Окис заліза
11 жовтня 1980 р. Вальтер М. Крон, мікрохімік з Чикаго, під час конференції в Лондоні, організованої British Society for the Turin Shroud, повідомив, що мав можливість досліджувати під мікроскопом кілька волокон із Савана. Він стверджував, що знайшов на них білок і окис заліза, дуже схожу на одну з фарб, а саме на рожеву венеціанську фарбу, сульфіт (сірчисту сіль). На підставі цього він зробив висновок, що Саван — просто картина, а художник використовував білок як підшар (ґрунт) під фарби на основі окису заліза, якими і виконав картину; це ж стосується і суміші кіноварі й окису заліза, який малював кров. Підшар — клей на основі тваринного білка — згодом пожовк.
Пізніше його теорії були спростовані американськими вченими, що досліджували Саван. Проте знайшовся дехто, хто негайно визнав його правоту: Давид Н. Сокс, пастор Єпископального собору, за місяць після конференції в Лондоні, у січні 1981 р. поквапився з виданням книжки, у якій цілком підтримав відкриття Крона, чим викликав значне здивування.
Щоб прийняти теорію як дійсну, мало вказати на наявність достатньої кількості матеріалів. Необхідно ще аргументувати їх. Крім цього, довести, що наявність матеріалів не може бути з`ясована звичайним способом — плином інших процесів. Ці висновки повинні відповідати проведеним фізичним дослідженням і аналізу портрета. Дослідження Крона не виконали жодної з цих умов.
Фарби відсутні
З досліджень одних і тих самих волокон Хеллер і Адлер приходять до зовсім різних висновків. Вони вказують, що для підтвердження наявності білків можна скористатися дуже багатьма реактивами і що використаний Кроном реактив — крохмаль — інтенсивно забарвлює чисту целюлозу. Ці реакції були викликані не слідами забруднення льону білками, а слідами целюлози, що всотала реактив.
Звідси видно, що результати досліджень Крона просто недостовірні і несерйозні. Хеллер і Адлер скористалися більш точними реактивами: флюороскаміною і бромокрезолем.
Спираючись на ці та інші складні дослідження, вони змогли з повною впевненістю твердити, що червоні плями — це згустки крові, навколо яких вийшли патьоки плазми, викликані стягуванням крові при утворенні згустків. Білки містяться лише в слідах крові, у той час як у всіх інших місцях вони відсутні, тому не можна стверджувати, що під «малюнком» тіла існує білкова основа. Щодо окису заліза, його відсоток дуже незначний: його немає ні на «малюнку» тіла, ні на плямах крові. Відсутність не лише білкової основи, але й фарб, очевидна! Після таких ґрунтовних, точних, всебічних хімічних досліджень неможливо далі твердити, що Саван був намальований. При проведенні спеціальних досліджень доведено, що окис заліза в тих небагатьох місцях, де вона виступає, чиста і за складом не містить слідів марганцю, кобальту, нікелю й алюмінію в кількості, що перевищує 1%. Сліди ж перерахованих вище елементів містяться у фарбах саме мінерального походження.
Виявлено сліди кристалів кіноварі, але їх наявність варто визнати випадковою. Дослідження всієї поверхні Савана в рентгенівських променях, яке дає можливість кількісного аналізу елементів, не показало наявності жодного з барвників неорганічного походження, а також і кіноварі. Ця субстанція не могла залишити червоних плям, тоді ці плями, очевидно, повинні мати склад крові, тому що якщо це фарби, на них не може виступати кров. Відсутність фарб була підтверджена результатами радіографічних і термографічних досліджень за допомогою інфрачервоного випромінювання.
Знамениті копії
Випадкова наявність невеликої кількості фарби не повинна викликати подив. Не можна забувати про те, що багато художників робили свої копії з оригіналів. І з метою створити найбільш точну копію, накладали свої полотнини на Саван.
Намальовані копії Савана (їх відомо близько 50) не створюють проблеми. Навіть найгарніші з них не можуть порівнятися з оригіналом! Виглядають вони скромно. Ясно видно, що це малюнки, і в результаті досліджень не викликає сумніву, що намальовані вони фарбами.
Копії виготовлялися не для того, щоб обдурити вірних. Жодну з них не представляли як дійсне поховальне полотно Ісуса. Часто на них є інформація про те, коли зроблена копія і що вона безпосередньо «стикалася з оригіналом». Творці цих полотен переслідували лише одну мету, релігійну, — дати можливість молитися перед святою подобою в той час, коли ще не існувало фотографії.
Практичні проблеми
Відома американська художниця Ізабель Пічек підкреслила проблему «скорочення» рисунка в перспективі, що постала б перед середньовічним художником, який побажав би нанести на полотнину лик Христа, копіюючи справжнього небіжчика: «Дослідження Савана виявили три парадокси, що не можуть бути справою рук художника:
1) повну відсутність скорочення;
2) видиму в перспективі постать спереду і ззаду без наявності джерела світла;
3) зворотну перспективу (видиму за допомогою спектрографії на Савані), що не може бути передана за допомогою малюнка.
«Скорочення, — роз`яснює Пічек, — позначають розміщення людського тіла в системі геометричної перспективи, яка скорочує його частини, зберігаючи ілюзію відповідних пропорцій. Але поняття цього явища виникає тільки в XV сторіччі, в П`єро делла Франческо та Альбрехта Дюрера. Явище це було зовсім невідоме для середньовічних художників. Оскільки відбиток на Савані робить видимою значну перспективу нижніх частин і тулуба, це цілком виключає можливість малювати в такий спосіб в епоху середньовіччя, коли перспектива взагалі була невідома.
Але існує і ряд інших складностей і труднощів. Щоб зробити такий малюнок, як Саван, художник повинен був використовувати сходи заввишки близько 4,5 м, розташовані над моделлю так, щоб, дивлячись униз, він бачив модель цілком. У такій незручній позиції художник міг би написати картину в спотворених пропорціях. А як і яким чином написати зворотню сторону постаті, що лежить на спині? Модель слід було б підняти вгору на вузьких рештуваннях з пластику, але в середньовіччі такого матеріалу не знали. А скло лопнуло б. Крім того, за час, необхідний художнику для малюнка, закінчилося б посмертне задубіння і почався розпад (картини, малюнки художник пише з натури)».
«Існують нездоланні бар`єри, — нагадує Пічек, — стосовно розміру картини, що може створити художник. Жоден художник у жодну епоху не виконав малюнка, картини завдовжки 4,36 м, такої, як зображення на Святому Савані, що представляє видимі риси.
Турботи й звинувачення
Доведена відсутність яких-небудь слідів застосованої живописної техніки на Савані призвела до виникнення різних теорій.
Одну з них запропонувала Ноемі Габріеллі, охоронниця Галереї мистецтв середньовіччя і сучасності в П`ємонті. Габріеллі входила до складу комісії, яка досліджувала Саван у 1969 р. Відповідно до її теорії, зображення було намальовано художником фарбами, отриманими з землі, кольору каламуті і охри, розчиненими в рідкій смолі (камеді) і нанесеними на вологу полотнину, розтягнуту на рамі. Потім полотнина була «розкладена на Савані, також розтягнута і притиснута до нього вальцями, такими, які застосовуються в типографії».
Габріеллі називає Саван «шедевром» і ризикує навіть вказати час його виконання, який історично неможливо прийняти: «Цей витвір великого художника, що працював наприкінці XV — початку XVI ст. і використовував техніку напівтіней, властиву Леонардо». Зрозуміло, що мова йде не про предмет, який перебував свого часу у володінні Жоффрея Чорного, але «про версію більш пізню — приблизно 130 років тому».
Пропагандистом іншої версії був Джо Нікелль, американський фокусник, сьогодні важлива особа в Комітеті наукових досліджень Паранормальньїх явищ у Буффало і професор технічної графіки Кентукського університету (США), За його версією, фальсифікатор притис полотнину, насичену водними випарами, до барельєфа, а згодом вкрив його кашкою з фарби на основі окису заліза.
Викладачі університету в Теннессі (США) Еміль А. Крейг і Рендалл Р. Браїс стверджують, що зображення на Савані можна отримати, застосовуючи барвники з порошкоподібного, розчинюваного у водяних випарах окису заліза, що наноситься пензликом. Результати хімічних досліджень, проведених раніше, теж суперечать цим теоріям.
Повна відсутність стилю
Відомий письменник Італо А. Чізано звернув увагу па те, що зображення постаті людини, видима на стародавньому полотні, яке зберігається в Турині, не має якого-небудь художнього стилю. Ніхто не міг би відтворити подібної картини в жодну епоху.
«Кожен твір, — підкреслює Чізано, — від архіісто-ричних малюнків і до сучасних, носить у собі чіткі сліди визначеного стилю, чи художника, чи епохи, у яку створювався. Існує Христос романський, Христос готичний, Христос бароко і рококо, Христос романтичний, Христос абстракціоністський. Саван не лише не може бути картиною, намальованою художником, французом чи візантійцем, чи іншим, хто творив у стилі готичному чи романському. Адже всі картини, портрети від Альтамі-ри чи Ласкауск і до Пікассо і Сальвадора Далі, завжди носять у собі ознаки стилю епохи й особистості, неважливо, генія чи дилетанта, у той час як Саван не містить у собі ні культового, ні формального акценту ніякої епохи і стилю. Там є дійсний і промовистий, більш схожий на знімок, ніж на портрет, лик, у якому виражене культурне середовище того часу. Я повинен згодитися з однією людиною, яка одного разу звернула мою увагу на те, що «оскільки про всі ікони і портрети Христа, яких нараховують мільйони, ніхто не сказав: «Це Він», — але завжди говорили: «як відмінно представлений». Тільки стосовно Савана говорять: «це Він, це Його Лик». Мушу зізнатися, я, коли молився в душі, уявляв собі Його саме так».
Леонардо — виступи!
Але проте знайшлися й такі, хто стверджував, що Саван — це витвір Леонардо да Вінчі: два письменники — англійці Клів Принс і Лінн Пікнетт, до яких приєдналася італійський телерепортер Марія Консолато Корті. Отут перед нами повний абсурд та й годі, оскільки в той час, коли Саван був переданий родині Савойя (22 березня 1454 p.), Леонардо був ще в колисці. А полотно з зображенням подорожувало по всій Франції вже приблизно за сторіччя до цього часу.
Але ці так звані неточності дуже легко і без особливих клопотів випускаються англійцями: це полотно — інше! З часу перебування Савана в родині Савойя до його першого публічного виставляння у Верчелі в 1494 р. пройшло приблизно 40 років зберігання його в Ліреї (1453-1494).
Можливо, будівництво Сен-Шапель, у якій зберігається реліквія з 1502 p., «було почато (...), — натякають ці двоє письменників, — для забезпечення відповідного гідного місця для нового і кращого Савана?». Славетне полотно було б ні багато ні мало, тільки автопортретом Леонардо да Вінчі, виконаним у 1492 р. на замовлення Церкви, яка бажала придбати фальсифікацію Савана.
Для Марії Корті замовником був би «Баязет, правитель Візантії». Але, як відомо, Баязетом II в дійсності був оттоманський султан, що вступив на трон у 1481 р. замість свого батька Магомета II, який взяв в облогу і захопив Константинополь у 1453 р. Тоді ж у боях загинув Костянтин XI Драгасете, сьомий правитель династії Палеологів, останній імператор Візантії. Чи можна уявити собі оттоманського султана, що замовляє в Леонардо Саван із зображенням Ісуса?!
За теорією англійців, Леонардо «зміг би знайти прототип фотографії, щоб отримати негатив Савана». Але тоді йому необхідна була для роботи фотолабораторія зі спеціальною темною кімнатою, об`єктивами, світлочутливою полотниною і кількома реактивами. ЯКИМИ?
Принс і Пікнетт виходять з використання хромово-кислих солей і яєчного білка, потім пробують щастя, використовуючи сік лимона (мало чого не вистачало, і отримали б майонез!) і отримують субстанцію, що дає «найближчі до Савана результати». Вибачте за неделікатність, називають її по-своєму: сеча.
А от пані Корті задовольняється традиційними компонентами: кров, піт, ароматичні субстанції і плазма. Леонардо застосувавв би «стародавнє полотно, що походить з Близького Сходу, використовуючи секретну техніку».
Для цих англійців не існує ніякої таємниці: 6—12 годин опромінення моделі у світлі ультрафіолетових ламп, що заміняють «тепле італійське сонце», і все готово. Анатомічна точність зображення — це для них не проблема: «Леонардо отримав від Церкви спеціальний дозвіл на розтин свіжого трупа з лікарні». Потім полотнина обмивається холодною водою, піддається впливу тепла, потім миється в гарячій воді з пральним порошком. Таким способом виходить тільки «обгоріле» і незмиване зображення. Обличчя довершують невеликі виправлення кров`ю.
Як завжди, «сучасні фальсифікатори» показують те, що одержали: більш-менш подібне до Савана — безумовно, так тільки здається на перший погляд. І для підтвердження в лабораторії — в основному тільки обличчя. Ніхто і дотепер не взявся за маневрування більш ніж чотирьохметровим полотном.
«Ми не знаємо, — визнають англійці, — скільки часу знадобилося Леонардо для виконання картини». Але вони не мають ані найменшого сумніву щодо особи автора. Пікнетт стверджує, що отримали звістку через «автоматичне письмо», підписане: «Леонардо».
Розігрітий барельєф
Без сумніву, потрібно виключити теорію, що зображення було виконано до 1350 року фальсифікатором, що використовував барельєф, розігрітий до 220 °С. Щоб викликати ефект крові, він нібито використовував охру, наносячи її пензликом на відповідні місця. Ця теорію підтримував антрополог з Барії Вітторіо Песке Дельфіна; засновувалась вона на деякій подібності із зображенням на Савані та на незначних підпалинах.
Також і Карло Папіні, автор опублікованої видавництвом «Клаудіяна» у 1982 р. книги, вважає, що «лляне полотно Савана було піддане повільному «кип`ятінню» (чи «пропрасовуванню») досвідченим майстром, що тримав полотнину певний час поруч із сильно розігрітим барельєфом, у результаті чого було отримане зображення шляхом «злиття з людськими останками». Для отримання плям крові він використовував «очевидно, кров людську чи тварин».
Як незмінну точку зору потрібно мати на увазі те, що вчені з повною впевненістю довели, що в цьому полотні перебували останки пораненої людини, із кров`ю, що запеклася. Що ж можна сказати про гіпотезу існування фальсифікатора, який отримує зображення за допомогою барельєфа? Насамперед, з`являються проблеми з виконанням малюнка: слід мати справу з довгим простирадлом, розміщеним на барельєфі заввишки понад 4 метри.
Пані Пічек відзначає, що в середньовіччі ніхто не міг виконати скульптуру з анатомічною точністю. Крім того, методи розігріву і контролю температури були занадто примітивними. Це видно по тому, яким способом розігрівали скла для вітражів. Крім того, існує також і проблема реакцій при ультрафіолетовому опроміненні: зображення на Савані не флюоресціює, на відміну від слідів підпалин, оскільки при температурі понад 180 — 200 °С виникають субстанції, які світяться в спектрі жовтогаря-че-оранжевого кольору, т.зв. фурфуроли. До того ж зображення на Савані поверхневе, доторкається тільки до двох-трьох волокон ниток, а зображення, отримане шляхом застосування барельєфа, проникає наскрізь і відбивається також і на зворотньому боці. І, крім того, за кілька місяців таке зображення поступове зникає! Слід було б припускати, що фальсифікатор спочатку наніс на полотнину кров на відповідні місця, а потім приклав полотнину до розігрітого барельєфа. Закривавлені волокна Савана не пожовкли. Наліт «захистив» волокна, що знаходяться під ним, під час формування зображень тіла. Але в даному випадку, крім труднощів у нанесенні плям крові на відповідні місця, мали б бути ще й неминучі зміни складу крові під час контакту полотнини з барельєфом, розігрітим до 220 °С.
Оскільки зображення на Савані видиме тільки здалеку, тож пензлик художника повинен був бути не менш двох метрів завдовжки, щоб правильно і точно, з погляду анатомії, розташувати кров! Сама ж кров повинна була бути «намальована», не залишаючи слідів пензлика, і способом, що був невідомий в епоху передбачуваного рисунка. Як вже було сказано, кров повинна була бути застиглою, адже навколо неї знаходяться патьоки плазми, невидимі неозброєним оком. Це свідчить про контакт полотнини зі справжніми останками людини.
За теорією Ніколаса Аллена, південноафриканського професора Академії мистецтв університету в Порт Елізабет і фахівця у галузі фотографії, зображення на Савані можна виконати за допомогою «кварцевого об`єктива, нітрату срібла і натурального сонячного світла». Аллен вважає, що Саван — це найдавніший знімок світла, витвір генія середньовіччя, піонера, що опромінив сонячним промінням останки людини у вертикальному положенні, зафарбовані в білий колір, «протягом невизначеного часу» у примітивній лабораторії, і відповідним чином підготовлену полотнину. Отриманий негатив згодом був закріплений у розчині аміаку (нашатирного спирту) чи, «швидше за все, у сечі».
Надзвичайний геній
Яким способом можна було сфабрикувати в XIII — XIV ст. таке полотно, як Саван, випереджуючи подальші винаходи і відкриття?
Фальсифікатор повинен був спиратися на знайомство з відкритою у XIX ст. фотографією, щоб зуміти перенести на полотнину досконалий фотонегатив. Йому слід було застосувати метод голографії, опанований у сорокових роках нашого (XX) століття, щоб отримати тривимірне зображення. Він повинен розрізняти венозний і артеріальний кровообіг, які було відкрито в 1593 p., щоб відтворити на полотнині два різних види згустків крові і створити плями на полотнині в деяких місцях кров`ю ще живої людини, а в деяких інших місцях — кров`ю людини померлої.
Крім того, він повинен був передбачити винахід мікроскопа, який з`явився наприкінці XVI ст., щоб розмістити на полотнині невидимі неозброєним оком сліди катування нагайкою, тонкі подряпини, сліди землі під п`ятами, спори квітів, що не проростають у Європі, запашні оливи і пахощі, використані при похованні.
Виявляючи знайомство з тими чи іншими науковими досягненнями, передбачуваний фальсифікатор зобов`язаний був би вміти користуватися всіма засобами, необхідними для виконання даного предмета, і мати їх у своєму розпорядженні. Крім того, прийнявши до уваги особливості зображення на Савані, художник не зміг би бачити те, що намалював.
Не подумав би він і ні про терновий вінок у формі шолома, ні про несення PATIBULUM (замість суцільного хреста). Він уявив би собі сліди цвяхів на долонях, як завжди зображували всі художники, а не на зап`ястках, як це видно на Савані.
Та й неможливо уявити і повірити, що фальсифікатор, художник надлюдської геніальності, високого інтелекту, був абсолютно незнайомий своїм сучасникам і наступним поколінням після виконання такого досконалого витвору. Опускаємо також факт, що автор такого творіння, виконаного для підтримання віри в автентичність поховального полотна Христа, міг бути настільки наївним, щоб скористатися новим, щойно зітканим полотном.
Інша жертва
П`єр Анджело Джамаглія, професор патрології (Патрологія — галузь патології, що досліджує доктрину раннь-охристиянских письменників, яких називають отцями Церкви - авт.) Туринського відділення Теологічного факультету Північної Італії, вважає, що Саван належав людині, розп`ятій, як і Христос, але в VII ст., названому Джамаглією «століттям розп`ять і саванів».
В іншому разі фальсифікатор загорнув би в полотно останки людини, закатованої й убитої з метою отримати зображення на полотні, що відповідає описам у Євангелії. У всякому разі, труднощів не було б менше, ніж у процесі створення зображення.
Отримання на останках відбитка, так багатого тонкощами, — справа недоступна навіть у наш час — час найдосконалішої техніки! Де знайти жертву, обличчя якої відповідало б у десятках місць іконам Христа, розповсюдженим у мистецтві Візантії? Передбачуваний фальсифікатор повинен був бити людину так, щоб одержати певні синці на обличчі, які помітні на іконах. Повинен бути добре знайомим з технікою побиття нагайкою і розп`яття в Римі в І ст., пам`ять про яке цілком загинула. Потім змушений був би вже мертвій людині пробити списом бік, викликаючи кровотечу і виділення плазми, не забуваючи при цьому про дотримувані євреями в часи Христа звичаї поховання.
Слід відзначити величезні труднощі, що повинні були виникнути під час утримування останків людини, загорнених у полотнину, більше30 годин і запобігання процесу розпаду. Крім цього, як добути їх, уникнувши навіть найнезначніших переміщень, що міняють чіткість деталей зображення і контури крові, що запеклася?
Американський адвокат Мішель Мінор підсумовує: «Докази підтвердження автентичності Туринського Савана дощенту розбивають усі теорії про фальсифікацію Савана і задовільняють найбільш строгим вимогам судових висновків».
Уявна смерть
У березні 1988 р. журнал «ESSERE SECONDO NATURA» («Жити в згоді з природою») опублікував довгу статтю, у якій стверджувалося, що Ісус був знятий із хреста в стані колапсу чи втрати свідомості. Ця теорія обґрунтовується тим, що з останків не могла б линути кров і вода, як це відбулося, коли центуріон пробив бік Христа.
Йосиф з Ариматеї і Никодим залікували б рани Ісуса оливами на основі алое і миру, а Ісус, що відразу опритомнів, позбувся б поховального полотна, яке залишив у гробі («згорнутим»), одягнув Свій звичайний одяг (але ж Його одяг забрали воїни) і почав з`являтися в різних місцях. Але Ісус розумів і усвідомлював негативні «політичні» результати Своєї діяльності. Він у такому випадку змушений був би прийняти рішення «про переміщення в більш безпечне місце, де провів уже частину своєї молодості і де завершив Своє релігійне формування» — у Кашмір.
Слід зазначити, що легенда про Ісуса, що пережив розп`яття, повсюдно поширена, і на сьогодні у Кашмірі пропагандистом її є Андреас Фабера-Каїсера, автор книги, виданої в 1976 р. і перекладеної різними мовами.
Визнавши, що Чоловік із Савана — це Ісус, у статті він намагається довести, що саме славетне полотно є доказом Його уявної смерті. Для підтвердження наводиться документ багаторічної давнини, у якому мова йде про лист 1959 р. Курта Берне до Івана XXIII, названого «католицьким ученим», який довгі роки був членом групи німецьких католицьких учених, що досліджують і аналізують Святий Саван за дорученням Вати-кану. Берне сформулював опубліковані в статті висновки: «Не можна було написати нічого більш фальсифікованого й абсурдного».
Як відомо, перша комісія, яка скористалася можливістю дослідження цінного полотна, була створена в 1969 p., тобто більш ніж за 10 років після заяв Берне, який не входив до складу комісії. Таким чином, одержуємо негайний доказ вірогідності статті...
Провидець
Курт Берне, насправді Ганс Набер, не має ніякої освіти. У 1936 р. після закінчення початкової школи був учнем на посаду офіціанта в готелі. Після війни він займався торгівлею на «чорному» ринку. Курт Берне запевняє, що у 1947 р. провів 7 днів і 7 ночей без сну, і в цей час йому з`явився Христос, що сказав йому: «Я не вмер на хресті...».
Берне твердить, що його видіння було «як у кінофільмі» і що він міг бачити крізь землю. Він помітив і «рану на вході і виході піки», що розпізнав на Туринському Савані.
Провидець стверджує, що коли Ісус був загорнутий у Саван, Його серце продовжувало проганяти кров. Для підтвердження своїх уявлень приводить думки багатьох гідних поваги людей. Але, як виявилося, вони або взагалі не існували, або не мали ніякого відношення до його тверджень. У 1960 р. в журналі «S/NDON» опублікована велика кількість листів з опротестуванням, а Міжнародна Синдологічна Асоціація виступила з цивільним позовом проти Берне.
Варто звернути увагу на два твердження Берне: з останків не витікають вода і кров; серце продовжувало проганяти кров, кровообіг продовжувався.
По-перше, слід зауважити, що, якщо дійсно з останків не витікало великої кількості крові, то правдою є і те, що з рани живої людини не тече густа кров і окремо від неї плазма. Єдино можливим може бути тільки те, що смерть вже настала.
Така рана грудної клітки, яка помітна на Савані, в сукупності з іншими перенесеними катуваннями, «входить у групу ран саме смертельних навіть для зовсім молодої людини», — підкреслює Баїма. Туринський вчений нагадує, що «слід розпаду складових елементів крові і плазми (...) це характерна ознака, властива тільки смерті».
Кров, що виступила тоді, коли тіло поклали на полотно, утворила б інше розташування плям. Полотно виявилося б поступово насиченим кров`ю, що утворило б біля ран широкі і розмиті плями. Помилка в міркуваннях, запропонованих Берне, випливає з переконання, що Саван був заплямований безпосередньо свіжою кров`ю.
Насправді вигляд кривавих цівок на Савані вказує на те, що особа, піддана побоям, була зігнута чи перебувала на хресті у випростуваній позиції з розпростертими руками. Як було сказано, кров застигла на шкірі. І тільки пізніше контакт з полотном, просоченим пахощами, міг сприяти її розчиненню, і в результаті цього вона потрапила на тканину. Процес цей продовжувався від ЗО до 36 годин, після чого контакт «тіло —полотно» був перерваний без найменших ознак переміщення. Полотно не було зірване з останків.
Дві наведені точки зору неможливо підтвердити цілком. Помилку Курта Берне частково може пояснювати факт, що бідолаха, хоча і провидець, писав за 20 років до проведення наукових досліджень, які дали відповідь на багато раніше не вирішених проблем. Поновлення його теорії авторами попередньої статті нічим не може бути виправдане.
Закашляв би...
Берне, однак, є не єдиним прихильником теорії уявної смерті. У 1981 р. в Болоньї, на другому міжнародному конгресі, присвяченому Савану, брав участь професор Політехніки в Ноттінгемі (Великобританія) Родні Гор. Він відстоював теорію, що «серце повинно було ще скорочуватися, коли на Савані з`являлися плями крові. Відповідно до його теорії, Ісус був прибитий до хреста у формі букви «Т» не плечима, що прилягали до дерева, але грудною кліткою, зверненою до хреста, і голова виступала над верхом вертикальної балки.
І хоча Він був підданий найжорстокішим катуванням, не вмер, але одержав потрясіння «і міг би захлинутися оцтом, що могло викликати колапс». Щодо питання про «глибокий колапс»: хіба не подаємо ми оцет тим, хто втрачає свідомість, щоб привести до тями?
«Швидше за все, — пояснює Гор, — Він кашляв і плював, а в зв`язку з втратою сил нахилився вправо в несвідомому стані. Ісус був мертвий «для своєї епохи».
Що відбувалося в гробі? Йосиф з Ариматеї і Нико-дим, користаючись темрявою, вночі з суботи на неділю ввійшли до гробу, щоб закінчити всі поховальні обряди (а печатки? охорона?). Але почули кашель і помітили корчі тіла (може, Ісус застудився в холодному гробі?., а може, це був ефект оцту?..)
В такій ситуації, зрозумівши, що Ісус ще живий, винесли Його «разом із Саваном, щоб зберегти тепло, у якесь місце, де Він міг знаходитися в безпеці і міг бути оглянутий, в чеканні на подальший розвиток подій». Гор не бере до уваги, що перенесення тіла в Савані перетворило б цівки крові в одну велику пляму. Навіть зняття Савана з нерухомого тіла — непроста операція, якщо при цьому наявне бажання не знищити запечену кров!
Не треба додавати, що, за словами англійського автора, Ісус «опритомнів незабаром після винесення Його з гробу, а цілком видужав через три тижні». Петро й Іван тим часом не знайшли в гробі Саван, а лише два згорнуті полотна, покладені одне як подушка, а інше під ноги.
Усе це прекрасні казки, а об`єктивні дослідження Савана привели вчених до зовсім інших висновків.
Посмертна кров
Як можна суперечити тому, що Саван вкривав мертве тіло? Про це свідчить кров з відокремленою плазмою, яка витікала з рани на боці.
Дослідження відбитка тіла з повною впевненістю доводять, що людина була загорнена в полотно вже мертвою, і тіло її перебувало в стані посмертного заціпеніння. Досить подивитися на положення ступнів. Ступні людини в спокійному розслабленому стані спрямовані нарізно. А на Савані саме видно, що пальці ступнів сходяться. Ця ненатуральна позиція ступнів — результат їх прибиття до деревини хреста накладеними одна на іншу. Посмертне заціпеніння закріпило таке положення.
У відповідь на теорію Гора Роданте поспішив сформулювати кілька істотних зауважень. Він вказав, яким шляхом сліди крові на Савані перейшли на полотно — в результаті контакту з цілком нерухомим, тобто мертвим, поза всяким сумнівом, тілом.
Немає жодного сліду руху чи переміщення ні на зображенні, ні на згустках крові. Якщо говорити про подих, то найнезначніше — це відбиток пальців рук, схрещених на висоті стегон. Крім того, видихуваний вуглекислий газ (окис вуглецю) викликав би зміни у відбитку ніздрів, тому що вступав би в реакцію з алоє і міррою, якими було насичена полотно.
Гор відзначив, що не може витікати кров з ран ступнів у напрямку до п`ят. А Роданте, однак, помітив, що за час, який минув, кров з тіла померлої на хресті людини через застій зібралася внизу, тобто в нижній частині ніг і ступнів. Після того як цвяхи, що виконували роль корків, вийняли, почала текти кров, яка була ще в рідкому стані.
Коппіні, один з організаторів конгресу в Болоньї, закінчив дискусію наступним зауваженням: «Може не прийматися до уваги обширність ран, отриманих Хрис-том. Йосиф з Ариматеї мав би бути керівником відділення інтенсивної медичної допомоги, якому могли б позаздрити сучасні найкращі лікарні!».
Передбачувана змова
Пройшли роки, але питання про стан колапсу не забулося. В опублікованій у 1994 р. книзі Гор повернувся до своєї теорії. Подібні голоси лунали й у Німеччині: Карл Гербст, Хольгер Керстен, Ельмар Р. Джубера. І для них під «цим простирадлом» серце ще билося.
До 1971 р. Гербст був католицьким священиком у Липську, але був покараний SUSPENSA A DIVINIS6. Він помітив, що Саван дійсно огортав тіло Ісуса, який знаходився в стані колапсу і мав би опритомніти. Такий висновок він робить з того, що кров, яка витікала навіть з незначних ран, була такою рідкою, що заплямувала простирадло. У такому стані не може бути кров мертвої людини.
Ісус, як тільки зміг ходити, сів на осла і вирушив до Галілеї, зупиняючись в Еммаусі на відпочинок. Потім попрямував у Дамаск. Гербст однак не вірить у «легенду про Індію». За його версією, Католицька Церква прагнула «притишити» Саван, створюючи враження його неав-тентичності, замінивши проби під час досліджень методом радіовуглецевого аналізу в 1988 р. Зробила це, щоб врятувати догмат Воскресіння. Про все це розповідається в книзі «KRIMINALFALL G/LGATHA» («Злочин на Голгофі»).
Як і Керстен, що вивчав теологію у Фрайбурзькому університеті, у своїй новій книзі він опускає перебування Ісуса в Індії, що було головною тезою його бестселера «JESUS LEBTE IN INDIEN» («Ісус жив у Індії»). У цьому він упевнений і говорить про це привселюдно.
6 SUSPENSA A DIVINIS — покарання Католицької Церкви, що забороняє частково або повністю виконувати обов`язки священика.
У своїй книзі, написаній разом з Джубером, психологом, філософом та етнографом, за назвою «DAS JESUS KOMPLOTT», Керстен визнає вірогідність Савана без усяких застережень. Але, увага, коли Ісуса зняли з хреста, Він перебував під впливом наркотиків і «видужав» завдяки турботам Йосифа з Ариматеї і Никодима, які змастили Його Тіло міррою й алоє.
Друзі «ессенсіани» ( Мова йде про релігійну єврейську секту, що діяла в часи Ісуса і проповідувала релігійно-моральне відновлення іудаїзму. За свідченням деяких вчених, Ісус підтримував контакти з ессенсіанами чи навіть Сам до них належав. Але однозначних доказів цього немає -авт.) приготували б Йому напій на основі опіуму, що викликає стан каталепсії, потім вилікували б Його рани «мазями». Воїн, що пробив бік Ісуса, мав би бути заодно зі змовниками і нанести рану поверхневу (на щастя, Керстен визнає автентичність Савана: вказує на сильну кровотечу з рани в боці!) Незважаючи на близькість гробу, лікування було недовгим...
Жінки, що прийшли до гробу, бачили б «друзів-ессенсіан» Ісуса, що вдягаються звичайно в білі шати, а під Магдалину був би закамуфльований Ісус.
Зустрічаючи учнів, Ісус робив усе можливе, щоб переконати їх в тому, що він той самий Ісус, що й колись, і уник смерті. Але св. Павло і перший Католицький Собор створили догмат про Воскресіння. Тому Ватикан захвилювався визнанням Савана фальсифікацією, щоб спростувати невигідний висновок — невоскресіння. Для Керстона все починається з справжнього поховального полотна Ісуса!
В даний час на шанованому полотні плями крові, згідно з Керстеном, могли бути залишені тільки тілом, у якому ще билося серце. А на Савані знаходилися б сліди пахощів, що «частково випарувалися в результаті контакту з теплим тілом, абсолютно не підданим посмертному заціпенінню». «Я особисто випробував на собі весь процес, — додає він, — змазуючи тіло тими ж оліями. Сліди, залишені на полотні, разюче схожі на сліди, що знаходяться на Савані».
Можна запитати Керстена, чому він випробував на собі тільки «цей процес» і не спробував «видужати» після перенесення всього того, що витерпів Чоловік з Савана? Не можливо повірити і сприйняти за правду те, що він сам чи хто інший були б спроможні пролежати нерухомо 30—36 годин із з`єднаними пальцями ступнів, загорнені в полотно, просякнуте алое і міррою, навіть без усіх видимих на Савані ран...