Починаючи з першої половини ІІ ст., коли християнство розповсюдилось за межі Римської імперії, виникла загроза і небезпека забуття чи спотворення Апостольського передання, тому і відкрилась необхідність письмового викладення цих норм у формі позитивних і загальнообов’язкових церковних правил. Так виникла маса апокрифічних збірників церковного і канонічного змісту, які зокрема засвоювались Апостолам. Це засвоєння виражало в собі загальний погляд, що зміст збірників дійсно сягає апостольських часів, але не існувало переконання, що вони складені Апостолами, тому що Церква віднесла б їх до новозавітного канону.

Однією з найдревніших пам’яток ранньохристиянської писемності є невелика збірка церковноправових, моральних і літургічних настанов, яка має два написи, перший: “Διδαχή των δώδεκα αποστόλων ”, а другий розлогіший: “Διδαχή Κυρίου δια των δώδεκα αποστόλων τοις εθνεσιν” – вчення Господа (передане) народам через дванадцятьох апостолів. Текст пам`ятки, який вважався втраченим, був знайдений в Святогробському подвір’ї Константинополя в 1875 році митрополитом Нікомідійським Філофеєм Врієнієм і опублікований ним в 1883 році. В повному обсязі твір зберігся тільки в одному грецькому рукописі, датованому 1056-м роком, чий оригінал належить до ІV – V стт. Окрім того, два грецькі фрагменти твору збереглись в одному із оксиринхських папірусів IV ст.. Існують також фрагменти перекладів твору на латинську, коптську, ефіопську та інші мови.

„Вчення дванадцятьох апостолів” становить основу для низки пам’яток канонічного характеру. Частина розділів “Дідахі” увійшла в сьому книгу “Апостольських Постанов”, а вчення про два шляхи було покладено в основі і іншого твору під назвою “Канони святих Апостолів”. Простежується подібність перших 6-и розділів “Дідахі” з 18-20 розділами “Послання Варнави.” Це спричинило питання про взаємозалежність творів, але цілісність і простота “Дідахі” висуває саме його як першоджерело. Можливо, що А. Гарнак мав слушність, коли вважав, що для обох текстів існує спільне джерело – гіпотетичний “іудейський катехизис”, оскільки для старозавітної і іудейської писемності характерна основа змісту, “Дідахі” – вчення про два шляхи (книга Ювілеїв, Завіт Асіра в заповіді дванадцяти патріархів, Повт.Зак. 30, 15, Ієрем. 21, 8, 3 Цар. 18, 21), але вчення про два шляхи зустрічається і в Новому Завіті (Мф. 7, 13-14, 2 Пет. 2,2).

Доля пам’ятки досить примітивна: в Древній Церкві вона була досить відомою, і наприклад Климент Олександрійський приєднував її до книг Святого Письма Нового Завіту, зовсім не сумніваючись в апостольському достоїнстві твору. Однак, починаючи з IV ст., такі сумніви виникають: Євсевій Кесарійський відносив Дідахі до категорії суперечливих і підроблених (Αντιλεγομενα - νοθα) книг Нового Завіту, вказуючи, що твір був відомий “багатьом учителям Церкви”. Святий Афанасій Олександрійський також вилучає цей твір із канону Нового Завіту, хоча визнає його корисним для церковного напучення вірних. З часом, мабуть, на протязі V ст., “Дідахі” виходить із церковного вжитку, його перестають читати і переписувати. Це пояснюється тим, що твір був написаний як “підручник” або “катехизис” для потреб якоїсь місцевої церкви, а потім поширився і в деяких християнських громадах, але визнання з боку вселенської церковної свідомості так і не здобув.

Етичне вчення і літургічно-канонічні норми, відображені в пам’ятці, були асимільовані внаслідок земного зростання Церкви, а те, що застаріло в них, забуто. Тому “Дідахі” опинилося на периферії церковної свідомості, а з часом і взагалі зникло із неї. Тільки знахідка Філофея Врієнія повернула дану пам’ятку Церкві і науковому світові.

Характерні особливості пам’ятки такі. Вчення, яке вміщує катехитичну (1-7 розд.), літургічну (7-10 розд.), церковно-канонічну (10-16 розд.), есхатологічну частини (16 розд.), призначалось для внутрішнього користування в Церкві і являло собою спробу поставити християнське життя у згоді з потребами часу для визначення норми, тому вона з розвитком церковного життя втрачає своє значення. Очевидний нормативний, близький до канонічного, характер пам’ятки змальовує надзвичайну простоту церковної організації, ще більшою мірою початкову, ніж це простежується в посланні св. Климента Римського, коли ще не домоглася кристалізації внутріцерковних відносин. Це вказує на близькість апостольського часу і може слугувати орієнтиром на відносне датування пам’ятки. В пам’ятці немає також вказівок на мучеництво, хоча є згадки про гоніння, що є досить важливо.

Необхідно вирішити питання про місце, час і церковне середовище, тобто обставини в яких виникла пам’ятка. За загальним поглядом дослідників “Дідахі” походить із іудео-християнського середовища, однак ним не окреслюється, оскільки вчення спрямоване до народів (εθνεσιν), де більш частково слід розуміти язичників (Мф. 28, 19). Використання в 12-му розділі поняття “християни” наводить на думку про Антіохію як про місце складання пам’ятки, тому що саме в Антіохії учні Христа стали називати себе християнами (Дії. 11, 26). Але взагалі географія і топографія, відображена в “Дідахі”, характеризує горбисту землеробську місцевість, можливо Сирію або Палестину. На користь Сирії промовляє той факт, що з країною та її центром Антіохією пов’язаний швидкий та плідний розвиток первісного синтезу язичництва та християнства. З іншого боку, в цій місцевості проживало багато іудео – християн, які переселилися до Сирії з Єрусалиму після 70-го року. Тому поява „Дідахі”, спрямованого іудео – християнами до навернених язичників саме у Сирії, здається найімовірнішою.

Час складення пам’ятки теж викликає дискусію. Більшість сучасних дослідників називає цей проміжок – біля 120 року. І. Квастен вважає, що “Дідахі” написане в проміжку між 100 і 150- ми роками. А. Гарнак говорить про хронологічний проміжок 130-160 роки, те ж саме стверджує і першовідкривач митрополит Філофей, але Н. Сагарда, посилаючись на апостольську простоту громади “Дідахі”, вважає часом написання пам’ятки 70-100 роки. А. Карашев теж вважає, що пам’ятка могла бути складена до 100 року, і вже у всякому випадку раніше смерті св. Ігнатія Антіохійського. Але найбільш вірогідним часом він вважає період 96-106 роки, тобто від послання св. Климента Римського до смерті св. Ігнатія Антіохійського. У своїй передмові до публікації “Дідахі” у новому виданні “Писань мужів апостольських ”, священик В. Асмус відмічає, що критичний аналіз виявив у пам’ятці мінімум три шари і, що до кінця І-го ст. “Дідахі” було складене в остаточному вигляді і адресоване християнським громадам західної Сирії і Палестини, жителям сільських районів, наверненим із язичників.

Незважаючи на критику тексту, яка мала місце, на звичайні думки про те, що у Врієнія була на руках не перша редакція пам’ятки (патріарх Никифор (+828) у своїй “Стихометрії” вказує 200 стихів проти 203 відомих за рукописом 1056 року), текст пам’ятки визнається дослідниками оригінальним і заслуговує довіри. З 14-го розділу відчувається вплив іншого редактора твору.

За своїм характером цей твір є морально-повчальним і викладений в схемі двох шляхів: шляху життя, тобто шляху доброчесності, притому перелічуються всі ті чесноти, які повинен практикувати християнин, і шлях смерті, тобто пороків і злочинів, що їх християнин повинен уникати. Твір також викладає норми церковного впорядкування, саме те, що торкається функцій апостолів, пророків, вчителів, єпископів і дияконів, а також, що торкається ставлення членів християнських громад до цих осіб.

Описуючи шлях життя, автор говорить про любов до Бога і ближнього, згідно з Мф. 22, 37-39, хоча поєднання обох заповідей виникло ще в іудейській традиції. Як розвиток теми про любов до ближнього подається “золоте правило моральності”, – “все, що не бажаєш, щоб сталося з тобою, і сам іншим не чини”, і як розкриття вчення цих слів говориться: “Благословляйте тих, що вас проклинають і моліться за ворогів ваших, постіться за тих, хто гонить вас… Любіть тих хто ненавидить вас і не буде у вас ворога” (1,3). Особливості уривка – не просто молитва за ворогів, але й піст за гонителів (тут мова може йти про щотижневий піст у євреїв). Любов до тих, що ненавидять, позбавляє їх зброї проти християн – ненависті. Тут можна побачити вказівки на гоніння, які розпочалися. Ставлення до гонителів знаходиться в повному відношенні із словами Христа.

Соціальна сторона вчення про любов виявляється в кредиті (1,5), який є безвідплатним, і милостині, яка обмежується, судячи з усього, істинною потребою того, кому вона подається (1,6), - вона повинна запотіти в руках, доки людина не дізнається, кому дає.

Вчення про Церкву служить загальним пунктом, який об’єднує увесь зміст “Дідахі”. Автор зображує Церкву як релігійно-моральну спільноту віруючих в Христа. В меті, призначенні і зовнішньому устрої цього суспільства не передбачається ніяких світських зацікавлень. Християнська Церква Єдина. “Дідахі” з надзвичайною чіткістю свідчить про єдність Церкви в її вселенському характері. Церква, за свідченням твору, не обмежується одним яким-небудь місцем або народом, але поширена по всіх кінцях землі.

Для здійснення і зміцнення серед вірних внутрішніх засад, які діють в єдиній Церкві Христовій, служать такі зовнішні встановлення: хрещення, євхаристія – з якою в тісному зв’язку знаходяться інші церковні таїнства: покаяння, сповідання гріхів у зібранні і відлучення, а також богослужбові і приватні зібрання, молитви і пости.

В пам’ятці наведені тексти трьох молитов, які можуть слугувати прикладом харизматичної творчості Церкви того часу. Цікаве упущення поняття “βασιλέα” в доксології молитви Господньої (8,2), що за думкою А. Гарнака, характерне для Єгипту. Однак в подячній молитві (10, 5) після причастя Царство уявляється як есхатологічна перспектива, приготовлена Церкві. Церква постає тут як новий етнос, єдиний і святий, і при цьому відокремлений від всього іншого. Однак відділення Церкви не виводить її за межі історичного і соціально-обмеженого буття – таїнство Церкви звершується у світі (11, 11). Разом з тим, напружене есхатологічне очікування робить світ ніби винесеним за межі містичного завдання Церкви, позбавлений її молитовної турботи і уваги: “Нехай прийде благодать і нехай мине цей світ” (10, 6). Можна подумати, що Церква для автора “Дідахі” не тільки не від світу цього, але майже і не в світі, і принаймні, не для спасіння і преображення світу. Але оскільки “таїнство Церкви в світі”, перебуває у зв’язку з необхідністю любові до всіх людей, і постом за гонителів, то можна припустити, що благодать як дар віри, повинна прийти і поширюватись на багатьох, якщо не на всіх, раніше, ніж “мине цей світ”. Прикметно, і на це звертають увагу всі дослідники, що в міру охолодження есхатологічних очікувань в церковній літургіці з’являється прохання про відкладення кінця світу, що може бути помічене приблизно через сто років після “Дідахі”. Можливо це пов’язано не стільки з егоїстичним бажанням жити, скільки з бажанням збільшити час на покаяння як для себе, так і для всього світу. Уривок 16, 4, хоча очевидно і належить пізнішому авторові, який описує пришестя антихриста – “світового обманщика” – через збільшення беззаконня, тобто майже згідно з 2 Фес. 2, 3-12 апостола Павла, навіть натяком не торкається чого-небудь “стримуючого”.

Таїна Церкви звершується в світі, і вчення її адресоване народам. І саме в цьому контексті розуміється застереження язичницьких пороків; таким чином християнство не виходить із світу, а продовжує, за заповіддю апостола, перебувати в язичницькому середовищі (1 Кор. 5,9-12). В соціальному плані вчення вітає благодійність, вимагає завзятості і приписує милостиню. В плані судових розглядів можна бачити відмову від зовнішнього суспільного суду і перенесення його в середовище громади, де в самому процесі акцент переноситься з правового моменту на моральний. Відокремленість Церкви від світу не відриває її від суспільства і держави, на які поширюється молитовна турбота і любов християн. Ні в одній пам’ятці так ясно не передана незалежність і незацікавленість християнства цим світом, державою, національними почуттями і іншим, як у “Вченні 12-ти апостолів”.

Церковно-канонічна частина пам’ятки торкається питань церковної дисципліни. В першу чергу розглядаються, висвітлюються проблеми, пов’язані з приходом в громаду подорожніх апостолів, пророків і вчителів, причому рефреном іде попередження проти неправдивих апостолів, пророків і вчителів. Регламентуються також норми служіння єпископів і дияконів.

Структура християнської ієрархії в “Дідахі” подається таким чином. Вона складається із п’яти різних служителів Церкви. Це апостоли, пророки, вчителі, єпископи і диякони.

Перші три типи служіння відрізняються від двох останніх тим, що:

1. Вони не були обрані, а приймали на себе самі служіння.

2. Вони не обмежувались територіально в своєму служінні, не належали тільки даній громаді, а всій Церкві, вони подорожують, проповідують в різних місцях і навіть не повинні надто довго затримуватися на одному місці, вони найменш осілі із всіх чинів першохристиянської ієрархії.

3. Вони повинні навчати, проповідувати і звершувати богослужіння, причому в цьому останньому вони зовсім не обмежені в своєму творчому пориві, їхні молитви виголошуються екстатично, харизматично і не обмежуються часом.

4. Натомість вони повинні були відрізнятися винятковою аскетичністю життя, особливо ж апостоли.

До часу появи “Дідахі” інститут апостолів був життєвим явищем. Автор не згадує про нього як про явище минулого часу, а говорить, як про таке, що існує, і причому як про служіння, яке користується повагою в громаді. Головним обов’язком апостолів була проповідь, спрямована до язичників; вони не повинні були затримуватися в даному місці більше двох днів, і то в крайньому випадку. Істинного апостола характеризує його постійне пересування з одного місця на інше, і безкорисливе служіння своєму покликанню; псевдоапостол же – це той, хто перебуває три дні на одному місці і вимагає грошей: “якщо апостол захоче пробути в громаді, куди він зайшов, три дні, то це означає, що він неправдивий апостол”. Очевидно, в цей час з’являлося дуже багато апостолів і потрібна була обережність, щоб не прийняти неправдивого апостола за дійсного, тому “Дідахі” подає ці критерії, за допомогою яких їх можна було легко розрізняти.

Що ж до пророків, то вони проповідують не у язичників, а в середовищі християн. Автор “Дідахі” називає пророків першосвящениками, він говорить християнам: “пророки є ваші архиєреї”, тобто першосвященики (13,3). А потім зазначає: “пророкам дозволяйте говорити подяки, скільки вони хочуть”(10,7). Отже, пророкам надавалося право активно брати участь в богослужінні, і причому їм не приписується виголошувати подяки у вигляді визначеної богослужбової формули; вони могли виголошувати їх подяки, складені особисто. “Дідахі” заповідає вірним християнам шанувати пророка, який сповіщає слово Боже, як самого “Господа”(11,2). Таке значення мав пророк в християнському суспільстві, але його значення ґрунтувалося лише на тому, що він був особою, “яка говорила в дусі” і була наставником в слові.

Вчителі згадуються в “Дідахі” після апостолів і пророків, отож, вони стояли нижче останніх, і належали до осіб, які вели мандрівне життя. Про них разом з пророками і апостолами говориться: “якщо хто, прийшовши, стане навчати” і т.д. (11,1). Із цього видно, що вони не були осілими, а навчали християнських істин ті громади, які відвідували, за висловом “Дідахі”, вони докладали зусиль для “примноження правди і знання Господа”. В розумінні проповідників їх становище не було таким високим, як становище пророка. Вони становили ніби доповнення до пророчої діяльності. Громада повинна була перевіряти подорожніх вчителів: “Якщо хто, прийшовши до вас, стане навчати вас всього того, що ви чули раніше, того приймайте. Якщо сам вчитель стане навчати вас іншого вчення, то не слухайте його” (11, 1-2). Головна різниця між вчителями і пророками полягала в тому, що вчителі приймали це знання за особистим розсудом, а пророки, навпаки, бралися до своєї справи тільки тоді, коли відчували, що їх прикликає до діяльності зовнішня сила – Дух Святий. Зрештою і вчителі вважали свою діяльність правом діючого в них Духа Святого, і тому вони в древності відносилися до осіб, котрі володіли вищим благодатним даром. Аскетичні вимоги до них, як і до пророків, висувають не в такій строгій формі, як до апостолів.

Відносно двох останніх типів служіння, єпископського і дияконського то вони:

1. “Поставляються громадою із достойних Господа, мужів лагідних і несріблолюбних, правдивих і випробуваних”;

2. Обов’язками єпископів і дияконів були, крім служіння, ще й управління і господарча діяльнісь, тобто повне керування громадою.

Загалом, “Дідахі” є, безумовно, цінною пам’яткою ранньохристиянської писемності, яка проливає світло як на віровчення, так і на богослужіння і повсякденне життя древньохристиянської Церкви. Даний твір не можна недооцінювати, але не можна і перебільшувати його значення, тому що він, звичайно, не охоплює всіх граней життя і вчення Церкви в другій половині І століття. Тільки разом з іншими пам’ятками древньо-церковної писемності “Дідахі” набуває свого істинного значення. За характеристикою А. Карашева, зміст твору “містить дуже багато цінних відомостей. Одні із них збереглись до нас в тогочасних писаннях, інші роблять безсумнівними існування в практиці ранньої Церкви таких рис церковного життя, на які чіткі вказівки ми дотепер отримали з літератури тільки кінця ІІ–ІІІ стт.”. Тому відкриття цього твору не лише істотно збагатило і церковно-канонічну, і патрологічну науку, але й за словами С. Єпіфановича, “проникнуте теплотою і любов’ю до “братів по вірі”, передаючи надзвичайно реальне і світле становлення до Бога і створеного Ним світу, “Дідахі” вводить читача в атмосферу першохристиянської Церкви”.

ВЧЕННЯ ДВАНАДЦЯТЬОХ АПОСТОЛІВ

( ΔΙΔΑΧΗ ΤΩΝ ΔΩΔΕΚΑ ΑΠΟΣΤΟΛΩΝ )

Вчення Господа (передане) народам через дванадцятьох Апостолів.

Розділ І

1.Є два шляхи : один — життя, інший— смерті, і між ними — велика різниця.

2. Шлях життя є таким: спершу возлюби Бога, який створив тебе, потім — ближнього свого, як себе самого. Чого б ти не бажав собі, того й сам не чини іншому.

3. Вчення цих слів є таким: благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за ворогів ваших; постіть за тих, хто переслідує вас. Бо в чому милість, якщо любите тих, які вас люблять? Хіба погани не роблять того самого? Ви ж любіть тих, які ненавидять вас, і не матимете ворогів.

4. Уникай плотських і тілесних бажань. Якщо хтось вдарить тебе у праву щоку, підстав йому і другу і будеш досконалим. Якщо хтось змусить тебе йти одну милю, йди з ним дві. Якщо хтось візьме у тебе верхню одежу, віддай йому і сорочку. Якщо хтось забере від тебе твоє, не вимагай назад, бо ти і не можеш.

5. Давай кожному, хто просить у тебе і не вимагай назад. Кожного бо хоче обдарувати Отець своїми дарами. Блаженний той, хто дає згідно із заповіддю, бо він бездоганний. Горе тому, хто бере. Бо якщо хтось бере з потреби, той бездоганним залишиться. Якщо ж без потреби — то відповідатиме перед судом, для чого взяв і навіщо. Ув`язнений, він буде підданий слідству через свої дії і не буде випущений, поки не віддасть усе до останнього гроша.

6. Адже про це також сказано: нехай милостиня просякне потом рук твоїх, поки знатимеш, кому даєш.

Розділ ІІ

1. Друга заповідь повчання:

2. Не вбивай, не чини перелюбу, не розбещуй дітей, не будь розпусним, не кради, не займайся магією і ворожінням, не вбивай дитини в утробі, ані тієї, що вже народилася, не бажай того, що належить ближньому.

3. Не порушуй клятви , не свідчи неправдиво, не лихослов, не пам`ятай зла.

4. Не будь дводумним ні двомовним, бо двомовність — пастка смерті.

5. Нехай твоє слово не буде ні брехливим, ні порожнім, але наповнене ділом.

6. Не будь ні зажерливим, ні хижаком, ні лицеміром, ні злим, ні зухвалим. Не плекай поганих задумів проти твого ближнього .

7.Не май ненависті до жодної людини, але за тих, кого викриваєш, молися і полюби їх понад своє життя .

Розділ III

1. Дитино моя, уникай кожного, хто злий, і всього, що подібне до нього.

2. Не зважай на гнів: бо гнів веде до вбивства. Не будь заздріс­ним, сварливим, запальним, бо все це породжує вбивство.

3. Дитино моя, не будь пожадливим, бо пожадливість веде до розпусти. Не будь лихослівним, ні зверхнім, бо це веде до перелюбу.

4. Дитино моя, не пророкуй, бо це веде до ідолопоклонства. Не займайся заклинаннями, ні астрологією, ні очищеннями, не прагни дивитися на ці речі, ні слухати, бо це веде до ідолопок­лонства.

5. Дитино моя, не будь брехуном, оскільки брехня веде до злодійства. Не будь ні грошолюбцем, ні марнославним, бо з усього цього породжується злодійство.

6. Дитино моя, не ремствуй, оскільки це веде до богозневаги. Не будь самовдоволеним, ні зловмисним, бо це породжує богозневагу.

7. Будь смиренним, бо смиренні успадкують землю.

8. Будь довготерпеливим і милосердним, незлобливим, спокійним та добрим, благоговій перед усіма словами, які ти почув.

9. Не возвеличуй себе і не сповнюй своєї душі зухвалістю. Хай душа твоя не тулиться до пихатих, але хай спілкується з пра­ведними і смиренними.

10. Що б не трапилося з тобою, прийми це як добро, знаючи, що без Бога нічого не стається.

Розділ IV

1. Дитино моя, і вдень, і вночі пам`ятай того, хто звіщає тобі Слово Боже, шануй його як Господа, бо звідки провіщається начальство — там Господь.

2. Щоденно шукай ликів святих, щоб знайти спочинок у їхніх словах.

3. Не чини розколу, але примирюй тих, хто ворогує. Суди справедливо і не зважай на особу, звинувачуючи в гріхах.

4. Не сумнівайся, станеться щось чи ні.

5. Не будь таким, який простягає руки, щоб узяти, а коли потрібно дати — ховає.

6. Якщо маєш набуте працею рук своїх, дай на викуп за свої гріхи.

7. Не вагайся давати і, коли даєш, не ремствуй, бо пізнаєш, хто є добрий Воздатель по заслузі.

8. Не відвертайся від нужденного, а розділи все з братом своїм, і не кажи, що це твоя власність. Бо якщо ви маєте спільність у безсмертному, то наскільки вона більша у смертному!

9. Не відводь руки від сина свого і дочки своєї, а від юності навчай їх страху Божого.

10. Не наказуй у гніві рабові чи рабині своїй, які уповають на того самого Бога, щоб вони не переставали боятися Бога, який і над ними і над тобою. Бо Він приходить не для того, щоб покликати, дивлячись на обличчя, але тих, чий дух Він приготував.

11. Ви ж, раби, будьте покірними господарям вашим, як образу Божому, з пошаною і страхом.

12. Возненавидь усяке лукавство і все, що не миле Богові.

13. Не цурайся заповідей Божих, бережи те, що отримав, нічого не додаючи і нічого не віднімаючи.

14. Визнай у спільноті свої переступи і не приступай до молитви своєї з нечистим сумлінням. Такий шлях життя.

Розділ V

1. А шлях смерті такий: передусім — лукавий та сповнений прокляття, тут - убивства, перелюб, пристрасті, розпуста, злодійство, ідолопоклонство, магія, чаклунство, грабун­ки, лжесвідчення, лицемірство, нещирість, підступ, пиха, злість, зарозумілість, жадоба, лихослів`я, за­здрість, зухвалість, зверхність, хизування, відсутність страху перед Богом.

2.На цьому шляху — переслідувачі добрих, ненависники істини, любителі брехні, ті, які не знають нагороди за справедли­вість, ті, які далекі від добра і справедливого суду, ті, які не пильнують добро, а тільки зло, для яких чужими є смирення й терпіння, ті, які віддаються марнотам, шукають винагороди, не співчувають вбогому, ті, які не допомагають пригніченим роботою, не знають свого Творця, дітовбивці, руйнівники Божого творіння , ті, що відвертаються від нужденного, утискають пригніченого; захисники багатих, беззаконні судді бідних, сповнені різним гріхом. Діти, стережіться їх усіх!

Розділ VI

1. Пильнуй, щоб хтось не звів тебе з цього істинного шляху, бо він навчатиме тебе далеко від Бога.

2. Бо якщо можеш вповні нести іго Боже, досконалий будеш, якщо ж не можеш — роби, що можеш.

3. Щодо їжі, задовольняйся, чим можеш. Особливо остерігайся того, що принесене в жертву ідолам, адже це служіння мертвим богам.

 Розділ VІІ

1. Щодо хрещення, хрестіть так: після того, як все це виго­лосили, хрестіть у воді живій в ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа.

2. Якщо ж не маєш живої води, хрести в іншій воді. Якщо ж не можеш у холодній — то в теплій.

3. Якщо ж не маєш ні тієї, ні іншої, тричі вилий воду на голову в ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа.

4. А перед хрещенням нехай постять і той, хто хрестить, і той, кого хрестять, й інші, хто може. Звели ж постити тому, кого хрестять, за день або за два.

Розділ VIII

1. Нехай пости ваші не збігаються у часі з постами лицемірів. Вони постять другого і п`ятого дня тижня. Ви ж постіть в середу і п’ятницю.

2. Моліться не як лицеміри, а як звелів Господь у Своєму Євангелії, себто моліться так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім `я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого бо Твоя сила і слава навіки.

3. Моліться так тричі на день.

Розділ ІХ

1. Щодо Євхаристії, приносіть подяки так:

2. Спершу про чашу: дякуємо Тобі, Отче наш, за святу виноградну лозу Давида, отрока Твого, яку Ти об`явив нам через Ісуса, Отрока Твого, слава Тобі навіки.

3. Про ламання хліба: дякуємо Тобі, Отче наш, за життя і пізнання, яке ти об`явив нам через Ісуса, Отрока Твого, слава Тобі навіки.

4. Як цей розламаний хліб був розсіяний над горами і зібраний в єдине, так нехай буде зібрана і Церква Твоя від країв землі в Царство Твоє, бо Твоя слава і сила через Ісуса Христа навіки.

5. Нехай ніхто не споживає, ні не п`є від подяки вашої, окрім хрещених в Ім`я Господнє, адже про це Господь сказав: «Не давайте святині псам».

Розділ X

1. А наситившись, приносьте подяки так:

2.Дякуємо Тобі, Отче святий, за Святе Ім `я Твоє, яке Ти вселив у серця наші, і за знання, й віру, і за безсмертя, яке Ти об`явив нам через Ісуса, отрока Твого, Слава Тобі навіки.

3. Ти, Владико Вседержителю, сотворив усе задля Імені Твого, їжу і пиття дав людям на поживу, щоб Тобі дякували , а нас Ти обдарував духовною їжею і питтям, і життям вічним через Ісуса, отрока Твого.

4. Найперше подяку возносимо Тобі за те, що Ти могутній. Слава Тобі навіки.

5. Пам`ятай, Господи, Церкву Твою, щоб врятувати її від усякого зла і довершити її у Своїй любові, збери її, освячену, від чотирьох вітрів у Своє Царство, яке Ти їй приготував. Бо Твоя сила і слава навіки.

6. Нехай зійде благодать, а світ цей відійде. Осанна Богові Давида! Хто святий, нехай приходить, хто ні, нехай кається. Господи прийди. Амінь.

7. Пророкам ж дозволяйте творити подяку, скільки вони захочуть.

Розділ XI

1. Отож, коли хтось прийде до вас, щоб вас навчити всьому тому, про що йшла мова раніше, прийміть його.

2. А якщо той, хто навчає, обравши інший шлях, подаватиме вам вчення, скероване на руйнування, то не слухайте його, якщо ж воно скероване на утвердження справедливості та пізнання Господа, прийміть його, як Господа.

3. Щодо апостолів та пророків, чиніть з ними за настановою Євангелія так:

4. Кожного апостола, який приходить до вас, прийміть, як Господа.

5. І нехай не залишається, хіба що на один день, а коли буде потреба — то ще на один, якщо ж залишиться на три дні — то він лжепророк.

6. Коли апостол відходить, нехай не бере з собою нічого, крім хліба, поки не зупиниться на нічліг, а якщо попросить грошей — то він лжепророк.

7.І кожного пророка, який промовляє в дусі, не випробовуйте і не засуджуйте, бо кожен гріх буде відпущений, а цей відпущений не буде.

8. Адже не кожен, хто промовляє в дусі, є пророком, а тільки той, хто проводить спосіб життя у Господі. Отже за способом життя визначите різницю між лжепророком і пророком.

9. І кожен пророк, хто розділяє трапезу в дусі, нехай не споживає з неї, інакше він — лжепророк.

10. Кожен пророк, який навчає істині, але не робить того, чого навчає, є лжепророком.

11. Кожен пророк, надійний і правдивий, який говорить про всесвітню тайну Церкви, але який не вчить того робити, що сам робить, нехай не зазнає вашого осуду, бо свій суд має з Богом. Так само чинили і древні пророки.

12. Якщо хтось скаже в дусі: «дай мені грошей чи чогось іншого», — не слухайте його. Якщо ж він попросить дати для тих, хто в потребі, то нехай ніхто його не осуджує.

Розділ XII

1. Кожен, хто приходить в ім`я Господнє, нехай буде прий­нятий після того, як, випробувавши, ви його пізнаєте, бо матимете уяву про добро і зло.

2. Якщо той, хто приходить, — подорожній, то допоможіть йому наскільки можете, і нехай він не залишається у вас, хіба що на два чи три дні, якщо є необхідність.

3. А якщо, будучи ремісником, він захоче у вас осісти, то нехай працює і їсть.

4. А якщо він не знає ремесла, чиніть з ним на свій розсуд, щоби християнин не жив між вами бездіяльно.

5. Коли ж він не захоче так робити, то він христопродавець. Остерігайтеся таких.

Розділ XIII

1. Кожний правдивий пророк, який бажає перебувати серед вас, заслуговує на свій прожиток.

2. Також і правдивий учитель, як робітник, заслуговує на свій прожиток.

3. Тому, взявши начаток з виробленого на давилі виноградному і на тоці, а також первістків від худоби та овець, дай пророкам, бо вони ваші первосвященики.

4. Якщо у вас немає пророка, то віддайте бідним.

5. Якщо випікаєш хліб, то перший дай згідно із заповіддю.

6. Також, відкоркувавши глек вина чи олії, начаток віддай пророкам.

7. Візьми й начаток грошей, одягу та всякого набутку і, як собі ухвалив, так і дай згідно із заповіддю.

Розділ XIV

1. Зібравшись разом у воскресний день Господній, переломлюйте хліб і чиніть подяку, визнавши перед тим свої провини, щоб ваше принесення було чистим.

2. Кожен, хто посварився зі своїм ближнім, нехай не приходить до вас, поки не примириться, щоб ваше принесення не було осквер­нене.

3. Бо сказав Господь: «У кожному місці, у будь-який час приносьте мені чисту жертву», «бо Я Великий Цар, — каже Гос­подь, — Ім`я Моє дивне серед народів».

Розділ XV

1. Отож виберіть собі достойних перед Господом єпископів та дияконів, мужів смиренних та несріблолюбивих, правдивих та випробуваних, вони нехай для вас виконують служіння пророків та вчителів.

2. Отож не зневажайте їх, вам слід вшановувати їх разом із пророками та вчителями.

3. Дорікайте один одному не в гніві, а в мирі, як написано в Євангелії. А з кожним, хто з іншим поводиться несправедливо, нехай ніхто не розмовляє і не вислуховує його, аж поки він не покається.

4. Молитви ж ваші і милостині та всі ваші справи звершуйте так, як про це написано в Євангелії Господа нашого.

Розділ XVI

1. Пильнуйте над життям вашим: хай світильники ваші не зга­сають, а стегна ваші нехай не будуть розслаблені, але будьте готові, бо ж не знаєте часу, коли Господь прийде.

2. Часто збирайтесь, шукаючи те, що потрібне душам вашим, бо не принесе вам користі весь час віри вашої, якщо ви не досягнете досконалості в останній час.

3. Адже в останні дні примножиться число лжепророків та губителів, і тоді вівці перетворяться на вовків, а любов — на ненависть.

4. Коли зросте беззаконня, тоді люди зненавидять один одного, переслідуватимуть і зраджуватимуть. І тоді з`явиться облудник світу, ніби син Божий, і творитиме знамення та чудеса, а земля буде передана в руки йому, і він творитиме безчинства, яких від віку ще не було.

5. Тоді увійде людство у вогонь випробування, і багато хто впаде у спокусу та загибель, а ті, що не зламаються у своїй вірі, будуть спасенні від цього прокляття.

6. І тоді з`являться знамення істини: спочатку знак розверзення на небесах, тоді знак голосу сурми, і третій — воскресіння мертвих.

7. Та не всіх, але як сказано: «Прийде Господь і з Ним усі святі».

8. Тоді світ побачить Господа, що приходить на небесних хмарах…*

* Останні декілька рядків не збереглись. На основі перифразу “Дідахі” в “Апостольських Постановах” можна собі уявити, який вигляд мало це закінчення: Тоді прийде Господь і всі святі з Ним на хмарах, з ангелами сили Його на престолі Царства, щоб осудити диявола, облудника світу, і відплатити кожному за його вчинками. Тоді лукаві будуть вигнані на вічну муку, а праведні підуть до життя вічного і отримають те, чого око не бачило, ні вухо не чуло і на серце людське не сходило, і що Бог приготував тим хто любить Його, і будуть радіти в Царстві Божому, яке у Христі Ісусі.

Бібліографія

1. Асмус В. Писания мужей апостольских. – Рига, 1992.

2. Дідахе. Наука дванадцятьох апостолів. – Львів, 2002.

3. Заозерский Н. О сущности церковного права. – М. 1909.

4. Епифанович С., проф. Патрология. – К. 1911.

5. Иларион (Троицкий), архиеп. Очерки из истории догмата о Церкви. – М., 1997.

6. Инокентий (Павлов) Учение двенадцати апостолов. – М., 1996.

7. Киприан (Керн), архим., проф. Патрология. – Париж-Москва. – 1996.

8. Квастен И. Патрология. – Вашингтон, б/р. – Т. І.

9. Карашев А. О новооткрытом памятнике «Учение двенадцати апостолов». – М., 1896.

10. Лебедев А. Духовенство Древней Веселенской Церкви, от времен апостольських до Х века. – СПб., 1997.

11. Мусин А., диак.Церковь. Общество. Власть. – СПб., 1997.

12. Попов К. Учение двенадцати апостолов // ТКДА, 1884. – Т. 11.

13. Попов К. Учение двенадцати апостолов. – К., 1884.

14. Сагарда Н. Лекции по патрологии. – СПб., 1912.

15. Сидоров А. Курс патрологии. – М., 1996.

16. Сидоров А. Курс патрологии. – М., 1996.

17. Сидоров А. Учение двенадцати апостолов // Символ. – 1993. – №29. – С.278.

18. Сидоров А. «Дидахе»: Вероучительный и литургико-канонический памятник первохристианской эпохи // Символ. – 1993. – №29.

19. Суворов Н. Курс церковного права. – Ярославль, 1889.

20. Хеммел П. Руководство по патрологии. – Нью-Йорк, 1968.

 

Сергій Думенко

кандидат богослів’я