1. Прийміть, брати, слово моє, хоча воно дуже коротке і далеке від досконалості. Але Владика Бог знає, як праведним судом зважувати милість, бо приймає і Павлове насадження, як Павлове, і Аполлосове напоєння (див.: 1 Кор. 3, 6), і дві лепти вдови (див.: Лк. 21, 3), і смиренність митаря (див.: Лк. 18, 13) і сповідання Манассії (див.: 2 Пар. 33, 13).Прийміть і ви новоскладене слово про новопоставленого пастиря. Прийміть голос подяки за видимі нами дива. Хоча ми малі й останні серед синів Ізраїлевих, але багато дякувати ніщо не перешкоджає й малим. Звісно, досконаліші принесуть Богові і хвалу досконалішу, а ми принесемо Йому нині, яку можемо.

Отже, «заспівайте Господу пісню нову, бо дивне сотворив Господь» (Пс. 97, 1)! Ми збурювалися хвилями, нас поборювали, виганяли; одні біди вже гнобили нас, а інші погрожували нам. Хто ж перемінив бурю на тихий вітер? Хто розтрощив зброю, меч і війну? Хто прийняв нас вигнаних і знедолених? Чи не ти, Боже, створив це? «Хто є цей Цар слави? Господь кріпкий і сильний, Господь могутній в бою» (Пс. 23, 8). 2. Він розсік море, Він годував у пустелі народ, який бідував, пославши йому дивний дощ¹, Він виточив воду з каменю, Він переміг Амаліка нез’ясованим і таємничим підняттям рук (бо руки священика, які піднімаються вгору і приймають молитовне положення, зробили те, чого не могли зробити багато тисяч); Він зруйнував стіни без стінопробивної зброї і битви; скажу, нарешті, Він скинув Голіафа, гордого і зарозумілого нащадка велетнів, який насмілився вийти проти великого Давида. Тому скажемо одностайно: «Благословен Господь, Який не дав нас на здобич у зуби їхні. Душа наша, як пташка, вирвалася з сітки тих, що ловили. Сітка розірвалась, і ми спаслися» (Пс. 123, 4, 6-7); додамо й інше, що віщає душа, обрадувана великим даром Божим.

Я йшов, щоб принести не меч, а мир. Я йшов не для посоромлення великого пастиря², який головує в славному місті³. Знаю, що він достоповажний, визнаю його главою, іменую святим, хоча і зазнав образи; нехай він тільки буде чадолюбивий і турбується про свою Церкву. Я намагався збільшити, а не зменшити кількість ієреїв; скинути єретиків, а не зменшити кількість православних.

3. Що кажеш ти, сину Дафана і Авірона⁴, не напоумлений вождь, який насмілився повстати проти Мойсея і підняти на нас руки, як ті відкривали вуста на великого раба Божого? І ти не злякався? Ти не посоромився? Не розсипалася плоть твоя по землі, коли злоумишляв це? І після цього будеш підносити ті ж руки до Бога? Будеш приносити Йому дари, молитися за народ? Боюся, щоб меч Божий і до того не залишився в бездіяльності й спокої. Ти своєму пастиреві не зробив нічого важливого, а собі заподіяв дуже багато шкоди, відчуживши себе від благодаті Божої.

4. Тепер приступи, кращий і найдосконаліший з пастирів⁵, і разом з нами або ще раніше за нас прийми народ свій, який доручив тобі Дух Святий, Якого приводять до тебе Ангели, Який придбав тобі твоє життя і добру вдачу! Не дивуйся ж, що успадковуєш престол у час різних спокус і перешкод. Ніщо велике не буває без спокуси і випробувань, бо за природнім порядком незначне супроводжується зручністю, а високе — труднощами. Ти чув того, хто сказав, «що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже»(Діян.14, 22), скажи й сам: «пройшов через вогонь і воду, але Він вивів нас на волю» (Пс. 65, 12).

О чудо! «Звечора плач, а на ранок — радість» (Пс. 29, 6). Нехай кричать вороги й розкривають вуста, як пси, які гавкають марно, а ми не будемо вести війни. Учи поклонятися Богові Отцю, Богові Синові, Богові Духу Святому у трьох іпостасях, у єдиній же славі й світлості. «Загублене розшукай і вкрадене поверни, і поранене перев’яжи, і хворе зміцни» (Єз. 34, 16). Ми очікуємо від тебе такого ж мистецтва в ділах духовних, яке ти, як відомо нам, маєш у мирських. Отже, прийми від вищих вождів найдосконаліше озброєння, за допомогою якого зможеш «погасити всі розпечені стріли лукавого» (Еф. 6, 16) і представити Господу «людей обраних» (Тит. 2, 14), «народ обраний, царствене священство» (1 Пет. 2, 9), У Христі Ісусі Господі, Якому слава навіки. Амінь.

1. Манну. [↩]


2. Василія Великого. [↩]


3. У Кесарії. [↩]


4. Ці і наступні слова стосуються Анфима, єпископа Тіанського, який ворогував з Василієм Великим. [↩]


5. Мова звернена до Евлалія. [↩]