Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  


Рекомендуємо


лого


Наш телеграм канал.

https://t.me/Hram77


Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Головна - Бібліотека - Святоотцівські твори - Святитель Григорій Богослов - Слова - Слово 24 На похвалу святому священномученику Кіпріану1, сказане на другий день його пам’яті після повернення Григорія із села

Слово 24 На похвалу святому священномученику Кіпріану1, сказане на другий день його пам’яті після повернення Григорія із села

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Ледь не забутий нами Кіпріан, і це (яка втрата!) допустили ви, які більше за інших поважаєте святого, шануєте його щорічними шановуваннями і святами. А Кіпріана мають шанувати навіть ті, що забувають щось інше, бо особливої пам’яті потребують досконалі мужі, про яких спогад одночасно благочестивий і корисний. Повернемо ж борг з надлишком, якщо виявимося розсудливими і не зовсім убогими і бідними. Втім, хоч якою б великою була наша вбогість, я певний, що він, у всьому великодушний і любомудрий муж, вибачить нам і затримку, і бідність. Подякуємо за те, що він не залишився в нас у повному забутті, тому що це варте подяки. І подякою слід почати, щоб моє повернення послужило вам на благо і благими мірами Бога, Який все розподіляє і має у Своєму розпорядженні вагу і міри (Прем. 11, 21). Ми повернулися від безмовності до слова, від любительки мучеників2 до мучеників, від тілесного відпочинку до духовного бенкету.


2. Я бажав бути з вами, діти, і впевнений, що ви так само бажали моєї присутності. Бачите батьківську мою добродушність: говорю про своє, свідчу і про ваше бажання. Розлучившись один з одним на стільки часу, щоб пізнати взаємну любов і, як живописці перевіряють картини, побачити її здаля, ми знову разом. Навіть короткочасне спілкування з людьми, які налаштовані до любові й уподібнюються Божому людинолюбству, дає багато їжі спогадам. Невже ж ми, учні Христа, Який для нас виснажив Себе до образа раба, і тих, що й зробилися чужими небесному, зібрав до Себе, не утримаємо в любові і не обіймемо один одного, не «збережемо єдність духу в союзі миру» (Еф. 4, 3), яка становить таємницю або основу Закону і Пророків? Звичайно, і то вже для нас одне з перших благодіянь, що ми так швидко прийшли в обійми один до одного, бо ревність не терпить відстрочки, і хто мучиться бажанням зустрічі, тому один день видасться цілим життям. 3. Але набагато важливіше для нас інше благодіяння, що ми прийшли не після свята, не залишилися без тайноводства мучеників і без утіхи і заспокоєння, що приносяться ними.


А я зізнаюся, що на все інше повільніший, і скинув із себе всі побажання, коли почав служити Христу. Мене не зачаровує ніщо приємне і жадане для інших: ні земне і непостійне багатство, ні ласолюбство і пересичення — матір похотей, ні м’який і пишний одяг, ні блиск і привабливість дорогоцінного каміння, ні зачарування слуху, ні зніженість нюху, ні рукоплескання народу на видовищах, що приводить у шаленство, яке я давно уступив охочим до них; не зачаровує і все, що бере початок від першої споживи, що нас закапостила. Навпаки, звинувачую у великій недоумкуватості тих, які дозволяють таким речам брати над ними гору, втрачають шляхетність своєї душі прихильністю до дріб’язкового і приліплюються до швидкоплинного, як до чогось постійного. Я люблю Христа, не знаю міри в цій любові і хвалюся нею, звеселяюсь славою мучеників, захоплююся кров’ю подвижників; подвиги й перемоги інших є для мене вінці; стільки передбачаю собі слави, так засвоюю собі заслуги!


4. Звичайно, усіх мучеників слід вшановувати, для усіх потрібно з готовністю відкривати вуста, і слух, і думку, щоб охоче що-небудь сказати і почути про них, а все інше вважати нижче їхнього подвигу. Бо хоча багато що служить для нас керівництвом до кращого життя і багато що навчає чесноті — і розум, і Закон, і Пророки, і Апостоли, і самі страждання Христа, цього першого Мученика, Який зійшов на хрест і мене підніс із Собою, щоб прицвяхувати мій гріх, затріумфувати над змієм, освятити дерево, перемогти ласолюбство, спасти Адама і відновити занепалий образ. Однак при багатьох і чудових наставниках не менш повчальні для нас мученики — ці словесні всеспалення, досконалі жертви, приємні приношення, це проповідування істини, викриття неправди, дотримання духовно-розуміючого Закону, викорінення омани, гоніння пороку, потоплення гріха, очищення світу. 5. Але найбільше перед іншими мучениками (у мучеників, звісно, немає ревності до мучеників) і ім’ям, і ділом шанований мною ти, Кіпріане! Особливо захоплююся твоєю чеснотою, захоплююся спогадом про тебе, стою від задоволення ніби натхненним, деяким чином є спільником у твоєму мучеництві, долучаюся до твого подвигу і весь переношуся до тебе, приваблюваний, можливо, спорідненістю даром слова, яким настільки перевершуєш ти інших, наскільки словесні істоти перевершують єство безсловесних (а між з’єднаними, хай би чим, любов, не знаю чому, поселяється також, як і між зв’язаними кревним родством). Але можливо, мене приваблює і твоя раптова і незвичайна переміна, яка дивовижніша за будь-яке слово і приклад. Бо приємне сонце після хмари, яким воно було колись закрито; приємна весна після зимової похмурості, приємна посміхаюча тиша, гладке море, що грає біля берегів після бурі вітрів і збурення хвиль.


6. Цей Кіпріан (нехай ті, хто знають його, із задоволенням пригадають, а ті, хто не знає, почують одну з найпрекрасніших наших розповідей, що служить для загальної похвали християн!) — цей Кіпріан — славне ім’я колись для карфагенян, а нині для всієї вселенної, — був знатний через багатство, знаменитий могутністю з відомого роду (якщо тільки мати місце і головувати в сенаті служить переконливішим доказом шляхетності). Це був цвіт юнацтва, зразкове творіння природи, верх ученості у філософії і в інших науках, притім в якій завгодно частині, так що в ньому різноманітність знань була дивовижніша за висоту будь-якого пізнання і досвідченість у кожній науці дивовижніше загального любомудрія; або (скажу ясніше) одних він перевершував різноманітністю, інших — висотою пізнання, деяких — тим і іншим, а всіх — усім. Про його вченість свідчать численні і чудові твори, які він написав на нашу користь3, після того як з людинолюбства Бога, Який усе творить і перетворює на краще, він перемінив образ навчання і нерозумність підкорив Слову.


7. А тому не знаю, як мені розпорядитися словом і знайти спосіб — і не розтягнути його надмірно, поза межами часу, якщо пригадуватиму про Кіпріана все, і не завдати великої шкоди присутнім тут, якщо про інше промовчу. Тому, щоб дотриматися середини і зберегти час, і задовольнити бажання слухачів, потрібно, на мою думку, зробити так: все інше надати знавцям, щоб вони передали це незнаючим, коли такі знайдуться, і щоб у такий спосіб ті й інші, і ті, що повчають, і ті, що повчаються, одержали рівну користь (бо один спогад про Кіпріана освячує і слово про нього найбільше спонукає до чесноти), самому ж мені для стислості пригадати одну або дві такі події з його життя, про які неможливо і промовчати, хоча б і захотів. 8. Але згадаю і про попереднє життя Кіпріана, про те, яким шляхом досяг він спасіння, як він був покликаний і як сталася в ньому зміна на краще. Досить не шляхетно і низько думати, що образливо буде для подвижника нагадувати про непохвальні його діла. У такому випадку і великий Павло не заслуговував би нашої похвали, і митар Матфей належав би до людей дуже порочних, як і Кіпріан. Але Павло для того згадує про колишні свої гоніння і про те, як змінився предмет його ревності, щоб порівнянням того й іншого прославити більше Благодійника. Матфей, перераховуючи учеників, називає себе митарем, як деяке титло. І Кіпріан у довгім слові4 виставляє на ганьбу колишнє своє порочне життя, щоб і це, тобто свою сповідь, принести в дар Богові, і багатьом з тих, що навертаються від порочного життя, вказати шлях благої надії.


Отже, дивіться, які були його пороки, які численні й великі. Служителем демонів був цей згодом ученик Христовий, найжорстокішим гонителем — цей великий поборник істини. І словом, і ділом як сильний у тому й іншому. Він збурював наш шлях. Після він став ще сильнішим у слові й ділі для користі християн. А яким злом було приєднане до цього чарівництво, яким особливо славився Кіпріан! І наскільки ще жахливіша та ненаситність плоті, яка і мудрих може доводити до нестями, яка, захоплюючи розум, як молодого неприборканого коня, змушує чинити зло! 9. Але моє слово стосується найголовнішого. І ніхто нехай не віддається ласолюбству, бачачи колишнє життя Кіпріана, а кожний нехай уцнотливиться останніми його ділами!


Була дівиця5, знатного роду і ґречна (так слухають і так радіють цьому діви або, краще сказати, ті, що живуть у шлюбі, якщо вони цнотливі й люблять цнотливість; тому що сказання моє складе прикрасу для тих і інших!). Дівиця була прекрасної зовнішності; але до мого про неї слова нехай додасть і свою пісню божественний Давид, який говорить: «Вся слава дочки царя в ній самій» (Пс. 44, 14). Це була справжня Христова наречена, таємна краса, одухотворена статуя, нічим не осквернена святиня, нікому недоступне святилище, «замкнений сад, закладений колодязь, запечатане джерело» (Пісн. 4, 12 — нехай оспіває щось і Соломон!) — джерело, що зберігається для єдиного Христа. Цією дівою, при всій її обережності і скромності, не знаю де і як, зачарувався великий Кіпріан; тому що похітливе око — це найбільш нахабне і ненаситне з почуттів, торкається навіть і недоторканного. Кіпріан не тільки зачарувався, але мав намір звабити. Яка недоумкуватість, якщо таку діву сподівався позбавити цнотливості! А тим більше, яка безсоромність і в тому, хто наважується на такий вчинок, і в тому, хто переконує наважитися! Але він спочатку вповзав у рай до первозданного; він стоїть серед ангелів, вимагаючи собі Іова, він наостанку насмілюється приступити до Самого Владики, від Якого мав бути уражений і вбитий, навіть спокушає Того, Який «не спокушається» (Як. 1, 13), начебто і Його сподівався перебороти, тому що Божество, Яке явилося, вважав другим Адамом і не знав, що, приступаючи до людини, наразиться на Бога. Що ж дивного, якщо він і через Кіпріана спокушає святу душу і чисту плоть? 10. Такий був спокусник, і помічницею бере не одну зі старих жінок, здатних на подібні справи, а одного із плотолюбних і ласолюбних бісів; тому що боговідступні й заздрісні сили, намагаючись мати спільників свого падіння, досить швидкі на послуги подібного роду, і нагородою за сприяння в спокусі служать їм жертви і узливання, також спілкування за допомогою крові і жиру, бо за такі послуги мають бути і такі нагороди.


Але що робить і що протиставляє сотворителю зла дівиця, коли відчула небезпеку і зрозуміла злий намір? Чисті й богоподібні душі дуже швидко розпізнають, що задумується проти них, хоч який він хитрий, різноманітний у своїх нападах. Дівиця, відкинувши всі інші засоби, звертається до Бога і захисником від ненависної пристрасті обирає свого Нареченого, Який і Сусанну позбавив від жорстоких старійшин, і Феклу спас від немилосердного шукача її любові і ще від немилосерднішого батька. Хто ж цей наречений? Христос, Який і духам забороняє (див.: Мф. 17, 18), і підтримує потопаючих (див.: Мф. 14, 31), і ходить по морю (див.: Мф. 14, 26), і легіон духів віддає глибині (див.: Лк. 8, 32-33), визволяє з рову праведника, вкинутого на поживу левам, і який піднесенням рук долає звірів (Дан. 14), спасає втікача пророка, поглиненого китом, який в його череві зберіг віру (Іон. 2), зберігає в полум’ї ассірійських отроків, остудивши палаючі дрова через ангела, і до трьох юнаків додав четвертого (Дан. 3). 11. Усе це і ще багато чого пригадуючи в молитвах і благаючи Діву Марію допомогти діві, яка бідує, вона додає і інший засіб — піст і сон на голій землі, щоб зів’яла її краса, яка накликала на неї підступ, а через піст була віднята їжа в полум’ї, виснажилося те, що служить розпаленню пристрастей, і заразом, щоб Бог змилосердився над її смиренням. Бо ніяким служінням не благодогоджається Бог, як злостражданням, і за сльози віддає Він милістю.


Знаю, що нетерпляче очікуєте продовження розповіді; тому що переживаєте за діву, а не менше і про того, хто запалився до неї любов’ю, побоюючись, щоб для обох пристрасть не мала злих наслідків. Але сміло сподівайтеся! Сама любов прокладає шлях вірі, полум’яніючій любов’ю, уневіщуючи собі діву, сам уневіщується Христу; вогонь пристрасті згасає, запалюється ж вогонь істини. Але від чого і як? Тут починається найприємніша частина моєї розповіді.


Діва перемагає, а демон переможений. Спокусник приходить до одержимого пристрастю, сповіщає про свою поразку, піддається за це осміянню, засмучений презирством, і мстить тому, хто погордував ним. 12. І в чому полягає помста? Демон, осміяний недавнім своїм служителем, приступає до нього самого, щоб одне зло було вигнано іншим і нове біснування послужило зціленням попереднього. Він відбитий дівою, як стінопробивною гарматою твердою і непохитною стіною, прогнаний словом і молитвою, але бореться з тим, хто послав його до діви, обернувшись (дивовижна річ!) на того, ким був посланий, і тисне його, як другого Саула (див.: 1 Цар. 16, 14). Що ж робить цей божевільний під час пристрасті, і благо-розумний, коли мучить його біс? Шукає звільнення від зла і знаходить, бо необхідність робить людину винахідливою. Звідки ж визволення? Як Саул до гуслів і брязкання Давида, так він вдається до Бога діви, звертається до її Пастиря, і як демонські удари очищають його від пристрасті, так віра в Христа — від злого духа, і він запалюється новою любов’ю. Пастир довго не вірив йому і відсилав його від себе; тому що здавалося неймовірним і дивним, щоб Кіпріан став нарешті належати до християн, навіть якщо б і всі стали християнами. Але Кіпріан навернувся, і доказ його навернення очевидний. Він приносить на зібрання чарівницькі книги, визнає свою нерозумність, віддає ганьбі весь цей нечестивий скарб, запалює ними світле полум’я і вогнем знищує довготривалу оману, яка не могла сприяти плотському полум’ю. Так він зрікається демонів і стає своїм Богові!


О чудо благодаті, якою через нечисту любов і лукавого духа Кіпріан знаходить Бога, робиться священною вівцею священного стада! І як казав мені хтось, після багатьох молитов, щоб для очищення колишньої гордині любомудренно навчитися смиренню, спочатку він був дверником храму, а потім став пастирем, навіть кращим і найдосвідченішим з пастирів. Він був першим не тільки в Карфагенській церкві і в Африці, яка з того часу і завдяки йому досі відома, але на всім Заході, і майже на самому Сході, в країнах південних і північних, куди тільки дійшла слава про нього.


Так Кіпріан став нашим. 13. І це зробив Бог знамень і чудес, створив Той, Хто Йосифа, проданого через ненависть братів, за допомогою жінки показав цнотливим, прославив у роздаванні хліба, умудрив у сновидіннях, щоб у чужій країні йому повірили, щоб вшанував його фараон, щоб він став батьком багатьох тисяч людей, за яких Єгипет терпить страти, для якого розділяється море, проливається дощем хліб, зупиняється сонце, якому дається в спадщину земля обітована! Тому що премудрість ще заздалегідь закладає основи великих діл і протилежним досягає протилежного, щоб тим більше дивувалися їй.


Для повноти похвального слова досить було б і цих Кіпріанових доблестей, але ті, про які ще залишається мені сказати, настільки численні і великі, що якби сказане дотепер і не служило похвалою, то одного наступного достатньо було б для Кіпріана, щоб стати вище за всіх. Втім, не говорячи ні про його зневагу до грошей, ні про подолання своєї гордині, ні про приборкання плоті і про чистоту на противагу колишньої неприборканості, ні про величавість і водночас поблажливість у спілкуванні, причому він рівно був далекий і від приниження, і від зарозумілості, ні про сон на голій землі і про бдіння, він став вчитися, в чому перевершив тих, які навчились цього раніше за нього, ні про ревність у напоумленні словом, так що він засвоїв усю моральність, очистив невігласні поняття про догмати, прикрасив життя мужів і догмат про Божество безпочаткової і царственної Тройці, Яку одні розділяють, а другі зливають, привів до первісної чистоти, перебуваючи в межах благочесної єдності і числа, — я промовчу про все це через розлогість предмета, закінчу своє слово кончиною життя Кіпріана.


14. Шаленів проти нас Декій, він придумав усякі види мук. Різні жорстокості він вже частково вчинив, а частково мав намір зробити. З однаковим зусиллям він намагався і подолати християн, і перевершити колишніх гонителів. Краще сказати, йому хотілося подолати, підкорити або всіх християн, або одного Кіпріана. Бо чим відомішим було йому неперевершене благочестя і слава цього мужа, тим більше славною і блискучою здавалася перемога, якщо одержить над ним гору. В одному випадку він підкорив би своїй волі християн, а в другому тріумфував би над самим любомудрієм і даром слова. Тому найкращою хитрістю вважав спочатку зробити безмовним язик, потім безмовними і мовчазними ув’язнити тих, яких він утримував. Несправедливе і нечестиве було таке міркування, однак і не зовсім безпідставне, якщо брати до розгляду його бажання і наміри. Це показала й сама справа. Бо коли доблесний Кіпріан, як в морі скеля удари хвиль, твердо і мужньо відбив усі спокуси й замахи, і, нарешті, був засуджений Декієм на вигнання. Тоді Кіпріан не обмежився самим собою, не обрадувався своєму спасінню від смерті і не думав, чи краще зберегти життя, хоча б і понести безчестя, чи краще наразити на небезпеку душу, але перебувати в безмовності і байдуже дивитися, як інші бідують від тяжких часів, не маючи наставника, який би заохотив на подвиги. Тому що слово може дати багато мужності тим, які вступають на поприще чесноти. 15. Тому Кіпріан, будучи відсутнім тілом, був присутній з подвижниками духом, розділяв їхні подвиги; і коли він не міг сприяти живим словом — допомагав писаннями. А яким чином? Він здаля керує Христовим воїнством, пише умовляння, хвалить благочестя і своїми посланнями один народжує ледь не більше мучеників, ніж інші особисто, перебуваючи разом з тими, які подвизалися. Тих, що бідують за добру справу, він переконує, що не треба віддавати переваги істині і нагородам, що приготовлені на небесах, ні батьківщині, ні роду, ні багатству, ні пануванню, ні всьому земному. Бо нагороди приготовані за чесноти на небесах. Вселяє, що найвигідніша купівля — краплями крові придбати Небесне Царство і за тимчасові блага отримати вічну славу. Бо для душ піднесених одна батьківщина — духовний Єрусалим, а не тутешні міста, які замкнені у вузькі межі і часто міняють своїх мешканців; знаменитість роду — зберігати в собі Божий образ і уподібнюватися Першообразу, наскільки це можливо в’язням плоті і здатним прийняти в себе тільки деякі струмені добра; одне панування — отримати гору над лукавим, не віддавати в полон душі і не уступати перемоги в подвигах за благочестя, коли порок бореться з чеснотою; світ — зі світом; світ, що руйнується, — зі світом постійним; подвигоположник невблаганний — з подвижниками мужніми, і веліар озброюється на Христа. А тому він переконував не боятися мечів, вогонь вважати прохолодою, найлютіших звірів уявляти лагідними, голод визнавати вищою насолодою, відвертати погляди від сліз, нарікання і стогону рідних, як від підступу лукавого, як від перешкоди до небесного сходження. Бо так пристойно поводитися душам мужнім і шляхетним і розуму цнотливому. А всьому цьому служить близьким прикладом той, хто й говорив, і писав це: «Я від усього відмовився і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа» (Флп. 3, 8).


16. Так думаючи й озброюючи словом на подвиг, Кіпріан породив багатьох подвижників. Яку ж одержує за те нагороду? Щедру й високу: після всіх, посланих ним наперед до Христа, він сам стає мучеником і, відтятою мечем головою, до багатьох страждань приєднує і цей вінець. Так приводиться, так представляється до Христа цей муж, сильний в нечесті, але набагато сильніший у благочесті — цей великий Кіпріан, і гонитель, і вінценосець, не менш дивний своїм наверненням, як і чеснотою. Тому що не стільки важливо дотримати образ добра, скільки оновити в собі богобоязливість. Перше є справа навички, а останнє — справа благого волевиявлення; перше знаходимо в багатьох, а останнього небагато бачимо прикладів.


17. Але, що ще серед його чудес? Скажемо ще кілька слів на честь подвижника. Хоча таким було життя цього мужа і такий подвиг, однак, коли він закінчує життя (якщо дозволено так сказати, а не краще назвати його кончину переселенням до Бога, сповненням бажання, або визволенням від кайданів, або скиненням із себе тягаря), звершується при цьому щось чудесне і відповідне попередньому. Великим було ім’я Кіпріана для всіх, не тільки для християн, але навіть і для наших супротивників (тому що доблесті всіма однаково шануються); втім, тіло його залишалося в невідомості, і такий скарб був схований, до того ж на довгий час, в однієї із найблагочестивіших жінок. Не знаю, чи тому, що Бог вшанував цим боголюбиву жінку, давши їй зберігати в себе мученика, чи тому, що Йому угодно було виявити нашу любов, якщо ми, позбавлені святих мощів, будемо небайдужі до такої втрати. Коли ж Бог мучеників не потерпів, щоб загальне добро стало власністю однієї жінки, і щоб через милість до жінки зазнали втрати всі, тоді сповіщає про тіло Кіпріана через одкровення, і цю честь надає знову одній гідній жінці, щоб одержали освячення і жінки. Як колись і народжений Христос, і сповіщений ученикам після Його воскресіння з мертвих через жінок, так і нині одна жінка показала Кіпріана, а друга передала на загальну користь цю останню його доброту. Так опиняється в центрі уваги той, кому й не слід бути схованим; так було не допущено, щоб він залишався через своє любомудрів в невідомості навіть і після того, як став вищим і досконалішим почестей, які віддаються тілесному.


18. Ось усе, що я міг сказати про Кіпріана, і не знаю, чи треба щось додавати до цього. Бо якби й надовго продовжив ще слово, то сказане мною не відповідало б і його доблестям, і тому уявленню, яке кожний має про цього мужа. І запропоноване тепер було сказане тільки для того, щоб хоч трохи віддати належну йому шану. Але щоб і від вас було принесене щось в дар мученикові, ви самі маєте доповнити все інше, як-ось: вигнання бісів, зцілення хвороб, передбачення майбутнього. Все це за допомогою віри може подавати навіть порох Кіпріана, як знають це ті, що пізнали досвідом, від яких і нам передана пам’ять про чудо, і передаватиметься майбутнім часам. Краще ж сказати, принесіть щось і більше цього, більш пристойне істинним його шанувальникам, а саме: виснаження тіла, піднесення серця, віддалення від пороку, повернення чесноти. Діви, принесіть виснаження плоті, дружини — велич чесноти більше, ніж тіла, юнаки — мужність у боротьбі з пристрастями, старці — благорозсудливість, володарі — добрі закони, воєначальники — лагідність слова, ті, які вирізняються даром слова, — благе слово. Скажу щось і для своїх: священики, принесіть тайноводственне вчення, мирські — благопокірність, ті, які плачуть, — втіху, ті, що благоденствують, — страх, багаті — милостиню, бідні — подяку, а всі — готовність протистояти лукавому і жорстокому гонителеві, щоб він не міг ні явно долати, ні таємно уражати, не поборювати як темрява, не зваблювати й захоплювати в безодню погибелі як ангел світла619. Небезпечно віддаватися в полон очам, терпіти ураження від язика, дозволяти, щоб зваблював нас слух, запалював лютий гнів, долав смак, розніжував дотик; небезпечно обертати зброю спасіння в зброю смерті. Ми маємо, відгородившись, «одягнутися в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощів диявольських щитом віри, щоб погасити всі розпечені стріли лукавого» (Еф. 6, 11, 16), щоб отримати перемогу з Христом, звершивши подвиг з мучениками, почути його великий голос: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34), де оселя усіх радіючих, де голос святкуючих (див.: Пс. 41, 5), досконаліше й найчистіше осяяння Божества, яке ми сприймаємо нині тільки в гаданнях і тінях. Цим шанований нами Кіпріан звеселяє більше, ніж усіма разом взятими іншими почестями. Цьому любомудрію, будучи ще на землі, він повчав життям; це ж любомудріє, після свого відходу, пропонує всім через моє слово, яке ніскільки не залишайте без поваги, якщо хоч трохи цінуєте його терпіння і подвиги за істину, а також і мене, який виконує його доручення.


Такі плоди моїх слів тобі, божественна і священна голово! Така тобі нагорода за твої слова і за подвиг — не оливковий олімпійський вінок, не ця дитяча забава — дельфійські яблука, не істмійська сосна, не немейський селін7, якими в давнину віддавалася шана бідним юнакам, а слово, яке пристойніше для служителів Слова! І якщо воно гідне твоїх подвигів і слів, то і це є дар Слова. Ти ж милостиво поглянь на мене з висоти, керуй моїм словом і життям, паси свою священну паству або будь моїм співпастирем, направляй її, наскільки можливо, до кращого, гони від неї неспокійних вовків і всіх, що ганяються за складами і висловами, подавай нам найбільш досконале і світле осяяння Святої Тройці, перед Якою ти стоїш нині, Якій і ми поклоняємося, Яку славимо, перед Якою служимо, поклоняючись Отцю в Синові, Синові у Дусі Святому. Будемо ж так наостанку стояти із чистим серцем і непохитно, і ставши довершеними, та причастимося її досконало у самому Христі Господеві нашому, Якому всяка слава, честь і держава навіки-віків, амінь.


« Слово 23 | Зміст | Слово 25 »


  1. Пам’ять цього священномученика Кіпріана звершується святою Церквою 2 жовтня. [↩]

  2. Під любителькою мучеників, за поясненням Нікити, св. Григорій розуміє або саму безмовність, про яку сказав він вище, або одну з благочестивих жінок, до якої він віддалявся в село на безмовність. [↩]

  3. У стражданні св. Кіпріана (див. Acta Sаnctorum, вересня 26 дня) сказано, що його викликав в Антіохію комит Сходу Євтолмій через донос, що нібито своїми посланнями він збурює весь Схід, навіть увесь світ. [↩]

  4. Воно збереглося і до наших часів, грецький оригінал можна прочитати в «Діяннях святих» (Acta Sаnctorum) під 26 вересня. [↩]

  5. Свята Іустина. [↩]

  6. Див.: 2 Кор. 11, 14. — Ред. [↩]

  7. Рослина, названа інакше гірча із сімейства зонтикових. [↩]


Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

вівторок - Вечірня з акафістом до Пресвятої Богородиці ради Її чудотворного образу «Всецариця»;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.
Обідня перерва 3 13-00 до 14-00



Зібрано громадою для Української Армії:


762980 грн.


Церковний календар

23 листопада. Субота


свт. Амфілохій Іконійський

свт. Григорій Акрагантійський

свт. Митрофан Воронезький

Свт. Амфилохiя, єп. Іконiйського (після 394). Свт. Григорiя, єп. Ак­рагантiйського (VІ–VІІ). Блгв. кн. Олександра Невського, в схимi Олексiя (1263).Свт. Митрофана, в схимi Макарiя, єп. Воронезького (1703). Мчч. Сисинiя, єп. Кизицького (ІІІ), i Феодора Антиохiйського (ІV).

детальніше...

24 листопада. Неділя


вмц. Катерина

прп. Меркурій Печерський

Вмч. Меркурiя (ІІІ). Вмц. Єкатерини (305–313). Мч. Меркурiя Смоленського (1238). Прп. Меркурiя, посника Печерського, в Дальнiх печерах (ХІV).Мц. Августи, мчч. Порфирiя Стратилата i 200 воїнiв (305–313). Прп. Мастридiї. Мц. Филофеї (1060, Румун.). Прп. Симеона Сойгинського (1562).

детальніше...

Парафіяльна школа

Публікації

Вітальне слово протоієреєві Сергію Петленку, з нагоди 60-річчя від дня народження

Всечесний отче! Мало хто із нас до кінця розуміє своє покликання і служіння. Тільки Богу відомо наскільки кожного хрест його служіння є тяжким і тернистим. Стоячи перед Вами у цей світлий день ми радіємо, що саме Ви несете цей хрест настоятеля нашої громади, - наголосив о. Григорій у своєму вітальному слові.

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя