"З похвалами [святкують] пам`яті преподобних", - каже премудрий Соломон2, Звичай бо є в божественні свята урочисті духовно радіти богоіменитим людям, за сказаним премудрим Соломоном: "Праведник, якщо і помре - живий буде, і душа праведних в руці Божій". Прославляє бо Господь тих, хто славить Його, як же І цього воістину блаженного доблесного мужа, високого житісм, дивовижного в добродійствах, великого в чутворіннях, блаженного Феодосія, благоволив Бог явити, угодника свого, що і воістину сотворив Бог через 18 літ по преставленні преподобного.
Року 6599 (1091) зібралося безліч іноків пречистої Печерської лаври разом із наставником їхнім ігуменом - єдиновірну раду сотворили, аби перенести мощі преподобного Феодосія. Тому належить виголошувати нам: "Воістину блаженні єсте, отці! Добра рада ваша! О, богообраний лику! О, постничий великий соборе! О, пречесний полче! О, благе зібрання, що Бога Отця пісенне пророцтво збулося на вас, сказане: "Це так добре і так красно, коли бути братії разом". Воістину, добра рада ваша, отці велемовні, труби слів нарад ваших: істинного свого пастиря бажаючи [поряд мати], аби не було тут промовлено: "Втрачено батька й учителя". І всі, як єдиними вустами, сказали: "Візьмемо чесні мощі любимого отця нашого Феодосія! Не добре бо [ні] нам не мати пастиря, ні пастирю не належить од Бога доручених овець лишати, аби дикий звір, прийшовши, не розігнав стадо Христових словесних овець. Але хай прийде пастир до своєї кошари і духовною цевницею божественно возтрубить, аби пастирський голос одігнав звіра мисленого напад. І хранителя життя нашого й янголи-хранителі призовуть." І всі одноголосно один до одного казали: "Добре нам, братіє, завжди перед очима нашими раку отця нашого Феодосія мати, і належне поклоніння завжди йому приносити, як істинному батькові і навчителю. Не добре бо є преподобному отцю нашому Феодосію перебувати поза монастирем і церквою своєю, оскільки заснував її і чорноризців зібрав". І, порадившись, негайно повеліли влаштувати місце на покладення мощам святого, і раку кам`яну поставили"3.
Приспіло бо свято пречесне Успіння Святої Владичиці Богородиці, і за три дні до свята Божої Матері повелів ігумен [Іоан]4 до печери іти, аби назнаменувати, де знаходяться мощі святого отця нашого Феодосія. За благим зволенням [святого] я, грішний Нестор, сподобився був бути першим самовидцем святих його мощей, за повелінням ігуменовим. А тому правдиво вам оповім [про те], не від інших бо чув, але сам був цього зачинатель. Прийшов бо ігумен і каже мені: "Ходімо, чадо, в печеру до преподобного отця нашого Феодосія". І прийшли до печери, [і] ніхто про те не знав. Роздивившись же, куди розкопувати, визначивши місце, де копати, поза входом5. Тоді каже до мене ігумен: "Не кажи [про це] нікому з братії. Тільки візьми [з собою] кого хочеш, аби тобі поміг. І, крім нього, та не дізнається жоден із братії, доки мощі святого не винесемо з печери".
Я ж приготував цього дня рогаліє6, яким копати. І пізнього вечора у вівторок взяв із собою двох братів7, чудових у добродійствах, з-поміж інших же [про те] не знав ніхто. І як прийшли до печери, псалми і молитви відспівавши з поклонами, взялися до діла. Почав копати і, потрудившись немало, дав [рогаліє] другому братові. І копали до півночі, і не могли знайти мощі святого. Почали вельми журитися, і плакати, подумавши, що святий не волить себе явити. Проте, в цей час інше спало мені на думку - що не в той бік копаємо. Я ж взяв рогаліє [і] почав старанно копати. Мних, який був зі мною, стояв перед печерою і, коли почув било -церковне до заутрені, - гукнув мені: "Брате [Несторе]! Вдарили в церковне било!" Я ж [у той час] прокопав над мощами святого. І [як] той сказав мені про ударення в било, я до нього відповів: "Прокопав, брате!".
Коли ж прокопав над мощами святого - негайно охопив мене сильний жах, і почав звати: "Задля преподобного Феодосія, Господи, помилуй мене!"
В цей час сиділи без сну два мнихи в монастирі: чекали, доки ігумен, втаївшись із кимось, перенесе мощі преподобного таємно. І дивилися пильно на печеру. Коли ж ударили в церковне било до заутрені, побачили три стовпи, немов дуги світлі, що, постоявши, перейшли на верх церкви Пречистої [Богородиці], де покладений був преподобний Феодосій.
І це бачили всі монахи, які до заутрені йшли, також і багато благочесних у місті. Було бо їм перед тим сповіщено про перенесення мощей святого. І кажуть: "Це переносять чесні мощі преподобного Феодосія із печери".
Ранком, на світанку, рознеслась про те чутка всім містом, і безліч людей прийшли зі свічами і фіміамом.
Досточудесний же іменитий Стефан, про якого вище сказано в житії блаженного, [і] який був по ньому ігуменом, [а] потім, після того, як пішов із монастиря, побудував на Клові свій монастир, і по тому, Благословінням Божим, був єпископом города Володимира, і в той час був у своєму монастирі, - бачив уночі через поле зорю велику над печерою; подумавши, [що] переносять мощі святого Феодосія, було бо йому [про те] звіщено напередодні, пожалів дуже, що без нього переносять мощі святого, [і], сівши на коня, швидко поскакав до печери, взявши з собою Климента, якого поставив ігуменом на своє місце. І, їдучи, бачили зорю велику. Проте, наблизилися до печери - і не побачили нічого, і зрозуміли, що янгольське світло то було. І коли прийшли до дверей печери, ми сиділи біля мощей святого. Я ж коли прокопав - послав до Ігумена, кажучи: "Прийди, отче, аби винесли мощі преподобного". І прийшов ігумен із двома братами.
І коли розкопали сильніше і заглянули - побачили його мощі, що лежали [там] святоліпно, але суглоби його цілі були й нетлінні, волосся ж на голові присохло було до голови його, обличчя ж преподобного - світле, очі закриті і вуста доброглаголиві стулено. І, поклавши на ноші святі та чесні його мощі, винесли з печери.
Наступного дня, [за] зволенням Божим, зібралися єпископи всі докупи і прийшли до печери. І імена їхні такі: Єфрем Переяславський, Стефан Володимирський, Іоан Чернігівський, Марин Юріївський, Антоній Пороський8 і ігумени усіх монастирів із безліччю чорноризців прийшли, і люди благовірні. І взяли пречесні мощі святого Феодосія з печери, з безліччю свічок та фіміамом, як про те вище сказано. Вийшов із міста народ назустріч святому, свічі в руках тримаючи. І перенесли його до Богозданної та пречистої церкви. І зраділа навіть пречиста церква [Печерська], отримавши [назад] свого служителя. І світло свічок у церкві було яскравіше од сонячного. Доторкалися [до святині] святителі, цілуючи мощі святого, припадали єреї, з любов`ю цілуючи. Приходили з народом іноки, котрі доторкалися до шматочків одягу святого, пісні духовні до Бога зводячи, вдячні хвали святому приносячи. І так покладений був у своїй церкві Божої Матері на правому боці, місяця серпня в 14 день, в четвер, о першій годині дня. І святкували світло того дня.
Літа 6616 (1108)9 Феоктист - ігумен [Печерський]10 став наставляти благовірного великого князя Святополка з молінням, аби поминали ім`я святого і преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського, в Синодику. Бог [бо] так зводив. Святополк же, знаючи про житіє його, зрадівши, обіцяв [так] зробити. І почав Святополк оповідати всім [про] житіє преподобного Феодосія.
Що і сотворив митрополит - повелів вписати [святого] до Синодика. Митрополит же повелів [також] усім єпископам вписати ім`я святого Феодосія до Синодика. Всі ж єпископи з радістю вписали ім`я святого преподобного отця нашого Феодосія і поминають його на всіх соборах і донині.
Не обійду мовчанням, а трохи розповім дещо [про те], як збулося пророцтво святого отця нашого Феодосія. Ще бо як був у житті цьому великий Феодосій, - ігуменство тримав і управляв Богом дорученим йому стадом - не тільки одними чорноризцями, але й мирськими опікувався - душами їхніми, так, аби спаслися. Особливо ж про синів своїх духовних [піклувався], втішаючи й навчаючи тих, хто приходив до нього, іноді ж і до будинків їхніх приходячи і благословіння їм подаючи.
Був же один благочестивий вельможа, духовний син святого, на ім`я Янь. Якось прийшов той [святий] додому до Яня і до дружини його Марії. Обоє благочестиві були, в цноті жили, за божественним Павлом, шлюб у честі зберігаючи. Тому й любив їх блаженний Феодосій, оскільки жили в Заповідях Господніх і в любові між собою перебували. І, прийшовши до них, навчав їх про милостиню до убогих і про Царство Небесне, яке приймуть праведні, а грішні - муку, і про смертний час. Ще він
оповідав і про інші численні божественні писання, доки не дійшла до того мова, що сказав їм про покладення їхніх тіл до гроба. Благочестива ж жона Янева, вислухавши мову преподобного, мовить до нього: "Отче чесний Феодосію, хто знає, де моє тіло покладене буде?" Богодухновенний же Феодосій, пророчого дару виповнений, каже їй: "Воістину кажу тобі: де тіло моє покладене буде, там і ти в майбутньому опочинеш". Що І збулося через 18 років по преставленні святого. Преподобний бо Феодосій преставився за 18 років до перенесення тіла його; коли ж перенесли мощі святого, того року й місяця преставилася Янева, на ім`я Марія, місяця серпня в 16 день. І чорноризці, прийшовши, відспівали звичайні піснопіння і, принісши [усопшу], поклали її в церкві Святої Богородиці Печерської, праворуч, навпроти гроба Феодосієвого. І преподобний покладений був 14 серпня, а ця - 16-го.
Бачите досточудесного того мужа: збулося проречення преподобного Феодосія, доблесного пастиря, який пас словесні вівці нелицемірно, зі смиренням і розумом оберігаючи їх і наглядаючи за ними, і молячись за доручене йому стадо і за всіх православних християн, і за землю Руську, і який, по відшесті своєму від цього життя, молиться за людей вірних і за своїх учнів, які дивляться на чесну його раку і, поминаючи вчення його й воздержання, прославляють Бога.
Я ж, грішний і недостойний раб його й учень Нестор, не знаю, як [належно] похвалити добре його житіє і воздержання, але скажу тут трохи дечого:
Радуйся, отче наш і наставниче, хто мирські безчинства відкинув і мовчання возлюбив!
Радуйся, хто Богові послужив у тиші і в монашім житті, [бо] всяке Божественне приношення ти приніс єси!
Радуйся, отче, пощенням превозвисившись і плотські насолоди зненавидівши, і мирську красу й бажання віку свого відкинувши!
Радуйся, хто йшов слідами високодумних, ревно [наслідуючи] отців, мовчанням возносячись, смиренням прикрашаючись, словам книжним радіючи!
Радуйся, хто укріпився надією на вічні блага, які і прийняв єси!
Радуйся, преподобний, хто умертвив плотське мудрування, викрив беззаконня і неспокій переміг єси!
Радуйся, хто бісівських підступів уникнув, і мережі його!
Радуйся, отче, оскільки з праведними опочив, отримавши за труди свої відплату!
Радуйся, спадкоємче [святих] отців, вчення, норов, воздержання, молитовне предстояння яких наслідував. Найревніше ж [учився у] Великого Феодосія - звичаями і житієм уподобляючись житію його і наслідуючи спосіб життя його, переходячи од діла [доброго] до трудів праведних, належні Богу молитви воздаючи і гарні пахощі приносячи - кадило молитовне, фіміам запашний!
Радуйся, хто переміг мирські бажання і миродержця-князя тьми віку сього!
Радуйся, хто супротивника подолав - диявола і, його підступи перемігши, побідником явився над ворожими його стрілами і гордим помислам став супротивно!
Радуйся, хто укріпився зброєю хресною і вірою непереможною - Божою допомогою! Тож, о чесний пастирю христового стада, Феодосію богомудрий, помолися за нас І за мене, раба твого Нестора, щоб звільнитися нам од мережі вражої, і од врага-противника вбережи нас твоїми молитвами до Христа Ісуса, Господа нашого, Якому належить честь і слава, і поклоніння з безначальним Його Отцем і з Пресвятим і благим І животворчим Духом нині, і повсякчас, і у віки вічні. Амінь.
Примітки
1. Ця патерикова стаття походить із літописної (під 1091 роком), що знаходиться серед тексту, написаного ще попередником прп. Нестора ігуменом іоаном (див. вступ). Безсумнівно, що останній не міг обійти увагою таку серйозну подію в історії монастиря. Проте, на думку О. О. Шахматова, прп. Нестор під час підготовки свого літопису замінив її на власний текст 227, с. ХХV. Первіснов оповіді згадувалося й ім`я прп. Нестора, недуже доладно викинуте Сильвестром 227, с. ХХУІ і поновлене Касіяном (1460 р.) уже в патериковому тексті 1, с. 73. За своїм змістом, дане слово відноситься до розповсюдженого типу агіографічної літератури, котра описує чудеса, які супроводжували відкриття мощей того чи іншого святого. Відомі подібні описи як у складі житій святих, так і окремі. Проте твір прл. Нестора суттєво відрізняється від більшості з них своєю точністю та логікою (він не поступається перед археологічними звітами нашого часу). Це стало особливо зрозуміло після відкриття 1988 р. стародавньої келії прп. Феодосія, яка зникла з планів Дальніх печер у XVII ст. Автор даної роботи звернула увагу, що отвір у пІщанниковій стіні, через який ми потрапили до келії,- не звичайний обвал, а слід Іншої людини, котра копала тут за багато років до нас, та, ледь збочивши, не потрапила до келії, а стала розбивати вирізаний у ґрунті стіл. Як пише прп. Нестор, вони, відкриваючи мощі, спочатку дещо збочили і довго не могли до них докопатися. Дослідження ж нововідкритого об`єму привели нас до висновку: прп. Феодосія було поховано не там, де показують нині його "гроб", а саме тут, на підлозі, між столом і ложем, та, можливо, присипано ґрунтом. Потім вхід замурували, чому прп. Нестору І довелось пробиватися збоку від кладки. Отже, у нас була рідкісна можливість перевірити точність опису давнього твору. І висновки виявились цілком позитивними для прп. Нестора. Наразі, приведений у Касіянівській II редакції текст суттєво відрізняється од авторського, причому зазнав переробки набагато більшої, ніж інші твори Патерика. Причина цього незрозуміла. Втім, можливо, що численні вставки належать не Касіяну, а взяті ним зі свого літописного чи агіографічного (збірник, присвячений прп. Феодосію Печерському) джерела. Адже автор редакції 1462 року, взагалі-то не вельми схильний "розбавляти" текст Патерика високодумними судженнями. Рекомендуємо увазі читача також літописний варіант оповіді з нині існуючого тексту "Повісті минулих літ", наведений нами в додатку 6. В друкованому Патерику опис перенесення мощей святого увійшов до складу його житія.
2. "Як праведних багато - народ радіє, а як лихі панують - народ стогне" Прип. XXIX, 2.
3. Тут і далі існує суттєва різниця в описі відкриття мощей преподобного між прп. Нестором і КасІянівською II редакцією: в першій зазначено, що пошуки відбувалися таємно, і про те знали лише декілька чоловік братії. І лише пізніше було повідомлено всім іншим. У Касіяна це - навіть не монастирське, а загальнодержавне діяння.
4. Про ігумена Іоана - попередника прп. Нестора у літописанні - див. у вступі та дод. 2.
5. ...Роздивившись же, куди розкопувати, визначивши місце, де копати, поза входом... Прп. Нестор прокопав ліворуч од входу.
6. "Рогаліє"- специфічний залізний інструмент з гострим кінцем. Використовувався для копання печер і дозволяв прокопувати дуже вузькі ходи. Продовгуваті сліди рогалія на стінах лаврських підземель видні й до наших днів. Цікава примітка з цього приводу, яку знаходимо у Татіщева: "Рогаліа есть снасть такая, которая за недостатком железа в древности имела рог, насажен на палку, и оную вместо заступа употребляли к копанню земли, а потом, хотя железные уже имели, но имя то тогда соблюли, а после от ступания ногою заступ назвали; равно же и рогатина от того самого рога именовалась" 191, кн. 2, с. 441, прим. 302.
7. ...взяв із собою двох братів... Звичайно вважається, що це були прп. Марко Печерник та його учень. На таку думку наводить те, що перенесення мощей прп. Феодосія приведено в житії першого на означення часу його життя 227, с. ХХVІ.
8. В описі згадано єпископів, які, напевне, всі були пострижениками Печерського монастиря: Єфрем Переяславський. Оповідь про його постриг знаходимо в сл. 8 (див. прим. 47). Стефан Володимирський. Оповідь про нього знаходиться у кінці слова 8. Іоан Чернігівський. Про нього див.: сл. 6, прим. 6. Марин Юріївський -1091-1113 (ї). Згад. під 1095 роком у зв`язку з переходом людей Із міста Юр`єва на Витачів пагорб 51, с. 280. Див. також: 167, с. 291; 8, т. 1, с. 223. Антоній Пороський- на думку Я. М. Щапова, мається на увазі єпископ Антоній Юріївський, згаданий св. Симоном у зв`язку з участю в освяченні Великої Церкви (див. прим. 8 до сп. 6). Проте, за три роки, що минули відтоді, єп. Антоній був переведений на Біпгородську ("Пороську") кафедру. Така зміна єпископом єпархії на той час була справою досить унікальною 233, с. 36. Наразі, ніяких доказів, що мова йде про одну й ту ж саму особу ми не маємо. Єпископ Антоній згаданий лише в патериковому тексті. В літописному його нема.
9. Даний абзац взято з нині існуючого тексту "Повісті минулих літ" (під 1108 р.): "...Цього року вклав Бог у серце Феоктисту, ігумену Печерському, і почав [той] звертатися до князя Святополка, аби вписав Феодосія до синодика. І [князь] радий бувши, обіцяв це зробити. І повелів митрополитові вписати його до синодика, що і сотворив митрополит: наказав вписати по всіх єпископіях. Всі ж єпископи з радістю вписали і поминають Його на всіх соборах" Цит. за: 227, с. 330. Завдяки "батьківському опікуванню" митрополії справа канонізації прп. Феодосія, на яку розраховували як прп. Никон, санкціонуючи написання прп. Нестором житія святого, так і Іоан, організовуючи віднайдення та перенесення мощей, не зрушила з місця аж до 1108 р. В. кн. Святополк, який на той час став великим прихильником монастиря, вирішив це питання вольовим шляхом. Автори XVII століття вперто говорять про спеціальний собор, присвячений цьому питанню. Спираючись на їхню інформацію, про те саме пише й Татіщев, який вважав, що під синодиком розуміються святці, а вписання до них без собору - неможливе 191, кн. 1,ч. 1, с. 205. Та, як видно з тексту літопису і Патерика, мова навіть не йшла про справжню канонізацію, тобто, визнання прп. Феодосія святим із присвоєнням йому окремого дня пам`яті. Мабуть, добитися цього від митрополії, навіть за умови підтримки князем, було неможливо. Тому обмежилися внесенням печерського ігумена до т. зв. "литійного синодика" для поминання під час всенощних у великі свята 46, т. І, ч. 1, с. 33. Втім, український народ розцінив цю акцію інакше. І, без будь-яких додаткових заходів, культ прп. Феодосія став загальним у всіх східнослов`янських народів.
10. Феоктист - ігумен (архимандрит ?) Печерський до 1112 р. Час обрання його настоятелем точно не відомий. Вперше зустрічається в літописі під цим же 1108 роком. При ньому також було закінчено будівництво першої кам`яної трапезної Печерського монастиря 227, с. 330-331, фундаменти якої були знайдені і вивчені на Соборній площі Верхньої Лаври протягом 1984-1986 рр. Ігумен Феоктист - перший, ймовірно, до якого в джерелах застосовувався титул архчмандрита. Але ставропігією Печерський монастир став значно пізніше. Очевидно, в цей час мова могла йти виключно про якісь тимчасові заходи, пов`язані з особливою прихильністю до монастиря князя Святополка Ізяспавовича (про це докладніше див, дод. 9).
12 січня 1112 року Феоктиста висвячено на єпископа Чернігівського. Уже в цій якості він, разом із своїм наступником Прохором 1 травня 1115 року брав участь у перенесенні мощей св. Бориса і Гліба. Помер у Чернігові 6 серпня 1123 року. Про нього див. також дод. 2.
11. Далі в тексті прп. Нестора йде так звана коротка похвала прп. Феодосію (в патериковому тексті дещо відредагована), названа так на відміну од поширеної похвали (див. слово 11), причому ясно, що перша з них була предтечею другої, хоча прямої текстуальної залежності між ними нема. На думку Хрущова, "многоречивая похвала в патерике прославляет главным образом Феодосия по отношению к его лавре и как насадителя монашеских отраслей..." Коротка ж похвала "хвалит Феодосия за чисто иноческий подвиг и за победу, одержанную им над миром и диаволом" 217, с. 208. Загалом із цим твердженням не можна не погодитися.
