Цей блаженний і благовірний князь Святоша, на ім`я Николай, син Давидів, внук Святославів, подумавши, що облудним е життя це суєтне, і що все тутешнє мимо тече й мимо проходить, майбутня ж Благодать безкінечна [та] вічна є; і Царство Небесне, яке вготував Бог тим, хто Його люблять - безкінечне, - залишив княжіння, честь і славу, і владу, і все те ні за що мавши, прийшов до Печерського монастиря і став монахом року 6614 (1106), 17 лютого2.

Про його добродійне життя та послух знають всі тутешні чорноризці. Перебував бо при поварні З літа, працюючи на братію, і своїми руками дерево колов для варіння каші. Багато разів і з берега на своїх плечах носив дрова. І ледве відвернули його брати Ізяслав та Володимир від такого діла. Цей же істинний послушник вимолив, аби ще один рік при поварні попрацювати на братію. І таким [був] цей досвідченим і довершеним у всьому.

І по цьому приставили його до воріт монастирських, і тут пробув 3 роки, не відходячи нікуди, крім церкви. І з тих пір повелено було йому служити при трапезі. І лише ігуменовою волею та всієї братії змушений був келії собі набути, що ним збудована, [й] донині зветься Святошиною, [як] і город, який своїми руками насадив3.

Оповідають же про нього і таке: за всі літа чернецтва його ніколи ніхто не бачив без роботи, але завжди мав [святий] рукоділля в руках своїх, і одягом, заробленим цим рукоділлям, вдовольнявся. В устах же постійно мав молитву їсусову непрестанну: "Господи Ісусе Христе, сину Божий, помилуй мене!". Не брав у рот нічого стороннього, але лише монастирською їжею харчувася. Хоча й багато мав, але те все на потребу подорожнім та жебракам подавав, і на влаштування церкви4. Є [в монастирі] книги його численні й до сьогодні.

Коли ще був на княжінні блаженний князь Святоша, мав лікаря освіченого вельми, сирійця, на ім`я Петро, який супроводжував його до монастиря. Побачивши ж його повну бідність, [як] у поварні і біля воріт сидів, Петро покинув його [і] оселився в Києві, лікуючи людей. Приходячи ж часто до блаженного, [і] бачачи його в тяжкому злостражданні і безмірному пості, умовляв його, кажучи: "Княже! Треба тобі турбуватися про своє здоров`я, аби не згубив плоть свою безмірною працею і воздержанням. Бо якщо коли занеможеш - не зможеш знести накладеного на себе ярма, якого захотів Бога ради. Не хоче бо Бог через силу поста чи праці, але тільки серця чистого і запечаленого [гріхами]. Не звик ти до того тягаря, який маєш, працюючи, немов невільник. Але благочестиві твої брати - Ізяслав і Володимир - вельми коряться твоєю бідністю, що [ти] від такої слави та честі до останнього убозства дійшов, аби морити тіло своє і захворіти від недоброякісного харчу. Дивуюсь нутрощам твоїм, які колись обтяжені були смачною їжею, нині ж, сирі овочі та сухий хліб отримуючи, терплять. Гляди, бо колись, впавши в недугу і не маючи міці, швидко життя втратиш. Я ж не зможу тобі допомогти, й заповіси плач невтішним братам своїм. Це [ж] бо й бояри, які колись служили тобі, [та] думали при тобі великими стати і славними, нині втратили твою любов: бажань великі будинки збудувавши, сидять у них у великому сумі. Ти ж не маєш де голови прихилити, на смітнику цьому сидячи, і вважають тебе божевільним. Який бо князь так робив: чи блаженний батько твій Давид, чи дід твій Святослав, чи хто з бояр так робив, чи такого шляху бажав, крім Варлаама, який був тут ігуменом? І коли мене не послухаєшся - перед Судом суд приймеш". Це ж і багато [іншого] казав йому, навчений його братами, іноді в поварні з ним сидячи, іноді ж - біля воріт. І відповідав блаженний: "Брате Петре! Багато думав, і вирішив не пощадити плоті своєї, аби на майбутнє не повставати на боротьбу з самим собою, аби, зігнута тяжкою працею, змирилась сила, бо, - каже, - брате Петре, в немощі належить перебувати. Ніщо бо страждання нинішнього часу перед майбутньою славою, якої маємо досягти. Дякую ж Господові, оскільки звільнив мене від мирського рабства і зробив мене слугою рабів своїх, блаженних цих чорноризців. Брати ж мої хай прислухаються до себе, кожен бо в свій час понесе [свій хрест - ?]. І доволі їм моєї влади. Це ж все задля Христа лишив: жінку і дітей, дім і владу, і братів, і друзів, рабів і маєтки. А тому надіюсь успадкувати життя вічне. Збіднів же - задля Бога, аби Його набути. І ти, коли лікуєш, чи не велиш чуратися їжі? Мені ж померти за Христа - набуток, а як на смітнику сидіти - з Йовом це роблю, царствуючи. Якщо жоден князь цього не сотворив до мене - першопроходцем та буду для них: що, коли хтось буде ревним до цього, і піде услід Йому і мені? Надалі ж здумайте самі: ти і ті, хто підучив тебе."

І коли розхворювався цей блаженний, лікар, дізнавшись про те, готував зілля, потрібне для лікування на кожен недуг, коли було чи вогняне палення чи тепло жовчне. Проте до його приходу видужував князь, ніяк не даючи себе лікувати. І так бувало не раз.

Одного разу той Петро розхворівся, [і] послав до нього Святоша, кажучи; "Якщо не питимеш зілля - скоро видужаєш. Коли ж мене не послухаєшся - багато страждатимеш". Той же, вченим себе вважаючи і від хвороби звільнитися бажаючи, мало життя не втратив, настойок випивши. Молитвою ж святого зцілився. Коли ж знову розхворівся, послав святий сказати йому; "За 3 дні видужаєш, якщо не лікуватимешся". Послухався його сирієць, [і] за З дні видужав, за словом блаженного.

Якось покликав його святий, [і] говорить йому: "Пострижися, [бо], - каже, - по трьох місяцях відходжу від світу цього". Це ж казав, назнаменуючи йому смерть. Сиріянин же не зрозумів того, що мало з ним статися, [а тому] упав до ніг його цей Петро, і зі сльозами говорить: "Ой леле, пане мій і добродійнику мій, і дороге моє життя! Хто зглянеться на чужоземство моє і нагодує багатьох нужденних, і хто заступиться за обіжених, хто помилує жебрущих? Чи не казав тобі, о княже, що заповісти маєш плач невтішний братам своїм? Чи не ти мене словом Божим зцілив і силою, якою є твоя молитва? Куди нині відходиш, пастирю добрий? Опиши мені, рабу своєму, хворобу смертну, І якщо я [її] не вилікую, то буде голова моя за голову твою і душа моя за душу твою! Не мовчки піди від мене, але яви мені, пане, звідки знаєш [про смерть], аби дав життя своє за тебе. Якщо ж звістив тобі Господь про те - моли Його, аби я помер за тебе. Якщо ж лишаєш мене, то де сяду поплакати за своєю втратою - на смітнику цьому, чи у воротах сих, де [нині] перебуваєш? Що можу отримати у спадок із твого майна? Сам ти голий є, і, померши, у цьому залатаному рубищі покладений будеш. Даруй мені твою молитву, як же в давнину Ілія Єлиссові милість 5, аби збудив глибину сердечну і пішов у місця райські під покровом Дому Божого. Знає і звірина, [де] по заході сонця зібратися, і на ложах своїх лягти, і птиця знаходить собі дім, і горлиця - гніздо собі, де кладе пташенят своїх. Ти ж 6 років у монастирі, а місця свого не набув". Блаженний же каже до нього: "Краще надіятися на Господа, ніж надіятися на людину: знає бо Господь, як прохарчувати всі створіння, може спасати бідних і заступатися [за всіх]. Брати ж мої хай не плачуться за мною, але плачуться за собою й дітьми своїми. Лікування ж за життя не потребував, мертві ж життя [знову] не можуть побачити, ні лікарі не можуть воскрешати". Пішов з ним до печери, викопав місце для поховання свого І каже сирійцеві: "Хто з нас більше уподобав гроб цей?". Сирієць же каже: "[Не] знаю, чого хто хоче, але ти живи ще, а мене тут поклади". Блаженний же каже: "Буде тобі, як ти хочеш". І так, постригшись, [сирієць] 3 місяці провадив день і ніч у плачі непрестанному. Блаженний же, втішаючи його, говорив: "Брате Петре, якщо хочеш, візьму тебе з собою". Той же з плачем каже до нього: "Хочу, аби мене пустив [наперед] і я за тебе помру, ти ж молися за мене". І каже до нього блаженний: "[Що ж], наважся, чадо! Готовий будь: на 3-ій бо день одійдеш [до Бога]!"

І так [сирієць], причастившись Божественних і Животворчих Таїн безсмертних, ліг на ліжку і, приготувавшись до смерті, простягти ноги, [і] передав душу в руки Господні.

Блаженний же князь Святоша по тому прожив 30 літ, не виходячи з монастиря6, доки преставився у вічне життя7. І в день преставлення його мало не все місто зібралося. І, про це дізнавшись, браг його прислав з проханням до ігумена, говорячи: "Прошу собі на благословіння хреста з його парамана, і підголовник, і кладки його, на яких поклони бив8". Ігумен же дав йому, кажучи: "По вірі твоїй [та], буде тобі". Цей же, отримавши [бажане], шанував [його], і дав ігумену 3 гривни золота, аби не дарма взяти знамення братове.

Цей же Ізяслав одного разу розхворівся, і всі вже бачили його при смерті, і не чаяли [його одужання], і сиділи при ньому жона його й діти, і всі бояри. Він же, трохи припіднявшись, попросив води із Печерського колодязя, і далі онімів. Пославши ж, взяли води. Дав же ігумен і власяницю Святошину, брата його, обтерши нею гроб святого Феодосія, аби одягли його в неї. Перш, ніж увійшов той, хто ніс, промовив князь: "Вийдіть швидко перед град назустріч преподобним Феодосію та Николі!" Зайшов посланий з водою та власяницею, і закричав князь: "Никола! Никола Святоша!" І дали йому пити, і одягли його у власяницю, і негайно виздоровів. І всі прославили Бога та угодників його. Ту ж власяницю [князь] одягав на себе, коли хворів, і так уздоровлювався. Сам же до брата їхати хотів, але був утриманий тодішніми єпископами9.

Цю власяницю одягав у кожній битві й неураженим лишався. Согрішив же він колись, і не смів взяти її на себе, і так убитий був у бою. І заповів, аби в ній похованим бути10.

Багато й інших справ того мужа, блаженного князя Святоші оповідають, про що і донині знають тутешні чорноризці.

До Полікарпа. І знову звертаюся до тебе. Що ти подібного зробив? Чи багатство лишив? Але не мав його. Чи славу? Але не набув її, але з убозства до слави прийшов. Подумай про цього князя: такого, як він ніхто в Русі не сотворив. Волею бо ніхто не пішов у чернецтво. Воістину цей - вищий од усіх князів Руських. Як же порівняти твої докори з його власяницею? Ти бо до наготи покликаний - і ось одягом красивим прикрашаєшся, і задля цього роздягнутий маєш бути від нетлінного одягу, і оскільки не маєш шлюбного одягу, тобто смирення, засудженим будеш. Але, ось що пише блаженний Іоан в Лествиці: "Жидовин жадає харчу, аби святкувати за законом"11. Ти ж, їм уподобившись, піклуєшся про пиття та наїдки, і цим ославляєш себе. Послухай блаженного Євагрія: "мних, якщо согрішить, свята на землі не матиме"12. Не розгодовуй тіла свого, аби не вселився в тебе супостат, не почни [підвизу] вище своїх сил: коли не зможеш [так продовжити] - докори на себе приймеш. Будь послідовником святих отців, аби не було забрано у тебе Божественну ту славу. Якщо не досягнеш із довершеними вінчаним бути, постарайся бути похваленим із тими, хто вгодив. Вчора прийшов був у чернецтво і вже обіт даєш, і перш, ніж навчишся [монашеству] - на єпископство хочеш; і видаєш себе за міцного законодавця, і перш, ніж сам смирення [набудеш], усіх змирити хочеш, мудрствуєш звисока, з гордістю повеліваючи, супротивно відповідаючи. Це все звичне в устах твоїх, оскільки думаєш про земне, а не про небесне, про плотське, а не про духовне; про бажання, а не про воздержання; про багатство, а не про бідність. Від світла відійшов, і в пітьму вдав себе єси, життя відринув і муку собі вічну вготував і, взявши зброю на ворога, її в своє серце встромив. Збудись, брате, і подумай уважно про своє життя, не сходячи думкою і розумом зі святого місця того.

Але ось, брате, повім [тобі] подібне, для твоєї пильності, про Єразма чорноризця.

 

 

 

 

 

 

 

Примітки

 

1.Прп. Микола Святоша - син чернігівського князя Давида Святославовича, правнук Ярослава Мудрого. Час народження святого невідомий. Був луцьким удільним князем, і до свого постригу неодноразово згаданий у літописі. Перша згадка відноситься до 1099 р., коли майбутній святий воював під проводом київського князя Святополка. До постригу був жонатий. Ім`я його жони було, очевидно, Анна, і вона була донькою Святополка Ізяславовича. Від неї прп. Никопа мав доньку, імені якої в джерелах немає. Ця донька була першою жоною Всеволода Мстиславовича. Життя св. Миколи припало на один із найжорстокіших і найкривавіших періодів в історії України. Причому він, бувши народжений у князівській родині, з отроцтва доволі дізнався про весь бруд і підступи князівських которів. Було б необачно прямо пов`язувати це з його постригом, але й певний вплив подібного оточення на раниму й чуйну душу та бажання звільнитися від того, не могли не бути одними з чинників його постриження. Оповідь про святого взята св. Симоном переважно із монастирських переказів. Проте, використано й певну літописну інформацію, що, як засвідчує Лимонов, була також у "Літописці старому Ростовському" 101, с. 31-32.

2. ...і став монахом року 6614 (1106), 17 лютого... Цю інформацію взято з нині існуючого тексту "Повісті минулих літ", де під 1106 роком знаходимо такий текст: "...Того ж літа постригся Святослав, син Давидів, внук Святославів, місяця лютого в 17 день" 227, с. 328.

3. ...змушений був келії собі набути, що ним збудоване, [й] донині зветься Святошиною, [як] і город, який своїми руками насадив... В Печерському монастирі, як видно, була ціла низка місцевих топонімів, пов`язаних зі св. Николою. Так, в оповіді про видіння св. Нифонта (слово 13) згадане Святошине місце у Великій Церкві Печерського монастиря.

4. ...і не влаштування церкви... Прп. Миколі приписується будівництво Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. Згідно з "Тературґімою", він заснував її`, і при ній - больничний монастир для хворих і старих ченців з особливим ігуменом 193, с. 23.

5. Порівн. II Царств. II, 1 - 18.

6. ...прожив 30 літ, не виходячи з монастиря... Це твердження неправильне. В Київському літописному зведенні 1200 р. під 1142 роком знаходимо повідомлення, що св. Никопа був посланий в. кн. Всеволодом на переговори до Ігоря Ольговича та Інших князів. Цілком можливо, що цей випадок непоодинокий, оскільки родич-ченець, та ще відомий своєю святістю, був для князів добрим парламентером. Проте, як видно, в "Літописці старому Ростовському" не було цієї Інформації.

7. ...преставився у вічне життя... Смерть святого звичайно відносять до 1142 чи 1143 року. Це - результат простого обчислення. Оскільки він прожив у монастирі 36 років, то 1106 -Ь 36 = 1142.

8. ...і кладки його, на яких поклони бив... В ориґіналі: "кладкы". У словнику І. І. Срезневського такого слова немає. Близьке до нього слово "клада" перекладається як колода; колода - гроб, видовбаний у колоді; колодка, і, навіть, багаття для спалення покійника 190, т. І, ч. 2, столб. 1211 - 1212. Можливо, це якась дерев`яна підкладка на ґрунтовій підлозі, на якій клались поклони.

9. Цей Святошин брат - Ізяслав Давидович, на відміну од Миколи, дійсно значну частину життя був чернігівським князем. Тому, під "єпископами", які не пустили його на прощу до могили брата, можна розуміти Чернігівського єпископа Онуфрія, прихильника Клима Смопятича і ворога Печерської обителі, а також самого Клима. Якщо прийняти таке пояснення цієї фрази, то є цілком вірогідним, що вся інформація про зцілення князя походить із літописного джерела - "Літописця старого Ростовського", який слідкував за подіями, пов`язаними з Печерським монастирем, і автори якого - ченці Суздальської Димитрівської обителі, як і печерські насельники, були ворожі до Клима та його оточення.

10. Ізяслав Давидович справді загинув 1161 р. в бою. Можливо, оповідь про зв`язок його загибелі з тим, що він не вдягнув Святошину власяницю, містилася в "Літописці старому Ростовському".

11. ...Жидовин жадає харчу, аби святкувати за законом... Порівн. у Ліствиці: "Жид радіє своїй суботі і святу: і монах-об`їдайло радіє суботі та недільному дню; під час Посту рахує, скільки лишилося до Пасхи, і за багато днів до неї готує харч. Раб черева роздумує, якими стравами відзначити свято; а раб Божий думає, якими б дарунками [Святого Духа] йому збагатитися" 71, слово 14, № 7, с, 115.

12... .мних, якщо согрішить, свята на землі не матиме... Св. Симон має на увазі фраґмент великого повчання, поміщеного в Пролозі під 27 жовтня: "Того ж дня слово святого отця нашого Євагрія про скруху душевну", що починається такими словами: "Горе тобі, душе, що согрішила по святому Хрещенні. І належить їй не безпечальною бути до останнього подиху" 168, л. 118-119 об.