1. Чому не поспішаєте до нашого слова, о друзі й браття, колись настільки швидкі для того, щоб примусити мене й витягти з моєї твердині, тобто з пустелі, яку я полюбив найбільше, яку я найбільше шанував і обрав собі керівницею всього життя, як співдіючу і матір божественного сходження, що робить причетним Божої благодаті? Для чого того, кого бажали одержати, зневажаєте після одержання? Для чого ви, очевидно, краще вмієте бажати нас, коли нас немає, ніж користуватися нами, коли ми з вами, начебто ви хотіли тільки заволодіти нашим любомудрієм, а не отримувати з нього користь собі? Чи ж пристойно сказати мені й це: «вони тягар для Мене; Мені тяжко нести їх» (Іс. 1, 14), і притім — дивна річ! — раніше ніж ви нас відчули й випробували. 2. Навіть як мандрівника ви не ввели мене, або, скажу більш співчутливіше, не введені й ви із мною; чому, якщо не інше щось, то заповідь належало поважати. Ви не дали мені як початківцю керівництво, як боязкого, не підбадьорили мене, як потерпілого через насильство, не втішили; навпаки, — не хотів би сказати, однак скажу, — і свято не у свято ви мені зробили; не з добрим передвістям ви мене прийняли й торжество розчинили сумом; бо бракувало найважливішого для задоволення, — бракувало вас, моїх переможців, — несправедливо було б сказати: любителів. Так легко зневажається усе, що легко дається; раболіпно шанується високе і знаважається те, що смиряється перед Богом. 3. Чого ви хочете? Чи судитися мені з вами, чи стати суддею? Чи виголосити вирок, чи піддати себе вироку? Бо сподіваюся, що й засуджений візьму гору, і, виголошуючи суд, праведно вас засуджу. Провина ваша в тому, що ви не рівною мірою віддаєте за мою любов; не віддаєте шани моїй слухняності і нинішню старанність не вважаєте за поруку на майбутнє, тоді як і при цій старанності навряд чи можна було б покластися на майбутнє, тому що у кожного більше гарячності спочатку. Навпаки, кожний з вас віддає перевагу в чому-небудь і старому, і новому своєму пастиреві, не поважаючи сивин і не підбадьорюючи юності.

4. Чудово зображена в Євангелії вечеря (див.: Мф. 22, 2 і наст.), той, хто пригощає ласкавий, там і друзі, і найбільш приємний бенкет, це шлюб Сина. Але Цар скликає, а гості не приходять. Він гнівається, і — мовчу про те, що було далі, що передвіщає грізне, але скажу, що легше виговорити, — Цар наповнює бенкет іншими. Не бажаю вам цього, але ви вчинили зі мною (чи можу говорити лагідно?) зарозуміліше і брутальніше за тих; тому що вони, будучи покликані, відреклися від вечері й образили Того, Хто запрошував; а ви не чужі, ви не покликані на шлюб, але самі покликали мене, самі долучили до цієї священної трапези, самі показали мені велич шлюбного чертога, а потім залишили мене. Такі ваші великі доблесті! Хто на своє село, хто до пари куплених волів, хто до молодої дружини, хто за чим-небудь іншим маловажним, — усі ви розсіялися й втекли, не турбуючись ні про шлюбний чертог, ні про Нареченого. 5. Це дуже засмутило й завдало мені клопоту, — не промовчу про свої почуття, — я ледь не утримав слово, яке хотів принести в шлюбний дар, як краще й найдорогоцін-ніше своє надбання, і ледь не обернув слова проти вас, улюблені; тому що одного разу я зазнав від вас насильства — і міг скористатися таким прекрасним випадком; притім слово моє викликало любов, яка буває досить гаряча й невичерпна в обвинуваченнях, коли перетворюється на ревнощі, образившись несподіваною зневагою. Коли хтось з вас був уражений любов’ю і відчував презирство, то знає силу цієї пристрасті й вибачить тим, які піддалися їй і були близькі до такого ж божевілля.

6. Втім, мені й тепер недозволено докоряти вам, і не бажаю, щоб коли-небудь було дозволено. Можливо, що й сказане мною надто докірливе для вас, священне стадо, достохвальні вівці Христові, Боже надбання, яким багатий ти¹, при всій своїй бідності. Мені здається, що пристойно віднести до тебе ці слова Писання: «Межі мої пролягли в кращих місцях, спадок мій приємний для мене» (Пс. 15, 6). Я не поступлюся ні в якій перевазі перед нами найбільш велелюдним містам, найбільшій пастві; хоча ми малочисленні серед тисяч колін синів Ізраїлевих, хоча ми досить нечисленні серед тисяч Іудиних; ми — мале із міст Віфлеєм, у якому народжується Христос, і нині, і спрадавна вірно пізнаний і шанований; ми Отця звеличуємо, Сина шануємо рівним Йому, і Духа Святого прославляємо. Ми одностайні, однаково мислимо, нітрохи не ображаємо Тройці ні додатком, ні відсіканням, як погані розпорядники й мірителі Божества, які принижують і ображають все тим, що одне шанують більше, ніж належить.

7. Якщо ж хочете чим-небудь віддячити мені ви, ниво моя, винограднику мій, утробо моя, або краще, цього спільного нашого отця, який благовістуванням породив нас у Христі, то викажіть повагу й мені, як вимагає того справедливість; тому що я віддав перевагу вам у всьому, в чому свідки самі ви й доручили мені це правління або служіння. І якщо тому, хто полюбив більше, ми й зобов’язані більше, то як виміряю любов, до якої я зобов’язав вас моєю любов’ю?

Але більшу повагу виявляйте самим собі; вшануйте довірений вам образ, і Того, Хто довірив його, вшануйте страсті Христові й надію майбутнього життя. А для цього зберігайте віру, яку прийняли, в якій виховані, якою сподіваєтеся самі спастися (див.: 1 Кор. 15, 1, 2) і інших спасти, тому що знаєте, що деякі можуть похвалитися тим же, чим і ви. Благочестя вбачайте не в тому, щоб часто говорити про Бога, а в тому, щоб більше мовчати; тому що язик, некерований розумом, -         перешкода для всіх людей. Завжди тримайтеся тієї думки, що безпечніше слухати, ніж говорити; жаданіше вчитися, ніж учити про Бога; ретельніше надавайте дослідження про це будівничим слова, самі виявляйте благочестя менше словом, а більше ділом, і виявляйте свою любов до Бога більше дотриманням заповідей Його, ніж здивуванням Законодавцем; уникайте зла, зростайте в чесноті, духом живіть, духом ходіть, Ним набувайте відання; будуйте на основі віри не дерево, сіно, солому - речі слабкі, які легко можна знищити, коли наші діла будуть судитися або очищатися вогнем, — «але золото, срібло і дорогоцінне каміння» (1 Кор. 3, 12) — речі тверді, що постійно існують. 8. Так чиніть, а тим прославляйте й нас, чи будете з нами, чи не будете, чи нашими будете користуватися словами, чи знайдете що-небудь інше важливіше. Будьте чистими й непорочними дітьми Божими серед роду лукавого й розбещеного; не обплутуйтеся сітями нечестивих, що навколо ходять, і не зв’язуйтеся кайданами своїх гріхів (Притч. 5, 22); Слово Боже нехай не буде приглушене у вас турботами життєвими, щоб вам не залишитися безплідними. Але йдіть царським шляхом, не ухиляючись ні праворуч, ні ліворуч, і під керівництвом Духа прямуйте вузьким шляхом, як великим. Тоді все в нас буде благоуспішно і в теперішньому житті, і в майбутньому випробуванні у Христі Ісусі Господеві нашому, Якому слава навіки. Амінь.

« Слово 1 | Слово 3 »

Тут св. Григорій звертається до свого батька. [↩]