В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Коли до наших домівок завітає свято Нового року, у втомленому серці народжуються надії і споді­вання на краще майбуття. Усі ми підсвідомо прагнемо бути щасливими. І так з року в рік. Але рік минає, і надії лишаються надіями, а декого спіткає те, чого вони й не чекали. І все-таки спрагле серце чекає від життя щастя, вірить і покладає на нього надії, особливо у дні Нового року. І тільки минулий досвід примушує нас повертатися до дійсності і запитувати себе: де ж це краще життя, і в чому полягає справжнє щастя? Де те щастя, яким мають рівно володіти всі люди, незалежно від їх соціального стану, добробуту, здоров’я та інших зовнішніх ознак буття?

На це вічне питання людини відповідає блаженний Августин – отець святої Церкви ІV століття. Прийнявши Таїнство Хрещення і бачачи, як гірко, зі слізьми на очах, молилася його мати за нього, він сказав: “Я знайшов справжнє щастя, – воно в Богові, Який створив мене. І тепер я молюсь: “Господи, Ти створив людину, подарував їй душу, як образ Свого Духа, дав розум, щоб пізнати Тебе, серце – щоб любити, волю – щоб виконувати Твої закони. Я бажаю пізнати Тебе; я хочу любити і виконувати Твої зако­ни, дотримуватися Твоїх заповідей і через це досягнути щастя. Я прямую до Тебе і довіряю себе Твоєму Промислу. Увійди ж у мене, Господи!”

Ось якого щастя нам, православним людям, треба прагнути. Володіючи ним, ми постійно і нерозлучно будемо з Христом Спасителем. Сам Христос буде для нас миром і втіхою, радістю, багатством і славою. В труднощах Він буде наставляти і напоумляти нас; у малодушності – підбадьорювати, в недугах і хворобах – зціляти, в скорботах – утішати. Тоді Він вселиться в нашу душу і буде панувати в ній. І чи може християнин, живучи з Христом, бути нещасливим? Звичайно, ні!

Що ми спостерігаємо сьогодні в нашому житті? Люди нібито повертаються обличчям до Бога, пропо­відують Христа, а правдивого щастя не відчувають.

Скільки молоді прийшло зараз до Церкви, залишивши розпусне життя, пройшовши через окультизм, східну філософію, через йогу. Ці бісівські пізнання колишні атеїсти принесли з собою в Церкву. Не звільнившись від неправдивої духовності, вони починають винаходити на християнському ґрунті нові, до цього часу не знані вірування, де на рівних правах уживаються істина і неправда. За словами апостола Петра: “Краще було б їм не пізнати дороги правди, ніж, пізнавши її, повернутися назад” (2 Пет. 2, 21).

Одним із видів богоборства в наш час є перекручення істинного христи­янства і заміна його неправдивим. Євангеліє Христове, яке відоме нині майже всім, часто стає об’єктом переосмислювання і перекручування. Був час, коли віруючі не мали Біблії, а священство мовчало, бо було зв’язане неглас­ною забороною від володарів світу цього. Але і тоді не було такого безконечного викривлення духу і букви Святого Письма. Зараз, коли Біблію стало легше придбати, ніж хліб насущний, служителі сатани, присвоївши собі ім’я християн, спрямовують на людей з екранів телевізорів і на стадіонах потік лжевчень. Вони проповідують віроломство під виглядом віри, антихриста під іменем Христа. Прикриваючи брехню правдоподібністю, непрошені проповідники хитрістю намагаються викоренити з людських душ православну віру. Збуваються слова Христа Спасителя: “... Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?” (Лк. 18, 8).

Тепер відкривається багато храмів, споруджуються нові. Цьому потрібно було б радіти. Але не слід поспішати. Часто це тільки видимість, а в душах тих, хто прийняв Святе Хрещення і називає себе християнином, немає ні християнського духу, ні любові, ні Духу Божого. Вони не прихо­дять до храмів молитися Богу і вдома не моляться. В їхніх душах панує дух віку цього. Духи-спокусники проникли і в церковне середовище. Священнослужителі, народ церковний, опускаються до такого стану, що вже не можуть називатися духовними людьми, бо з’єдналися з духом віку цього і втратили духовність. Бог не чує молитви таких священ­нослужителів, а диявол творить через спокушених ним свої злі діла.

Якщо в перші віки християнства Бог попереджав людей, що “в останні часи відступлять деякі від віри, прислухаючись до духів-спокусників і до вчень бісівських”, то в наш час люди все більше і більше відкидають добро і обирають зло, і через це стають співучасниками темної сили в боротьбі з Богом.

Як жити нам на цій Землі, що збожеволіла від зла? Святитель Ігнатій каже, що ті, хто дійсно будуть служити Богу, не відкриватимуть себе людям і не будуть здійснювати серед них чудес. Вони підуть шляхом творення добрих справ, з’єднаних зі смиренням. Такі люди стануть у Царстві Небесному більшими від отців, які прославилися чудесами.

Це надзвичайно важлива настанова для нас. Бережіться показної доброчесності, стережіться усього того, що позбавлено смирення і викликає марнославство! Там, де немає смирення, там не можна догодити Богу.

Не слід думати, що справжнє служіння Богу вимагає великих подвигів. Часто люди, нездатні на великі подвиги, і в дрібницях життя не намагаються бути вірними заповідям Божим. Вони помилково думають, що дрібними ділами не можна догодити Богу і ввійти до Царства Небесного. А між тим саме у дрібницях життя виявляється духовність людини. Проста жертовна людська любов робить дорогоцін­­ним усяке слово, всякий жест, усяку сльо­зу, всяку посмішку і всякий погляд людини. Велике благо дарував людям Бог, тому що вони можуть прищепитися до стовбура вічного древа життя через зовсім незначний паросток – добрий вчинок. До дикорослої яблуньки зовсім не треба прищеплювати цілий стовбур гарної яблуні. Для цього до­сить узяти маленький живець і прищепити його до однієї з гілок дички. Те ж саме відбудеться і в духовному житті. Невеличка добра справа може мати величезне значення.

Маленькі добрі діла більш необхідні, ніж великі. Без великого добра люди можуть жити, а без малих щоденних справ жити не можуть. Людство гине не через відсутність великого добра, а через нестачу саме малих, але багатьох добрих вчинків.

Кожна людина живе за притаманними їй звичками. Звикла людина до зла – отже і вважає його своїм нормальним станом, а добро здається їй чимось неприродним і для неї непосильним. Якщо ж людина звикла до доб­ра, то вже робить його не тому, що так треба робити, а тому, що не може не робити, як не може людина не дихати, а птах не літати.

Добра людина приносить втіху перш за все самій собі. І це зовсім не егоїзм, як дехто несправедливо твердить. Безкорисливе добро саме по собі несе ду­ховну радість тому, хто його робить. Не можна не радіти, вийшовши з по­хмурого підземелля до світла, до чистої зелені, до пахучих квітів. Радість добра, радість Царства Божого – це єдина неегоїстична радість. І в цій радості людина буде врятована від зла, буде вічно жити з Богом.

Людина, яка не пізнала доброчесності, вважає її даремною, нікому не потрібною. Буває стан уявного спокою, з якого важко вийти людині. Як з утроби матері важко народитися дитині на світ, так буває важ­ко звільнитися людині від брудних почуттів і думок, спрямованих лише на досягнення егоїстичних цілей і не зв’язаних з турботою про іншу людину, від якої не очікується яка-небудь користь.

Як маленьке добро приносить людині велику користь, так дрібне зло – надзвичайно шкідливе. Наприклад, потрапила порошинка в наше око – око вже нічого не бачить, і другим оком у цей час боляче дивитись. Дрібне зло, що потрапило, як порошинка, в душу людини, виводить її з ритму життя. Дріб’язкове діло – вийняти порошину зі свого ока або з ока ближнього, але це добро, без якого неможливо жити.

Через дрібне діло, яке легко здійснюється, людина постійно звикає до доброчесності і починає служити їй від серця і щиро, і таким шляхом входить в атмосферу добра, яке пускає глибоке коріння у духов­ному житті людини.

Можете, якщо треба, гніватися у яких-небудь важливих, особливих ви­падках, але не гнівайтеся з дрі­б’язкових причин “на брата свого даремно” (Мф. 5, 22). Не кажіть у повсякденному житті неправди ближньо­му своєму. Можливо, це дрібниця або щось незначне, але спробуйте так робити і ви побачите, що з цього буде велика користь. Залиште в стороні всі загальні міркування: можна чи не можна вбивати мільйони людей – жінок, дітей і старих; спробуйте проявити свою моральність у дрібницях: не вби­вай­те особистості вашого ближнього, ні словом, ні натя­ком, ні жестом. Якщо вам тяжко відвідувати богослужіння, важко молитися вранці й увечері, тоді прочитайте молитву Господню “Отче наш” і вникніть у її зміст. Зробіть це вдома ранком, а якщо не можете вдома, то хоча б, коли їдете на роботу, і думки ваші вільні від житейських турбот. І хай слова цієї корисної молитви знайдуть відгук у вашому серці. А лягаючи спати, перехрестіться і від усього серця віддайте себе в руки Небесного Отця. Це легко зробити. Люди! Оточіть себе добрими ділами, чистими почуттями, правдивими словами. Залиште велике і важке для сильних духом, і Господь, Який приймає добрі діла і цінує навіть наміри, дарує вам справжнє щастя і духовну радість у найважчих життєвих обставинах.

Отож співаймо, браття і сестри, гімн повсякденним добрим ділам! Амінь!