Світлини Секондо Пія виявили, що зображення на Савані має властивості фотонегатива. Минули століття, і жодне наукове дослідження не змогло розгадати таємниці виникнення цього незвичайного людського відбитка. Ні одна з представлених теорій не є повністю задовільною. Дослідження все ще тривають.

Проведені сучасні аналізи дали можливість уточнити, що зображення, хоча й дуже слабке, з невеликим контрастом і без чітко окреслених контурів, незмиване. Всі намагання змити зображення з використанням 25 різних розчинників були марними. Нема на Савані,і слідів підправляння, як це трапляється при виконанні рисунків чи портретів. Своє жовтувате забарвлення зображення має не в результаті якихось субстанцій. Зображення не містить пігмента, барвників, фарб, лаку (жовтуватий відтінок виник сам собою).

Слідів проникнення рідини немає, і нитки поміж собою не склеєні, їх поверхнева частина має жовтуватий відтінок, тільки два чи три зовнішніх волокна змінили свій колір. Зображення на зворотньому боці полотна нема. Світлотінь не може бути викликана різним ступенем жовтизни, тому що контраст постійно один і той самий, і тільки різна кількість жовтих волокон на поверхні створює ефект більш або менш темний.

Пожовтіння тканини пов`язане з розкладом окисленої, зневодненої і зв`язаної з іншими речовинами целюлози. Дослідження волокон целюлози під мікроскопом показують, що вони зруйновані на поверхні і сильніше від інших відбивають світло.

Льон змінив своє забарвлення внаслідок старіння під дією світла, що вступає у реакцію з целюлозою, яка входить до складу льону. Весь Саван має забарвлення старого льону.

Тепло і деякі кислоти одночасно можуть викликати пожовтіння целюлідів. Залишається невиясненим, що викликає більш інтенсивне пожовтіння там, де відбилося зображення — не безформна пляма, а саме зображення людини, детальне і докладне.

 

Джон П. Джаксон і Ерік І. Джумпер, двоє фізиків з U. S. Air Force Academy, у сімдесятих роках виявили, що зображення на Савані — тривимірне.

Вони виміряли, використовуючи аналізатор зображення VP8, різну інтенсивність декількох точок зображення людини і порівняли з припустимими відстанями тіло — полотно. Потім нанесли отримані дані на рівнозначні вертикалі і отримали тривимірні неспотворені пропорційні форми.

Із застосуванням цього ж методу до портрета чи звичайної світлини отримується спотворене зображення. Це явище — черговий доказ того, що Саван перебував у контакті з людським тілом і що існує залежність між інтенсивністю його слідів та першообразу. Одержання портрета на Савані залежить від відстані тіла від полотна, що покривало його.

Перші незвичайні тривимірні зображення були представлені на конгресі в Альбукерку (США) у 1977 р. Подальші дослідження, що стосувалися області навколо обличчя, проводилися Джованні Тамбурллеро, професором систем електрокомунікацій Туринського університету.

Саме в цій ділянці, ділянці обличчя, яку досліджували з особливою ретельністю, було відкрито особливо цікаві деталі.

 

Завдяки тривимірній обробці, було зауважено два круглих предмети, що лежали на повіках. Одразу висунули теорію про те, що мова може йти про дві маленькі монети. Підтвердилась ця гіпотеза завдяки дослідженням Франсіса Л. Філаза, викладача Університету в Чикаго.

Він визначив, що монета на правому оці Чоловіка з Савана — LEPTON, а точніше LEPTON LITUUS, яку карбували у часи Понтія Пилата між 29 і 32 pp. після Різдва Христа. На монеті можна зауважити астрологічну палицю з викривленим кінцем — LITUUS, навколо якої є літери УЦАІ (UCAI). На всіх монетах Пилата, карбованих у 29 р. після Різдва Христа, зображено LITUUS.

Чотири літери є частиною напису TIBERIOU KAISAROS. Розміри монети і LITUUS`а, виміри, позиція і ряд літер співпадають. Єдине неузгодження — це наявність літери «С» на Савані на тому місці, де мала б бути літера «К» — перша у слові «KAISAROS». Слід згадати й те, що монети Пилата невисокої якості: карбувалися в дуже примітивних умовах, нерегулярно і з орфографічними помилками.

Філазу вдалося знайти дві монети Пилата з такою ж орфографічною помилкою, що й на Савані. Завдяки цьому він отримав неспростовний доказ, що така монета могла залишити відбиток на полотні.

Користуючись технікою накладання зображень у поляризованому світлі, Вангер нарахував 74 точки співпа-дання монети Пилата із зображенням правого ока. При порівнянні бажано мати на увазі, що для визнання ідентичними двох відбитків пальців достатньо 14 точок співпадання.

Проводилися схожі дослідження відбитка лівого ока. Вони привели до ідентифікації другої монети — карбованої Пилатом на честь Юлії, матері Тиберія, тільки у 29 р. після Різдва Христа. На відбитку можна розрізнити літери ARO і колоски. Вангер підтвердив ідентичність цієї монети, нараховуючи 73 точки співпадіння LEPTON Юлії із зображенням лівого ока.

Баїме Боллоне і Нелло Балоссіно, професори інформатики, виявили, що монета, слід якої залишився на лівій повіці, — це LEPTON із зображенням ритуальної чаші з ручкою. Напис TIBERIOU CAISAROS уточнює дата — LIS, яка вказує на «рік шістнадцятий імператора Тиберія», або 29—ЗО роки після Різдва Христа.

Велику допомогу при дослідженні відбитків монет надали археологічні відкриття. В Ерихо знайдено скелети часів Ісуса з монетами в черепах, а Ен Боєнг в пустелі Юдейській — скелет, датований початком II ст. після Різдва Христа з монетами на обох очах. У 1992 р. в Єрусалимі зроблено надзвичайне відкриття: відкопали гріб, датований І ст. після Різдва Христа, у якому перебували кам`яні урни. В одній з них були кості Каї-фи, що підтверджується арамейськими написами. В другій виявлені рештки жінки Міріам з монетами в очних ямах. Це підтверджує ідентичність двох слідів на очах Чоловіка з Савана, що відображають стародавній юдейський звичай.

Комп`ютерні дослідження зображення, проведені декількома вченими — Грегорі Капланом, Марселем Алон-со, Андре Маріоном у 1995 p., вказали на існування двох написів — з одного і другого боку обличчя Чоловіка з Савана. Дослідження проводилися у співробітництві з Паризьким Інститутом оптики. Для них використовувались мікроденситометри. Найчіткішими були літери NECE, які, можливо, відповідають частині напису IN NECEM (це вирок смерті).

Існування цих написів було вперше повідомлено аптекарем П`єро Уколотті у 1978 p., а згодом вони досліджувалися філологом Альдо Мара Стоні, викладачем Католицького Університету в Медіолані.

 

Вже у 1900 р. Пауль Віг Нон, викладач біології в Сорбоні і професор Католицького Університету в Парижі зауважив, що інтенсивність світлотіней зображення на Савані змінюється у різних місцях залежно від розташування до припустимої відстані між полотном і загорнутим в нього тілом. Різницю в інтенсивності зображення можна було б приписати випарам аміаку, що виникають у зв`язку зі змінами, які відбуваються в крові та поті, до складу яких входить аміак. Випари осіли у кількості, обернено пропорційній до відстані, на полотні, просоченому чутливими сполуками, наприклад, алоє.

Теорія вапорографії була підхоплена Мішелем Ад-жего, професором хімії, потім — Джованні Імбальзано, професором математики та фізики, який запропонував теорію термографії, що створює ефект вапорографії. Але існують деякі труднощі, які необхідно вирішити. Поширення випарів відбувається не в одному напрямку, а в декількох. Понадто, кількість поту, що знаходиться на тілі, нерівномірна і недостатня для отримання простягнутого однорідного зображення, яке можна побачити на Савані.

З іншого боку, гідроліз сечовини — повільна реакція, незважаючи на твердження Аджего, що алоє і мірро могли її прискорити. Баїме Боллоне зауважив, що шкіра трупа вказує не на лужну тенденцію, а на кислотну. Крім того, теорія Вігнона повинна враховувати відмінність між ліво— і правостороннім зображеннями, які на Савані мають ідентичні риси.

Дослідження, проведені американськими вченими у 1978 p., показали ще один слабкий бік цієї теорії: зображення поверхневі, а випари аміаку мали б просочити нитки полотна. Проведені експерименти дали неточні результати.

 

Багато вчених намагались відтворити процес утворення на полотні зображення людини. Джованні Юді-ка Кордіглі покривав обличчя покійника сумішшю алоє і мірри, змішаних у рівних кількостях, прикладав до обличчя полотно, просочене скипидаром та оливковою олією у пропорції два до одного. Щоб отримати стерте зображення, розміщував полотно у вологому приміщенні.

Інший експеримент провів Руггеро Романес, директор Інституту судової медицини Туринського університету. Він просочив декілька полотен пилком алоє і міррою у рівних кількостях та поклав на обличчя покійного, злегка зволожене водою і фізіологічним розчином з допомогою розпилювача. Через декілька хвилин відбулося окислення алоє, і залишився слід, який через деякий час зникав.
Зображення, схожі на відбитки на Савані, одержав Роданте. Він використовував керамічну відливку, на яку розпилював розчин з 8—10 частин поту і 1 частини крові, добавляючи пилок алоє і мірру у рівних кількостях.

А Джованні Юдіка Кордіглі, проводячи декілька експериментів, використав замість алоє і мірри іншу рослину — мускатний горіх, і зауважив, що зображення з`являлося тільки після того, як полотна тривалий час перебували під дією сонячного світла.

 

Деякі вчені пов`язали можливість виникнення зображення з тим, що минуло багато років, — це так звана теорія «прихованого портрета». Для підтвердження цієї можливості Жан Фольскрінгер, голова Паризького об`єднання аптекарів, наводить приклад самовільного виникнення зображення рослин в старих гербаріях через простий контакт рослини з папером.

Теорія «прихованого портрета» знову приймалася до уваги Самуїлом Пеллікорієм, фізиком з Santa Barbara Research Center (США). Він отримав плями, що мали багато фізичних та хімічних властивостей зображення на Савані, піддаючи лляне полотно дії найтонших шарів поту, оливкової олії, мірри та алоє, а потім підігріваючи полотно у печі, щоб викликати ефект старіння.

Целюлоза набувала жовтуватого відтінку, схожого на зображення на Савані. Пеллікорій вказував, що використані ним речовини виконували роль каталізатора: зображення з`явилося б одразу після виставлення Савана на сонячне світло.

Можливо, що значна частина вапняка, що був на Савані, за поясненням Ріге, — результат стосування при похованні зневоджуючого засобу. Він міг затримати процес проявлення зображення, обмежуючи втрату кольору частиною поверхневих ниток.

Без сумніву, тіло перебувало у контакті з полотном, тому що на світлинах чітко можна розрізнити навіть нечіткі сліди нагайки, тонкі, як подряпини. Важко вияснити, яким чином відбулося проявляння образу на полотні, якщо не можна відтворити відмінності його інтенсивності. Залишається й проблема неминучих деформацій.

 

Теорія «прихованого портрета», запропонована Пел-лікорієм, містить найближче тлумачення фізичних і хімічних особливостей портрета, але не можна не припустити існування додаткового фізичного процесу, який міг би пояснити різноманітність особливостей та винятковий властивостей.
П`єтро Скотті, салезіянин, лікар і натураліст, професор географії Генуезького університету, сформулював теорію подвійної дії: контакту темніших частин (вапоризація) із світлішими. Прибічником цієї теорії є і Джон А. Де Сальво з Northwestern College of Chiropractic (США), який у своїй «REVISED VAPOROGRAFIC — DIRECT CONTACT HYPOTHESIS» надає величезного значення присутності на Савані молочної кислоти.

Джон Д. Герман з United States Air Force Weapons Laboratory — лабораторії дослідження озброєння Повітряних сил армії США, висунув гіпотезу про те, що полотно спочатку було жорстким, поступово відсиріло і врешті прилягло до тіла. Інтенсивність зображення в такому випадку змінювалася б прямопропорційно до відстані «полотно — тіло».

І у цьому випадку наявні сумніви:
— Чутливий матеріал вологого полотна розширився, особливо у тих місцях, які довше перебували у контакті з тілом, тоді як зображення — цілком поверхневе.
— Немає місць з насиченим зображенням.
— Інтенсивність по довжині профілю, де відбувся б перший контакт, різна.
— На форму зображення з боку хребта не виявила впливу вага тіла.

 

Вже у 1930 р. Ножуер де Маліан сформулював гіпотезу, яка пояснювала зображення на Савані під впливом світлового випромінювання, пов`язаного з Воскресінням Христа. У 1966 р. британський вчений Жофрей Аше повернувся до цієї гіпотези. Потім такий погляд підтримали деякі вчені, серед яких сам Ж. Б. Юдіка Кордіглі.

Проведено експерименти із застосуванням різних джерел тепла. Було встановлено, що злегка обпалені волокна прозорі і мають значну схожість з волокнами портрета на Савані. Вони володіють великою кількістю подібних фізичних та хімічних властивостей. Однак зображення на Савані під впливом ультрафіолетового випромінювання не випромінює світлових променів, як це відбувається при підгорянні. Слід зауважити, що процеси, які відбуваються при згорянні, дуже складні.

Спроби створити зображення, аналогічне до зображення на Савані, з використанням фотоспалаху і лазеpa завершилися невдало. Було спроби й іншими методами. Наприклад, Ж. Б. Кордіглі запропонував прийняти теорію виникнення зображення внаслідок дії електростатичних процесів.

Враховувалася різна довжина випромінених хвиль. Болеслав Макей, професор фізики з Вроцлава, припускає, що Чоловік з Савана став джерелом інфрачервоного випромінювання.

«Пучки такого випромінювання, потрапляючи на поверхню Савана, — пише польський фізик, — проникали крізь тонкі шари ниток льону. В результаті взаємодії випромінювання полімерів целюлози це випромінювання могло залишитися закодованим, як це відбувається з променистою голограмою стійкого зображення Чоловіка з Савана.

 

Насправді кожен прийнятий до уваги механізм тільки частково пояснює властивості портрета на Савані. Проблема у тому, що деякі пояснення можливі з точки зору фізики, з точки зору хімії слід повністю відкинути. Правдоподібним є те, що виникненню зображення на Савані сприяло декілька явищ, але, невідомо, яких.

Джон Джаксон так коментує проблему: «Відомі нам на сьогодні фізико-хімічні процеси діють підставу для твердження, що портрет на Савані міг виникнути, але, однак, він — реальний факт, навіть тоді, коли ми не в змозі довести, як він виник». Дуже цікаві результати його останніх досліджень. Американський фізик відзначив декілька фактів, що не викликають жодних сумнівів:
— Чітка деталізація людської фігури. Якщо б зображення виникло тільки поширенням або опроміненням, чіткість була б набагато гірша.
— Зображення виникло при забарвленні окремих поверхневих (зовнішніх) волокон, кількість яких на одиницю поверхні визначає більш або менш інтенсивне зображення фігури.
— Тривимірна обробка можлива через існування зв`язку між інтенсивністю забарвленням на окремих місцях і відстанню полотно —тіло.
— Хімічний склад зображення є результатом деградації шляхом зневоднення та окислення поверхневих волокон при недостатній кількості речовин, які б уповільнювали ці процеси.
— Зображення вертикальне на горизонтальній площині. Існує залежність вертикалі між тілом і точками, що відповідають зображенню.
— Полотно вкривало тіло: плями крові виникли при безпосередньому контакті з ранами на людському тілі.
— Бокове зображення тіла відсутнє, хоча наявні плями крові з боків.
— Під плямами крові немає зображення тіла: кров спочатку просочила полотно і затрималась під плямами на момент утворення зображення.

 

Спираючись на попередні спостереження, Джаксон дійшов висновку, що на момент виникнення зображення тіла полотно набуло іншої позиції, ніж та, в якій воно перебувало під час виникнення плям крові. Кров залишила б плями на полотні, коли воно було розкладене на тілі людини, що лежить, і зображення виникло б внаслідок безпосередньої дії енергії у мить поступового пом`якшення, «проходячи крізь тіло, стає прозорим».

Місця, що раніше були у контакті зі шкірою, змінили свою позицію на бокову. Пожокле зображення постаті виникає на полотні, яке опадало під дією сили земного тяжіння і набувало контуру тіла. Наприклад, спостережені на волоссі плями крові виникли б на тих місцях полотна, які в перші хвилини торкалися щік.

Діюча енергія могла виникнути з ультрафіолетових променів або з пучка рентгенівських променів, які поширюються не тільки при безпосередньому контакті.

Проведені дослідження лляного полотна, опроміненого рентгенівськими променями, а потім «поставлено у піч», дали забарвлення, подібне до кольору на Савані.

Роданте погодився з теорією, за якою дія променів світла на момент Воскресіння могла значно ґрунтовніше закріпити на полотні зображення, яке відбилося на ньому природним чином, створюючи неповторні соматичні властивості.

Згодом він довів, що сонячні промені опромінюють полотно, просочене розчином алое і мірри, тільки на поверхні. Під час дослідження полотно опромінили ультрафіолетовими променями вже через 5 хвилин експозиції, але після того як його зволожили. Подібними і ще більш вдалими виявилися результати спроби з безпосередньою дією сонячного опромінення.

Отримані відбитки були, як і Саван, інтенсивного жовтого кольору і тільки поверхневі. «Таким чином, вперше доведено, — пише Роданте, — що лляне полотно, просочене розчином алоє і мірри, проявляє властивості негатива, чутливого до сонячного світла».

 

Сіракузький лікар так описує свій експеримент: «Використовуючи тонкі сталеві голки, пробив на світлині обличчя на Савані яскравіші частини, які виникли від безпосереднього контакту з полотном. Так приговану світлина світлина на полотні, просоченому алое і міррою, та дія сонячних променів через маленькі дірочки викликала на полотні відбиток обличчя із оберненими світлотінями, відбиток, який можна було дуже точно накласти на обличчя на Савані. І що ще цікаво, поверхневі волокна мають інтенсивніше забарвлення, ніж низ полотна, як і оригінальний відбиток на Савані. Після отримання фотознімка негатив показав лінії позитива обличчя на Савані, і дав таким чином вражаюче порівняння, результат досліду, що межував з дослідницькими можливостями людини».

«На той випадок, якби, — припускає Роданте, — від тіла, загорнутого у ще вологе полотно, й був спрямований несподіваний і яскравий блиск світла, як, наприклад, сяйво сонця, на полотні міг би виникнути негатив зображення, який сьогодні видно на Туринському Савані».

Ж. Б. Юдіка Кордіглі нагадує, що у листі до його батька Джованні, великий вчений Енріко Меді підтримував версію, «що раптом звільнилася енергія такої сили, що змогла викликати зображення Христа на Савані, не спопеляючи полотно».

Гіпотезу, переконливу і придатну для прийняття, не можна підтвердити, а вчені на сьогодні продовжують і надалі говорити про зображення, яке «залишається таємницею».

 

Роданте уточнює свою думку, яку можна загалом прийняти. Дослідження, проведені з використанням сонячого світла, і отримані підтвердження, що Чоловік з Савана може ототожнюватися з Христом, нічого не доводять, тому що не можуть довести Воскресіння (як цього дехто прагнув). Воскресіння — це виключно акт віри. Віра — це непереборне поле, відокремлене від дослідницьких дисциплін. І навіть тоді, якби Воскресіння відбулося крізь блиск сонячного світла (і тут існує таємниця!), Савана був би не підтвердженням, а свідком Воскресіння, єдиним свідком на наш час, у двадцять першому столітті, «на порозі третього тисячоліття — Христа розіп`ятого і Христа Воскреслого».

«Можливо, — пише салезіянин Жозе-Луїс Каррено Етхеандія, — краплини крові залишились, щоб постійно нагадувати нам про Страсті, а тіні, позначені вогнем, — щоб вказати нам Воскресіння як гарант нашого майбутнього воскресіння»!