Преставився блаженний і преподобний отець наш Полікарп, архимандрит Печерський, літа 6690 (1182), місяця липня 24, у день святих мучеників Бориса і Гліба. І, опорядивши тіло його, поховали чесно з поховальними піснями, як же і сам заповів. По смерті ж його був заколот у монастирі. По старцеві бо цьому не могли обрати собі ігумена, і була скорбота велика серед братії, й туга, і печаль: не гідно бо такому великому стаду ні жодної години без пастиря перебувати. У вівторок3 же братія ударила в било, і зійшлися всі до церкви, і почали молитися Святій Богородиці. І це дивовижною було справою, оскільки більшість, немов єдиними вустами, сказала: "Пошлімо до Василія-попа на Щекавицю4, аби той був нам ігуменом та правителем іноцького стада Феодосієвого монастиря Печерського. І, прийшовши, всі поклонилися Василію пресвітеру і сказали: "Ми - вся братія іноцька - кланяємося тобі і хочемо тебе мати за отця й ігумена собі". Піп же Василій, дуже здивований бувши, поклонився їм і каже: "Отці і братія! Я чернецтво лише в серці мав своєму. Про ігуменство що ж думаєте при моїй низості?" Довго сперечалися, і [нарешті] обіцяв їм. Вони ж, взявши його, пішли з ним до монастиря, в п`ятницю5. І приїхав митрополит Никифор6 на постриг його, і Лаврентій, Туровський єпископ7, і Никола, Полоцький єпископ8, і всі ігумени. І постриг його митрополит Никифор своєю рукою, і став ігуменом та пастирем інокам Феодосісвого монастиря в Христі Ісусі, в Господі нашому. Його ж слава і держава з Отцем і Пресвятим, і Благим, і Животворчим Духом, нині і повсякчас і на віки-вічні. Амінь.
Року 6971 (1463 р.) в Печерському монастирі здійснилося знамення таке:
За князя Семена Олександровича і за брата його князя Михаїла, а за архимандрита Печерського Николи, печеру ж тоді тримав дехто Діонісій, прозваний Щепою. Цей прийшов на Великдень до печери покадити тіла померлих і, прийшовши [до місця], котре називається Община [загальна трапеза?], і, покадивши, каже: "Отці і брати, Христос Воскрес! Сьогоднішній день Великоднем є!" І відповіли, як грім: "Воістину Воскрес Христос!".
Примітки
1. ...преподобного отця нашого Полікарпа... Про діяльність цього архимандрита див. вступ, а також - додаток 9.
2. Дана оповідь походить із Київського літописного зведення 1200 року. До його складу потрапила серія записів із печерського літопису XII ст., створеного прп. Полікарпом. Серед них, мабуть, був і опис смерті цього святого й обрання наступного архимандрита - Василія, зроблений кимось із печерських книжників, але не раніше 1183, чи, навіть, 1 185 року (див. прим. 8). Втім, можливо, що цей запис було зроблено і кимось за межами монастиря - аж надто незвичним був на цей раз вибір брати.
3. ...У вівторок... Ймовірно йдеться про найближчий вівторок по смерті прп. Полікарпа, який помер у п`ятницю, 28 липня 1182 р.
4. Гора Щекавиця (сучасна Юрковиця, Татарка) отримала назву від напівміфічного Щека - брата засновника Києва - Кия. Характер забудови цього району в домонгопьський час ще не до кінця вивчений. Проте вже нині ясно, що населення його було доволі значним. На це, зокрема, вказує і знахідка значного християнського кладовища того часу, на жаль, нині оскверненого за підтримки підкуплених впливових осіб мусульманами. Сама ж церква св. Василія, ймовірно, містилася десь у районі садиби № 32 по вул. Олегівській, де під час розкопок було знайдено шматки плінфи та вапнякового розчину 197, с. 88.
5. ...в п`ятницю... 31 липня 1182 р.
6. ...митрополит Ннкифор... Митр. Никифор, грек, прибув до Києва з Константинополя 6690 (1182 р.) Помер після 6705 (1197) р.
7. ...Лаврентій, Туровський єпископ... Про Туровського єп. Лаврентія див. прим. 26 до слова 14.
8. ...і Никола, Полоцький єпископ... Єпископ Никола Полоцький, грек, напевне, близький до митрополита Никифора, який прибув до Києва у його почті, хоч і названий у літописному тексті Полоцьким єпископом, але був висвячений тільки наступного 1183 (6691) року, та й то не на Полоцького, а на Ростовського єпископа, звідки невдовзі був вигнаний (згідно Лаврентіївського літопису це сталося 1185 (6693 р.) та замінений Лукою, ігуменом Спаського на Берестові монастиря. Никола ж невдовзі був посланий на єпископство до Полоцька.
Чудо 1463 р.
1. Вказівка на підземну трапезну свідчить, що чудо сталося в Ближніх (Антонієвих) печерах. В Дальніх печерах нині знаходяться мощі св. ДіонІсія затвірника, які іноді ототожнюються з цим самим начальником Ближніх печер. Звичайно це мотивують тим, що, побачивши таке унікальне (навіть для Лаври, де чудеса є швидше повсякденною ознакою життя, аніж аномалією) диво, він пішов у затвор. Проте, існує й інша атрибутація, згідно з якою ці мощі є останками видатного церковного й політичного діяча XIV ст. архієпископа Суздальського і Нижегородського Діонісія. Українець, постриженик Печерського монастиря, цей святий був засновником однойменного монастиря поблизу Нижнього Новгорода і мав відношення до укладення Лаврентіївського літопису. Відомо, що св. Діонісій помер у Києво-Печерській лаврі 15 жовтня 1385 р. і був похований "в печере великого Антония, и єсть тЂло єго и доныне цЂло и нетлЂнно". Куди поділися мощі цього святого - неясно. Проте, ототожнювати їх із мощами прп. Діонісія затвірника у Дальніх печерах неправомірно - не лише у зв`язку з вказівкою на інше місце поховання, але й у зв`язку з тим, що цей святитель Діонісій затвірником ніколи не був. Що ж стосується першої атрибутації - вона більш реальна, але, на жаль, нічим не підтверджена.
