Вся наша християнська релігія основується на трьох головних чеснотах, як пише св. апостол Павло: «Нині діють оці три: віра, надія, любов» (1 Кор. 13, 13). Ці три чесноти настільки тісно пов`язані між собою, що стають нерозлучними. Вони робляться досконалими і угодними Богові тоді, коли діють разом.
ПРО ВІРУ
«Без віри не можна догодити Богові, і кожному, хто приходить до Бога, треба вірувати, що Він є і тим, що шукають Його, дає нагороду» (Євр. 11, 6).
«Віра — це основа того, на що надіємось. Повність того, чого не бачимо» (Євр. 11, 1).
«Бо як тіло без душі мертве, так і віра без діл (любові) мертва» (Як. 2, 26).
Що значить вірувати?
То значить: мати повну упевненість в існуванні Бога і в правдивості богооб`явлених істин, записаних у книгах Святого Письма.
Ми віруємо в Бога тому, що Бог є Абсолютна Істина.
В Ньому немає неправди (Пс. 91, 16). Він праведний (1 їв. 2, 29; 3, 7). Дух (Божий) - Істина (1 Ів. 5, 6).
Тому то все, що об`явлено нам Богом через пророків і що об`явлено Сином Божим та записано в Євангелії — це безумовна Істина, і ми приймаємо її безумовно.
Чому необхідно вірувати в Бога?
Тому, що без віри неможливо догодити Богові (Євр. 11, 6). Сам Господь наш Ісус Христос заповідає нам віру, як єдину умову, при якій можливе здійснення того, чого просимо в молитві:
«Коли стоїте й молитесь, віруйте, що одержите, і буде вам... майте віру Божу» (Мр. 11, 22, 24-25).
При кожному уздоровленні хворих і калік Господь вимагав віри. Наприклад:
Каже Він капернаумському сотникові: «... іди, і як увірував, так нехай буде тобі» (Мт. 8, 13).
Кровоточивій: «будь бадьора, дочко, віра твоя спасла тебе» (Мт. 9, 22).
Двом сліпцям: «Чи віруєте ви, що Я можу зцілити вас?» Вони кажуть: «Так, Господи». Христос доторкнувся до очей їх і каже: «По вірі вашій нехай буде вам» (Мт. 9, 29).
Чому так? Що за сила віри?
Віра з любов`ю нерозлучні. Коли ми віримо кому, то стаємо з ним одно. Діти вірять своїм батькам і стають з ними одно. Вірні друзі вірять один одному, і тому вони — одно: те саме люблять, те саме діють. Отже, віра нас об`єднує в одно, наче зливає докупи. А тим більше — віра в Бога.
Чим сильніше й глибше віруємо, тим більше любимо, тим більше наближаємося до Бога, а тим самим робимося кращими. Через віру ми стаємо одне з Богом, як рідні діти з батьками.
Без віри ж неможливо ні служити Богові, ні молитися, бо молитва без віри — то порожні слова.
ПРО НАДІЮ ХРИСТИЯНСЬКУ
Надія християнська — то заспокоєння серця в Бозі з певністю, що Він безперестанно турбується про нас і наше спасіння, дасть нам усе необхідне до життя і обітоване блаженство, якщо ми будемо виконувати заповіді Його.
«Господь Ісус Христос — надія наша» (основа нашої надії). (1 Тим. 1,1).
«Цілком покладайтеся на подану нам благодать явленням Ісуса Христа» (1 Петр. 1, 13).
Надія християнська полягає в тому, що істинний християнин не надіється на свою силу, або мудрість чи багатство, і не на сильних віку цього, а на Бога, що підводить мертвих (2 Кор. 1, 9).
Па чому основується християнська надія?
На Божих обітуваннях. Як сказав Господь:
«Чи забуде мати грудне дитя своє, щоб не жаліти його? Але коли б і забула, то Я людей Своїх не забуду» (Іс. 49, 15).
Бог є творець і Отець наш, ми ж Його творіння й діти, хоч і прогнівили Його. Але Христос Господь, прийнявши на Себе наше тіло, взяв і наші гріхи і викупив нас Своєю Кров`ю, загладив нашу вину перед Богом і знову дав нам право дітьми Божими бути (їв. 1, 12) і, як синам і дочкам, дав право кликати до Бога: «Авва, Отче» (Гал. 4, 6).
Отже, ми не раби у Бога, а сини й дочки, наслідни-ки ласки Божої через Ісуса Христа (Гал. 4, 7).
Христос виразно навчає нас надіятися на Бога. Наприклад:
«Не турбуйтеся душею вашою, що вам їсти, що пити або в що одягатися... Бо знає Отець ваш Небесний (раніше, ніж ви попросите), що все те потрібне вам» (Мт. 6, 25, 32).
Примітка: Цих слів не треба розуміти так, що можна скласти руки і чекати поки Бог дасть. Така надія гріховна і невгодна Богові. Господь Сам сказав: «Всякий, хтотрудиться, заслуговує на нагороду свою» (Лк. 10, 7).
Що основується на християнській надії?
1. Молитва. Бо нащо б і молитися, коли б не було
надії, що Господь задовольнить те, чого просимо? А Він
сказав: «Коли чого попросите у Отця в ім`я Моє, Я за
довольню, щоб прославився Отець у Сині» (їв. 14, 13).
надії, що Господь задовольнить те, чого просимо? А Він
сказав: «Коли чого попросите у Отця в ім`я Моє, Я за
довольню, щоб прославився Отець у Сині» (їв. 14, 13).
2. Учення про небесне блаженство і слідування за
тим ученням.
тим ученням.
ПРО ЛЮБОВ ХРИСТИЯНСЬКУ
Християнська любов — це прив`язаність нашого серця до Бога. Це чуття, яке невидимими нитками зв`язує нас з Богом невимовним чуттям душі і серця до ревності. Через любов ми стаємо одно з Богом, так що коли хтось зневажає Бога, то він страшними болями проймає наше серце і най-ніжніші почуття душі.
Така любов буває лише тоді, коли ми всією душею віруємо в Бога, бо без віри любити не можна. Віра тоді корисна, коли вона об`єднується з любов`ю до Бога та ближніх і виявлена добрими ділами.
Кажуть апостоли:
«Яка користь, брати мої, коли хто каже, що має віру, а діл (добрих) не має? Чи ж може (така) віра спасти його?.. Бо як тіло без душі мертве, так і віра без (добрих) діл мертва» (Як. 2, 14, 26, 20).
«Ти віруєш, що Бог один. Добре робиш. Біси також вірують і тремтять, (а яка користь?) (Як. 2, 19).
«Хто не любить брата свого (ближнього), той перебуває у смерті» (1 їв. З, 14).
«Без віри неможливо догодити Богові, і кожному, хто приходить до Бога, треба вірувати, що Він є і тим, що шукають Його, дає нагороду» (Євр. 11, 6).
Так і любов: якщо вона не виявляє себе добрими ділами, вона не є правдива:
«... бо хто любить Мене, той заповіді Мої виконує» (їв. 14, 21).
«Це є любов Божа, щоб ми заповіді Його виконували» (1 їв. 5, 3).
«Не любім словом або язиком, а ділом та Істиною» (1 їв. З, 18).
Звідси бачимо, що неможливо спастися лише одними добрими ділами, не маючи віри в Бога. Бо людина, яка не вірить, не може любити Бога і не може нічого доброго зробити для Нього. Всі її «добрі діла» робляться з розрахунком на людську славу або задля власних вигід.
Люди мають природну любов до своїх батьків, дітей, рідних, до свого народу. Така любов побуджує їх піклуватися за них.
Але є й вища любов до людей — ради Господа. Вона базується на тому розумінні, що кожна людина є творіння
Боже, що вона викуплена Дорогоцінною Кров`ю Христа Спаси те ля, що людина має душу, призначену до вічного життя, що кожна людина — це наш брат чи сестра, особливо єдиновірні.
Кожний і кожна з нас повинні любити і шанувати також і себе самих, бо тіло наше — це храм Духа Святого. Ми сини і дочки Божі. Ми маємо в собі душу, яку вдихнув у нас Сам Бог. В цьому Духові є образ і подоба Бога, розуміння високих моральних чеснот: краси, справедливості, любові до Бога, ближнього, свободи волі.
