Настав час відродження Десятинного храму - першого кафедрального собору Київських митрополитів Руси-України… 

Ініціатором цього виступила і Київська Патріархія. Минулого 2004 року 15 липня в день проведення Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату було встановлено хрест на фундаментах Десятинної церкви в ознаменування початку відновлювальних робіт. Разом з тим було заявлено Київською Патріархією про створення відповідного фонду відбудови Десятинної церкви.

Вперше була проведена фінансовим управлінням УПЦ Київського Патріархату в різдвяні дні 2004 року рекламна акція із закликом "Кияни - відродимо Десятинний храм". Все це робилося з метою привернення уваги всіх до великої і святої справи. Ініціювалась ця ідея і в колах реставраторів. 

Після померанчевої революції в засобах масової інформації стали з`являтися повідомлення про те, що київський градоначальник Олександр Омельченко, за спиною якого величезний досвід відродження сплюндрованих святинь - Михайлівського і Успенського соборів, церков Успіня Богородиці (Пирогощої), Різдва Христового на Подолі, Володимирського храму в Херсонесі, вирішив відбудувати храм. Можливо б і цього доброго наміру не було б, якби не підтримка з боку Президента України Віктора Ющенка.

Побачивши, що справа набрала вже серйозного розмаху, проти відродження храму повстало всі ті, хто вважає себе беззаперечними. Радіостанції FM діапазону стали запрошувати в свої студії вчених і розгортати прямий ефір з цієї проблеми. Їхні аргументи ми знали заздалегідь: "немає чого відроджувати; нехай залишаться фундаменти". Більш "мислячі" стали придумувати певний муляж у вигляді контурів Десятинної церкви. Словом можна все, що заманеться тільки не храм. 

Слід зазначити, що протести наукової спільноти, звучали і тоді, коли відроджували Свято-Михайлівський і Свято-Успенський собори. Всі вони зводились до того, що нехай будуть руїни і фундаменти цих соборів, мов це історична цінність і спадок для нащадків. Погодьтеся, що на фоні боротьби за духовне відродження українського суспільства, яке включало в себе і культуру історію це вигляділо вкрай дивно.

Можна було б собі уявити чим би ми мали пишатися перед іноземними туристами показуючи свою славну історію тисячолітнього народу в фундаментах і руїнах, говорячи: "Ось подивіться панове німці, австрійці, поляки, англійці - тут був храм Святого Архангела Михаїла, а тут ось Успенський собор Печерської Лаври, а ось тут Десятинна церква - перший кам`яний храм Русі, нашої могутньої держави, від якої в архітектурному плані нічого не залишилося". Як ви думаєте, яке враження залишив би після цього іноземець, що історії нашої країни не знає, а на карті її побачив лише тоді, як виїхав подивитись на дивакуватий край, який жив майже протягом всього ХХ століття ідеєю комуністичного чуда. 

Слушно зауважує з цього приводу Богдан Сушинський в замітці "Возведемо храм відродження": "І що вдієш було й було… Напали, зруйнували. Бог тепер суддя і хану Батию, і захисникам Києва. Нам би взяти й хутенько відбудувати церковку. Чи збудувати на її місці щось інше - й забути. Хто тепер хвалиться татаро-монгольськими руїнами в центрі європейської столиці? 

Ми ж, поріддя раба й батога, восьме століття водимо туристів до центру столиці, колись могутньої держави, зародка всього слов`янського світу, і плачемося: оце бачте, церковка в нас тут була…". І дійсно - руїни і фундаменти на фоні пишних європейських костелів і соборів, палаців і замків - ось, що пропонують показати і розказати про Україну і славний Київ, ті хто виступає проти відродження соборів і церков.

Візантійська будівельна техніка й вироблені віковими архітектурними традиціями типи візантійських храмів залишили належний відбиток у творах київських майстрів, однак висока культура України-Руси з її своєрідним і самобутнім мистецтвом сприяла створенню нового візантійсько-українського архітектурного стилю. Як ви думаєте, чому так запопадливо протестують проти відновлення церков саме в такому архітектурному стилі, як Богородиця Пирогоща на Подолі в Києві, Спаський і Борисо-Глібський собори та П`ятницькка церква в Чернігові, Успенський собор у Володимирі-Волинському, церква святого Василія в Овручі? (Саме такою мусить стати і Десятинна церква - в стилі візантійської архітектури).

Тому що не хочуть бачити такого княжого архітектурного стилю і нам сьогодні говорять: "нічого спільного Київська Русь з Україною козацьких часів і тим більше нашим сьогоденням не має". Є лише фундаменти старих домонгольських церков в Києві, Переяславі та Білогородці на Київщині і то засипані. Про стародавній Київ можна розказувати по діорамах, археологічних знахідках і досить. Вся культура Київської Руси збереглася в пам`ятках але не тут, де було її ядро і джерело.

Ми, другосортні, все зруйнували і віддали на поталу ворогам, яких нам ніколи не бракувало. Ми повинні не сумніватися в тому, що все це робиться свідомо тими, хто заперечує будь-яку історичну тяглість, спадковість і неперервність української історії; хто Україну любить не духовно, а лише з корисливої цілі; хто заявляє, що він на все дивиться прагматично, з точки зору сучасних глобалізаційних процесів; хто говорить, що ненавидить попів, як це було заявлено в останній із радіопередач. 

Це ж напевно до них слова Григорія Сковороди: "Були вони з породи нетопирів, що хилились між десним і шуїм, що були ні мужеського, ні женського роду, хромі на обидві ноги, ні теплі, ні студені, ні гарячі. Були це ті літеплі, - яких каже писаніє, - виригне Господь із вуст своїх".79 Але Господь раду і думки нечестивих знищить.
Академік, історик і археолог Петро Толочко, що сьогодні долучився до тих, хто проти відродження Десятинної церкви, у своїй книзі "Древний Киев" зазначає 

"… можливо й сьогодні величні споруди старокиївський будівничих захоплювали б нас завершеністю архітектурних форм, красою фресок і мозаїк, якби в 1240 році вони не були стерті з лиця землі ордами Батия". Так, це правда. Але вони могли б захоплювати і сьогодні, якби царська влада відтворила у 1842 році храм у його первісному вигляді і якби ще такий храм пережив злочинність богоборчих сталінських опричників-руйнівників 30-х років минулого століття. Ті, хто жив цією думкою давно, далеко на чужині такі питання ставили у тисячолітній ювілей церкви. Історик О. Воронин (США) у 1990 р. запитував: "Чи не варто було б, коли настане час відбудови знищених історичних українських храмів, поставити на одне з чільних місць в будівельних плянах величний Володимировий храм?".Дослідник не помилився, такий час вже настав…

Дарма на сторінках газет в недалекому минулому кепкували під заголовками "Тормознули Десятинную", де мова йшла про неможливість відтворення пам`яток, якщо не існує так званої фіксаційної документації і фотофіксації. Такі методи, щодо відтворення вкрай потрібні. Але в даному випадку все звучить злорадно: ось немає і не будемо. Причому значення, в даному випадку, Десятинної церкви розглядається лише в археологічному вимірі - це пам`ятка і вона мусить залишитись в фундаментах. Святитель Петро Могила не мав документації, але відроджував, тому що хотів лишити для нащадків пам`ять і не тільки. 

Був зацікавлений у відродженні церкви як ми бачили вище і митрополит Євгеній (Болховітінов). Чому ж зараз ми стали такі розумні? Для того, щоб нічого не відроджувати понавидумували хартій, постанов, законів, які до речі самі ж і не дотримуємося. У вік техногенних глобалізаційних процесів все те, що живе і духовне витісняється. Місце йому в музеях і годі. Хочуть загнати ось такими методами сюди і Церкву, душу народу але це не вдасться. Сказав Господь, що всіляку юродиву мудрість віку цього він посоромить і це дійсно так станеться. 

Якщо ми говоримо, що Десятинна церква є "мати церков руських" і знаємо, що церкви "дочки" будувались за таким архітектурним типом, то про яку документацію ми говоримо, хіба дочка не схожа на матір?
Храм Десятинний мусить бути відновлений на основі тих реконструкцій зовнішнього вигляду, які ми маємо, на яких науковці робили собі ім`я, захищали свої роботи і отримували вчені ступені і звання. Необхідно також використати і попередній вже досвід, щодо цілісної концепції храму. Насамперед мова йде про збереження залишків первісних фундаментів.

Їх можна законсервувати, відповідно підняти храм і відкрити для огляду, як це вдало зробили в Михайлівському соборі. Обов`язково відроджений храм повинен бути наповнений духом старого Володимирового храму. В ньому може бути відтворена експозиція археологічних знахідок поряд із проведенням богослужіння може існувати і музей Десятинної церкви, як це частково було в "Аннєнковському храмі". Також неодмінно слід відродити символічні гроби усіх поховань, відомості про які для нас залишив Літопис.

Можна обмежитись відтворенням символічних гробів святих рівноапостольних Володимира і Ольги з елементами старовинних саркофагів. Адже ми маємо щось подібне в церкві Спаса на Берестовім, де відтворена символічна могила князя Юрія Долгорукого, засновника Москви. Безперечно проблема відродження церкви існує, тому що є ще міжнародне право, яке стверджує автентичність даної пам`ятки. Але якщо ми маємо величезний досвід, багаторічні напрацювання, про які згадувалось вище, то чи можемо ми дивитись на фундаменти Десятинного храму, в якому щиро молилися наші великі князі за державу. Яку ж державу ми будуємо, коли заперечуємо власну гідність і історію?

Про яке духовне відродження говоримо, коли продукуємо все псевдо-духовне і ненависне. Той, хто відродить цей храм воістину уподібниться до просвітителя Київської Руси-України Володимира, який світлом віри православної просвітив всю землю руську, утвердивши державу велику. Цей храм з`єднає сьогодення з часом Володимирового великого княжіння і стане символом відродження України. Цей храм стане пам`ятником утвердження Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні.

Любов до праотцівських гробів і до рідних попелищ не повинна згасати в наших серцях. Горе народу, що не шанує своїх старожитностей і не відроджує своїх згарищ. Даруйте, бо стверджую свої думки зараз не як ієрарх, а як історик. Але як, ієрарх - думаю простіше: якщо в цьому відродженому рукотворному храмі спасеться хоч одна душа, його варто було б відтворити і нехай нам в цьому допоможе Бог.