У дні святої Пасхи ми вітаємо один одного радісними запевненнями в тому, що Христос воскрес і взаємно сповідуємо, що Він воістину воскрес. Але, протягом людської історії багато хто намагався довести, саме довести, що Христос як історична особа не існував, розвінчати Його євангельське вчення, відкинути факт Його воскресіння, на якому тримається людська віра в наше безсмертя. Щоб відкинути істину воскресіння висували різні думки. Одні говорили, що Ісус на хресті не помер, Він тільки знепритомнів, а потім повернувся до свідомості в прохолодній печері. Другі стверджували, що Христос не воскрес, а зразу після Його смерті учні викрали Його тіло, а потім розповсюдили неправдиві чутки про Його воскресіння. Треті говорили: Ісус Христос помер, але деякі Його учні перебували в надто збудженому стані, побачили привид Христа і уявили, що ніби бачили самого учителя і т. д.

Чи могли вони, такі ж смертні, як і ми звами за неправду помирати, за неправду віддавати все те, що таке дороге і близьке буває кожній людині? Потім, як ця неправда змогла протриматись? Невже ці простодушні рибалки були такими хорошими акторами, щоб з найвеличнішим успіхом проголошувати завідому брехню, а потім до кінця свого життя жодного разу не вийти з цієї ролі? Ні, неправда рано чи пізно розкривається, і такий грубий обман не міг би довго залишатись прихованим. Важко повірити і в те, що обман міг принести світу стільки прекрасного і надзвичайного. Ні один факт не залишив стільки глибоких слідів в історії, як цей. Без факту Воскресіння Христового не було б християнства на землі, не було б тієї християнської культури і цивілізації, котра є початком всого найпіднесенішого, шляхетного, прекрасного у всому світі, в тому числі і на просторах наших земель. Християнство на Україні поклало початок нашої самобутньої культури та історії, писемності, живопису, архітектури та багато іншого, чим ми і по нині горді і багаті.

Якщо Христос не воскрес, то ми маємо право піддати найсильнішим сумнівам всі Його чудеса, все те що Він говорив про Себе Самого, все те, що обіцяв послати людям. Якщо ж воскрес, то це є чудо з чудес, перед яким тьмяніють всі інші євангельські чуда, до прийняття яких вже немає ніяких перешкод.

А Євангеліє стверджує: Ісус помер в п`ятницю, напередодні свята єврейської Пасхи, близько третьої години після полудня і воскрес на третій день. На вірі в це базується все християнське віровчення. Якщо Христос не воскрес - а Він передрікав на протязі всього свого життя, що Син людський залишиться в землі три дні і потім воскресне, - то все руйнується, християнське віровчення не основане більше ні на чому; тоді воно - обман, який немає собі подібних , зваблюючи людей на протязі двох тисяч років.

Христос наперед оголосив своїм учням: Слухайте... тепер ми йдемо в Єрусалим і Я хочу щоб ви знали наступне: Я буду переданий ворогам Моїм і засуджений ними. Я буду знеславленний, наді мною будуть сміятись, бичувати, але через три дні Я воскресну.

В п`ятницю Ісус дійсно помер. Після бичування Він був розпятий на хресті і через три години випустив на ньому свій останній подих. Для більшої впевненості в Його смерті воїн пробив Йому бік списом. Від римського сотника Пилат дізнався про Його смерть і дозволяє похорон. Тіло було нашвидкуруч набальзамоване приблизно п`ятдесятьма кілограмами ароматів - кількістю більш ніж достатньою для задухи живої людини, у виритій в скелі печері. Пам`ятаючи про передрікання, вороги Його поставили сторожу біля гробу і опечатали його печаттю синедріону.

В Пасхальний ранок гріб був пустий. Стревожені струсом землі і вжахнувшись появою сяючого ангела, який відвалив камінь від гробу, доблесні римські легіонери розбіглись хто куди. А друзі Ісуса, прийшовши до гробу, знайшли його на своє здивування відкритим. Пелени і плащаниця лежали цілими. Тобто тіло не було викрадене - крадіям би не вистачило часу зняти пелени і згорнути плащаницю.

Вороги Христа хочуть вийти із ситуації, говорячи, що тіло вночі було викрадене. Вони підкуповують варту, воїнів, які охороняли гріб Христа, щоб ті розказали, що тіло було викрадене поки вони спали. Але так як сторожі загрожує суворе покарання смертю за невиконання наказу, їй обіцяють, що діло буде зам`яте і начальство не буде надто суворим.

Але все це не має здорового глузду: якщо тіло викрали вороги Христа, чому б їм його не показати всім, щоб довести, що Він не воскрес? Нарешті, якщо це все - діло рук невідомих людей, не зрозуміло яким чином апостоли підуть на смерть лише за своє переконання, що Христос воскрес.

Воскреслий Ісус показав, що Він живий, з`явившись декілька разів своїм учням, жінкам які вірили в Нього і навіть п`ятистам(!) учням та їх друзям протягом сорока днів, перед вознесінням.

Неможливо собі уявити, що у всіх свідків були галюцінації чи колективне самонавіювання. Після смерті їхнього Учителя, апостоли були зовсім вбиті горем і більше ні в що не хотіли вірити. Розп`яття було для них великою спокусою - Бог покинув Ісуса, залишив Його в руках ворогів, яка ганьба, що їхнім поводирем була людина, котру розп`яли як розбійника! Вони впізнали Ісуса тільки тоді, коли Він їм сказав: подивіться на мене, доторкніться до мене! Чи має привид тіло і кості? Для того, щоб утвердити їхню віру. Ісус з`їв перед ними рибу, і дозволив Фомі-невіруючому доторкнутись Своїх ран. З берега озера він вказав їм місце для закидання невода і Своїми руками розклав на березі багаття. Можна в уяві бачити, але доторкатись кого-небуть, жити разом з ним, розмовляти, їсти з ним - це вже зовсім дещо інше. Неварто навіть зупинятись на цьому.

"Ми свідки, вибрані Господом, - заявляє ап. Петро, - ми пили і їли разом з Ним після Його воскресіння з мертвих. "Учні Христа, які забоялись і відмовились від Нього в день Його арешту, не були б здатні створити подібну вигадку перед всемогутніми ворогами. А як пояснити, що вороги Христа не змогли примусити мовчати апостолів після того як справились з Самим Учителем? Вони намагатимуться їх принизити, будуть саджати їх у в`язниці, мучити, вбивати, але ніхто не зміг їм сказати: "Ви говорите неправду... і ось докази, що це брехня". Правда в тому, що Христос дійсно воскрес. Віра, якій судилось преобразити весь світ, не може базуватись на вигадках.

Один із відомих атеїстів Карл Маркс говорив: "Вірогідна історія може писатися лише на підставі таких документів, як твори Йосифа Флавія і рівноцінні їм".

Отож давайте подивимось, що пише один з найбільш надійних історичних свідків, сучасник Христа - Йосиф Флавій. Він не був послідовником Христа, тому немае підстав очікувати від нього будь-яких перебільшень, вигідних християнам: "В цей час виступив Ісус Христос, людина високої мудрості, якщо тільки Його можна назвати людиною, звершитель дивовижних явищ, коли за доносом наших зверхників Пилат розп`яв Його на хресті, завагалися ті, які вперше Його возлюбили. Третього дня Він знову явився їм живим. "

А ось що повідомляє грек Гермидій, який посідав офіційну посаду біографа правителя Юдеї, писав також і біографію Пилата. Його свідчення потребують особливої уваги з двох причин. По-перше, вони містять надзвичайно багато надійних фактів з історії палестини, Риму і Юдеї. По-друге, Гермидій різко вирізняеться своєю манерою викладу. Ця людина не схильна до самонавіювання від будь-яких вражень, захоплень, здивувань. Він із безпристрасністю, з точністю фотоапарату, вів мову про все. Свідчення Гермидія цінні ще і тим що він також у час воскресіння Христа перебував неподалік того місця, супроводжуючи одного з помічників Пилата. Важливо додати ще одну обставину, Гермидій спершу був налаштований проти Христа і, як він сам говорив, умовляв дружину Пилата не застерігати чоловіка від смертного вироку Христові. До самого розпяття він вважав Христа облудником. Тому він за власною ініціативою вирішив у ніч перед воскресінням до гробу, сподіваючись переконатись у тому, що Христос не воскресне і тіло Його назавжди залишиться в землі. Та вийшло інакше: "Наблизившись до гробу і перебуваючи за стопятдесят кроків від ного, - пише Гермідій, - ми побачили в слабкому світлі ранкової зорі варту біля гробу:два чоловіки сиділи, інші лежали на землі, було дуже тихо. Ми йшли повільно, і нас обігнала сторожа, яка йшла на зміну тій, котра перебувала там звечора. Потім раптом стало дуже ясно. Ми не могли збагнути звідки це світло, та незабаром побачили, що воно променіється із сяючої хмари, яка рухалась зверху. Вона опустилась до гробу, і над землею там зявився чоловік, начебто сяючий весь. Потім почувся удар грому, але не на небі а на землі. Від цого удару сторожа від жаху знялася а потім упала. В цей час до гробу праворуч від нас стежкою йшла жінка, вона раптом закричала: Відкрилося! Відкрилося! І в цей момент нам стало видно, що справді дуже великий камінь привалений до входу у печеру начебто сам собою піднявся і відкрив гріб (відчинив вхід до печери). Ми дуже злякалися. Згодом світло над гробом зникло, стало тихо як звичайно. Коли ми наблизились до гробу, то виявилось, що там уже нема тіла похованого чоловіка".

Сірієць Ейшуй, відомий лікар, який лікував Пилата і був наближений до ного, вважається одним із найвидатних постатей свого часу. За дорученням Пилата, він звечора перед воскресінням перебував поблизу гробу разом з п`ятьма своїми помічниками, які завжди супроводжували його. Він же був свідком поховання Христа. В суботу він двічі оглянув гріб, а ввечері за наказом Пилата вирушив сюди з помічниками, і повинен був тут перебувати ніч. Знаючи про проротство щодо воскресіння Христа, Ейшуй та його помічники-медики зацікавились цим і як знавці природних процесів. Тому все, пов`язане з Христом і Його смертю, вони надзвичайно уважно вивчали. У ніч перед воскресінням вони почергово не спали. Звечора його помічники лягли спати, але задовго до воскресіння прокинулись і відновили спостереження за тим, що відбувалось в природі: "Ми всі - лікарі сторожа були здорові бадьорі почували себе так, як завжди - пише Ейшуй. У нас не було ніяких передчуттів. Ми абсолютно не вірили, що померлий може воскреснути. Але він справді воскрес і всі ми бачили це на власні очі". Далі йде опис воскресіння... Взагалі Ейшуй був затятим скептиком. У своїх працях він постійно повторював вираз, який потім завдяки йому увійшов до прислів`їв сходу: "Чого я сам не бачу, те вважаю за казку".

Надзвичайно показово, що низку свідчень про воскресіння ми знаходимо в єврейських авторів того часу, хоча цілком зрозуміло, що євреї, які не прийняли християнства не схильні до популяризації Христа, скоріше до переменшень. Один з них - це Меферкант був одним із членів синедріону - скарбником. Саме з його рук Юда одержав за зраду трицять срібняків. Але коли після воскресіння Христа серед юдеїв з`явилася тривога, Меферкант був першим із членів синедріону, котрий прибув на місце для рослідування. Він переконався, що воскресіння звершилось. Йому довелося бути біля гробу Господнього перед самісіньким моментом воскресіння, він прийшов сюди для виплати грошей для сторожі, яка стояла біля гробу (наймана охорона одержувала плату, так би мовити, відрядно, після кожного сторожування). Він бачив, що гріб Христа надійно охороняеться. Виплативши гроші, він пішов, сторожа залишилася до кінця зміни... Та не встиг Маферкант відійти далі, як почув грім і величезний камінь був відкинутий невідомою силою. Повернувшись назад бо гробу, Маферкант побачив сяйво над гробом, що помалу зникало. Все це описано ним у творі "Про правителів Палестини".

Після деяких важливих відкриттів факт воскресіння Христа в кінці свого життя визнав не хто інший як "дєдушка" Енгельс. А саме в передмові до перевидання своїх творів він пише: "Найновіші кападокійські відкриття змушують змінити наш погляд на деякі, надзвичайної ваги події світового значення історії і те, що видавалося раніше гідним зацікавлення лише міфологів, повино віднині привернути увагу також істориків. Нові документи, що вражають скептиків своею достеменністю, промовляють на користь найбільшого дива в історії, про повернення до життя Того, хто був позбавлений його на Голгофі. "

Він перебуває в душах віруючих людей, в храмах Божих, в Таїнствах, які звершує Церква. Перебуває з нами, і з нами подорожує по життєвому шляху, як колись подоружував Він з двома учнями в Еммаус. За кожною Божественною Літургією, Він пізнається в переломленні святого Хліба. І в цьому сутність Його величі і незбагненності, Його постійної присутності з нами і Його життєдайної сили, яка перебуває з віруючими людьми повіки.

Кожного року над всією нашою планетою у визначений день опівночі Божою милістю лунає заспів: "Христос воскрес із мертвих". Нехай багато хто не вірить в те, що виражають ці слова. Від цого не змінюється їхня свята життєва сутність. І якщо, не доведи Господи, настане коли-небуть на землі такий момент, коли в пасхальну ніч, не підніметься більше до неба ні один голос переможньої воскресної пісні, це означатиме, що наша планета вкрита кригою і безцільно блукає у безмежному просторі...

свящ. Валентин Гордіюк