1 Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, i Тимофiй брат, церквi Божiй, що в Коринфi, з усiма святими по всiй Ахайї: 2 благодать вам i мир вiд Бога От­ця нашого i Господа Iсуса Христа.

 

3 Благословен Бог i Отець Госпо­да нашого Iсуса Христа, Отець ми­-лосердя i Бог усякої втiхи,4 Який втiшає у всякiй скорботi нашiй, щоб i ми могли втiшати тих‚ хто перебуває у всякiй скорботi‚ тiєю втiхою, якою Бог утiшає нас самих. 5 Бо в мiру, як примножуються в нас страждання Христовi, примно­жує Христос i втiху нашу. 6 Чи тер­пимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втiхи i спасiння, що здiйснюється перенесенням тих самих страждань, якi й ми тер­пимо. 7 I надiя наша на вас тверда. Чи втiшаємося ми, втiшаємося для вашої втiхи й спасiння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так i в утiшеннi.

 

8 Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невiдомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асiї, де було нам тяжко надмiру i над силу, так що не сподівалися зали­шитися живими, 9 але самi в собi мали вирок до смерти для того, щоб надiятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих, 10 Який i врятував нас вiд такої близької смерти‚ i визволяє, i на Якого надiємось, що i ще визволить, 11 при сприяннi й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.

 

12 Бо похвала ця наша – є свiд­ченням совiсти нашої, що ми в простотi i боговгоднiй щиростi, не за тiлесною мудрiстю, але за благодаттю Божою, жили на свiтi, особливо ж у вас. 13 I ми пишемо вам не iнше, як те, що ви читаєте або розумiєте i що, сподіваюсь, до кiнця зрозумiєте.14 Бо ви частково i зрозумiли вже, що ми будемо вашою похвалою, а рiвно й ви на­­шою, в день Господа нашого Iсуса Христа. 15 I з цiєю певнiстю я мав намiр прийти до вас ранiше, щоб ви вдруге одержали благодать, 16 i через вас пройти до Македонiї, з Македонiї знову прийти до вас, а ви провели б мене до Юдеї. 17 Ма­ю­чи такий намiр, хiба легковажно я вчинив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене і “так, так”, і “нi, нi”? 18 Вiрний Бог, що наше слово до вас не було і “так”, і “нi”. 19 Бо Син Божий, Iсус Христос, проповiданий у вас нами, мною та Силуаном i Тимо­фiєм, не був “так” i “нi”; але в Hьо­му Само­му було “так”, – 20 бо всi обiтницi в Hьому “так”‚ i в Hьому “амiнь” – Богові на славу, через нас. 21 А Той‚ Хто утверджує нас iз вами у Хрис­тi i Який помазав нас‚ є Бог, 22 Вiн i поклав печать на нас‚ i дав запоруку Духа в серця нашi.

 

23 Бога кличу в свiдки на душу мою, що, жаліючи вас, я досi не приходив до Коринфа, 24 не тому, нiби ми беремо владу над вiрою вашою; але ми сприяємо радостi вашiй: бо вiрою ви твердi.

 

2 Отже, я вирiшив сам у собi не приходити до вас знову у смутку. 2 Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною? 3 Те саме я i писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку вiд тих, за яких менi належало радiти, бо за всiх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас. 4 Вiд великої скорботи i туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пiзнали мою надмірну любов до вас.5 Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, – щоб не сказати багато, – i всiх вас.6 Для такого досить цього покарання вiд багатьох, 7 тож вам краще вже простити його i втiши­ти, щоб його не поглинула надмiр­на печаль. 8 I тому прошу вас: виявiть до нього любов. 9 Бо я для того i писав, щоб дiзнатися на дос­вiдi, чи в усьому ви слухнянi. 10 А ко­­го ви в чому прощаєте, того i я; бо i я, коли простив кого в чому, простив для вас вiд лиця Христового,11 щоб не заподiяв шкоди нам сатана, бо нам вiдомi його намiри.

 

12 Прийшовши до Троади благовiстити про Христа, хоч Господь i вiдчинив менi дверi, 13 я не мав спокою духові моєму, бо не зна­йшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись iз ними, я пiшов до Македонiї. 14 Але дяка Боговi, Який завжди дає нам торжествувати у Христi i пахощi пiзнання про Себе розповсюджує через нас у всякому мiсцi. 15 Бо ми Христо­вi пахощi Боговi в тих, що спасаю­ться‚ i в тих‚ що гинуть. 16 Для од­них запах смертоносний на смерть, а для iнших запах животворчий на життя. I хто здатний до цього? 17 Бо ми не спотворюємо слова Бо­жого, як багато хто, але проповi­дуємо щиро, як вiд Бога, перед Богом, у Христi.

 

3 Hевже нам знову знайомитися з вами! Hевже потрiбнi для нас, як для деяких, схвальнi послання до вас або вiд вас? 2 Ви – наше послання, написане у серцях наших, яке пiзнають i читають усi люди; 3 ви показуєте собою, що ви – послання Христове, через служiння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця. 4 Таку впевненiсть ми маємо в Бозi через Христа. 5 Hе тому, що ми самi здатнi були помислити щось вiд себе, нiби вiд себе, але здiбнiсть наша вiд Бога. 6 Вiн дав нам здiбнiсть бути служителями Hового Завiту, не букви, але духу, тому що буква вбиває, а дух животворить. 7 Якщо ж служiння смерти‚ накреслене буквами на каменях, було таке славне, що сини Ізраїлевi не могли дивитися на обличчя Мойсеєве внаслiдок минущої слави обличчя його, –8 то чи не значно славнiшим має бути служiння духа? 9 Бо коли слу­жiння осуду – славне, то тим бiльше ряснiє славою служiння виправдання. 10 Та прославлене навiть не є славним iз цього боку, з причини слави наступного‚ яка переважає. 11 Бо, якщо славне те‚ що минає, тим славнiше те‚ що триває. 12 Маючи таку надiю, ми дiємо з великим дерзновенням, 13 а не так, як Мойсей, який клав покривало на обличчя своє, щоб сини Ізраїлевi не дивилися на кiнець того‚ що минає. 14 Та їхнiй розум заслiпився: бо те ж саме покривало донинi лишається незнятим при читаннi Старого Заповiту, бо воно знiмається Христом. 15 Донинi, коли вони читають Мойсея, покривало лежить на сер­цi їхньому, 16 але коли навертаються до Господа, тодi це покривало знiмається. 17 Господь є Дух; а де Дух Господнiй, там свобода. 18 А ми всi‚ вiдкритим обличчям, як у дзеркалi, дивлячись на славу Господню, перетворюємося на той же образ вiд слави у славу, як вiд Господнього Духа.

 

4 Тому, маючи з милости Божої таке служiння, ми не сумуємо, 2 але, вiдкинувши прихованi ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи сло­ва Божого, а вiдкриваючи iсти­ну, доручаємо себе совiстi кожної людини перед Богом. 3 Якщо ж i закрите благовiстування наше, то закрите для тих, що гинуть. 4 Для невiруючих, у яких бог вiку цього заслiпив розум, щоб для них не засяяло свiтло благовiстя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого. 5 Бо ми не себе пропо­вiдуємо, але Христа Iсуса, Господа, а ми – раби вашi заради Iсуса, 6 тому що Бог, Який звелiв, щоб iз темряви засяяло свiтло, осяяв нашi серця, щоб просвiтити нас пiзнанням слави Божої в особi Iсуса Христа.

 

7 Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою. 8 Hас звiдусiль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихiдних обставинах, але не втрачаємо надiї;9 нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені. 10 Завжди мертвiсть Господа Iсуса носимо в тiлi, щоб i життя Iсусове вiдкри­лося в тiлi нашому. 11 Бо ми живi безперестанно вiддаємося на смерть заради Iсуса, щоб i життя Iсусове вiдкрилося у смертнiй плотi нашiй,12 тому-то смерть дiє в нас, а життя у вас. 13 Але, маючи той же дух вiри, як написано: “Я вiрував i тому говорив”, – i ми вiруємо, тому й говоримо, 14 знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Iсуса, воскресить через Iсуса i нас i поставить перед Собою з вами. 15 Бо все для вас, щоб благо­дать‚ примножившись‚ тим бiль­шу викликала в багатьох вдяч­нiсть на славу Божу.16 Тому ми не сумуємо; але якщо зовнiшнiй наш чоловiк i тлiє, то внутрiшнiй день у день оновлюється. 17 Бо ко­роткочасне легке страждання на­ше викликає безмiрну вiчну славу,18 коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме – дочасне, а невидиме – вiчне.

 

5 Бо знаємо, що‚ коли земний наш дiм, ця хатина, розвали­ться, ми маємо вiд Бога житло на небесах, дiм нерукотворний, вiч­ний. 2 Вiд того ми i зiтхаємо, бажаючи облачитися в небесне на­ше житло; 3 тiльки б нам i вдягне­ним не виявитися нагими. 4 Бо ми, знаходячись у цiй хатинi, зiтха­ємо пiд тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям. 5 Hа це саме i створив нас Бог i дав нам запоруку Духа. 6 Отже, ми завжди маємо сміливість: i, як знаємо, що, поки живемо в тiлi, ми вiдстороненi вiд Господа, – 7 бо ми ходимо вiрою, а не видiнням, – 8 сміливість же маємо i бажаємо краще вийти з тiла i оселитися в Господа. 9 I тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними; 10 бо всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе.

 

11 Отже, знаючи страх Господ­нiй, ми наставляємо людей, Боговi ж ми вiдкритi; маю надiю, що вiдкритi i вашiй совiстi. 12 Hе знову представляємо себе вам, але даємо вам привiд хвалитись нами, щоб ви мали що сказати тим, котрi хваляться обличчям, а не серцем. 13 Якщо ми втрачаємо самовладан­ня, то для Бога; коли ж скромнi, то для вас. 14 Бо любов Христова обiймає нас, що мiрку­ємо так: як­що один помер за всiх, то всi померли. 15 А Христос помер за всiх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них i воскреслого. 16 Тому ми вiднинi нi­кого не знаємо за плоттю; а коли й знали Христа за плоттю, то тепер уже не знаємо.17 Отже, хто в Христi, той нове створiння; давнє минуло, тепер усе нове. 18 Усе ж вiд Бога, Який Iсусом Христом примирив нас iз Собою i дав нам служiння примирення, 19 бо в Христi Iсусi Бог примирив iз Собою свiт, не ставлячи в провину людям злочинiв їхнiх, i дав нам слово примирення. 20 Отже, ми – посланцi вiд iменi Христового i мовби сам Бог умовляє через нас; вiд iменi Христового просимо: примирiться з Богом. 21 Бо Того, Хто не знав грi­ха, Вiн зробив жерт­вою за грiх, щоб ми в Hьому стали праведними перед Богом.

 

6 Ми ж, як спiвпрацівники, благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно.2 Бо сказано: “У сприятливий час Я почув тебе i в день спасiння допомiг тобi”. Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасiння. 3 Ми нiкому нi в чому не чинимо перешкоди, щоб служіння було бездоганним, 4 але в усьому показуємо себе як служителi Божi, у великому терпiннi, в бiдах i не­статках, у тiснотах, 5 у ранах, у в’яз­ницях, у вигнаннях, у трудах, у неспаннi, в постах, 6 у очищеннi, у розумі, у довготерпіннi, в добро­тi, в Дусi Святому, в нелицемiрнiй любовi, 7 у словi iстини, у силi Бо­жiй зi зброєю правди в правiй i в лiвiй руцi, 8 у славi i безчестi, у ганьбі i похвалах: як обманщики, але ми правдивi; 9 як незнані, але пiзнані; як ті‚ що помирають, але ось ми живi; як карані, та не вбиті; 10 як сумні, але завжди радiємо; як бiднi, але багатьох збагачуємо; як ті‚ що нiчого не мають, але всiм володiємо.

 

11 Уста нашi вiдкрилися до вас, коринф’яни, серце наше розширене. 12 Вам не тiсно в нас, але в серцях ваших тiсно. 13 Такою ж вiдплатою‚ – кажу як дiтям, – будьте розширенi i ви.

 

14 Hе схиляйтеся пiд чуже ярмо з невiрними, бо яке спiлкування праведности з беззаконням? Що спiльного у свiтла з темрявою? 15 Яка згода мiж Христом i Велiа­ром? Або яка спiвучасть вiрного з невiрним? 16 Яка сумiснiсть храму Божого з iдолами? Бо ви – храм Бога Живого, як сказав Бог: “Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ i буду їхнiм Богом, i вони будуть Моїм народом.17 I тому вийдiть iз середовища їхнього i вiдлучіться, – говорить Господь, – i не доторкайтесь до нечистого, i Я прийму вас. 18 I буду вам Отцем, i ви буде­те Моїми синами i дочками,” – говорить Господь Вседержитель.

 

7 Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страхові Божому.

 

2 Дайте нам місце. Ми нiкого не скривдили, нiкому не зашкоди­ли, нi вiд кого не шукали користи.3 Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом i вмерти, i жити. 4 Я дуже надiюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утiхи, маю радiсть велику, при всiй скорботi нашiй. 5 Бо, коли прийшли ми до Македонiї, тiло наше не мало нiякого спокою, але ми пригнiченi були звiдусiль: назовнi – боротьба, всерединi – страхи. 6 Але Бог, Який утiшає смиренних, утiшив нас прибуттям Тита, 7 i не тiльки прибуттям його, але й утiхою, якою вiн утiшався за вас, розповi­даючи нам про вашу стараннiсть, про ваш плач, про вашу прихиль­ність до мене, так що я зрадiв ще бiльше. 8 Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч i каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час. 9 Тепер я радiю не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що нiскiльки не зазнали вiд нас шкоди. 10 Бо печаль заради Бога породжує нез­мiнне покаяння на спасiння, а печаль мирська викликає смерть. 11 Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядiть, яку спричинило у вас стараннiсть, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревнiсть, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цiй справi. 12 Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ i не заради ображеного, але щоб вам вiдкрилося пiклування наше про вас перед Богом. 13 Тому ми втiшились утiхою вашою, i ще бiльше зрадiли радiстю Тита, що ви всi заспокоїли дух його. 14 От­же, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю iстину, так i перед Титом похвала наша виявилася правдивою. 15 I серце його дуже прихильне до вас, при споминi про послух усiх вас, як ви прийняли його зi страхом i трепетом. 16 Отже, радiю, що в усьому можу покластися на вас.

 

8 Сповiщаємо вам, браття, про благодать Божу, дану Цер­к­вам Македонським, 2 бо вони серед великого випробування скорботами дуже багатi на радiсть; i глибока вбогiсть їхня дуже багата на щедрiсть їхню. 3 Бо вони доброзичливi по силах i над сили – я свiдок; 4 вони дуже переконливо просили нас прийняти дар i участь їхню в служiннi святим; 5 i не тiльки те, чого ми сподiвалися, але вони вiддали самих себе, по-перше, Господевi, потiм i нам з волi Божої; 6 тому ми просили Тита, щоб вiн, як почав, так i закiнчив у вас i це добре дiло.

 

7 А оскільки ви багатi всiм: вi­рою‚ i словом, i пiзнанням, i всi­ляким старанням, i любов’ю вашою до нас, – так багатiйте i цiєю чеснотою. 8 Кажу це не як пове­лiння, але стараннiстю iнших випробовую щирiсть i вашої любо­ви. 9 Адже ви знаєте благодать Господа нашого Iсуса Христа, що Вiн, будучи багатим, став убогим заради вас, щоб ви збагатилися Його убогiстю. 10 Я даю на це пораду: бо це корисно вам, якi не тiльки почали робити це, але бажали того ще з минулого року. 11 Зробiть же тепер саме дiло, щоб чого ревно бажали, те й виконано було по змозі. 12 Бо коли є стараннiсть, то вона приймається зважаючи на те, хто що має, а не на те, чого не має.13 Hе треба, щоб iншим було полегшення, а вам тягар, але щоб була рiвномiрнiсть. 14 Hинi ваш надлишок на доповнення їхньої нестачi, а потiм їхнiй надлишок на доповнення вашої нестачi, щоб була рiвнiсть, 15 як написано: “Хто зiбрав багато, не мав зайвого; i хто мало, не мав нестачi”.

 

16 Дяка Боговi, Який вклав у серце Титове таку стараннiсть до вас. 17 Бо, хоча я й просив його, а втiм, вiн, будучи дуже старанним, пiшов до вас добровiльно. 18 З ним послали ми також брата, якого по всiх церквах хвалять за благовiс­тя, 19 i до того обраного церквами супроводжувати нас для цього добродiяння, якому ми служимо на славу Самого Господа iвiдпо­вiдно до вашого старання, 20 обе­рi­­гаючись, щоб не зазнати вiд ко­го нарiкання при такiй великiй кiлькості пожертв, доручуваних нашому служiнню; 21 бо ми дбаємо про добре не тiльки перед Господом, але й перед людьми. 22 Ми послали з ними i брата нашого, стараннiсть якого випробували ба­гато в чому, i вiн тепер iще стараннiший з великої впевнености у вас. 23 Що ж стосується Тита, це мiй товариш i спiвпрацівник у вас, а щодо братiв наших, це – по­сланцi церков, слава Христова. 24 От­же, перед лицем церков дайте їм доказ любови вашої й того, що ми справедливо хвалимося вами.

 

9 Для мене‚ втiм‚ зайва рiч писати вам про допомогу святим, 2 бо я знаю щирiсть вашу i хвалюся вами перед македонянами, що Ахайя приготована ще з минулого року, i ревнiсть ваша заохотила багатьох. 3 А братiв послав я для того, щоб похвала моя про вас не виявилася марною в цьому випадку, але щоб ви, як я говорив, були приготованi 4 i щоб, коли прийдуть зi мною македоняни i знайдуть вас неготовими, не лишилися ми в в соромi, – не кажу “ви”, – похвалившись з такою впевненiстю. 5 Тому вважав я за потрiбне упросити братiв, щоб вони пiшли наперед до вас i потурбувалися, щоб сповiщене вже благословення ваше було готове як благословення, а не як вимушений дар.

 

6 При цьому скажу: хто сiє скупо, той скупо i пожне, а хто сiє щедро, той щедро i пожне. 7 Коженпридiляй з ласки серця, не з гiркотою i не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог. 8 Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди i в усьому маючи всякий достаток, були багатi на всяке добре дiло. 9 Як написано: “Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває повiк”. 10 Той же, Хто дає насiння сiячевi i хлiб на поживу, дасть рясноту посiяному вами i примножить плоди правди вашої, 11 так щоб ви були багатi на всяку щедрiсть, яка через нас створює подяку Боговi. 12 Бо дiло служiння цього не тiльки доповнює потреби святих, але й викликає в багатьох великi подяки Боговi; 13 бо, спостерiгаючи досвiд цього служiння, вони прославляють Бога за покiрнiсть спо­вiдуваному вами Євангелiю Хрис­товому i за щире спiлкуван­ня з ними та з усiма, 14 молячись за вас iз прихильнiстю до вас за дуже щедру у вас благодать Божу. 15 Дяка Боговi за невимовний дар Його!

 

10 Я ж, Павло, який особисто мiж вами смиренний, а заоч­но проти вас смiливий, благаю вас лагiднiстю й покірнiстю Христовою. 2 Благаю, щоб менi i в день приходу мого не вдаватися до тiєї рiшучої смiливостi, яку гадаю вжити проти деяких, що думають про нас, нiби ми чинимо за плоттю. 3 Бо ми, будучи в плотi, не за плоттю воюємо. 4 Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми 5 i всяке звеличування, що повстає проти пiзнання Бога, i беремо в полон усякий помисел на послух Христу, 6 i готовi покарати всiля­кий непослух, коли ваш послух здійсниться. 7 Чи на обличчя ви дивитесь? Хто певний у собi, що вiн Христів, той сам по собi суди, що як вiн Христів, так i ми Хрис­товi. 8 Бо коли б я i бiльше став хвалитися нашою владою, що Господь дав нам на будування, а не на руйнування ваше, то не осоромився б. 9 Втiм, нехай не здається, що я залякую вас посланнями. 10 Так як дехто говорить: послання його важкі і міцні, а осо­бисто присутній – слабкий, i мова його незначна, – 11 такий нехай знає, що якi ми на словах у посланнях заочно, такi самi i на дiлi особисто. 12 Бо ми не смiємо рiвня­ти або прирiвнювати себе до тих, якi самi себе виставляють: вони мiряють себе самими собою та порiвнюють себе з собою нерозум­но. 13 А ми не будемо хвалитися безмiрно, але за мiрилом, що призначив нам Бог, як таку мiру, щоб досягти i до вас. 14 Бо ми не напружуємо себе, як тi, що не досяг­ли до вас, тому що ми досягли i до вас благовiстям Христовим. 15 Ми не без мiри хвалимося, не чужими трудами, але надiємось, що разом iз зростанням вiри вашої ми звеличимося мiж вами над­мiру, 16 так щоб проповiдувати Євангелiє і далеко за вами, а не хвалитися готовим у чужому дiлi. 17 “А хто хвалиться, нехай хвали­ться в Господi”. 18 Бо не той дос­тойний, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь.

 

11 О, коли б ви були трохи поблажливіші до мого безум­ст­ва! Але ви i поблажливi до мене. 2 Бо я турбуюся про вас ревнiстю Божою; тому що я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дiвою. 3 Але боюсь, щоб, як змiй хитрiстю обманув Єву, так i вашi уми щоб не пошкодились, ухилившись вiд простоти у Христi. 4 Бо якби хто, прийшовши, почав проповiдувати iншого Iсуса, Якого ми не пропо­вiдували, або коли б ви одержали iншого Духа, Якого не одержали, або iнше благовiстя, якого не приймали, – то ви були б дуже поблажливi до цього. 5 Але я думаю, що я нi в чому не менший від великих апостолiв: 6 хоч я i неук у словi, але не в пiзнаннi. Втiм, ми у всьому цiлком вiдомi вам. 7 Чи згрiшив я тим, що принижував се­бе, щоб пiднести вас; бо безвiд­платно проповiдував вам Єванге­лiє Боже? 8 Вiд iнших церков я одержував плату для служiння вам; а перебуваючи у вас, хоч i терпiв нестаток, нiкому не докучав, 9 бо нестаток мiй поповнили браття, що прийшли з Македонiї; та й у всьому я старався i постара­юсь не бути для вас тягарем. 10 По iстинi Христовiй, що в менi, скажу, що ця похвала не вiдбереться вiд мене в країнах Ахайї. 11 Чому ж я так чиню? Чи тому, що не люблю вас? Боговi вiдомо! Але так роблю i так робитиму, 12 щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу, щоб вони, чим хваляться, у тому виявились такими ж, як i ми. 13 Бо такi лжеапостоли – лукавi працiвники, що набирають вигляду апостолiв Христових. 14 I не дивно: адже сам сатана набирає вигляду ангела свiтла, 15 а тому не велика рiч, коли й слуги його набирають вигляду служителiв правди; але кiнець їх буде по дiлах їхнiх.

 

16 Ще скажу: нехай не вважає хто-небудь мене нерозумним, а якщо не так, то приймiть мене хоч як нерозумного, щоб i менi скiль­ки-небудь похвалитися. 17 А що кажу, то кажу не в Господi, але нiби в безумствi при такiй вiдвазi на похвалу. 18 Як багато хто хвалиться за плоттю, то i я буду хвалитися. 19 Бо ви, люди розумнi, охоче терпите нерозумних: 20 ви терпите, коли хто вас поневолює, коли хто об’їдає, коли хто вас оббирає, коли хто звеличується, ко­ли хто б’є вас в обличчя. 21 Hа со­ром скажу, що на це у нас не вистачало сили. А коли хто смiє хвалити­ся чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смiю i я. 22 Вони євреї? I я. Ізраїльтяни? I я. С`iм’я Авраамове? I я.23 Христовi служителi? У нерозумi говорю – я бiльше. Я значно бiльше був у трудах, безмiрно в ранах, бiльше у в’язницях i багаторазово при смертi. 24 Вiд юдеїв п’ять разiв дано було менi по сорок ударiв без одного; 25 три рази мене били палицями, один раз побивали камiнням; три рази розбивався зi мною корабель, нiч i день пробув я у безоднi морськiй; 26 багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпе­ках у мiстi, у небезпеках в пусте­лi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами, 27 в трудi й у виснаженнi, часто без сну, в голодi i спразi, часто в постах, на холодi i в наготi. 28 Крiм зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всi церкви. 29 Хто знемагає, з ким i я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би? 30 Якщо треба менi хвалитися, то буду хвалитися немiччю моєю. 31 Бог i Отець Господа нашого Iсуса Хрис­та, благословенний повiк, знає, що я кажу правду. 32 У Дамаску обласний правитель царя Арети стерiг мiсто Дамаск, щоб схопити мене, i мене в кошику спустили з вiкна по стiнi, i я уник його рук.

 

12 Hе корисно хвалитися ме­нi, бо я прийду до видiнь i одкровень Господнiх. 2 Знаю чоловiка у Христi, який чотирнадцять рокiв тому (чи в тiлi – не знаю, чи без тiла – не знаю‚ Бог вiдає) узятий був до третього неба. 3 I знаю про такого чоловiка (не знаю – в тiлi чи без тiла‚ Бог вi­дає), 4 що вiн був узятий в рай i чув невимовнi слова, яких людинi не можна переказати.5 Таким чоловiком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хiба тiльки немочами моїми.6 А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу iстину; але я утримуюсь, щоб нiхто не подумав про мене бiльше, нiж скiльки в менi бачить або чує вiд мене. 7 А щоб я не звеличувався надзвичайнiстю одкровень, дано менi жало у плоть, ангел сатани, пригнiчувати мене, щоб я не величався. 8 Тричi благав я Господа про те, щоб вiн вiдступився вiд мене. 9 Але Господь сказав менi: “Досить для тебе благодатi Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi”. I тому я значно охочiше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в менi сила Христова. 10 Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гонiн­нях, в утисках за Христа, бо, коли я немiчний, тодi сильний.

 

11 Я дiйшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього змусили. Вам би слiд було хвалити ме­не, бо в мене нi в чому нема недос­татку супроти найперших апосто­лiв, хоч я i нiщо. 12 Ознаки апосто­ла виявилися перед вами всяким терпiнням, знаменнями, чудесами i силами. 13 Бо чого не вистачає у вас перед iншими церквами, хiба тiльки того, що сам я не був вам тягарем? Простiть менi таку провину. 14 Ось третiй раз я готовий iти до вас, і не буду вас обтяжувати‚ бо шукаю не вашого, а вас. Hе дiти повиннi збирати майно для батькiв, а батьки для дiтей. 15 Я охоче буду витрачати своє i виснажувати себе за душi вашi, не зважаючи на те, що, надзвичайно люблячи вас, я менше люб­лений вами. 16 Припустимо, що сам я не обтяжував вас, але, бувши хитрим, лукавством брав з вас. 17 Але чи користувався я чим вiд вас через кого-небудь з тих, кого посилав до вас? 18 Я упросив Тита i послав iз ним одного з бра­тiв: чи скористався Тит чим вiд вас? Чи не в одному дусi ми дiя­ли? Чи не однією дорогою ходили?

 

19 Чи не думаєте ще, що ми тiльки виправдовуємося перед вами? Ми говоримо перед Богом, у Христi, i все це, улюбленi, для вашого повчання. 20 Бо я боюсь, щоб менi, прийшовши до вас, не знайти вас такими, якими не бажаю, також щоб i вам не знайти мене таким, яким не бажаєте; щоб не знайти у вас розбрату, заздрос­ти, гнiву, сварок, наклепiв, нашептів‚ пихи, безладдя,21 щоб знов, коли прийду, не принизив мене у вас Бог мiй, i щоб не оплакувати менi багатьох, що згрiшили ранiш i не покаялись у нечистотi, блудi та непотребствi, яке чинили.

 

13 Третiй раз уже iду до вас. При устах двох або трьох свiдкiв буде твердим усяке слово. 2 Я попереджав i попереджаю, як перебуваючи у вас вдруге, так i тепер, будучи вiдсутнiм, пишу тим, якi ранiше згрiшили, та всiм iншим, що, коли знов прийду, не пощаджу. 3 Ви шукаєте доказу то­го, чи говорить у менi Христос: Вiн не безсилий для вас, але силь­ний у вас.4 Бо, хоч вiн i розп’ятий у немочi, але живий силою Божою; i ми також, хоч немiчнi в Hьому, але будемо живi з Hим силою Бо­жою у вас.

 

5 Перевiряйте самих себе, чи у вiрi ви; самих себе дослiджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Iсус Христос у вас? Хiба тiльки ви не тi, ким повиннi бути. 6 Про нас же, сподiваюся, дiзнаєтесь, що ми тi, ким бути повиннi. 7 Молимо Бога, щоб ви не чинили нiякого зла, не для того, щоб нам показатися, ким повиннi бути; але щоб ви робили добро, хоч би ми здава­лися i не тими, ким повиннi бути. 8 Бо ми не сильнi проти iстини, але сильні за iстину. 9 Ми радiємо, коли ми немiчнi, а ви сильнi, за це ми i молимось, за вашу досконалiсть. 10 Для того я й пишу це у вiдсутностi, щоб у присутностi не вжити суворости за владою, даною менi Господом на будування, а не на розорення.

 

11 А втiм, браття, радуйтесь, довершуйтесь, утiшайтесь, будьте однодумнi, мирнi, – i Бог любови й миру буде з вами. 12 Вiтайте один одного цiлуванням святим. Вiтають вас усi святi!

 

13 Благодать Господа нашого Iсуса Христа, i любов Бога Отця‚ i причастя Святого Духа нехайбуде зо всiма вами. Амiнь.