Схожість за видом і стражданням мають народжені на землі першим чоловіком, бо, побачивши красоту фрукта, не утримався і Бога не послухався, і страдницьке життя отримав. Бо коли створений був, не мав вади в собі, адже Божим творінням є: Господь бо Бог наш, взявши земний порох, руками пречистими, бездоганними, сотворив людину благою і прикрашеною [добродійствами], але та, як грязюка, земне люблячи, до спокуси потяглася і спокуси її змінили, і охоплений звідтоді рід людський пристрастями, і до інших спокус схилився, і боремося повсякдень із [ними]. З тих один я переможений, рабом їхнім с. Збентежена ними душа моя, і пристрасно до них доторкаюся, і неослабне бажання маю до вчинення гріха, і в тому нема мені подібних на всій землі задля великих гріхів моїх, в яких і донині перебуваю. Але [жив] той один, який [єдиний] із усіх набув Істини, себе відібравши [у спокус] до Божої Волі, і Того Заповідей бездоганно дотримавшись, у чистоті зберіг тіло своє та душу поза всякою скверною плотською та душевною. Маю на увазі Іоана преподобного, котрий затворив себе в одному тісному місці печери і перебував у великому воздержанні літ 30, великим постом печалячи та катуючи тіло своє, і вериги тяжкі на всьому тілі своєму носячи. До нього один із братів часто приходив, мучений діями диявольськими хтивістю плотською. І цей молив блаженного Іоана просити Бога за нього, аби Господь подав йому послаблення пристрасті та пригасив бажання плотське. І це, часто приходячи, говорив. Блаженний Іоан сказав тому: "Брате, будь мужнім і кріпись, іди шляхом Господнім і постарайся триматися путі Його, і Той не залишить тебе в руках диявольських і не віддасть нас у полон зубів їхніх". І відповів брат затвірнику: "Повір мені, отче, якщо не подаси мені послаблення, то не заспокоюсь, із місця на місце переходячи". Блаженний же Іоан каже до нього: «Чому хочеш себе віддати на поживу врагу й уподобляєшся мужу, котрий стоїть біля провалля, та коли ворог його прийде раптово - скине його додолу, і буде падіння його лютим, аж не зможе він встати. Якщо ж тут перебуватимеш, у святому і блаженному монастирі цьому, вподобишся мужу, котрий стоїть далеко від провалля, і ворог, хоча й трудиться, тягнучи тебе в нього, не зможе [того зробити], доки Господь виведе тебе задля терпіння твого із рову пристрастей, і від тягарю брудного, й поставить на кам`яні ноги твої. Але послухай мене, чадо, оповім тобі те, що сталося зі мною за моєї молодості. Багато бо страждав, мучений на блуд і не знаю, чого [тільки не] робив задля свого Спасіння: [навіть] два дні чи три перебував без їжі. І так 3 роки провів, неодноразово ж і весь тиждень нічого не ївши, і без сну перебував щоночі, і спрагою великою морив себе, і вериги тяжкі на собі носив. І пробув у такому тяжкому стражданні до трьох літ, але не отримав спокою. І пішов до печери, де лежить святий отець наш Антоній, і тут молився, і перебував день і ніч біля гробу його, молячись. І почув, як він говорить до мене: "Іоане! Іоане! Належить тобі тут затворитися, і темрявою та мовчанням борня знищиться, і Господь допоможе тобі молитвами преподобних Своїх". Я ж, брате, з того часу тут поселився, в тісне і скорботне це місце, і є мені це [за житло] 30-е літо. [І] лиш недавно спокою набув. Все ж життя своє з пристрастями боровся, з думками тілесними, і жорстко жив, лишень підтримуючи своє життя їжею. І потім, не знаючи, що сотворити, [бо] не міг терпіти борні плотської, задумав голим жити, холодом і залізом вимучений; і вериги тяжкі накласти на тіло своє, які звідтоді й донині на мені. І [ще й] іншу річ корисну сотворив. Викопав бо яму, що до плечей доходила, [і] коли підійшов час Святого Посту, заліз у [ту] яму і своїми руками засипався порохом, аби мати вільними тільки руки та голову, і так, стиснутий тяжко, пробув весь Піст, не мігши ворухнути ні жодним суглобом - але й так бажання плоті та розпалення тіла не припинилися. А до того ж враг-диявол страх на мене наводив, бажаючи мене звідтіля відігнати. І відчув його злодійство: ноги бо мої в ямі із дна розгорілися, аж жили корчилися та кістки тріщали. Уже полум`я діставало до утроби моєї, і члени мої згоріли. Я ж забув лютий той біль і зрадів душею, що вони мною чисті збережеш від такої скверни, і краще захотів згоріти у вогні задля Господа, ніж вийти мені із ями тої. І ось побачив змія страшного і лютого дуже, [який] мене всього зжерти хотів і дихав полум`ям та іскрами, обпалюючи мене. І це протягом багатьох днії творив мені, бажаючи мене прогнати. Як настала ніч Воскресіння Христового, раптом напав на мене лютий той змій, і голову мою і руки мої в рот свій ухопив, І обпалив мене всього, з [також] волосся на голові та на боро ді, як же бачиш мене нині. Я ж уже біля гортані був, і закричав із глибин серця мого. Молитва. "Господи Боже Спасе мій! Чому мене залишив?! Помилуй мене, Владико, оскільки Ти єси один чоловіколюбець. Спаси мене грішного, Єдиний Боже безгрішний! Звільни мене від скверни беззаконня мого, аби не заплутався в мережах ворожих навіки-віків. Звільни мене з вуст врагз цього, який, немов лев, рикаючи, ходить, бажаючи мене проковтнути. Підніми силу Твою і прийди мене порятувати! Сяйни блискавкою Твоєю і прожени [змія], аби зник від Лику Твого".
І як закінчив молитву, негайно сяйнула блискавка і лютий той змій зник від мене, і з того часу не бачив його й донині. І звідтоді світло божественне возсіяло, як сонце, і почув голос, який говорив до мене: "Іоане, Іоане! Допомога тобі була. В усьому ж Іншому подумай сам, аби гірше тобі не було. і [не] постраждав тяжко в майбутньому віці". Я ж, поклонившись, сказав: "Господи, чому залишив мене, тяжко мученого?" І відповів мені, говорячи: "По силі терпіння твого навів [зло] на тебе, аби випалений був, мов золото. Не попускає бо Бог через силу напасті людині, аби не знемогла, але, немов пан, рабам міцним і сильним тяжкі та великі справи доручає; немічним же і слабким - малі й легкі справи задумує. Тож зрозумій: при борні пристрасній, задля якої ти молився, за себе помолися мерцю, котрий є навпроти тебе, аби полегшив борню блудну. Цей бо більше від Йосифа2 сотворив і може допомагати тим, хто, бідний, мучиться такою пристрастю". Я ж, не знаючи його імені, почав кликати: "Панотче, помилуй мене!" Пізніше ж дізнався, що то був Мойсей, угорець родом.
І зійшло на мене світло невимовне, в якому нині перебуваю, і не потребую свічі ні вночі, ні вдень, а також і всі достойні насичуються таким світлом, приходячи до мене, і бачать явно таку втіху, що наяву ніч освітилася задля надії того світла. Ми ж розум погубили плотолюбством, І пристрасть напускає на нас, роблячи праведне, Христос, [бо без того] ніколи нам плоду [доброго] не сотворити. Але, брате, я тобі це говорю: "Помолися цьому преподобному Мойсеєві, і той допоможе тобі"». І, взявши одну кістку від мощей цього святого, подав йому, кажучи: "Приклади до тіла свого." І тут негайно припинилася жага, і члени його омертвіли, і звідтоді не було йому гиді. Разом же подякували Богу, Котрий прославляє святих Своїх: якщо за життя йому вгодили, цих і по смерті даром зцілення збагатив І вінцями нетлінними прикрасив, і Царствія Свого сподобив. Йому ж слава з Отцем і зі Святим Духом, нині і повсякчас і на [віки-віків. Амінь]3.
Примітки
1. О. О. Шахматов вважав, що джерелом цього "слова" була авторська редакція "Повісті минулих літ". Написання сюжету прп. Нестором він відносить до початку XII ст., оскільки прп. Іоан 30 років провів у печері, де уже до того лежали мощі прп. Антонія, який помер 1073 року. Проте, можна припустити, що бодай частина оповіді записана зі слів очевидця, причому прп. Симоном, оскільки набагато молодший від нього Полікарл навряд чи міг знайти когось, хто в молодості особисто знав прп. Іоана.
2. ...Цей бо більше від Иосифа сотворив... Мається на увазі Йосиф, син Іакова. В гл. XXXIX книги Буття описано, що його не могла схилити до перелюбу жона його благодійника єгиптянина Потіфара.
3. Монастирська традиція зберегла для нас обставини смерті святого. Перед смертю він викопав собі яму, подібну до описаної вище, але таку, аби поміститись туди всьому. Проте, залізши туди перед смертю, не опустився повністю, а чудесним чином завис посередині. В такому вигляді його нетлінні мощі зберігалися ще десь до XIX ст., коли були покладені н раку. Серед записів св. Петра Могили про чудеса, що сталися в Печерській обителі на початку XVII ст., знаходимо оповідь про спробу 1628 р. осквернити мощі святого, здійснену слугою шляхтича Яна Молського, про що св. Петру оповів очевидець події шляхтич Ян Піглавський, який, бувши католиком, проте, до глибини душі був вражений пережитим. Справа зводилася до того, що Ламанський спробував відірвати у мощей прп. Іоана, які тоді ще стояли вертикально, голову, що йому не вдалося, але за це він був покараний страшними болями, від яких зцілився, пише покаявшись у своєму гріху та зневазі до православ`я загалом.
