В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Природа людського буття є такою, що кожна лю-
          дина, перемагаючи в собi зло, цiєю власною перемогою наносить поразку всесвiтньому злу, таку значиму, що її наслiдки благотворно вiддзеркалю­ються на долях всього свiту. Всесвiтнє зло, що є переможене в окремiй особi, безконечно перевищує власне зло однiєї людини.

Навiть один святий має неоцiненне, вагоме значення для всього свiту. Самим фактом свого iс­нування, хоч, можливо, й невiдомого людям, але вiдомого Богу, святi приносять на землю та людству велике Боже благословення. Святий Варсоно­фiй свiдчить, що у свiй час молитва трьох мужiв утримувала свiт вiд катастрофи. Заради невiдомих свiту святих змiнюється течiя все­свiтнiх подiй. Кожен святий має всесвiтнє значення, оскiльки вiн своїм життям виходить за ме­жi земної iсторiї у свiт вiчностi.

Святi – сiль землi. Вони – сенс буття. Заради них збе­рi­гається i сама земля. Коли земля пере­­­­­­­­­стане народжувати святих, тодi зникне сила, що утримує свiт вiд катастрофи.

Просячи i молячи Господа, Авраам запитав, чи помилує Вiн Содом i Гоморру заради десяти праведникiв. Господь вiдповiв: “Не знищу й ради десятьох!” (Бут.18, 32).

Святий старець Афонський Силуан говорить: “Ось думаю, що Господь зберiгає свiт через цих святих людей, бо вони приємнi Богу, i Бог завжди слухає Своїх смиренних рабiв, i всiм нам завжди буває добре за їх молитвами... Свiт стоїть молитвою, а коли молитва послабне, тодi свiт загине... Ти можеш зауважити, що тепер немає таких ченців, якi молилися б за весь свiт; а я тобi скажу, що коли не буде на землi молiльникiв, то свiт скiнчиться, пiдуть великi бiди; i вони є вже тепер”.

Бiльшiсть людей не розумiє зв’язку між релiгiйним життям, внутрiшньою духовною боротьбою зi злом кожної окремої людини і вiчним Божественним буттям. Люди сприймають релiгiйне духовне життя як особисте психологiчне переживання, котре зникає, як тiльки воно зникає в душi подвижника. Насправдi духовне життя святих має вiчне i неперехiдне значення, що вiдбивається на внутрiшньому станi всього свiту.

Старець Силуан сприймав молитву за свiт як вiчне життя, як Божественну дiю в душi людини, як дар благодатi Святого Духа. I доти, доки свiт сприймає цей дар, свiт буде iснувати. А як тiльки на землi не стане серед багатьох людей хоча б окремих носiїв цiєї благодатi, земна iсторiя скiнчиться. I нiяка людська наука i культура не здатнi зупинити цiєї загибелi.

Перебуваючи в борнi зi злом, що має фiзичнi прояви (вбивства, насильства, вiйни тощо), люди удаються до фiзичної сили. В певному розумiннi це потрiбно застосовувати. На шлях фiзичної боротьби зi злом стають навiть християни. В католицькiй Церквi в часи середньовiччя фiзична боротьба зі злом отримала навiть догматичне виправдання, котре не переглянуте й дотепер. Колись це втiлю­валося у формi “священної iнквiзицiї”, тепер вiд­найденi й iншi форми. Але за своєю духовною сут­нiстю фізична боротьба iз злом залишається тiєю ж самою.

У православнiй Церквi – i стародавнiй, i новiй – ­­також вiдомо багато випадкiв фiзичної боротьби зі злом, але це стосувалося окремих iєрархiв i церковних груп. Сама ж Церква не освячувала та не догматизувала цих засобів. Вона завжди наслiду­вала приклад розіп’ятого Христа, Який взяв на Себе грiхи свiту.

В часи гонiнь у колишньому Радянському Союзi Церква вела боротьбу зi злом без застосування фiзичного насильства i перемогла. Зло перемагається тiльки добром. Боротьба силовими засобами призводить лише до замiни одного насильства iншим.

В Євангелiї переконливо наводиться приклад: коли самаряни не захотiли приймати Христа, то апостоли Якiв та Iоан запропонували звести вогонь з неба, щоб знищити їх, але Господь заборонив це, сказавши: “Не знаєте, якого ви духу; бо Син Люд­ський прийшов не губити душi людськi, а спасати”     (Лк. 9, 52-56).

Дорогi браття й сестри! Церква навчає нас молитися про мир у всьому свiтi. Сама лише молитва у поєднаннi з любов’ю може спасти свiт. Ми молимося i за нашу Україну, i за всю Повноту Україн­ської Церкви. I Господь почує нашу молитву, якщо вона виходить зi смиренного серця. Вiн дасть нам бачити Українську Церкву єдиною, адмiнiстративно i канонiчно незалежною вiд Московського Патрiар­хату. Ми в це вiримо i всi надiї покладаємо на Бога. А Вiн не вiдкине нікого, хто звертається по Його допомогу.

Амінь!