Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  



Рекомендуємо


УПЦ Київський Патріархат: Офіційний веб-сайт — www.cerkva.info






Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Страждання святого, славного великомученика Христового Димитрія

 

 

 

Святий великомученик Димитрій народився у місті Солуні від доброрідних і благочестивих батьків; батько його був воєводою Солуня-міста, таємно віруючи в Господа нашого Ісуса Христа і служачи Йому. Не сміючи ж явно ісповідувати пресвятого Його імені, бо велике було тоді на християн від нечестивих царів та мучителів гоніння, боявся-бо грізної небезпеки від беззаконних, тримав у собі схований бісер віри Христової: беріг усередині палат своїх у таємній молитовниці дві святі ікони, прикрашені золотом та коштовним камінням: одну — воплоченого Спаса нашого, другу ж Пресвятої Богоматері — перед ними завжди кадила(а) запалюючи і тиміям кадячи, із одновірною жінкою своєю молився істинному, який живе у виші, Богові і єдинородному Синові його й пренепорочній Володарці[2]. Були й милостиві вельми до жебраків і творили великі добродіяння тим, що потребували, але не мали дитини і через те, у великій бувши печалі, молилися Богу, щоб дав спадкоємця дому їхньому, і через довгий час почуті були — по-м'янув-бо Вишній молитви їхні та милостиню, дав їм цього святого і достоблаженного Димитрія, від народження якого весь Солунь звеселився, співрадіючи воєводі своєму. Той же учинив усьому місту, а перед усім убогим, велике пригощення, дякуючи Богові за такий його дар.

А коли прийшов хлопець у такий вік, що міг уже пізнавати й розуміти істину, ввели його батьки в молитовний свій храм і, показавши святі ікони, сказали: "Це є зображення єдиного істинного Бога, який сотворив небо й землю, а це зображення Пресвятої Діви Богородиці!" — і навчили його святій вірі, розповівши йому все, що приводить до пізнання Господа нашого Ісуса Христа, і все, що вказує марноту поганих богів язичницьких та бездушних їхніх ідолів. Димитрій же від слів батьків своїх, а найбільше від благодаті Божої, яка почала в ньому діяти, пізнав істину і вседушно повірив у Бога й поклонився святим іконам, цілував їх щиро. Батьки ж його, покликавши таємно священика і декого зі знайомих собі християн, у потаємній тій молитовниці хрестили цього сина свого в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Хлопець же, прийнявши святе хрещення, учився закону Божому і, ростучи літами та розумом, чеснотами, ніби драбиною, від сили в силу йшов, і благодать Божа була на ньому, яка просвічує й розумить дітей.

Коли ж досяг зрілого віку, відійшли батьки його від тимчасового життя, залишивши спадкоємцем по собі не тільки маєтків, але й добрих діл своїх, святого Димит-рія. Почув же цар Максиміян[3] про смерть воєводи солунського, закликав до себе сина його, святого Димитрія, і, побачивши розум його й хоробрість до воєн, поставив його антипатом і Солунь йому вручив, кажучи: "Доглянь батьківщину свою і очисти її від нечестивих християн, убиваючи кожного, хто закликає ім'я Розіп'ятого". Димитрій же святий, прийнявши від царя сан, прийшов у Солунь і прийнятий був чесно від громадян. І тоді почав ясно перед усіма сповідати й прославляти ім'я Господа нашого Ісуса Христа і всіх вірі святій навчати. І був солунянам як другий апостол Павло, приво-дячи їх до пізнання істинного Бога й безбожне багатобожжя викорінюючи. Невдовзі стало це відомо царю Максиміяну, що антипат Димитрій є християнином і багатьох до своєї віри приводить, — коли це почув цар, розгнівався вельми, повертався тоді з війни, яку мав із сарматами, й був у Солуні. А Димитрій ще перед царевим прибуттям у Солунь вручив вірному слузі своєму, на ймення Луппу, весь свій маєток та багатство, яке залишилось йому від батьків, золото ж, і срібло, й каміння багатоцінне, й одежі, щоб роздав швидко тим, що потребують, і жебракам. "Роздай, — каже, — багатство земне, щоб пошукати небесного". Сам-бо звернувся до молитов та посту, готуючись до мученичого вінця.

Запитав цар: "Чи правда, що говорять про Димитрія?" Димитрій же, ставши перед царем, дерзновенно сповідав, що він є християнином, і докорив язичницькому багатобожжю. Цар же повелів посадити його до темниці, в яку йшов святий, молячись і кажучи із Давидом:

"Поквапся спасти мене, Боже, Господи,

Поспішися ж на поміч мені"[4].

Адже ти є терпіння моє, Господи,

"Надія моя, Господи ...

від юности моєї.

На тебе оперся я був від народження, Від утроби моєї матері ти — охорона моя, В тобі моя пісня повсякчас"[5].

Співаю Богу моєму, доки я є, тому возвеселяться уста мої, коли співатиму тобі,

І язик мій весь день повчається правді твоїй".

І сидів святий Димитрій у темниці, як у світлиці світлій, оспівуючи й славлячи Бога свого.

Диявол же, бажаючи його застрашити, перетворивсь у скорпіона й хотів святого в ногу вжалити. Він же хресним знаменням огородився, безбоязно потоптав того скорпіона ногами, говорячи Давидовими словами: "На гаспида і василиска наступиш, лева і змія будеш топтати"[6]. Коли сидів отак у темниці, відвідав його ангел Божий, що з'явився до нього з прегарним райським вінцем у великій світлості, котрий сказав йому: "Мир тобі, страждальче Христовий, мужайся і кріпись". Святий же відповів: "Радію в Господі й веселюся в Бозі, Спасі мойому!" — і розпалився святий серцем на любов Божу, бажаючи щиро пролити кров свою.

У той час вправлявся цар в іграх та видовиськах; мали-бо одного борця славного, на ймення Лия, котрий був родом із вандальського народу. Йому учинив високу арену і тішився, дивлячись, як той бореться із хоробрими людьми і вбиває їх, скидаючи із висоти на списи. Був там один юнак, на ймення Нестор, християнин вірою, знайомий святого Димитрія; цей, побачивши Лия, який убиває багатьох, а найбільше християн губить нещадно, розпалився ревністю і захотів із ним братися. Пішов до святого Димитрія, який сидів у темниці, і звістив йому все про борця Лия, як багатьох убив той християн. І попросив у нього благословення та молитви, щоб допоміг того немилостивого людиновбивцю здолати. Святий же Димитрій ознаменував його хресним знаменням і рече: "Лия переможеш і за Христа мучений будеш!"

Подався ж Нестор на арену і велиголосно закричав: "Боже Димитрієвий, допоможи мені!" — і міцно зчепився із супостатом, і гіркій віддав його смерті, скинувши його на гостре списся. Цар же опечалився вельми на Лиєву пагубу і повелів відтак блаженного Нестора посікти мечем. Однак не втішився від печалі й весь той день і цілу ніч сумував за Лиєм. Довідавшись, що Димитрій був винуватцем Лиєвой смерті, повелів і його забити списами: як ото Лий помер, скинений на списся святим Нестором, так і Димитрія присудив мучитель проколоти списами: "Нехай однаковою, — сказав, — помре смертю той, що таку смерть випросив улюбленому нашому Лию". Але звабився безумний мучитель, гадаючи, що однаковою смертю святі з грішними вмирають: грішним-бо смерть люта, а святим чесна перед Господом.

Коли почало світати на двадцять шосте жовтня, ввійшли воїни у світлицю і знайшли святого Димитрія, який стояв на молитві, покололи його списами, і так, уподобив-шись страсті Христа Господа, який був списом проколений, віддав у Його руки чесну і святу свою душу. Тіло ж його лежало, безчесно на землю кинуте; отож деякі із вірних прийшли вночі, таємно взяли його й поховали.

Як заколювали воїни списами святого Димитрія у темниці, свідком заколення був його вірний раб, раніше згаданий Луп; він узяв ризу пана свого, кров'ю омочену, також і персня омочив у кров і численні чудеса тією ризою та перснем творив[7], усілякі недуги зцілюючи і проганяючи лукавих духів, аж пройшла чутка про такі чудеса по цілому Солуню, і всі болящі до нього приходили. Довідався про це Максиміян, повелів схопити блаженного Лупа й відсікти йому голову. І так добрий раб за паном своїм Димитрієм пішов до Господа, отож, де є пан, нехай там і слуга його буде.

Чимало часу минуло, і гоніння перестало, тоді над гробом святого Димитрія збудовано було малого храма, і чинилися там численні чудеса та подавалися всілякі зцілення болящим. По тому один із світлих вельмож, славний і вірний, з країни Ілліричної, на ім'я Леонтій, бувши охоплений важкою та невиліковною недугою, прибув із вірою до святого великомученика Димитрія, і коли був унесений до його храму й покладений на тому ж місці, де лежали сховані в землю мученикові мощі, відразу дістав зцілення і встав здоровий, дякуючи Богові, і його угодника, святого Димитрія, прославляючи. Захотів-бо збудувати святому велику й прегарну церкву на знак подяки. Розібрав отож малий той храм, а коли почали копати рови на основи, знайшли мощі святого великомученика Димитрія цілі й нетлінні, від них-бо витікало добропашне миро — і все місто пахощі наповнили[8].

Зібрався ж увесь люд і з радістю взяв мощі святого із землі, і велика кількість болящих зцілилася помазанням витеклого мира. Леонтій же, радіючи не так щодо свого здоров'я, як про віднайдення святих мощів, невдовзі завершив розпочате діло, і створив на тому місці предивний храм на ім'я святого Димитрія, і в ньому поклав чесні його мощі в ковчезі, окутому золотом та сріблом і прикрашеному багатоцінним камінням. Купив же й виноградники і дав тій церкві на прохарчування тим, котрі в ній служили[9]. Коли ж повертався додому, захотів узяти якусь частку із мощів святого з собою, щоб у вітчизні своїй спорудити йому церкву. Святий же, з'явившись до нього, заборонив, щоб не дерзнув щось брати від мощів його. Він же взяв тільки полотно, омочене кров'ю святого, і, поклавши в золотий ковчег, відійшов. Численні ж чудеса чинилися в дорозі від того полотна силою молитов святого, бо коли переходив він якусь вельми наводнену і дуже бурею захвилену річку й був у великому сум'ятті та страсі, явився святий мученик, кажучи: "Ковчег із полотном візьми в свої руки й не бійся!" Коли ж учинив так, то перейшов безушкодно річку оту зі своїми. Дійшов до вітчизни своєї, преславну церкву святому збудував, і Марина, іллірійського єпарха, болящого, який був гноєм і струпами обкладений з голови до ніг, збавив од недуги, зцілив преславно, і одного кровотечного, й біснуватого вилікував, та й інші здійснювалися там молитвами святого чудеса, найбільше ж у Солуні, де було покладено святі його мощі.

Був колись голод великий у Солуні, тож умирали люди від нестачі їжі. Святий же, не терплячи бачити міста свого, як гине від голоду, явився явно на морі корабельникам, обходячи пристанища, й гавані, й острови численні, і повелів він кораблям, які перевозили пшеницю, пливти у Солунь, і так місто своє від голоду збавив. Коли ж благочестивий цар Юстиніян збудував прегарну й преславну церкву в Царгороді на ім'я Божої премудрості, то послав у Солунь чесних мужів принести звідтіля якусь частку від мощів святого на прикрашення й освячення новозбудованої церкви. Коли ж послані прийшли до Солуня й до чесного ковчега святого наблизилися, щоб сповнити царське повеління, раптово вийшов вогонь із ковчега, полум'яні іскри на всіх випускаючи, і голос із вогню страшно проказав: "Стійте й не чіпайте!"[10]

Впали всі, що там були, зі страху, і, тільки пороху від землі взявши, відійшли до царя й оповіли, що сталося, привівши всіх, що слухали, в зачудування. Пороху ж, взятого при гробі святого від землі, половину цареві дали, а половину поклали в царевій посудохоронильниці.

Один юнак, на ймення Онисифор, поставлений був у церкві святого запалювати свічі й стежити за лампадами, так той, од лукавого науськаний, крав свічки й продавав їх таємно на якийсь поганий собі прибуток. Святий же, не терплячи такого лихого діла, що чинилося в його церкві, явивсь уві сні Онисифорові і злодіяння його людинолюбно виклав, кажучи: "Брате Онисифоре, недогідне є мені діло твоє, що крадеш свічки й чиниш марноту тим, що приносять, найбільше ж собі, бо росте осуд такому, котрий подібно діє, — покинь це й покайся!" Онисифор же, прокинувшись зі сну, посоромився діла свого і злякався. Невдовзі забув наказа мученичого і знову, охоплений лихою звичкою та безстрашшям, почав красти свічки. Якось один із благочестивих громадян вельми рано встав, прийшов до церкви й приніс великі свічки. Онисифор же наблизився до свічок, про-стяг руку, щоб узяти одну, і тоді почувся із гробу голос святого, котрий казав: "Знову те саме чиниш?" Цим голосом, ніби громом, був уражений Онисифор, упав тяжко на землю й лежав ніби мертвий, доки не прийшов один із кліриків[11] і підняв його, наповнений жахом. Ледве отямився той, визнав перед усіма гріха свого й перше явлення святого уві сні, і про друге явне викриття оповів, і всі жахнулися, чуючи таке.

Багато разів святий великомученик місто своє Солунь преславно збавляв від великого нашестя та облоги. Якось із аравійської раті, у час Маврикія-царя, якому та належала, був у місті один богобоязливий і вельми чеснотливий муж, на ім'я Ілустрій, саме тоді Солунське місто було оточено ворогами й міцно оборонялося; так цей прийшов уночі до церкви святого великомученика Димитрія і в притворі старатливо молився Богові і страстно-терпцю Христовому щодо захисту свого міста, і побачив жахке видіння. Уздрів-бо він двох юнаків світлих, ніби з наближених до царя, які прийшли до храму святого, а були це ангели Божі, їм-бо двері самі відчинилися, і ввійшли до середини. Ввійшов і Ілустрій за ними, бажаючи побачити, що буде. Ті ж, що увійшли, великоголосно сказали: "Де є пан, котрий тут живе?" І тут явився інший юнак, ніби слуга, і сказав: "Чому його бажаєте бачити?" Вони ж бо мовили: "Господь послав нас до нього повісти слово". Слуга тоді вказав на гроба святого й говорить: "Тут він є!" Вони ж мовлять слузі: "Звісти йому про нас".

І пішов слуга, відслонив завісу, і тут вийшов святий Димитрій назустріч їм такий, яким на іконі написаний був, світлий, наче сонце, аж годі було тому Ілустрію на нього дивитися, та ж бо тремтів зі страху, бачачи те, що відбувалося. Привітали прибульці святого Димитрія, він-бо рече до них: "Благодать вам, навіщо прийшли до мене?" Відповіли прибульці: "Владика послав нас до твоєї святості, повеліваючи тобі залишити місто й піти до нього, бо хоче його ворогам віддати". Це почувши, мученик зі сльозами схилив голову й мовчав. Слуга ж мовить до прибульців: "Коли б знав, що безутішний прихід ваш, то не повідав би про вас панові своєму". Тоді й святий мученик розтулив вуста свої і почав говорити: "Чи ж так зволив Господь мій, чи ж таке є бажання Владики всіх, щоб місто, яке я іскупив чесною кров'ю, передав у руки ворогів, котрі не знають Його і не вірять Йому, ані по-шановують імені святого Його"[12]. Мовили прибульці: "Коли б не зволив так Владика наш, не посилав би нас до святості твоєї". Він же рече: "Підіть, брати, скажіть Владиці моєму, що так мовить Димитрій, раб твій: "Знаю щедроти Твої, чоловіколюбче Владико Господи, які перевищують гріхи наші, що беззаконня всього світу не здолають милосердя Твого. Ти заради грішних кров свою пролив і душу Ти за нас поклав був; яви-бо милість свою й на цьому місті і не вели покидати його, оскільки поставив Ти мене місту цьому за сторожа, Тобі-бо уподоблю-ся, Владиці моєму, душу мою за громадян покладу, а коли вони загинуть, нехай і я з ними загину. Не погубляй-бо, Господи, міста, в якому ім'я твоє святе називається; коли ж бо зогрішили люди оці, то Тебе не відступилися, а Ти Сам є Бог тих, що каються". Запитали його прибульці: "Чи так маємо відповісти від тебе Тому, що послав був нас?" Проказав Димитрій: "Саме так, брати, мовте, знаю-бо, що не до кінця прогнівається і не ворогуватиме довіку". Це мовив, увійшов у гробницю, і свя-щений ковчег зачинився. Вони ж бо після розмови з ним невидимими учинилися. Це все Ілустрій бачив і чув у страшному видінні, але, коли зникло видіння, отямився й вельми чудувався. Упав на землю, дякуючи святому, що має турботу за місто й молить Владику, щоб не були віддані люди в руки ворогів їхніх. На завтра звістив те всім людям і кріпив їх на мужній ворогам опір. Усі ж, почувши це, зі слізьми волали до Бога, милості просячи і святого Димитрія закликаючи в поміч, і за його поміччю та заступленням цілі збереглися. Невдовзі відійшли вороги від міських стін із ганьбою, не можучи взяти міста, береженого великим угодником Божим, і марно додому повернулися. Так Димитрій святий своє місто захищав.

Багатьох же від полонення варварського звільнив: одного єпископа, схопленого варварами й вузами обкладеного, від належних йому вуз, явившись, звільнив і аж до Солуня доставив. Якось же найшли варвари на межі Солунські й охрест міста багато людей полонили, взяли й двох красних дівиць і повели в свою землю, подарувавши їх князю своєму, — були-бо обидві майстрині у вишиванні, всілякі види квітів, і дерев, і пташок, і звірів, і лиць людських уміли добре зображати шиттям. Довідався князь про майстерність їхню в тому ділі і каже їм: "Чув я, що в землі вашій є бог Димитрій, і великі чудеса він чинить, вишийте ж бо на полотні його образ, щоб і я поклонився йому". Діви ж мовлять: "Не бог Димитрій, але великий слуга Божий і помічник християнам. Не осмілимося учинити цього, княже, знаємо-бо, що не пошанувати його, а наругу вчинити йому хочеш". Князь же рече: "В руках моїх життя ваше й смерть, вибирайте, що хочете: або учиніть те, що велю вам, і живі будете, або, не виконавши повеленого, помрете відтак". Во-ни-бо, злякавшись страхом смерті, почали вишивати на полотні образ святого Димитрія. Коли ж настав день пам'яті його, довершено було того образа, і тієї ночі сиділи при п'яльцях ті діви, лягли на образ і почали плакати: "Не прогнівися на нас, мучениче Христовий, знаємо-бо, що беззаконний князь хоче наругу вчинити святому образові твоєму; знай же, що не хотіли ділом нашим зображати лиця твого, але неволею те учинили, боячись гіркої смерті". І так плакали над образом і позасинали. І як колись ангел Авакума, так святий Димитрій узяв тих дів із образом своїм і із полону переніс тієї ночі до Солуня на празник свій й поставив біля гробу свойого в церкві, де звершувалося всеношне співання[13]. Побачили люди чудо це, здивувалися, а діви ті, збудившись, згукнули: "Слава Богу, де це ми є!" — і гадали, що сон бачать. Коли ж переконалися, що в Солуні вони й бачать гроба святого, велеголосно подякували своєму заступникові, святому Димитрію, і все про себе всім оповіли. Пораділи солуняни на таке преславне чудо і святкували радісно день святого Димитрія. Образ же його вишитий над олтарем поставили, і численні від нього чудеса бували на славу Бога, в Тройці єдиного, Йому ж честь, і подяка і поклоніння від усього живого буде навіки. Амінь.

У той-таки день згадка великого землетрусу, що був у Константинограді, у царство Лева Ісавра.

У той-таки день переставився преподобний Атанасій у Мидикійськім, що у Вифaнії, монастирі, догодивши цілковито Богові. На його ж гробі за Божим повелінням виріс кипарис із самих його грудей, який зцілював листям своїм усілякі недуги. Дивись про це місяця квітня, у 3-й день, у житії преподобного Микити Ісповідника.


[1] "Від Симеона Метафраста і від Четьї блаженного Макарія, митрополита московського".

а Кадило — лампада, світильник.

[2] "Святих ікон пошанування здавна".

[3] "Геркулій".

[4] Пс. 69, 2.

[5] Пс. 70, 5-6.

[6] Пс. 90, 13.

[7]"Омочена мученицькою кров'ю одежа чудодіє".

[8] "Миро від мученичих мощів подає цільби".

[9] "Маєтки церквам віддавна подавалися".

[10] "Вогонь і голос із мученикового гробу".

[11] "Святотатство чудесно викрите".

[12] "Святі вітчизни своєї після смерті не покидають"

[13] "Дві дівиці з іконою були забрані із полону".

 


Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.




Зібрано громадою для Української Армії:


100230 грн.


Церковний календар

24 листопада. Вівторок

вмч. Мина

прп. Федір Студит

Вмч. Мини (304). Мч. Вiктора i мц. Стефаниди (ІІ). Мч. Вiкентiя (304). Прп. Феодора Студита, спов. (826). Блж. Максима, Христа ради юродивого, Московського чудотворця (1434). Прп. Мартирiя Зеленецького (1603). Мч. Стефана Дечанського (бл. 1336, Серб.).

25 листопада. Середа

ікона Б.М. "Милостива"

свт. Іоан Милостивий, патр. Олександр.

прп. Ніл Мироточивий

Свт. Іоана Милостивого, патр. Олександрiйського (620). Прп. Нила, посника (V). Блж. Іоана Власатого, Ростовського (1580). Прор. Ахiї (960 до Р. Х.).

Ікони Божої Матерi “Милостива”.

Парафіяльна школа

Публікації

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Чи варто нам любити за календарем?

Церква Христова повчає, що ми повинні любити своїх ближніх щодня, а не за певним графіком, чи календарним днем...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя