В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Ось коли ми прислухалися до голосу Господа і
Спасителя нашого. “Прийдіть до Мене всі...” – закликав Він. І ми, утруджені і обтяжені тяжким життям, прийшли до Нього і стали навколо Його Св. Плащаниці.
Якби можливо було розкрити серця всіх, хто збирається в храмах в цей день, скільки побачили б ми людського горя, зруйнованих життів, надірваних сил, обманутих почуттів; скільки розкрилося б перед нами гріхів, у яких задихається людина; скільки почули б ми скарг на те, що неможливо жити поруч з людьми, які керуються низькими моральними принципами.
Чого ж ми чекаємо від Того, Хто плоттю заснув у гробі? Ми сподіваємося, ми шукаємо того, що обіцяв Господь; ми шукаємо душевного спокою. Але чи знаходимо ми те, чого шукаємо? Так, знаходимо!
Ми відпочиваємо душею, коли разом з апостолом Петром проливаємо сльози і разом з розбійником благаємо: “Пом’яни нас, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!” Ми не сприймаємо ні розумом, ні серцем зрадника Іуду, який за 30 срібників продав свого Вчителя, Друга і Господа. Ми цураємося будь-якої зради і зрадників.
Могутньою є людина, і благородні пориви її душі, але на прикладі апостола Петра, який хвалився, що душу віддасть за Христа, а потім відрікся від Нього, ми бачимо, що не можна покладатися лише на свої сили. Своїм подвигом Господь вчить нас, що не треба шкодувати нічого, навіть самого життя, заради любові до друзів.
Тут, перед Святою Плащаницею, виявляється нікчемність життя за егоїстичними принципами. Огидно згадувати про даремно прожиті роки.
Велич смерті Христа за грішників пробуджує сили душі, які сплять, і людина починає усвідомлювати, що вона ще здатна чинити добро і боротися зі злом.
Біля гробу Господнього ми доходимо висновку, що як серед розбещеного натовпу юдеїв, які кричали: “Розіпни, розіпни Його!” – знайшлися Йосиф з Никодимом, що не побоялися просити у Пилата тіло Ісусове, так і тепер знаходяться серед нас Йосифи і Никодими, які не у гробі, а у своєму серці дадуть притулок не померлому, а вічно живому Господу.
Хіба можливо перелічити все те, чим живуть і чим насичуються наші душі у ці святі дні? Дай Боже, щоб ті помисли і почуття, якими наповнюються наші душі тепер, прокидались у нас за тяжких обставин життя, щоб в них ми бачили духовними очима волю Божу щодо нас і надихалися б розп’яттям і смертю Христа Спасителя на перемогу над злом, бо за стражданням і смертю праведника обов’язково настане воскресіння.
Амінь!