З початком Великого посту кожен християнин намагається якнайретельніше приготувати себе до святкування найвеличнішого свята християнської традиції – Воскресіння з мертвих Господа Ісуса Христа. Великопісне богослужіння, а особливо читання Страсного тижня наповнені свідоцтвами смерті Христової та необхідності Його воскресіння. Вустами святих пророків Церква наголошує на істинності події, яка відбулася дві тисячі років тому - події воскресіння Боголюдини Ісуса Христа. Одним із найкрасномовніших символом воскресіння є подія сходження благодатного вогню на Гробі Господньому в Єрусалимі.  

Сходження благодатного вогню на Гріб Господній - це чудо і особливо шанована подія, яка трапляється кожного року у Велику Суботу на протязі двох тисяч років. Кожного року в обідню пору Великої суботb з Гробу Господнього виходить світло, від якого запалюють на Гробі так-звану «невсипущу» лампаду. Одночасно синьо-білі відблиски такого ж світла розходяться по храмі Воскресіння і освітлюють базиліку та запалюють лампади й пучки свічок деяких з присутніх віруючих. Даний факт фіксується, принаймні, протягом 12 століть.

На сторінках нашого сайту ми подаємо 12 свідчень чуда сходження благодатного вогню, зафіксовані визначними особистостями свого часу, які стали очевидцями даної події.

Усі ці свідчення майже одноголосно розповідають про якесь світло або ж вогонь, який чудесним чином сходив з неба на очах у віруючих і запалював лампаду в порожній Кувуклії Гробу Господнього.

Це світло ототожнюється із надприроднім світлом, яке просіяло на Гробі Христовому в час Його Воскресіння.

Благодатний вогонь вперше появився в момент Воскресіння Боголюдини після півночі Великої Суботи за кілька годин до світанку Пасхальної неділі, до того ж найбільш вірогідною датою першого його явлення вважається 5 квітня 33 р. від Р.Х.

Сьогодні благодатний вогонь продовжує з'являється в тому ж місці, всередині Гробу Господнього, а також поза ним під час священнодії у Велику суботу, а також і в інші дні, про що свідчать паломники.  

СВІДЧЕННЯ ПЕРШЕ

Чудо сходження благодатного вогню вперше сталося у Гробі Ісуса Христа, коли в годину Його Воскресіння неймовірно яскраве світло наповнило весь простір. Євангеліє від Луки свідчить, що Марія Магдалина, Іоанна, мати Якова, Марія та інші галилейські жінки прийшли до Гробу Ісуса ще до світанку. Однак побачили камінь відвалений від Гробу, а гріб Господній був порожній. Коли ж вони дивувалися цьому, раптово «постали перед ними два мужі в одежах блискучих», які сказали:

 «Чого ви шукаєте живого між мертвими? Його немає тут: Він воскрес»(Лук. 24:5-6).

У Євангелії від Іоана дається більш докладний опис цієї події:

 «У перший же день після суботи Марія Магдалина при¬ходить до гробу вранці, коли було ще темно, і бачить, що камінь відвалений від гробу. Отже, біжить і приходить до Симона-Петра та до іншого ученика, якого любив Ісус, і каже їм: узяли Господа з гро¬бу і не знаємо, де поклали Його. Негайно ж вийшли Петро та інший ученик і пішли до гробу. Вони бігли обидва разом; але інший ученик біг швидше за Петра і прибув до гробу перший. І, нахилившись, побачив, що лежать пелени; але не ввійшов. Слідом за ним прийшов Симон-Петро, і ввійшов у гріб, і побачив одні лиш пелени, що лежали;... » (Ін. 20:1-6).  

Як під покровом темряви Петро та Іоан змогли побачити всередині Гробу пелени, якими було оповито тіло Ісуса? Тим більше Іоан, який взагалі не увійшов до гробу?

Відповідь на це питання дає святитель Григорій Ніський у своєму слові «Про Воскресіння Ісуса Христа», вказуючи, що той, хто пішов за апостолом Петром у ту ніч, повірив у Воскресіння, бо гріб Господній наповнився світлом, яке було відчутне як духовно, так і фізично:

 «Побачивши, ті, що були з Петром повірили..., бо гріб був повний світлом, так що хоч і була ще ніч, однак двома образами бачили те, що всередині - чуттєво і духовно».

Святий Іоан Дамаскин також підкреслює, що апостол Петро здивувався, побачивши світло від гробу Господнього:

 «Швидкий Петро підійшов до гробу і, побачивши світло у гробі, налякався».

У своєму «Слові на Велику суботу» святитель також вказує, що світло, яке засяяло в ту ніч на Гробі Господньому, було нетварним світлом Божественного Творця, як під час Преображення Христа на горі Фавор.

Святий Іоанн Дамаскин пише: «Цей величний світлоносний день Святого Воскресіння, коли нетварне світло відчутно для зору з Гробу виходить, як Жених прекрасний красотою Воскресіння».

СВІДЧЕННЯ ДРУГЕ

Святий Григорій Просвітитель Вірменії (бл. 330 р.), який відвідав Єрусалим між 326 та 331 рр.  У його житії читаємо:

«Кажуть, що святий Григорій поставив лампаду на Гріб Христа і в молитвах своїх попросив Бога, щоби на свято Пасхи це місце було осяяне нетоварним світлом, що відбувається й донині». Таким чином після слів молитви святого Григорія, лампада, яка була поставлена на камінь Гробу Христа, загорілася сама.

СВІДЧЕННЯ ТРЕТЄ

У житії преподобного Феодора Саваїта (836 р.) розповідається про чотири дні, які святий провів у Єрусалимі від Страсного четверга до Пасхи 836 р.:

«Після того, як [святий Феодор] пообідав з патріархом і провів разом з ним Страсну п’ятницю, у Велику суботу після запалення лампади святого Воскресіння небесним світлом, співслужив патріархам і звершив світле свято святого і великого Воскресіння…».

СВІДЧЕННЯ ЧЕТВЕРТЕ

Французький монах Бернард у своїх записках розповідає, як він 867 р. разом з двома монахами, італійцем та іспанцем, відправився до Єрусалиму. Ось що він пише:

«Однак варто згадати про те, що відбувається у Велику суботу напередодні Пасхи. Служба розпочинається в храмі зранку. Після її закінчення глави церкви заходять всередину, співаючи «Господи, помилуй», поки не появиться ангел і світло не запалиться в лампадах, які висять над Гробом. Патріарх передає це світло єпископам і всьому народу таким чином, що кожен отримує його на тому місці, де він стоїть. Цей патріарх, Феодосій, за своє благочестя був проти його бажання приведений з монастиря, який на відстані 15 миль від Єрусалиму, і поставлений патріархом усіх християн».

Звичайно ж Бернард не бачив небесного ангела, який сходив, проте вважає, що найімовірнішою причиною запалення лампад є сходження ангела. Скоріш за все у ті часи переважала саме така думка.

  СВІДЧЕННЯ П’ЯТЕ

Кесарійський єпископ Арефа († 944 р.) у одному зі своїх послань, написаних на поч. Х ст. і адресованому еміру Дамаску, згадує чудо сходження благодатного вогню:

«Але й донині  святий і чесний Гріб Його чудо творить кожного року у день Воскресіння. Адже християни, попередньо погасивши всі лампади у Єрусалимі, де знаходиться Його Гріб, виготовлюють лампаду з гнотом і прикрасами. І в цей час, коли емір Єрусалиму стоїть обабіч Гробу Господнього, запечатаного ним самим входом, а християни, які перебувають у храмі Воскресіння, співають «Господи, помилуй», раптово виникає блискавка і лампада запалює світло. І від цього світла запалюють [вогонь] усі жителі Єрусалиму».

СВІДЧЕННЯ ШОСТЕ

Арабський законознавець Ібн Аль-Кас († 946р.) у своїй праці пише:

«На християнську Пасху, у Велику суботу, віруючі покидають місце, де розміщений Гріб, і збираються довкола скали, оточеної решітками. Звідтіля вони дивляться на Гріб і разом моляться і кладуть поклони перед Богом Всевишнім від ранньої молитви і до заходу сонця. Там же стоять емір та імам мечеті. Правитель закриває двері Гробу. Ніхто не рухається з місця до того часу, поки не з’явиться світло, подібне на білий вогонь, яке виходить з Гробу. Тоді правитель відкриває двері Гробу і входить зі свічкою у руці, запалює її від цього світла і виходить. Полум’я запаленої свічки не обпалює. Він передає її імаму, який переносить її і запалює лампади мечетей. Коли свічка перейде через троє рук, вона починає пекти і стає вогнем. Після цього складають звіт про те, що вогонь зійшов о такій-то годині дня. Якщо цього дня вогонь появився під час молитви, для них це знак того, що рік буде неврожайним, але не посушливим. Якщо вогонь зійшов опівдні, це знак того, що рік буде голодним».

СВІДЧЕННЯ СЬОМЕ

Візантійський посол і клірик Никита 947 р., під час відвідин Єрусалиму, у своєму посланні до імператора Костянтина VII Багрянородного пише, що 7 квітня 947 р. зранку Великої суботи до Єрусалиму прибув мусульманський емір, посол Багдадського халіфа. Спочатку він зустрівся з мусульманським правителем Єрусалиму, потім же разом вони направилися до Преторії для зустрічі з грецьким патріархом. Там емір повідомив патріарху, що має повноваження заборонити священнодію сходження благодатного вогню через його великий вплив на мусульман. Ось їхня розмова, записана кліриком Никитою:

«Архиєпископе, забороняю тобі нині звершувати це свято, саме тому я прибув сюди. Бо, звершуючи це відоме чудо завдяки лукавій магічній маніпуляції, ти наповнив усю Сирію вірою християн і майже перетворив її у Романію [Рим], зруйнувавши наші звичаї».

Проте улюблений Богом архієпископ скромно відповідав йому:

«Якби ви випробували чудо один або й два рази, але не отримали тисячократного запевнення від самих діл, нам було б не так нестерпно, що ви говорите, що нібито воно звершується з допомогою якоїсь магічної злохитрості».

А коли емір на очах у архиєпископа вставив у лампаду Гробу Господнього залізний гніт, всі ми побачили, як він Божественним велінням раптом спалахнув, як свічка. Доки ж ви будете нас терзати, не дивлячись на те, що таке надзвичайне явище викликає у вас здивування?».

У результаті патріарх та емір домовилися про звершення священнодії у обмін на виплату 7 тис. золотих лір. Однак під час підписання цього договору трапилося дещо непередбачене. Дві з лампад, які висіли над каменем помазання у храмі Воскресіння, раптом самі загорілися. Звістка про це була передана до Преторії, тому патріарх і емір поспішили разом з багатьма людьми до храму. Там патріарх з допомогою мусульманської сторожі запечатав Гріб і розпочав священнодію з виголошення встановлених молитов у присутності людей. Далі клірик Никита пише:

«Наймудріший архиєпископ… разом з нечестивими агарянами запечатав Гріб Господній і, як Мойсей, піднявши руки до сходу, разом з християнами довго молив Бога всіх. Однак біля шостої години дня, піднявши свої очі га Гріб Спасителя, він побачив явлення Божественного світла. Бо ангел відкрив йому вхід. Так він зміг передати це світло лампадам, які були у святій Божій церкві, як він це за звичай робив, і ще не вийшовши з Гробу, раптом побачив, як уся Божа церква наповнилася недоторканним і Божественним світлом, побачив людей, переповнених захопленням від неочікуваного явлення світла, і безбожних агарян, переможених і осоромлених. Адже, як говорили, від Вознесіння Христа і до тієї пори сяйво Божественного світла щорічно являлося в одній з лампад на Гробі Господньому, а тепер Божественне світло залило всю церкву».

СВІДЧЕННЯ ВОСЬМЕ

Богослов і настоятель французького монастиря Уго (нар. 1064 р.) описує подію сходження Благодатного вогню у період, коли храм Гробу та сама Кувуклія були зруйновані і християни під великим страхом добиралися до руїн Гробу у Велику суботу для отримання Божественного світла. Натовп же мусульман стояв довкола огорожі храму і кидав каміння у християн, які очікували дива. Як пише Уго, один з каменів попав у Гріб Господній і поранив одного клірика. Клірик же прийняв це як дар Божий.

Ось що далі описує Уго:

«Настав день Великої суботи, коли очікували вогонь від Господа, і поки християни залишалися всередині і чекали благої волі Господа і прийняття світла, озброєні ідолопоклонники уважно оглядали всю церкву, щоб, коли світло не зійде, зарубати всіх мечами. І ось біля дев’ятої години під час загальної молитви світло Господнє загорілося в одній лампаді без допомоги когось із смертних. І тоді язичників охопив страх і трепет, а християн – радість і невимовне піднесення, так що по цілій церкві заспівали, змагаючись один з одним: «Великий Господь наш і велика сила Його і розуму Його немає числа» (Пс. 146.5). і тут же один блаженний чоловік у священичому облаченні на початку літургії проспівав «Господи, помилуй» голосом, який торжественно возносився. Бо уже всі читання і пісне співи, які відносяться до звичайного богослужіння у очікуванні світла  були завершені. Він зі сльозами і сердечною радістю співаючи «Слава в вишніх Богу», навіяв радість християнам і здивування язичникам».

СВІДЧЕННЯ ДЕВ’ЯТЕ

Французький єпископ Одольрік (1025-1028 рр.) під час свого паломництва до Єрусалиму описує диво сходження Благодатного вогню. Про це згадує у своїх рукописах Родольф Глабер (1044 р.). Він пише:

«У Велику суботу, коли весь народ зібрався в очікування святого світла, який повинен прийти дивною силою Божою, він [єпископ] перебував серед нього. Уже смеркало, коли в годину, на яку й сподівалися, що повинно з’явитися світло, якийсь сарацин, безсоромний насмішник з того племені, які щорічно збираються і змішуються з християнами, як тільки показалося світло, закричав, як кричать християни «Свят! Господи, помилуй» і, по-хамськи сміючись, простягнув руку, вихопив свічку в одного християнина і побіг геть. Але в нього вселився біс і піддав його сильним мукам. Християнин поспішив за ним і забрав свою свічку. А цей чоловік у той же момент у страшних муках помер на руках в іншого сарацина. Ця подія абсолютно однаково налякала усіх інших сарацинів. А християнам додала радості і бадьорості. Саме в цю хвилину, як завжди, світло Боже вирвалося з однієї лампади, яка висіла, і швидко запалив усі інші лампади».

СВІДЧЕННЯ ДЕСЯТЕ

Французький літописець Фульхерій (1101 р.), капелан Єрусалимського короля Балдуїна І, який сам приймав участь у 1-му христовому поході, коротко описує неочікуване несходження благодатного вогню у 1101 році. Після захоплення Єрусалиму хрестоносцями та неймовірної різні населення міста – мусульман. Євреїв та християн – Фульхерій пише:

«У Пасхальну суботу всі були дуже занепокоєні, бо Святе Світло не зійшло на Гріб Господній».

СВІДЧЕННЯ ОДИНАДЦЯТЕ

Ігумен Даниїл, посланець української землі, який приблизно 1105-1107 року звершив паломництво до Святої Землі і мав можливість поставити свою лампаду на Гробі Господньому. Даниїл присвячує цьому диву багато місця. Ми ж процитуємо кілька його рядків: «Коли настала восьма година, на Гробі православні священики почали співати вечірню, і чорноризці, і всі духовні мужі… Коли ж почали читати паремії тієї Великої суботи, на першій паремії єпископ з дияконом вийшов з великого вівтаря і підійшли до дверей Гробу і подивився у Гріб через дверну решітку і не побачив світла на Гробі, і повернувся назад… І тоді всі люди зі сльозами заголосили «Кіріє, елейсон»… Коли ж минула дев’ята година дня і почали співати похідну пісню «Господу поєм», тоді раптово зі сходу прийшла маленька хмарка і стала над непокритим верхом тієї церкви, і над Святим Гробом пролився невеличкий дощ і намочив нас добре, що стояли біля Гробу. І тоді раптово засяяло святе світло у Святому Гробі: вийшло сяйво страшне і світле з Гробу Господнього…»

СВІДЧЕННЯ ДВАНАДЦЯТЕ

Султан Саладін або Салах ад-Дін (1138-1193 рр.), якого вважають одним з найвеличніших героїв ісламу. Він був султаном Єгипту и Сирії та Палестини, його імперія простягалася від Нілу до Євфрату. 2 квітня 1187 року Саладін захопив Єрусалим і видав офіційний указ, згідно якого володіння Гробом Господнім знову перейшло до греків. Цей указ, по суті, охороняв храм Воскресіння та гріб Господній на протязі всіх наступних поколінь.

1192 року Саладін став очевидцем дива сходження Благодатного вогню з Гробу Господнього. Цю подію описує англійський ігумен Річард:

«Напередодні Пасхи Саладін у супроводі свити прибув до вельмишанованого Гробу Господнього в Єрусалимі. Туди він відправився для того, щоб дізнатися правду про небесний вогонь, який сходить Божественною силою кожного року у цей день і запалює лампаду. Деякий час Саладін і інші турки уважно стежили за тим, з яким благочестям багато закованих у ланцюги полонених молили зі сльозами про милість Божу. Раптово на очах  у всіх зійшло Божественне полум’я і запалило лампаду. Вона одразу ж почала яскраво горіти. Коли це побачив народ, то сильно пожвавився. Християни зраділи і почали голосно прославляти велич Бога, а сарацини, вражені таким явним чудом, відмовлялися повірити побаченому і стверджували, що вогонь був штучно придуманою маніпуляцією, щоб їх обманути. Бажаючи упевнитися, Саладін наказав погасити лампаду, яка загорілася з Божою допомогою. Потухнувши, дією Божою вона одразу ж загорілася. Невірний наказав погасити її знову, і знову вона загорілася. І втретє він її погасив, і втретє вона загорілася. О, велика сила Божа! Що може протистояти непереможному? Будь-яка витівка проти Бога марна. Ніхто не може противитися Його волі. Султан був сильно збентежений і дивувався видінню чуда, віри і благочестя християн. Натхнений певним пророчим духом, він твердо заявив: «Без сумніву скоро я піду з цього життя, або піду з цієї влади над містом». Це пророцтво не обмануло його, бо вже  у час наступного Великого посту Саладін помер».

Вислухавши всі вищенаведені свідчення, стає явним, що факт сходження Благодатного вогню є наслідком всеосяжного чуда воскресіння Ісуса Христа. Свідчення десятків мандрівників, літописців і паломників, які дійшли до нас крізь віки, а також і сучасників красномовно голосять, що Благодатний вогонь є істиним чудом, як і саме воскресіння Боголюдини.

Підготутвав Володимир Яцульчак

Церква.info