В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

У дні Великого посту, коли Церква закликає нас 
         до покаяння у скоєних гріхах, молитва набуває особливого значення. Надзвичайно важливе місце посідає молитва великого наставника духовного життя св. Єфрема Сиріна.

“Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безнадійності, владолюбства й марнослів’я не дай мені. Дух же доброчесності, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму. Так, Господи Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь”.

Чому ця коротка і проста молитва посідає таке важливе місце у великопостовому богослужінні? Тому, що в ній перераховуються як негативні, так і позитивні дії людини в духовному житті, на яких грішник, який кається, повинен зосередити свою увагу. Преподобний Єфрем Сирін дає нам перелік індивідуальних подвигів. Мета цих подвигів полягає перш за все у звільненні від душевних недуг, що перешкоджають спілкуванню з Богом.

Однією із таких хвороб є лінощі. Вона породжує у нашій душі пасивність до всього і тягне нас “униз”, а не піднімає “вгору”. Бездіяльність постійно приводить нас до думки про неможливість, а тому й небажаність що-небудь змінити. На кожний духовний порив душі вона відповідає: “Для чого?” – і через це ми розтрачуємо духовну енергію на непотріб­не. Бездіяльність – корінь багатьох гріхів. Вона отруює наші духовні сили біля самого їх джерела.

У зневірі і безнадійності вчителі духовного життя бачать найбільшу небезпеку для душі. Людина, яка знаходиться під владою зневіри, бачить навколо себе усе в чорному кольорі. Вона не помічає нічого хорошого і не знаходить виходу з важкого становища. Душа, що впала у зневіру, підпадає під владу диявола. Прикладом може бути Іуда після зради ним Христа. Зневіра привела його до самогубства. У наш час здійснюється багато самогубств. І це все через те, що люди потрапляють у силу різних причин у стан зневіри. Диявол навіює зневіру на людину, бо він – батько неправди. Він говорить людині неправду про Бога і про світ; він наповнює душу темрявою і запереченням добра. Якщо людина зневірюється, вона стає нездатною бачити світло і прагнути до нього.

Владолюбство! Любов до влади. Якщо наша душа не прагне до Бога, не ставить на перше місце вічні цінності, вона неминуче стає егоїстичною. Егоїзм приводить людину до того, що вона примушує всіх, хто її оточує, служити її інтересам, її примхам, її волі. Якщо Бог не Господь і Владика мого життя, то я сам пертворююсь на господаря і владику, стаю центром власного світу і розглядаю усе, що мене оточує, з точки зору моїх бажань, моїх суджень, моїх інтересів. Владолюбство перекручує наше ставлення до інших людей, ми намагаємося підкорити їх собі. Людина, яка страждає на хворобу владолюбства, переконана у тому, що всі люди, які оточують її, повинні їй служити. Христос вчить нас робити інакше: ми повинні служити людям, а не люди – нам, бо і Господь прийшов у світ не для того, щоб Йому служили, але щоб Самому послужити.

Серед головних недуг духовного життя святий Єфрем Сирін називає також марнослів’я. Серед усіх створених Богом земних істот тільки людина одержала дар мови. Святі отці бачать у цьому відбиток образу Божого в людині, тому що Сам Бог відкрив Себе як Слово. “Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог” (Ін.1,1).

Будучи найвищим даром, слово у той же час таїть у собі і величезну небезпеку. Виражаючи саму сутність людини, слово може через це стати засобом падіння, самознищення, обману і гріха. Слово рятує і слово вбиває, слово надихає і слово отруює. Істина Божа виражається словом, але і диявольська брехня користується словом. Коли слово відхиляється від свого Божественного призначення, воно стає порожнім і перетворюється на джерело гріха. Замість славослів’я воно перетворюється на марнослів’я.

Покаяння спрямоване проти цих чотирьох проявів гріха. Це ті перешкоди на шляху до Богоєднання, які ми повинні переборювати. Перешкоди настільки сильні, що людина власними силами не в змозі їх подолати. Один лише Бог може це зробити. Тому в дні Великого посту ми старанно просимо Бо­га: “Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безна­дійності, владолюбства й марнослів’я не дай мені”.

Амінь!