Кожна нелицемірна душа, яка не має в собі лукавства, ні підступу в серці — свята є2. Хто щирим є до Бога та людей — такий не може согрішити перед Богом, тим більше ж - не захоче. Як посудина Божа й житло Святого Духа. Від того освячується душа й тіло, і розум, за сказаним Господом: "Я ж і Батько [Мій] до нього прийдемо і обитель у ньому сотворимо"3; "Вселюсь бо,- каже,- в нього, ходитиму, і буду їм Богом, ті будуть Мої люди"4. Апостол же: "Брати, ви є з Церкви Бога Живого, і Дух Святий живе у вас"5. Такі, на землі по-янгольськи поживши, на небесах із іншими [святими] довіку радіють: як же бо в житті невідлучні були від тих, так і по смерті з ними веселяться, як у кінці скажемо про це.
Цей бо преподобний Спиридон був невіглас словом, але не розумом, не з міста бо прийшов у чернецтво, а з якогось села. І сприйняв страх Божий в серце своє, і почав учитися книгам, і вивчив весь Псалтир напам`ять.
За повелінням же ігумена Пимена Постника пік проскури, і з ним брат один, на ім`я Никодим, однаковий з ним розумом і звичаями. Добре послужили в пекарні впродовж довгих літ, чисто і бездоганно роблячи своє діло. Блаженний Спиридон, відтоді, як прийшов до пекарні, не змінив свого подвигу та праці духовної, але свою роботу здійснював із всіляким благоговінням і зі страхом Божим, жертву чисту від своєї праці приносячи Богові. Плід же вуст його — жива і словесна жертва — від нього приносилась за всіх і за все до Всемогутнього Бога: непрестанно бо Псалтир співав І той повсякдень до кінця [доспівував], — чи дрова рубаючи, чи тісто місячи, — а все безперестанку це в устах мав.
І [коли] цей одного разу повсякденну роботу здійснював із звичайним благоговінням, прилучилося цьому блаженному розпалити, як і завжди, піч для випікання проскур, і від полум`я вогняного загорівся дах будинку. Він же, взявши мантію свою, закрив устя печі. Свиті ж своїй зав`язав рукави і, її взявши, побіг до колодязя, і наливши туди води, швидко побіг [назад], кличучи братію, аби погасили піч і будинок. Братія ж, збігшись, побачила дивовижну річ, оскільки не витекла вода зі свити, [і] нею погасив [святий] силу вогненну.
Багато старання потрібно, аби згадати і похвалити і блажити всіх, хто у Господі помер тут, у блаженному цьому монастирі Печерському. Давидовими [словами] говорячи: "Радійте, праведні, в Господі! Праведним належить похвала! Добре співайте Йому з вигуками на десятиструнному псалтирі!"6. Не від першого бо на десять часу Господу молилися, і Тому вгодне творили, але з юнацьких років Богу себе віддали, і багато літ прожили, і в добрій старості до Господа відійшли, і ні жодного дня і часу правила свого не змінили. Посаджені бо в Домі Божої Матері — розквітнуть у дворах Бога нашого, і ще помножаться у старості маститій, як же і цей блаженний.
Преподобний Алімпій7 відданий був батьками своїми на навчання Іконописанню — коли бо грецькі іконописці з Цареграду волею Божою і Пречистої Його Матері силоміць приведені були писати церкву Печерську, в дні благовірного князя Всеволода Ярославовича, за преподобного ігумена Никона, як же про них сказано в посланні Симоновому: показав Бог і сотворив чудо страшне в церкві Своїй. Майстри бо мозаїкою Вівтар викладали, і Образ Пречистої Владичиці нашої Богородиці й Пріснодіви сам зобразився. Всі ж ці всередині Вівтаря були й клали мозаїку, Алімпій же допомагав їм і вчився. І бачили всі дивне та страшне чудо: подивились вони на образ, і ось раптом засвітився образ Владичиці нашої Богородиці й Пріснодіви Марії яскравіше від сонця! І, не мігши дивитися, упали ниць, вжахнувшись. І [по тому] трохи підвели голови, бажаючи побачити чудо. Аж ось із вуст Пречистої Богородиці вилетів голуб білий і полетів угору до образу Спасового і там зник. Ці ж усі дивились, чи вилетів із церкви, і знову голуб вилетів із вуст Спасових і полетів по всій церкві, до кожного святого підлітаючи, одному на руки сідав, іншому — на голову. [Нарешті], злетівши додолу, сів за іконою чудотворною Богородичною намісною. Ті ж, що внизу стояли, хотіли зловити голуба і, приставивши драбину, [піднялися нагору]. І не знайшли ні за іконою, ні за завісою8. Оглянувшись навколо, і не бачачи, де заховався голуб, стояли всі, дивлячись на ікону. І ось знову перед ними вилетів голуб із вуст Богородиці й полетів угору — до образу Спасового. І закричали тим, що стояли наверху [на драбині]: "Ловіть!" Вони ж простягли руки, бажаючи його зловити. Голуб же знову влетів до вуст Спасових, звідки був вийшов. І ось знову світло, яскравіше від сонця, осяяло тих, осліпивши погляди людські. Ці ж упали ниць і поклонилися Господові. Серед них же був і цей блаженний Алімпій, який бачив дію Святого Духа, що [повсякчас] перебуває в тій святій і чесній церкві Печерській.
Коли бо закінчили її розписувати, тоді блаженний Алімпій пострижений був за ігумена Никона. Добре навчився мистецтву іконописному — ікони писати умів прекрасно. Цей же мистецтву захотів навчитися не задля багатства, а задля Бога це творив — працював бо, скільки потрібно було ігумену та всій братії, яким писав ікони. І за це нічого не брав. Якщо ж коли не мав діла собі цей преподобний, то, взявши в борг золота й срібла, які потрібні для ікон, працював для тих, кому заборгував, і віддавав ікону за такий борг. Часто ж просив друзів своїх, аби, якщо в церкві де бачили старі ікони, то йому приносили. І, їх обновивши, ставив на своїх місцях. Все ж це сотворив, аби не байдикувати, оскільки святі отці повеліли монахам рукоділля мати і великою [справою] це перед Богом уставили, як же каже Апостол Павло: "Мені і тим, хто зі мною, послужили руки мої, і ні в кого дарма хліба не їв"9. Так і цей блаженний Алімпій на три частиш розділяв [дохід від] рукоділля свого: одну частину — на святі ікони, а другу частину - на милостиню жебракам, а третю частину — на потреби тіла свого. І так творив із року в рік, повсякдень не даючи собі спокою: поночі співав та молився, як день же наставав — займався своєю справою. Без роботи ніхто його ніколи не бачив; але і від збору церковного задля роботи не відлучався ніколи. Ігумен же за велике його добродійство й чисте життя поставив його священиком, і [святий] в тому чині священства добре й богоугодно перебував. Один Із київських багатіїв хворів на проказу і багато лікований волхвами та лікарями, [навіть] і в іновірних людей шукав допомоги, й не отримав [одужання], але тільки погіршення зажив, І один із його друзів змусив його йти до Печерського монастиря й молити деяких отців, аби помолилися за нього. Той же приведений був до монастиря, ігумен повелів напоїти його з колодязя святого Феодосія, голову ж та обличчя йому помазали [тою водою]. І негайно скипів увесь гній за зневіру його, так, що втекли всі від смороду. Він же повернувся додому, плачучи й нарікаючи, І не виходив звідти багато днів через сморід, і говорив друзям своїм: "Вкрив сором обличчя моє, чужим став братам моїм, і нерідним — для синів матері моєї, оскільки не з вірою прийшов до святих Антонія і Феодосія". І [так] перебував, повсякдень чекаючи смерті. І по тому одного разу, опам`ятавшись, обдумав свої гріхи і, прийшовши до преподобного Алімпія, покаявся йому. Блаженний же говорить йому: «Чадо, добре сотворив еси, сповідавши Богові гріхи свої переді мною, недостойним. Каже бо пророк Давид: "Виповім свої беззаконня Господові, і Той відпустить нечестя серця мого"10». І, чимало повчивши його про спасіння душі, взяв вапницю11, і художньою фарбою, якою ікони писав, обличчя його пофарбував і струпи гнійні замазав, і цим до першої подоби та доброго вигляду повернув. Привів його до Божественної Церкви Печерської, дав йому причаститися Святих Таїн та повелів умитися водою, якою священики вмиваються. І тут негайно спали його струпи і зцілився [від хвороби своєї]. Побачте розум блаженного, Христу бо уподобився: як же Господь прокаженого зцілив і повелів йому показатися священикам і принести дарунок за очищення його12, так і цей святий — уникаючи величання. Як же і Христос сліпого зцілив, але повелів йому йти до Силуамової купелі вимитися13, так і цей блаженний наперед фарбою прикрашає образ, засмерджений невірою, вшановує ж і служителів Божих, аби й ті стали разом із ним співучасниками чуда. Водою ж того обмивши, не лише від тілесної прокази очистив, а й від душевної. Всі дивувалися швидкому його зціленню. Правнук же того зціленого за очищення того обкував золотом кивот над Святою Трапезою. Каже ж преподобний АлІмпій: «Братіє! Послухайте сказане: "Не може раб на двох панів працювати"14. Так же і цей наперед став рабом врага через чарівництво, наостанок же прийшов до Бога, зневірився бо раніше у спасінні своєму. Хвороба — проказа — напала на нього через його невіру. "Просіть бо,- каже Господь,- і не просто просіть, а з вірою просіть, і отримаєте"15. Коли ж покаявся перед Богом, і мене свідком зробив,- Скорий на Милість його обдарував».
І пішов зцілений додому, славлячи Бога й Пречисту Матір, Котра Того породила, і преподобних отців наших Антонія та Феодосія, і блаженного Алімпія. Це бо новий нам Єлисей, що Неомана Сиріянина від прокази зцілив16.
Інший якийсь чоловік - христолюбець із того ж міста Києва — церкву собі поставив і захотів сотворити церкві на прикрашення великі ікони — 5 Деїсуса і дві намісні. Цей же христолюбець дав срібло двом монахам [із] монастиря Печерського, аби домовилися з Алімпісм, [і] заплатили йому скільки захоче. Ці ж мнихи нічого не казали Алімпієві, а взяли від мужа скільки хотіли. По певнім часі христолюбець послав до мнихів [спитати], чи не готові його ікони. Ті ж сказали: "Ще золота вимагає". І знову взяли у христолюбця золото й потратили. І ще раз обмовили святого, сказавши: "Ще просить стільки ж, скільки взяв". Той же христолюбець із радістю дав. І невдовзі знову чорноризці кажуть: "Іще Алімпій стільки ж вимагає." Христолюбець же каже: "Якщо і вдесятеро попросить, то дам, лиш благословіння його хочу й молитви, і справи рук його". Алімпій же нічого не знав про зроблене тими мнихами. Присилає [нарешті] чоловік [той] дізнатися, чи написані ікони. Ті ж чорноризці звістили йому, так говорячи: "Алімпій взяв золота й срібла надміру, а не хоче писати ікон твоїх". Христолюбець же той прибув до монастиря з великим почтом, і пішов до ігумена Никона, бажаючи пожалітися на преподобного Алімпія. Ігумен же, покликавши його, каже: "Брате, що це за неправда була від тебе синові нашому? Не раз вимагав плати, коли маєш звичай безплатно писати". Блаженний же відповідає: "Отче чесний! Знає твоя святість, що ніколи не лінився в справі цій. Нині ж не знаю, про що говориш"17. Ігумен же каже: "Три ціни взяв за сім ікон". І ось, на викриття йому повелів принести дошки іконні [та] покликати монахів, котрі брали плату, аби судилися з ним, і викрили його. Послані ж побачили ті ікони написаними надзвичайно красиво, і принесли їх до ігумена. Побачивши, всі здивувалися та вжахнулися, і з трепетом уклякли, на землю впавши, і поклонилися Нерукотворному Образу Господа нашого Ісуса Христа й Пречистої його Матері, і святих його. І пішов великий поголос про те всім містом Києвом. Прийшли ж ті два мнихи, які обмовили блаженного, не знаючи про те, [що сталося], нічого, і почали сперечатися з Алімпієм, так мовлячи: "Три ціни взяв, Ікон [же] не пишеш". Відповіли ж усі тим, кажучи: "Ось нині ікони Богом написані є!" Ці ж, побачивши, вжахнулися чуду.
Ті ж чорноризці, що обікрали монастир, викриті були, і, все здобуте втративши, вигнані були з монастиря Печерського. Але й так свої погані [справи] не облишили, поширюючи брехні про блаженного, і всім говорячи: "Ми самі написали ікони, господар же їхній не захотів дати нам плату. І таке вигадав, аби залишити нас без заробленого: збрехав про ікони, ніби Богом написані є, а не нами зображені". І так наставляли народ, який приходив подивитися на ті [ікони], й хотів їм поклонитися. Ці ж забороняли. І люди повірили мнихам, які оббрехали блаженного Алімпія.
Але Бог прославляє святих своїх, як же Господь каже в Євангелії: "Не може місто заховатися, стоячи на верху гори, й не запалюють світильника і ставлять під посудину, але - на свічнику, аби світив усім, хто проходить"18. Так же не втаїлося і добродійне житіє цього преподобного Алімпія. Дійшло ж і до князя Володимира чудо з іконами. Було ж так: волею Божою від пожежі згорів Поділ увесь, і та церква, в якій були ікони ті, згоріла. І по пожежі знайдені були сім Ікон цілими, а церква вся погоріла19. І, це прочувши, князь пішов побачити чудесні ікони, за одну ніч написані за Божим велінням. І прославив Творця всіх, що здійснює преславні чудеса молитвами угодників своїх Антонія й Феодосія. Взявши ж одну ікону — Святу Богородицю — Володимир послав її до града Ростова, в тамтешню церкву, яку сам сотворив, де й донині стоїть - сам її бачив. І ось що при мені сталося в Ростові: церква та завалилася, а ікона неушкодженою лишилася й перенесена була до дерев`яної церкви, яка [невдовзі] згоріла під час пожежі, Ікона ж та [знову] неушкоджена була, навіть сліду вогню на собі не маючи20.
Перейдемо до наступної оповіді про блаженного Алімпія. Інший христолюбець дав цьому блаженному ікону намісну написати. Невдовзі ж розхворівся блаженний Алімпій, ікона ж була не написана. Боголюбець же напирав на блаженного. Каже до нього блаженний; "Чадо, не приходь до мене, не сором мене, але зверни до Господа печаль твою за ікону, і Той сотворить, як же хоче: ікона твоя у свос свято на своєму місці стане". І зрадів чоловік, оскільки ікона до свята писалася, і, повіривши словам блаженного, пішов додому, радіючи. І прийшов знову боголюбець той напередодні Успіння, бажаючи взяти ікону, і побачив її ненаписаною, блаженного ж Алімпія вельми хворим, і дозолював йому, говорячи; "Чому не звістив мені про свою неміч, і я б дав ікону писати іншому, аби свято світле й чесне було. Нині ж посоромив мене й не зробив ікони". Блаженний же смиренно йому відповідає: "О, чадо, хіба через лінь таке робив? Чи не можна для Бога ікону Своєї Матері словом написати? Я бо відходжу зі світу цього, як же явив мені Господь, і по моєму відшесті всіляко втішить тебе Бог". Чоловік же той пішов од нього додому в печалі. Як пішов же — увійшов [до келії святого] якийсь юнак світлий і, взявши вапнипю, почав писати ікону. Алімпій же думав, що розгнівався на нього господар ікони й лисця іншого прислав, оскільки спочатку як людина [той] виглядав, але швидкість роботи тої безплотного виказала. То золотом обкладав ікону, то на камені фарби тер, і все писав. І за 3 години жону написав, і каже: "О, калугере, чи чогось не вистачає, чи щось не так зробив?" Преподобний же каже: "Добре зробив. Бог допоміг тобі дуже уміло написати цю ікону, і ось тобою зробив її". Як настав вечір, невидимий [юнак] став із іконою.
Господар же ікони без сну перебував усю ніч від печалі, оскільки не було ікони на свято, недостойним себе і грішним називаючи задля [відсутності — ?] такої благодаті. І, вставши, пішов до церкви, аби там поплакатися за своїм гріхом, і відкрив двері церкви, і побачив сяючу ікону на місці своєму, і упав від страху, думавши, що привида побачив. І, трохи оговтавшись від страху, відразу зрозумів, що [то] ікона с, і в трепеті та жахові великому пом`янув сказане преподобним, І, побігши, розбудив своїх домашніх. Вони ж з радістю побігли до церкви зі свічами і кадилами. Побачили ікону, що сяяла яскравіше від сонця, і, попадавши на землю, поклонилися іконі і приклалися з веселою душею. Боголюбець же той прийшов до ігумена і почав оповідати чудо, яке сталося з іконою. І всі разом пішли до преподобного Алімпія, і побачили, що той уже відходить зі світу цього. І запитав його ігумен: "Отче, як і ким написана була ікона?". Той же оповів їм усе побачене: "Янгол,- каже,- що написав її, ось тут стоїть і взяти мене хоче". І, це сказавши, віддав душу [Богу].
І, його приготувавши, понесли до церкви, звичайний спів над ним здійснивши, поклали його в печері з преподобними отцями21. Про Христа Ісуса, про Господа нашого, Йому ж слава з Отцем і зі Святим [Духом, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь].
Примітки
1. Джерелом оповіді про прп. Алімпія є "Повість минулих літ" у авторській редакції 227, с. XIII. Проте, можливо, в слові використані і фольклорні оповіді. До останніх, зокрема, з певною долею вірогідності може бути віднесений сюжет про зцілення прокаженого, оскільки він безпосередньо пов`язаний з фундушем його внука. Незрозуміле, звідки потрапила до Полікарпового тексту оповідь про прп. Спиридона та Никодима, оскільки вони жили за ігумена Пимена Постника, а, отже, не раніше 40-х рр. XII ст. 227, с. ХІ1І.
2. ...Кожна нелицемірна душа, яка не має в собі лукавства, ні підступу в серці- свята є... Порівн.: "Блажен той, кому Бог вини не залічить, і в кого на душі немає лукавства" Пс. XXXI, 2.
3. "Ісус же озвався до нього, кажучи: "Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і возлюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, ї в ньому закладемо житло" Іоан XIV, 23.
4. "Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога Живого, як сам Бог сказав був: "Я поселюся в них і [посеред них] буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть Моїм народом" II Корін. VI, 16.
5. Див. прим. 4.
6. "Прославляйте Господа гуслями, співайте Йому на десятиструнній арфі" Пс. XXXII, 2.
7. В рукописній редакції Йосипа Тризни подано дату постригу прп. Алімпія- 6591 (1083). Ця дата є результатом обчислень автора, у джерелі якого початок розписування Великої Церкви Києво-Печерської лаври віднесено до цього року. А тому, виходячи з даних житія, він припустив, що постриг святого відноситься до того ж року. Ця дата (якщо прийняти на віру час початку розписування — 1083 р.) — є цілком вірогідною коли не для постригу (який міг відбутися в наступні роки), то, в усякому разі, для приходу святого в Печерську обитель. Житіє прп. Агапіта є першою відомою нам біографією українського іконописця. Тому зрозуміле бажання людей різних часів визначити серед давніх ікон його мистецьку спадщину. Так, до неї традиційно відносили Свенську ікону Богородиці з предстоячими прп. Антонієм та Феодосієм. Проте, це не так (див. прим. 4 до слова 2). Та вже в наш час знайдено інші пам`ятки, які з повним правом можемо назвати творчістю святого. Початок сучасному її осмисленню поклала російська дослідниця В. Брюсова, котра у своїй статті «К атрибутации произведений живописи домонгольського времени. Ярославская Оранта ("Богородица Знамение")» висунула і обґрунтувала припущення стосовно приналежності йому т. зв. Ярославської Оранти, знайденої 1919 року серед мотлоху в Ярославському Спасо-Преображенському соборі 26. Одним із головних доказів атрибутації вона вважає використання автором ікони ефектів, притаманних мозаїчному живопису, що вказує на його знайомство з цим видом художньої творчості: "создавая икону на дереве, художник еще мьіслил категориями монументапьной живописи" 26, с. 80. Не виключено, що Ярославська Оранта (насправді це зображення належить до іконографічного типу "Знамення") є описаною в жити святого чудотворною іконою, посланою Володимиром Мономахом до Ростово-Суздальської землі. Інша російська дослідниця В. І. Антонова ж вперше звернула увагу на стилістичну схожість "Великої Панагії" з мозаїками Михайлівського Золотоверхого монастиря, чудом збереженими лід час знищення собору комуністами (щоправда, частина їх загарбана до Москви). Український вчений Г. І. Логвин розвинув цю Ідею, в свою чергу довівши, що два мозаїчні зображення — Дмитрїя Сопунського та архидиякона Стефана — виконані тією самою людиною, що і "Велика Панагія", отже — прп. Алімпієм 104, с. 17.
8. Чудо сталося, копи грецькі майстри викладали у Вівтарі мозаїчне зображення Оранти, подібне до того, яке збереглося, зокрема, в Софії Київській (див. прим. 5 до слова 4). Як видно з тексту, голуб вилетів із вуст цього зображення і полетів "до образу Спасового", тобто під склепіння бані. Проте не вилетів назовні у вікна барабана, а, ненадовго зникнувши, знову з`явився, на цей раз із вуст Спасових, і полетів до чудотворної ікони. Остання знаходилась на вівтарній перегородці, яка відділяла храм од Вівтаря і заміняла сучасний іконостас. В центрі її, там, де тепер містяться центральні, т. зв. "Царські", врата іконостасу, стояло два стовпи, які виконували ту ж функцію. Ці стовпи підтримували фриз із карнизом (космитанс). На ньому і висіла тоді чудотворна ікона Успіння. Подальша оповідь не зовсім зрозуміла, оскільки не ясно, з вуст якої Ікони вилетів голуб - мозаїчної чи намісної. По тому голуб остаточно зник під склепінням бані.
9. Дана фраза є поєднанням двох новозавітних цитат: "Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки Діян. XX, 34 та "Ми ж безладдя поміж вами не коїли, ані не їли ні в кого дармо хліба, а вдень і вночі тяжко та гірко працювали, щоб не утруднювати з вас нікого II Сол. III, 8.
10. "Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить".
11. Вапниця- мабуть, щось подібне до палітри, оскільки походить від слова "вапъ" або "вапа" — фарба.
12. ...як же Господь прокаженого зцілив і повелів йому показатися священикам і принести дарунок за очищення його... Див. Марк І, 40-45.
1З.... Як же і Христос сліпого зцілив, але повелів йому йти до Силуамової купелі вимитися... Див. ІоанІХ, 1-7.
14. "Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити — і Мамоні" Мт. VI, 24.
15. "Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють" Мт. VII, 7-8.
16. ...Це бо новий нам Єлисей, що Неомана Сіриянина від прокази зцілив... Див.: Лука IV, 27.
17. Смисл фрази саме такий. Можливо, через якесь давнє псування тексту Полікарпового твору ми зараз не можемо однозначно зрозуміти: за що ж передусім зібрався сварити прп. Алімпія прп. Никон — за потрійну ціну ікон, чи за те, що вони не були ним написані. Наразі, між цими двома фразами могли стояти й Інші речення, які логічно переводили розмову з ціни до самих ненаписаних ікон.
18. "Ви — світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" Мт. V, 14-15.
19. ...волею Божою від пожежі згорів Поділ увесь, і та церква, в якій були ікони ті, згоріла. І по пожежі знайдені були сім ікон цілими, а церква вся погоріла... В Ілатіївському літописі під 1124 роком знаходимо таку інформацію: "Цього літа не було дощу. Тоді ж погорів Поділ увесь, напередодні свята Різдва Іоана Хрестителя І Предтечі (24 червня — І. Ж.). Наступного дня погоріла Гора і монастирі всі, скільки їх на Горі в граді, і жиди" 70, с. 10. Дослідники переважно пов`язують інформацію житія саме з цією пожежею. Але тоді виходить, що вона потрапила до Полікарпового писання не з "Повісті минулих літ", хронологічні рамки якої були вужчими. Наразі, існує і ще одна, набагато вагоміша невідповідність: дана подія відбулась за рік до смерті Володимира Мономаха, а, отже, він мав уже небагато часу, аби перенести ікони на схід. Проте, у Воскресенському літописі знаходимо інформацію про ще одну пожежу на Подолі, яка сталась (6519) 1111 року: "Того ж літа погорів Поділ Київський, і Чернігів, І Смоленськ, і Новгород" 99, с. 22. На те, що це повідомлення потрапило до Воскресенського літопису (а, точніше, до Московського літописного зведення 1479 року, яке увійшло до його складу) з українського літописання, що містило авторську редакцію "Повісті минулих літ", і що саме тут у тексті прп. Нестора містилась оповідь про чудотворні ікони прп. АлімпІя, вказує те, що ця ж дата пожежі подана і в рукописній редакції Патерика Йосипа Тризни (хоча тут помилково написано 6019 замість 6519) 1, с. 105.
20. ...і ось що при мені сталося в Ростові: церква та завалилася, а ікона неушкодженою лишилася й перенесена була до дерев`яної церкви, яке [невдовзі] згоріла під час пожежі, ікона ж та [знову] неушкоджена була, навіть сліду вогню на собі не маючи... Володимир Мономах помістив ікону у побудованій не ним, а ще св. Леонтієм дерев`яній церкві (див. додаток 7). 1161 року ця церква згоріла, і на її місці Андрій Боголюбський побудував нову кам`яну церкву. 1204 року, копи Полікарп, ймовірно, мешкав у Ростові, ця церква справді завалилася і поновлювалася з 1213 року. Полікарп же про пожежу згадує вже після 1204 року. Отже, або він переплутав ці дві події, або чудотворна ікона була перенесена до якоїсь дерев`яної споруди, яка мала слугувати за кафедральний собор до його поновлення, але невдовзі теж згоріла.
21. ...поклепи його в печері з преподобними отцями... Прп. Алімпій похований у Ближніх печерах.
