В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Одного разу один законник, випробовуючи Гос-
           пода нашого Ісуса Христа, встав і сказав: “Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?” (Лк. 10, 25).

На це запитання Господь Ісус Христос від­повів законникові притчею про милосердного самарянина, яку ми сьогодні чули в євангельському читанні. Самовіддане служіння ближньому – ось шлях до успадкування вічного життя.

А що ж таке являє собою це вічне життя?

Питання про вічне життя хвилювало не тільки законника. Упродовж усієї історії людство завжди хвилювало і не перестає хви­лювати одне і те ж питання: питання життя і смерті.

Чого варте це життя і його дари: і безтурботне дитинство, і творчий порив юності, і благословенне сімейне щастя, і захоп­лення й радості любові, і героїчний подвиг, – якщо все минає, якщо все підлягає смерті і знищенню, якщо все зникає, не лишаючи іноді навіть сліду? Який сенс життя, якщо ми невтримно несемося в безодню смерті, і цей рух зупинити неможливо? І боляче так у грудях, коли подумаєш, що все минає і не залишає сліду.

Найвидатніший мислитель древності Геракліт повчав, що все тече... І хоч він часто з захопленням казав про велич життя ці­лого, яке існує за рахунок смерті частин, проте його не задоволь­няв нескінченний потік життя за рахунок смерті окремих людських особистостей.

З точки зору законів природи нашого світу, кінцем всього індивідуального є смерть. Можна говорити про вічне життя світу і людства, але ж воно виткане зі смертей окремих істот. Коли вмирають дорогі моєму серцю люди, загальне життя, невиразно холодне і чуже, не може служити ні втіхою, ні заміною.

Християнське благовістя не має ніякого відношення до без­відрадних філософських побудов і теорій. Воно є свідченням про факти, одним з яких є пришестя у світ Вічного Життя: “Про те,.. що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і чого торкалися руки наші” (1 Ін. 1,1), – пише євангеліст Іоан Богослов, – і це було Вічне Життя. Пришестя у світ Вічного Життя є основною темою 4-х Євангелій.

“Господи, відійди від мене: я – грішний чоловік!” – викликує апостол Петро, охоплений страхом і благоговійним трепетом після чудесного лову риби. “Господи! Я недостойний, щоб Ти ввійшов у дім мій, але скажи тільки слово, і одужає слуга мій”, – каже сот­ник, що увірував у Христа. Закхей з радістю зустрічає Його на порозі свого дому: “Ось, половину добра мого я роздам бідним, і якщо я кого скривдив, поверну вчетверо”. Почуттям приходу в світ чогось незвичайного пройняті всі євангельські оповідання.

Однак цього було не досить. Правда і Сила Божа, що явились на землі, перед лицем смерті і тління здавалися засудженими на поразку. Адже перед лицем смерті світ залишається у злі і тлінні. Тому апостоли розчарувались і втекли, коли Ісуса Христа взяли і повели на суд. Лише Іоан за­лишився біля підніжжя хреста разом з Божою Матір’ю. А потім апос­толи сиділи, зачинившись,– “двері дому, де зібралися ученики Його, були замкнені з остраху перед юдеями” (Ін. 20, 19). Ось як, з людської точки зору, могла б скінчитися драма Великого Праведника з Галилеї. І тоді не було б ні Євангелія, ні християнства.

Євангеліє – це проповідь про воскресіння. Апостоли ідуть і проповідують, що Христос воскрес з мертвих. “Його (Ісуса) визначеного радою і передба­ченням Божим виданого, ви взяли і, пригвоздивши руками беззаконних, убили; але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті... чого всі ми свідки”, так каже апостол Петро в своїй першій проповіді до народу (Діян. 2, 23-24, 32). Вони свідки воскресіння і не можуть про це мовчати, бо покликані свідчити про нього. “Життя явилось, і ми ба­чили, і свідчимо, і зві­щаємо вам це Вічне Життя, Яке було в Отця і явилось нам”, – пише апостол Іоан Богослов (1 Ін. 1, 2). 

Вічне Життя у Христі перемогло силу смерті. В цьому значен­ня Воскресіння Христового.

Апостоли не раз розмовляли з воскреслим Христом. “Їли й пили з Ним після воскресіння Його з мертвих”, – каже апостол Петро в домі Корнилія сотника (Діян.10, 41). Воскреслий Христос дає їм відчути Себе, показує їм Свої руки і ноги (Лк. 24, 39-40), дозволяє Фомі вкласти руку у Свої рани. Його впізнають не відразу – так, ученики в Еммаусі Його упізнали в переломленні хліба, а потім Він стає невидимим. Мир і радість наповнюють серця апостолів. Це вже про­міння іншої дійсності. В явленнях воскреслого Христа відкриваєть­ся нове життя. Воскресіння Христове є початком перетворення світу. Тут поворотний пункт в історії людства, в історії релігійної свідо­мості. Тут перемога життя над смертю, початок і запорука нашого спасіння.

Через Воскресіння Христове спасаються від смерті всі і кожна людина зокрема. Воно дає глибокий сенс існуванню людини на землі, зміцнює нашу надію на вічне життя, зародок якого ми переховуємо в глибинах свого серця. Воскресіння Христове – початок загального воскресіння. В нашій свідомості вічне життя виправдовує існування на землі любимої людини; незамінні для нас риси любимого обличчя; незабутні спогади дитинства; перший порив юності служити правді; сімейне щастя; поля і луки, гори і долини України; і батьківський дім; і всі ті неповторні рисочки жит­тя; і всі зовнішні досягнення людської творчості; і подвиг героїз­му; і боротьбу зі злом; і шукання правди. Все це тісно пов’язане з виправданням існування кожної людини, хай і грішної, але Богом створеної, яка являє собою величезну цінність.

Воскресіння означає, що все стане іншим, просвітленим і змі­неним. Тіло наше теж повинно змінитися за образом Тіла Христа. Ми не знаємо, як це буде, але покірливо схиляємося перед таємницею прийдешнього, коли “Бог буде в усьому все” (Див.: 1 Кор. 15, 28).

Вічне життя з Христом для всіх нас починається тут, на землі. Щоб осягнути його, ми повинні виявляти любов до Христа у повсяк­часному добродіянні; а ми чудово знаємо, що любов до Христа ми можемо засвідчити тільки своєю любов’ю до ближнього, чого й навчає нас Христос у притчі про милосердного самарянина.

Амінь!