Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  


Рекомендуємо


лого


Наш телеграм канал.

https://t.me/Hram77


Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Головна - Бібліотека - Святоотцівські твори - Святитель Григорій Богослов - Слова - Слово 22 Про мир, виголошене на загальних зборах єдиновірних, які були після примирення1

Слово 22 Про мир, виголошене на загальних зборах єдиновірних, які були після примирення1

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Ревність завзята; дух покірний; любов милосердна, або, краще сказати, вона є саме милосердя; надія довготерпелива. Ревність запалює; дух робить лагідним; надія очікує; любов зв’язує і не дає розсіюватися тому, що є в нас прекрасного, хоча по природі ми й розсіяні. З любов’ю буває одне із трьох: вона або, перебуваючи в серці, постійна; або, похитнувшись, відновлюється; або, відійшовши, повертається. Вона подібна до рослин, які, якщо насильно зігнути їх руками і потім залишити на волі, знову розгинаються і приходять у попереднє положення, чим і виявляють в собі ту властивість, що насильством можна їх нагнути, але не випрямити. Правда, що порок по природі нам зручний і прагнення до поганого сильне; це потік, який падає зі стромовини; це очерет, який при вітрі легко займається від іскри, увесь стає полум’ям і знищується разом зі своїм породженням, бо вогонь є породження речовини, знищує його, як порок — порочних, але і сам зникає разом з тим, що його живило. Але якби хто-небудь придбав навичку до чого-небудь доброго і засвоїв це, то для нього вже тяжче буде впасти, ніж як було спочатку зробитися добрим; тому що всяке добро, утверджене часом і розумом, обертається в природу; як і ця любов, яка в нас і з якої ми звершуємо служіння любові істинній, і улюбленій і обраній нами в керівництво для всього життя.


2. Отже, де ж ті, що старанно спостерігають за нашими ділами (чи добре, чи зле вони йдуть), ті, які спостерігають не для того, щоб розсудити, але щоб засудити, і спостерігають не тому, що беруть участь, а тому, що радіють злу, добре обмовляють, а зле виставляють на ганьбу і в ранах ближнього шукають вибачення власним порокам? Якби судили вони справедливо! За прислів’ям, і жовч була б іноді придатна, якби побоювання ворогів могло зробити нас більш обережними. Але тепер вони судять з ворожістю і злістю, що затьмарює розум, а тому й осуд їх не має жодної правдоподібності. Отже, де вони, що однаково ненавидять Божество і нас? Із усіх наших злостраждань славніші ті, які терпимо заради Бога. Де ці поблажливі судді власних справ і суворі мучителі чужих, щоб і в цьому сказати неправду істині? Де ви, які самі покриті глибокими ранами, а нам докоряєте за кожний багряний знак, самі зазнаєте падінь, а нас осміюєте і за спотикання, самі потопаєте в бруді і раді побачити на нас пляму, самі сліпі від колод в очах, а нам ставите за провину мати скалку, яка не завдає великого болю, поки вона в оці, і яку неважко вийняти з ока або здути з нього?3. Будьте тепер причасниками наших таємниць, вас закликаємо у свій сонм, і ненависні (яка самовпевненість або яка сміливість!) віддаємо себе на суд ворогам, щоб вам залишитися посоромленими чи переможеними, коли сама недуга наша (що може бути дивніше за це?) переконає вас у нашому здоров’ї. Бо не у вченні про Божество було в нас різнодумство, але ми подвизалися за благочестя, і сперечалися не про те, якому з нечестивих учень треба віддати перевагу: чи тому, яким скорочується Божество, чи тому, яким відсікається від Божої сутності або один Дух, або з Духом і Син, — сперечалися, кажу, не про те, чи прийняти одну або подвійну міру нечестя. Але такі (стисло кажучи) нинішні недуги, бо нині покладають «сходження в серці своєму» (Пс. 83, 6), але не сповідання, а зречення, не богослов’я, а богохульства; нині всі один більше другого витрачають багатство нечестя, начебто вони не нечестя бояться, але того, щоб не стати помірнішими і людинолюбнішими за інших. 4. А ми робимо не так. Навпаки, у вченні про Божество (якщо небагато буде сказати це) ми стільки ж однодумні і згідні, скільки і Божество Саме з Собою. Ми стали «єдиними устами і єдиним голосом» (Бут. 11, 1), але не для такої мети, для якої в давнину ті, що творили стовп; вони були однодумцями на зло, а ми користуємося однодумністю для всього доброго, щоб одностайно і єдиними вустами славити Отця, і Сина, і Святого Духа, щоб про нас можна було сказати «воістину з нами є Бог» (1 Кор. 14, 25), який з’єднує з’єднуючих, і прославляє тих, що прославляють Його, і не тільки можна було сказати це, але і повірити цьому.


Але є щось, у чому і ми погоджувалися. Не сперечаюся, що й це зле, бо не годилося б давати ні лукавому доступу або приводу, ні злим язиком свободи. Втім, не стільки погано, як уявляється нашим наклепникам. Оскільки нам, як людям, властиво було й згрішити в чому-небудь, то ось наша провина — ми були дуже пастирелюбиві і не вміли вирішити, яке з двох благ важливіше, поки не погодилися вважити рівним те й інше. Така наша провина, за це нехай докоряє або вибачає нам, хто хоче. На це одне можуть спертися єретики. Крім цього, нічого не знайдете, хоча б і дуже бажали. «Мертві мухи псують і роблять смердючою запашну масть мироварника», - говорить дехто (Еккл. 10, 1), але заздрість не може зашкодити добру, хоча й захоче, тому що «істина, як роздумую з Ездрою, велика і сильніша за все» (2 Езд. 4, 35).


5. Таким чином, ми самі припинили й припинятимемо свої незгоди, бо неможливо, щоб батьки немилостиво судили дітей, особливо за допомогою загальносповідуваної Тройці, за Яку піднімають нас на боротьбу і за Яку ми самі будемо вступати в боротьбу. Поручителем же миру я — людина настільки мала для такої справи, бо «Господь смиренним дає благодать», а«нечестивих принижує до землі» (Як. 4, 6; Пс. 146, 6). Але що до цього вам, спільні наші примирителі (бо ви дійсно наші примирники і невільно виявляєте нам таку милість)? Якщо ми згрішимо в чому-небудь великому або в малому, то ви від цього не зробитеся благочестивими. Навпаки, як ми не варті похвали за погане, якщо коли падаємо, то ви залишаєтеся не менш нечестивими, хоча і ми грішимо — навіть ще більше, тому що з нами, падаючими, вчиняєте жорстоко.


Але щоб ви могли бачити нашу в усьому однодумність, а із цього зробити висновок, що ми й завжди будемо однодумними; хоча в цьому, як думаю, запевнило і видиме — і праводушний батько, і благопокірний син, які разом сидять, служать один одному прикрасою і у вас запалили ту іскру благочестя і єдності, яка тільки є; однак нехай переконає в тому і слово. І як ви чули вже одного2 (ваше здивування досі оголошує мій слух, а утаємничене в серцях, знаю, ще більше того, що вилилось в повітря); тож почуйте знову і мене, якщо знову бажаєте чути. І якщо кому-небудь із вас видасться недостатніми доказами і проповідуване неодноразово, і ті спокуси, ті кидання камінням, які я вже пережив і готовий ще пережити, вважаючи для себе втратою не страждання, а позбавлення страждань, тим більше коли вже зазнав біди за Христа і придбав від них прекрасний плід — збільшення кількості цих людей. 6. Отже, чого хочете? Чи переконалися ви цим? І мені не потрібно застосовувати нових трудів, не потрібно ще раз богословствувати? Ви пожалійте мою неміч, через яку і це ледь говорю вам? Чи для вас, як для людей, які мають тяжкий слух, потрібно багаторазово повторювати те саме слово, щоб при постійній напрузі голосу сказати нарешті у слухаючі вуха? Мені здається, що ви своїм мовчанням викликаєте слово, тому що мовчання, за прислів’ям, є знак згоди. Отже, прийміть слово обох від єдиного серця і з єдиних вуст.


Журюся, що не можу, зійшовши на одну з високих гір, голосом, відповідним до бажання, перед усією вселенною, як серед загального видовища, виголосити, щоб чули всі, які неблагочестиво думають: «Сини людські! Доки будете ганьбити славу мою? Нащо любите марноту і шукаєте неправди?» (Пс. 4, 3). Для чого вводите не одне просте Боже єство, але або три, які між собою роз’єднані і розірвані, навіть (не дивно буде сказати) взаємно протиборчі, то через надмірності, то через брак або, хоча й одне, але убоге, яке знаходиться в тісних рамках і не має властивості бути началом чого-небудь великого, бо Воно не може або не хоче цього, і не прагне з двох причин: або із заздрості, або зі страху; із заздрості, щоб не перевершити чого-небудь рівночесного, зі страху, щоб не сталося ворожнечі й протиборства? А тим часом наскільки Бог досточесніший за тварин, настільки пристойніше першій Причині бути началом Божества, а не тварин, настільки пристойніше за допомогою Божества сходити Їй до тварин, а не навпаки, заради тварин творитися Божеству, як думають голови надто допитливі і пишномовні37.Тому що коли, сповідуючи достойність Сина і Духа, будемо або визнавати Їх безначальними, або зводити до іншого начала4, то воістину небезпечно, щоб або не збезчестити тим Бога, або не допустити чого-небудь богопротивного. Якщо ж (скільки не підносиш Сина і Духа) не ставиш Їх вище за Отця, то не усуваєш Їх від Причини, а навпаки, до Неї зводиш і благе народження, і дивне сходження.


Запитаю тебе, любителю ненародження і безначалля: хто більше безчестить Бога, чи той, хто вважає Його началом такого Сина і такого Духа, якими ти визнаєш їх, чи хто визнає Його началом не такого Сина і не такого Духа, але подібних Йому за єством і рівних у славі, якими визнає Їх наше вчення? Але для тебе багато, дуже багато честі, мати в себе сина, навіть тим більше, чим досконаліше уподібнюється він у всьому батькові і служить точним зразком батька. І не так охоче погодився б ти стати господарем тисячі рабів, як батьком одного сина. Невже ж для Бога є що-небудь вище честі бути Отцем Сина, Який служить збільшенню, а не зменшенню Його слави, так само як і бути винуватцем Духа? Хіба не знаєш, що, визнаючи Начало (розумію Начало Сина і Духа) початком тварин, не шануєш самого Начала і безчестиш вихідців із Начала? Не шануєш Начала, бо вважаєш Його Началом чогось такого, що мале і не гідне Божества. Безчестиш і Тих, Які виходять з Начала, бо робиш Їх малими і не тільки творінням, але навіть чимсь таким, що менше шановане за саме творіння, якщо Вони існують тільки для творіння, а раніше не існували, як і мистецького начиння не буває раніше за митців, навіть зовсім не існувало б, якби Богові (начебто для Нього не достатньо тільки захотіти) не стало угодно створити що-небудь через Них. Бо все, що буває для чого-небудь іншого, менше шанується за те, для чого воно існує 8. Але я, вводячи начало Божества не тимчасове, нерозлучне і безмежне, шаную і Начало, як і Тих, Які походять з Начала. Перше, тому що Він начало Тих, Які виходять, і останніх, тому що Вони так, такими і з такого виходять Начала, не відокремлені від Нього ні часом, ні єством, ні достойним Їм поклонінням, є з Ним єдине — але (хоча і незвичайний такий образ висловлення) роздільно, розділені з Ним, але з’єднані, не менш достойно, Які уявляються і пізнаються, як у взаємному між Собою співвідношенні, так і Кожний Сам по Собі, — досконала Тройця із Трьох досконалих. Бо Божество виступило з одиничності через багатство, переступило подвійність, бо Воно вище матерії і форми, з яких складаються тіла, і визначилося троїчністю (першим, що перевищує склад подвійності), через досконалість, щоб і не бути малим, і не розлитися до безкінечності. Перше показувало б не любов до спілкування, останнє — безладдя; одне було б зовсім у дусі юдейства, інше — язичництва і багатобожжя.


9. Беру до розгляду і те (а такі мої роздуми, можливо, не зовсім незрілі і прості, але навпаки, дуже ґрунтовні), що для тебе немає небезпеки визнавати Сина народженим, тому що Ненароджений, не будучи тілом і народжуючи, не терпить чого-небудь властивого тілесному і матеріальному. Навіть і загальні поняття про Бога дозволяють приписувати Йому народження. Для чого ж там боятися страху, де немає страху (див.: Пс. 13, 5), і триматися нечестя, як кажуть, з нічого? Навпаки, я побоююся, що спотворимо поняття про Божество, якщо допустимо в Божество творіння. Тому що створений не Бог і співслугуючий нам не Владика, хоча приписують Йому першість між рабами і тваринами, і в цьому одному виявляють поблажливість до Того, Якого ображають. Але той, хто позбавляє належної шани, не стільки вшановує тим, що віддає, скільки безчестить тим, що віднімає, хоча те, що віддається, і має вигляд шани.


10. І якщо уявляєш, що при народженні мають місце пристрасті, то думаю, що вони мають місце і під час творіння. Навіть не знаю, як те, що твориться, може бути створене безпристрасно. Якщо ж (Син) і не народжений, і не створений, то вже договорюй і останнє5, ти насмілюєшся сказати майже те ж саме, коли називаєш Його творінням. Для твоєї зухвалості злий цінитель і суддя Божества немає нічого недоступного і недоторканного. Тобі нічим більше прославитися, хіба тим, щоб якнайдалі відсторонити Бога від володарювання, що владолюбці і користолюбці роблять із людьми слабкішими за них.


А я буду повторювати те саме, притім короткий вислів: Тройця воістину є Тройця, браття. Але слово «тройця» означає не перелік нерівних речей (інакше, що перешкоджає, складаючи з того чи іншого числа речей, називати десятком, сотнею, десятком тисяч; тому що речей, означених числом, багато, навіть більше показаного тепер), але сукупність рівних і рівночесних, причому найменування поєднує те, що з’єднане за єством, і не дозволяє, щоб з розпаданням числа зруйнувалося те, що не руйнується.


11. Так ми думаємо і того тримаємося; про взаємне ж відношення і порядок в Тройці залишаємо знати Їй єдиній і тим з очищених, яким сама Тройця благоволить відкрити це або тепер, або згодом. А самі знаємо, що одне і те саме єство Божества, що пізнається в Безначальному, в народженні і сходженні (ніби в розумі, який у нас, у слові і дусі, оскільки чуттєвому уподібнюється духовне, і малому найвище, тоді як жоден образ не досягає цілком до істини). Знаємо, що Воно Саме із Собою згідне, завжди тотожне, безкількісне, нетимчасове, нестворене, неописане, ніколи не було і не буде Саме для Себе недостатнім. Знаємо, що Воно є життя і життє, світла і світло, блага і благо, слави і слава, Істинне і Істина, і Дух істини, святі і витоки святині, кожна (уявляється особливо, оскільки розум розділяє і нероздільне) є Бог і всі три (уявлені разом) також Бог, за тотожністю руху і єства. Знаємо, що Воно нічого не залишило вище за Себе і не перевершило що-небудь інше, тому що і не було нічого такого; знаємо, що Воно нічого після Себе не залишить і не перевершить, тому що й не буде нічого такого; знаємо, що Воно не допускає нічого рівночесного із Собою, тому що жодна із створених істот, службових, співучасників і обмежених, не досягає до Єства, нествореного, владичного, що робить інших Своїми причасниками, і безмежного. Тому що одні із творінь зовсім відлучені від Нього; інші ж трохи наближені до Нього і будуть наближатися, але не за своїм єством, а через причастя до Його єства, і притім тільки тоді, коли добре поневолення Тройці зробиться чимсь вищим рабства; якщо вже не складає свободи і царства те саме, щоб добре пізнавати панування, втім, через низькість розуму не змішувати того, що має між собою відстань. А для кого таке високе рабство, для того чим буде панування? Якщо і пізнання є блаженство (див.: Ін. 17, 3), то яке Те, що пізнається? 12. До цього веде нас велика таємниця! До цього веде віра в Отця, і Сина, і Святого Духа, і до спільного імені! До цього ведуть відродження, зречення від безбожництва і сповідування Божества — цього спільного імені! Для чого безчестити або відокремлювати Єдиного із Трьох — значить безчестити сповідування, тобто і відродження, і Божество, і обожнювання, і надію. Бачите, що дарує нам Дух, сповідуваний Богом, і чого позбавляє відкинутий. Промовчую вже про страх і про гнів, який загрожує тим, що не шанують, і, тим, які безчестять Духа (див.: Мф. 12, 32).


Тож, наскільки можна стисліше викладаю вам наше любомудрство — догматично, а не сперечально, за зразком рибалок, а не Аристотеля, духовно, а не хитросплетено, за статутами Церкви, а не торговища, для користі, а не для марнославства, щоб ви, які проти нас проповідуєте в народних зібраннях і в цьому одному однодумні, пізнали, що ми єдине мислимо, єдиним духом натхненні і дихаємо, і щоб уже не збирали, як голодні, і не розповсюджували наші незначні (не знаю як назвати) падіння або дитячі провини. Тому що верх нещастя — знаходити собі захист не у власній міцності, а в чужому безсиллі. 13. Ось перед вашими поглядами ми подаємо один одному руки! Ось діла Тройці, Яка згідно нами славиться і поклоняєма! І вас нехай зробить це більш поблажливими й православними! О, якби ми були почуті! О, якби цей день зробився урочистим, святим, днем не сперечання, а примирення, не пам’ятником спокуси, а торжеством переможним, щоб наша взаємна однодумність і однодумність майже всієї вселенної, де одні досі перебували здоровими, інші майже повернулися до здоров’я, а інші починають повертатися, і для вас послужила причиною спасіння і оновлення!


Свята, достопоклоняєма і довготерпелива Тройця! Довготерпелива, тому що стільки часу виявляла Своє довготерпіння до тих, що розсікають Тебе! Тройця, Якої служителем і нелицемірним проповідником і я сподобився бути вже з давнього часу! Тройця, Яку всі колись пізнають — або просвічені, або покарані Тобою! Прийми до Своїх шанувальників і цих, що нині ображають Тебе, щоб ми не втратили ні одного, навіть і малого, хоча б мені належало втратити щось із благодаті (не насмілюсь сказати всього, що сказав Апостол (див.: Рим. 9, 3)!


14. Але для вас неприємно це, уболіває язик і мучиться запереченням? Розгляну згодом і ваше заперечення, або розглянуть його ті, у кого більше, ніж у мене часу. Дізнаємося і про прекрасні ваші породження або виродки, коли, жорстким і твердим словом розбивши і розтрощивши «зміїні яйця» (Іс. 59, 5), покажемо, що вони порожні й надуті повітрям, і виявимо, який ховається у них василіск нечестя, — василіск, але вже мертвий, недосконалий, що вже не рухається, помер в муках народження, і раніше, ніж народився, не існував (кажу вашими словами, щоб сказати що-небудь вам бажане), наскільки ненависний у своєму зачатті, настільки ж жалюгідний і при виверженні на світ. А це, наскільки знаю, дарує нам Той, Хто дав владу «наступати на гаспида й василіска» (Пс. 90, 13) і топтати змій і скорпіонів (див.: Лк. 10, 19), Хто розтрощить під ногами нашими незабаром (Рим. 16, 20) і сатану, який через свою колишню світлосяйність, «як блискавка, впав з неба», (Лк. 10, 18), або тому, що згодом він зробився скрученим і перетворився на плазуна, подібно до змія, що бігає, — знищить, щоб і нам трохи заспокоїтися від бід, як нині, так і згодом, коли зовсім відійде від нас і хвороба, і сум, і зітхання у Христі Ісусі Господеві нашому. Йому слава і держава навіки-віків, амінь.


« Слово 21 | Зміст | Слово 23 »


  1. У РG. — 23-е. — Ред. [↩]

  2.  Батька св. Григорія Богослова. [↩]

  3. Таке було богохульне вчення аріан, які стверджували, що Син створений для нас, що через Нього, як через знаряддя, Бог створив нас, і якби Богові не було угодно створити нас, то не було б і Сина. Никіфор, кн. 8, гл. 8. [↩]

  4. А не до Отця. [↩]

  5. Тобто, що Син не існує. [↩]


Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

вівторок - Вечірня з акафістом до Пресвятої Богородиці ради Її чудотворного образу «Всецариця»;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.
Обідня перерва 3 13-00 до 14-00



Зібрано громадою для Української Армії:


762980 грн.


Церковний календар

23 грудня. Понеділок


мчч. на Криті

Мчч. на Критi: Феодула, Саторнина, Євпора, Геласiя, Євникiана, Зотика, Помпiя, Агафопуса, Василiда та Євареста (ІІІ). Свт. Феоктиста, архиєп. Нов­­город­ського (1310). Прп. Нифонта, єп. Кіпрського (ІV). Прп. Павла, єп. Не­окесарiйського (ІV).

детальніше...

24 грудня. Вівторок


прмц. Євгенія

Навечір’я Різдва Христового (Різдвяний свят-вечір). Прмц. Євгенiї i з нею мчч. Прота, Якинфа та Клавдiї (бл. 262). Прп. Миколая, ченця (ІХ).

детальніше...

Парафіяльна школа

Публікації

Вітальне слово протоієреєві Сергію Петленку, з нагоди 60-річчя від дня народження

Всечесний отче! Мало хто із нас до кінця розуміє своє покликання і служіння. Тільки Богу відомо наскільки кожного хрест його служіння є тяжким і тернистим. Стоячи перед Вами у цей світлий день ми радіємо, що саме Ви несете цей хрест настоятеля нашої громади, - наголосив о. Григорій у своєму вітальному слові.

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя