1 І було слово Господнє до Іони, сина Амафиїного: 2 встань, іди у Ниневію, місто велике, і проповідуй у ньому, бо злодіяння його ді­йшли до Мене. 3 І встав Іона, щоб уті­кати у Фарсис від лиця Господа, і прийшов у Іоппію, і знайшов корабель, який вирушав у Фарсис, віддав­ платню за проїзд і ввійшов у нього, щоб плисти з ними у Фарсис від імені Господа. 4 Але Господь здійняв на морі сильний вітер, і зробилася на морі велика буря, і корабель готовий був розбитися. 5 І злякалися корабельники, і взивали кожен до свого­ бога, і стали кидати у море поклажу­ з корабля, щоб полегшити його від неї; Іона ж спустився усередину корабля, ліг і міцно заснув. 6 І прийшов до нього начальник корабля і сказав йому: чого ти спиш? встань, взивай до Бога твого; можливо, Бог зга­дає про нас, і ми не загинемо. 7 І ска­за­ли одне одному: підемо, кинемо жереби, щоб дізнатися, за кого осягає нас це лихо. І кинули жереби, й упав жереб на Іону. 8 Тоді сказали йому: скажи нам, за кого осягла нас ця бі­да? яке твоє заняття, і звідки ти йдеш? де твоя країна, і з якого ти народу? 9 І він сказав їм: я єврей, шаную Гос­пода Бога небес, Який створив море і сушу. 10 І злякалися люди страхом великим і сказали йому: для чого ти це зробив? Бо довідалися ці лю­ди, що він біжить від лиця Господнього, як він сам оголосив їм. 11 І сказали йому: що зробити нам з тобою, щоб море затихло для нас? Бо море не переставало хвилюватися. 12 Тоді він сказав їм: візьміть мене і киньте мене у море, і мо­ре затихне для вас, бо я знаю, що через мене спостигла вас ця велика буря. 13 Але ці люди почали посилено гребти, щоб пристати до землі, але не могли, тому що море все про­довжувало бушувати проти них. 14 Тоді воззвали вони до Господа і сказали: молимо Тебе, Господи, нехай не загинемо за душу людини цієї, і не постав нам у провину кров невинну; бо Ти, Господи, зробив те, що угодно Тобі! 15 І взяли Іону і кинули його у море, і затихло море у люті своїй. 16 І злякалися ці люди Господа великим страхом, і принесли Господу жертву, і дали обітниці.

2 І повелів Господь великому ки­ту поглинути Іону; і був Іона в утробі цього кита три дні і три ночі.2 І помолився Іона Господу Богу сво­є­­му з утроби кита З і сказав: до Господа­ воззвав я у скорботі моїй, і Він по­­чув мене; з утроби пекла я волав, і Ти почув голос мій. 4 Ти ввергнув ме­не у глибину, у серце моря, і потоки оточили мене, усі води Твої і хвилі Твої проходили наді мною. 5 І я сказав: відкинутий я від очей Твоїх, однак я знову побачу святий храм Твій. 6 Охопили мене води до душі моєї, безодня обійняла мене; морською травою оповита була голова моя. 7 До основ гір я зійшов, земля своїми запорами навік закрила ме­не; але Ти, Господи Боже мій, виведеш душу мою з пекла. 8 Коли знемогла у мені душа моя, я згадав про Господа, і молитва моя дійшла до Тебе, до храму святого Твого. 9 Ті, що ша­нують суєтних і облудних богів, залишили Милосердого свого, 10 а я гласом хвали принесу Тобі жертву; що обіцяв, виконаю: у Господа спасіння! 11 І сказав Господь киту, і він вивергнув Іону на сушу.

3 І було слово Господнє до Іони вдруге: 2 встань, йди в Ниневію, місто велике, і проповідуй у ній, щ`о Я повелів тобі. 3 І встав Іона і пішов у Ниневію, за словом Господнім; Ни­невія ж була містом великим у Бога, на три дні ходи. 4 І почав Іона ходити по місту, скільки можна пройти в один день, і проповідував, говорячи: ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована! 5 І повірили ниневитяни­ Богу, й оголосили пост, і вдяглися у веретища, від великого з них до малого. 6 Це слово дійшло до царя Ниневії, і він устав із престолу свого, і зняв із себе царське облачення своє, й одягся у веретище, і сів на попелі, 7 і повелів проголосити і сказати у Ниневії від імені царя і вельмож його: “щоб ні люди, ні худоба, ні воли, ні вівці нічого не їли, не ходили на пасовище і води не пили, 8 і щоб покриті були веретищем лю­ди і худоба і сильно волали до Бога, і щоб кожен навернувся від злого шляху свого і від насильства рук сво­їх. 9 Хто знає, можливо, ще Бог змилосердиться і відверне від нас розпалений гнів Свій, і ми не загине­мо”. 10 І побачив Бог діла їхні, що во­­ни навернулися від злого путі свого, і пожалів Бог щодо біди, про яку сказав, що наведе на них, і не навів.

4 Іона сильно засмутився цим і був роздратований. 2 І молився він Господу і сказав: о, Господи! чи не це говорив я, коли ще був у краї­ні моїй? Тому я і побіг у Фарсис, бо знав, що Ти Бог благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і жалкуєш щодо нещастя. 3 І нині, Господи, візьми душу мою від мене, бо краще мені померти, ніж жити. 4 І сказав Господь: невже це засмути­ло тебе так сильно? 5 І вийшов Іона з міста, і сів на східній стороні міста, і зробив собі там кущу, і сів під нею у тіні, щоб побачити, що буде з містом. 6 І виростив Господь Бог рос­лину, і вона піднялася над Іоною, щоб над головою його була тінь і щоб позбавити його засмучення його; Іона дуже зрадів цій рослині. 7 І влаш­тував Бог так, що на другий день з по­явою зорі черва підточила росли­ну, і вона засохла. 8 Коли ж зійшло сон­це, навів Бог пекучий схід­ний вітер, і сонце стало палити голову Іони, так що він знеміг і просив собі смерти, і сказав: краще мені помер­ти, ніж жити. 9 І сказав Бог Іоні: нев­же так сильно засмутився ти через рос­­лину? Він сказав: дуже засмутив­ся, навіть до смерти. 10 Тоді сказав Господь: ти шкодуєш за рослиною, над якою ти не трудився і якої не вирощував, яка в одну ніч виросла і в одну ж ніч і пропала:11 чи Мені не пожаліти Ниневії, міста великого, у якому понад сто двадцять тисяч чоловік, які не вміють відрізнити правої руки від лівої, і безліч худоби?