Був у тому Печерському монастирі чорноризець на ім`я Арефа, родом полочанин. Велике багатство мав у келії своїй і ніколи ж не подав убогому ні жодної дати2, ні хліба, і таким був скупим та немилосердним, що й сам себе голодом заморив. Одної ж ночі прийшли злодії і покрали все майно його. Цей же Арефа від страшної скорботи за золотом хотів сам себе погубити. І стягнення великі наклав на невинних, і багатьох мучив без правди. Ми ж усі молили його припинити слідство. Він же нікого не слухав. Ста`рці ж блаженні ті, втішаючи його, говорили: "Брате! Переклади на Бога печаль свою, і Той тебе прогодує"3. Цей же жорстокими словами всім докоряв.
Невдовзі впав у недугу люту, і вже при смерті бувши, навіть тоді не припинив ремствування й лайки. Але Господь, Який хоче всіх спасти, показав йому янгольське пришестя й бісівський полк. І почав звати: "Господи, помилуй! Господи, согрішив! Твоє є, не жалію за тим!" Вилікувавшись від хвороби, розповів нам видіння. «Коли, -каже, - прийшли янголи, увійшли ж і біси, і почали судитися за вкрадене багатство, і говорили: "Якщо не похвалив, а полаяв - наш є, і нам переданий був", Янголи ж говорили до мене: "О, окаянний чоловіче! Якби ти дякував Богові за те, це б тобі було зараховано, як Йову. Якщо бо хто милостиню творить - велике [діло] перед Богом є, але своєю волею здійснене. А [за майно], взяте насиллям, якщо дякувати Богу, більшим є од милостині: хотів бо диявол на огуду навернути людину, таке зробивши. Той же Богові все віддав, і задля цього більше від милостині є - з подякою". Янголи це мовили до мене, і я закричав: "Господи, помилуй! Господи, прости! Господи, согрішив! Господи, Твоє є, не жалію за ним!" І тут негайно біси шезли, а янголи зраділи, і вписали мені в милостиню втрачене срібло».
Ми ж, не почувши, прославили Бога, Який звістив нам це. Розсудили блаженні ті старці, і кажуть: "Воістину достойно і праведно за все дякувати Бога". Ми ж того [Арефу] повсякдень бачили, як славив та хвалив Бога, і дивувалися зміні його поглядів та характеру: що раніше ніхто не міг його відвернути від лайки, нині ж повсякчас
Йововим вигуком кличе: "Господь дав, Господь взяв. Як Господеві завгодно, так і буде. Буде ім`я Господнє благословенно у віки [віків]"4. Якби не бачив янгольського видіння і не чув тих слів - ніколи б не перестав, ремствувати. І ми повірили правдивості цієї справи.
Та, аби [тобі] цього було мало, то чи не було того старця, [описаного] в патерику, який молиися Богові, аби прийшли на нього розбійники і все його [майно] взяли. Почутий був, і все, що мав, до рук їхніх віддав5.
До Полікарпа. Ось уже, брате, різними повчаннями повчав тебе. Таж, проси у Господа Бога, аби тут життя своє скінчив у покаянні і послусі ігуменові своєму Акіндіну. Ці 3 речі більшими од усіх добродійств є, як свідчив Афанасій Затвірник. І ось тобі ще одне дивовижне чудо повім, яке сам бачив. Це бо здійснилося в тому святому монастирі Печерському.
Примітки
1. Судячи з тексту, прп. Симон сам був очевидцем описаного в цьому слові чуда.
2. Цата - дрібна монета.
3. Порівн.: "Запиши на Господа твою турботу, і Він тебе підтримає" Пс. LIV, 23.
4. Див. прим. 8 до сл. 21.
5. Мова йде про Синайський патерик, де у слові 394 знаходимо оповідь про старця, до якого в присутності його учнів увірвалися розбійники. Вони забрали все, що було в келії, забувши лише мішечок, що висів на стіні. Тоді старець кинувся, гукаючи, за ними, і сказав: "Візьміть, чада, і це, бо забули його в келії моїй". Ті ж, здивувавшись цьому вчинку, і побачивши його святість, повернули все взяте, По тому старець оповів історію про свого вчителя, у якого ще молодим мешкав на берегах Йордану, і мріяв, аби на нього прийшли розбійники. Через два дні ті справді прийшли. Старець зрадів і, відчинивши, гостинно прийняв їх та запропонував забрати все, що мав. Розбійники запитали, чи не має більше нічого? Чернець сказав, що має ще три золоті монети, і відкрив перед ними посуднику. Ті взяли і пішли 181, с. 353-355.