1 Братам юдеям у Єгипті – радуватися; брати юдеї у Єрусалимі й у всій країні юдейській бажають щасливого миру. 2 Нехай благо­діє вам Бог і нехай пом’яне завіт Свій з вірними рабами Своїми: Авраамом, Ісааком і Яковом! 3 Нехай дасть усім вам серце, щоб шанувати Його і виконувати волю Його всім серцем і всією душею! 4 Нехай відкриє серце ваше для закону Його і ве­лінь і дарує мир! 5 Нехай почують моління ваші і нехай буде милостивий до вас, і нехай не залишить вас під час біди! 6 Так нині тут ми молимося за вас.

7 У царювання Димитрія, у сто шістдесят дев’ятому році, ми, юдеї, писали до вас у скорботі і страждан­нях, які спіткали нас у ті роки, як ві­­­­дійшов Іасон і співумисники його від святої землі і царства.8 Во­ни спа­лили ворота і пролили невинну кров. Тоді ми молилися Господу і були почуті, і приносили жертву і семидал, і запалювали світильники,­ і по­кладали хліби. 9 І нині звершуйте свя­то кущів у місяці Хас­леві.

10 У сто вісімдесят восьмому році, живучи в Єрусалимі й у Юдеї, і старійшини й Іуда – Аристовулу, учите­леві царя Птоломея, який походить з роду помазаних священиків, і юдеям, які перебувають у Єгипті, – радуватися і бути здоровими. 11 Визволені Богом від великих небезпек, ми урочисто дякуємо Йому, ніби ми є ті, що боролися проти царя, 12 оскіль­­ки Він вигнав тих, що ополчилися на святий град. 13 Бо коли цар пішов­ у Персію і з ним військо, яке здавалося непереможним, вони уражені були у храмі Нанеї через обман, ужи­тий жерцями Нанеї. 14 Са­ме, коли Антиох, ніби маючи намір з’єднатися з нею, прийшов на те міс­це, а друзі, які були з ним, прийшли­ взяти гро­ші, як посаг, 15 і жерці На­неї запропонували їх, і Антиох з не­ба­гатьма увійшов усередину храму, – тоді вони зачинили храм, як тільки ввійшов Антиох, 16 і, відкривши потайний отвір у склепінні, стали кидати каміння, й уразили проводиря і тих, що були з ним, і, розсікши на частини і відрубавши голови, викинули їх до тих, що знаходилися зовні. 17 В усьому благословенний Бог наш, Який віддав нечестивців. 18 От­же, маючи намір у двадцять п’ятий день Хаслева святкувати очищення храму, ми знайшли за потріб­не сповістити вас, щоб і ви звершили свя­то­ кущів і вогню, подібно до того, як Не­­ємія, побудувавши храм і жер­товник, приніс жертву. 19 Бо коли батьки наші відведені були у Персію, тоді благочестиві священики, узявши вогонь з жертовника таємно,­ сховали його у глибині колодязя, який мав безводне дно, і в ньому без­печно зберегли його, оскільки нікому не відоме було це місце.

20 Після ж багатьох років, коли угодно було Богу, Неємія, присланий від Перського царя, послав за цим вогнем нащадків тих священиків, які сховали його. Коли ж оголо­сили нам, що не знайшли вогню, а тільки густу воду, 21 тоді він наказав їм, почерпнувши, принести її; і коли потім приготовані були жертви, Неємія наказав священикам ок­ропити цією водою дрова і покладене на них. 22 Коли ж це було зроблено, і настав час, коли засяяло солнце, раніше закрите хмарами, тоді запалився великий вогонь, так що всі здивувалися. 23 Священики ж, доки горіла жертва, звершували молитву,­ священики і всі; Іонафан починав, а інші приспівували, як і Неємія. 24 Молитва ж була така: “Господи, Гос­поди Боже, Творче усіх, страшний і сильний, і праведний і милос­тивий, єдиний Цар і благодійник, 25 єдиний податель усього, єдиний праведний і всемогутній і вічний, Який визволяє Ізраїля від усякого зла, Який обрав батьків і освятив їх! 26 Прийми жертву цю за весь народ Твій – Ізраїля, і збережи цей наділ Твій, і освяти його;27 збери розсіяння наше, визволи поневолених язичниками, зглянься на принижених і знехтуваних, і нехай пізнають язичники, що Ти Бог наш; 28 покарай гнобителів і тих, що крив­дять нас з гордовитістю,29 насади на­род Твій на святому місці Твоєму, як сказав Мойсей”. 30 Священики співали при цьому урочисті пісні. 31 Коли ж жертва була спалена, Неємія наказав водою, що залишилася, полити вели­кі камені. 32 Як тільки це було зроблено, спалахнуло полум’я, але від світла, що засяяло від жертовника, воно зникло. 33 Коли ця подія стала відомою, і донесено було цареві пер­сів, що у тім місці, де переселені священики сховали вогонь, виявила­ся вода, якою Неємія і ті, що були з ним, освятили жертви; 34 цар, після­ дослідження справи, відгородив це місце, як священне. 35 І тим, до кого цар благоволив, він роздавав багато­ дарів, які сам одержував. 36 Ті, що бу­ли з Неємією, прозвали це міс­це Не­фтар, що означає: “очищення”; багатьма ж називається воно Нефтай.

2 У записах пророка Єремії знаходиться, що він наказав тим, що переселяються, узяти від вогню, як показано, 2 і як заповів пророк, давши тим, що переселялися, закон, щоб вони не забували повелінь Господніх і не помилялися думками своїми, дивлячись на золоті і срібні кумири і на прикрасу їх.3 Говорячи й інше, подібне до цього, він застерігав їх не викидати закону із серця свого. 4 Було також у писанні, що цей пророк, за Божественним одкровенням, яке було йому, повелів скинії і ковчегу йти слідом за ним, коли він сходив на гору, з якої Мойсей, зійшовши, бачив насліддя Боже. 5 Прийшовши туди, Єремія знайшов житло у печері і вніс туди скинію і ковчег і жертовник кадильний, і загородив вхід.6 Коли потім прийшли деякі з тих, що супроводжували, щоб помітити вхід, то не могли знайти його.7 Коли ж Єремія довідався про це, то, дорікаючи їм, сказав, що це місце залишиться невідомим, доки Бог, змилосердившись, не збере сонм народу. 8 І тоді Господь покаже його, і явиться слава Господня і хмара, як явилася при Мойсеєві, як і Соломон просив, щоб особливо святилося­ місце. 9 Було сказано і те, як він, спов­нений премудрости, приніс жертву оновлення і звершення храму. 10 Як Мойсей молився Господу, і зійшов вогонь з неба, і спожив жертву, так і Соломон молився, і вогонь, що зійшов, знищив жертви всепалення. 11 І сказав Мойсей: оскільки жертва за гріх не вжита в їжу, то спожита вогнем.12 Точно так і Соломон торжествував вісім днів.

13 Оповідається також у записах і пам’ятних книгах Неємії, як він, складаючи бібліотеку, зібрав сказання про царів і пророків і про Давида і листи царів про священні приношення. 14 Подібним чином і Іуда загублене, з нагоди війни, що була у нас, усе зібрав, і воно є у нас. 15 Отже, якщо ви маєте у тім потребу, пришліть людей, які вам доставлять. 16 Маючи намір святкувати очищення, ми писали вам про це; добре зро­бите і ви, якщо будете святкувати ці дні. 17 Бог же, Який зберіг весь народ Свій і повернув усім спадщину і царство і священство і святилище, 18 як обіцяв у законі, – уповаємо на Бога, – Він скоро помилує нас і збере від піднебесної у місце святе. 19 Бо Він визволив нас від великих бід і очистив місце.20 Про діла ж Іуди Маккавея і братів його і про очищен­ня великого храму й оновлення жер­товника,21 також про війни проти Антиоха Єпифана і проти сина його Евпатора, 22 і про явлення, які були з неба тим, що подвизалися за юдеїв настільки ревно, що, будучи дуже нечисленними, очищали всю країну і переслідували численні натовпи ворогів, 23 і відтворили славний у всій вселенній храм, і звільнили місто, і відновили закони, що хилилися до руйнування, коли Господь з великою милістю змилосердився над ними; 24 про все це, викладене Іасоном Киринейським у п’яти книгах, ми спробуємо коротко написати в одній книзі. 25 Бо, маючи на увазі безліч чисел і труднощі, які мають місце через велике багатство змісту, для тих, хто бажає зайнятися історичними оповідями, 26 ми потурбувалися дати душевне повчання тим, які бажають читати, полегшення тим, які намагаються утримати в пам’яті, і всім, кому доведеться читати, користь; 27 хоч для нас, які прийняли на себе труд скорочення, це нелегка справа, яка вимагає напруги і пильности, 28 як нелегко буває тому, хто готує бенкет і бажає користи іншим. Але, маючи на увазі подяку багатьох, ми охоче при­ймаємо на себе цей труд, 29 даючи точний виклад подробиць історику і намагаючись іти за прикладами скороченого викладу. 30 Бо як будівнику нового дому належить піклуватися про всю будівлю, а тому, хто повинен зайнятися різьбленням і живописом, слід вишукувати тільки­ потрібне для прикраси, так ми думаємо і про себе.31 Заглиблюватися і говорити про все і досліджувати кожну подробицю – властиво початковому описувачеві історії. 32 То­му ж, хто робить скорочення, має бути надано переслідувати тільки стислість мови й уникати докладних досліджень. 33 Отже, у зв’язку зі сказаним, почнемо тепер оповідання: бо нерозумно збільшувати передмову до історії, а саму історію скорочувати.

3 Коли у святому місті жили ще у повному мирі, і ретельно дотримувалися законів, за благочестям і відразою до зла первосвященика Онії, 2 бувало, і самі царі шанували це місце, і прославляли святилище багатими дарами, 3 так що і Селевк, цар Азії, давав зі своїх прибутків на всі витрати, потрібні для жертовного служіння. 4 Але якийсь Симон з коліна Веніамінового, поставлений піклувальником храму, ввійшов у суперечку з первосвящеником про порушення законів у місті. 5 І оскіль­ки він не міг перемогти Онію, то пішов до Аполлонія, сина Фрасея, який у той час був воєначальником Келе-Сирії і Фінікії, 6 й оголосив йому, що єрусалимська скарбниця наповнена незліченними багатствами, так само як незліченна кількість грошей зібрана, і немає у них потреби для приношення жертв, але все це може бути обернене під владу царя. 7 Аполлоній же, побачившись з царем, повідомив йому про зазначені багатства, а він, призначивши Іліодора, поставленого над державними справами, послав його і дав наказ вивезти згадані скарби. 8 Іліодор негайно вирушив у дорогу, під при­­водом огляду міст Келе-Сирії і Фінікії, а насправді для того, щоб ви­конати волю царя.9 Прибувши ж у Єрусалим і будучи дружньо при­й­ня­тим первосвящеником міста, він сповістив йому про отриману вказів­ку й оголосив, задля чого прийшов, притім запитував: чи дійсно все це так? 10 Хоча первосвященик показав, що це є довірене на збереження майно вдів і сиріт, 11 і частково Гиркана,­ си­на Товії, мужа дуже знаменитого, а не так, як обмовляв нечестивий Симон, і що всього чотириста талан­тів срібла і двісті золота; 12 кривдити ж тих, які поклалися на святість міс­ця, на повагу і недоторканність храму, шанованого в усій вселенній, ніяк не слід. 13 Але Іліодор, маючи царський наказ, рішуче говорив, що це має бути взяте у царську скарбницю.

14 Призначивши день, він уві­­й­шов, щоб зробити огляд цього, і відбулося чимале хвилювання в усьому­ міс­ті. 15 Священики у священних облаченнях, упавши перед жертовником, взивали до неба, щоб Той, Який дав закон про майно, яке довіряється святилищу, у цілості зберіг його тим, що довірили. 16 Хто дивився на лице первосвященика, відчував душевне потрясіння; бо погляд його і колір обличчя, який змінився, вияв­ляв його душевне знічення. 17 Його охо­­пив жах і тремтіння тіла, з чого явна була для тих, хто дивився, скор­бота його серця. 18 Деякі родинами ви­­бігали з домів на всенародне моління, бо випадало священному міс­цю зазнати наруги; 19 жінки, оперезавши груди веретищами, натовпами ходили по вулицях; усамітнені діви деякі бігли до воріт, інші – на стіни, а деякі дивилися з вікон, 20 усі ж, простягаючи до неба руки, молилися. 21 Зворушливо було, як народ натовпами кидався ниць, а сильно знічений первосвященик стояв у очі­куванні. 22 Вони благали Вседер­жи­теля Бога зберегти довірене у ці­­ло­сті тим, що довірили. 23 А Іліодор виконував те, що було припущенням. 24 Коли ж він із озброєними­ людьми увійшов уже в скарб­ницю, Господь батьків і Владика усякої вла­ди явив велике знамення: всі, хто насмілився увійти з ним, бу­дучи ура­женими страхом сили Божої, прийшли у знемогу і жах, 25 бо явився їм кінь зі страшним вершником, по­критий прекрасним покровом: швид­ко несучись, він уразив Ілі­одора передніми копитами, а той, хто сидів на ньому, здавалося, мав золоте всеозброєння. 26 Явилися йому і ще інші два юнаки, квітучі силою, прекрасні на вигляд, благоліпно одягнені, які, ставши з того й іншого боку, безупинно бичували його, заподіюючи йому багато ран. 27 Коли він раптово упав на землю й обійнятий був великою темрявою, тоді підняли його і поклали на ноші. 28 Того, хто з великим почтом і охоронцями тільки-но увійшов у зазначену скарбницю, винесли як безпомічного, ясно пізнавши всемогутність Божу. 29 Бо­жественною силою він був повалений безмовним і позбавленим усякої надії і порятунку. 30 Вони ж благословляли Господа, Який прославив Свою оселю; і храм, який незадовго перед тим був наповнений страхом і смутком, явленням Господа Вседер­жителя наповнився радістю і веселощами. 31 Невдовзі деякі з близьких Іліодора, прийшовши, благали Онію прикликати Всевишнього­ і да­рувати життя тому, хто лежав уже конаючи. 32 Первосвященик, побоюючись, щоб цар не подумав, що юде­ями зроблено яке-небудь зловмишлення проти Іліодора, приніс жертву­ за його порятунок. 33 Коли ж перво­священик приносив умилостивительну жертву, ті самі юнаки знову явилися Іліодору, прикрашені тим самим одягом, і, ставши, сказали йому: віддай велику подяку первосвященику Онії, бо заради нього Господь дарував тобі життя; 34 ти ж, покараний від Нього, сповіщай усім велику силу Бога. І, сказавши це, вони стали невидимі. 35 Іліодор же, принісши жертву Господу і давши ба­гато обітниць Тому, Хто зберіг йому життя, і подякувавши Онії, повернувся з воїнами до царя, 36 і перед усіма свідчив про діла великого Бо­га, які він бачив своїми очима. 37 Ко­ли ж цар запитав Іліодора, хто був би здатний, щоб ще раз послати в Єрусалим, він відповів: 38 якщо ти маєш якого-небудь ворога і супротивника твого правління, то пошли його туди, і зустрінеш його покараним, якщо тільки залишиться він у живих, бо на місці цьому істинно перебуває сила Божа: 39 Він Сам, Який перебуває на небі, є стражем і заступником того місця, і тих, що приходять зі злим наміром, уражає й умертвляє. 40 Ось що стало­ся з Іліодором, і так урятована скарб­ниця храму.

4 А вищезгадуваний Симон, зробившись зрадником скарбів і бать­­ківщини, зводив наклепи на Онію, ніби він сам заохочував Іліодора і був винуватцем зла. 2 Благодійника міста, піклувальника за єдиноплемінників і ревнителя законів, він насмілився називати супротивником правителя. 3 Коли ж ворожнеча дійшла до того, що через одного з довірених людей Симона стали звершуватися вбивства:4 тоді Онія, бачачи, що боротьба небезпечна, що Аполлоній, як воєначальник Келе-Сирії і Фінікії, шаленіє, збільшуючи злобу Симона, 5 вирушив до царя, не як обвинувач співгромадян, але маючи­ на увазі користь кожного й усього народу, 6 бо він бачив, що без царсь­кого захисту неможливо мирно влаштувати справи, і Симон не зали­шить свого безумства. 7 Але ко­ли по­­мер Селевк, і одержав царство Анти­ох, прозваний Єпифаном, тоді домагався священноначалля Іасон, брат Онії, 8 пообіцявши царю при побаченні триста шістдесят талантів срібла і з деяких прибутків вісім­десят талантів. 9 Понад те обіцяв і ще підписати сто п’ятдесят талантів, якщо надано йому буде владою його влаштувати училище для тілес­них вправ юнаків і писати єрусалим­лян антиохійцями. 10 Коли цар дав згоду, і він одержав владу, негайно почав схиляти одноплемінників своїх до еллінських звичаїв. 11 Він відки­нув людинолюбно надані юдеям царські пільги за клопотанням Іоана, батька Евполемового, який посилав посольство до римлян про дружбу і союз; порушуючи законні установи, він вводив супротивні закону звичаї.­ 12 Навмисно під самою фортецею по­будував він училище для тілесних вправ юнаків і, залучивши кращих з юнаків, підводив їх під соромітну покришку. 13 Так з’явилася схильність до еллінізму і зближення з іноплемінництвом унаслідок непомірного нечестя Іасона, цього безбожника, а не первосвященика,14 так що священики перестали бути ревними до служіння жертовнику і, нехтуючи храм і будучи недбалими до жертв, поспішали брати участь у противних закону іграх палестри за закликом кинутого диска. 15 Ні у що стави­ли вони вітчизняну пошану; тільки еллінські почесті визнавали найкращими. 16 За це спіткало їх тяжке відвідування, і ті самі, з якими вони змагалися у способі життя і хотіли в усьому уподібнитися, стали їхніми ворогами і мучителями; 17 бо нечестиво чинити проти Божественних законів неможливо безкарно, як по­казує час, що настає після того. 18 Ко­ли святкувалися у Тирі п’ятирічні ігри, і цар був присутній там, 19 тоді нечестивий Іасон послав туди глядачами антиохійців з Єрусалима, щоб доставити триста драхм срібла на жертву Геркулесу; але самі ті, що принесли, просили не вживати їх на жертву, вважаючи це непристойним, а призначити на інші витрати: 20 отже, ним послані ці гроші у жертву Геркулесу від імені того, хто посилав, а тими, що принесли, вони обернені на влаштування гребних суден. 21 Ко­ли потім Аполлоній, син Менесфея, був посланий у Єгипет з нагоди сход­ження на престіл царя Птоломея Филометора, Антиох запідозрив його у ворожості до себе і почав намагатися убезпечити себе проти нього; тому, вирушивши в Іоппію, він прийшов до Єрусалима. 22 Чудово при­йнятий Іасоном і містом, він увійшов при світильниках і вигуках, і звідти вирушив з військом у Фінікію.23 Піс­­ля трьох років Іасон послав Менелая, брата вищезгаданого Симона, щоб він доставив цареві гроші і зробив представлення деяких потріб­них справ. 24 Він же, представившись цареві і підлестивши його владі, захопив собі священноначалля, надбавивши триста талантів срібла проти Іасона. 25 Одержавши від царя накази, він повернувся, не принісши з собою нічого гідного первосвященства, а тільки гнів жорстокого тирана і лють дикого звіра. 26 Так Іасон, який обманув свого брата, сам був обманутий іншим і, як вигнанець, відійшов у країну Аммонитську. 27 Менелай же одержав владу, але ніскільки не турбувався про обіцяні цареві гроші, хоч Сострат, начальник міської фортеці, і робив вимоги, 28 бо на ньому лежав збір данин; з цієї причини обоє вони були викликані царем. 29 Менелай залишив спадкоємцем первосвященства брата свого Лисимаха, а Сострат – Кратита, начальника кіпрян.

30 У той час, як це відбувалося, збунтувалися тарсяни і маллоти за те, що вони віддані були у дар Антиохиді, наложниці царській. 31 Тому цар поспішно вирушив, щоб дати лад справам, залишивши замість себе Андроника, одного з почесних санов­ників. 32 Тоді Менелай, думаючи скористатися сприятливою нагодою, викрав із храму деякі золоті сосуди і подарував Андронику, а інші продав у Тирі й навколишніх містах. 33 Достовірно дізнавшись про те, Онія викрив його і відійшов у безпечне місце – Дафну, що лежить біля Антиохії. 34 Тому Менелай, заставши наодинці Андроника, просив його уби­ти Онію; і він, прийшовши до Онії і підступно запевнивши його, давши­ руку з клятвою, хоч і був у пі­­­­­доз­рі, пе­­­­реконав його вийти зі сховища і негайно убив, не посоромившись правди. 35 Цим роздратовані були не тільки юдеї, але і багато хто з інших­ народів, і обурювалися на беззаконне убивство цього мужа. 36 Ко­ли ж цар повернувся з країн Киликії, то юдеї, які були у місті, (разом) з обуреними еллінами донесли йому, що Онію вбили безвинно. 37 Ан­тиох, ду­шевно засмучений і роз­чулений спів­чуттям, оплакував чесноти і велике благочестя померлого, 38 й у гніві на Андроника, негайно знявши з нього порфиру і роздерши одяг, наказав водити його по всьому місту і на тому самому місці, де він злочинно погубив Онію, стратити­ вбив­цю; чим Господь і воздав йому заслу­жену кару.

39 Коли ж у місті було вчинено багато святотатств Лисимахом, зі зволення Менелая, і рознеслася про те чутка, то народ повстав на Лисимаха, бо викрадено було багато золотих сосудів. 40 Коли повстав народ, сповнений гніву, то Лисимах озброїв до трьох тисяч чоловік і почав без­законне насильство під проводом одного тирана, старого літами і не менш застарілого у безумстві. 41 По­ба­чивши таке насильство Лисимаха,­ одні схопили каміння, інші – товсті кілки, а деякі, хапаючи з зем­лі пилюку, кидали всі разом на людей Лисимаха, 42 і таким чином багатьох з них поранили, інших уразили, і всіх змусили тікати, а самого свя­то­татця умертвили біля скарб­ниці. 43 Що­до цього відбувся суд над Менелаєм. 44 Коли цар прибув у Тир, то послані від зібрання старійшин три мужі представили йому скаргу. 45 Менелай, уже взятий, обіцяв Птоломею, синові Дорименовому, великі гроші, якщо він ублагає за нього царя. 46 І Птоломей, відкликавши царя у притвор під приводом відпочинку, перекрутив справу. 47 Менелая, винуватця всього зла, звільнив від звинувачень, а нещасних, які, якби і перед скіфами говорили, були б відпущені незасудженими, засудив на смерть. 48 Так швидко понесли несправедливу страту ті, що говорили на захист міста, народу і священних сосудів. 49 Тиряни, обурюючись на те, щедро доставили потрібне для поховання їх. 50 А Менелай, завдяки користолюбству начальників, ут­римав за собою владу і, зростаючи у злобі, зробився жорстоким ворогом громадян.

5 Близько цього часу Антиох по­­чав другий похід у Єгипет. 2 Сталося, що над усім містом майже протягом сорока днів являлися у повітрі вершники, які носилися у золотих одежах і на зразок воїнів (були) озброєні списами, 3 і стрункі загони кінноти, і напади і відступи з обох боків, обертання щитів, безліч списів і змахи мечів, кидання стріл і блиск золотого обладунку й усякого роду озброєння. 4 Чому всі молилися, щоб це явлення було до блага.

5 Коли потім рознеслася неправдива чутка, начебто Антиох помер, Іасон, зібравши не менше тисячі му­жів, зробив раптовий напад на місто, коли вони зійшли на стіну і вреш­ті місто було взяте, Менелай утік у фортецю. 6 А Іасон нещадно чинив кровопролиття між своїми спів­гро­ма­дянами, не думаючи про те, що ус­піх проти одноплемінників є най­біль­ше нещастя, і уявляючи одер­жа­­ти­ тро­феї ніби від ворогів, а не одно­пле­­мінних. 7 Утім, він не досяг начальства, а кінцем його зловмис­ницт­ва було те, що він з ганьбою, як утікач, знову пішов у країну Аммонитську. 8 Кінцем його злісного життя було те, що, звинувачений перед Аретою, володарем Аравійським, він бігав з міста у місто, всіма пересліду­ваний і ненавидимий, як відступник від законів, і зневажений, як ворог батьківщини і співгромадян, був виг­наний у Єгипет. 9 Той, який багатьох вигнав з батьківщини, сам загинув на чужій стороні, прийшовши до лакедемонян і сподіваючись, через ро­динне походження, знайти у них при­тулок. 10 Залишивши багатьох без поховання, він сам залишився неоплаканим, і не удостоєний ні поховання, ні батьківського гробу.­

11 Коли все, що відбулося, дійшло до слуху царя, він подумав, що Юдея відходить від нього, піднявся з Єгипту, розлютившись у душі, і взяв місто озброєною рукою. 12 Він наказав воїнам нещадно бити усіх, хто трапиться, й умертвляти, хто ста­не ховатися у домах. 13 Так звершилося побиття юних і старих, умертв­лення чоловіків, дружин і дітей, заколення дів і немовлят. 14 Протягом трьох днів загинуло вісімдесят тисяч: сорок тисяч упало від руки вбивць, і не менше убитих було продано. 15 Але, не задовольнившись цим, він насмілився ввійти у най­святіший на всій землі храм, маючи­ провідником Менелая, цього зрад­ника законів і батьківщини. 16 Сквер­ними руками приймаючи священні сосуди й інші речі, пожертвувані ін­шими царями на звеличення і славу і честь святого місця, грабуючи не­­­честивими руками, роздавав. 17 І зве­личився Антиох у своїх думках, не розуміючи, що Господь на короткий час прогнівався за гріхи тих, що жи­ли­ у місті, чому і залишилося без захисту це місце. 18 Якби вони не були обійняті багатьма гріхами, тоді подібно до Іліодора, посланого царем Селевком оглянути скарбницю, і він, лиш тільки увірвався б, негайно був би покараний і залишив би свою зухвалість. 19 Але Господь обрав не для місця народ, а для народу­ це місце. 20 Тому і саме місце, ставши причетним до колишніх народних нещасть, прилучилося потім до благодіянь Господа і, бувши залишеним Всемогутнім у гніві, знову, з милосердя верховного Владики, постало в усій славі.

21 Отже, Антиох, викравши з храму тисячу вісімсот талантів, поспішно відійшов до Антиохії, у гордовитості серця знаходячи можливим зробити землю судноплавною і море сухопутним. 22 Тим часом він залишив приставників, щоб гнітити народ, у Єрусалимі – Филипа, родом фригійця, норовом же людину ще більш жорстоку, ніж той, що поставив його, 23 а в Гаризині – Андроника, і зверх того Менелая, який перевершив інших злобою до жителів і мав вороже ставлення до громадян­ юдейських. 24 Він послав винуватця нечестя, Аполлонія, з двадцятьма двома тисячами війська, повелівши всіх дорослих побити, а жінок і дітей продавати. 25 Він же, прийшовши у Єрусалим і удавано зберігаючи­ мир, зволікав до святого дня су­боти і, застигнувши юдеїв під час спокою, повелів своїм людям озброїтися. 26 Усіх, що вийшли на це видовище, він умертвив і, ввірвавшись з військом у місто, побив безліч народу. 27 А Іуда Маккавей, десятий у роді своєму, відійшов у пустелю і жив зі своїми прихильниками у горах за подобою звірів, годуючись травами, щоб не стати причетним до осквернення.

6 Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від зако­нів батьківських і не жити за законами Божими, 2 а також осквернити­ храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки меш­канці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного. 3 Важким і нестерпним було для народу не­­щастя, що настало. 4 Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блуд­ницями, змішувалися з жінками у са­мих священних притворах і вно­си­ли всередину речі недозволені. 5 І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами. 6 Не можна було ні зберігати суботи, ні до­­тримуватися батьківських свят, ні на­віть називатися юдеєм. 7 З тяжким­ примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жерт­ви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса. 8 Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви, 9 а тих, що не погоджувалися перехо­ди­ти до еллінських звичаїв, убива­ли.­­ Тоді-то можна було бачити справжню біду. 10 Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни. 11 Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захи­щатися з поваги до святости дня.

12 Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого. 13 Бо те са­ме, що нечестивцям не дається бага­то часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння. 14 Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь дов­го­терпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас, 15 щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів. 16 Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу. 17 Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді.

18 Був такий собі Єлеазар, з перших­ книжників, муж, який уже до­сяг­­ старости, але дуже красивої зов­ніш­­­­но­с­ти: його примушували, розкриваючи­ йому рот, їсти свиняче м’ясо. 19 Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював, 20 як належало тим, хто вирішив­ ус­тояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати. 21 То­ді приставлені до беззаконного жерт­во­приношення, які знали цього му­жа­ з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принес­ти ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, 22 щоб через це уник­нути смерти і за давньою з ними друж­­бою скорис­татися їхнім людино­любством. 23 Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше – святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть;24 бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’янос­то­літній Єлеазар перейшов у язичництво, 25 і самі внаслідок мого лицемірства, заради корот­кого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість. 26 Як­що у даний час я і позбудуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти.27 Тому, муж­ньо розлу­чаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости, 28 а юним залишу добрий приклад – охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі­ закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки. 29 Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим вияв­лену до нього доброзичливість змі­ни­­ли на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх бо­жевіллям. 30 Го­туючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страж­дання, а душею охоче терплю їх зі страху пе­ред Ним. 31 І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з наро­ду зразок доблести і пам’ятник доб­рочесности.

7 Трапилося також, що були схоп­­­лені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами. 2 Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони.3 Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани. 4 Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері. 5 Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, го­ворячи: 6 Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: “і над рабами Своїми змилосердиться”.7 Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло? 8 Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший. 9 Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбав­ляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які помер­ли за Його закони, для життя вічного. 10 Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик – негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки, 11 і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх. 12 Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання. 13 Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого. 14 Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя.15 Потім привели і почали мучити п’ятого. 16 Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу­ над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом. 17 Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє. 18 Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву. 19 Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу. 20 Най­більше ж достойна здивування і слав­ної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом од­ного дня, благодушно переносила це у надії на Господа. 21 Сповнена доб­лес­них почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, во­на заохочувала кожного з них вітчизня­ною мовою і говорила їм: 22 я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. 23 Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони. 24 Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощас­ливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади. 25 Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе. 26 Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина. 27 Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе. 28 Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський. 29 Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милос­ти Божої знову придбала тебе з братами твоїми.

30 Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея. 31 Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих. 32 Ми страждаємо за свої грі­хи. 33 Якщо для напоумлення і пока­рання нашого живий Господь і про­гнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над ра­бами Сво­їми; 34 ти ж, нечестивий і най­злочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудни­ми надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його, 35 бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога.36 Брати наші, перетерпівши нині ко­роткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Бо­жим понесеш праведне покарання за гордовитість. 37 Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро­ змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог, 38 і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Все­мо­гутнього, який праведно спостиг весь рід наш. 39 То­ді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з інши­ми, обурюючись за насміяння. 40 Так і цей скінчив життя чистим, ціл­ком поклавшись на Господа. 41 Піс­­­­ля си­нів померла і мати.

42 Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо.

8 Тим часом Іуда Маккавей і ті, що були з ним, таємно входячи у селища, скликали родичів і, приймаючи тих, що залишилися в юдействі, зібрали до шести тисяч мужів. 2 Вони взивали до Господа, щоб Він зглянувся на народ, який усі топчуть, і пожалів храм, осквернений людьми­ нечестивими; 3 щоб помилував розорене місто, близьке до того, щоб зрівнятися з землею, і почув кров, яка волає до Нього;4 щоб згадав про беззаконне погублення безвинних немовлят і про колишні хуління Його імені, й обурився на злих. 5 Оточивши­ себе багатьма, Маккавей зробився непереможним для язичників, коли гнів Господа перетворився на милість. 6 Раптово нападаючи на міста і селища, він спалював їх, і, займаючи зручні місця, немало переміг ворогів, змушуючи їх утікати; 7 переважно він обирав собі на допомогу для таких справ ночі, і чутка про його мужність розносилася всюди.

8 Филип, бачачи, що цей муж помалу входить у силу, а частіше буває щасливий у ділах, писав до Птоломея, воєначальника Келе-Сирії і Фінікії, щоб він допоміг ділам царя. 9 Він же, негайно обравши Никанора,­ сина Патроклового, одного з пер­ших своїх друзів, послав його, підпо­ряд­кувавши йому не менше двадцяти тисяч чоловік з різних народів, знищити весь рід юдеїв; приєднав до нього і Горгія воєначальника, досвід­ченого у справах військових. 10 Никанор ухвалив: данину у дві тисячі талантів, яку цар винен був римлянам, поповнити від полонення юдеїв. 11 Тому негайно послав у приморські міста, запрошуючи їх купувати у раби юдеїв і обіцяючи доставляти по дев’яносто полонених за один талант; але не очікував він тієї пом­с­­ти, яка готова була прийти на нього­ від Всемогутнього. 12 Іуді ж дано було знати про прихід Никанора, і коли він передав тим, що були з ним, про прибуття війська, 13 тоді боязкі й ті, що не вірили у воздаяння Боже, розбіглися, залишивши місця свої. 14 Ін­ші ж продавали все, що залишилося­ у них, і благали Господа визволити їх, проданих нечестивим Никанором раніше битви, 15 якщо не для них, то заради завітів з батьками їхніми і наречення на них святого і славного імені Його.

16 Тоді Маккавей зібрав тих, що були з ним, числом шість тисяч мужів, і умовляв їх не страшитися ворогів і не боятися великої кількости язичників, що неправедно йдуть на них, але мужньо битися,17 маючи перед очима неправедно нанесену ними образу святому місцю і розо­рення зганьбленого міста і порушення праотецьких настанов. 18 Бо, – говорив він, – вони надіються на зброю і відважність, а ми надіємося на всемогутнього Бога, Який одним помахом може подолати і тих, що йдуть на нас, і весь світ.19 Він розпо­вів їм і про те заступництво, яке одержували їхні предки, і як при Сеннахиримі погублені сто вісімдесят п’ять тисяч мужів, 20 і про битву, що була у Вавилоні проти галатів, як вони прийшли на битву в кількості лише восьми тисяч з чотирма тисячами македонян, і коли македоняни змішалися, то ці вісім тисяч погубили сто двадцять тисяч завдяки допомозі, яка була їм з неба, й одержали велику здобич.21 Такими розповідями зробивши їх без­страшними і готовими померти за закони і батьківщину, він розділив військо на чотири загони, 22 призначивши вождями кожного загону братів своїх: Симона, Йосифа та Іонафана, і підпорядкувавши кожному по тисячі п’ятсот чоловік. 23 Потім наказав Єлеазару читати священну книгу, і, обнадіявши Божою допомогою, сам прийняв провід над передовим загоном і вступив у битву з Никанором. 24 Оскільки помічником їх був Усемогутній, то вони побили ворогів понад дев’ять тисяч, і ще більшу частину Никанорового війська залишили пораненими і покаліченими, і всіх змусили втікати. 25 Узяли і гроші у тих, що прийшли купувати їх; переслідували їх на значну відстань, і повернулися, будучи зупинені часом. 26 Бо це був день перед суботою; з цієї причини вони і не продовжували гнатися за ними. 27 Зібравши ж за ними зброю і знявши обладунок з ворогів, вони святкували суботу, щиро дякуючи і прославляючи Господа, Який спас їх у той день і Який почав являти їм Своє милосердя. 28 Після суботи, виділивши зі здобичі калікам, удовам і сиротам, інше розділили між собою і дітьми своїми. 29 Закінчивши це, вони встановили громадську молитву, і благали милосердого Гос­пода остаточно примиритися з рабами Своїми. 30 І тоді, як Тимофій і Вакхид напали на них спільно, вони побили понад двадцять тисяч і легко оволоділи високими фортецями; вони розділили дуже багато здобичі рівними частинами між собою й ка­ліками і сиротами і вдовами, ще ж і старійшинами. 31 Зібравши після них зброю, ретельно склали все у зручних місцях, іншу ж здобич принесли­ у Єрусалим. 32 Убили і вождя військ Тимофієвих, людину дуже нечестиву, яка заподіяла багато зла юдеям. 33 Потім, торжествуючи перемогу на батьківщині, вони спалили Каллисфена і деяких інших, які спалили священні ворота й утекли в один дім, так що ці за своє нечестя понесли гідну відплату. 34 А найзлочинніший Никанор, який привів тисячу купців для купівлі юдеїв, 35 за допомогою Божою посоромлений був тими, яких вважав за ніщо, і, скинувши розкішний одяг, під виглядом біглого раба через внутрішні землі прийшов один в Антиохію, вкрай засмучений поразкою війська. 36 Той, який взявся доставити римлянам данину від полонених у Єрусалимі, оголосив, що юдеї мають захисником Бога, і таким чином залишаються неушкод­женими, тому що підкорюються ус­тановленим від Бога законам.

9 Близько того ж часу Антиох безславно повертався з меж Пер­сії. 2 Бо він увійшов у так званий Пер­сеполь і мав намір пограбувати храм і оволодіти містом. Тому збігся народ, і взялися за зброю, й Антиох, змушений жителями втікати, повинен був із соромом повернутися назад. 3 Коли знаходився він біля Екбатани, донесли йому про те, що трапилося з Никанором і з Тимофієм. 4 Запалавши гнівом, він думав зігнати на юдеях зло на тих, що змусили його втікати; тому наказав погоничеві колісниці безперестанно гнати і прискорювати подорож, тоді як небесний суд уже йшов слідом за ним. Бо він сказав із зарозумілістю: кладовищем для юдеїв зроблю Єрусалим, коли прийду туди. 5 Але всевидючий Господь, Бог Ізраїлів, уразив його незцілимим і невидимим ударом: як тільки скінчив він ці слова, схопили його нестерпний біль живота і жорстокі внутрішні муки, 6 і цілком праведно; бо він багатьма і надзвичайними муками терзав утроби інших. 7 Але він ніскільки не залишав своєї гордости, і ще більше сповнювався зарозумілости, дихаючи вогнем люті на юдеїв і наказуючи прискорювати подорож. Тоді сталося, що він упав з колісниці, яка неслася швидко, і тяжким падінням пошкодив усі члени тіла. 8 І той, який тільки що думав з гордости, більш ніж людської, повелівати хвилями моря і думав на терезах зважити висоти гір, повалений був на землю, і несений був на ношах, показуючи всім явну силу Божу,9 так що з тіла нечестивця у безлічі випов­зала черва, і ще у живого випадали­ частини тіла від хвороб і страждань; запах же смороду від нього нестерп­ний був у цілому війську. 10 І того, який незадовго перед тим мріяв тор­катися зірок небесних, ніхто не міг носити через нестерпний сморід. 11 Тепер-то, будучи розтрощеним, по­чав він залишати свою велику гордовитість і приходити до пізнання, коли за покаранням Божим страждання його посилювалися з кожною хвилиною. 12 Сам не в силах зносити свого смороду, він так говорив: праведно підкорятися Богу, і смертному не слід думати гордовито бути рівним Богу.13 Нечестивець молив Господа, Який вже не милував його, і говорив: 14 “Святе місто, яке поспішав я зрівняти з землею і зробити кладовищем, оголошую вільним; 15 юдеїв, яких вирішив не дозволяти ховати, а викидати разом з дітьми їхніми хижим птахам і звірам, зроблю всіх рівними афінянам; 16 свя­тий храм, який колись пограбував, прикрашу найкращими дарами, священні сосуди поверну всі, і ще у біль­шій кількості, і необхідні для жертов­ витрати буду робити з моїх прибутків; 17 понад те сам зроблюсь юдеєм,­ і, проходячи по всякому населеному місцю, буду звіщати силу Божу”. 18 Але коли болі ніскіль­ки не зменшувалися, бо прийшов уже на нього праведний суд Божий, він, упав­­ши у відчай, написав до юдеїв лист, який мав значення благання, такого зміс­ту: 19 “Цар і воєначальник Антиох добрим юдеям-громадянам – багато­ радуватися, і бути здоровими і благоденствувати. 20 Якщо ви здорові­ з дітьми вашими, і справи ваші йдуть за вашим бажанням, то я воздаю Богу найбільшу подяку, покладаючи надію на небо. 21 Я ж лежу у хворобі і з любов’ю згадую про вашу шанобливість і прихильність до мене. Повертаючись з меж Персії і зазнавши тяжкої хвороби, я за потрібне вважаю подбати про загальну безпеку всіх. 22 Хоч я не впадаю у відчай і маю повну надію звільнитися від хвороби, 23 але, знаючи, що і батько мій, коли воював у верхніх країнах, оголосив наступника, 24 щоб, коли станеться що-небудь несподіване, або оголошена буде якась незгода, жителі країни знали, кому надане правління, і не бентежилися; 25 понад те зауважуючи, що навколишні володарі і сусідні з нашою державою спостерігають час і вичікують, який буде кінець, я призначив царем сина мого Антиоха, якого я вже часто під час походів у верхні сатрапії дуже багатьом з вас доручав і представляв; і йому я написав особисто.26 От­же, переконую вас і прошу, щоб ви, пам’ятаючи мої благодіяння взагалі і зокрема, зберегли вашу теперіш­ню прихильність до мене і до сина мого. 27 Бо я впевнений, що він, ідучи­ за моїм бажанням, буде поводитися з вами милостиво і людинолюбно”.

28 Так цей людиновбивця і богохульник, перетерпівши тяжкі страждання, які заподіював іншим, скін­чив життя на чужій стороні у горах найжалюгіднішою смертю. 29 Тіло його привіз Филип, співвихованець його, який, боячись сина Антиохового, відійшов до Птоломея Филопатора в Єгипет.

10 Маккавей же і ті, що були з ним, під проводом Господа, знову зайняли храм і місто, 2 а побу­довані іноплемінниками на площі жер­товники і капища зруйнували. 3 Очистивши храм, вони спорудили інший жертовник; розпаливши камені і взявши з них вогонь, принесли жертву після дворічної перерви, зробили кадильницю і свічники і предкладення хлібів. 4 Влаштувавши все це, вони молили Господа, падаючи ниць, щоб їм не зазнавати біль­ше таких бід; якщо ж коли і згрішать, те нехай покарає Він їх ми­лостиво, не віддаючи богохульним і жорстоким язичникам. 5 У той самий день, в який осквернений був храм іноплемінниками, звершилося й очищення храму, у двадцять п’ятий день того самого місяця Хаслева. 6 І провели вони у веселощах вісім днів за подобою свята кущів, згадуючи, як незадовго перед тим часом вони проводили свято кущів, подібно до звірів, у горах і печерах. 7 Тому вони з жезлами, оповитими плющем, і з квітучими гілками і пальмами підносили хвальні пісні Тому, Який благопоспішив очистити місце Своє. 8 І загальним рішенням і вироком визначили – всьому юдейському на­роду святкувати ці дні щорічно. 9 Та­ка була кончина Антиоха, прозваного Єпифаном.

10 Тепер викладемо, що відбувалося за Антиоха Евпатора, сина того нечестивця, обмежуючись лихами воєн. 11 Прийнявши царство, він доручив управління якомусь Лісію, головному воєначальнику Келе-Сирії і Фінікії. 12 Бо Птоломей, на пріз­висько Макрон, вважав за краще дотримуватися справедливости щодо юдеїв, після несправедливостей, які були стосовно них, і намагався справи з ними закінчувати мирно.13 Тому на нього звели наклеп улюбленці перед Евпатором, і, всюди чуючи наз­ву зрадника за те, що він залишив довірений йому від Филометора Кіпр і перейшов до Антиоха Єпифана, він, не маючи почесної влади, від суму отруїв себе, і так скінчив життя своє.

14 Горгій же, ставши у тих місцях воєначальником, утримував наймані війська і безупинно підтримував війну проти юдеїв. 15 Разом з ним і ідумеї, які володіли зручними укріпленнями, тривожили юдеїв, і, приймаючи до себе вигнаних з Єрусали­ма, починали війни. 16 Ті ж, що були з Маккавеєм, звершуючи моління і благаючи Бога бути помічником їм у війні, кинулися на укріплення ідумеїв. 17 І, зробивши на них сильний напад, вони оволоділи цими місцями, помстилися всім, хто бився на стінах, умертвляли всіх, хто траплявся назустріч, і побили не менше двадцяти тисяч. 18 Не менше дев’яти тисяч утекли у дві дуже міцні вежі, зебезпечені всім проти облоги. 19 Залишивши Симона і Йосифа і ще Закхея з достатньою кількістю людей для облоги їх, Маккавей сам вирушив у такі місця, де він більше потрібен був. 20 А ті, що були із Симо­ном, будучи сріблолюбними, дали де­яким з тих, що знаходилися у вежах, підкупити себе грішми; одержавши сімдесят тисяч драхм, дозволили деяким утекти. 21 Коли донесено було Маккавею про те, що сталося, він, зібравши народних вождів, докоряв їм, що вони за срібло продали братів, відпустивши ворогів їхніх. 22 Цих людей, які зробилися зрадниками, він віддав на смерть, і негайно оволо­дів двома вежами. 23 Маючи постійно успіх у зброї, яка була у руках його, він знищив у цих двох укріпленнях понад двадцять тисяч чоловік.

24 Тимофій же, раніше переможений юдеями, зібрав дуже численне військо з чужоземців, зібрав чимало­ і вершників, що були в Азії, і з’явив­ся в Юдею з наміром завоювати її. 25 При його наближенні ті, що були з Маккавеєм, звернулися у молитві до Бога, посипавши землею голови й оперезавши стегна веретищами. 26 Припадаючи до підніжжя жертов­ника, вони благали Його, щоб Він був милостивим до них, був ворогом ворогам їхнім і супротивником супротивникам, як говорить закон. 27 Звершивши молитву, вони взяли зброю і далеко відійшли від міста; наблизившись же до ворогів, зупинилися. 28 Коли зійшло сонце, ті й інші вступили у битву – одні, в доблесті своїй, маючи запорукою успіху і перемоги пристановище у Господі, інші, – поставивши проводирем битви лють. 29 Коли відбулася завзята битва, то супротивникам явилися з неба п’ять величних мужів на конях із золотими вуздами, і двоє з них були на чолі юдеїв: 30 вони взяли Маккавея у середину до себе і, покриваючи своїм озброєнням, зберігали його неушкодженим, на супротивників же кидали стріли і блискавки, так що вони, змішавшись від осліплення і сповнені страху, са­мі себе уражали. 31 Побито було двад­цять тисяч п’ятсот піших і шістсот кінних.32 Сам Тимофій утік у фортецю, називану Газара, дуже міцну, яка знаходилася під начальством Херея.33 Ті, що були з Маккавеєм, весело облягали цю фортецю протягом чотирьох днів. 34 А ті, що знаходилися у фортеці, впевнені у неприступності цього місця, надмірно лихословили і промовляли­ хульні слова. 35 На світанку п’ятого дня двадцять юнаків з тих, що були з Маккавеєм, запалившись гнівом від такого лихослів’я, хоробро кину­лися на стіну і зі звірячою лют­тю уражали кожного, хто траплявся.­36 Ін­­­ші також кинулися під час сум’яття на тих, що знаходилися всередині, підпалювали вежі, і, розпаливши багаття, спалювали хульників живи­ми; інші розбивали ворота, і, впус­тив­ши у них решту війська, ово­лоді­ли містом; 37 Тимофія ж, який схо­вався у рові, убили, так само як і брата його Херея, й Аполлофана. 38 Звершивши це, вони з піснями і славослів’ями подякували Господу, Який так багато благодіяв Ізраїлю і дарував їм перемогу.

11 Коли минуло дуже небагато­ часу, Лісій, опікун і родич ца­ря, намісник царський, з великим засмученням переносячи те, що сталося, 2 зібрав до вісімдесяти тисяч пі­хоти і всю кінноту, і вирушив проти юдеїв з наміром зробити місто їхнє місцем проживання еллінів, 3 храм обкласти податком, подібно до інших язичницьких капищ, а священноначалля зробити щорічно продажним. 4 Ніскільки не подумав він про силу Божу, понадіявшись на десятки тисяч піхоти, на тисячі кінноти і на вісімдесят слонів. 5 Вступивши в Юдею і наблизившись до Вефсури, місця укріпленого, віддаленого від Єрусалима стадій на п’ять, він обложив його. 6 Коли Маккавей і ті, що були з ним, довідалися, що він облягає твердині, то з плачем і сльозами разом з народом благали Господа, щоб Він послав доброго ангела на спасіння Ізраїля. 7 Маккавей же, сам перший узявши зброю, переконував інших разом з ним, піддаючи себе небезпекам, допомогти братам; і вони негайно охоче вирушили з ним у похід. 8 Коли вони були поблизу Єрусалима, негайно явився­ проводирем їх вершник у білому одя­зі, який потрясав золотою зброєю. 9 Усі вони разом подякували милосердному Богу, й укріпилися духом,­ готові знищити не тільки людей, але і лютих звірів і навіть залізні стіни. 10 Так прийшли вони, під покровом небесного споборника, з милости до них Господа. 11 Як леви, кинулися вони на ворогів, і уразили їх одинадцять тисяч піших і тисячу шістсот кінних, а всіх інших змусили тікати. 12 Багато хто з них, будучи пораненими, рятувалися роздягненими, і сам Лісій урятувався ганебною втечею. 13 Будучи ж досить розумним і розмірковуючи сам із собою над поразкою, яка трапилася з ним, він зрозумів, що євреї непереможні, тому що всемогутній Бог допомагає їм; тому, пославши до них, 14 запевняв, що він погоджується на всі законні вимоги і переко­нає­­ царя бути їхнім другом. 15 Маккавей, піклуючись про користь, погодився на все, що пропонував Лісій; бо цар схвалив усе, що запропонував Мак­­ка­­вей Лісію у листі щодо юдеїв.16 Лист же, написаний Лісієм до юдеїв, був тако­го змісту: “Лісій народу юдейському – радуватися. 17 Іоан і Авессалом, вами послані, передавши підписану відповідь, клопотали про те, що було зазначено у ньому. 18 Отже, про що потрібно було донести царю, я пояснив, і, що можна було прийняти, на те він погодився. 19 Тому, якщо ви будете зберігати добру прихильність до правління, то і на майбутній час я потурбуюсь допомагати вам для блага. 20 Про под­робиці ж я доручив як вашим, так і моїм посланим переговорити з ва­ми. 21 Будьте здорові! Сто сорок вось­мого року, місяця Діоскоринфія, двадцять четвертого дня”. 22 Лист же царя був та­кого змісту: “Цар Антиох­ брату Лісію – радуватися. 23 З того часу, як батько мій відійшов до богів,­ наше бажання те, щоб піддані царст­ва залишалися безтурботними у відправленні справ своїх. 24 Коли ж ми почули, що юдеї не погоджуються­ на почате батьком моїм нововведення еллінських звичаїв, а віддають перевагу власним установленням, і тому просять, щоб дозволено було їм дотримуватися своїх законів; 25 то, бажаючи, щоб і цей народ не був по­турбованим, визначаємо, щоб храм їхній був відновлений і щоб жили вони за звичаєм своїх предків. 26 От­же, ти добре зробиш, якщо пошлеш до них і укладеш мир з ними, щоб вони, знаючи наші наміри, були благодушні і весело продовжували займатися ділами своїми”. 27 До на­роду ж лист царя був такий: “Цар Антиох старійшинам юдейським та іншим юдеям – радуватися. 28 Якщо ви здорові, то цього ми і бажаємо: ми також здорові. 29 Менелай оголосив нам, що ви бажаєте сходити до ваших, які у нас. 30 Отже, тим, які будуть приходити до тридцятого дня мі­сяця Ксанфика, готова правиця на запевнення їхньої безпеки:31 юдеї можуть споживати свою їжу і збері­га­­ти­ свої закони, як і раніше, і ніхто з них ніяким чином не буде потурбова­ний за колишні опущення. 32 Я послав до вас Менелая, щоб він заспокоїв вас. 33 Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого дня Ксан­фика”. 34 Надіслали до них лист і рим­ляни такого змісту: “Квинт Меммій і Тит Манлій, старійшини римські, юдейському народу – радуватися. 35 Що уступив вам Лісій, родич царя, те і ми підтверджуємо. 36 А що визнав він за потрібне доповісти цареві, про те, розсудивши не­гайно, пошліть кого-небудь, щоб ми могли зробити, що для вас потрібно, бо ми вирушаємо в Антиохію. 37 Тому поспішіть, і пошліть кого-небудь, щоб і ми могли знати, якої ви думки. ­38 Будьте здорові! Сто сорок восьмого­ року, п’ятнадцятого дня Ксанфика”.

12 Після закінчення цих договорів Лісій вирушив до царя, а юдеї зайнялися землеробством.2 Але з місцевих воєначальників Тимофій і Аполлоній, син Генея, так само як Ієронім і Димофон, і зверх того Никанор, начальник Кіпру, не давали їм жити у спокої і безпеці. 3 Іоппійці ж зробили таке безбожне діло: вони запросили юдеїв, які жили з ними, з їхніми дружинами і дітьми сісти у приготовані ними чов­ни, ніби не маючи проти них ніякого зла. 4 Коли ж вони погодилися, бо бажали зберегти мир і не мали ніякої підозри, тоді, за загальним вироком міста, іоппійці, відпливши, потопили їх, не менше двохсот чоловік. 5 Коли Іуда довідався про таку жорстокість, звершену над одноплемінниками, оголосив про те тим, що були з ним, 6 і, закликавши праведного Суддю Бога, пішов проти мерзенних убивць братів його, запалив уночі пристань, і спалив човни, а тих, що збіглися туди, умертвив. 7 А оскіль­ки це місце було замкнене, то він відійшов, з наміром знову прийти і знищити всю громаду іоппійців. 8 Довідавшись же, що і жителі Іамнії хочуть так само вчинити з юдеями, які там живуть, 9 він напав уночі­ і на іамнитян і запалив пристань з кораблями, так що полум’я видне бу­ло в Єрусалимі за двісті сорок стадій.­

10 Коли ж вони відійшли звідти на дев’ять стадій, вирушаючи проти Тимофія, то напали на них араби, не менше п’яти тисяч і п’ятисот вершників. 11 Битва була жорстока, і коли ті, що були з Іудою, за допомогою Божою здобули перемогу, то араби, які потерпіли поразку номади, просили Іуду про мир, обіцяючи доставляти їм худобу і в іншому бути корисними їм. 12 Іуда ж, розуміючи, що вони дійсно багато у чому можуть бути корисні, погодився уклас­ти з ними мир; уклавши ж мир, вони відійшли у свої намети. 13 Ще напав він на одне місто з міцним мостом, оточене стінами і населене різними народами, на імення Каспин. 14 Жителі, сподіваючись на міцність стін і запас продовольства, поводилися дуже зухвало, лихословлячи на тих, що були з Іудою, промовляючи хулу на Бога і непристойні слова. 15 Але ті, що були з Іудою, закликавши на допомогу великого Владику миру, Який без стінопробивних машин і знарядь зруйнував Єрихон у часи Ісуса, по-звірячому кинулися на стіну. 16 За допомогою Божою вони взяли місто, і вчинили незліченні убивства, так що прилегле озеро, яке мало дві стадії у ширину, здавалося наповненим кров’ю.

17 Відійшовши звідти на сімсот п’ятдесят стадій, вони прийшли у Харак до юдеїв, називаних тувиїнами;18 але не застали там Тимофія, який, нічого не зробивши, відійшов з цієї країни, залишивши, втім, у одному місці дуже міцну варту. 19 То­му Досифей і Сосипатр, з вождів, які були з Маккавеєм, вирушили і побили залишених Тимофієм у фортеці людей, понад десять тисяч. 20 Тоді Маккавей, розділивши своє військо на загони, поставив їх над цими загонами і кинувся на Тимофія, який мав при собі сто двадцять тисяч піших і тисячу п’ятсот кінних. 21 Коли довідався Тимофій про наближення Іуди, то відіслав дружин і дітей і решту обозу у так званий Карніон; бо ця фортеця була незруч­на для облоги і недоступна через тіс­ноту всієї місцевості. 22 Коли ж показався перший загін Іуди, страх напав на ворогів, і жах охопив їх від явлен­ня Всевидючого: вони кинулися на­втіки, пориваючись один туди, інший сюди, так що більшою частиною уражувані були своїми, проколювані вістрям своїх мечів. 23 Іуда наполегливо продовжував переслідувати, убивав беззаконних, і знищив до тридцяти тисяч чоловік. 24 Сам Тимофій потрапив до рук тих, що були з Досифеєм і Сосипатром, і з великим хитруванням благав відпустити­ його живим, бо у нього знаходилися багатьох [юдеїв] батьки, а де­яких брати, і вони не будуть пощаджені, якщо він помре.25 Коли він багатьма словами запевнив у своїй обіцян­ці, що поверне їх неушкодженими, вони відпустили його, заради спасіння братів.

26 Потім Іуда пішов проти Карниона й Атаргатиона, і вибив двадцять п’ять тисяч чоловік. 27 Після перемоги над ними й ураження, Іуда вирушив проти укріпленого міста Ефрона, в якому мав перебування Лісій і безліч різноплемінних: сильні юнаки, які стояли перед стінами, воювали завзято; там же знаходилися великі запаси знарядь і стріл. 28 Але вони, закликавши на допомогу Всесильного, Який Своєю могутньою силою зищує ворогів, оволоділи цим містом і побили тих, що були у ньому, до двадцяти п’яти тисяч. 29 Піднявшись звідти, вони попрямували на місто скіфів, що знаходиться від Єрусалима на відстані шістсот стадій. 30 Але оскільки юдеї, які жили там, свідчили про прихильність, яку мають до них скіфські жителі, і про лагідне поводження з ними у часи бід: 31 то, подякувавши їм і попросивши і на майбутній час бути прихильними до роду їхнього, вони вирушили у Єрусалим, тому що наближалося свято седмиць.

32 Після свята, називаного П’ятдесятницею, пішли вони проти Горгія, воєначальника Ідумеї.33 Виступив же Іуда з трьома тисячами піших і чотирмастами кінних. 34 Коли вони вступили у битву, сталося, що де­які юдеї впали. 35 Досифей же, один з тих, що були під начальством Ва­кинора, вершник, муж сильний, упіймав Горгія і, схопивши його за плащ, волік його сильно, щоб узяти проклятого у полон живим; але один з вершників фракійських наскочив на нього і відсік йому плече, і Горгій утік у Марису.36 Коли ж ті, що були з Ездрином, довго б’ючись, знемогли,­ Іуда закликав на допомогу Господа, нехай буде Він началовождем у бит­ві. 37 Почавши вітчизняною мовою піснеспіви гучним голосом, він викликнув і, несподівано кинувшись на тих, що були з Горгієм, повернув їх на втечу.

38 Потім Іуда, взявши з собою військо, вирушив у місто Одоллам, і ос­кільки наставав сьомий день, то во­ни­­ очистилися за звичаєм і святкували­ суботу. 39 На другий день ті, що були з Іудою, пішли, як вимагав обов’язок, перенести тіла полеглих і покласти їх разом з родичами у батьківських гробницях. 40 І знайшли вони в кожного з померлих під хітонами присвячені іамнійським ідолам речі, що закон забороняв юдеям: і стало всім явно, з якої причини вони впали. 41 Отже, всі прославили праведного Суддю Господа, який відкриває потаємне, 42 і звернулися до молитви, благаючи, нехай буде зовсім згладжений учинений гріх; а доблес­ний Іуда напучував народ оберігати себе від гріхів, бачачи своїми очима,­ що трапилося з вини загиблих. 43 Зро­бивши ж збір за числом мужів до двох тисяч драхм срібла, він послав у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх, і вчинив дуже добре і бла­гочесно, думаючи про воскресіння; 44 бо, якби він не надіявся, що полеглі у битві воскреснуть, то зайве і марно було б молитися за мертвих. 45 Але він помишляв, що тим, які померли у благочесті, угото­вана велика нагорода, – яка свята і благочестива думка! – Тому приніс за по­мерлих умилостивительну жертву, щоб розрішилися від гріха.

13 У сто сорок дев’ятому році дійшла чутка до тих, що були з Іудою, що Антиох Евпатор іде на Юдею з безліччю війська 2 і з ним Лісій, опікун і державний правитель, і в кожного еллінське військо, сто десять тисяч піших, п’ять тисяч триста кінних, двадцять два слони і триста колісниць з косами.3 Приєднався до них Менелай, з великим облудством спонукуючи Антиоха, не заради спасіння батьківщини, але в надії одержати начальство. 4 Але Цар царів викликав гнів Антиоха на злочинця, і коли Лісій пояснив, що Менелай був винуватцем усіх зол, то він наказав відвести його у Берію і за тамошнім звичаєм умертвити. 5 У тому місці знаходиться вежа у п’ятдесят ліктів, наповнена попелом; у ній було знаряддя, що оберталося навколо і спускалося у попіл. 6 Туди завжди скидають на загибель винного у святотатстві або того, хто перейшов міру інших зол. 7 Такою от смертю довелося померти нечестивому Менелаю і не мати поховання у землі, – і дуже справедливо. 8 Бо якщо він учинив багато гріхів проти вівтаря Господнього, якого вогонь і попіл були святі, то й одержав смерть у попелі.

9 Тим часом цар, який озлобився у своїх задумах, продовжував похід, маючи намір заподіяти юдеям біди гірші за ті, які були за батька його. 10 Коли довідався про це Іуда, то повелів народу день і ніч закликати Господа, щоб Він і нині, як і колись, явив їм Свою допомогу у небезпеці позбутися закону і батьківщини і святого храму, 11 і щоб народ, який тільки-но трохи заспокоївся, не віддав у поневолення злохульним язич­никам. 12 Усі одностайно виконали це, і впродовж трьох днів із плачем і постом і колінопреклонінням безперестанно молилися милосердному Господу; тоді Іуда, підбадьоривши їх, наказав їм бути у готовності. 13 Залишившись же наодинці зі старійшинами, тримав раду, маючи намір раніше, ніж царське військо ввійде в Юдею і оволодіє містом, вийти і вирішити діло за допомогою Господа. 14 Віддавши піклування про себе Творцю світу, він переконував тих, що були з ним, боротися мужньо до смерти, за закони, за храм, місто, батьківщину і права громадянські, і розташував військо біля Модина. 15 Давши тим, що були з ним, умовний знак “Божа перемога”, він з обраними сильними юнаками вночі накинувся на царський намет, убив у війську до чотирьох тисяч чоловік і, крім того, найбільшого слона з людьми, які знаходилися на ньому. 16 Нарешті, наповнивши військо страхом і сум’яттям, вони благополучно відійшли. 17 Відбулося це вже на світанку дня, заступництвом Господа.18 Цар же, на досвіді пізнавши відважність юдеїв, намагався оволодіти місцями за допомогою хитрости.19 І приступив він до Вефсури, міцної фортеці юдейської, але був змушений утікати, і потерпів поразку і втрату; 20 Іуда ж надсилав тим, що були у фортеці, все потрібне. 21 Такий собі Родок з війська юдейського­ повідомив ворога про цю таємницю, але був знайдений, схоплений і ув’яз­нений. 22 Удруге цар почав пе­ре­говори з жителями Вефсури; дав їм і від них одержав мир, відійшов і повернув проти тих, що були з Іудою, але був переможений. 23 Довідавшись же, що Филип, залишений в Антиохії правителем, відійшов, він збентежився: став умовляти юдеїв, упо­корився і клявся виконати всі справедливі вимоги, потім прими­рився з ними і приніс жертву, вшанував храм і виявив милості місту,24 прийняв Маккавея і поставив його воєначальником від Птолемаїди до самого Геррина. 25 Потім пішов він у Птолемаїду: птолемаїдяни невдоволені були договором, обурювалися на умови і хотіли скасувати їх. 26 Увійшов на судилище Лісій, захищався за можливістю, умовив їх, заспокоїв, зробив прихильними і вирушив до Антиохії. Так закінчилася навала і повернення царя.

14 Через три роки дійшла чутка­­­­ до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з силь­ним сухопутним і морським військом 2 і, ово­лодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія.

3 Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровіль­но осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника, 4 у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки,­ які вважалися приналежностями храму, – і в цей день Алким нічого не зробив. 5 Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це: 6 так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту.7 Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди, 8 по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш. 9 Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм:10 доки залишається Іуда, не може бути спокою. 11 Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія. 12 Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, при­значивши його воєначальником у Юдею, послав його, 13 давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму. 14 То­ді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством. 15 Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій. 16 За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау. 17 Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику по­разку. 18 Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся ви­рішити справу кровопролиттям; 19 то­му послав Посидонія, Феодота і Маттафію – укласти з юдеями мир. 20 Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори 21 і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища. 22 Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства, – і мали вони мирну нараду.23 Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ.24 Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа; 25 переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям. 26 Алким же, бачачи взаємну їх один до одного­ прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем. 27 Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Мак­кавея в Антиохію у кайданах. 28 Ко­ли довідався про це Никанор, то знітився,­ і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого. 29 Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю.

30 Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора. 31 Коли останній довідався, що Іуда майстерно ви­передив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли свяще­ники приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа. 32 Коли ж вони з клятвою гово­рили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає, 33 то він, простягнувши правицю на храм, покляв­ся, сказавши: якщо ви не видасте ме­ні Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, роз­копаю жертовник, і збудую тут слав­ний храм Діонису. 34 Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здійма­ючи руки до неба, благали постійно­го Захисника народу нашого і говорили: 35 Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьо­му бути місцем Твого перебування­ між нами. 36 І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні.

37 Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв. 38 Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанніс­тю віддавав за юдейство і тіло і ду­шу.­ 39 Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його, 40 бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя. 41 Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже нака­зано було принести вогню, щоб запа­лити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем, 42 бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство. 43 Але ос­кільки удар виявився від поспіху не­точним, а натовп уже вривався у две­рі, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу. 44 Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт. 45 Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяж­кі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі. 46 Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихан­ня, скінчив таким способом життя.

15 Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою. 2 Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говори­ли: “не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим”; 3 тоді цей нечестивець запитав: “невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день субот­ній?” 4 І коли вони відповіли: “є жи­вий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день”, 5 то він сказав: “а я – господар на землі,­ який повеліває взяти зброю і виконати царську службу”. Втім, він не встиг звершити свого наміру. 6 Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою. 7 Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одер­жить заступництво від Господа. 8 Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя. 9 Втішаючи їх обітни­цями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю. 10 Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв. 11 Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння.

12 Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот, – бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський. 13 Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю. 14 І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий. 15 Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав: 16 візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів.

17 Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці. 18 Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм. 19 Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі.

20 Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було постав­лене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках, – 21 Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним. 22 У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела, – і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч. 23 І нині, Господи небес, пошли доб­рого ангела перед нами на страх і трепет ворогам.24 Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив. 25 Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками, 26 а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами. 27 Рука­ми воюючи, а серцями молячися Бо­гу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою. 28 Закінчив­ши діло і радісно повертаючись, во­ни дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні. 29 Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою. 30 Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора­ і руку з плечем і несли в Єрусалим. 31 Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жер­товником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці, 32 і, по­казавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався, 33 наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму. 34 Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неосквер­неним місце Своє! 35 Голову ж Никанора повісив він на фортеці як ви­диме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої. 36 І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, ша­нувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сир­­ською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого.

37 Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово. 38 Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені. 39 Неприємно пити ок­ремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець.