КНИГА ЮДИФІ

1 У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому міс­ті Ниневії, – у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах 2 і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів, 3 і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини; 4 а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів: 5 у ті дні цар Навуходоносор почав війну проти царя Арфаксада на великій рівнині, яка у межах Рагава. 6 До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда. 7 І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я, 8 і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон, 9 і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській 10 до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії. 11 Але всі, хто жив у всіх цих землях, знех­тували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті. 12 Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто жи­ве в землі Моава, і синів Ам­мона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.

13 І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфак­сада, усю кінноту його і усі колісниці його, 14 й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу.15 А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його.16 Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, – він і всі союзники його – велика без­ліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.

2 У вісімнадцятому році, у двад­цять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління – зробити, як він сказав, помсту всій землі. 2 Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вус­тами визначив всіляке зло тій землі. 3 І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його. 4 Після закінчення своєї наради, На­вуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому: 5 так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, – піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, – 6 і ви­йдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх. 7 І оголосиш їм, щоб вони готу­вали землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування. 8 Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться; 9 а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі. 10 Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх; 11 а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй. 12 Бо живий я, – і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою. 13 Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я на­казав тобі, і не барися з виконанням.

14 Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського, 15 відрахував для битви добірних чоловіків, як повелів йому господар його, сто двадцять тисяч, і кінних стрільців дванадцять тисяч, 16 і привів їх у такий порядок, яким шикується військо, яке йде на битву. 17 Він узяв дуже багато верблюдів, ослів і мулів для обозу їх, а овець, волів і кіз для продовольства їх – без числа, 18 і багато їжі для усіх, і дуже багато золота і срібла з царського дому. 19 І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице зем­лі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю. 20 І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку­ їм.21 Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії. 22 Звідти, взявши все військо своє, піших і кінних і колісниці свої, він вирушив у нагірну країну; 23 розбив фудян і лудян і пограбував усіх синів Рассиса і синів Ісмаїла, які жили у пус­телі на південь до землі Хеллеонської. 24 Потім, переправившись через Євфрат, він пройшов Месопотамію і зруйнував усі високі міста біля потоку Аврон до входу в море.25 Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, про­йшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії, 26 обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні. 27 Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча. 28 Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, – і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.

3 І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією: 2 ось ми, раби великого царя Навуходоносора, схиляємося перед тобою: роби з нами, що тобі завгодно. 3 Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш. 4 Ось і міста наші і ті, що живуть у них, – раби твої: йди і роби з ними, як буде угодно очам твоїм.

5 І прийшли до Олоферна чоловіки і передали йому ці слова. 6 Тоді він прийшов у приморську країну з військом своїм, оточив високі міста вартою і взяв із них добірних чоловіків у соратники собі. 7 А вони і вся околиця їх прийняли його з вінками, ликами і тимпанами. 8 Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога. 9 Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської, 10 він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.

4 Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святили­ща їх і віддав їх на знищення, 2 дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого;­ 3 бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквер­нення сосуди, жертовник і дім Господній. 4 Вони послали в усі краї Са­марії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рів­­­ни­­­ну Салимську, 5 зайняли усі вершини високих гір, відгородили стіна­ми селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок вій­­ни, тому що ниви їхні недавно ­бу­ли зжаті, 6 а великий священик ­Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Вето­месфема, що лежить нав­проти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма, 7 щоб во­ни зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було пере­шкодити тим, що приходили, тому що тісним був про­хід навіть для двох людей.

8 Сини Ізраїля зробили так, як по­велів їм великий священик Іоаким і старійшини всього народу ізраїльського, що перебували у Єрусалимі. 9 І з великою щирістю взивали до Бо­га всі мужі Ізраїля і смирили душі свої з великою ревністю: 10 вони і дружини їхні, і діти їхні, і худоба їхня; і всякий прибулець, і найманець, і куплений за срібло наклали веретища на стегна свої. 11 І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища, 12 вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу. 13 І Гос­подь по­чув голос їхній і зглянувся на скор­бо­­ту їхню; і в усій Юдеї й Єрусалимі народ багато днів постився перед святилищем Господа Вседержителя. 14 А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу. 15 На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.

5 Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля­ приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили сті­на­­ми кожну вершину високої го­ри,­ а на рівнинах влаштували перешкоди. 2 Він дуже розгнівався і, покликав­ши всіх начальників Моава і вож­дів Аммона і всіх правителів приморської країни, сказав їм: 3 скажіть мені, си­ни Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього, 4 і чому вони більше за усіх, хто живе на за­ході, уперто не хочуть вийти мені назустріч? 5 Ахиор, проводир усіх си­нів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст ра­ба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагір­ній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого. 6 Цей народ походить від халдеїв. 7 Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській, 8 і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, – і вони втекли в Месопотамію і довго там жили. 9 Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби. 10 Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, по­ки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому. 11 І по­став на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами. 12 Тоді вони воззвали до Бога свого, – і Він уразив усю зем­лю­ Єгипетську невиліковними ви­разками, – і єгиптяни прогнали їх від себе. 13 Бог висушив перед ними Червоне море 14 і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі;15 оселилися в зем­лі­ аморреїв, своєю силою знищили усіх есевонитян, перейшли Йордан, ус­­­пад­кували всю нагірну країну 16 і, прогнавши від себе Хананея, Ферезея, Ієвусея, Сихема і всіх гергесеян, жи­ли у ній багато днів. 17 І доки не згрішили перед Богом своїм, щастя було з ни­ми, тому що з ними Бог, який ненавидить неправду. 18 Але коли во­ни ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами. 19 Нині ж, навер­нувшись до Бога свого, вони по­вер­нулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня. 20 І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх. 21 А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Гос­подь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, – і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.

22 Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв нав­коло намету, почав нарікати, а вель­можі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його;23 тому що ми не побоїмося синів Із­раїля: це – народ, у якого немає ні війська, ні сили для міцного ополчення. 24 Отже, підемо, повелителю Олоферне, – і вони стануть здобиччю всього війська твого.

6 Коли затих шум навколо зіб­рання, Олоферн, воєначальник війська ассирійського, сказав Ахио­ру перед усім народом іноплемінників і всіх синів Моава: 2 хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, – і Бог їхній не спасе їх.3 Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней. 4 Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рів­нини їхні наповняться їхніми тру­пами, і не стане стопа ніг їхніх проти­ нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, – і не даремні будуть слова повелінь його. 5 А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту. 6 Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, – і ти упадеш між пораненими їхніми. 7 Раби мої відведуть тебе в нагірну країну і залишать в одному з міст на висотах, 8 і ти не помреш там, доки не будеш з ними знищений. 9 Якщо ж ти сподіваєшся­ в серці твоєму, що вони не будуть взяті, то нехай не спадає лице твоє. Я сказав, і жодне зі слів моїх не про­паде. 10 І наказав Олоферн рабам своїм, які стояли в наметі його, взяти Ахиора, відвести його у Ветилую і віддати в руки синів Ізраїля. 11 Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю. 12 Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням. 13 А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря. 14 Сини ж Ізраїля, які вийшли зі свого міста, зупинилися над ним і, роз­в’язавши його, привели у Ветилую, і представили його начальникам свого міста, 15 якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хав­рій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла. 16 Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зі­­б­рання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося. 17 Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля.18 Тоді народ упав, поклонився Богу і воззвав: 19 Господи, Боже Небесний! подивися­ на їхню гординю і помилуй смиренність роду нашого, і зглянься на ли­це освячених Тобі у цей день. 20 І втішили Ахиора і похвалили його. 21 По­тім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, – і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.

7 На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьо­му народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти­ синів Ізраїлевих. 2 І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, – а і цих була безліч. 3 Зупинив­шись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.4 Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближ­­ньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги. 5 І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.

6 На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї,7 оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу. 8 Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали: 9 вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.­ 10 Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір. 11 Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, – і жоден чоловік не впаде з народу твого. 12 Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори; 13 тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, – і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міс­та. 14 І будуть знемагати вони від го­лоду, і дружини їхні і діти їхні, і ра­ніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого; 15 і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром. 16 Сподобалися ці слова їхні Олофер­ну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали. 17 І ру­шив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля. 18 А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.

19 Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них. 20 Навколо них стояло все військо ассирійське, – піші, колісни­ці і кіннота їх, – тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,21 спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою.22 І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили. 23 Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, – юнаки, дружини і діти, – і з голосним воланням говорили усім старійшинам: 24 не­­хай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура; 25 і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю. 26 Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його, 27 бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.28 Закликає­мо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день. 29 І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голос­но волали до Господа Бога. 30 Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця. 31 Якщо ж вони пройдуть, і допо­мога до нас не прийде, – я зроблю за вашими словами. 32 І відпустив на­род у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у ве­ликій скорботі залишалися вони в місті.

8 У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.­ 2 Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю; 3 тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, – і він зліг у постіль і помер у своєму­ місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном. 4 І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці. 5 Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її. 6 Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого. 7 Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла. 8 І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка. 9 Почула вона про лихі слова народу проти начальника, то­му що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам, 10 і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.

11 Вони прийшли, – і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам. 12 Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських? 13 Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседер­жителя, але ніколи нічого не довідаєтеся; 14 тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозу­мієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого! 15 Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших. 16 Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському. 17 Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.18 Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні, 19 за що батьки наші віддані були ме­чу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами. 20 Але ми не знаємо іншого Бо­га, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду. 21 Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші бу­дуть розграбовані, і Він стягне осквер­нення їх від уст наших, 22 і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами; 23 тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя. 24 Отже, брати, покажімо братам на­шим, що від нас залежить життя їх­нє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник. 25 За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших.26 Згадайте, щ`о Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, щ`о було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї: 27 як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки­ для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього. 28 Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм, 29 бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця. 30 Але на­род знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо. 31 Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ на­ших, і ми більше не будемо знемагати від спраги. 32 Юдиф сказала їм: послухайте мене, – і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів.33 Станьте в цю ніч біля воріт, – а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою. 34 Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, щ`о я маю намір зробити. 35 І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим! 36 І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.

9 А Юдиф упала на лице, поси­пала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала: 2 Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помс­ту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стег­но для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили. 3 І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх, 4 і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погре­бували­ оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову! 5 Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося; 6 що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобоюпередбачений. 7 Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, мар­нославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти – Господь, Який сокрушає в`ійни. 8 Гос­подь – ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника. 9 Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я. 10 Вустами хитрощів моїх урази раба перед вож­дем, і вождя – перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою; 11 бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти – Бог смиренних, Ти – помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних. 12 Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою, 13 зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, ви­соти Сиону і дому спадщини синів Твоїх. 14 Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти – Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.

10 Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова, 2 то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої. 3 Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, об­мила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся­ й одягла на голову пов’язку, вдягла­ся в одяг веселощів своїх, у який вона вби­ралася у дні життя чоловіка свого Манассії; 4 взула ноги свої в сан­далії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спо­кусити очі чоловіків, які побачать її. 5 І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.

6 Вийшовши до воріт міста Ветилуї, вони знайшли Озію і старійшин міста, Хаврина і Хармина, що стояли біля них. 7 Коли вони побачили її і переміну в її обличчі й одязі, дуже дивувалися красі її і сказали їй: 8 Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу 9 і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала. 10 Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася­ від їхніх очей. 11 Вони йшли прямо­ до­линою і зустріла Юдиф передова варта ассиріян, 12 і взяли її і запита­ли: чия ти, звідки йдеш і куди ви­ру­шаєш? Вона сказала: я дочка євреїв,­ і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення. 13 Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа. 14 Коли ці люди слухали слова її і вдивлялися в обличчя її, – вона здалася їм чудом краси, і вони сказали їй: 15 ти вряту­ва­ла душу твою, поспішивши прийти до господаря нашого; іди ж до намету його, а наші проводять тебе, поки не передадуть тебе йому на руки. 16 Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє. 17 І, ви­бравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна. 18 У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї; 19 і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка,­ тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю. 20 Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет. 21 Олоферн відпочивав на своїй постелі за завісою, прикрашеною пурпуром, золотом, смарагдом і коштовними каменями. 22 Коли йому доповіли про неї, він вийшов у переднє відділення намету, і перед ним несли срібні лампади. 23 Коли Юдиф представилася йому і служителям його, всі здивувалися красі обличчя її. Вона, впавши на лице, поклонилася йому, і служителі його підняли її.

11 Олоферн сказав їй: під­бадь­ор­­­­­ся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився слу­жи­­­ти Навуходоносору, царю всієї зем­­­лі. 2 І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе. 3 Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тутпорятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після, 4 тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора. 5 Юдиф сказала йому: вислухай слова раби твоєї; нехай раба говорить перед лицем твоїм: я не скажу неправди господареві моєму у цю ніч. 6 І якщо ти зробиш за словами раби твоєї, то Бог через тебе зробить діло, і господар мій не помилиться у своїх намірах. 7 Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його. 8 Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах. 9 А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі. 10 Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сл`ова його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм. 11 Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, – оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід;12 тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, – і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу. 13 Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого­ у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу. 14 Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин. 15 І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на пораз­ку. 16 Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них,17 бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, – і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин. 18 Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, – і ніхто з них не протистане тобі. 19 Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, – і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе.20 Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили: 21 від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами. 22 Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, – загибель. 23 Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.

12 І наказав ввести її туди, де зберігалися срібні сосуди його, і звелів їй користуватися їжею від столу його і пити вино його. 2 Але Юдиф сказала: не буду їсти цього, щоб не було спокуси, але нехай подають мені те, що принесене зі мною. 3 Олоферн сказав їй: а коли вичерпається те, що з тобою, звідки ми візьмемо, щоб подавати тобі подібне до цього? Бо серед нас немає нікого з роду твого. 4 Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив. 5 І ввели її слуги Олоферна в намет, і спала вона до півночі; а перед ранковою сторожею встала 6 і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на мо­литву. 7 Олоферн наказав своїм охо­ронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору. 8 І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу. 9 Після повернення вона перебувала у наметі чистою, а надвечір приносили їй їжу. 10 У четвертий день Олоферн зробив бенкет для одних слуг своїх і не запросив до прислуговування нікого з приставлених до служіння. 11 І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами: 12 соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її. 13 Вагой, вийшов­ши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора. 14 Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї. 15 Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них. 16 Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її. 17 І сказав їй Олоферн: пий же і веселися з нами. 18 А Юдиф сказала: буду пити, господарю, тому що сьогодні життя моє звеличилося в мені більше, ніж в усі дні від народження мого. 19 І вона брала, їла і пила перед ним те, що приготувала служниця її. 20 А Олоферн милувався нею і пив вина дуже багато, скільки не пив ніколи, ні в один день від народження.

13 Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, від­пустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету. 2 У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином. 3 Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кож­ного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою. 4 Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима, 5 бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас. 6 Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна,­ вона зняла з нього меч його 7 і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день. 8 І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову 9 і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдов­зі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна, 10 а та поклала її у мішок з харчовими припа­сами, й обидві разом вийшли, за зви­чаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її. 11 Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував­ Він і сьогодні. 12 Як тільки почу­ли міські мужі голос її, поспішили­ прийти до міських воріт і скликали старійшин міста. 13 І збіглися всі, від ма­лого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, за­паливши для освітлення вогонь, оточили їх. 14 Вона ж сказала їм гуч­ним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Госпо­да, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою. 15 І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя асси­рійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, – і Господь уразив його рукою жінки. 16 Живий Гос­подь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусилоОлоферна на загибель його, але він не зробив зі мною сквер­ного і ганебного гріха. 17 Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого! 18 А Озія сказав їй: бла­го­сло­венна­ ти, дочко, Всевишнім Богом біль­ше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів; 19 бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку. 20 Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!

14 Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої сті­ни. 2 Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте. 3 Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас. 4 А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху. 5 Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.

6 І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом. 7 Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються. 8 Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними. 9 Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті. 10 Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.

11 Коли настав ранок, повісили го­лову Олоферна на стіну; кожен чо­ло­­вік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори. 12 Сини Ас­сура, побачивши їх, послали до своїх­ начальників, а вони пішли до вож­дів, до тисячоначальників і до всяко­го проводиря свого. 13 Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними. 14 Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю. 15 Коли ж ніхто не відгукнувся йому, то, відчинивши, ввійшов у спальню і знайшов, що Олоферн мертвий лежить біля порогу і голова його знята з нього. 16 І він голос­но викликнув із плачем, стогоном і сильним воланням, і розірвав свій одяг. 17 Потім увійшов у намет, у яко­му перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав: 18 раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому. 19 Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.

15 Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися, 2 і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни. 3 І ті, що розташувалися табором у на­гір­ній країні біля Ветилуї, також кину­лися тікати. Тоді сини Ізраїля, ко­жен­ із них войовничий чоловік, погналися за ними. 4 Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх. 5 Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагір­ної країни, тому що їм сповіщено було про те, щ`о трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Да­маск і за межі його. 6 Інші жителі Ве­тилуї напали на стан ассирій­сь­кий, розграбували його і дуже збага­ти­лися. 7 А сини Ізраїля, які поверну­лися після ураження, оволоділи реш­тою; і села і селища в нагір­ній країні і на рівнині одержали велику здобич,­ тому що її була дуже вели­ка кількість. 8 Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жи­­ли у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її. 9 Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика­ слава нашого роду. 10 Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!

11 Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них. 12 І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею, 13 і поклали на себе оливкові вінки – вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах.14 Юдиф почала перед усім Ізраїлем подячну пісню, і увесь народ підспівував цю пісню.

16 І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його; 2 тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів. 3 Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і без­ліч їх загатили воду в джерелах, і кін­нота їх покрила пагорби. 4 Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немов­лят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить.5 Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки. 6 Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його; 7 тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю, 8 прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг. 9 Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його. 10 Перси жахнулися від відваги її, і м`идяни розгубилися від сміливости її. 11 Тоді вигукнули смиренні мої, – і вони злякалися; неміч­ні мої, – і вони знітилися; піднесли голос свій, – і вони кинулися тікати. 12 Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наноси­ли їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого. 13 Заспіваю Гос­поду моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний! 14 Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, – і звершилося; Ти послав Духа Твого, – і влаштувалося, – і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму. 15 Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, роз­тануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий. 16 Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий. 17 Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, – і вони будуть відчувати більі плакати вічно. 18 Коли прийшли в Єрусалим, во­ни поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої. 19 Юдиф же принесла всі сосуди­ Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу. 20 Народ весе­лився у Єрусалимі перед святи­ли­щем три місяці, і Юдиф перебувала з ними. 21 Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час слав­ною по всій землі. 22 Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Ма­нассія помер і відійшов до народу свого. 23 Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого,проживши до ста п’яти ро­ків, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манас­сії. 24 Дім Ізраїля оп­лакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Ма­нассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого. 25 І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.