1. Хвалячи сестру, буду звеличувати своє власне. Втім, не можна визнати цього неправильним тільки тому, що воно своє. Навпаки, оскільки воно істинне, тому і похвальне; а істинне не тому тільки, що справедливе, але й тому, що відоме. Мені не можна говорити і через пристрасть, хоча б і захотів; моїм суддею буде слухач, який уміє звіряти слово з істиною, і якщо справедливий, то як не схвалить похвал незаслужених, так зажадає заслужених. Тому я не боюся того, що скажу неправду, а навпаки того, що не висловлю всю правду і, далеко не досягнувши гідності предмета, своїми похвалами зменшу славу сестри, тому що при її доблестях тяжко зробити, щоб слово рівнялося ділам. Як не потрібно і хвалити всього чужого, якщо воно несправедливе, так не треба і принижувати свого, якщо воно гідне поваги; щоб першому не послужило на користь те, що воно чуже, а останньому на шкоду те, що воно своє. Бо закон справедливості порушується в обох випадках — і коли хвалять тільки чуже, і коли замовчують про своє. Але взявши собі за мету і правило одну істину і її тільки маючи на увазі, і не турбуючись про все інше, що важливо для людей простих і низьких, буду хвалити або замовчувати, що гідне похвали або мовчання. Якщо відняти щось у свого, злословити, звинувачувати його або завдати йому іншу більшу чи меншу образу, не вважаємо справою чесною, а навпаки, всякий злочин проти родича визнаємо найтяжчим, то недоцільніше буде думати, що вчинимо справедливо, кого-небудь зі своїх позбавивши слова, яким особливо ми зобов’язані служити добрим людям і через яке можемо доставити їм безсмертну пам’ять. 2. Недоречно також звертати більшу увагу на думку людей зловмисних, які можуть звинуватити в пристрасті, а не на думку благопристойних, які вимагають належного. Якщо хвалити чужих не перешкоджає нам те, що справи їх не відомі і не засвідчені (хоча б це могло бути справедливішою перешкодою), то невже наша любов і заздрість інших перешкодять хвалити знаних, особливо тих, які вже переселилися від нас, яким і лестити вже пізно, тому що вони залишили як усе інше, так і хвалителів, і ганьбителів.

3. Але оскільки я достатньо захистив себе й довів, що теперішнє слово для мене самого необхідне, то приступлю тепер до самих похвал і не буду турбуватися про красу й вишуканість стилю (тому що й та, яку прагну хвалити, не любила прикрас, а бачила красу в тому, щоб не мати прикрас), але віддаю покійній високу честь, як найбільш необхідний обов’язок, і заразом постараюся навчити інших змаганню і наслідуванню її чеснотам. Оскільки мета кожного нашого слова і діла — вести до досконалості тих, які нам довірені. Отже, нехай інший, дотримуючись правила похвальних слів, хвалить батьківщину і рід покійниці, і дійсно він зможе сказати багато прекрасного, коли захоче прикрашати її ззовні, як дорогу прекрасну картину прикрашають золотом, камінням і такими прикрасами мистецтва й художньої руки, які погану картину своїм додатком ще більше виявляють, а прекрасній, будучи нижче її, не додають краси. А я виконаю закон похвального слова тільки в тому, що згадаю про наших спільних батьків (тому що, говорячи про такий скарб, несправедливо буде промовчати про батьків і вчителів). Потім одразу ж зверну слово до неї самої і не втомлю очікуванням бажаючих чути про її діла.

4. Хто не знає нового нашого Авраама і наших часів Сарру? Так іменую Григорія і Нонну, дружину його (бо корисно — не залишати в забутті ті імена, які схиляють до чесноти). Один з них виправдався вірою, друга жила в шлюбі з вірним. Один понад надію став батьком багатьох народів, друга духовно народжує; один уник служіння вітчизняним богам, друга була дочкою і матір“ю свобідних; один переселився зі свого роду й дому в землю обітованну, друга була причиною переселення, і в цьому вже одному (насмілюся так сказати) стала вище за саму Сарру; один прекрасно подорожував, друга охоче його супроводжувала; один приліпився до Господа, друга шанує і називає чоловіка своїм господарем і частиною; за те саме вона виправдана. їм дані обітниці, у них, наскільки від них самих це залежить, є свій Ісаак і дар. 5. За молитвами і під керівництвом своєї дружини виховався він — добрий пастир, і вона показала приклад доброї пасомої. Він щиро втік від ідолів і потім сам примушує тікати демонів; вона ніколи не споживала навіть і солі разом з ідолослужителями. Шлюб їх рівночесний, згідний і одностайний, і не стільки плотський союз, скільки союз чесноти і єднання з Богом; як літами й сивиною, так і розсудливістю, і славою діл вони змагаються один перед одним і перевищують будь-кого іншого. Вони мало зв’язані плоттю, а духом ще раніше розлучені з тілом, переселені звідси; не їхній цей світ, який зневажають; але їх той світ, який має перевагу; їхнє зубожіння і їх збагачення є доброю купівлею: вони нехтують тутешнє і викуплюють тамтешнє. Короткий їх залишок теперішнього життя, і небагато залишається, аби довершити їхнє благочестя, але велике і довге життя, у якому вони подвизались. Одне ще додам до сказаного про них: добре й справедливо, що вони не належали до однієї статі, тому що один був прикрасою чоловіків, друга дружин, і не тільки прикрасою, але й зразком чесноти.

6. Від них Горгонія отримала буття і славу; звідси в неї насіння благочестя; від них і добре життя її, і мирний відхід зі спасительними надіями. Звичайно, і це вже прекрасно і не завжди буває долею тих, які багато хваляться шляхетністю і пишаються предками. Але якщо про Горгонію треба думати з великим любомудрієм, більш піднесено, то її батьківщина — горній Єрусалим, не видимий, але умоспоглядаємий град, де й нам надане громадянство, куди й ми поспішаємо, де громадянин — Христос, а співгромадяни — весь торжествуючий сонм і Церква первородних, навколо цього великого Градо-будівничого, які святкують у спогляданні слави і радіють безперестанною радістю. А шляхетність її — дотримання образа Божого, уподібнення Першообразу, звершуване розумом і чеснотою, і чисте бажання, яке безперестанно більш і більш преображає нас у Бозі в дійсних тайноглядачів горнього, які знають, звідки ми, якими й для чого створені. 7. Так розумію я; а тому знаю і кажу, що душа Горгонії одна із благородніших під сонцем; і моє мірило, мій рівень шляхетності й худородства вищий, ніж у черні; я розрізняю це не по крові, але за вдачею суджу; про хвалимих або засуджуваних не за родами, але за властивостями кожного.

Тепер слово про її доблесті; нехай же кожний принесе щось своє і надасть допомогу слову, тому що неможливо осягнути всього одному, хоч які б великі були його розум і зібрані ним знання. Вона вирізнялася цнотливістю і перевершила нею усіх сучасних їй жінок, не кажу вже про тих, яких шанували за цнотливість у давнині. І як у житті можливі два стани — шлюб і дівство, і одне вище й богоподобніше, але тяжче і небезпечніше, а друге нижче, але безпечніше; вона, відійшовши від невигід того й іншого, обрала і з’єднала в єдине все, що в обох краще, тобто і висоту дівства, і безпеку шлюбу. 8. Вона була цнотливою без гордині, зі шлюбом з’єднавши чесноти дівства, і тим показала, що ні дівство, ні шлюб не з’єднують і не розділяють нас цілком з Богом або зі світом. Так, щоб одне саме по собі було гідне огиди, а друге — безумовної похвали, навпаки, розум має бути добрим правителем і в шлюбі, і в дівстві, і з них, як з деякої речовини, мистецьки обробляти і творити чесноту. Бо вона не відлучилася від Духа через те, що з’єдналася із плоттю, і не забула про першу Главу від того, що визнала главою чоловіка, але послуживши світу і природі в небагато чому, і скільки вимагав закон плоті або, краще сказати, Той, Хто дав такий закон плоті, вона цілком присвятила себе Богові. Але що особливо добре і гідне в ній поваги — вона і свого чоловіка схилила на свій бік, і мала в ньому не докірливого господаря, а благого співслужителя. Мало цього, сам плід тіла, тобто дітей та онуків своїх, вона зробила плодом духа; тому що весь рід і все сімейство, як єдину душу, очистила й придбала Богові, а благодогодливістю в подружньому житті і прекрасними наслідками такої поведінки сам шлюб зробила похвальним. Протягом життя вона служила для дітей зразком всього доброго, а коли була покликана звідси — залишила після себе домашнім свою волю, як безмовне повчання.9.Божественний Соломон у книзі дітоводячої мудрості, тобто в Притчах (див.: Притч. 31), хвалить у дружині те, що вона сидить дома і любить чоловіка; дружині, яка блукає поза домом, нестримана, безчесна, зовнішністю і язиком уловлює чесних (див.: Притч. 6, 26), протиставляє дружину, яка ретельно займається домашнім, невтомна в справах жіночих, руки свої простягає до прядки, подвійні одяги готує чоловікові, своєчасно купує поле, добре годує слуг, пригощає друзів щедрим столом і виконує все решту, що Соломон похвалив у дружині цнотливій і працьовитій.

Але якби я почав хвалити за такі якості сестру, то це значило б хвалити статую по тіні або лева по пазурах, залишивши без уваги найважливіше й досконаліше. Яка з жінок краще за неї була видимою і однак рідше показувалася і була недоступнішою для чоловічих поглядів? Яка з жінок краще за неї знала міру суворості і веселості в поведінці? У неї суворість не видалася похмурістю і увічливість — вільністю, але в першій була очевидна розсудливість, в другій — лагідність. І це, у з’єднанні пестливості з величавістю, становило правило благопристойності.

Нехай сприймають це ті з жінок, які віддані суєтності, неуважності і не люблять покривала сорому! Яка з жінок так уцнотливила очі, до того осміяла сміх, що і схильність до посмішки вважала для себе важливою справою? Яка з жінок закривала міцніше свій слух і охочіше відкривала його для слова Божого? Ще більше: яка з жінок так підкорила язик пануванню розуму, щоб сповіщати виправдання Божі, і встановила такий суворий порядок вустам? 10. Скажу, якщо хочете, і про цю її досконалість, яку вона не вважала важливою, подібно до всіх істинно цнотливих і благозичливих жінок; хоча й змушені були жінки вважати це важливим, — жінки, які занадто упереджені до прикрас і вбрання, які і не напоумлюються словом тих, які вчать подібним чеснотам. Її прикрашали не золото, оброблене митецькою рукою для більшої краси, не золотовидне волосся, блискуче й світле, не кучері, що в’ються кільцями, не безчесні хитрування тих, які із чесної голови роблять вигляд намету, не багатоцінність пишного і прозорого одягу, не блиск і приємність дорогоцінного каміння, які прикрашають собою близьке повітря і освітлюють обличчя, не хитрощі й чарівність живописців, не запозичена краса, не рука земного художника, яка діє всупереч Сотворителю і Боже створення покриває оманливими фарбами, і ганьбить своєю честю, замість образа Божого виставляє напоказ похітливим очам кумир блудниці, щоб підробленою красою закрити природній образ, хранимий для Бога і майбутнього віку. Навпаки, вона хоча знала багато всякого роду зовнішніх жіночих прикрас, однак нічого не знаходила цінніше своїх вдач і всередині таємної величі. Один рум’янець подобався їй — рум’янець соромливості, і одна білизна — що походить від помірності; а притирання і підфарбовування, мистецтво робити із себе живу картину, благопристойність, що легко змивається, вона надала жінкам, які визначили себе для видовищ і розпусти, для яких соромно й ганебно червоніти від сорому.

11. Так вона поводилася щодо цього! Але немає слова, яке б могло передати її розсудливість і благочестя, і небагато знайдеться подібних прикладів, крім її батьків і по тілу, і за духом. Їх одних маючи для себе зразком і ніскільки не уступаючи їм у чесноті, уступала тільки в тому одному, і притім зовсім охоче, що від них запозичила — це благо, і їх внутрішньо й перед усіма визнавала початком свого просвіщення. Що проникливіше було за її розум? До її порад зверталися не тільки родичі, одноземці і сусіди, але і всі, хто знав її в околиці; і її умовляння і напучення вважали для себе непорушним законом. Що було хитромудріше її слів, що благоразумніше її мовчання? Але оскільки я згадав про мовчання, то додам, що і їй усього властивіше, і жінкам пристойніше, і для теперішнього часу корисніше. Яка з жінок краще за неї знала, що можна знати про Бога, як зі Св. Писання, так і з власного розуму, перебуваючи у власних межах благочестя, менше за неї говорила? А що стосується того, до чого зобов’язана та, яка пізнала істинне благочестя, і в чому одному прекрасне — не знати насичення, то яка з жінок прикрашала так храми приношеннями? І інші храми, і цей самий храм, не знаю, чи вимагають ще прикрас після неї? Особливо ж, яка з жінок так перетворила себе в живий храм Богові? Яка з жінок настільки поважала священиків, і особливо свого сподвижника й учителя в благочесті, який має добре насіння, двох дітей, посвячених Богові? 12. Яка з жінок старанніше пропонувала власний дім тим, які живуть у Бозі, і робила їм таке прекрасне й багате прийняття й, що важливіше цього, приймала їх з такою повагою і благоговінням? Крім того, яка з жінок виявила настільки безпристрасний розум під час злостраждань і настільки жалісливе серце до тих, що бідують? Чия рука була щедріша для нужденних? І я сміливо перетворю на похвалу їй слова Іова: двері її всякому перехожому були відкриті, і мандрівник не ночував на вулиці (Іов. 31, 32); вона була очами сліпому, ногами кульгавому (Іов. 29, 15) і матір“ю сиротам. Про милосердя ж її до вдів чи потрібно казати, хіба сказати те, що плодом цього було не називатися вдовою? Дім її був спільним пристановищем для бідних родичів, а майном її користувалися всі нужденні, як своєю власністю.«Вона роздавала щедро, подавала вбогим» (Пс. 111, 9). І за непорушним і правдивим обітуванням, вона багато чого вклала в небесні житниці, багато разів і в особах багатьох, які отримали від неї благодіяння, приймала Христа. Але найкраще те, що вона не намагалася примусити думати про себе вище належного, а прекрасно творила благочестя потай, перед Тим, Хто бачить таємне. І все викрала у мироправителя, усе перенесла в безпечні сховища, нічого не залишила землі, крім тіла. Усе проміняла на надії в майбутньому, одне багатство залишила дітям — наслідування і ревність до тих же чеснот.

13. Такою і настільки неймовірною була її великодушність! Однак в надії на свою добродійність вона не віддала тіла свого розкоші й неприборканому сластолюбству, цьому злому й роздираючому псові; як трапляється з багатьма, які милосердям до бідних думають купити собі право на розкішне життя і не лікують зла добром, але замість добра здобувають зло. Про неї не можна сказати, що, хоча поневолювала в собі плотське постами, однак іншому упалому надавала лікування на землі; або, хоча знаходила в цьому допомогу для душі, однак менше за іншого обмежувала міру сну; або, хоча й у цьому дала собі закон, як безтілесна, однак схилялася до землі, коли інші проводили всю ніч у стоячому положенні (який подвиг пристойний переважно любомудрим чоловікам); або, хоча й в цьому виявилася мужнішою не тільки за жінок, але й за доблесніших чоловіків; однак що стосується мудрого проголошення псалмоспівів, читання і пояснення Божого слова, своєчасного пригадування, схилення виснажених і ніби прирослих до землі колін, слізного очищення душевної скверни в серці скрушеному і дусі смиренному, молитві горі піднесеній, розсіяності і ширяння розуму, хто міг би хто-небудь із чоловіків або жінок похвалитися перевагою перед нею у всьому цьому або у чому-небудь одному. Навпаки, як не високо це, однак справедливо може бути сказане про неї, що в одній досконалості вона змагалася, а в іншій сама була предметом змагання, одне винайшла, а інше захопила силою, і якщо мала наслідувачів у чому-небудь одному, то всіх перевершила тим, що в одній собі з’єднала всі досконалості. Вона стільки мала успіх у всьому, скільки ніхто інший не встигнув і в одному навіть посередньо. Вона довела кожну досконалість до такої висоти, що замість усіх достатньо було б і одного. 14.  Яка зневага до тіла й одягу у тих, що цвітуть єдиною чеснотою! Яка сила душі, що майже без їжі підтримує тіло, як нематеріальне! Або краще сказати, скільки терпіння в тілі, яке ще до розлучення з душею вже умертвленне, щоб душа отримала свободу і не соромилася почуттями! Скільки ночей, проведених без сну, псалмоспівів і стоянь, що тривали від одного дня до другого! Твої пісні, Давиде, нетривалі тільки для душ віруючих! Де ніжність членів, що простягаються по землі і всупереч природі огрубіли? Які джерела сліз, пролитих у скорботі, щоб пожати радість! Нічне волання, що пронизує хмари і сягає неба! Полум’яність духу, який у прагненні до молитви не боїться ні нічних псів, ні морозів, ні дощів, ні громів, ні градів, ні мороку! Єство жінки, що перемогло в загальному подвигу спасіння єство чоловіків і показало, що жінка відмінна від чоловіка не душею, а тільки тілом! Чистота, як невдовзі після хрещення, і душа уневіщена Христу в чистому шлюбномучертозі — тілі! І гірке споживання, і Єва — матір людського роду і гріха, і змій-спокусник, і смерть — переможені її помірністю! І виснаження Христове, і образ раба, і страждання вшановані її самоумертвінням! 15. Як мені, або обчислити всі її чесноти, або, промовчавши про більше їхнє число, позбавити користі їх, кому вони невідомі.

Але час уже продовжити слово і про нагороди за благочестя. Бо здасться мені, що ви, які добре знаєте про її чесноти, давно бажаєте і сподіваєтеся почути в моєму слові не про теперішні тільки нагороди, не про ті, якими вона веселиться тепер там і які вище людського розуміння, недоступні ні слуху, ні зору, але й про ті, якими Праведний Мздовоздаятель нагороджував ще тут, тому що Він і це нерідко творить для повчання невірних, переконуючи через мале у великому, і через видиме у невидимому. Буду ж говорити й про те, що всім відомо, і про те, що для багатьох таємниця; бо вона за своїм любомудрієм не хвалилася благодатними даруваннями.

Вам відомо, як одного разу сказилися мули і понесли колісницю, як жахливо вона перекинулася, страшно волочилась і розбилася, як внаслідок цього невіруючі раділи, що й праведників настигають такі нещастя, і як швидко було напоумлене невір“я. У Горгонії були розтрощені і пошкоджені всі кості й члени, і приховані й відкриті, але вона не захотіла мати іншого лікаря, крім Того, Хто віддав її нещастю, як через те, що соромилася погляду і дотику чоловіків (бо й у стражданнях зберігала благопристойність), так і через те, що шукала захисту тільки в Того, Хто попустив їй перетерпіти таке страждання. І дійсно від Нього, а не від кого іншого отримала вона спасіння. Тому деякі не стільки були вражені її хворобою, наскільки здивовані чудесним одужанням і робили із цього висновок, що така сумна подія для того й сталася, аби вона прославилася в стражданнях. Хоча вона страждала як людина, однак зцілена була силою вищою, а не людською, і для нащадків залишилися перекази, які доводять, як її міру стражданнь і терпіння у нещастях, так ще більш Боже людинолюбство до неї подібних. Тому що до сказаного про праведника: «Коли буде падати, то не впаде, бо Господь підтримує за руку його» (Пс. 36, 24), ніби додано тепер ще й це, хоча розіб’ється, однак незабаром буде відновлений і прославлений. Якщо її страждання було вище ймовірності, то вище також імовірності й повернення до здоров’я; так що хвороба була майже зовсім закрита одужанням, і зцілення стало очевидніше за завданого їй удару. 16. Таке нещастя цілком гідне похвали й подиву! Така хвороба вища за здоров’я! І слова «вразить, і вилікує, і зцілить», і після трьох днів воскресить (Ос. 6, 2-3), що вказують, як і показала подія, на щось вище й таємніше, не менш відповідне її стражданням!

Але про це диво відомо всім, навіть і далеким, чутка про нього поширилася всюди; скрізь розповідають і чують про неї, так само як і про інші Божі чудеса і сили. Про те ж, що досі ще невідомо багатьом і що, як я сказав, приховане її любомудрієм і благочестям, далеким від марнославства і звеличування, чи дозволиш мені сказати ти, неперевершений і досконаліший з пастирів, пастир цієї священної вівці¹? Чи даси й на це своє бажання (тому що одним нам довірена таємниця, і тільки ми з тобою свідки дива)? Чи будеш ще зберігати слово, дане небіжчиці? Але, на мою думку, як тоді був час мовчати, так тепер час оповідати не тільки на славу Божу, але й на втіху скорботним.

17. Горгонія одержима була тілесною недугою і тяжко страждала; хвороба була незвичайна і дивна: сталося раптове запалення у всьому тілі, і начебто хвилювання і кипіння в крові; потім кров холонула й ціпеніла, у тілі з’являлася неймовірна блідість, розум і члени слабшали, і все це повторювалося не через тривалий час, а іноді майже безперестанно. Хвороба видалася нелюдською; не допомагали ні мистецтво лікарів, хоч як уважно вони вникали у властивість припадків, кожний окремо і всі в спільних нарадах, — ні сльози батьків, хоч як сильними бували вони часто багато в чому, ні суспільні молитви, прохання, звершувані всім народом з такою ретельністю, начебто б кожний молився за своє спасіння; і дійсно, її спасіння було спасінням для усіх, так само як її злостраждання у хворобі — спільнимстражданням. 18. Що ж робить ця велика і гідна високих нагород душа? Яке винаходить лікування хвороби? Бо в цьому полягає вже таємниця. Відкинувши всі засоби, вона вдається до Лікаря всіх і, скориставшись темрявою ночі, коли хвороба її трохи полегшилася, припадає з вірою до жертовника, голосно звертаючись до Того, Хто шанується на ньому, називаючи Його всіма іменами і згадуючи про всі колишні Його дива (як та, що знала й старозавітні, й новозавітні сказання). Нарешті наважується на деяку благочестиву й прекрасну відвагу, як жінка, котра висушила струм крові дотиком до краю риз Христових, і що робить? Приклавши до жертовника свою голову з таким же криком і настільки ж рясними слізьми, як в давнину та, яка омила ноги Христові, дає обітницю не відійти, поки не отримає здоров’я; потім, помазавши все тіло цими ліками свого винаходу, що могла взяти рука з образу самого чесного Тіла й Крові, змішавши його зі своїми слізьми, (яке чудо!) негайно відходить, відчувши на собі зцілення, одержавши полегшення в тілі, серці й розумі, прийнявши в нагороду за уповання виконання уповання, і міцністю духу придбавши міцність тілесну. Велике це справді, однак правдиве; нехай вірить цьому кожний, і здоровий, і хворий, перший для збереження, другий для одержання здоров’я! А що моя розповідь — не хвастощі, це видно з того, що я, котрий мовчав за її життя, відкрив тепер; і будьте певні, навіть і нині не оголосив би, якби не забороняв мені страх приховувати таке чудо від вірних і невірних, від сучасників і нащадків.

19. Таким було її життя! Але набагато більшу частину я обійшов мовчанкою для помірності слова і з побоювання здатися таким, що не знає міри в похвалах її. Але, звісно, я не виявив би належної поваги її святій і славній кончині, якби не згадав про прекрасні її обставини, тим більше, що Горгонія з таким бажанням і нетерпінням очікувала своєї смерті. Згадаю ж про це, як можна коротше. Вона сильно бажала відійти (бо багато мала відваги до Того, Хто закликав), і бути із Христом було важливіше всього на землі. І ніхто, при всій пристрасті й неприборканості, не любить так своєї плоті, як вона, скинувши із себе всі узи й ставши вище цього тлінного, в якому проводимо життя, бажала цілком з’єднатися з Жаданим і цілком сприйняти Улюбленого (додам ще) і Полюбившого її, Який нині осяює нас деякими променями Свого світла, щоб ми тільки могли розуміти, з Ким розлучені. Не марним залишається її бажання, настільки божественне й високе, але що ще більше, вона наперед смакує жаданне благо у предбаченні після тривалого пильнування, нагороджена одним з найприємніших снів, і видінням, у якому за провидінням Божим призначений їй термін і навіть відкритий сам день відходу, щоб вона «приготувалася і не затримувалася»(Пс. 118, 60). 20. Отже, для неї була готова благодать очищення й освячення, яку всі ми отримали від Бога, як загальний дар і основу нового життя; або краще сказати, все життя було для неї очищенням і освяченням. І хоча дар відродження вона прийняла від Духа, але безпечне збереження цього дару було приготовлене попереднім життям. Насмілюсь навіть сказати, що саме Таїнство було для неї не новим даруванням, а тільки печаткою. До всього цього вона намагалася додати ще освячення свого чоловіка. (Чи хочете, щоб я розказав вам про нього коротко? Це був чоловік Горгонії, і не знаю, чи потрібно щось говорити про нього, крім цього). Вона опікувалася, щоб ціле тіло було присвячене Богові, і щоб не переселитися їй звідси, коли досконала тільки одна половина її самої, а інша частина залишається ще недосконалою. І це її моління не було залишене без виконання Тим, Хто творить волю тих, котрі бояться Його, Той, Хто приводить до кінця їх прохання. 21. А коли ж уже сталося за її наміром, і жодне з бажань не залишалося без виконання, і призначений день наближався, тоді вона починає готуватися до смерті й відходу і для виконання загального цього закону лягає в ліжко. Потім, передавши свою останню волю чоловікові, дітям і друзям, як годилося дружині, прихильної до чоловіка, дітолюбивої і братолюбної, після любомудреної бесіди про майбутнє життя, і день своєї кончини зробивши днем торжества, вона засинає, хоча не сповнившись днів людського віку, чого й не бажала, знаючи, що довге життя некорисне для неї самої, і здебільшого буває віддана пороху й омані, але стільки прожила днів у Бозі, скільки, не знаю, чи буває хто наповнений з тих, хто помирає у глибокій старості, що прожили на землі багато років. Так вона розрішається або, краще сказати, забирається, відлітає, переселяється і не багато чим випереджає тіло.

22. Але яка важлива, що ледь не вислизнула від мене, обставина! Хіба не допустив би до цього ти, духовний батьку її, який уважно спостерігав і нам повідав чудо, так багато і її прославляє, і для нас служить нагадуванням її чесноти і спонуканням бажати такої ж кончини. І мене при спогаді про це диво обіймає якийсь жах і змушує проливати сльози. Вона вже відходила й була при останньому подиху; стояли навколо неї домашні й сторонні, які прийшли віддати останнє цілування; стара мати зітхала і терзалася душею (бо бажала б випередити її відходом), загальна любов змішувалася зі скорботою, одні бажали б щось почути на пам’ять про неї, інші — самі сказати; але ніхто не смів вимовити слова; безмовні були сльози, і скорбота безутішна; недозволеним видавалося супроводжувати риданнями ту, яка відходить із миром; глибока панувала тиша, і смерть мала вигляд якогось священного торжества. А вона, очевидно, була бездиханна, нерухома, безмовна, її мовчання змушувало думати, що тіло заціпеніло, й органи голосу вже омертвіли через віддалення того, що приводило їх у рух. Але пастир, який ретельно спостерігав в ній усі переміни, бо все, що з нею відбувалося, було чудесне, помітивши легкий рух губ, приклав вухо до вуст, на що давали йому право близькість і однодушність. Але краще б тобі самому повідати таємницю безмовності, у чому вона полягала. Ніхто не відрікся б вірити сказаному тобою. Вона промовляла псалмоспіви, саме слова вихідного псалма і (якщо потрібно виговорити істину) свідчили про сміливість, з якою помирала Горгонія. Блаженний, хто упокоївається із цими словами: «У мирі спокійно засну і спочию» (Пс. 4, 9). Це й оспівувала ти, це й звершилося на тобі, досконаліша із жінок; це було й псалмоспівання, і надгробний пам’ятник тобі після кончини, прекрасно помірна після збурення пристрастей і в загальному успінні, яка утішилася сном, дарований улюбленим Божим, як пристойно було тій, яка і жила, і відійшла зі словами благочестя.

23. Тому я впевнений, що набагато краще і величніше видимого твій теперішній стан — голос святкуючих, веселість Ангелів, небесний чин, видіння слави, а найбільше — найчистіше і досконаліше сяйво Всевишньої Тройці, що вже не ховається від розуму, як від зв’язаного і розсіяного почуттями, але повністю цілим розумом споглядаємої і прийнятної душі, яка і опромінює наші душі повним світлом Божества. Ти насолоджуєшся усіма тими благами, потоки яких досягали тебе ще й на землі, за щире твоє до них прагнення. Якщо ж для тебе хоч трохи спасительне і наше прославляння, якщо святим душам дається від Бога в нагороду й те, щоб відчувати подібні прославляння, то прийми й моє слово, замість багатьох і більше багатьох похоронних почестей, слово, яке раніше я віддав Кесарію, а після нього віддаю і тобі, тому що для того й затриманий я на землі, щоб надгробними словами супроводжувати братію. Чи вшанує хто після вас і мене подібною шаною — не можу того сказати; але бажав би сподобитися єдиної шани — шани у Бога і перебуваючи, і радіючи у Христі Ісусі Господі нашому. Йому слава, і Отцю зі Святим Духом навіки. Амінь.

1. Св. Григорій звертає слово до батька, присутнього при погребінні. [↩]