Як прославиться праведний - звеселяться люди2. Є бо день радості й веселощів, коли муж праведний і преподобний кінець життя прийме, коли закінчення трудів своїх побачить, коли, печаль облишивши, до веселощів прямує, коли, землю лишивши й усе земне, на Небеса йде; коли, людей лишивши, із янголами замешкає й Бога бачити сподобляеться. В цей бо день учитель наш, наставник же і пастир преставився у вічне життя - великий у отцях, отець Феодосій, що був світильником, трудоположником же і чудотворцем в землі Руській. Де бо є радість більша, ніж сподобитися бачити отця й учителя нашого відшестя до Господа? [Адже], прийнявши вінець нетління, там близ Престола Владичного предстоячи завше, дерзновення має молити за нас Владику. Радіє не лише син, а й раби, бачачи пана свого, який предстоїть земному цареві по багатьох трудах і перемогах над ворогами царевими. Ми ж, сини і раби панотця свого [Феодосія], радіємо й весело святкуємо, хвалячи його подвиг і перемогу над духами нечистими, і честь велику, [яку] прийняв од Господа Вседержителя, і багатьом виклопотав життя безкінечне. І хто достойно похвалить чи возвеличить земного янгола і небесного чоловіка?! Бо люди, що сиділи в темряві, і в неясній далечині побачили Світ Віри через Апостола нашого, посланого від Бога, князя Володимира: сам Бога пізнавши Святим Хрещенням, і нам Того показав, покров сліпоти із душ наших знявши, [і] світлістю Трійці Божественної осяяні були. Другий же - [Феодосій - назнаменував нам] шлях, який Христос учням показав, кажучи: "Коли хто залишить батька і матір, городи і села - сторицею отримає тут у майбутньому віці Царство Небесне"3. Од кого ж дізналися про цей шлях і тягар легкий Ісусів, і хто є той, хто показав взяти хрест і йти услід Христові, [якщо] тільки не цей преподобний отець наш Феодосій? Бувало й до нього, що йшли від світу й вузьким шляхом простували. Але од цього статут та устрій всіх монастирів на Русі пішли. Ніхто бо інший цілковитішого умертвлення [плоті] раніше за нього [не показав], але цей з учителем своїм блаженним Антонієм. Бо виконав притчу Господню, де сказано: "Якщо зерно пшеничне впаде в землю, [і] не помре, то одне перебуває. Коли ж умре - то плід великий сотворить"4. Умертвив бо себе [для] всього світу, ожив же [во] Христі, і плід великий приніс, якого зродив Духом і випас преподобністю та правдою. І помножив талант, даний йому від Бога. І чув сказане Господом: "Благий рабе, вірний! В малому був [ти] вірним, - над багатьма тебе поставлю"5. Про це бо каже Христос: "Багато буде серед останніх першими, а серед перших - останніми"6. Цей хоча [і] серед останніх родів виявився, але міццю та любов`ю до Бога, які в ньому сіяли, перевищив багатьох попередників. Бо ще в юному віці земним гидував і небесно мудрствував молодим. І з утроби материнської був чистою посудиною Святого Духа. Не полюбив слави світу цього, бідність же волею прийняв, і в усьому вподобився Господу своєму. Щедроти мимолітні ні за що мав, одного лише бажаючи: прийти б, явитися Лику Божому, один-на-один із Ним розмовляти молитвою. Від матері численні й люті рани приймав, і цим хотів відвернути його, святого отрока, злий враг наш від доброго помислу. Бачив бо окаянний спокусник, що ним має переможеним бути, і тому численні біди навів на нього. Благодать же Божа, провидячи його там, де, як сонце возсіявши на тверді небесній, променями просвітив весь світ і заслужене отримав, провидінням не обійдений, розумом сходячи стільки днів до кращого, за Апостолом "минуле забуваючи і до наступного звертаючись"7. Народившись послушливим, але більше слухаючися Божого повеління, зрозумівши мудрістю Духа Святого, що піклування про земне є перепоною для виконання Божественних заповідей, все відринув, утік, подумки про себе кажучи: "Краще матір опечалити на недовгий час, доки дасть їй Господь розуму суєтне відкинути, ніж Царство Господнє втратити." До града Києва прийшов, вождя шукаючи й управителя, аби вказав йому необлудно шлях Божий. І, чимало шукавши, знайшов. Бо Господь не облишить тих, хто бажає корисного. Мужа бо чудесного знайшов, щонайдостойнішого, думками високорозумного та пророцтва даром відміченого, на ім`я Антоній. До нього прийшов блаженний Феодосій, молодий за віком, за розумом же - старий. Все наказане йому вчителем пильно виконував, і до наказаного [ще] додавав [трудів], і був, за Йовом кажучи: "Око сліпим і нога -кульгавим"8, апостольське слово постійно в серці тримаючи, що каже: "Один за одного тягарі несіть, і так здійсните закон Христів"9. Сий же блаженний не одного чи двох поніс тягар, але всій братії служив та усім полегкість творив собою. Багато з них спокій прийняли подвигом його. А Бог допомагав йому і міць тілесну подавав. Таке творив повсякденно, і ніколи збору церковного не відлучився, і правила келейного ніколи не занехаяв, за статутом отецьким, який написали для тих, хто з великою старанністю приходить до доброї праці і благого послуху. Тому Господь превозніс його. На них же працював, як останній найгірший із усіх, і всім за слугу був. Тому й пастирем, і отцем, і учителем поставлений був. [Коли] Варлаама виведено князем, і деінде влаштовано, Феодосій довго не хотів [приймати владу], [але] не міг не послухатись учителя свого Антонія й, зрозумівши, що Божий промисел се, згодився неволею. І став [ще] більше працювати, прагнучи, хоч і про тілесні потреби багато піклується [задля братії], більше душевним належати. І говорив [сам] до себе святий Феодосій: «Доклади до праці працю, і до подвигів подвиги, [бо] як явитися своєму Владиці, стада його добре не випасши, чи як сказати: "Ось я, і діти, що їх дав мені, Боже"10?!». Тому ж щоночі без сну перебував, іноді на молитві предстоячи, іноді ж по келіях ходячи і братію до молитви піднімаючи. І в старійшинстві цей доброго починання не втратив, іноді воду носячи, іноді дрова рубаючи, і так усій братії собою приклад подаючи. І коли надходив Великий Піст, тоді воїн Христів Феодосій, всім земним гидуючи, від зібрання відлучившись, ішов від братії, і в печері сам затворявся. І там усю Чотиридесятницю перебував і сам на сам молитвою розмовляв [з Богом]. Хто ж виповість труди [його] й тягарі, і ридання слізні, і піст кріпкий, і боротьбу з лукавими духами?! І коли наближався Світлий День Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, тоді преподобний приходив, ніби Мойсей із гори Синайської, душею сяючи сильніше од лиця Мойсейового. І впродовж усіх літ уставленого собі не переступив. Тоді й одкровення Божого сподобився, й про смерть свою дізнався, коли від сього світу до безкінечного повелено було йому перейти. Не потаїв від друзів та учнів своїх того, що до Бога йде і Бога вмолити обіцяє за Дім Пречистої Божої Матері, й за стадо дітей своїх [духовних], аж до Пришестя Господа Бога нашого. Як же обіцяв, так і зробив. Оскільки великих сподобився дарів від Бога, таку й милість Господню подас нам щоденно і щорічно, приходячи і відвідуючи, заступаючи та охороняючи, зберігаючи стадо своє від ворогів душ наших. Хто бо коли, попросивши корисного до Спасіння коло раки святого, не отримав того, на що надіявся? Чи хто, призвавши з вірою ім`я його святе, не був увільнений од рани душевної, або [від] хвороби тілесної не зцілився? Він нам апостол і проповідник, він нам пастир і вчитель, він нам вождь і правитель, він нам стіна й огорожа! Похвала наша велика і дерзновення наше до Бога!

Сьогодні нам, братіє, належить духовно радіти та веселитися, і благим прикраситися, і святкувати радісно, маючи завше перед очима раку преподобного отця нашого Феодосія, в якій у цей день покладене було багатостраждальне і святе тіло, що випускає промені чудес в усі кінці Руської землі. Ця рака прийняла скарб некрадимий, посудину Святого Духа, знаряддя Божественне, чесне тіло отця нашого й учителя. На неї дивлячись, ніби самого бачимо, бо, хоча й у гробі покладений був святий, але духом завжди з нами і бачить [нас]. Якщо за заповіддю його живемо і повелінь його дотримуємося, то радіє і милостиво наближається до нас, береже і захищає, як дітей возлюблених. Коли ж перестанемо піклуватися про своє Спасіння, і слова повчань його не бережемо, то самі допомогу його втрачаємо. Але, о святий отче Феодосію! Сам доповни недоліки наші своїми добродійствами!11 Без твоєї бо допомоги не можемо щось благе сотворити!11

В день преставлення твого, в любові собір зібравши, звемо до тебе:

Радуйся, просвіто Руської землі! Бо, як зірниця на заході з`явився, від сходу просіявши, всю Руську землю просвітив!

Радуйся, взірце й образу шляху правдивого, вождю і правителю, і наставниче монашеському життю!

Радуйся, начальнику і поборнику, помічнику і посібнику тим, хто хоче спастися!

Радуйся, котрий помножив стадо словесних овець в Домі Божої Матері, як ніхто з тих, хто до тебе чи після тебе в землі нашій жив!

Радуйся, насадителю винограду Христового, гілля якого простяглося до моря, а парості його - до рік. Нема бо ні країни такої, ні місця, де б не було лози винограду твого!

Радуйся, котрий одкровення Божого сподобився, будівнику Дому Пречистої Матері, якого сотворив і величчю прикрасив, і в дарунок Богородиці приніс!

Радуйся, котрий примножив талант Господу своєму; котрий десять талантів прийняв, а тисячу ними набув!

Радуйся, пашо Христова, що наситила до надлишку словесних овець, її ж попробували й чужоземні вівці, в Домі Божої Матері закрившись, і разом з вірними твоїми чадами зібравшись!

Радуйся, джерело чисте, з якого напившись, полки монахів тишу Божественну прийняли і легко шлях вузький пройшли, і вселилися біля витоків вод вишніх!

Радуйся, пастирю й учителю, котрий зберіг стадо від вовка мислячого бездоганно, без шкоди, і до Начальника Пастирів Христа привів!

Радуйся, стовпе вогненний, світліший, ніж той, що був за Мойсея!12 Той бо просвітлював тілесно, цей же духовно просвітив новий Ізраїль, провів пустелею життя пустого, і амалика13 мисленного променями духа настрахавши, у Землю Обітованну ввів, більше того, - кажу, - в райські луки, де учні твої насолоджуються!

Радуйся, земний янголе і небесний чоловіче, рабе і слуго Пречистої Божої Матері! Іншого бо не знайшла будівничого, крім тебе, для Дому Свого, який возлюбила і обіцяла милувати благодаттю дарів, як воно і було!

Радуйся, отче Феодосію, наша похвало і наша розкіш! Лавра твоя хвалиться тобою, і в [усіх] кінцях Всесвіту славиться назва її! Народи дивуються отцям, що були в ній: як просіяли, ніби зірки, на тверді небесній, раби на Заповідях Божих, чудотворцями показали себе і пророцтв від Бога сподобилися, прозріння дар від святого Духа прийняли, і слова Божественного були навчителі.

Приходили царі, поклонялися князі, покорилися вельможі і здригнулись сильні; вжахнулися іномовні, бачачи людей небесних, котрі землею ходили і до Престолу Господнього в Дім Божої Матері збиралися, пісню янгольську співаючи безпрестанно, і з янголами вкупі ішли до Жертовника Господнього. Одні бо, як відомо, бачили вид янгольський; інші ж подумки і духовно з ними розмовляли й знали духом, коли Божих янголів прихід буває; інші - чуттєво духів лукавих проганяли і страшними їм себе показали. Такі є парості твого винограду, таке є гілля твого кореня, такі є стовпи твоєї будови, такі є чада, тобою породжені, такі є отці твоєї Лаври. Бо, отче, належить бути таким учням од такого учителя, бо, воістину ріка Святого Духа витікала з вуст твоїх, що назнаменував сам Христос, Син Божий, коли говорив, навчаючи іудея: "Хто вірує в Мене - витечуть із нутра його ріки води живої"14. Це ж казав про Духа, якого хочуть прийняти ті, хто вірить у Нього. Тією рікою безупинною невпинно напоює дітей своїх у віки вічні. Ту ріку виливши, Апостоли привели всі народи до Бога, ту ріку пивши, мученики не важили тілами своїми, але віддали їх на рани і на муки різні. Цю ріку пивши, отці лишали міста і села, багатство і сім`ї, та селилися у горах, і в гротах, і в печерах земляних. Сію ріку пивши, учні твої відкинули земне, але всі думки мали на небесах і сприйняли бажане, й переселилися у Світло Божественне, до зібрання безплотних. їх наслідуючи, прибилися ми в Дім Божої Матері, під твою опіку й милість, поклавши всю надію нашу на Пречисту Діву Богородицю, і на тебе, преблаженний отче Феодосію!15 Коли й не досягнемо, [аби] пройти шляхом попередніх твоїх учнів, але згадаємо сказане святими твоїми вустами: "Коли хто закінчить життя своє в Домі Пречистої Матері Божої, та під моєю опікою, то, хоча й не досяг чомусь до подвигів [святих], я це доповню, і Бога вмолю за них". [А] тому, на ті слова надіючись, молебно закликаємо тебе:15 сам знасш, преподобний, хоча ми й мовчимо, що дні наші зникали в суєті світу цього і, трохи задумавшись, прийняли [ми] ярмо Христове, і прийшли в Дім Пречистої Владичиці нашої Богородиці і в огорожу святу Твою. Не віддай же нас ворогам душ наших. Бо озброїлися на нас і полонять нас повсякчасно, і різними думками вражають серця наші, і відводять нас од Божого розуміння, і змушують нас любити мимолітне і тлінне, і до кінця занурюють нас до глибин гріховних. Але тебе, кормче, знайшли. Направ нас до притулку тихого й бурю мисленну втиш, і вмоли за нас загального Владику, аби подав нам мову і слово, думку і діяння, [аби] всіх Заповідей Його дотримуватися.16 Якщо ж бо від шляху [праведного] Заповідей Господніх і ухилимося - ні статуту, тобою заповіданого, через лінь не дотримуватимемося, то, єдине заради віри нашої в Пречисту Діву і в тебе, отче святий Феодосію, та прилучено [нас буде Господом] до зібрання дітей Своїх, що бездоганно ходили шляхами правди, і зроби, аби не відлучено нас [було] від бачення світлоподібного Того Лику, коли візьме нас звідсіля.16 Доки ж ми живі є - відвідуй нас, і збережи од всяких підступів ворожих та справ, які відволікають від Бога, але за молитвою подай нам житіє чисте й Боговгідне, підніми розум наш, що через лінь упав до землі, бадьорість подай і стражу внутрішню, й віддання старих гріхів. Бо [хоча] недбалість розуму нашого помножилася, але тебе маємо - посібника і помічника, котрий [постійно - ? - І. Ж.] в Лаврі твоїй перебуває. Надіємося тобою вільними перед Богом явитися, а не власністю ворогів видимих і невидимих.17 Сам бо до своїх учнів казав, коли було повелено тобі Богом іти звідти: "Знайте, чада! Якщо по відшесті моєму до Господа почне місце сіє помножуватися мнихами та і всіма потребами багатіти, від того зрозумієте, що дерзновення маю від Бога [і] прийнята Ним моя молитва". Ми ж, отче преподобний, заздалегідь знали по рівноангельському житію, по страстотерпному подвигу, що ще перед відходом своїм дерзновення мав перед Вседержителем Богом. А тим більше, по відході. Але, пророче показав, що схоче Пречиста Богородиця місце сіє - твою святу Лавру - возвеличити, і зростити славою та величчю. Це назнаменуючи, безперестану бажаєш молитися за кошару святу твою. Та так і звершилася істинна твоя і нехибна обіцянка, і по преставленні твоєму ні захоплено, ні сплюндровано місце твоє, але рік від року росло і розбудовувалося. Коли ж помножилися гріхи наші, і звершилися беззаконня наші, і огидні діла наші Бога прогнівили, тоді задля гріхів наших, Божим попущенням, сплюндровано доми Божественні і монастирі розорені були, і міста спалені, і села спустошені народом незнаним, народом немилостивим, народом, наруги виповненим, який ні Бога не боїться, ні людинолюбства не має. Тому, в рабстві їхньому перебуваючи, в нещастях тяжких і томлінні лютому17, припадаємо до тебе, молячись: здійми руки твої за нас до Владичиці Діви і Пречистої Богородиці, аби пом`янула свої давні милості до кошари цієї, відданої їй у власність, і подала нам послаблення журби гіркої, і відігнала ворогів лукавих, хулителів нашої православної віри, й зробила необоримою церкву свою святу, яку Сама зволила збудувати Собі за житло, і помножила стадо кошари твоєї, і допомагає, як і раніше, оберігаючи та утверджуючи, заступаючи та охороняючи від ворогів видимих і невидимих, аби вільними ставши, духом і тілом богоугодно пожили [ми] у світі цьому тимчасовому,18 не бувши власністю нічиєю, крім Пречистої Богородиці, як і раніше отці наші з тобою, преподобний Феодосію18. Знаючи твоє легкосердя, наважився простерти мову свою на твоє восхвалення, аби [хоч І] не достойну хвалу тобі принести, але надіючись успіху для себе набути від тебе, отче, і послаблення гріхів своїх на наступне збереження19. Бо прославили тебе Небесні Сили і прийняли тебе Апостоли, і взяли до себе Пророки, обняли тебе мученики, радіють із тобою святителі, зустріли тебе зібрання чорноризців, возвеличила тебе й Сама Цариця Пречистая, Мати Господня, і превознесла, і знаним зробила від кінця Всесвіту до кінця Землі, вірний рабе Господній! Я ж як можу належно похвалити тебе, осквернені вуста маючи й нечисту мову?! Але не маю чого принести тобі в день преставлення твого, [крім] цієї малої похвали, ніби смердючий маленький потік до широт морських вливається, і хоча море не наповнить, але од смороду очиститься. [А] тому, чесний голово, святий отче, преподобний Феодосію, не прогнівайся на мене, грішного, але помолись за мене, раба твого, аби не засудив мене Господь наш Ісус Христос у день Пришестя Свого.

Йому ж слава належить із Безначальним Його Отцем і з Пресвятим, і Благим і Животворчим Духом, нині і повсякчас, [і у віки вічні. Амінь],

 

Примітки

 

1. "Похвала" прп. Феодосію - цікавий літературний твір, який увійшов до більшості редакцій Києво-Печерського патерика, але відомий також в окремих списках та в складі давніх Четій-Міней. Більшість дослідників вважать його анонімним 49, с,239. Дане писання створене в поширеному в церковній літературі жанрі похвали святому. Судячи зі змісту, воно було виголошене у Великій Церкві Києво-Печерської лаври, а тому не зовсім зрозуміло, чому М. Грушевський вважав, що "твір... має характер індивідуальний, чисто літературний", який "не був, очевидно, призначений для проголошення, а для читання" 49, с. 241 . Великий фраґмент "Похвали", який описує татарське нашестя, спонукає віднести твір до часу невдовзі по 1 240 році 188, с. 113-114; 96, с. 5-6; 49, с. 239. І. А, Шляпкін датує його XIII-XIV ст. 230, с. 38. Проте одна особливість "Похвали" робить "помонгольське" датування неоднозначним. Річ у тому, що в ній згадані мощі святого Феодосія, котрі були перенесені з печер до Великої Церкви 1091 року й лежали там до татарського нашестя, коли, згідно з монастирськими переказами, були заховані в невідомому місці під фундаментами собору. Звідси - думка про те, що "Похвала" написана невдовзі по перенесенні мощей, а фраґмент, який описує нашестя, стосується половецького нападу 1096 року. В усякому разі, так, не надто вдаючись у додаткову арґументацію, датував її Д. Абрамович 1, с. 58-59. Це твердження майже дослівно повторив Возняк. Архимандрит Леонід, котрий однозначно датував "Похвалу" часом по 1240 році, висунув для поєднання інформації обох фраґментів досить дотепну теорію,"что мощи преп. Феодосия скрыты (опущены в землю) не ранее второго разорения обители татарами в 1417 г." 96, с. 5. Проте вищеозначені протиріччя досить просто пояснюються при більш детальному дослідженні тексту "Похвали". Річ у тім, що нині існуючий текст твору є поєднанням двох однотипних писань. Адже в тексті згадано, як день, коли "Похвалу" було прочитано, обидва дні пам`яті прп. Феодосія Печерського - і день смерті (3 травня), і день перенесення мощей (14 серпня). Порівн.: "В сій бо день учитель наш, наставник же і пастир преставився у вічне життя..."; і далі: "... в день преставлення твого в любові собір зібравши..." Але: "Сьогодні нам, братіє, належить духовно радіти та веселитися, і благим прикраситися, і святкувати радісно, маючи завше передочима нашими раку преподобного отця нашого Феодосія, в якій у цей деньпокладене було багатостраждальне і святе тіло, що випускає промені чудес в усі кінці Руської землі..." Обидва використані в компіляції твори є наслідуваннями (але не переробкою) короткої похвали, поміщеної св. Нестором в оповіді про перенесення мощей прп. Феодосія. Одне з них створене після монгопо-татарського нашестя (надалі ми називатимемо його "Похвалою" XIII ст.), коли мощі прп. Феодосія уже були втрачені, і містить у собі стислий переказ житія святого, що також веде нас до часу по монголо-татарському нашесті. Адже навряд чи у відносно благополучному для Лаври XII ст. періоді в ній могли бути ченці, котрі б не читали цього твору, або, принаймні, не були знайомі з його змістом. Цю "Похвалу" виголошено 3 травня. Другий твір, названий нами "Похвалою" XII ст., походить із часу не раніше другої половини XII - початку XIII ст., оскільки тут уже згадується титул Лаври: "Лавра твоя хвалиться тобою, і в [усіх] кінцях Всесвіту славиться назва її". Як уже мовилось, цей твір було виголошено в день пам`яті перенесення мощей, причому тоді, коли мощі святого ще лежали у Великій Церкві. "Похвала" XII ст.- типова для лаврської самосвідомості, де зв`язок між живою і вже померлою братією завжди був таким міцним, що лише там могло з`явитись таке досить просте й безпосереднє, хоча й шанобливе, звертання до святого, ніби до свого духовного батька і наставника. Авторство "Похвали" XII ст.- не ясне, хоча, звичайно, вельми спокусливо було б поєднати його з іменем печерського архимандрита XII ст. Полікарпа. Що ж до "Похвали" XIII ст., то ще відомий російський дослідник арх. Леонід приписував її св. Серапіону, архимандриту Києво-Печерському XIII ст. (хоча, звичайно, він мав на увазі весь твір, без виділення окремих частин). Ось що він писав з цього приводу: «Сравнение "Похвалы" с 5-ю известными ныне его "словами" не только не противоречит, а напротив - подкреппяет наше предпопожение: ибо в "Похвале" видны та же задушевность и простота, которыми отличаются "слова" архимандрита Серапиона, потом она наполнена глубокой веры и любви к похваляемому лицу - преп. Феодосию. Сходство "ПохвальІ" и слов, как произведений одного и того же писателя, всего яснеє обнаруживается в сравнении того места "Похвалы", в котором говоритсн о татарском погроме и бедствиях, его сопровождающих...» 96, с. 5. І справді, схожість між цим твором і третім "словом" св. Серапіона безсумнівна. Коли відбулося злиття "Похвал" XII і XIII ст.- нам невідомо. Проте, ймовірно, це зробив ще сам св. Серапіон. До складу Патерика "Похвала" увійшла в XIV чи XV ст., потрапивши туди, можливо, зі складу спеціального збірника, присвяченого прп. Феодосію Печерському (див. вступ).

2. Див. прим. 2 до сл. 9.

3. "І кожний, хто задля Імені Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поле, в сто разів більше одержить і життя вічне матиме у спадщину" Мт. XIX, 29.

4. "Пшеничне зерно, коли не впаде і не завмре, залишиться саме одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе" Іоан XII, 24.

5. «Сказав до нього його пан: "Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого"» Мт, ХХV, 21 .

6. Див. прим. 6 до сл. 8.

7. "Брати, я не вважаю, що осягнув уже мету; на одне лиш зважаю: забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду..." Філіп. III, 13.

8. Порівн.: "Я був сліпому оком, кульгавому я був ногами" Йов XXIX, 15.

9. " Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте Закон Христів" Гал. VI, 2.

10. " Ось сам я, і мої діти, що їх дав мені Господь.,." Іс. VIII, 18.

11-11. Вирізано у XVIII ст. 12. Порівн.: Вих. XIII, 21-22.

13. ...і амалика мисленного... Мається на увазі народ амалик чи амаликяни, що неодноразово згадані у Старому Завіті як вороги іудеїв.

14. "Хто вірує у Мене, як Писання каже, то ріки води з нутра його потечуть" Іоан VII, 38.

15-15. ...Коли й не досягнемо, [аби] пройти шляхом попередніх твоїх учнів, але згадаємо сказане святими твоїми вустами: "Коли хто закінчить життя своє в Домі Пречистої Матері Божої... [А] тому, на ті слова надіючись, молебно закликаємо тебе: ...Вирізано у XVIII ст.

16-16. ...Якщо ж бо від шляху [праведного] Заповідей Господніх і ухилимося... і зроби, аби не відлучено нас [було] від бачення світлоподібного Твого лину, коли візьме нас звідсіля.... Вирізано у XVIII ст.

17-17. ...Сам бо до своїх учнів казав, коли було повелено тобі Богом іти звідти:...Тому в рабстві їхньому перебуваючи, в нещастях тяжких, і томлінні лютому... Вирізано у XVIII ст.

18-18. ...не бувши власністю нічиєю, крім Пречистої Богородиці, як і раніше отці наші з тобою, преподобний Феодосію... Остання свободолюбива фраза "справщиками" XVIII ст. замінена на іншу: "Хранимы и соблюдаемы Пресвятою Богородицею и тобою, преподобне отче Феодосіє". Причина: "Нельзя поверить, чтоб и прежде Печерский монастырь не был посудствен предержащей и духовной власти" Цит. за: 2, с. 219, прим. 94. Що ж, кожен судить в міру свого розуміння.

19. ...на наступне збереження... Місце не зовсім зрозуміле. В ориґіналі додано: "неподобнаа обученіа".