1. Для чого порушуєте достохвальний порядок?¹ Для чого . примушуєте говорити язик, покірний закону? Для чого викликаєте слово, що не протидіє духу. Для чого, залишивши голову, звертаєтеся до ніг? Для чого, минувши Аарона, приходите до Еліазара? Я не погоджуюся, щоб джерело було загороджене, а струмок тік, щоб сонце зникло, а зірка сяяла, щоб сивина поступилася, а юність давала закони, щоб мудрість замовкла, а недосвідченість величалася. Без сумніву, великий дощ не корисніший за малий; один, сильний, змиває землю і в усьому шкодить хліборобові, а другий йде тихо, проникає в глибину, наповнює ниву, приносить користь плугатареві, наповнює колосся під час дозрівання плода. Так і рясне слово не корисніше мудрого: принісши, можливо, трохи задоволення, воно летить і зникає разом з коливанням повітря, не роблячи нічого більше, і тільки зачаровує красномовством слух, що зачаровується ним; а мудре слово проникає в розум, розширивши вуста, наповнює їх духом, переживає своє народження і небагатьма складами обробляє багато що. 2. Не кажу ще про істинну і першу мудрість, якою перевершує цей чудовий трудівник і пастир².

Перша мудрість є похвальне життя, очищене або, що очищається для пречистого й пресвітлого Бога, Який вимагає і від нас однієї жертви — очищення, — жертви, названої в Писанні «Жертва Богові — це дух, серцем скорботним і смиренним» (Пс. 50, 19), жертвою хвали (див.: Пс. 49, 14, 23),«новим у Христі творінням» (Гал. 6, 15), «новою людиною» (Еф. 4, 24), і тому подібно. Перша мудрість — нехтувати ту мудрість, яка полягає тільки в словах і зворотах мови, в оманливих і зайвих протилежностях. Краще мені п’ять слів сказати в Церкві з розумом, ніж тисячі тільки язиком (див.: 1 Кор. 14, 13) і незрозумілим звуком труби, який не збуджує мого воїна до духовної боротьби. Я хвалю і цілую ту мудрість, якою прославилися незнатні, до якої покликані принижені, з якою рибалки вловили в сіті Євангелія весь всесвіт, перемігши мудрість, що знищується, словом досконалим і коротким (див.: Рим. 9, 28). Не той для мене мудрець, хто мудрий на словах, у кого спритний язик, а душа не навчена, хто подібний до гробів, які зовні благовидні і гарні, а всередині повні мертвих кісток і приховують у собі великий сморід, але той, хто хоча мало говорить про чесноту, однак багато чого показує на ділі і засвідчує життям. 3.Для мене краще краса видима, ніж зображувана словом, краще багатство, яке вже в руках, ніж уявлене уві сні, краще мудрість не словом, яке блищить, але те, що засвідчене ділами. Тому що сказано: «розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його» (Пс.110, 10), а не ті, що проповідують. Найбільш правильне випробування цієї мудрості — час, а істинний «вінець слави — сивина» (Притч. 16, 31). Бо хоча не треба ублажати людину «раніше смерти»(Сир. 11, 28), як думаю із Соломоном, — невідомо, «що народить день, який надходить» (Притч. 27, 1), оскільки земне наше життя піддане багатьом переворотам і тіло смирення туди й сюди поривається і змінюється, втім, хто провів більшу частину життя недокірливо і вже близький до пристані цього загального моря життя, чи не безпечніший той і чи не щасливіший за інших, якому передбачається далеке плавання?

4. Отже, не закривай вуста, які говорили так багато доброго, від яких так багато плодів і породжень правди. Скільки від них дітей, які від них скарби — підніми навколо очі твої і подивись! Увесь цей народ ти народив благовістуванням у Христі! Не залишай нас і далі своїми корисними, хоча і небагатьма словами, не покладай початку вже близької втрати. Скажи слово, хоч коротке, але для мене люб’язне і досить приємне, хоча невідчутне слухом, але таке, що пізнається по тому духовному воланню, яке Бог чує від безмовного Мойсея і промовляючому в думках каже: «Чого ти волаєш до Мене?» (Вих. 14, 15)? Збери народ цей для мене, твого вихованця, потім пастиря, а нині першопастиря. Навчи мене пастирства, народ цей — благопокірності. Полюбомудрствуй про теперішнє нещастя, про праведні суди Божі, чи пізнаємо ми їх, чи не знаємо великої безодні; про те, як у Господа, за словом святого Ісаї, і «милість є мірилом» (Іс. 28, 17), бо благість Його не розрахована (хоча здається такою, стосовно тих, які почали раніше трудитися у винограднику і які не помітили нерівності в самій рівності). Полюбомудрствуй про те, як гнів Божий, названий «чашою в руці Господній» (Пс. 74, 9) «і чашою випитою до дна, чашою сп’яніння» (Іс. 51, 17), розміряється відповідно до гріхів, тому що Господь, хоча зменшує заслужене ними покарання і нерозчинене вино гніву розчиняє людинолюбством (див.: Пс. 74, 9); втім, від суворості схиляється до милості тільки для тих, які напоумлюються страхом, і від малої скорботи «приймають в утробу навернення», і «народжують» досконалий «дух спасіння» (Іс. 26, 18); а дотримує і без залишку виливає «дріжджі», тобто остаточний гнів на тих, які не зціляються Його благістю, але ще озлоблюються, як жорстокосердний фараон, який обтяжує гіркими роботами і зберігається для виявлення сили Божої над нечестивими (див.: Вих. 9, 16). 5. Скажи: від чого такі удари і бичі? Де їх підстава? Чи наслідок безладного й неправильного руху вселенної, некерованого й нерозумного плину речей, начебто немає над ними Правителя, і чи є це справа випадку, як думають немудрі мудреці, які сліпо захоплюються безладним і темним духом? Чи все розумне і в порядку; як спочатку створене, прекрасно розчинене, з’єднане і приведене в рух за законами, відомими єдиному Тому, Хто привів усе в рух, так і після рухається і змінюється, кероване діями Промислу? Тому неврожаї, згубні вітри, гради, сьогоднішня наша поразка і напоумлення? Від чого пошкодження в повітрі, хвороби, землетруси, збурення морів і небесні явища? Як творіння, створене для насолоди людям, це спільне і рівне для усіх джерело задоволень обертається на покарання нечестивих, аби ми тим же самим, чим були вшановані і за що виявилися невдячними, тепер врозумилися і пізнали силу Божу в злостражданнях, коли не пізнали її в доброчинних діях? Чому одним віддається «від руки Господньої за гріхи подвійні» (Іс. 40, 2) і міра беззаконня заповнюється цим подвійно (чому і Ізраїль уцнотливлюється); а для інших гріхи вичерпуються «семикратним воздаянням в серця їхні» (Пс. 78, 12)? І що значить міра амореїв, що ще не здійснилася (див.: Бут. 15, 16)? Чому грішник або залишається без покарання, можливо, тому, що зберігається для майбутнього, або карається знову для того, щоб він вилікувався тут? І як праведник або злостраждає, а через це, можливо, випробовується або благоденствує і тим зберігається, якщо він бідний розумом і не дуже піднісся над видимим; чому кожного з нас учить совість; це домашнє і безпомилкове судилище! Що значить завданий нам удар і чому він? Чи це випробування чесноти, чи покарання за гріхи? Але хоча б і не було це покаранням, краще прийняти за покарання і смиритися під міцну руку Божу, ніж звеличуватися цим, як випробуванням. Навчи ж цього і напоум нас, щоб і не занадто болісним був для нас теперішній удар і щоб нам не знехтувати його, упавши в глибину зол (бо і такою недугою страждуть багато), але щоб розсудливо прийняти напоумлення і нечутливістю до нього не викликати на себе чого-небудь більшого.

6. Жахливо бачити безплідність землі і загибель плодів, і притім в який час? Коли вже плоди радували надією і були близькі до збирання. Жахливо бачити передчасні жнива, бачити, як хлібороби вболівають за труди і, начебто над мерцями, сидять над стеблами, які тихий дощ виростив, а сильний пожав, з яких «жнець не наповнить своєї руки, і той, хто в’яже снопи, жмені своєї», над якими не було благословення, яким вітають хліборобів «ті, які проходять повз»(Пс. 128, 7-8). Жалюгідне видовище — земля зганьблена, обстрижена, позбавлена своєї краси! Це оплакує і блаженний Іоїль, зворушливіше за інших зобразивши спустошення землі і муки голоду; оплакує й інший пророк, який протиставляє колишній красі землі неподобство, що пішло. Думаючи про гнів Господа, що спустошує землю, пророк каже: «Перед ним пожирає вогонь, а за ним палить полум’я; перед ним земля, як сад Едемський, а позаду нього спустошений степ, і нікому не буде порятунку від нього» (Іоїл. 2, 3). Тяжко, дуже тяжко це, поки печалить одне сьогодення і не турбує відчуття іншого тяжчого удару, як і у хвороб теперішнє страждання, що завжди болючіше за те, що ще не настало. Але тяжче цього і те, що містять у собі скарбниці Божого гніву. Нехай не випробуєте ви цього! І, звичайно, не випробуєте, якщо вдастеся до милосердя Божого, сльозами схилите до себе Того, «Хто милості прагне», і залишок гніву відвернете від себе наверненням. Це ще лагідність і людинолюбство, поблажливе напоумлення, перші удари пестуна, який напоумлює дитинство, це ще дим гніву, тобто початок покарання, а не вогонь, що зайнявся, тобто не вершина гніву, не вугілля гаряче, тобто не останні удари бича (див.: Пс. 17, 9). Бог частково пригрозив нам, частково заніс на нас бич, від одного стримався силою, другому піддав нас, однаково напоумлюючи і покаранням, і погрозою, і прокладаючи шлях гніву Своєму, Він з невимовної благості починає з меншого, щоб не потребувати більшого. Але Він карає і більшим, якщо буває до того змушений.

7. Знаю цю «очищувальну зброю» (Пс. 7, 13), «цей меч, що впивається на небесах» (Іс. 34, 5), якому наказано сікти, «щоб більше заколоти; вичищений, щоб блищав, як блискавка» (Єз. 21, 10), не милувати ні тіл, ні мізків, ні кісток. Знаю, що Безпристрасний, «як позбавлена дітей ведмедиця, і як левиця, що зустрічає на шляху ассирійців» (Ос.13, 7-8), не прадавніх тільки, але і всякого, хто нині ассиріянин за беззаконням; і який не може втекти від міцності і швидкості гніву Його, коли Він спостерігає за нашим нечестям, і коли ворогів Його переслідує ревність, готова «пожерти противників» (Євр. 10, 27). Знаю це«розграбування, спустошення і розорення, коли тане серце, коліна трясуться; у всіх у стегнах сильний біль і лиця у всіх потемніли» (Наум. 2, 10), й інші подібні покарання, що лягають на нечестивих. Не кажу вже про тамтешні судилища, яким віддаються ті, кого пощадили тут, тому краще тут піддатися напоумленню і очищенню, ніж терпіти покарання там, коли настане час покарання, а не очищення. Тому що вище смерті той, хто згадує тут Бога (про що прекрасно любомудрствує Давид), так для тих, що відійшли звідси, немає сповідання і виправлення «у пеклі» (Пс. 6, 6), тому що Бог обмежив час діяльного життя тутешнім перебуванням, а тамтешньому життю надав дослідження зробленого.

8. Що ми зробимо в день відвідування, яким лякає один із пророків (див.: Іс. 10, 3; Сир. 2, 2), або в день змагання Божого з нами (чи на горах і пагорбах воно буде, як ми чули (Мих. 6, 2), чи в іншому якому-небудь місці і яким-небудь чином), коли Бог буде викривати нас, Сам протистане нам, поставить перед лицями нашими гріхи наші, — цих тяжких обвинувачів, — коли отримані нами благодіяння протиставить нашим беззаконням, буде одна думка вражатися іншою думкою і одна справа засуджуватися іншою справою, коли стягне з нас за те, що достойність образа Його ми осквернили і затьмарили гріхом, і, нарешті, віддасть нас на страту, після того як викриємо й засудимо самі себе, і не можна вже буде сказати, що страждаєм несправедливо? Для стражденних тут це іноді слугує утіхою в осуді, але хто буде там заступником? 9. Який вигаданий привід, яке неправильне вибачення, яка хитро придумана ймовірність, який наклеп на істину обдурить судилище й перетворить суд правий, де у кожного все кладеться на ваги, — і діло, і слово, і думка, де зважується зле і добре, щоб тому, що переважить і візьме гору, і тим, чого більше, визначити вирок, після якого не можна ні перенести справи в інше судилище, не знайти вищого судді, не виправдатися новими справами, не взяти єлею у мудрих дів для згаслих світильників або у тих, що продають, після якого не допомагає каяття багатого, страждаючого в полум’ї, який турбується про виправлення рідних і не дається часу для зміни життя? Навпаки, цей суд буде єдиний, остаточний і страшний, а ще більш праведний, ніж страшний, або, краще сказати, тому й страшний, що він праведний. Тоді поставляться престоли, Ветхий днями сяде, розкриються книги, потече ріка вогненна, перед очима світло і темрява приготовлена, «і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, яке нині утаємничене у Христі, а в останній час з Ним явиться, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду» (Ін. 5, 29), яких уже засудило, як неувірувавших, слово, що судить їх (див.: Іс. 12, 48). І перші успадковують невимовне світло і споглядання Святої і царственної Тройці, Яка буде тоді освітлювати ясніше і чистіше і цілком з’єднається з розумом (у чому єдиному і вбачаю особливо Царство Небесне); а долею других, крім іншого, буде мука, або, точніше сказати, раніше за інше, відкидання від Бога і сором у совісті, якому не буде кінця.

10. Усе це буде після. Що ж тепер зробимо, браття, скрушені, принижені і напоєні не сікерою і не вином, яке розслаблює і затьмарює ненадовго, але нещастям, яке навів на нас Господь, Який сказав: «Ти переситився соромом замість слави; пий же і ти і показуй сором» (Авв. 2, 16), Який напоює духом скорботи і скрушення тих, що зневажають, яким каже: «Подивіться між народами й увалено вглядіться, і ви дуже здивуєтеся» (Авв. і, 5)? Як стерпимо Його викриття? Або яку дамо відповідь, коли за безліч благодіянь, за які ми не подякували, з докором укаже нам і на ці покарання, обчислить лікування, від яких ми не зцілилися, назве нас хоча дітьми, але порочними, хоча синами, але чужими і кульгаючими через непрохідність і кривизну шляхів своїх і скаже: «Як і чим належало напоумити вас, і Я не напоумляв? Чи потрібні були найлегші засоби лікування? Вони були вжиті Мною. Минув Я першу страту єгипетську — кров, яку єгиптяни пили з джерел і рік, з усяких зборів вод; минув також і наступні страти — жаб і скнипів, і песьїх мух, почав же з п’ятої страти — з ураження скотини, і волів, і овець, завдав удару безсловесним, тому що ще щадив словесних. Але на вас не подіяло це нещастя, навпаки, ви були переді Мною нерозумнішими і безглуздішими уражених. «І утримував від вас дощ за три місяці до жнив; проливав дощ на одне місто, а на інше місто не проливав дощу; одна ділянка напоєна була дощем, а інша, не окроплена дощем, засихала»(Ам. 4, 7), але ви сказали: «Не надійся; ми будемо жити за своїми помислами і будемо чинити кожен за впертістю злого свого серця» (Єр. 18, 12). Я навів на вас гради, напоумляючи протилежною стратою; пожав у вас виноградники, гаї і плоди, але й тим не сокрушив вашої злості. 11. «Я знав, що ти впертий і що у шиї твоїй жили залізні, і чоло твоє — мідне» (Іс. 48, 4),— так, можливо, скаже Він і мені, якого не виправляють ці удари. «Грабіжник грабує, спустошувач спустошує» (Іс. 21, 2), нічого не зробили і напоумлення з неба і кари небесні.«Роздувальний міх обгорів, зотлів свинець від вогню, — у чому і раніше дорікав вас через Єремію, — плавильник плавив даремно, бо злі не відокремилися» (Єр. 6, 29). «Невже стерпите гнів Мій? — говорить Господь. — Чи рука Моя не сильна нанести нові удари? У Мене є ще й гнійні струпи, «які горять від попелу печі» (Вих. 9, 9-10), який кинув до неба Мойсей або інший подібний його служитель гніву Божого і карає Єгипет хворобою. У Мене є і сарана, і темрява чуттєва, і страта остання по порядку, але перша по тяжкості й силі, — ураження і загибель первородних».

Щоб уникнути її і відвести всезгубника, краще помазати нам пороги розуму, тобто споглядання і діяльність, цією великою і спасительною печаткою — кров’ю Нового Завіту, разом із Христом розіпнувшись і з Ним померши, щоб з Ним і встати, і прославитися нині і в останнє Його явлення, а не знемагати, не журитися і не плакати, коли передчасно і ще в цьому темному житті вразить нас лукавий згубник первородних і присвячених Богові народжень і рухів нашого життя. 12. О якби мені від Благого, Який іде «до мене в люті стороною» (Лев. 26, 24), тому що і я ходив перед Ним «стороною», крім інших ударів, не одержати й цього докору «вражав вас ржою і бляклістю хліба»,і все це ні в що; «ззовні зробить бездітними вас меч, а доми — як смерть» (Плач Єр. 1, 20; Ам. 4, 9-10)! О, якби мені не стати тим виноградником Улюбленого (Іс. 5, і), який був насаджений і обкопаний, обнесений огорожею, захищений вежею і всім, чим тільки можна, але запустів і приніс дикі ягоди, а за це залишений, так що і вежа зруйнована в ньому, і огорожа знята, і він не обрізується і не обкопується, а віддається всім на пограбування, на усяку наругу і потоптання! Цього я боюся, про це в мене слово, про це я уболіваю при теперішній поразці і таку підношу молитву (яку і приєдную до сказаного):«Згрішили ми, чинили беззаконно, діяли нечестиво, були впертими і відступили від заповідей Твоїх і від постанов Твоїх» (Дан. 9, 5), тому що забули заповіді Твої і ходили вслід лукавого серця свого, тому що жили негідно звання і благовістування Христа Твого, і святих Його за нас страждань і виснаження, тому що зробилися ганьбою для Улюбленого Твого. І священик, і народ згрішили в одному: «Всі відвернулися, всі нікчемні стали; нема вже такого, хто чинить добро, немає жодного» (Пс. 52, 4). Щедроти Твої, і людинолюбство Твоє, і милостиву утробу Бога нашого ми закрили для себе своїми пороками, лукавством починань своїх. Ти благий, а ми вчинили беззаконно; Ти довготерпеливий, а ми гідні покарання. Визнаємо благість Твою, при всій своїй нерозумності. Ще не за всі свої гріхи ми понесли покарання. «Страшний Ти, і хто встоїть перед лицем Твоїм у час гніву Твого?» (Пс. 75, 8)? Від Тебе затрясуться гори, і проти величі м’язів Твоїх хто повстане? Якщо закриєш небо — хто відкриє? І якщо розкриєш водоймища Твої — хто стримає? Легко перед очима Твоїми «убожіти і багатіти, оживати і помирати» (1 Цар. 2, 6-7, слов’янський переклад), вражати й зціляти. Твоя воля є вже зроблена дія. Ти розгнівався, «і ми згрішили» (Іс. 64, 5) — сповідується хтось із давніх; а мені тепер треба сказати навпаки: ми згрішили, і Ти розгнівався. Від цього ми«стали посміховиськом для сусідів наших, наругою й соромом для тих, що оточують нас» (Пс. 78, 4). Ти відвернув від нас лице Своє, і ми наповнились безчестям. «Господи Боже! зупини» (Ам. 7, 5), «дай мені полегшення, Господи» (Пс. 38, 14), «очисти, Господи» (Дан. 9, 19), не віддай нас до кінця за беззаконня наші і, не нас вражаючи, напоумляй інших, коли ми самі можемо уцнотливитися, бачачи покараними інших! Кого ж побачимо покараними? Язичників, які не знають Тебе, і царства, що не скорилися державі Твоїй. А ми — народ Твій, Господи, і жезл спадщини Твоєї, тому «карай нас, Господи, але за правдою, не у гніві Твоєму, щоб не принизити нас» (Єр. 10, 24) і щоб не принизити перед усіма живучими на землі.

13. Такими словами залучаю милість. А якби всепаленнями і жертвами можна було втамувати гнів, то не пошкодував би й цього. Але ви й самі наслідуйте переляканого священика. Так, діти улюблені! Так, ті, що беруть участь зі мною і в покаранні, і у людинолюбстві Божому! Спасайте свої душі слізьми, зупиніть гнів, виправивши починання свої, призначте піст, оголосіть збори, як наказує вам з нами блаженний Іоїль, зберіть старців, і грудних дітей— цей жалкий вік, особливо гідний Божого людинолюбства (див.: Іоїл. 2, 15-16). Знаю, що те ж заповідане й мені, служителеві Господньому, і вам, удостоєним цієї ж честі: «підперезатися веретищем і плакати, ридати, ночувати у веретищах, між притвором і жертовником» (Іоїл. 1, 13; 2, 17) і в жалюгідному вигляді ще жаліснішим голосом невідступно волати за себе і за народ, не щадячи ні труда, ні слова, ні всього, чим тільки умилостивлюється Бог, волати:«Пощади, Господи, народ Твій, не віддай спадщини Твоєї на наругу» (Іоїл. 2, 17), і так далі; тим більшій віддатися скорботі, чим вища наша гідність, аби своїм прикладом навчити народ скрушенню і виправленню порочного життя, за якими іде Боже довготерпіння і припинення покарання. 14. Отже, «прийдіть, всі браття, поклонімось і припадімо до Нього, та, схиливши коліна, помолимось перед Господом, Який створив нас» (Пс. 94, 6); вчинимо спільний плач, розділившись за віком і статями. Піднімемо голос моління у вуха Господа Саваофа замість ненависного Йому волання (див.: Бут. 19, 13). Випередимо гнів Його сповіданням; і як бачили Його розгніваного, так побажаємо бачити умилостивленим.

Але скажеш, хто знає, що Він «навернеться і розкається» (1 Цар. 15, 29), і залишить благословення? Впевнено знаю це я — споручник Божого людинолюбства, — знаю, що, залишивши гнів, який Йому протиприродний, Він дасть місце милості, яка Йому природня. До гніву примушуємо Його ми, а до милості і сам Він прагне. І якщо б’є вимушено, то невже не помилує, дотримуючись Свого єства? Помилуємо тільки самі себе, відкривши шлях праведному благоутробію Отця. Посіємо слізьми, щоб з радістю пожати (див.: Пс. 125, 5). Будемо ниневитянами, а не содомлянами. Вилікуємо гріх, щоб з гріхом не загинути, послухаємо Іониної проповіді, щоб не потопив нас вогонь і жупел. І якщо вийшли ми із Содома, то підемо на гору, втечемо в Сигор, зійдемо туди зі сходом сонця; не будемо зупинятися ніде в цьому краю, не будемо оглядатися (див.: Бут. 19, 17), щоб не перетворитися в соляний стовп, — стовп справді безсмертний, викриваючий душу, що повертається до зла.

15. Знаємо, що зовсім не грішити, насправді, вище людини і належить одному Богові (не стану говорити про ангелів, щоб не дати приводу пристрастям і не відчинити двері зловмисним протиріччям); але як невиліковність властива злій і ворожій природі, як тим, які діють під її впливом, так згрішити і навернутися властиво людям, втім, благопокірним і тим, що належать до частини, яка спасається. Хоча ця плоть і тягне із собою деяке зло «і ця земна храмина придушує багатотурботливий розум» (Прем. 9, 15), що прагне до неба або створений прагнути до неба; однак образ (Божий) нехай очищає твань і нехай підносить на висоту з’єднану з ним плоть, піднімаючи її на крилах розуму. Хоча краще б нам не мати й потреби в такому очищенні і не очищатися, зберігаючи первісну свою гідність (до якої і поспішаємо з в’язниці тутешнього життя), краще б не позбавляти себе дерева життя гірким споживанням гріха; однак навернутися, згрішивши, краще, ніж занепалому залишатися без покарання, «бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає» (Євр. 12, 6), і піддавати покаранню є батьківська справа; навпаки, всяка душа, що залишається без напоумлення, стає незціленною. Тому не те тяжко, щоб терпіти удари, але набагато важче не уцнотливитися під ударом. Один із пророків, роздумуючи про жорстокого і необрізаного у серці Ізраїля, говорить: «О Господи! Ти вражаєш їх, а вони не відчувають болю; Ти знищуєш їх, а вони не хочуть прийняти напоумлення» (Єр. 5, 3); і ще: «народ не навертається до Того, Хто б’є його, і до Господа Саваофа не прибігає» (Іс. 9, 13); і ще: «Для чого цей народ міцно тримається омани і не хоче навернутися» (Єр. 8, 5), що, нарешті, скрушить їх і погубить.16. І так «страшно впасти в руки Бога Живого!» (Євр. 10, 31)! «Лице ж Господнє проти тих, що чинять зло, щоб знищити з землі й пам’ять про них», як рішуче знищує пам’ять про них (Пс. 33, 17). Страшний слух Божий, який відчуває голос Авелів, навіть у безмовній крові (див.: Бут. 4, 10). Страшні ноги, що наздоганяють беззаконня. Страшне наповнення вселенної, так що ніде не можна уникнути гніву Божого: ні піднявшись на небо, ні ввійшовши в пекло, ні переселившись на схід, ні зникнувши в глибинах моря (див.: Пс. 138, 7-10. Єр. 23, 24). Ще раніше за мене Наум, син Елкесеїв, виголошуючи пророцтво про Ниневію, страшиться «Бога ревнителя і месника; месник Господь і страшний у гніві: помщається Господь ворогам Своїм і не пощадить супротивників Своїх» (Наум. 1, 2), до того, що простягає Свою суворість, що не залишається і місця другій помсті нечестивим (Наум. 1, 9). А коли чую, як Ісая погрожує і говорить людям содомським і князям гоморським: «У що бити ще вас, що продовжуєте свою затятість?» (Іс. 1, 5); тоді весь наповнююся жахом, заливаюся слізьми. Він говорить: неможливо вже знайти нових покарань за гріхи, що примножуються знову, так переступили ви всяку міру, випробували всі види покарань, безперестанно своїми пороками викликаючи на себе нову і нову страту. Немає вже ні струпа, ні виразки, ні рани гнійної, все тіло стало виразкою, і виразкою незцілимою; тому що немає пластиря прикласти, ні єлею, рани необв’язані (Іс. 1, 6). Промовчую про продовження погроз, щоб не бути для вас обтяжливішим за теперішнє покарання. 17. Принаймні узнаємо про причину нещастя. Чому посохли оброблені поля, виснажилися житниці, збідніли пасовища, зменшились земні плоди, рівнини наповнилися не жиром, а наріканням, долини наповнені не хлібом, а оголосились воланням, не солодкість виточували гори, як згодом праведним (див.: Іоїл. 3, 18), а спотворені, збезчещені і несуть на собі (у негативному тільки значенні)³ проклін гір гелвуйських? Уся земля стала, як спочатку, поки не була вбрана своєю красою. «Ти дбаєш про землю і напуваєш її, примножуєш багатства її. Ріка Божа повна води. Ти вирощуєш хліб від землі, бо так впорядкував її» (Пс. 64, 10), але відвідуванням тяжким і напоєнням згубним. Сумне видовище! Всі плоди у нас у соломі, посів помітний на малих залишках, і жнива наші пізнаються більш за порою року, ніж за числом снопів, ледь приносять плоди початий Господу. Таке багатство нечестивих, такі жнива тих, що сіють зло, на виконання давнього прокляття: «Очікуєте багато чого, а виходить мало» (Агг. 1, 9), «будеш сіяти, а жати не будеш» (Мих. 6, 15), будеш садити і не вичавиш соки, «десять ділянок у винограднику дадуть один бат, і хомер посіяного зерна ледь принесе ефу» (Іс. 5, 10), чути про врожай в інших, а самим бути під гнітом бідності! Чому ж усе це і яка причина нещастя? Не будемо очікувати викриття від інших, але випробуємо самі себе. Велике лікування проти зла — сповідання гріха і віддалення від нього. Як раніше я перший сповістив моєму народу і виконав посаду стража (щоб спасти свою душу і душі слухачів, я не приховував про грядущий меч); так сповіщу і тепер про непокору народу мого, визнаючи його гріхи своїми, і через це, можливо, одержу деяку милість і втіху. 18. Один з нас пригнобив бідного, відняв частину землі, зі злим наміром, або непомітно, або насильно переступив за межу, приєднав будинок до будинку і поле до поля, тільки б відняти що-небудь у ближнього, вжив усі зусилля, щоб нікого не мати сусідом, начебто намірюючись один жити на землі. Інший осквернив землю хабарництвом і користолюбством, збираючи, де не сіяв, і пожинаючи, де не витрачав, обробляючи не землю, а потреби бідних. Інший від поля і точила не віддавав початків Богові, Який все дарує, і виявився разом невдячним і безрозсудним, тому що і за отримане не подякував, і не потурбувався виблагати собі благоналаштованістю, якщо не інше що-небудь, принаймні майбутній достаток. Інший не виявив милості вдові і сироті, не дав хліба і незначної поживи прохачу, або, краще сказати, самому Христу, Який годується в особі, котра не має їжі, тоді як сам має, можливо, багато і понад усяке очікування, тоді як (що вже верх несправедливості!) житниці стають для нього тісними, коли одну він наповнює, а інші руйнує, щоб побудувати більшу для майбутніх плодів, не знаючи, що до сповнення своїх надій буде взятий смертю, і як негідний домобудівник чужих благ, відзвітує в тому, в чому тут мав надлишок і звеличувався. Інший «путь лагідних перекручував» (Ам. 2, 7) і «заплутував людину в словах і відштовхував правого» (Іс. 29, 21). Інший зненавидів «того, хто викриває біля воріт, і гребував тим, хто говорить правду» (Ам. 5, 10). Інший приносив жертви свого поля (див.: Авв. 1, 16), котре дає багато, і має«награбоване у бідного — у своєму домі» (Іс. 3, 14), не згадав про Бога або згадав зле, говорячи: «благословенний Господь; я розбагатів!» (Зах. 11, 5), і помислив беззаконня ніби від Нього маючи те, за що буде покараний. «За це приходить гнів Божий на синів непокірних» (Еф. 5, 6). За це закривається небо або відкривається, але для нашого ж нещастя, і ще до більшого, бо коли і вражені не навертаємося і до близького за єством не наближаємося (див.: Єр. 23, 23).

19. Що скажемо на це ми, які купують і продають хліб, і вичікують лихоліть, щоб збагатитися, насолодитися чужими нещастями й беззаконно привласнити собі не власність єгиптян (як зробив Йосип для вищого домобудівництва, тому що він умів добре збирати і роздавати хліб), але власність єдиноплемінників? Що скажемо ми, що говоримо: «Колись мине місяць у повні, щоб нам продавати хліб, і субота, щоб відчинити житниці, зменшити міру, збільшити ціну сикля й обманювати неточними терезами» (Ам. 8, 5), ми двоякими мірами і терезами порушуємо справедливість (див.: Втор. 25, 14; Ам. 8, 5), ми наближаємо до себе свинцеву міру беззаконня (див.: Зах. 5, 8)? Що ми на це скажемо, не знаючи межі в наживі, поклоняючись золоту і сріблу, як прадавні Ваалу, Астарті й мерзенному Хамосу, ставлячи великим дорогоцінні і блискучі камені, м’який і пишний одяг — цю їжу молі і здобуток розбійників, мучителів і злодіїв, пишаючись безліччю рабів і скотини, розширюючись по рівнинах і горах, одним уже володіючи, інше прилучаючи, а дещо маючи намір прилучити до свого володіння, уподібнюючись п’явці, яку згадує Соломон (див.: Притч. 30, 15), яка нічим не може насититися, як пекло й земля, вогонь і вода, — бажаємо іншої вселенної для задоволення свого користолюбства і не задовольняємося межами, які покладені Богом, тому що вони тісні для наших бажань і жадібності? Що скажуть піднесені на високі ступені честі, які високо підняли свій начальницький стілець, а брови здіймають ще вище за місце свого лицедійства, тим часом не думаючи про Бога, Який над усім, про недоступну висоту й істинне Царство які не думають, що і самі вони, маючи потребу в такій же милості, мають начальствувати над підлеглими, як над співслужителями? Подивися на цих, яких неперевершено осміює божественний Амос: «Ви, які лежите на ложах зі слонової кістки і ніжитеся на постелях ваших, їсте кращих баранів стада і тельців з рясного пасовища, співаєте під звуки гуслів, думаючи, що володієте музичним інструментом, як Давид, п’єте з чаш вино, намащуєтеся найкращими мазями і не уболіваєте за біду Йосифа!», приліплені до скороминущого, як до постійного (Ам. 6, 4-6). Належало виявити милість тим, які колись впали в біду, належало милістю придбати собі милість, належало «плакати кипарису, бо упав кедр» (Зах. 11, 2), належало врозумлятися стражданнями ближніх, чужими нещастями лікувати своє зло і скористатися тією перевагою перед попередниками, щоб самим через інших отримати спасіння, а не інших уцнотливлювати своїм прикладом.

20. Про це полюбомудрствуй з нами, божественна і священна голова, яка довголіттям придбала багатий досвід, від якої походить мудрість; в цьому настав твій народ, навчи розділяти голодним хліб і безкровних убогих збирати в дома, прикривати наготу і не нехтувати єдинокровними, особливо тепер, щоб наша благодіяльність була від убогості, а не від надлишку, така благодійність приємніша Богові, ніж безліч принесеного і багатство милостині. А крім того і найбільше за все, будь нині Мойсеєм і Финеєсом. Стань за нас і умилостиви,«щоб припинилася пошесть» (Пс. 105, 30), чи духовною жертвою, чи молитвою і розумним клопотанням утримай гнів Господній, своїм посередництвом зупини наступні удари. Господь не нехтує сивини батька, який молиться за дітей. Помолись за колишні гріхи, поручися за майбутнє. Представ Богові народ, очищений ударами і страхом, виблагай йому тілесну їжу, а особливо випроси ангельську, що сходить з неба. Якщо зробиш це, то примириш з нами Бога, пом’якшиш небо, зведеш дощ ранній і пізній. Господь дасть благо, і земля наша дасть плід свій (Пс. 84, 13); ця, що топчеться нами, тимчасова, а плоть наша — вічна, яку і вкладемо в божественні точила через тебе, який приносить нас і дари наші, у Христі Ісусі, Господеві нашому, Якому слава навіки. Амінь.

1. Тобто, щоб діти не вчили у присутності батьків. [↩]


2. Тобто батько св. Григорія, єпископ Назіанзький. До нього ж Григорій і надалі кілька разів звертається у своєму слові. [↩]


3. Прокляття гір гелвуйських (2 Цар. 1, 21) було у тому, щоб не сходили на них ні роса, ні дощ. Але тут св. Григорій Богослов говорить, що гори прокляті з іншої причини, тобто проклинаються за те саме, що не сходить на них ні дощ, ні роса. [↩]