КНИГА РУФІ

1 У ті дні, коли управляли судді, настав голод на землі. І пішов один чоловік з Вифлеєма Юдейського зі своєю дружиною і двома синами своїми жити на полях моавитських. 2 Ім’я чоловіка того Елимелех, ім’я дружини його Ноєминь, а імена двох синів його Махлон і Хилеон; вони були ефрафяни з Вифлеєма Юдейського. І прийшли вони на поля моавитські і залишилися там. 3 І помер Елимелех, чоловік Ноємині, і залишилася вона з двома синами своїми. 4 Вони взяли собі дружин з моавитянок, ім’я однієї Орфа, а ім’я другої Руф, і жили там близько десяти років. 5 Але потім і обидва [сини її], Махлон і Хилеон, померли, і залишилася та жінка після обох своїх синів і після чоловіка свого. 6 І встала вона з невістками своїми і пішла назад з полів моавитських, бо почула на полях моавитських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліб. 7 І вийшла вона з того місця, в якому жила, і обидві невістки її з нею. Коли вони йшли по дорозі, повертаючись в землю Юдейську, 8 Ноєминь сказала двом невісткам своїм: ідіть, по­­­вернетеся кожна в дім матері своєї;­ нехай сотворить Господь з вами милість, як ви чинили з померлими і зі мною! 9 хай дасть вам Господь, щоб ви знайшли пристановище кож­на в домі свого чоловіка! І поцілувала їх. Але вони підняли крик і плакали 10 і сказали: ні, ми з тобою повернемося до народу твого.11 Ноєминь же сказала: повертайтеся, дочки мої; навіщо вам іти зі мною? Хіба ще є в мене сини в моїй утробі, які були б вам чоловіками? 12 Повертайтеся, дочки мої, йдіть, бо я вже стара, щоб бути одруженою. Та якби я й сказала: “є у мене ще надія”, і навіть якби я у цю ж ніч була з чоловіком і потім народила синів, – 13 то чи можна­ вам чекати, поки вони виросли б? чи можна вам баритися і не виходи­ти заміж? Ні, дочки мої, я дуже уболіваю за вас, бо рука Гос­подня відвідала мене. 14 Вони підняли крик і знову стали плакати. І Ор­фа попрощалася зі свекрухою своєю [і по­вер­нулася до народу свого], а Руф зали­шилася з нею. 15 [Ноєминь] сказала [Руфі]: ось, невістка твоя повер­нулася до народу свого і до своїх бо­гів; повернись і ти слідом за невісткою твоєю. 16 Але Руф сказала:­ не примушуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти пі­деш, туди і я піду, і де ти жити будеш, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом, і твій Бог – моїм Богом; 17 і де ти помреш, там і я помру і похована буду; нехай те і те зробить мені Господь, і ще більше зробить; смерть одна розлучить мене з тобою. 18 [Ноєминь,] бачачи, що вона твердо вирішила йти з нею, перестала умовляти її. 19 І йшли обидві вони, доки не прийшли у Вифлеєм. Коли прийшли вони у Вифлеєм, усе місто прийшло в рух від них, і говорили: це Ноєминь? 20 Вона сказала їм: не називайте мене Ноєминню*, а називайте мене Марою**, тому що Вседержитель послав мені велику біду; 21 я вийшла звідси зі статком, а повернув мене Господь з порожніми руками; навіщо називати мене Ноєминню, коли Господь змусив мене страждати, і Вседержитель послав мені нещастя? 22 І повер­нулася Ноєминь, і з нею невістка її Руф моавитянка, яка прийшла з полів моавитських, і прийшли вони у Вифлеєм на початку жнив ячменю.­

2 У Ноємині був родич з боку чо­ловіка її, людина дуже знатна, з племені Елимелехового, ім’я йому Вооз. 2 І сказала Руф моавитянка Ноємині: піду я на поле і буду підбирати колосся за слідами того, у кого знайду благовоління. Вона сказала їй: іди, дочко моя. 3 Вона пішла, і прийшла, і підбирала в поліколосся за женцями. І трапилося, що та частина поля належала Воозу, який із племені Елимелехового. 4 І ось, Вооз прийшов з Вифлеєма і сказав женцям: Господь з вами! Вони сказали йому: нехай благословить тебе Господь! 5 І сказав Вооз слузі своєму, приставленому до жен­ців: чия це молода жінка? 6 Слуга, приставлений до женців, відповів і сказав: ця молода жінка – моави­тянка, яка прийшла з Ноєминню з полів моавитських; 7 вона сказала: “бу­ду я підбирати і збирати між снопами за женцями”; і прийшла, і знаходиться тут від самого ранку досі; мало буває вона вдома. 8 І сказав Вооз Руфі: послухай, дочко моя, не ходи підбирати на іншому полі і не переходь звідси, але будь тут з моїми служницями; 9 нехай в очах твоїх буде те поле, де вони жнуть, і ходи за ними; ось, я наказав слугам моїм не чіпати тебе; коли захочеш пити, йди до сосудів і пий, звідки черпають слуги мої. 10 Вона впала на лице своє і вклонилася до землі і сказала йому: чим здобула я в очах твоїх милість, що ти приймаєш мене, хоча я і чужинка?11 Вооз відповів і сказав їй: мені сказано все, що зробила ти для свекрухи своєї після смерти чоловіка твого, що ти залишила твого бать­ка і твою матір і твою батьківщину і прийшла до народу, якого ти не знала вчора і третього дня; 12 нехай воздасть Господь за цю справу твою, і нехай буде тобі пов­на нагорода від Господа Бога Ізраїлевого, до Якого ти прийшла, щоб заспокоїтися під Його крилами! 13 Во­на сказала: нехай буду я в милості перед очима твоїми, господарю мій! Ти втішив мене і говорив до серця раби твоєї, тим часом як я не варта жодної з рабинь твоїх. 14 І сказав їй Вооз: час обіду; прийди сюди і їж хліб і вмочуй­ шматок твій в оцет. І сіла вона біля женців. Він подав їй хліба; вона їла, наїлася, і ще залишилося. 15 І встала, щоб підбирати. Вооз дав наказ слугам своїм, сказавши: нехай підбирає вона і між снопами, і не кривдьте її; 16 та й від снопів відкидайте їй і залишайте, нехай вона підбирає [і їсть], і не сваріть її. 17 Так підбирала вона на полі до вечора і вимолотила зібране, і вийшло близько ефи ячменю. 18 Узяв­ши це, вона пішла в місто, і свекруха її побачила, що вона набрала. І вийняла [Руф з пазухи своєї] і дала їй те, що залишила, наївшись сама. 19 І ска­зала їй свекруха її: де ти збирала сьогодні і де працювала? не­хай­ буде благословенний той, хто при­й­няв тебе! [Руф] відкрила свекрусі своїй, у кого вона працювала, і сказала: чоловікові тому, у якого я сьогодні працювала, ім’я Вооз. 20 І сказа­ла Ноєминь невістці своїй: благословенний він від Господа за те, що не позбавив милости своєї ні живих, ні мертвих! І сказала їй Ноєминь: чоло­вік цей близький до нас; він з наших­ родичів. 21 Руф моавитянка сказала [свекрусі своїй]: він навіть сказав мені: будь з моїми служницями, доки не закінчать вони жнива мої. 22 І сказала Ноєминь невістці своїй Руфі: добре, дочко моя, що ти будеш ходити зі служницями його, і не будуть ображати тебе на іншому полі. 23 Так була вона зі служницями Воозовими і підбирала [колосся], доки не скінчилися жнива ячменю і жнива пшениці, і жила у свекрухи своєї.­

3 І сказала їй Ноєминь, свекруха її: дочко моя, чи не пошукати тобі пристановища, щоб тобі добре було? 2 Ось, Вооз, зі служницями якого ти була, родич наш; ось, він у цю ніч віє на току ячмінь;3 умийся, намастися, вдягни на себе [ошатний] одяг твій і піди на тік, але не показуйся йому, доки не скінчить їсти і пити; 4 коли ж він ляже спати, довідайся про місце, де він ляже; тоді прийдеш і відкриєш біля ніг його і ляжеш; він скаже тобі, що тобі робити. 5 [Руф] сказала їй: зроблю все, що ти сказала мені.6 І пішла на тік і зробила все так, як наказувала їй свекруха її. 7 Вооз наївся і напився, і розвеселив серце своє, і пішов і ліг спати біля скирти. І вона прийшла тихенько, відкрила біля ніг його і ляг­ла. 8 Опівночі він здригнувся, ­під­­­­­­­нявся, і ось, біля ніг його лежить жінка. 9 І сказав [їй Вооз]: хто ти? Вона сказала: я Руф, раба твоя, простягни крило твоє на рабу твою, тому що ти родич. 10 [Вооз] сказав: благословенна ти від Господа [Бога], дочко моя! це останнє твоє добре діло зробила ти ще краще за попереднє, що ти не пішла шукати молодих людей, ні бідних, ні багатих; 11 отже, дочко моя, не бійся, я зроблю тобі все, що ти сказала; тому що біля всіх воріт народу мого знають, що ти жінка доброчесна; 12 хоча і прав­да, що я родич, але є ще родич ближ­че мене; 13 переночуй цю ніч; завтра ж, якщо він прийме тебе, то добре, нехай прийме; а якщо він не захоче прийняти тебе, то я прийму; живий Господь! Спи до ранку. 14 І спала во­на в ногах його до ранку і встала раніше, ніж могли вони розпізнати одне одного. І сказав Вооз: нехай не знають, що жінка приходила на тік. 15 І сказав їй: подай верхній одяг, що на тобі, потримай його. Вона тримала, і він відміряв [їй] шість мір ячменю, і поклав на неї, і пішов у місто. 16 А [Руф] прийшла до свекрухи своєї. Та сказала [їй]: що, дочко­ моя? Вона переказала їй усе, що зро­бив їй чоловік той. 17 І сказала [їй]: ці шість мір ячменю він дав мені і ска­зав мені: не ходи до свекрухи сво­єї з порожніми руками. 18 Та сказала:­ почекай, дочко моя, доки не дізнаєш­ся, чим скінчиться справа; бо чоловік той не залишиться у спокої, не скінчивши сьогоднішньої справи.

4 Вооз вийшов до воріт і сидів там. І ось, іде мимо родич, про якого говорив Вооз. І сказав йому [Вооз]: зайди сюди і сядь тут. Той зайшов і сів. 2 [Вооз] узяв десять чоло­вік із старійшин міста і сказав: сядьте тут. І вони сіли. 3 І сказав [Вооз] родичеві: Ноєминь, яка повер­нулася з полів моавитських, продає частину поля, що належить братові нашому Елимелеху; 4 я зважився до­вести до вух твоїх і сказати: купи в присут­ності тих, що сидять тут, і в присутності старійшин народу мого; якщо хочеш викупити, викуповуй; а якщо не хочеш викупити, скажи мені, і я буду знати; бо, крім тебе, нема кому викупити; а після тебе я. Той сказав: я викуповую. 5 Вооз сказав: якщо ти купиш поле в Ноємині,­ то повинен купити й у Руфі моавитянки, дружини померлого, і повинен взяти її заміж, щоб відновити ім’я померлого у наділі його.6 І сказав той родич: не можу я взяти її собі, щоб не розладнати свого наділу; прийми її ти, бо я не можу прийняти. 7 Раніше такий був звичай у Ізраїля при викупі й при обміні для підтвердження якої-небудь справи: один знімав чобіт свій і давав іншому, [який приймав право родича,] і це було свідченням в Ізраїлі. 8 І сказав той ро­дич Воозу: купи собі. І зняв чобіт свій [і дав йому]. 9 І сказав Вооз старійшинам і всьому народові: ви тепер свід­ки того, що я купую в Ноємині все Елимелехове і все Хилеонове і Махлонове; 10 також і Руф моавитянку, дружину Махлонову, беру собі за дружину, щоб залишити ім’я померлого у наділі його, і щоб не зникло ім’я помер­лого між братами його й біля воріт місцеперебування його: ви сьогодні свідки того. 11 І ска­зав увесь народ, що біля воріт, і старійшини: ми свідки; нехай зробить Господь дружиною, ту, яка входить у дім твій, як Рахиль і як Лію, які обидві створили дім Ізраїлів; придбай багатство в Ефрафі, і нехай сла­виться ім’я твоє у Вифлеємі; 12 і нехай буде дім твій, як дім Фареса, якого народила Фамар Іуді, від того сімені, яке дасть тобі Господь від цієї молодої жінки. 13 І взяв Вооз Руф, і вона стала його дружиною. І увійшов він до неї, і Господь дав їй вагітність, і вона народила сина. 14 І говорили жінки Ноємині: благословенний Гос­подь, що Він не залишив тебе нині без спадкоємця! І нехай буде славне ім’я його в Ізраїлі! 15 Він буде тобі втіхою і годуваль­ником у старості твоїй, тому що його народила невіст­ка твоя, яка любить тебе, яка для тебе краще за сім синів.­ 16 І взяла Ноєминь дитя це, і носила його в обіймах своїх, і була йому нянь­кою.17 Сусідки нарекли йому ім’я і говорили: “у Ноємині народився син”, і нарекли йому ім’я: Овид. Він батько Ієссея, батька Давидового. 18 І ось рід Фаресів: Фарес народив­ Есрома; 19 Есром народив Арама;­ Арам народив Аминадава;20 Аминадав на­ро­див Наассона; Наассон народив Сал­мона; 21 Салмон народив Вооза; Вооз народив Овида; 22 Овид народив Ієссея; Ієссей народив Давида.