1 Филопатор, довідавшись від прибулих до нього, що Антиох відняв місцевості, що були в його володінні, віддав наказ усім військам своїм, пішим і кінним, і, взявши із собою сестру свою Арсиною, вирушив у країну Рафію, де розташовані­ були станом війська Антиоха. 2 Тоді такий собі Феодот наважився виконати свій задум, узяв із собою кращих з довірених йому Птоломеєм озброєних людей, і вночі проник у намет Птоломея, щоб наодинці убити його і тим запобігти війні. 3 Але його обманув Досифей, син Дримила, родом юдей, який згодом зрадив закон і відступив від батьківської ві­ри: він помістив у наметі одного не­значного чоловіка, якому і довелося прийняти призначену Птоломею смерть.4 Коли ж відбулася завзята битва, і діло Антиоха перемагало, то Арсиноя, розпустивши волосся, з плачем і сльозами ходила по військах, старанно переконуючи, щоб хоробріше воювали за себе, за дітей і дружин, і обіцяючи, якщо переможуть, дати кожному по дві мини золо­та. 5 Отже, сталося, що супротивники уражені були у рукопашній битві, і багато хто був узятий у полон. 6 Досягши своєї мети, Филопатор вирішив пройти по ближніх містах, щоб підбадьорити їх. 7 Виконавши це і забезпечивши капища дарами, він на­дихнув мужністю підвладних йому.

8 Коли потім юдеї відправили до нього від ради і старійшин послів поздоровити його, піднести дари і виявити радість за те, що трапилося, то він побажав якомога швидше прийти до них. 9 Прибувши ж у Єрусалим, він приніс жертву великому Богу, воздав подяку, й інше виконав, що личить священному місцю; 10 і коли увійшов туди, то зачудований був величчю і красою і, дивуючись благоустрою храму, побажав уві­­йти у святилище. 11 Йому сказали, що не слід цього робити, бо нікому і зі свого народу не дозволено входити туди, і навіть священикам, але тільки одному начальнику над усі­ма первосвященику, і притім один раз на рік: але він ніяк не хотів слухати. 12 Прочитали йому закон, але і тоді не залишив він свого наміру, говорячи, що він повинен увійти: не­хай вони будуть позбавлені цієї чести, але не я. І запитував, чому, коли він входив у храм, ніхто з присутніх не заборонив йому? 13 І коли хтось необачно сказав, що це зле було зроблено, він відповів: але коли це вже зроблено, з якої б то не було причини, то чи не слід йому в усякому разі ввійти, хочуть вони того, чи не хочуть. 14 Тоді священики у свя­щенних одежах упали ниць і молилися великому Богу, щоб Він допоміг їм у теперішній крайності й стримав прагнення того, хто насиль­но вторгається; храм наповнився кри­­ком і сльозами, а ті, що залишалися у місті, збіглися у зніченні, думаючи, що трапилося щось надзвичайне. 15 І замкнені у своїх покоях діви вибігали з матерями і, посипаючи попелом і порохом голови, наповнювали вулиці риданнями і стогонами. 16 Інші ж у всьому вбранні,­ залишивши приготований для зустрічі шлюбний палац і належний сором, безладно бігали по місту. 17 А матері і годувальниці, залишаючи і тут і там новонароджених немовлят, одні в домах, інші – на вулицях, нестримно збігалися у всесвятійший храм. 18 Така різноманітна була молитва тих, що зібралися з нагоди святотат­ського замаху. 19 Разом з тим дея­кі з громадян набралися смі­ливости­ не допускати того, хто домагався вторг­нутися і виконати свій намір. Вони закликали, що потрібно взя­ти­ся­ за зброю і мужньо померти за за­кон отецький, і вчинили у храмі велике сум’яття: 20 насилу бувши утриманими старійшинами і священиками, во­ни залишилися у тому ж моли­тов­ному стані. 21 Народ, як і ра­ніше, про­­­­довжував молитися.­ Навіть ста­рій­шини, які були з царем,­ багатора­зово намагалися відволікти­ гор­до­ви­тий його розум від початого наміру. 22 Але, сповнений зухвалости і все зневажаючи, він уже робив крок вперед, щоб зовсім виконати сказане раніше. 23 Бачачи це, і ті, що були з ним, почали взивати разом з наши­ми до Вседержителя, щоб Він допоміг у теперішній ситуації і не попус­тив такого беззаконного і пихатого вчинку. 24 Від сукупного, напруженого і тяжкого народного волання зчинився невимовний гомін. 25 Здавалося, що не тільки люди, але і самі стіни і всі основи волали, ніби помираючи вже за осквернення священного місця.

2 А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву: 2 “Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбож­ника і нечестивця, пихатого зухва­лістю і силою. 3 Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе. 4 Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду. 5 Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам. 6 Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу. 7 І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння,­ Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя. 8 Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Тво­їм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені. 9 З лю­бови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу. 10 І Ти вірний та іс­тинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек. 11 Ось і ми, Свя­тий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот. 12 У та­кому падінні нашому, цей зухвалий нечес­тивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму. 13 Бо хоч оселя Твоя, небо небес, не­до­сяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це. 14 Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика­ свого, говорячи: ми потоптали дім свя­тині, як потоп­туються доми скверни.­ 15 Залиши гріхи наші, відпусти не­прав­ди наші і яви милість Твою у го­­дину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені­ серцем; даруй нам мир”. 16 Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення,­ уразив то­го, хто надимався насиль­ством і зух­валістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний пра­ведним судом. 17 Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяж­ку страту, що спітка­ла його, і побою­ючись, щоб він не поз­­бувся жит­тя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом. 18 Че­­рез якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння,­ і відійшов з жорстокими погрозами.

19 Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ді­лами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями. 20 Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: “Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зара­хувати до рабського стану, а хто бу­де противитися, тих брати силою і по­збавляти життя;21 внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса – листок плюща,­ після чого відпускати їх у призначе­ний їм стан з обмеженими правами”. 22 Але щоб не зробитися не­нависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами. 23 Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ні­би вони могли від майбутнього спіл­кування з царем прилучитися до ве­ликої слави. 24 Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, ма­ючи добру надію одержати допомогу,­ і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свого народу й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.

3 Довідавшись про те, нечестивець дійшов такого шаленства, що не тільки озлобився проти юдеїв, які жили в Олександрії, але виявив жорстоку ворожість і проти тих, що жили у цілій країні, наказавши негайно зібрати всіх разом і віддати на найганебнішу смерть. 2 Ко­ли готувалася ця справа, людьми, однодумними лиходійству, була розповсюджена зла чутка проти народу юдейського з приводу такого розпорядження, ніби вони ухиляються від виконання законних обов’язків. 3 Тим часом юдеї зберігали добру прихильність і незмінну вірність до царів; але вони шанували Бога, жили за Його законом і тому в деяких випадках допускали від­ступлення і відмови: з цієї причини вони і здавалися деяким ворожими; у всіх же інших людей добрим виконанням усього справедливого вони здобували благовоління. 4 Незважаючи на те, відомий добрий спосіб життя цього народу іноплемінники вважали за ніщо. Вони помічали тільки розбіжності у богошанувані та їжі і говорили, що ці люди не допускають спілкування у трапезі ні з царем, ні з вельможами, що вони заздрісники і великі супротивники держави, і таким чином розголошували про них навмисну хулу. 5 Елліни, які жили у місті і не зазнали від них ніякої образи, бачачи несподіване обурення проти цих людей і раптове їхнє скупчення, хоч не могли допомогти їм, – тому що царське було розпорядження, – однак утішали їх, обурювалися, і сподівалися, що діло переміниться: 6 бо не можна було нехтувати такою великою кількістю народу, ні в чому невинного.7 Утім, деякі сусіди і друзі й ті, що торгували з ними, таємно приймаючи деяких з них, обіцяли допомагати їм і робити все можливе для їх захисту. 8 А він, звеличуючись тимчасовим благополуччям і не помишляючи про владу величного Бога, думав незмінно залишитися з тим же наміром і написав проти них такий лист: 9 “Цар Птоломей Филопатор жителям Єгипту і місцевим воєначальникам і воїнам – радуватися і бути здоровими. Я ж сам здоровий і справи наші благоуспішні. 10 Після походу, початого нами в Азію, який, як ви самі знаєте, несподіваною допомогою богів і нашою силою згідно з нашим наміром досяг щасливого закінчення, ми думали упорядкувати народи, які живуть у Келе-Сирії і Фінікії, не силою зброї, але поблажливістю і великим людинолюбством, охоче благодіючи їм. 11 Даючи по містах багаті внески у храми, ми прийшли і в Єрусалим, маючи намір вшанувати святилище цих негідних людей, які ніколи не залишають свого безумства. 12 Вони ж, прийнявши наше прибуття – на словах охоче, а на ділі підступно, ко­ли ми бажали ввійти у храм і вшану­вати його належними і найкращими­ дарунками, пихаті своєю давньою гордістю, заборонили нам вхід, не потерпівши від нас насильства з лю­динолюбства, яке ми маємо до всіх людей. 13 Явно виявивши свою воро­жість до нас, вони одні тільки з усіх народів завзято противляться царям і своїм благодійникам і не хочуть ви­конувати нічого справедливого. 14 Ми ж, зглянувшись на їхнє безумство, і тоді, коли поверталися з пере­­мо­гою, і в самому Єгипті, приймаючи­ людинолюбно всі народи, поводилися, як належало. 15 Між іншим, оголошу­ючи усім про нашу непам’ято­злоб­ність до їхніх одноплемінників, ми вирішили ввести зміни: оскільки­ во­ни служили нам на війні і зай­ма­лися дуже багатьма справами, здав­на з простоти наданими їм, то ми хо­­тіли навіть надати їм права олександрійського громадянства і зробити учасниками споконвічного жрец­тва. 16 Вони ж, сприйнявши це як супротивне для себе і, за властивим їм злим норовом відкидаючи добре і схиляючись завжди до злого,­ не тільки знехтували неоціненне право громадянства, але й гласно і негласно гребують тими деякими з них, які щиро налаштовані до нас, постійно сподіваючись, що ми внаслідок безладного способу життя їхнього скоро­ скасуємо наші установлення. 17 Тому ми, достатньо переконавшись дослідами, що вони за всякої нагоди вияв­ляють неприязні проти нас задуми, і, передбачаючи, що коли-небудь, за несподівано виниклого проти нас збурювання, ми будемо мати за собою в особі цих нечестивців – зрадників і жорстоких ворогів, 18 повелі­ваємо, як тільки буде отриманий цей лист, негайно згаданих нами людей з їхніми дружинами і дітьми, з насиллями і катуваннями закував­ши у залізні кайдани, звідусіль вислати­ до нас на смертну страту, нещадну і ганебну, гідну таких зло­вмисників. 19 Якщо вони одного разу будуть покарані, то ми сподіваємося, що у майбутньому наші державні справи набудуть довершеного благоустрою і найкращого порядку. 20 Якщо ж хто сховає когось з юдеїв, від старого до дитини, не виключаючи немовлят, має бути знищеним з усім його домом найжорстокішим чином. 21 А хто викриє кого-небудь, той одержить маєток винного і ще дві тисячі драхм із царської скарбниці, одержить во­лю і буде вшанований. 22 Усяке місце, де буде впійманий юдей, який ховається, має бути спустошене і випалене, так щоб нікому зі смертних ні на що не було придатне на вічні часи”. Такий був зміст листа.

4 Скрізь, куди приходило це повеління, у язичників відбувалися­ народні бенкети з радісними вигука­ми, нібито закореніла здавна у душі ворожнеча тепер виявилася смі­ливо. 2 А в юдеїв почалися безутішна скор­бота, гіркий плач і ридання; бо обпа­лювали серце стогони, що до­ли­нали з усіх боків від тих, які оп­ла­­­кували несподівану, раптово визначену їм загибель. 3 Яка область або місто, чи яке населене місце, чи які дороги не наповнювалися їхнім плачем і во­ланням? 4 Жорстоко і без уся­кого жа­лю влада виселяла їх усіх ра­зом з кожного міста, так що, ба­ча­­­чи­­ цю незвичайну кару, і деякі з во­­­­­ро­­­гів,­ дивлячись на загальне страж­­дан­ня і думаючи про невідому мінливість життя, оплакували найзлополучніше їхнє вигнання. 5 Гнали натовпами старих, вкритих сиви­нами, згорб­лених від старечої слабкости у ногах, і за вимогою насильницького виг­нан­ня безсоромно примушували їх до най­швидшого руху. 6 Дівчата, які тіль­ки-но з’єдналися подружнім сою­зом і ввійшли у шлюбний чертог, замість радости почали плакати, посипали попелом запашне від мастей волосся, були ведені непокритими, і замість шлюбних пісень здійма­ли загальне волання, будучи мучимими катуваннями іноплемінних. У кайданах їх відкрито з насильством тяг­­ли,­ щоб кинути у корабель. 7 А їхні чо­ловіки, замість вінків перев’яза­ні по­ шиях мотузками, у квітучому юнаць­кому віці, замість бенкету і насолоди молодости, проводили останні дні шлюбу у плачу, бо під ногами в себе бачили відкрите пекло. 8 Їх вез­ли за подобою звірів у ярмі залізних кайданів; одні прикуті були за шиї до корабельних лав, інші міцними ланцюгами прив’язані були за ноги. Крім того, накриті щільним помостом, вони відокремлені були від світ­ла, так що з усіх боків їх оточувала темрява, весь час плавання їх утримували подібно до зловмисників. 9 Коли ж їх привезли на місце, називане Схедія, і плавання було скінчене, як призначено було царем, тоді він наказав поставити їх перед містом на кінській арені, яка мала велику окружність і дуже зручною була для відкритої наруги на виду у всіх, хто йшов у місто і назад, вирушав усередину країни, так щоб вони ні з військом не мали спілкування, ні взагалі не були удостоєні будь-якого даху. 10 Коли це було виконано і цар почув, що одноплемінники їхні часто виходять таємно з міста оплакувати ганебну біду братів, то ду­же розгнівався, і наказав і з цими вчинити точно так само, як і з тими, щоб вони ніяк не менше отримали покарання. 11 Він наказав переписати весь народ за іменами, не для тяж­кого рабського служіння, незадовго перед цим звіщеного, а для того, щоб, змучивши їх оголошеними стратами, остаточно погубити в один день. 12 І хоч цей перепис звер­шувався з крайнім поспіхом і ревним старанням від сходу до заходження сонця, але зовсім закінчити його не могли протягом сорока днів. 13 Цар же, надмірно і без­перестанно віддаючись насолодам, перед усіма ідола­ми влаштовував бенкети, і ро­зу­мом, який далеко ухилився від істи­ни, і нечистими вустами сла­вословив­ тих, які глухі і не можуть говорити або надати допомогу, а на найвелич­нішого Бога вимовляв непристойне.

14 Після сказаного проміжку часу писарі донесли цареві, що вони не в змозі зробити перепис юдеїв, з причини незліченної їхньої безлічі; притому ще більша кількість їх знаходиться в областях; одні залишаються у домах, інші розсіяні по різних міс­цях, так що зробити це неможливо навіть усім властям у Єгипті. 15 Коли ж цар ще суворіше погрожував їм, припускаючи, що вони підкуплені дарами і підступно уникали покарання, тоді довелося реально переконати його у тім. Вони довели, що бракує у них і хартій, і необхідних для того письмових тростин. 16 Це була дія непереможного небесного Промислу, який допомагав юдеям.

5 Тоді цар, сповнений сильного­ гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного­ дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва,­ ви­вес­ти їх на юдеїв, приречених зустріти смерть. 2 Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували­ проти юдеїв; а Ермон, який начальст­вував над слонами, у точності виконав його повеління. 3 Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений. 4 Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, при­кликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.

5 Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприбор­каних слонів, після споживання ни­ми у великій кількості вина і ладану,­ вранці з’явився у палац донес­ти про це царю. 6 Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче.7 Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманув­ся у своєму неодмінному рішенні. 8 Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язич­никам силу всемогутньої правиці Своєї. 9 Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, уві­йшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму­ дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе. 10 Коли це було виконано, він заохочував тих, що зі­б­ралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах. 11 Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої при­­чи­ни юдеї допущені пережити ниніш­ній день? 12 Той заявив, що ще вночі­ виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що во­ни повинні бути вдячні­ сьогоднішньому сну: 13 “А ти неодмінно на завт­раш­ній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв”. 14 Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скіль­ки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями. 15 Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби на­роду зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку. 16 Юдеї безперес­танно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу. 17 Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар.18 Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав. 19 Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані­ за твоїм настійним велінням. 20 Він же сповнився сильного гніву за такі слова, – бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли, – і, блискаю­чи очима, сказав з погрозою:21 якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би по­­збавлений життя.22 Так зустрів Ер­мон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.­ 23 Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя ца­рів за допомогу, отриману від Нього.

24 Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негід­ний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв. 25 Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, ца­рю, ти будеш спокушати нас як неро­зумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління? 26 Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування. 27 Після цього цар, зовсім, як Фаларис, спов­нившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв, 28 підтвердив найнечестивішою клят­вою, і визначив негайно послати їх у пек­ло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вог­нем і мечем, і недоступний нам, – говорив він, – храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порож­нім для всіх, хто бажає приноси­ти там жертви. 29 Тоді друзі і родичі,­ дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти. 30 А началь­ник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати. 31 Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей. 32 Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також­ від безлічі народу, і почули виклики,­ що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього жит­­тя і кінець їхнього найнещас­нішого чекання.33 Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обій­малися з рідними, кидаючись на шиї – батьки синам, а матері доч­кам, 34 де­­які ж тримали біля грудей ново­народжених немовлят, що ссали­ ос­тан­нє молоко. 35 Знаючи ж однак за­ступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, ві­дір­­вавши від грудей немовлят, 36 і голос­но волали до Володаря­ над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.

6 Тим часом якийсь Єлеазар, ша­­нований муж, зі священиків країни, який уже досяг старечого віку і прикрашений у житті своєму всякими чеснотами, запросив старців, які стояли навколо нього, приклик`ати святого Бога і молився так: 2 “Царю всесильний, найвищий, Бо­же Вседержителю, що милостиво уп­равляєш усім створінням! споглянь, Отче, на с`ім’я Авраама, на дітей ос­вяченого Якова, на народ святого наділу Твого, який подорожував у зем­лі чужій і неправедно знищується. 3 Ти фараона, колишнього володаря Єгипту, який мав безліч колісниць, звеличувався беззаконною зухваліс­тю і зарозумілими промовами, погубив з гордим його військом, потопивши у морі, а роду ізраїльському явив світло милости. 4 Ти жорстокого царя Ассирійського Сеннахирима, який марнославився незліченними військами, підкорив мечем усю землю і повстав на святе місто Твоє, який у гордості й зухвалості говорив хулу, скинув, явно показавши­ багатьом народам Твою силу. 5 Ти трьох отроків у Вавилоні, які добро­вільно віддали життя своє вогню, щоб не служити суєтним ідолам, зберіг неушкодженими до волосини, зро­сивши розпалену піч, а полум’я повернув на всіх ворогів. 6 Ти Даниїла,­ наклепами заздрости ввергнутого у рів на розшматування левам, вивів на світло неушкодженим; Ти, Отче, й Іону, коли він безнадійно томився у череві кита, що живе в глибині моря, неушкодженим показав усім його присним.7 І нині, Ти, що пом­щаєш за образи, многомилостивий, захиснику всіх, явися скоро сущим від роду Ізраїлевого, які терплять образи від мерзенних беззаконних язичників. 8 Якщо ж життя наше у переселенні наповнилося нечестям, то, визволивши нас від руки ворогів, погуби нас, Господи, якою Тобі благоугодно, смертю, 9 нехай не славословлять марновіри суєтних ідолів за загибель улюблених Твоїх, говорячи: не визволив їх Бог їхній. 10 Ти ж, Вічний, що маєш усю силу і всяку владу, споглянь нині:11 помилуй нас, через безумне насильство беззаконних, яких позбавляють життя подібно до зловмисників. 12 Нехай­ устрашаться тепер язичники не­пе­реможної могутности Твоєї, Преслав­ний, що володієш силою спасти рід Якова. 13 Благає Тебе вся без­ліч немовлят і батьки їхні зі сльозами: нехай буде явно всім язичникам, що з нами Ти, Господи, і не відвернув лиця Твого від нас; 14 вчини так, як сказав Ти, Господи, що й у землі во­рогів їхніх Ти не знехтуєш їх”.

15 Тільки-но Єлеазар закінчив мо­­­­литву, як цар зі звірами і з усім страш­ним військом прийшов на арену.16 Коли побачили його юдеї, здійняли гучне волання до неба, так що і прилеглі долини сповнилися луною, і збудили нестримне співстраждання в усьому війську. 17 Тоді великославний Вседержитель і істинний Бог, явивши святе лице Своє, відкрив небесні врата, з яких зійшли два славних і страшних ангели, видимі усім, крім юдеїв. 18 Вони стали нав­проти війська, і сповнили ворогів сум’яттям і страхом і зв’язали не­порушними путами; також і тіло ца­ря охопив трепет, і роздратовану зухвалість його охопило забуття. 19 То­­­ді слони обернулися на озброєні війська, що супроводжували їх, топтали­ їх і погубляли.20 Гнів царя пе­ре­творився на жалість і сльози про те, що перед тим він намагався виконати. 21 Бо, коли почув він крик юдеїв і побачив їх усіх, що схилилися на загибель, то, заплакавши, з гнівом погрожував друзям своїм і говорив: 22 ви зловживаєте владою, і перевершили за жорстокістю тира­нів, і мене самого, вашого благодійника, намагаєтеся позбавити влади і життя, замишляючи таємно некорисне для царства.23 Тих, які так вірно охороняли укріплення нашої країни, хто безумно зібрав сюди, ви­селивши кожного з дому? 24 Тих, які здавна перевершували всі народи від­даністю нам у всьому і часто терпіли найтяжчі гноблення від людей, хто піддав настільки незаслуженій ганьбі? 25 Розв’яжіть, розв’яжіть неправедні пута, відпустіть їх з миром у свої доми, випросивши прощення у тім, що раніше зроблено; звільніть синів небесного Вседер­жителя, живого Бога, Який від часів наших предків донині подавав безперервне благоденство і славу на­шому царству. 26 Ось що сказав цар. У ту ж хвилину звільнені юдеї, врятувавшись від смерти, прославляли свого святого Спасителя Бога.

27 Після того цар, повернувшись у місто і покликавши завідувача ви­тратами, наказав упродовж семи днів давати юдеям вино та інше потрібне для бенкету, вирішивши, щоб вони на тому ж місці, на якому очікували своєї загибелі, у повних веселощах святкували своє спасіння. 28 Тоді вони, які були перед тим у нарузі і знаходилися біля пекла або краще сходили у пекло, замість гіркої і жалюгідної смерти влаштували бенкет спасіння і сповнені радос­ти розділили для возлежання місце, приготоване їм на погибель і могилу.­ 29 Облишивши найжаліснішу піс­ню плачу, вони почали пісню батьків, прославляючи Спасителя Ізраїлевого і Чудотворця Бога, і відкинувши все засмучення і ридання, склали хори на знамення мирних веселощів. 30 Також і цар, скликавши з цієї нагоди багатолюдний бенкет, виявляв свою вдячність небу за славне, урочисто дароване їм спасіння. 31 Ті ж, що прирікали їх на загибель і на їжу хижим птахам і з радістю робили їм перепис, тепер, охоплені соромом, застогнали, і зухвалість, що дихала вогнем, згасла з ганьбою. 32 А юдеї, як сказали ми, склавши згаданий хор, відправляли свято з радісними славослів’ями і псалмоспівами. 33 Во­­ни зробили навіть громадську поста­нову, щоб у всякому поселенні їх­нь­о­му в роди і роди радісно святкувати зазначені дні, не для пиття і пересичення, але в пам’ять спасіння, що було їм від Бога. 34 Потім вони стали перед царем і просили відпустити їх у доми.35 Перепис їх проходив з двадцять п’ятого дня місяця Пахона до четвертого дня місяця Епифа, протягом сорока днів; знищення­ їх призначалося від п’ятого дня місяця Епифа до сьомого, протягом трьох днів, у які славним чином явив Свою милість Владика всіх і спас їх усіх неушкоджено і цілком. 36 Святкували вони, забезпечені усім від царя, до чотирнадцятого дня, в який вони і представили прохання про відпущення їх. 37 Цар, призволивши їм, великодушно написав на їхню користь, за своїм підписом, таке послання до міських начальників:

7 “Цар Птоломей Филопатор начальникам єгипетським і всім поставленим на посади – радуватися­ і бути здоровими. Здорові і ми і ді­­ти наші, бо великий Бог благодіє нам у справах за нашим бажанням. 2 Дея­кі з друзів наших за зловмисництвом­ своїм часто представляли нам і пере­конували нас зібрати всіх юдеїв,­ які знаходяться у царстві, і замучити над­­звичайними стратами, як зрадників,3 додаючи, що доки не буде цього зроблено, справи нашого цар­ст­ва ніколи не будуть благовпорядко­вані через ненависть, яку вони ма­ють до всіх народів. 4 Вони-то привели їх у кайданах насильно, як невільників, або краще, як наклепників, і без усякого розгляду і дослідження намагалися погубити їх, винаходячи­ жорстокості, лютіші на­віть за скіфсь­кі звичаї. 5 Ми суворо заборонили це і з благовоління, яке маємо до всіх людей, негайно дарували їм життя; а коли довідалися, що небесний Бог є вірний покров юдеїв і завжди захи­щає їх, як батько синів, ще ж взявши­ до уваги відому їхню доброзичливість до нас і до предків наших, ми справедливо звільнили їх від усякого звинувачення у чому б то не було, 6 і наказали всім і кожному повернутися у свої доми, так щоб ніде ніхто ні в чому не ображав їх і не докоряв у тім, що відбулося без їхньої провини. 7 Знайте, що коли ми почнемо проти них що-небудь лихе або взагалі образимо їх, то будемо мати проти себе не людину, але володаря над усякою владою всевишнього Бога мес­ником за діла наші в усьому і завжди неминуче. Будьте здорові”.

8 Одержавши це послання, юдеї не поспішали негайно вирушити, але просили царя, щоб ті з роду юдейсь­кого, які самовільно залишили святого Бога і закон Божий, одержа­ли через них належне покарання, 9 додаючи, що ті, які переступили заради черева постанови Божест­венні, ніколи не будуть мати доброї прихильности і до правління царя. 10 Цар визнав, що вони говорять прав­ду, схвалив їх, і дав їм повноваження­ на все, щоб вони тих, що переступили закон Божий, знищили в усякому­ місці царства його безперешкодно, без особливого дозволу або нагляду царя. 11 Тоді, подякувавши йому, як належало, священики і вся безліч народу заспівали “алилуя” і з радіс­тю вирушили. 12 Усяко­го одноплемінника з тих, що ос­к­вер­нилися, якого зустрічали на шляху, вони карали й убивали у приклад іншим. 13 У цей день вони умертвили понад триста мужів, і торжествували з веселощами, умертвляючи нечистих. 14 Самі ж, бувши з Богом до смерти й одержавши повну радість спасіння,­ піднялися з міста, увінчані вся­ки­ми­­ запашними квітами, з веселощами і вигуками, хвала­ми і благозвуч­ними піснями, дякуючи Богу батьків, вічному Спасителю Ізраїля.

15 Прийшовши до Птолемаїди, наз­ваної за властивістю місця Родо­фором [трояндоносною], в якій за за­гальною їхньою домовленістю очікували їх кораблі сім днів, 16 вони влаштували там бенкет спасіння, бо цар щедро забезпечив їх усім, що по­трібно було кожному до прибуття у свій дім. 17 Оскільки вони добулися сюди у мирі, із пристойними подяками, то і тут також установили весело святкувати ці дні під час перебування свого. 18 Освятивши ці дні й затвердивши свою обітницю поставленням стовпа на місці бенкету,­ вони вирушили далі суходолом і мо­рем і рікою, кожен у своє житло, не­ушкоджені, вільні, у повній радості, маючи охороною царське повеління. Тоді-то придбали вони більшу, ніж раніше, силу і славу і зробилися страшними для ворогів, ні від кого ніскільки не пригноблювані у своєму володінні, 19 й усі одержали своє за описом, так що, хто мав що-небудь у себе, з величезним страхом віддавали їм, бо найбільші благодіяння явив їм найвеличніший Бог на спасіння їх. 20 Благословенний Спаситель Ізраїля на вічні часи! Амінь.