Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

Святитель Григорій Богослов був другим після святого Євангелиста й Апостола Іоана обраним мужем, якого Православна Церква вшанувала високим йменням «Богослов». Подібне найменування невипадкове, тому що між улюбленим учеником Господа й каппадокійським святителем існує безсумнівна внутрішня спорідненість і духовна близькість. Для особистості апостола, одного з «синів громових» (Мк. 3, 17), характерна цілковита спрямованість горі й безпосереднє пізнання Істини, яка «ніби сяє в його розумі; він відчуває і серцем осягає її. Щоб зробити висновок, він не потребує довгого ланцюжка логічних побудов: він споглядає вічну Істину й, як бачить, так і навчає своїх улюблених дітей. Він просто стверджує або заперечує і завжди говорить з абсолютною точністю, з авторитетом, що усуває будь-які сумніви в істинності того, що він говорить; він начебто завжди чує Господа, що відкриває йому те, що Сам Він чує від Отця. Звідси богомисліє Апостола Іоана має свій корінь не в розумовій роботі, а в безпосередньому спогляданні, у відчутті, у внутрішньому досвіді і є богослів’я серця». Великий Апостол, за висловлюванням Золотоустого отця, «син грому, улюблений (ученик) Христів, стовп церков, сущих у всесвіті, той, хто має ключі від неба», закарбував найбільш піднесені риси вчення Бога Слова, Який втілився у своїх богодухновенних писаннях, насамперед — у своєму «Євангелії». І не випадково, що «усе християнське догматичне богослів’я можна вибрати з його Євангелія і деякі догмати в ньому одному й мають своє підґрунтя». Та ж цілковита спрямованість горі, та ж дивна єдність розуму й серця, те ж непохитне стояння на непохитній основі духовного досвіду (керованого, природно, Священним Писанням і Священним Переданням) — цього єдиного джерела справжнього богословствування характерні й для святителя Григорія Богослова. Багато з цих рис знайшли своє розкриття в творах святителя Григорія, якого Преосвященний Філарет справедливо назвав «Догматистом Слова». Причому поняття «догматист» щодо святителя, як і стосовно Апостола Іоана, передбачає насамперед життя в Бозі-Слові, тобто життя в Ісусі Христі. Пізніше, уже у візантійську епоху, почесне найменування «Нового Богослова» присвоюється Симеону — дивному тайноглядачеві Божої величі, який «повстає проти всякого абстрактного й книжкового богослов’я, позбавленого духовної основи». Якщо спробувати виокремити, що об’єднує цих «трьох Богословів», то, як зазначає ієромонах Пантелеймон (Успенський), ця єдність зводиться до трьох основних моментів. По-перше, цілковита відчуженість від світу, від усього тимчасового, земного, незадоволеність сьогоденням і спрямованість до неба, до майбутнього, духовного, вічного, ніби повсякчасний політ у світ горній, у світ таємничої Істини й нескінченної Любові. Недарма символом Іоана Богослова як Євангелиста є ширяючий орел. Риса ця настільки характерна для всіх «трьох Богословів», що вони ще за життя були більше небожителями, ніж мешканцями землі. Другою надзвичайною рисою наших Богословів є чистота й невинність душі, цілісність натури й висока шляхетність вдачі. Це риси, які властиві не тільки улюбленому ученикові й великому Богословові, але в такій же майже мірі й іншим Богословам. Нарешті, третьою спільною рисою для «трьох Богословів» є незламна віра, цілковита відданість Богові й палка любов до Христа».

Усі три зазначені риси спостерігаються у житті й творах св. Григорія Богослова. Правда, в особистості святителя іноді можна бачити ніби внутрішнє роздвоєння, пов’язане з протилежними устремліннями його шукаючої душі: з одного боку, тяга до ісихії, до пустельної безмовності й молитви, з другого — що тягу пересилює, як казав сам святитель, «любов до Божественних книг і світло Духа, що черпається при заглибленні в Боже Слово, а таке заняття — не справа пустелі й безмовності». І як зізнавався він далі, «багато раз схилявся я туди й сюди, і, нарешті, умиротворив свої бажання і розум, що поневіряється, зупинився на середині. Я зауважив, що люди, яким подобається діяльне життя, корисні суспільству, але некорисні собі, і їх обурюють нещастя; від чого їх м’яка вдача приходить в хвилювання. Бачив також, що ті, які живуть поза світом, чомусь набагато благовлаштованіші й безмовним розумом дивляться на Бога; але вони корисні тільки собі, любов їх перебуває в тісному колі, а життя, яке вони проводять, надзвичайно суворе. Тому вступив я на якийсь середній шлях між відлюдниками й тими, які живуть в суспільстві, взявши в одних зібраність розуму, а в других — старання бути корисним для суспільства». Як видно із цих слів святителя, за гаданою роздвоєністю ховається глибинна єдність його особистості, яку міцно цементує щира смиренномудрість і цілковита слухняність волі Божій. Тому, за вірним зауваженням нашого сучасного патролога, «любитель безмовності своєю волею завжди прагне до самоти, щоб у тиші віддаватися богомислію, — волею Божою він був покликаний до слова й діла, до пастирської дії серед життєвого заколоту, хвилювання і смути. У смиренному своєму бажанні він проходив свій скорботний і славний життєвий шлях». У цьому, як і в багатьох інших характерних рисах своєї особистості й свого богослів’я, святитель Григорій був і залишається зразком для кожного віруючого християнина.

Перевидаючи російський переклад творів святителя Григорія, ми орієнтувалися на третє його видання: «Творення святого отца нашего Григория Богослова, Архиепископа Константинопольского». М., 1889 (у шести частинах). Цей переклад вважаємо глибоко церковним, що відповідає внутрішньому настрою світогляду святителя й адекватно передає поетичну гармонію його богословської творчості. Нове видання перекладу здійснюється у двох томах. Видання містить короткі примітки й два покажчики: покажчик цитат зі Священного Писання, а також, у другому томі, предметний та іменний. Тут же міститься короткий словник античної міфології і культури, з поясненням імен і сюжетів, які зустрічаються в творах святителя. Святителеві Григорієві Богословові присвячена величезна кількість наукових і популярних книг і статей. З них вважаємо за потрібне передрукувати як додаток до першого тому дуже серйозну працю священика Миколи Виноградова «Догматическое учение святого Григория Богослова» (Казань, 1887), а як додаток до другого тому — блискучу монографію А. Говорова «Свт. Григорий Богослов как христианский поэт» (Казань, 1886). Думається, ці роботи дозволять читачам глибше й ґрунтовніше збагнути багатий і дивовижний універсум богословської творчості святителя.

У тексті українського перекладу цифра із крапкою вказує на нумерацію глав «Патрологии» Міня. Твори святителя Григорія Богослова у виданні «Патрологія» Міня (Раtrologiae cursus соmpletus / Ассurante J. -P.. Міgnе. Sеrіеs grаеса. Раrіs, 1857-1866) знаходяться:

Слово 1 »