Як же,- за сказаним,- нестяжання - мати всього благого, так же й корінь та матір всього поганого - сріблолюбство2, Як же каже Лествичник:3 "Той, хто любить збирати майно, такий задля голки до смерті трудиться, а той, котрий не любить майна, той Господа возлюбить і заповіді Його збереже. Такий збирати майна не буде, але розтратить благоліпно, всім злиденним подаючи, як же Господь каже в Євангелії: "Людина, якщо не відречеться усього сущого,- не може бути Моїм учнем"1. Послідовником цих слів був Федір: облишив бо [все] мирське та багатство роздав жебракам. І став мнихом, і добре підвизався на добродійство. За повелінням ігуменовим жив у печері, котра називається Варязькою5, і в тій багато літ жив у воздержанні.

І йому приніс враг остуження [духа] й печаль немалу через майно, роздане [колись] жебракам. Оглядаючи довгі літа [прожиті в монастирі], й [відчуваючи] знемогу плоті своєї, незадоволений він був монастирським харчем. Спокусу бо ту враг йому приніс, він же не помислив про себе, ні пом`янув сказаного Господом: "Не турбуйтеся про ранок: що їмо, чи що п`ємо, чи у що одягнемося. Погляньте ж краще на птахів небесних, бо ні сіють, ні жнуть, а Отець наш Небесний харчує їх"6. Не раз бентежив його враг, у відчай бажаючи привести задля бідності [і] колишнього багатства, відданого убогим. І багато днів про те думав, потьмарений врагом задля нестатків, і своїм друзям скорботу свою ясно оповідаючи.

Один же з-поміж найдосконаліших, на ім`я Василій, того ж монастиря мних, каже йому: «Брате Федоре, молю тебе, не погуби воздання свого. Якщо майна хочеш - все, що маю, дам тобі, лишень ти кажи перед Богом: "Все, що роздав - твоя буде милостиня", і ти не печалитимешся, взявши майно своє [назад]. Але гляди, чи потерпить це Господь?» Те почувши, Федір дуже злякався гніву Божого. Чув бо від того [про] покуту, яка здійснилась у Константиновому граді задля покаяння, з приводу золота, що в милостиню роздане [було]: як [винний], упавши посеред церкви, помер, усе втративши-золотом бо життя погубив7. Це до серця прийнявши, Федір плакався за своїм гріхом і блажив брата, який звільнив його від такої недуги [духовної]. Про таких бо каже Господь: "Якщо хто виведе з недостойного до достоїнства - немов вуста Мої є"8. І звідтоді постала велика любов між ними.

Цей же Федір, який належно дотримувався Заповідей Господніх і угодне Йому робив, був великою печаллю для диявола, що не зумів його спокусити багатством. І знову озброюється противний [Богу], й іншу біду на погибель тому виставляє. Василій бо відправлений був ігуменом [з монастиря] на деяку виправу, і враг отримав належний час для своєї зломудрості, перебравши подобу того брата. І входить до печерника, попередні корисні [слова] промовляючи; "Федоре, як ти нині поживаєш? Чи відстала від тебе рать бісівська, чи ще підступи творить любов`ю до майна, наводячи на пам`ять розданий маєток?" Не зрозумів Федір, що то біс є, думаючи, що брат йому це говорить. І відповів йому блаженний: "Твоїми, отче, молитвами, нині добре мені є. Тобою утверджений бувши, не дослухаюсь до бісівських думок. І нині, коли щось велиш - із радістю сотворю І слухатимусь тебе, оскільки велику користь набув [для] душі твоїми настановами". Біс же, облудний брат, набув сміливості - оскільки [Федір] не пом`янув Господа Бога. І каже йому біс: "Іншу пораду даю тобі, якою спокій отримаєш, і невдовзі воздаяння набудеш. [Чув бо від інших, що є у цій печері скарб варязький - незліченна безліч золота й срібла, в землі захована з давніх лавен. І ніхто його не здобув і донині. І якщо його попросиш у Бога]9 - дасть тобі золота і срібла безліч. І не давай же входити до себе нікому, ні сам не виходь із печери своєї". Печерник же обіцяв [так зробити]. Тоді пішов від нього біс. І невидимо думки насилав йому пронозливий про скарб, щоб сподвигнути його на молитву - просити у Бога золота, аби, якщо отримає - як милостиню роздав. І ось побачив [Федір] увві сні біса, світлого і прикрашеного, немов янгола, що показував йому скарб у печері. І бачив це Федір багато разів. Минуло чимало днів, [доки] прийшов на вказане місце і, почавши копати, знайшов скарб - золота й срібла безліч, і посудини безцінні. І в той час знову приходить біс в образі брата і мовить печернику: "Де с скарб, даний тобі? Той бо, що явився тобі, сказав мені: безліч золота й срібла дано тобі по твоїй молитві". Федір же не хотів йому показати скарбу. Біс бо це явно печернику говорив, таємно ж йому думки вкладав, аби, взявши золото, пішов у іншу землю. І говорить: «Брате Федоре, чи не казав тобі: невдовзі воздаяння отримаєш, Той бо відповів: "Якщо хто залишить дім чи маєтки, чи майно для Мене - у стократ отримає, і життя вічне успадкує"10. І ось у руках твоїх багатство - роби з ним усе, що хочеш». Печерник же каже: "Задля того просив у Бога [це], аби, якщо мені дасть, те все в милостиню роздав. Тому й дарований мені [скарб]". Супостат же говорить йому: "Брате Федоре, гляди, аби знову враг не стужив тебе через роздавання, як було раніше. Але дано це тобі замість розданого тобою убогим. Велю тобі, аби, взявши це, пішов у іншу землю й там набув маєтків, яких бажаєш. Можеш бо й там спастися І звільнитися від бісівських підступів. І по своєму відшесті [від світу цього] маєш дати [те майно] кому захочеш, і задля цього поминання тобі буде". Федір же йому каже: "То чи не погано [вчиню], коли, залишивши світ і все, що в ньому, і пообіцявши Богові тут життя своє закінчити - в печері цій, а нині втікачем стану і мирянином? Якщо ти хочеш, аби в монастирі жив - все, що скажеш, те сотворю". Біс же, а облудний брат, каже: "Приховати не зможеш скарбу - дізнаються якось і забране буде [те все у тебе]. Але, прийми мою пораду, яку тобі даю. Якби це не було бажано Богові, то не дарував би тобі [того], і мені про те [не] звістив". Тоді печерник, повіривши [бісові] як братові, [став] готувати свою втечу з печери, припасши воза та скриню, в яку скарби збере, аби піти куди захоче, за повелінням бісівським, [який хотів] вчинити йому зло своїми підступами, щоби відлучити від Бога і святого місця - від Дому Пречистої [Богородиці] й преподобних отців наших Антонія та Феодосія. Бог же, не бажаючи загибелі жодному з цього святого місця, і того спас молитвами святих своїх.

В той час повернувся Василій, який перше порятував печерника од думок поганих, із доручення ігуменового. Прийшов він до печери, бажаючи бачити брата, який жив у ній, і каже до нього: "Федоре-брате, як у Бозі живеш нині?" Здивувався Федір запитанню, мовленому так, ніби довгий час не бачилися, і говорить йому: "Вчора і повсякдень завше був [ти] зі мною і повчав мене. А оце йду [звідсіля], як ти велиш мені". Василій же мовить: «Кажи мені, Федоре, що маєш на увазі, говорячи: "вчора і повсякдень завше був зі мною і повчав мене"? Чи не бісівська мара то є? І не потаї від мене, Бога ради». Федір же з гнівом каже йому: "Що ти мене спокушаєш, і для чого бентежиш душу мою, одного разу так мені говорячи, іноді ж - інакше. І котрому слову вірити?" І так прогнав [брата] від себе, сказавши йому слова жорстокі. Василій же, все це вислухавши, пішов до монастиря.

Біс же знову в образі Василевому прийшов до нього і каже йому: "Погубив тебе, брате, окаянний розум. Не пам`ятаю зла твого, котре від тебе цієї ночі прийняв. Але ось, піди швидко [звідсіля] цієї ночі, взявши набуте". І, це сказавши, біс відійшов од нього.

Коли ж настав день, знову прийшов Василій до нього, взявши з собою декого з-поміж старців. [І] каже печернику: "Цих привів як свідків, що три місяці минули [відтоді], як із тобою не бачився, і [лишень] третій день перебуваю в монастирі. Ти ж кажеш: "учора і повсякдень". Це є якесь бісівське дійство. Але тому, котрий приходить [в образі моєму], не давай розмовляти з тобою, доки молитву не сотворить, і по тому зрозумієш, що бісом є". Сотворив же молитву запретительну, святих покликавши на допомогу, і пішов до своєї келії, утвердивши печерника. Біс же з того часу не смів явитися печернику, і зрозумів Федір спокусу диявольську, І звідтоді всякого, хто приходив до нього, спочатку помолитися змушував, і лише по цьому розмовляв із ним.

І з того часу укріпився на врагів, І розумів хитрощі їхні, і Господь звільнив його від уявних звірів, і не був рабом їхнім, як це стасться з багатьма, хто перебуває в пустелі чи в печерах, чи в затворах, живучи відлюдно. Великої підтримки потребують, аби не загинути від бісів, як і цього хотіли погубити, але вибавив його Господь. Знайдений же скарб, викопавши яму глибоку і туди поклавши, засипав, так, що з того часу і донині ніхто не знає, де заховане є.

Сам же вдався до тяжкої роботи, аби, без діла бувши, не дати знову місця в собі ліності, і від того [аби не] народилась безстрашність [перед Богом], і знову тої ж сміливості біси [не] набули. Поставив же в печері жорна і звідтоді почав працювати на святу братію: із засіку пшеницю брав і ту своїми руками молов, протягом усієї ночі без сну перебуваючи, трудячися в роботі й молитві. Назавтра ж до засіку борошно віддавав і знову брав жито. І так протягом багатьох років творив, працюючи на святу братію, і полегшення було слугам. І не соромився такої роботи, але молив Бога повсякчас, аби відняв у нього пам`ять сріблолюбства. І Господь звільнив його від такої недуги, аж навіть не думав той про золоте багатство, і срібло мав за багно.

Минуло багато часу, він же в такій роботі та злигоднях завзято трудився. Келар, знаючи, як [Федір] трудиться. одного разу, як привезено було жито із маєтків, послав до нього в печеру 5 возів, аби не барився, приходячи брати зерно. Цей же, зсипавши жито до посудин, почав молоти, співаючи Псалтир напам`ять. Скоро, втомившись, ліг, бажаючи трохи відпочити. І ось раптом загриміло, й почали жорна [самі] молоти. І, зрозумівши, що [то] бісівська дія була, встав блаженний і почав старанно молитися Богові. І каже голосно: "Запрещає тебе Господь, вселукавий дияволе!" Біс же, не перестаючи, молов жорнами. Федір же далі каже: "В Ім`я Отця і Сина, і Святого Духа, що скинув вас із небес і віддав на поталу своїм угодникам, велить тобі мною, грішним, не припиняти роботи, доки не змелеш усе жито, аби й ти попрацював на святу братію". І, це сказавши, став молитися. Біс же не смів не послухатись і змолов жито все до світанку - 5 возів борошна. Федір же звістив келареві, аби прислав по борошно. Здивувався келар дивовижному чуду, що 5 возів протягом одної ночі змолото. І вивіз із печери 5 возів борошна, також і інші 5 возів додалося борошна. І про те дивне чудо, [яке] сталося тоді, й нині оповідають. Збулося бо сказане в Євангелії: "І біси слухаються вас в Ім`я Моє". Сказано бо [там також]: "дав вам владу наступати на змію і на скорпіонів, і на всю силу вражу..."11. Хотіли бо біси настрашити блаженного, а набули собі рабські кайдани, аж кричали вони до того: "[Ноги нашої] не буде тут!"

Федір же і Василій домовились богоугодно між собою, аби ніколи думок своїх не таїти один від одного, але від них звільнитися і обсудити, за Божою радою. Василій до печери переселився.

[За якийсь час] Федір, задля старості [задумав] із печери піти, бажаючи келію собі поставити на старому дворі12. Був бо тоді спалений монастир13, і плоти пригнано до берега на будівництво церкви та всіх келій, і повізники найняті були возити [колоди] на гору, Федір же, не бажаючи бути тягарем для інших, сам на собі почав носити дерево. І що виніс Федір для будівницва келії своєї, [те] біси, капостячи, скидали з гори: цим хотіли прогнати блаженного. Федір же каже: "В Ім`я Господа Бога нашого, Котрий повелів вам у свиней увійти14, велить вам мною, рабом своїм, щоби все дерево, яке є на березі, на гору винесли, аби не трудилися слуги Божі, і з нього збудували Дім Молитви Святій Владичиці нашій Богородиці та келії собі вготовили. [І] та [аби ви] перестали капості їм чинити і знали, що є Господь на місці цьому!" Тої ночі біси, не перестаючи, носили деревину із Дніпра на гору, доки не лишилося внизу жодної колоди, 3 цього збудували церкву і келії - дахи та підлоги - [все], що потрібно було всьому монастирю. Назавтра ж встали повізники І поїхали на берег, бажаючи возити дерево, і жодної [колоди] не знайшли на березі, бо всі були на горі: [і] те все в одному місці скидано, але все окремо - з чим чому бути разом: дах; і окремо - підлога; і окремо - келійний дуб, який незручно носити через довжину, але все на горі знаходилося. Здивувалися всі, хто бачив і чув, оскільки те, що здійснилося - понад людську силу. Це багатьом іновірним здається неправдою - задля величі чуда. Але свідки цього прославили Бога, що творить предивні чудеса задля Своїх угодників, за сказаним Господом: "Не радійте, шо духи вас слухаються, радуйтеся ж більше, що імена ваші написані на Небесах"15. Все це зробив Господь во славу Свою, задля молитв святих отців наших Антонія і Феодосія.

Біси ж, не [хотіли] терпіти наруги. Адже колись невірні шанували [їх], і поклонялися, і вважали богами, нині ж угодниками Христовими зневажені й принижені й збезчещені, і, як раби куплет, працюють, і дерево носять на гору, і від людей відігнані, боячись заборони преподобних - всі бо спокуси їхні Василієм та Федором викриті. Біс, бачачи себе людьми приниженим, кричав: "О, злі й люті мої вороги, не відступлюся, ні спочину, до смерті вашої боротимусь із вами!" Не знав диявол, що [лиш] більших вінців випросить їм. І навів на них поганих людей - погубити їх. І які напрягли лук свій, річ гірку, і зброя їхня увійшла до сердець їхніх, як [про те] далі скажемо. І наймити ж та повізники підняли крамолу на блаженного [Федора], просячи плати своєї, говорячи так: "Не знаємо, яким чародійством повелів цьому дереву на горі стати". І неправедний суддя взятку взяв від них і повелів їм з преподобного відплату взяти, так сказавши: "Та поможуть тобі біси платити, якщо тобі служать", і не чекаючи за це осуду Божого, оскільки той, хто неправедно судить - сам засудженим буде16.

І знову борець [з людиною] - диявол - воздвиг нещастя на преподобних. Знайшов одного з-поміж княжих радників, лютого та жорстокого, лихого норовом і справою, і всією негідністю [своєю]. Приходить до того боярина біс в образі Василевому, оскільки знайомий був йому Василій, [і] говорить боярину таке: "Федір,- каже,- який був у печері до мене, знайшов скарб - золота і срібла безліч, і посуд безцінний. І з усім тим хотів тікати до іншої землі. Я ж утримав його, і він нині юродствує: бісам велить молоти і з берега дерево носити на гору - і виходить по його. І скарб береже до часу, аби, від мене втаївшись, із ним піти, куди захоче. Ви ж нічого [того] не знайдете". І боярин, те почувши від біса, І думаючи, що Василієм є, привів його до князя Мстислава Святополковича. Біс же те розповів князеві, і більше від того, каже: "Швидко його схопіть і скарб відберіть. Коли ж не дасть - то ранами загрожуйте йому і муками. Коли ж і [по тому] не дасть - піддайте його тортурам великим. Коли ж і тоді не дасть - мене покличте, і я викрию його перед усіма вами, і місце покажу, де заховано скарб". І цю подавши їм злу пораду, біс пішов з очей їхніх.

Вранці ж князь, як на лови чи на якогось воїна сильного, сам їхав з багатьма воїнами і, захопивши блаженного Федора, привів його в дім свій. І спершу ласкаво запитав його: "Отче, повідай мені, чи знайшов скарб? Поділю його,- каже - з тобою, і будеш батьком батькові моєму й мені". Був бо Святополк у Турові. Федір же каже: Так, знайшов, і нині є захований у печері". Князь же запитує: "Чи багато, - отче, [там] золота й срібла, і посуду, і ким, як чував, те заховане було?" Федір же каже: "В житії святого Антонія оповідається, [що] варязькою поклажею є, оскільки посуд латинський. І тому Варязькою печера зветься й донині. Золота ж і срібла [там] безліч". Князь же запитує: "Чому не віддаси [його] мені сину своєму? Собі ж візьми, скільки хочеш". Федір же відповідав: "Я з того, що велиш мені взяти, не потребую нічого. Не потрібно мені це, бо я - вільний від цього. Не пам`ятаю [де скарб], а то все вам повідав [би], оскільки ви раби його, я ж - вільний від цього" І тоді князь гнівно наказує слугам: "Цього мниха, що не захотів милості моєї, велю закувати по руках і ногах, і протягом трьох днів не давати [йому] хліба й води".

І знову питає [святого]: "Скажи, [де скарб!". Федір же мовить: "Не відаю, де заховав його". Князь же повелів його мучити так жорстоко, аж і власяниця змокріла від крові. І по цьому повелів його в диму великому повісити, і прив`язати його вверх ногами, і вогонь розвести. Тоді багато хто дивувався терпінню мужа: як у росі, в полум`ї перебував, але навіть власяниці його вогонь не торкнувся. І дехто з присутніх там оповів про Федорові чудеса, І, вжахнувшись, князь запитує ченця; "Чому губиш себе і не віддаси скарбу, який нам належить?" Федір же каже: "Воістину тобі кажу: молитвою брата мого Василія тоді врятований був, коли знайшов [його], і нині відняв Господь пам`ять сріблолюбства у мене, і не пам`ятаю, де заховав його". Князь же швидко послав у печеру по святого Василія. Той же не хотів іти, і примусом привели його з печери. Князь же каже йому: "Все, що повелів мені сотворити цьому злодієві - сотворив. Тебе ж хочу замість батька мати". Василій же запитує: "Що ти повелів сотворити?" Князь же мовить: "Що ти мені повідав про скарб? Цей же не розповів, [де він], і мучив [я] його". І відповів Василій: "Пізнав [я] підступи злого біса, що спокусив тебе, і на мене набрехав та на цього преподобного. Мене бо ніхто не бачив, аби я виходив із печери своєї [протягом] 15 літ". Таж усі присутні кажуть: "При нас казав [те] князеві". Василій же каже: "Всіх вас біс спокусив, і я не бачив ні князя, ні вас". І розгнівався князь, і повелів бити його немилосердно. І, не стерпівши викриттів та буйний бувши від вина, розізлившись, схопив стрілу й поранив Василія. І коли стрелив у нього, Василій же вирвав стрілу з тіла свого й кинув її князеві. І каже: "Цією стрілою сам вражений будеш". Що й сталося, за пророцтвом його.

І повелів князь нарізно ув`язнити їх, аби ранком мучити тяжко. І тої ночі обоє померли в Господі. Дізнавшись про це, братія [Печерська] прийшла, взяла тіла мучеників та поховала їх із честю в печері Варязькій. Де підвизалися, там і покладені були в закривавлених власяницях17. І донині тіла [їхні] цілі є: чого не торкнувся вогонь - як зотліти може?!

Невдовзі ж сам Мстислав застрелений був у Володимирі на заборолах, за пророцтвом Василієвим, б`ючись із Давидом Ігоревичем18. І тоді, впізнавши стрілу свою, якою застрелив Василія, каже: "Це помираю нині через преподобних Василія і Федора!"

Та збудеться сказане Господом: "кожен, хто піднімає меч - від меча помре"19, оскільки, беззаконно вбивши, і сам беззаконно вбитий був. Ці ж мученицький вінець отримали во Христі Ісусі Господі нашому, Йому ж слава з Отцем і зі Святим Духом нині і повсякчас [і навіки-віків. Амінь.]

 

 

 

 

 

 

Примітки

 

1. Основа даного слова- літописна оповідь про убивство святих Федора та Василія Мстиславом Святополковичем, яка була наведена в авторській редакції "Повісті", мабуть, під 1097 роком (див. прим. 18). Оповіді про змелене борошно і перенесені колоди - напевне, фольклорного походження. Інформація про Варязьку печеру походить із житія прп. Антонія Печерського. Проте, до основної канви оповіді ця інформація відношення не має, оскільки житіє було написане, як мінімум, за декілька років до смерті препадобномучеників.

2. "Бо корінь усього пиха - грошолюбство, до якого деякі вдавшись, од віри відбилися й прошили себе численними болями" 1 Тим. VI, 10.

3. Порівн.: у "Лістивиці": "Той, хто зневажив майно - звільниться від сповооправдань і перекорів; любитель же набутку за голку ладен боротися до смерті" 71, с. 141.

4. "...кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути Моїм учнем" Лука XIV, 33.

5. ...жив у печері, котра називається Варязькою... Про Варязьку печеру див. також прим. 6 до слова 7.

6. Див. прим. 95 до словз 8.

7. Прп. Васипій нагадав прп. Федору добре відомий кожному грамотному ченцеві епізод із "Пролога" - збірки коротких оповідань та житій святих, яка була однією із головних книг для читання в монастирях. У "Пролозі", куди він потрапив із хроніки Георгія Кедріна 1, с. 181 , цей сюжет поміщений під 19 січня. Нижче ми наводимо його з незначним скороченням: Того ж дня слово про того, хто врятувався від хвороби задля милостині, і по тому розкаявшись, помер. Якийсь чоловік у Константинополі граді розхворівся, і смерті злякавшись, старцям дав тридцять літрів золота. І задля тої милостині уздоровився. І, навчений дияволом, почав тужити за золотом, розкаявшись у милостині, яку був сотворив. І оповів це близькому багатому другу. Той же говорить йому: "ніяким чином, чоловіче, не прийми ради цієї поганої: тоді прогніваєш Бога, що воскресив тебе задля милостині, і смерть жорстоку наведе на тебе, і помреш без покаяння". Цей же не слухав, але ще дужче в гніві віддалявся [від Бога - ?]. І каже йому друг: "якщо моїх слів не слухаєш, і їх задля Спасіння свого не приймаєш [до серця], я дам тобі іншу пораду". Той же каже: "Яку? І що [порадиш]?" Істинний же милостивець відповідає: «Піди зі мною до церкви й скажи: "Не я, Господи, є тим, хто сотворив милостиню, але цього є [вона]. І я дам тобі тридцять літрів золота"». Той же обіцяв так сотворити. І до церкви прийшовши, [і] сказавши те, золото в руки отримав. І, виходячи з дверей церковних, упав мертвим. І всіх присутніх обійняли страх та трепет, і Праведному Судії Богу молитву воздапи. Клирошанин же сказав власникові золота того взяти своє [майно]. Цей же відмовився від нього, кажучи: "Навіть не подумаю прийняти те, що віддав Господу Богу, і Тому належить, і у вищих скарбницях записане є. Тож не можу цього мати за своє майно...". І всі, хто чув, користь отримали [від почутого], і дали старцем тридцять літрів золота померлого 168, лист. 328-328 об..

8. «А на це Господь так: "Якщо ти навернешся, Я приведу тебе знову, стоятимеш передо Мною. Як говоритимеш гідно, щиро, станеш Моїми устами, тож тії обернуться до тебе, тобі ж не треба буде до них обертатись"» Єрим. XV, 19.

9. ...Чув бо від інших, що є у цім печері скарб варязький - велика безліч золота й срібла, в землі заховане з давніх давен. І ніхто його не здобув і донині. І якщо його попросиш у Бога... Ця фраза, є лише в одному списку XVI ст. див. 2, с. XXIII, проте значно краще передає зміст сказаного бісом, ніж більшість інших, де натомість знаходимо текст: "Токмо ты проси у Него, и дасть ти..."

10. Див. прим. З до слова 11,

11. «... Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: "Господи, навіть і біси коряться нам з-за Твого Імені". Він же сказав їм: "Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось Я даю вам владу наступати на змив, скорпіонів І на всю ворожу силу - й ніщо вам не пошкодить. Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на Небі"».

12. ...бажаючи келію собі поставити на старому дворі... Мається на увазі територія Дальніх печер, яку називали "Старим" або "Ветхим" монастирем.

13. ...Був бо тоді спалений монастир... Мабуть, Старий монастир на Дальніх печерах постраждав під час половецького нашестя 1096 року (про нього див. прим. 1 до слова 16). Дана вказівка є додатковим доказом того, що наступні трагічні події сталися не раніше 1097 року.

14. ...В Ім`я Господа Бога нашого, Котрий повелів вам у свиней увійти... Див.: Лука XVIII, 27-39.

15. Див. прим. 11 до цього слова.

16. Полікарп чомусь не оповідає про закінчення цієї історії. Втім, можливо, що справа до смерті прп. Федора і Василія так І не вирішилася.

17. На початку XVII ст. мощі св.-муч. Федора і Василія лежали вже у Ближніх печерах. Час перенесення мощей нам невідомий.

18. ... Мстислав застрелений був у Володимирі на заборонах, за прореченням Василієвим, б`ючись із Давидом Ігоревичем... Ця оповідь підтверджується "Повістю минулих літ": Мстислав Святополкович справді був убитий стрілою під час оборони міста. Під 1099 роком у Лаврентіївському літописі знаходимо такий текст: "Пішов Святополк на Давида до Володимира [-Волинського], прогнав Давида в Ляхи. Того ж літа побиті угри біля Перемишля. Того ж літа убитий Мстислав, син Святополчий у Володимирі, місяця червня в 12 день". Зв`язок між смертю Мстислава та убивством святих тут не відзначено. Зате в Густинському літописі під 1097 роком читаємо: "...Святополк же посадив у Володимирі сина свого Мстислава, який недавно замучив за скарб Василія і Федора... Давид же Ігоревич обступив град, і часто штурмуючи, хотів його взяти, але боронилися вельми з міста. У тій же битві застрелений був Мстислав Святополкович стрілою під серце на заборонах, де негайно і помер, за пророцтвом преподобномученика Василія Печерського, якого разом із Федором за скарб убив був цей Мстислав..." 5.1, с. 284. Очевидно, приблизно так, але набагато ширше, була описана ця подія і в авторському тексті прп. Нестора. О. О. Шахматов же вважав, що в авторській редакції "Повісті" весь цей сюжет був віднесений до 1099 р. (за датуванням смерті Мстислава у Лаврентіївському літописі). Але ми не маємо незаперечної підстави відносити обидві оповіді до статті одного року. У рукописній редакції Патерика Йосипа Тризни наведено ще один варіант датування описаних у жити подій: мучеництва святих Василія та Федора - 1093 р. та смерті Мстислава - 6608 (1110) 1, с. 105. Тим часом, дата "1093 р." - неправильна. Адже в тексті ми маємо вказівку на те, що описані в житії трагічні події відносяться до часу по 1096 році (див. прим. 13 до цього слова). Датування Йосипа Тризни може походити від того, що під 1093 р. у літописі оповідається про вступ Святополка Ізяславовича на київський стіл. На нашу думку, смерть прп. Василія і Федора треба датувати згідно з Густинським літописом, оскільки пізніше, копи в. кн. Святополк, завдяки прп. Прохору Лебіднику (див. слово 31), проникся надзвичайним пієтетом до Печерської обителі, такі дії його сина уже навряд чи могли бути можливі. Смерть же убивці маємо віднести до дати, запропонованої О. Шахматовим - 1099 р.

19. «Тоді Ісус сказав до нього: "Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть"» Мт. XXVI, 52.