на місці тому зі святими рабами Божими бути до кончини моєї. Він же сказав мені: "Не угодно Богові, щоб ти тут жив, але велить тобі, щоб ти, не затримуючись, ішов до Єгипту і розповів усім братам, що в пустелі бачив і чув, щоб і вони постаралися добре життя прийняти й угодити Владиці Христові. Найбільше ж розповідай про святе життя і блаженну кончину преподобного Онуфрія, його ж у камені ти поховав. І все, що чув ти з уст його, розкажи братам. Щасливий ти, що бачити й чути в цій пустелі сподобився настільки чудесну й дивну велич Божу, яка на святих Його збувається. І май надію, уповаючи на Господа, що й тебе зарахує в майбутньому житті до тих святих, яких ти бачив і з якими розмовляв. Іди-бо нині в путь свою і мир Божий хай буде з тобою" . Те мовивши, ангел зійшов на небо. Я ж від бесіди ангелової так жаху й радости сповнився, що не лишилося в мені сили — упав на землю непритомний. Святі ж раби Божі підняли мене, втішали, дали овочів з'їсти, і дякували ми Богові. Після того, попрощавшись зі святими, вирушив я у свою дорогу. Вони ж дали мені на дорогу овочів і провели мене до п'яти миліярій. Просив же я їх, аби назвали мені імена свої, і сказали: "Перший — Іоан, другий — Андрій, третій — Іракламвон, четвертий — Феофіл". І звеліли мені, щоб я сказав імена їхні братам на поминання їх. Я ж просив їх, щоб згадували мене в молитвах своїх. І, попрощавшись у Господі, розійшлися ми. Вони повернулися на своє місце, я ж пішов наміреним шляхом до Єгипту.

Коли ж ішов пустелею, сумний був, разом і радісний. Журився, що позбувся споглядання і солодких бесід таких угодників Божих, яких не є достойний цілий світ, радів же, що сподобився благословення їхнього, й ангела бачив, і з ангелових рук Божественне Причастя прийняв. Йшов же днів три, наблизився до скиту і зустрів двох братів, що у відлюдництві перебували, і спочив у них десять днів. І розповів їм про все, що трапилося зі мною в пустелі, бачене й чуте. Вони ж з великим розчуленням і радістю слухали, казали мені: "Воістину, отче Пафнутію, великої благодаті Божої ти сподобився, що далося тобі від Господа бачити таких рабів Його". Були ж добродійними і ті два брати, любили Бога з усього серця. І написали все, що з уст моїх чули. Попрощавшись, пішов я до свого монастиря, а вони книгу моєї розповіді понесли до всіх святих отців і братів у скиті, і всі читали, і слухали, великої користи сповнювалися й благословляли Бога, який показує милість свою на рабах своїх. Тоді поклали книгу ту в церкві, аби всі, що хочуть, могли читати її, бо сповнена духовного повчання й богомислення. Я ж, менший раб Пафнутій, такої милости Божої сподоблений (якої недостойний), устами і писанням сповіщаю всім те, що наказано мені було сповістити на славу Божу і на пам'ять святих Його, на користь тим, що шукають спасення душі своїй. Хай буде благодать і мир Господа нашого Ісуса Христа з вами, молитвами угодників Його святих і преподобних отців наших, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.


Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.




Зібрано громадою для Української Армії:


89 570 грн.


Церковний календар

19 вересня. Четвер

чудо арх. Михаїла

Спомин чуда архистратига Михаїла в Хонах. Мчч. Євдоксiя, Зинона i Макарiя (311–312). Прп. Архипа (ІV). Мчч. Кириака, Фавста, пресвiтера, Авива, диякона, i з ними 11 мученикiв (бл. 250). Прп. Давида (VІ). Сщмч. Ки­­рила, єп. Гортинського (ІІІ–ІV). Мчч. Ромила і з ним багатьох інших (105–115).

Києво-Братської (1654) i Арапет­ської iкон Божої Матерi.

20 вересня. П'ятниця

свт. Іоан, єп. Новгород.

свщмч. Макарій Каневський

Передсвято Рiздва Пресвятої Богородицi. Мч. Созонта (бл. 304). Свт. Іоана, архиєп. Новгородського (1186). Прмч. Макарiя Канiвського, архим. Овруцького, Переяславського (1678). Прп. Серапiона Псковського (1480). Апп. вiд 70-ти Євода (66) i Онисифора (пiсля 67). Мч. Євпсихiя (ІІ). Прп. Луки (пiсля 975).

Парафіяльна школа

Публікації

Митрополит Епіфаній про особисті розмови з Філаретом: "Він нас не чує"

Про це глава ПЦУ митрополит Епіфаній сказав в інтерв'ю журналу НВ


Патріарх Філарет: Якби в Україні була одна Церква, війни б не було.

Інтерв'ю Святійшого Патріарха Філарета для інтернет-видання OBOZREVATEL.UA

Патріарх Філарет: «Томос буде надано вже в цьому році»

Інтерв'ю Святійшого Патріарха Філарета для інтернет-видання "Лівий берег".

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя