Православний храм - дім Бога живого, місце нашого з Ним спілкування. Коли віра християнська прийшла в Київську Русь-Україну, то відразу стали будуватися храми. Великі київські князі від початку вручили землю руську заступництву Божої Матері. Саме тому по величезних просторах Київської держави будувались собори і церкви на честь Її славного Успіня .

Матір`ю ж усім цим соборам і церквам була перша кам`яна церква - Успіня Пресвятої Богородиці (Десятинна), що її був князь благовірний і рівноапостольний Володимир святий спорудив після хрещення Київської Руси-України. Із Києва по всій Русі засвітило Сонце Правди і промінням віри православної всю землю нашу зігріло. Київ називати стали матір`ю городів руських, а церкву Десятинну Святої Богородиці - матір`ю церквам руським. Через множество святих угодників Божих, побудованих соборів, церков та заснованих монастирів землю києво-руську святою назвали, а Київ - Єрусалимом другим, бо обрала собі в уділ Пресвята Богородиця землю нашу. Пророцтво апостола Андрія Первозванного стало збуватися…

Літописні повідомлення про Десятинний храм досить чітко нам подають час його заснування. Так, в редакції "Повісті минулих літ", що вміщена в Іпатіївському списку читаємо під 991 роком: "Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці, і, пославши (послів), привів майстрів із греків, (і) почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові-корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні, - ікони, і начиння церковне, і хрести". 
Про причини побудови князем Володимиром Десятинного храму читаємо в історика Церкви Є. Є Голубинського: "Насаджена на Русі Церква Християнська вимагала зовнішнього представництва, йде тут мова про споруду, яка б була церквою всієї Русі і матір`ю всіх церков руських". 

Далі ж у Літописі вже під 996 роком читаємо: "Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він увійшовши до неї, помолився Богу,(помолився за Русь, подібно до Соломона(3Цар.8.22), авт.) говорячи: "Господи Боже! Поглянь із небес, і побач, і одвідай сад Свій, і зроби, (щоб те), що насадила десниця Твоя, люди сії новії, серце яких Ти навернув єси до істини, (могли) пізнати Тебе, Істинного Бога. І поглянь Ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб Твій, на честь Матері, яка породила Тебе, і Приснодіви Марії Богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй Ти молитву його і відпусти всі гріхи його благання ради Пречистої Богородиці".

А коли він помолився, то сказав так: "Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину". І, написавши, положив він присягу в церкві сій, (і) сказав: "Якщо се одмінить хто, - хай буде проклят". І дав він десятину Анастасові - корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав багато добра". Після цих двох чималих цитат із Повісті минулих літ хотілося б зупинитися і звернути увагу на виділені нами слова. 

Перш за все великий князь і просвітитель Руси-України Володимир ствердив призначення новозбудованого храму тільки для молитви і відпущення гріхів тим, хто буде молитися в ньому і друге - хто порушить закон "десятини", суворо заявляє князь - буде проклятий. Чи не здається нам усім, шо вже тільки із цих двох мотивів нам православним киянам ХХІ століття слід відродити храм цей для молитви і для того, щоб зняти накликане прокляття…

Церкву Богородиці Десятинну освячував другий Київський митрополит Леонтій, а настоятелем було поставлено Анастасія Корсунянина, як називає його літописець Нестор. Про те, що князь Володимир винагородив церкву свою великим багатством читаємо ще і в Церковному уставі князя Володимира. В першій його частині зазначено: "…создах Церков Десятинную Святия Богородиці и дах еи десятину по всеи Рускои земли во своїм княжении десятую вікшу, а у торгу десятую неділю, а из домов на всякое літо от всего прибитка и от лова княжа, и от стада, и от мита чюдному Спасу (мова ще йде про церкву Спаса на Берестовім, авт) и Святия Богородици, городи и погости, села и виногради, земли и борти, озера (и) ріки волости и дани с всими прибитки, десятое в всем царстві и княжении". 
Дата ж самого освячення церкви викликала в істориків чимало інтересу. За одними повідомленнями це було 11 травня, а за другими 12 травня. Вже згадуваний історик Церкви професор Є. Є. Голубинський ймовірнішою датою освячення вважає все таки 11 травня припускаючи, що князь Володимир і митрополит грек Леонтій бажали, щоб щорічне свято її освячення співпадало з великим константинопольським святом заснування міста Царгороду, столиці православної Візантії. 

Про те, що цей день освячення Десятинної церкви 11 травня був встановлений, як перше щорічне церковне свято в Київській Русі-Україні знаходимо в Пролозі і в Київській слідуваній Псалтирі 1756 року. 
Цей перший у Київській Русі мурований храм не міг не викликати благоговійного подиву серед тодішніх киян та численних відвідувачів матері городів руських. Сучасники порівнювали його з небесами. Захоплювати їх мусіли самі розміри будови 32х42 метри. Десятинна церква в архітектурному плані вигляділа як хрестово-купольна шестистовпна споруда. Зарубіжні дослідники виводять її структуру з провінційного базилікового типу архітектури, відомого в Х століття у Херсонесі та Болгарії. Натомість писемні джерела ХІV століття вказують, що храм був багатокупольним. 

Так Воскресенський літопис, на який посилається архиєпископ Чернігівський Філарет Гумілевський в своїй "Истории Русской Церкви", стверджує, що Богородична Десятинна церква в Києві була з 13-ма куполами. 
Багатство внутрішніх вишуканих форм, фресок, мозаїк і кам`яних деталей: мармурових колон, шиферних різних плиток, карнизів захоплювало подорожуючих. Ці прикраси мав на увазі блаженний митрополит Іларіон, коли говорив в Похвалі рівноапостольному князю Володимиру: "…і в красу зодягнув святі церкви".