Святий Феодосій (Углицький)

30-ті р. XVII ст. — 5 грудня 1696 р.

 

Народився у 30-х роках XVII ст. на Поділлі в родині ієрея Микити Углицького та Марії. Є думка про належність роду Углицьких до українських православних шляхтичів Полоницьких-Углицьких. Один з Поло-ницьких, ймовірно, брат святого Феодосія Євстафій (Остафій, Остап) Полоницький, служив у польському війську, потім перейшов до лав українського війська гетьмана Богдана Хмельницького, потім — гетьмана Івана Виговського. Родичами святого Феодосія були Іоанн Углицький, київський протопоп, який підписався 25.07.1687 під актом обрання Івана Мазепи гетьманом на Коломацькій раді, та Йоаникій Углицький, ієромонах Видубицького монастиря у Києві, і його небіж Василь Полонецький. У Коломацькому акті є підпис і самого святого Феодосія, який був тоді ігуменом Єлецького Свято-Успенського монастиря в Чернігові та намісником преосвященного Лазаря (Барановича).

Навчався св. Феодосій в Києво-Могилянеькій Академії за ректорів Іннокентія (Гізеля) (1648-1650), Феодосія (Софоновича) (1650) та Лазаря (Барановича) (1651-1655), до яких зберіг почуття поваги й любові на все життя. Його викладачами були також о. Йоанікій (Галятовський) та Єпифаній Славинецький, Арсеній Сатановський. Деякі автори вважають, що св. Феодосій, не скінчивши навчання, пішов до війська Богдана Хмельницького разом з Євстафієм Полоницьким.

1655 року він виїхав на Поділля. Повернувшись, очевидно вже вдівцем, св. Феодосій прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі. У 1658 р. він висвятився на ієродиякона та служив у Свято-Софійському кафедральному соборі у Києві як правитель адміністративних справ при митрополичій кафедрі. Далі шлях привів його до Батуринського Крупицького Свято-Микільського монастиря, де він висвятився на ієромонаха. З 1662 р. св. Феодосій був ігуменом Свято-Онуфріївського монастиря під Корсунем, в якому тоді був змушений перебувати два роки київський митрополит Дионісій (Балабан). Останній був палким прихильником незалежної Української держави, незалежної від РПЦ Української Православної Церкви, підтримував гетьмана Івана Виговського, а після поразки цього гетьмана у російсько-українській війні 1658-1659 pp. й загрози репресій з боку Москви мусив покинути Київ і оселитися в Корсуні. Св. Феодосій був свідком останніх днів життя київського митрополита Дионісія, можливо учасником церковного Собору 1663 p., який обрав новим київським митрополитом Иосифа (Нелюбо-вича-Тукальського), був свідком зречення Юрієм Хмельницьким гетьманства й висвячення його в ченці. Приблизно в цей час він віддав свою доньку заміж за племінника гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького.

З 1664 р. св. Феодосій — ігумен Видубицького монастиря у Києві, де заснував музичну школу, традиції якої живуть і в наш час. Він чимало посприяв розквіту монастиря, закріпив за ним надані свого часу на його прохання гетьманом Юрієм Хмельницьким землі в урочищах Калинівщина, Гнилещина й Лісняки. Маючи впливові зв`язки (брат Семен Углицький 1666 року служив дяком при новгородському воєводі В.Г. Ромодановському), клопотався у Москві про грошову допомогу для Видубицького монастиря. У 1680 р. влаштував скит у одному з монастирських маєтків у Мозирському повіті колишнього Київського воєводства (нині — під м. Мозир у Білорусі). У 1685 р. разом з ігуменом Вознесенського монастиря у Переяславі Єронімом (Дубиною) за дорученням гетьмана Івана Самойловича їздив до Патріярха Московського Йоакима (Савелова) у справі затвердження Гедеона (Святополк-Четвертинського) київським митрополитом. Одночасно виклопотав дозвіл на приїзд у Москву ченців Видубицького монастиря для збору пожертв.

З 1687 р. архієпископ Чернігівський та Новгород-Сіверський, на той час Лазар (Баранович), запропонував кандидатуру св. Феодосія на архімандрію Чернігівського Єлецького Свято-Успенського монастиря. їздив до Москви з дорученням від київського митрополита Варлаама (Ясинського) у справі вирішення суперечки між ним та архієпископом Чернігівським й Новгород-Сіверським Лазарем (Барановичем) про канонічну належність Глухівської, Конотопської та Борзнянської протопопій. В результаті цієї місії преосвященному Лазареві (Барановичу) було відмовлено у поверненні спірних протопопій.

Св. Феодосій того ж року отримав грамоту про затвердження його намісником Чернігівської єпархії. 1692 р. у Чернігові відбувся Собор, участь у якому взяли миряни й духовенство Чернігівської єпархії, а також гетьман Іван Мазепа. 11 вересня 1692 р. св. Феодосія було обрано на Соборі й висвячено на архієпископа Чернігівського й Новгород-Сіверського. Майже 90-літній Лазар (Баранович) фактично передав св. Феодосію справи щодо управління Чернігівською єпархією. По смерті преосвященного Лазаря (Барановича), яка сталася 3 вересня 1693 р., св. Феодосій став повноправним управителем єпархії. Він керував нею три з половиною роки, будував церкви й закладав монастирі, багато уваги приділяв реставрації храмів, утриманню їх у належному стані.

Особливу увагу приділяв друкарні при Чернігівському Свято-Троїцькому Іллінському монастирі. Мав добрі стосунки з гетьманом Іваном Мазепою. Святитель Феодосій суворо стежив за правильністю здійснення богослужінь, особливо за моральністю та освіченістю духовенства та парафіян. Ця суворість і ревність у вірі поєднувалися з надзвичайною добротою, терпінням та смиренням пастиря, його скромністю й працьовитістю. Він відзначався і як благодійник. Щоденно виділялися значні суми на допомогу бідним, годування старців тощо, але ніхто не знав, хто сплачує за все це.

5 (15) грудня 1696 р. св. Феодосій (Углицький) упокоївся в Бозі. Його було поховано у Свято-Преображенському соборі м. Чернігова. (У цьому місті, неподалік від Свято-Успенського собору Єлецького монастиря, зберігся будинок св. Феодосія — єдина на Лівобережній Україні житлова дерев`яна споруда XVII ст.) Невдовзі по смерті святителя Феодосія його мощі стали чинити чудеса. Його спадкоємець по кафедрі архієпископ св. Іоанн (Максимович) тяжко захворів, але чудесно одужав внаслідок дії святих мощей. Потім святий Феодосій являвся йому уві сні, закликаючи ревно молитися, сповідуватися, причащатися, виконувати устави Святої Церкви тощо. На знак подяки св. Іоанн склав похвалу св. Феодосію, тропар та кондак. Святі мощі у XVIII-XIX ст. у різний час двічі перекладалися в новий гроб, причому рештки старого гробу розбиралися по шматочку віруючими. Після того як у 1824 р. чернігівський купець Горбунов (колишній старообрядець) чудесно зцілився після молитви до св. Феодосія (Углицького), він замовив новий гроб для мощей (цього разу дубовий, але обкладений мідними посрібленими дошками, а зверху — позолочений), і мощі були перекладені до нього. Коли мощі виявилися нетлінними, то присутні при цьому представники старообрядців з Дону та Кубані, які відмовлялися визнати благо датність Православної Церкви після реформ Патріярха Никона, визнали свою помилку і повернулися в лоно православ`я. Біля цього гробу вже не припинялися чудесні зцілення, і врешті Синод вжив заходів щодо офіційної канонізації святителя. Було під присягою засвідчено 49 чудесних зцілень останніх років. 9 вересня 1896 p., через 200 років по смерті св. Феодосія, було відкрито його гроб, і мощі знову були знайдені нетлінними. Ця подія завершила процес канонізації св. Феодосія (Углицького). Мощі були перекладені у новий кипарисовий гроб і срібну раку, яку урочисто поставили в Спасо-Преображенському соборі в Чернігові. На певний час мощі тоді були відкриті, і свідками їх нетлінності стали понад 150 тисяч вірних православних, відбулися чудесні зцілення.

З приходом до влади більшовиків (комуністів) почався терор проти віруючих, особливо духовенства, ганебна антирелігійна кампанія. Згідно з рішенням радянської влади від 18.02.1921 р. було розкрито мощі св. Феодосія (Углицького). До слідства було залучено також по одному представникові від усіх повітів Чернігівської губернії і представників духовенства на чолі з архієпископом Пахомієм (Кедровим). Нова влада сподівалася на сенсаційні викриття, на відхід внаслідок цього людей від Православної Церкви. Коли ж раку відкрили, виявилося, що мощі святого дійсно є нетлінними. Медична експертза дійшла висновку, що це «справді тіло людини ... без ознак гниття», мікроскопічні дослідження виявили «ясну будову тканин і кліток». В результаті «представники трудящих» були глибоко вражені побаченим й ще більше увірували в Господа. Тоді мощі святителя вмістили в печеру біля собору, опечатали й не допускали до них віруючих. Це викликало обурення людей. Занепокоєні представники компартійної влади звернулися до Москви і навіть особисто до Леніна, щоб прислали нову комісію. Така комісія прибула, але й вона переконалася у нетлінності мощей. 29.03.1921 р. питання про мощі св. Феодосія (Углицького) слухалося вже на засіданні політбюро ЦК КП(б)У. Там було ухвалено відправити святі мощі до Москви, що й було вчинено у листопаді 1921 р. При цьому розламали срібну раку святого, яка важила 10 пудів, і у чотирьох ящиках її також відправили до Москви. Там сліди мощей св. Феодосія (Углицького) загубилися...

Пам`ять св. Феодосія вшановується 18(5) лютого, 22 (9) вересня (знайдення і перенесення святих мощей).

 

Література: Демиденко О. Антирелігійна агітація та пропаганда на Чернігівщині у 1920-1925 pp. // Сіверянський літопис.— 2001.— № 5.— С. 68-72; Лотоцкий А. Святитель Феодосии Углицкий... Каменец-Подольский, 1895; [Гордиевский И.] Святитель Феодосии Углицкий, архиепископ Черниговский. КС, 1903, № 9; Дубровський В. Життя й діла Феодосія Углицького (Полоницького). Харків, 1930; Житие святителя Феодосия архиепископа, Черниговского чудотворца. М., 1996 (репр. відтворення вид. 1898); Энциклопедия православной святости. — М., 1997. —Т.1.