1 Бог, Який багаторазово й рiзноманiтно говорив здавна отцям через пророкiв, 2 в останнi ці днi говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усьо­­­го, що Ним i вiки створив. 3 Цей, будучи сяєвом слави i образом iпостасi Його i тримаючи все словом сили Своєї, здiйснивши Собою очищення грiхiв наших, сiв праворуч престолу величi на висотi‚4 ставши настiльки кращим від ангелiв, наскiльки славнiше вiд них успадкував iм’я. 5 Бо кому коли з ангелiв сказав Бог: “Ти – Син Мiй, Я нинi породив Тебе?” I ще: “Я буду Йому Отцем, i Вiн буде Менi Сином”? 6 Також, коли вводить Первородного у всесвiт, промовляє: “I нехай поклоняться Йому всi Ангели Божi”. 7 Про Ангелiв сказано: “Ти твориш духiв ангелами Своїми i слугами Своїми вогненне полум’я”. 8 А про Сина: “Престіл Твiй, Боже, повiк вiку: жезл царства Твого – жезл правоти. 9 Ти полюбив правду i зненавидiв беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твiй єлеєм радости бiльше, нiж спiльникiв Твоїх”. 10 Та: “Hа початку Ти, Гос­поди, заснував землю, i небеса – дiло рук Твоїх; 11 вони загинуть, а Ти перебуваєш, i всi постарiють, як риза,12 i як одяг згорнеш їх, i змiняться; але Ти Той самий, i лiта Твої не скiнчаться”. 13 Кому коли з ангелiв сказав Бог: “Сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогiв Твоїх до пiднiжжя нiг Тво­їх”?14 Чи не всi вони духи слу­жін­ня, що їх посилають служити тим, якi мають успадкувати спа­сiння?

 

2 Тому ми повинні бути особ­ливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти. 2 Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було твер­де і всякий злочин і непослух одер­жували справедливу кару, 3 то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочат­ку проповідане Господом, стверди­лось у нас тими, хто чув від Нього, 4 при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними сила­ми і даруванням Духа Святого з Його волі?

 

5 Бо не ангелам Бог підкорив майбутнiй всесвiт, про який говоримо; 6 навпаки, хтось десь засвiд­чив, кажучи: “Що є чоловiк, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти вiдвi­дуєш його? 7 Hебагато Ти принизив його перед ангелами; славою i честю вiнчав його i поставив його над дiлами рук Твоїх, 8 усе підкорив пiд ноги його”. Коли ж пiдко­рив йому все, то не лишив нiчого непiдкореним йому. Hинi ж ще не бачимо, щоб усе було йому пiдко­рене; 9 але бачимо, що за перетер­п­­лення смерти увiн­чаний славою i честю Iсус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всiх. 10 Бо нале­жало, щоб Той, для Якого все i вiд Якого все, Той, Хто приводить ба­гатьох синiв у славу, вождя спа­сiння їх зробив довершеним через страждання. 11 Адже Хто ос­вячує i хто освячується, всi – вiд Єдиного; тому Вiн не соромиться називати їх браттями, кажучи: 12 “Оповiщу iм’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспiваю Тебе”. 13 I ще: “Я буду надiятися на Hього”. I ще: “Ось Я i дiти, яких дав Менi Бог”. 14 А оскільки дiти причетнi плотi i крови, то i Вiн також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерти, тобто диявола, 15 i визволити тих, що страхом смерти все життя трималися в рабствi. 16 Бо не ангелiв приймає Вiн, але прий­має с`iм’я Авраамове. 17 Тому Вiн повинен був у всьому уподiбни­тися браттям, щоб бути милостивим i вiрним первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за грiхи народу.18 Бо оскільки Сам Вiн перетерпiв, був­ши спокушеним, то може й споку­шува­ним допомогти.

 

3 Отже, браття святi, учасники в небесному покликаннi, зрозумiйте Посланця i Первосвященика сповiдання нашого, Iсуса Христа, 2 вiрного Тому, Хто поставив Його, як i Мойсей, у всьому домi Його. 3 Бо Вiн достойний тим бiльшої слави перед Мойсеєм, чим бiльшу честь має в порiв­няннi з домом той, хто збудував його, 4 бо всякий дiм будується ким-небудь; а Той, Хто збудував усе, є Бог. 5 I Мойсей вiрний у всьому домi Його, як слуга, для засвiдчення того, що належало сповiстити; 6 а Христос, – як Син у домi Його; а дiм Його – ми, якщо тiльки смiливiсть i надiю, якою хвалимося, твердо збережемо до кiнця. 7 Тому, як говорить Дух Святий: “Нинi, коли почуєте голос Його, 8 не зробiть жорстокими сердець ваших, як пiд час на­рiкань, у день спокуси в пустелi, 9 де спокушали Мене батьки вашi, випробовували Мене i бачили дiла Мої сорок рокiв. 10 Тому Я розгнi­вався на той рiд i сказав: “Пос­тiйно вони блудять серцем, не пi­з­нали вони шляхiв Моїх; 11 тому Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого”.

 

12 Глядiть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого i невiрного, аби вам не вiдступити вiд Бога Живого. 13 Але наставляйте один одного щодня, доки можна говорити “нинi”, щоб хто з вас не розлютився, звабившись грiхом. 14 Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тiльки розпочате життя твердо збережемо до кiнця, 15 доки говориться: “Нинi, коли почуєте голос Його, не зробiть жорстокими сердець ваших, як пiд час нарiкань!” 16 Бо деякi з тих, якi чули, почали на­рiкати, але не всi, що вийшли з Єгипту з Мойсеєм. 17 Hа кого ж гнівався Вiн сорок рокiв? Чи не на тих, якi згрiшили, чиї кістки лягли в пустелi? 18 Кому ж клявся, що не ввiйдуть до спокою Його, як не тим‚ що спротивлялися? 19 Отже, бачимо, що вони не могли ввiйти через невiру.

 

4 Тому біймося, щоб, коли ще лишається обiтниця увiйти до спокою Його, хтось iз вас не запiз­нився. 2 Бо i нам воно сповiщено, як i тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вiрою тих, що слухали. 3 А вхо­димо до спокою ми, що увiрували, бо Вiн сказав: “Я поклявся в гнiвi Моїм, що вони не ввiйдуть до спокою Мого”, хоч дiла Його були за­вершенi ще на початку свiту. 4 Бо десь сказано про сьомий день так: “I спочив Бог у день сьомий вiд усiх дiл Своїх”. 5 I ще тут: “Hе ввi­йдуть до спокою Мого”. 6 Отже, як деяким залишається ввiйти до нього, а тi, яким ранiше благозвiщено, не ввiйшли до нього за не­покiрнiсть, 7 то Вiн призначає ще якийсь день‚ “нинi”, кажучи через Давида, що пiсля такого довгого часу, як раніше сказано: “Нинi, коли почуєте голос Його, не зро­бiть жорстокими сердець ваших”. 8 Бо коли б Iсус Hавиндав їм спочинок, то не було б сказано пiсля того про iнший день. 9 Тому для народу Божого залишена ще субота. 10 Бо, хто ввiйшов до спокою Його, той i сам заспокоївся вiд дiл своїх, як i Бог вiд Своїх.

 

11 Отже, постараймось увiйти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокiр­нiсть. 12 Бо слово Боже живе i дi­йове, та гострiше вiд усякого меча двосiчного: воно проникає до роз­дiлення душi й духу, суглобiв i міз­кiв, i судить помисли й намiри сердечнi.13 I немає створiння, схованого вiд Hього, але все оголене i вiдкрите перед очима Його: Йому дамо звiт.

 

14 Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Iсуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповiдання нашого. 15 Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подiбно до нас, зазнав спокуси в усьому, крiм грiха. 16 Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодатi, щоб одержати милiсть i зна­йти благодать для своєчасної допомоги.

 

5 Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на слу­жiння Боговi, щоб приносити дари й жертви за грiхи, 2 який може бути поблажливий до неукiв та заблудливих, тому що й сам обкладений немiччю, 3 i тому вiн повинен як за народ, так i за себе приносити жертви за грiхи. 4 I нi­хто сам собою не приймає цiєї чес­ти, але покликаний Богом, як i Аарон. 5 Так i Христос не Сам Собi присвоїв славу бути Первосвящеником, але Той, Хто сказав Йому: “Ти – Син Мiй, Я нинi породив Тебе”; 6 як i в iншому мiсцi говорить: “Ти – Священик повiк за чином Мелхиседековим”. 7 Вiн, у днi плотi Своєї, з великим голосiн­ням та сльозами принiс молитви i благання Тому, Хто мiг спасти Його вiд смерти; i був почутим за Своє благоговiння; 8 хоч Вiн i Син, однак стражданнями звик до послуху, 9 i, вдосконалившись, став для всiх слухняних Йому причиною спасiння вiчного, 10 бувши на­званим вiд Бога Первосвящеником за чином Мелхиседековим.

 

11 Про це слiд було б говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездатними слухати. 12 Бо, зважаючи на вiк, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого, i для вас пот­рiбне молоко, а не тверда страва. 13 Кожен, хто годується молоком, несвiдомий у словi правди, бо вiн немовля; 14 а тверда страва властива дорослим, у яких довгим на­в­чанням почуття привченi розрiз­няти добро i зло.

 

6 Тому, залишивши початки вчення Христового, поспiшай­мо до довершеностi; i не будемо знову класти основу поверненню вiд мертвих дiл i вiри в Бога, 2 вчен­ню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих i про суд вiчний. 3 I це зробимо, якщо Бог дозволить. 4 Бо неможливо – тих‚ що один раз просвiтилися‚ i прийняли дар небесний‚ i стали причасниками Духа Святого, 5 i скуштували доброго слова Божого, i сили майбутнього вiку, 6 i вiдпали, знову обновля­ти покаянням, коли вони знову розпинають у собi Сина Божого i зневажають Його. 7 Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дiстає благословення вiд Бога; 8 а та, на якiй ростуть терня й будяки, негiдна i близька до прокляття, кiнець якого – спалення.

 

9 Втiм, щодо вас, улюбленi, ми сподiваємося, що ви у кращому станi i дотримуєтеся спасiння, хо­ча й говоримо так. 10 Бо Бог не є неправедний, щоб забув дiло ваше i труд любови, яку ви виявили в iм’я Його, послуживши i служачи святим. 11 Бажаємо ж, щоб кожен iз вас, для повної впевнености в надiї, виявляв таку саму стараннiсть до кiнця, 12 щоб ви не розлiнились, а наслiдували тих, якi вiрою та довготерпiнням успадковують обiтницi. 13 Бог, даючи обiтницю Авраамовi, оскільки не мiг нiким вищим клястися, клявся Самим Собою, 14 кажучи: “Iстинно благословляючи, благословлю тебе i, розмножуючи, розмножу тебе”. 15 I так Авраам, зав­дяки довготерпiнню, одержав обi­цяне. 16 Люди клянуться вищим, i клятва на запевнення закiнчує всяку суперечку їхню. 17 Тому i Бог, бажаючи iстотнiше показати спадкоємцям обiтницi незмiн­нiсть Своєї волi, вжив клятву, 18 щоб у двох непохитних речах, у яких Бог не мiг говорити неправ­ду, тверде утiшення мали ми, що прийшли взятися за подану на­дiю, 19 яка для душi є неначе якiр безпечний i мiцний i входить аж до середини за завiсу, 20 куди предтечею за нас увiйшов Iсус, зробив­шись Первосвящеником навiк за чином Мелхиседековим.

 

7 Бо Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, той, який зустрiв Авраама i благословив його, коли той повертав­ся пiсля поразки царiв, 2 якому i десятину Авраам вiддiлив з усього, – по-перше, тому що ім’я його означає – “цар правди”, а потiм i тому‚ що він є “цар Салиму”, тобто “цар миру”, 3 без батька, без матерi, без родоводу, який не має нi початку днiв, нi кiнця життя, уподiбнюючись Синовi Божому, пе­ребуває священиком назавжди.

 

4 Бачите, який великий той, яко­му i Авраам патрiарх дав десятину з кращої здобичi своєї. 5 Тi з синiв Левiєвих, що одержують священс­тво‚ мають заповiдь – брати за законом десятину з народу, тобто зi своїх братiв, хоча й цi вийшли вiд стегон Авраамових. 6 Але цей, що не походив з роду їхнього, одер­жав десятину вiд Авраама i благословив того, хто мав обiтницю. 7 Без усякого ж заперечення менший благословляється бiльшим. 8 I тут десятини беруть люди смер­т­нi, а там – той, хто має про себе свiдчення, що вiн живе. 9 I, так би мовити, сам Левiй, котрий приймає десятини, в особi Авраама дав десятину; 10 бо вiн був iще в стегнах батька, коли Мелхиседек зустрiв його.

 

11 Отже, якби досконалiсть осягалась через левитське священство, – бо з ним сполучений закон народу, – то яка б iще була потреба поставати iншому священиковi за чином Мелхиседековим, а не iменуватися за чином Аароновим? 12 Адже iз змiною священства необхiдно бути змiнi i закону, 13 бо Той, про Кого говориться це, належав до iншого колiна, з якого нiхто не приступав до жертовника. 14 Бо вiдомо, що Господь наш засяяв iз колiна Іуди, про яке Мойсей нiчого не сказав стосовно священства. 15 I це ще яснiше видно з того, що за подобою Мелхиседека постає Священик iнший, 16 Який є таким не за законом заповiдi плотської, а за силою життя нескiнченного. 17 Бо засвiдчено: “Ти Священик повiк за чином Мел­хиседековим”. 18 Скасування ж попередньої заповiдi буває через її неміч та марність, 19 бо закон нiчого не довiв до досконалос­ти; але вводиться краща надiя, через яку ми наближаємося до Бога. 20 I що це було не без клятви, – 21 бо тi були священиками без клятви, а Цей iз клятвою, бо про Hього сказано: “Клявся Господь i не розкається: Ти Священик повiк за чином Мелхиседековим”, – 22 то поручителем кращого завiту став Iсус. 23 До того ж тих священикiв було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному; 24 а Цей, оскільки перебувати Йому вiчно, має i священство нескiнченне, 25 тому й може завжди спасати тих, якi приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.

 

26 Таким i повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобливий‚ непорочний, вiддiлений вiд грiшникiв i пiднесений вище небес, 27 Який не має потреби щоденно, як тi первосвященики, приносити жертву спочатку за свої грiхи, потiм за грiхи народу, бо Вiн зробив це один раз, принiсши в жертву Себе Самого. 28 Бо закон настановляє первосвящениками людей, якi мають немочi, а слово клятвене, пiсля закону, поставило Сина, навiки довершеного.

 

8 Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященика, Який сiв праворуч престолу величi на небесах 2 i є Священнослужителем святилища та скинiї правдивої, яку збудував Господь, а не чоло­вiк. 3 Кожен первосвященик настановляється для принесення дарiв i жертви; а тому треба було, щоб i Цей також мав що принести. 4 Якби Вiн перебував на землi, то не був би i священиком; бо тут такi священики, якi за законом приносять дари 5 i служать образу та тiнi небесного, як сказано було Мойсеєвi, коли вiн приступав до будування скинiї: “Гляди, сказано, зроби все за зразком, по­казаним тобi на горi”. 6 Але ЦейПервосвященик дiстав служiння тим прекраснiше, чим кращого Вiн Посередник завiту, утвердженого на кращих обiтницях. 7 Бо, якби перший завiт був без недо­лiку, то не було б потреби шукати мiсця iншому. 8 Але пророк, доко­ряючи їм, каже: “Ось настають днi, говорить Господь‚ коли Я ук­ладу з домом Iзраїля i з домом Іуди Новий Завiт, 9 не такий завiт, який Я уклав з батьками їхнiми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх iз землi Єгипетської, бо вони не перебували в тому завiтi Моєму, i Я зневажив їх, го­ворить Господь. 10 Ось Завiт, який заповiдаю дому Iзраїля пiсля тих днiв, говорить Господь: вкладу за­кони Мої в думки їхнi, i напишу їх на серцях їхнiх; i буду їхнiм Богом, а вони будуть Моїм народом. 11 I не буде вчити кожен ближ­нього свого i кожен брата свого, ка­жучи: “Пiзнай Господа”; тому що всi вiд малого до великого будуть знати Мене, 12 бо Я буду милостивий до неправд їхнiх, i грiхiв їхнiх, i безза­конь їхнiх не згадаю бiльше”. 13 Ка­жучи “новий”, показав застарi­лiсть першого; а що за­непадає i старiє‚ близьке до зотління.

 

9 Перший завiт мав постанову про Богослужiння i святилище земне; 2 бо побудована була ски­нiя перша, в якiй був свiтильник i трапеза та жертовнi хлiби i яка називається “святе”.3 За другою ж завiсою була скинiя, названа “Святе святих”, 4 яка мала золоту кадильницю i обкутий з усiх боків золотом ковчег завiту, де бу­ли золотий сосуд з манною, жезл Ааронiв розквiтлий та скрижалi завiту, 5 а над ним херувими слави, що осiняли вівтар; про що не час тепер говорити докладно. 6 При такому влаштуваннi, до першої скинiї завжди входять священики вiдправляти Богослужiння; 7 а до другої – раз на рiк один тiльки первосвященик, не без крови, яку приносить за себе i за грi­хи народу. 8 Цим Дух Святий показує, що ще не вiдкрита путь у святилище, доки стоїть перша ски­­нiя. 9 Вона є образ теперiш­нього часу, за якого приносяться дари i жертви, якi не можуть зробити досконалим у совiстi того, хто служить.10 I вони зi стравами i напоями та рiзноманiтними обмиваннями й обрядами, що стосуються плотi, були встановленi тiльки до часу їх виправлення.

 

11 Але Христос, Первосвященик майбутнiх благ, прийшовши з бi­льшою та досконалiшою скинiєю, нерукотворною, тобто не такого спорудження, 12 i не з кров’ю коз­лiв i телят, але зi Своєю Кров’ю, один раз увiйшов у святилище i здобув вiчне вiдкуплення. 13 Бо якщо кров телят i козлiв та попiл телицi через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тiло, 14 то тим бiльше Кров Христа, Який Духом Святим принiс Себе непорочного Боговi, очистить со­вiсть нашу вiд мертвих дiл для служiння Богу Живому i істинному! 15 I тому Вiн є Посередник Но­вого Завiту, щоб внаслiдок смерти Його, яка сталася для відкуплення від злочинів, заподіяних за першого завіту, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіця­не. 16 Бо де заповіт, там необхід­но, щоб настала смерть заповітни­ка, 17 бо заповіт дійсний після по­мер­лих: він не /spanмає сили, коли запові­дач живий. 18 Чому і перший завіт був утверджений не без крови.19 Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, узяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та iссопом i окропив як саму книгу, так i весь народ,20 кажучи: це кров завiту, який заповiдав вам Бог. 21 Також окропив кров’ю i скинiю та всi богослужбовi сосуди. 22 Та майже все за законом очищається кров’ю, i без проливання крови не буває прощення.

 

23 Отже, образи небесного повин­нi були очищатися цими, а саме ж небесне – жертвами, кращими вiд цих. 24 Бо Христос увiйшов не в рукотворне святилище, створене за зразком iстинного, але в са­ме небо, щоб постати нинi за нас перед лице Боже, 25 i не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященик входить у святилище щороку з чужою кров’ю;26 iнакше треба було б Йому багаторазово страждати вiд початку свiту; Вiн же один раз, на кiнцi вiкiв, з’явився, щоб знищити грiх жертвою Своєю. 27 I як людям ви­з­начено один раз умерти, а потiм суд, 28 так i Христос, один раз принiсши Себе в жертву, щоб взяти грiхи багатьох, вдруге явиться не для очищення грiха, а для тих, що чекають Його на спасiння.

 

10 Закон, маючи лише тiнь майбутнiх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жерт­вами, якi щороку постiйно прино­сяться, нiколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними. 2 Iнакше їх перестали б приносити, бо тi, що приносять жер­тву, один раз очистившись, не мали б уже нiякої свiдомости грi­хiв. 3 Але жертвами щороку нага­дується про грiхи, 4 бо неможливо, щоб кров телят i козлiв знищувала грiхи. 5 Тому Христос, входячи у свiт, говорить: “Жертви i принесення Ти не захотiв, але тiло приготував Менi. 6 Всеспалення i жер­тви за грiх неугоднi Тобi. 7 Тодi Я сказав: ось, iду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже”. 8 Сказав­ши перше, що нi жертви, анi принесення, нi всеспалення, нi жертви за грiх, – якi приносяться за законом, – Ти не захотiв i не благозволив, 9 потім додав: “Ось iду виконати волю Твою, Боже”. Скасовує перше, щоб настановити дру­ге. 10 За цiєю-то волею ми освяченi одноразовим принесенням тiла Iсуса Христа. 11 I всякий священик щодня стоїть у служiннi та багаторазово приносить однi i тi самi жертви, якi нiколи не можуть знищити грiхiв. 12 Вiн же, принiс­ши одну жертву за грiхи, назавжди сiв праворуч Бога, 13 чекаючи далi, доки вороги Його будуть по­кладенi до пiднiжжя нiг Його. 14 Бо Вiн одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячую­ться. 15 Про це свiдчить нам i Дух Святий, бо сказано:16 “Ось Завiт, який заповiдаю їм пiсля тих днiв, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхнi, i в думках їхнiх напишу їх, 17 i грiхiв їхнiх та беззаконь їхнiх не згадаю бiльше”. 18 А де відпущення їх, там не потрiбне принесення за гріхи.

 

19 Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Iсуса Христа, дорогою новою i живою, 20 яку Вiн знову вiдкрив нам через завiсу, тобто плоть Свою, 21 i маючивеликого Священика над домом Божим, 22 приступаймо з щирим серцем, з повною вiрою, кропленням очис­тивши серце вiд порочної совiсти та обмивши тiло водою чистою, 23 будемо триматися сповiдання надiї неухильно, бо вiрний Той, Хто обiцяв; 24 будемо уважними один до одного, заохочуючи до лю­бови й добрих дiл, 25 не будемо за­лишати зiбрання свого, як у деяких є звичай; але умовляти один одного, i тим бiльше, чим бiльше бачите наближення того дня.

 

26 Бо коли ми, одержавши пi­знання iстини, свавiльно грiшимо, то не зостається бiльше жертви за грiхи, 27 але якесь страшне очiку­вання суду й лютости вогню, гото­вого пожерти противникiв.28 Як­що той, хто зрiкся закону Мойсеєвого, при двох чи трьох свiдках, без милосердякарається смертю, 29 то наскiльки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого i не шанує як святиню Кров завiту, якою освячений, i Духа благодатi ображає? 30 Ми знаємо Того, Хто сказав: “У Мене помста, Я вiдплачу, – говорить Господь”. I ще: “Господь буде судити народ Свiй”. 31 Страшно впасти в руки Бога Живого!

 

32 Згадайте попереднi днi вашi, коли ви, бувши просвiченi, витримали великий подвиг страждань, 33 то самi серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для iнших, то подiляючи участь iнших, якi були в такому ж станi; 34 бо ви й моїм кайданам спiвстраждали‚ i розграбування майна вашого прийня­ли з радiстю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще i неминуще. 35 Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода. 36 Терпiння потрiбне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обiцяне. 37 Бо ще “неба­гато, зовсiм небагато‚ i Грядущий прийде i не забариться”. 38 “Праведний вiрою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя”. 39 Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, алестоїмо у вiрi на спасiння душi.

 

11 Вiра ж є здiйснення очiку­ваного i впевненiсть у невидимому. 2 Через неї були засвiд­ченi древнi. 3 Вiрою пiзнаємо, що вiки створенi Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме‚ 4 вiрою Авель принiс Боговi жерт­ву кращу, нiж Каїн, нею дiстав свiдчення, що вiн праведний, як засвiдчив Бог про дари його; нею вiн i після смерти ще говорить. 5 Вiрою Енох переселений був так, що не бачив смерти; i не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення вiн мав свiдчення, що догодив Богу. 6 А без вiри догодити Боговi неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вiрував, що Вiн є, i тим, хто шукає Його, дає винагороду. 7 Вiрою Hой, дiстав­ши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив вiн увесь свiт i зробив­ся спадкоємцем праведности через вiру. 8 Вiрою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, i пiшов, не знаючи, куди йде. 9 Вiрою жив вiн на землi обiтованiй, як на чужiй, i жив у наметах з Iсааком та Яковом, спiвспадкоємцями тiєї ж обiтницi; 10 бо вiн чекав мiста, що має основу, художником i будiв­ничим якого є Бог. 11 Вiрою i сама Сарра‚ неплiдна‚ одержала силу прийняти сiм’я i, незважаючи на вiк, народила, бо знала, що вiрний Той, Хто обiцяв.12 I тому вiд одного, i до того ж омертвiлого, народилось так багато, як багато зiрок на небi i як незлiченний пiсок на морському березi.

 

13 Усi цi померли у вiрi, не одер­жавши обiтниць, а тiльки здалеку бачили їх i радiли та говорили про себе, що вони подорожні й пришельцi на землi; 14 бо тi, якi говорять так, показують, що вони шукають батьківщини. 15 I коли б вони в думках мали ту батьківщину, з якої вийшли, то мали б час повернутися; 16 але вони прагнули кращого, тобто небесного; тому i Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнiм Богом; бо Вiн приготував їм мiсто.

 

17 Вiрою Авраам, будучи випробуваним, принiс у жертву Iсаака, i, маючи обiтницю, принiс єдинородного, 18 про якого було сказано: “В Iсааковi назветься тобi с`iм’я”. 19 Бо вiн думав, що Бог має силу i з мертвих воскресити, тому i одержав його як передвiстя. 20 Вiрою в майбутнє Iсаак поблагословив Якова та Iсава. 21 Вiрою Якiв, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового i поклонився на верх жезла свого. 22 Вi­рою Йосиф, при кончинi, нагадував про вихiд синiв Ізраїлевих i про кістки свої заповiдав. 23 Вiрою по народженнi Мойсея батьки ховали його три мiсяцi, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, i не злякалися царського повелiн­ня.24 Вiрою Мойсей, досягнувши вiку, вiдмовився називатися сином дочки фараонової 25 i захотiв краще страждати з народом Божим, нiж мати тимчасову грiхов­ну насолоду, 26 i ганьбу Христову вважав бiльшим для себе багатством, нiж єгипетськi скарби; бо вiн дивився на нагороду.27 Вiрою залишив вiн Єгипет, не побоявшись царського гнiву, бо вiн, мовби бачачи Hевидимого, був твердий. 28 Вiрою вiн справив Пасху та пролиття крови, щоб винищувач первiсткiв не торкнувся їх. 29 Вiрою перейшли вони Червоне море, як по сушi, на що спокусив­шись, єгиптяни потопилися. 30 Вi­рою впали єрихонськi стiни пiсля семиденного обходження.31 Вiрою Раав‚ блудниця, з миром прийняв­ши пiдглядячiв (та повiвши їх iн­шою дорогою), не загинула з не­вiрними. 32 I що ще скажу? Hе вистачить менi часу, щоб розпо­вiсти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Iєффая, про Давида, Самуїла та (iнших) пророкiв, 33 якi вiрою перемагали царства, творили правду, одержували обiтницi, затуляли пащi левiв, 34 гасили силу вогню i уникали вiстря меча, змiцнювалися вiд немочi, були сильнi на вiйнi, проганяли полки чужинцiв; 35 жiнки одержували померлих своїх воскреслими; iншi ж замученi були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресiння; 36 iншi зазнали наруги та ран, а також кайданiв i в’язниць, 37 були побитi камiнням, перепилюванi, зазнавали катування, помирали вiд меча, тинялися в овечих i козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; 38 тi, яких увесь свiт не був достойний, блукали по пустелях i горах, по печерах та ущелинах землi. 39 I всi цi, засвiдченi у вiрi, не одержали обiцяного, 40 тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досяг­ли досконалости.

 

12 Тому i ми, маючи довкола себе таку хмару свiдкiв, скиньмо з себе всякий тягар i грiх, який нас обплутує‚ i з терпiнням підемо на подвиг‚ який чекає на нас, 2 дивлячись на Начальника i Виконавця вiри Iсуса, Який за­мiсть радости, яка Йому належала, витерпiв хрест, зневаживши посоромлення, i сiв праворуч престолу Божого. 3 Подумайте про Того, Хто перетерпiв таку над Со­бою наругу вiд грiшникiв, щоб вам не знемогтися i не ослабнути душами вашими. 4 Ви ще не до крови стояли, проти грiха змагаючись, 5 i забули втiшення, яке пропонується вам, як синам: “Сину мiй, не нехтуй покаранням Господнiм i не сумуй, коли вiн викриває тебе, 6 бо Господь, кого любить, того ка­рає; б’є кожного сина, якого приймає”. 7 Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як iз синами. Бо хiба є який син, якого не карав би батько? 8 Коли залишаєтеся без покарання, для всiх загального, то ви дiти незаконнi, а не сини.9 До того ж коли ми, будучи каранi плотськими батька­ми нашими, боялися їх, то чи не значно бiльше повиннi покоритись Отцевi духiв, щоб жити? 10 Тi карали нас, як знали, на небагато днiв; а Цей – на користь, щоб нам мати участь у святостi Його. 11 Кожна кара здається спочатку не радiстю, а смутком, але потiм навченим через неї дає мирний плiд праведности. 12 Отже, змiц­нiть опущенi руки та ослабленi ко­лiна 13 i ходiть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося. 14 Нама­гай­теся мати мир з усiма i свя­тiсть, без якої нiхто не побачить Господа. 15 Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гiр­кий корiнь, що вирiс, не завдав шкоди i щоб ним багато хто не осквернився; 16 щоб не було мiж вами якого блудника або нечестив­ця, який би, як Iсав, за одну лише їжу вiдмовився вiд свого первородства. 17 Бо ви знаєте, що пiсля того вiн, бажаючи успадкувати благословення, був вiдки­нутий: не знайшов можливости для покаяння‚ хоча зі сльозами шукав його.

 

18 Ви приступили не до гори, вiд­­чутної на дотик‚ i не до палючого вогню, не до темряви i мороку та бурi, 19 не до звуку сурми й голосу слiв, що тi, якi чули його‚ просили‚ щоб бiльше не мовилося слово до них, 20 бо вони не мог­ли стерпiти того, що було заповi­дано: “Якщо i звiр доторкнеться до гори, буде побитий камiнням або уражений стрiлою”; 21 i таке жахливе було це видiння, що i Мойсей сказав: “Я настрашений і тремчу”. 22 Але ви приступили до гори Сиону i до мiста Бога Жи­вого, до Єрусалима небес­ного i до безлiчi ангелiв, 23 до тор­жества собору й Церкви первород­них, на небесах написаних, i до Суддi всiх – Бога, i до ду­хiв правед­никiв досконалих;24 i до Посередни­ка Завiту Нового Iсуса, та до крови кроплення, яка говорить краще, нiж Авелева. 25 Глядіть‚ отже‚ не зре­чіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари во­ни‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим бiльше не уникнемо ми, якщо вiд­вернемось вiд Того, Хто говорить з небес, 26 голос Якого тодi похитнув землю, нинi ж обiцяє‚ го­ворячи: “Ще раз потрясу не тiльки землю, але й небо”. 27 Оте “ще раз” означає за­­мiну похитну­того, як створеного, щоб перебувало непохитне. 28 От­же, ми, приймаючи царство непо­хит­не, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Бого­вi з побожнiстю i страхом,29 тому що Бог наш – вогонь‚ що поїдає.

 

13 Братолюбнiсть нехай перебуває мiж вами. 2 Гостинности не забувайте, бо через неї деякi, не знаючи, гостинно при­йняли ангелiв. 3 Пам’ятайте в’яз­нiв, нiби i ви з ними були в кайда­нах, i тих‚ хто страждає, бо й самi знаходитесь у тiлi.

 

4 Шлюб у всiх нехай буде чесний i ложе непорочне; блудникiв i перелюбникiв судить Бог.5 Майте вдачу не срiблолюбну, задовольняючись тим, що є. Бо Сам сказав: “Hе залишу тебе i не покину тебе”, 6 тож ми смiливо говоримо: “Господь менi помiчник, i не злякаюся: що зробить менi людина?”

 

7 Пам’ятайте наставникiв ваших, якi проповiдували вам слово Боже, i, дивлячись на кончину життя їхнього, наслiдуйте вiру їхню. 8 Iсус Христос учора й сьогоднi i навiки Той же. 9 Ученнями рiзними й чужими не захоплю­йтесь; бо добре благодаттю змiц­нювати серця, а не їжею, вiд якої не одержали користи тi, що зай­малися нею. 10 Ми маємо жертовник, вiд якого не мають права споживати тi, що служать скинiї. 11 Тому що тiла тварин, кров яких для очищення грiха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором, – 12 то і Iсус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою.

 

13 Отже, вийдемо до Hього за табір, несучи Його наругу; 14 бо не маємо тут постiйного мiста, але шукаємо майбутнього. 15 Отже, бу­демо через Hього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плiд уст, що прославляють iм’я Його. 16 Hе забувайте також добродiйности i спiлкування, бо такi жертви благоугоднi Богу.

 

17 Слухайте наставникiв ваших i будьте покiрнi, бо вони постiйно дбають про душi вашi, як ті‚ що зобов’язанi дати звiт; щоб вони ро­били це з радiстю, а не зiтхаю­чи, бо це для вас не корисно.

 

18 Молiться за нас, бо ми певнi, що маємо добру совiсть, тому що в усьому бажаємо поводитися чес­но. 19 Особливо ж прошу робити це, щоб я скорiше був повернений вам. 20 Бог же миру, Який пiдняв iз мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завiту вiчного, Господа нашого Iсуса Христа, 21 нехай вдосконалить вас у всякому доброму дiлi, на виконання волi Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Iсуса Христа: Йому слава на вiки вiків! Амiнь.

 

22 Прошу ж вас, браття, при­ймiть це слово повчання; я ж неба­гато i написав вам. 23 Знайте, що брат наш Тимофiй визволений, i я разом iз ним (якщо вiн скоро прийде) побачу вас.

 

24 Вiтайте всiх наставникiв ваших i всiх святих. Вiтають вас ті‚ що в Італiї.

 

25 Благодать з усiма вами. Амiнь.