Екзарх України архієпископ Філарет наполегливо взявся до виконання своїх архіпастирських обов`язків. Він здійснював церковну канонічну та адміністративну владу, спрямовував діяльність кліру. В неділю і святкові дні в кафедральному Володимирському соборі Києва молодий ієрарх відправляв божественну літургію, всеношні, вечірні, подячні молебні, давав архіпастирське благословіння молільникам. Брав участь у відзначенні храмових празників, виголошував повчання. Часто відвідував монастирські обителі, давав архієрейське благословіння насельникам монастирів. Висвячував дияконів і ієродияконів, здійснював хіротонії, відправляв чин освячення молитовних приміщень. Крім цього, як постійний член Священного Синоду брав участь у його сесіях, прилучаючись до управління усім життям РПЦ.

Багато часу треба було витрачати на зустрічі і проводи численних церковних делегацій, які гостювали в Україні. Екзарх часто відправлявся у поїздки на різноманітні екуменічні та богословські форуми, ювілейні урочистості.

Першу архієрейську літургію в кафедральному Володимирському соборі Києва архієпископ Київський і Галицький Філарет, екзарх України, відправив 22 травня 1966 року, на свято перенесення мощей святого і чудотворця Миколая з Мир-Лікійських до Бар-міста. Владика екзарх регулярно здійснював у своєму храмі богослужения. На храмове свято кафедрального собору в день пам`яті рівноапостольного князя Володимира, 28 червня, екзарх відправляв службу Божу спільно з декількома архієреями екзархату, багатьма священиками. В інших храмах столиці владика Філарет здійснював богослужения, як правило, в дні храмових свят. В Миколаївській церкві Покровського жіночого монастиря він здійснив Божественну літургію 5 червня, і 14 жовтня, на свято Покрови Божої Матері, яке є головним храмовим святом монастиря.

В Києво-Подольському Іллінському храмі владика правив літургію 2 серпня, в день його престольного празника. Кияни люблять цей невеликий, але затишний храм — пам`ятку архітектури XVII ст., що стоїть на березі майже над Дніпром і є спадкоємцем тієї стародавньої Іллінської церкви, про існування якої ще в роки князювання Ігоря і св. Ольги згадується в "Літописі временних літ". Настінний живопис храму — художню цінність XVIII століття — в останні роки було реставровано.

Згодом владика відвідав декілька парафій у черкаській області — Покровську церкву в м. Смілі, парафіяльний храм, а також Красногоський жіночий Покровський монастир в Золотоноші і Різдво-Богородичну церкву в Черкасах.

З нагоди храмових свят була архієрейська відправа 1 серпня, в день пам`яті Серафима Саровського, в церкві Пуще-Водицької парафії Києва, де духовенство і миряни зустрічали владику митрополита, густо вкриваючи дорогу до храму, наче килимом, живими квітами, а 2 серпня, в день святого пророка Іллі, — у старовинній Іллінській церкві столиці. У серпні і вересні 1968 року екзарх України відвідав ряд парафій, переважно в районних центрах Київщини і Черкащини. Всюди парафіяни радо зустрічали свого архіпастиря, і там, де відбувалися відправи, молільників було багато і в храмі і на цвинтарі. Кожного разу владика звертався до віруючих зі святковим привітанням та повчанням на євангельську тему і подавав усім присутнім архіпастирське благословення.

Божественну літургію з чином водосвяття владика правив 6 серпня, в день пам`яті мучеників, благовірних князів Бориса і Гліба в Миколаївській церкві районного міста Борисполя, а 14 серпня, на празник винесення Чесного Животворного Хреста Господнього — в Троїцькому храмі Ржищева на Київщині.

У неділю, 25 серпня, владика Філарет відправив Божественну літургію в Успенському храмі м. Умані на Черкащині, а вертаючись до Києва, відвідав і оглянув Покровський молитовний дім в м. Жашкові, у якому тільки що було закінчено капітальний ремонт приміщення. Владика подякував причту, церковній раді і парафіянам за їх старання і дбання про благоустрій Божого дому і подав їм своє благословення.

20 вересня, в день пам`яті Макарія Канівського, архімандрита Овруцького, Переяславського чудотворця, владика Філарет відвідав у Черкасах церкву Різдва Богородиці, де спочивають мощі цього угодника Божого, і в співслужінні місцевого духовенства відправив Божественну літургію. Після молебня перед гробом Преподобомученика було виголошено уставні многоліття. В проповіді архіпастир відзначив побожне життя, великі труди та непохитну віру святого. Повертаючись до Києва, екзарх відвідав у м. Золотоноші Успенський храм, де його зустріли причт і члени церковної ради.

В титулі Київського митрополита з давніх-давен є слово "Галицький". Тому вже з перших місяців свого перебування а Київській митрополії владика Філарет здійснив поїздку до галицьких єпархій, де його духовні діти — православні віруючі прославляли єдиним серцем і єдиними устами "небесного Отця разом з усіма своїми братами над Дніпром, на Буковині і на Закарпатті".

В листопаді 1966 року митрополит Філарет відвідав Львівсько-Тернопільську єпархію. В супроводі місцевого архієпископа він побував в Успенській церкві в м. Стрию, відвідав храми в ім`я св. Іоанна Хрестителя в с. Верхнє Синевидсько, Преображенський в м. Сколе. У Львові владику тепло зустрічали віруючі у церквах св. Миколая, св. П`ятниць, Преображенській, Георгіївській і Петропавлівській. Він оглянув Личаківське кладовище, меморіал "Холм Слави", де поклав квіти на могили воїнів, які полягли за свободу і незалежність народу. В день пам`яті св. апостола Филипа здійснив Божественну літургію у соборі св. Юра, а після її закінчення звернувся до віруючих з повчанням, у якому згадав про одвічний зв`язок золотоверхого Києва і древнього Львова, наголошував на любові до ближнього. "Ця любов, — говорив він, — привела до возз`єднання у стародавній вірі батьків, вірі князя Володимира і святої княгині Ольги. Нехай ця любов і надалі веде нас до добрих справ, до служіння ближньому і до життя вічного". Екзарх України подарував віруючим Львова ікону св. рівноапостольного князя Володимира. При цьому він сказав: "Я дуже радий, що ми з владикою Николаем мали можливість біля Престолу Божого молитися за всіх православних християн. На пам`ять про цю подію я залишаю ікону рівноапостольного князя Володимира, який просвітлив землю Руську світлом православної віри — тієї віри, яка нас нині об`єднує і дає нам можливість стояти при одному престолі і прикрасити Святу Безкровну Жертву". Митрополит Миколай подякував за подарунок і сказав: "Нехай ця свята ікона, привезена владикою Філаретом, завжди нагадує нам, що ми діти Єдиної, Святої Соборної і Апостольської Церкви, так як наші прадіди, діди і батьки..."

Через рік митрополит Філарет удруге приїхав до Львова. Цим разом відбулася зустріч з духовенством і віруючими Львова та парафіянами с. Запитова Кам`янко-Бузького, м. Куликова Нестеровського районів. У львівському Святоюрському соборі екзарх України відправив Богослужбу старослов`янською мовою з українською вимовою за місцевим галицьким звичаєм. Владика Філарет також правив Богослужения у львівському Преображенському храмі, в якому одинадцять років до того був настоятелем владика Миколай — до прийняття архієрейського сану, і де свого часу багато років служив о.д-р Гавриїл Костельник.

У поїздці наступного 1968 року по верховинських селах Івано-Франківщини, що розкинулися серед смерекових лісів, владику урочисто вітали перезвуки дзвонів, дзюрчання грайливих потоків і річок та теплі дружні привітання мирян, співом многоліття проводжали в дальшу путь. Побував тоді владика в селах Лисці, Дворі, Микуличині, містах Надвірній, Яремчі, Тлумачі. Церковні ради хлібом-сіллю радо зустрічали митрополита Київського і Галицького, екзарха всієї України як довгоочікуваного гостя, віруючі приносили безліч квітів, а святково прибрані храми приваблювали своєю урочистістю, оригінальністю. Владика брав участь у Божественних відправах, уділяв віруючим архієрейського благословіння, виступав з повчальними проповідями. Всюди звучали теплі слова привітання до владики, в яких підкреслювалося, що це історичний день, небувалий в історії церкви, коли Київський митрополит приїхав до своєї пастви, щоб поспілкуватися з нею, спільно з нею помолитися.

В неділю при вході до Івано-Франківського кафедрального собору владику зустрів настоятель щирим словом привітання: "Нині мені випала велика честь, — говорив він, — від усього духовенства і віруючих нашої єпархії вітати в цьому святому храмі такого дорогого гостя, як Київського і Галицького митрополита, екзарха всієї України. Увійдіть, Високопреосвященний Владико, як законний володар у свої духовні володіння; просимо Вашого святительського благословення, помоліться за нас і разом з нами, щоби ця нинішня радісна хвилина тривала довіку".

Святочно прибраний кафедральний собор був вщерть заповнений богомольцями. З участю благочинних та духовенства єпархій митрополит Філарет виконав щиру молитву до Бога "о мирі всього мира, о здоров`ї і благоденстві єпархії, Богом береженій країні нашій, її воїнстві". Митрополит звернувся до зібраних у храмі з архієрейським словом, закликаючи як зіницю ока зберігати прадідівську православну віру. Одержуючи від митрополита в дар від Київського Св. Володимирського собору ікону, архієпископ Івано-Франківський та Коломийський Йосиф запевнив, що вона буде покровителькою єднання віруючих з-над Дністра і Дніпра.

У діловій бесіді з отцями благочинними єпархії екзарх України розповів про велике і дедалі зростаюче значення Православної Церкви у релігійному світі, зокрема в екуменічному русі, у Всесвітній Раді Церков. Він висвітлив відносини православної церкви з римо-католицькою після II Ватиканського Собору, розповів про можливості діалогу між ними. На пам`ять про хвилююче перебування митрополита Філарета на Івано-Франків-щині архієпископ Йосиф вручив йому посох і різьблену іпкатулку та побажав, щоб екзарх Філарет складав до неї найкращі, завжди радісні повідомлення про стійкість у православній вірі.

З архіпастирським благословенням митрополит Філарет разом з архієпископом Йосифом побували також у Тлумачі, Коломиї, Заболотові, Косові, Снятині. Настоятель цього крайнього на івано-франківській землі міста по шляху на Буковину, зустрічаючи владику, говорив: "У старовинному Снятині, якому минуло 800 років, його жителі вперше за всю історію свого міста побачили і нині вітають Київського митрополита, приймаючи його святительське благословення..."

Закінчились теплі, сердечні зустрічі з владикою, святкові богослужіння, і віруючі, сповнені незабутніх вражень і глибоких переживань, повернулися додому, несучи з собою чудову духовну поживу у своє життя. Архієпископ Йосиф про цю поїздку Високо-преосвященного Кир Філарета по Підкарпатському краю сказав: "Коротко був з нами наш Високопреосвященний митрополит Філарет, але своєю повагою і водночас скромністю, високою духовною культурою і теплою сердечністю полонив наші серця. Ми щасливі, що власними очима бачили, розмовляли, слухали та приймали благословення вищого нашого духовного керівника, Кир Філарета, митрополита Київського і Галицького, Патріаршого екзарха всієї України. Нехай буде за це ім`я Господнє благословенне на віки!"

Далі Владику Філарета чекала гостинна земля Буковини. Це було перше відвідання православним українським митрополитом Чернівецької єпархії з часу входження Північної Буковини до складу України.

Після відправи молебня в кафедральному соборі владика митрополит передав віруючим архіпастирське благословення, потім оглянув собор і ознайомився з реставраційними роботами, які тут проводилися. В розмові з міським духовенством та настоятелями ряду сільських парафій екзарх повідомив про участь РПЦ в екуменічному русі, розповів про відносини з інославними віросповіданнями, про роботу IV Генеральної Асамблеї Всесвітньої Ради Церков, підкреслив благородну місію Православної Церкви в справі збереження миру в усьому світі.

Владика відвідав на Буковині ряд церков, серед яких Св.-Петро-Павлівську міста Чернівців, св. Різдва Богородиці села Дубівка, Св.-Михайлівську села Порубно, Св.-Покровську районного центру Глибоке, св. Різдва Богородиці в Рогізному і в Новій Жучці, Св.-Духівську села Магали. В селі Папорівка відмітив чарівне розташування Св.-Іллінського храму в оточуючій його зелені й оригінальну архітектуру його будови.

25 лютого 1968 року архієпископа Філарета постановою Священного Синоду підвищено в сан митрополита Київського і Галицького. 20 березня 1969 року митрополит був призначений членом комісії Синоду РПЦ з питань християнської єдності та міжнародних зносин, а 6 листопада 1979 року став головою цієї комісії. Екзарх України очолив відділ зовнішніх церковних зносин при екзархії.

Для ознайомлення з церковним життям у Закарпатті митрополит Філарет виїхав у жовтні 1968 року. Тут він мав зустріч з архієпископом Григорієм, блачинними та духовенством Мукачівсько-Ужгородської єпархії. Митрополит розповів присутнім про діяльність Руської Православної Церкви, її участь в екуменічному русі та збереженні миру на землі. Учасники бесіди обмінялися думками про пастирське служіння. Ця зустріч і розмова мали особливу вагу для православного духовенства на Закарпатті тому, що її очолив екзарх України, який виявив великий інтерес до церковних справ у віддаленій єпархії його обширного екзархату.

Після великої вечірні учасники зустрічі побували в історичному Мукачівському монастирі на Чернечій горі. У монастирській трапезній екзарха від імені монахинь, ігумені та причту привітав архімандрит. Відповідаючи на привітання, владика висловив свою духовну радість з нагоди відвідання стародавньої обителі.

У супроводі архієпископа Григорія митрополит побував у декількох парафіях — Сільці, Великих Ком`ятах, Сасові, Іршаві, Хусті. Винятковий порядок у храмах цих сіл і міст засвідчував піклування парафіян про Божу церкву. Митрополит звертався до віруючих з повчанням про значення Церкви, про любов до храму, до батьківської віри — православ`я.

Спілкування з владикою Філаретом завжди залишає незабутнє враження. Цьому сприяє те, що він багато читає, має широкі різнобічні знання, великий життєвий досвід, відвідує духовні та культурно-освітні заходи, відзначається життєрадісністю, ввічливістю і тактом, гостинністю господаря.

Для утвердження християнських цінностей серед віруючих, піднесення їх молитовності та побожності екзарх використовує свою участь у відзначенні храмових престольних свят у парафіях. Щороку, на початку травня, урочисто і молитовно відзначається престольний празник у кафедральному соборі св. Юра у Львові. Так було і в 1969 році, коли до Львова загостив Київський митрополит Філарет, Патріарший екзарх усієї України. Гостинний господар святкового торжества архієпископ Миколай сердечно привітав дорогого київського гостя. "З душевною і молитовною радістю, — сказав він, — з любов`ю сердець наших вітаємо Вас, дорогого нашого ієрарха... Увійдіть, Високопреосвященний наш Владико, у храм Божий та своїм архіпастирським служінням розділіть з нами радість Христової Пасхи і храмового свята собору св. Юра".

Напередодні свята митрополит відправив всенощну, співав величаво хор кафедрального собору. Екзарх мирував духовенство і численних богомольців. Наступного дня, у свято св. Юра, з архієрейської палати до собору прибула велична процесія на чолі владики екзарха і двох архієпископів. їх зустрів староста парафіяльної громади і настоятель кафедрального собору. Від імені парафіян храму він привітав ієрархів. Він говорив: "Ваше Високопреосвященство! Гляньте на цей віруючий народ, що тиснеться до церкви, щоб одержати Ваше благословення та виявити пошану і любов нашого серця, радіючи з гостинного приїзду Вашого із золотоверхого Києва, де св. Володимир дав початок нашій вірі і культурі. Хоч протягом віків недоля роз`єднувала нас, але свята віра православна в серцях нашого народу була сильна, а молитва до Бога така невідступна, що Бог за великі терпіння наших побожних батьків, за усердні молитви всього православного люду України, послав нам дні радості і до них ми зачисляємо цей святий день. Тому вітаємо Вас, дорогий владико Митрополите, дякуємо за те, що Ви, не жаліючи сил та часу, якого у вас так мало, завітали до нас, і просимо благословити нас любов`ю свого серця та помолитися за нас у день нашого свята".

У відправі Божественної літургії взяли участь, крім трьох святителів, представники духовенства Львова, благочинні ряду районів єпархії. На малому вході митрополит вручив відзнаки деяким священикам, а наприкінці літургії звернувся до віруючих з повчанням, в якому говорив про значення празника, наводив приклади з життя св. Юрія для теперішніх християн, закликав до взаємної християнської любові. Архиепископ подарував митрополитові Філарету на молитовний спогад ікону святеля Миколая. По закінчений відправи екзарх з балкону архієрейського дому благословив численних учасників свята.

Екзарх України того ж дня відвідав св. Успенську церкву, відому діяльністю свого церковного братства, його внеском для розвитку української культури. В цій церкві в 1633 році відбулася хіротонія митрополита Київського Петра Могили. Тепло вітали київського Владику і парафіяни найстарішої у Львові церкви св. Миколая, якій понад 700 років. В 1586 році Св.-Миколаївську церкву відвідав Антіохійський патріарх Іоаким і благословив її часткою мощей св. Миколи, що є найбільшою святинею цього старовинного храму. Своєю грамотою патріарх покликав до життя Львівське старопігійське братство. Згодом, завдяки своїй школі та друкарні, братство поширило свій вплив далеко поза межі галицького краю.

В церкві зберігаються старовинні ікони Божої Матері. Одна з них — Покрова Пресвятої Богородиці XVII століття, цінна своєю оригінальною композицією і змістом. Привертає також увагу ікона святителя Миколая, виконана вмілим майстром української художньої школи кінця XVI століття у візантійському стилі.

В церкві св. ап. Андрея Первозванного її настоятель, зустрічаючи екзарха України, говорив: "Духовно втішаємося, що нашу церкву відвідав найвищий духовний достойник України і радіємо, що можемо в покорі просити в нього святительського благословення з собору св. рівноапостольного Володимира, з гір золотоверхого Києва, з яких благословив св. апостол Андрей Перво-званний нашу землю і наш народ ". Св. Андріївську церкву побудовано в 1934 році і в передмісті Львова — Клепарові. Тут митрополит Філарет з цікавістю ознайомився з розписом церкви, який виконав львівський протоієрей о. Володимир Ярема.

Наступного дня — зустрічі з парафіянами церков міста Золочева, Зборова і Тернополя. Тут, в одному з західноукраїнських обласних центрів, під час другої світової війни 85 процентів житлового фонду було зруйновано, але за 25 років після того Тернопіль відбудувався, а на місці згарищ виросли чудові будинки. Стежка до храму Різдва Христового, якою проходили архієреї, була вистелена пелюстками квітів. Увійшовши до храму, владика екзарх надав парафіянам своє архіпастирське благословення, поцікавився життям парафій, дав поради щодо ремонту церковного приміщення.

Того ж весняного місяця 1969 року на запрошення Високо-преосвященого Леонтія, архієпископа Харківського і Богоду-хівського митрополит Філарет прибув до Харкова, в якому побував у Благовіщенському кафедральному соборі, церквах Трьох Святителів, апостолів Петра і Павла, св. Константина і Єлени, Усікновення глави св. Іоанна Предтечі, Казанській та в храмі на честь Озерянської ікони Божої Матері, яку особливо шанують у Харківській єпархії. Зустрічали владику гостинно, за старовинним звичаєм, старости — хлібом-сіллю, отці настоятелі — сердечним вітанням. Після короткого молебня владика говорив повчальне слово та благословляв присутніх на молитві. Темою його проповіді під час літургії у кафедральному соборі була християнська любов. Слово екзарха зворушувало сердечністю і почуттям глибокого смирення та побожності. "Бог наш є любов, — говорив архіпастир, — тому і нам треба мати серце, повне до всіх тією любов`ю, яка довго терпить, милосердує, не заздрить, не вихваляється, не пишається, не шукає свого, не роздратовується, не прагне зла, не радується неправді, а радіє тільки істині. Це значить мати Бога у своєму серці". Архієпископ Леонтій наприкінці літургії підкреслив благодатне значення молитовного спілкування з патріаршим екзархом. Він порівнював його ревність в невтомному відвідуванні єпархій Екзархату з ревністю св. апостола Павла, що відвідував засновані ним християнські громади. "У цей знаменний день, — говорив владика Леонтій, — всі ми, клір і весь побожний люд Харківської єпархії, особливо щиро підносимо наші молитви до престолу Божого, щоб всемилостивий Господь Бог наш благословив митрополитові Філарету довгі і довгі роки служити на славу Божу, на радість нашій Церкві і на спасіння всіх вірних її дітей".

Проїздом з Харкова до Києва митрополит Філарет побував у Полтаві, де зустрівся з єпископом Полтавським і Кременчуцьким, священиками міста, парафіянами кафедрального собору.

Настоятель собору висловив надію і бажання православних полтавців, що екзарх України знайде можливість відправити в цьому храмі Божественну літургію і помолитися з парафіянами за ласку Божу для них і за мир для всього світу. "І надія наша хай не буде марною, а радість наша хай знайде нині своє завершення в спільній молитві до Всевишнього, очолюваній Вашим Високопреосвященством", — закінчив своє привітання настоятель. Після молебня з многоліттям владика митрополит поблагословив богомольців.

Вдруге Патріарший екзарх України побував у харківських православних християн на початку лютого 1975 року. Урочисто і молитовно у супроводі Харківського і Полтавського владик митрополит Філарет відправляв всенощну, а згодом помазував вірних освяченим єлеєм. Наступного дня екзарх прибув до того ж Благовіщенського кафедрального собору на відправу Божественної літургії. За місцевим звичаєм він приклався до мощей святителя Афанасія, архієпископа Харківського, з особливим благоговінням шанованого православними харківчанами, і до побожно шанованої в Харкові Озерянської ікони Божої Матері. На запричасному під час літургії екзарх України виголосив повчальне слово на тему "Бог є любов".

По відправі архієреї з духовенством вийшли на солею і тут, вітаючи екзарха всієї України, відзначали, що молитовне, благодатне, братнє єднання з митрополитом Філаретом викликає велику радість. Дорогому гостю архієреї подарували ікону святителя Миколая, чудотворця Мирлікійського. Того ж дня увечері екзарх у співслужінні духовенства правив у Благовіщенському соборі акафіст Божій Матері. Наступного дня митрополит оглянув міські церкви: Озерянську, Трьохсвятительську, Іоанно-Усікновенську та Казанську, а також новий будинок канцелярії Харківського єпархіального управління.

Митрополит Філарет у кожному храмі відправляв короткий молебень, поклонявся святим іконам, повчав богомольців, надавав архіпастирське благословення.

В серпні 1969 року митрополит Філарет у супроводі єпископа Чернігівського і Ніжинського, тимчасово керуючого Сумською єпархією, відвідав Суми, побував на престольному празнику в Преображенському кафедральному соборі, взяв участь у спільній молитві в день храмового празника. На молитовну пам`ять владика Володимир подарував митрополитові образ Спасителя. Повертаючись до Києва, митрополит відвідав по дорозі старовинний Преображенський храм у м. Путивлі та Анастасівську церкву в м. Глухові.

В жовтні 1969 року митрополит Філарет був учасником подвійного свята Одеського кафедрального собору — на честь Покрови Богородиці та Касперовської чудотворної ікони Богоматері. Всенощну в соборі екзарх України відправляв з архієпископом Херсонським і Одеським Сергієм, архієпископом Харківським Леонтієм та єпископом Чернігівським і Ніжинським Володимиром і собором духовенства. В день самого свята — Покрови Пресвятої Богородиці — митрополит з архіпастирями відправив у соборі Божественну літургію. В повчальному слові до богомольців владика екзарх говорив про любов і допомогу Богоматері побожним християнам, висвячував ієродияконів на ієромонахів, а вихованців одеської духовної семінарії на дияконів. Архієпископ Сергій подарував екзархові Касперовську ікону Божої Матері.

Митрополит ознайомився також з життям ченців Св.-Успенського чоловічого монастиря, завітав до Одеської духовної семінарії. Перед викладачами і вихованцями він виступив з напутнім словом, підкреслюючи, що в духовній школі все має бути пройняте духовним життям. "Пам`ятайте, — говорив він, — що наставники й учні, всі ви робите одне Боже діло. Ваше майбутнє служіння, дорогі вихованці, пов`язане буде з народом, тож виховуйте в собі дух любові й пошани до свого народу. Якщо ви будете служити Церкві, але не будете шанувати свого народу, Ваше служіння не буде повноцінним". Владика оглянув гуртожиток, церковно-археологічний кабінет, побував на лекціях у всіх класах семінарії, з викладачами семінарії обмінявся думками щодо навчально-виховного процесу. В книзі почесних гостей Високопреосвященний залишив запис: "13 жовтня 1969 року з радістю відвідав і ознайомився з життям Одеської духовної семінарії. Зовнішні умови справляють добре враження і радують серце. Бажаю успіху начальникам і викладачам у підготовці достойних пастирів нашої святої Церкви. Закликаю Боже благословення на наставників і учнів дорогої нам духовної школи. Філарет, митрополит Київський і Галицький, Екзарх України".

Наприкінці січня 1976 року екзарх України знову побував в Одеській єпархії. Він відвідував духовну семінарію, оглянув приміщення, ознайомився з побутом вихованців, був присутній у другому і третьому класах, розповів про роботу V Генеральної Асамблеї Всесвітньої Ради Церков, яка відбулася у грудні 1975 року у столиці Кенії Найробі. Владика екзарх подав викладачам настанови щодо їх педагогічної роботи та побажав їм Божої допомоги у вихованні добрих пастирів Церкви Христової та відданих патріотів Вітчизни. В Успенському кафедральному соборі митрополит Філарет відправив Божественну літургію, виголосив проповідь про великий дар християнської любові.

В 1970 році в Московській патріархії була створена комісія з підготовки до Помісного собору РПЦ. Митрополиту Філарету доручено очолювати керівництво підготовкою проектів документів собору, він брав активну участь у його проведенні, а під час інтронізації Патріарха Московського і всієї Русі Пімена (Ізвєкова) вручав йому як митрополит найдревнішої Київської митрополії куколя як зовнішній знак патріаршого достоїнства, та побажав, щоб "Господь дав йому дух розуму, дух міцності й сили бути істинним охоронцем православної віри, вести корабль церковний на славу Божу і на благо нашої Вітчизни".

У своєму виступі на Соборі екзарх України коротко розповів про діяльність Православної церкви на Україні, очолюваної Українським екзархатом по впроваджуванню церковного життя. На той час Український екзархат включав у себе 18 єпархій, на його території існувала духовна семінарія, чоловічі і жіночі монастирі. Архіпастирі, пастирі і миряни екзархату працювали в різних ділянках церковного життя.

Православна церква на Україні за тисячоліття свого існування набула багатющих традицій вірного служіння Богові та рідному народові, ревно утверджувала в життя християнські цінності. В її рядах виросло багато великих угодників й подвижників, що наслідували Христа, своїм життям й ділами прославляли Господа, були взірцем для наслідування. Християнство на територію сьогоднішньої України прийшло вже в перше століття його існування. Почало воно тоді ширитися у південній частині нашої країни, над берегами Чорного моря і Криму. Вже тоді серед християн на Причорноморських просторах історія задокументувала визначних борців за віру християнську — священомучеників, просвітителів, проповідників, ісповідників, які з покоління в покоління несли і помножували християнські чесноти.

Екзархат України РПЦ з часу очолення його владикою Філаретом приділяв велику увагу тим, хто в минулому життя своє посвятив християнській Церкві. Ще будучи архієпископом Київським і Галицьким, владика Філарет уважно слідкував за тим, щоб богоугодників, імена яких увійшли до церковного календаря, належно шанувалося у проповідницькій діяльності пастирів, щоб на їх життєвому досвіді виховувати моральні чесноти православних парафіян.

Багато святих Православній Церкві на Україні дав Києво-Печерський монастир. З них найбільше відомі преподобні Антоній (+1073) і Феодосій (+1074), іменами яких названі Ближні і Дальні печери Києво-Печерського монастиря.

В липні 1973 року православні християни відзначали 900-ліття кончини начальника всіх руських монахів — преподобного Антонія Печерського. Напередодні празника урочисту всеношну з читанням акафіста преподобному Антонію при участі сонму духовенства митрополит Філарет відправив у Св.-Володимирському кафедральному соборі, а в день празника — Божественну літургію.

Пам`ять преподобного Феодосія, ігумена Печерського, урочиста канонізація якого відбулася в 1108 році, відзначається З травня. В 1982 році, наприклад, митрополит Філарет разом з кафедральним духовенством відправив напередодні всеношну, а Божественну літургію — у церкві в ім`я преподобного Феодосія ігумена Києво-Печерського монастиря в м. Василькові Київської області. На літургії владика Філарет виголосив проповідь на тему празника, розповів про преподобного Феодосія, який був людиною великої сили духа і справжнім подвижником. Він ніколи не сердився, був милостивим і тихим, навертав любов`ю й всепрощенням тих, що блудили й сходили з християнського шляху, відзначався своєю скромністю.

З нагоди храмового празника св. пророка Іллі 2 серпня 1971 року митрополит відправляв у парафіяльній церкві в м. Чорнобилі Київської області. На малому вході він поставив місцевих священиків у протоієреїв, нагороджував їх камилавками, скуфіями. В день пам`яті мироносиці рівноапостольної Марії Магдалини екзарх з нагоди престольного свята служив у парафіяльному храмі в м. Білій Церкві. Доріжка до церкви була встелена квітами, коли митрополит прибув відзначати пам`ять благовірних князів Бориса і Гліба в село Іванкове Бориспільського району. На Божественній літургії митрополит нагородив місцевих пастирів хрестом з прикрасами, наперсними хрестами, набедрениками, скуфіями. Винесення древа Чесного Хреста Господнього, ікони святих мучеників Маккавеїв митрополитом були відзначені проведенням літургії в Покровській церкві на Пріорці. На всіх цих богослужіннях владика проповідував і благословляв богомольців. З великою пошаною й любов`ю зустрічали свого архієрея у неділю наприкінці серпня у Св.-Макарівській церкві Києва, а через тиждень урочистий гомін монастирських дзвонів сповістив про приїзд екзарха до Покровського храму Красногорського монастиря в м. Золотоноші Черкаської області. Тут його гостинно зустрічали насельниці обителі.

В день пам`яті преподобомученика Макарія Канівського екзарх України відвідав Різдво-Богородичну церкву в Черкасах, де спочивають мощі святого, і відправив святкову літургію з молебнем.

Одним з видатних монастирів православ`я на Україні є Почаївська Святоуспенська лавра. На долю Почаївської обителі здавна випав жереб вікової боротьби з ворогами, які зазіхали не тільки на святиню православної віри українського народу, але й на саме його існування. Головним скарбом лаври, що протягом віків приваблює до неї численних прочан, є три святині: чудотворний образ Матері Божої, слід від стопи Богородиці на почаївській скелі та нетлінні останки святого ігумена Почаївської лаври — преподобного Іова Заліза, сина Галицького Покуття. Пам`ять ікони Почаївської Божої Матері святкується 5 серпня нового стилю. В 1975 році на день святкування ікони Почаївської Божої Матері припала ще одна знаменна дата — 300 річчя врятування Почаївського монастиря від турецької облоги 5 серпня 1675 року. З того часу 5 серпня щороку відзначається як празник врятування Почаївської обителі від турецької навали, від нашастя "агарян", празник на честь Почаївської чудотворної ікони Божої Матері.

В день ювілею до лаври прибув митрополит Київський і Галицький Філарет, патріарший екзарх України. З благополучним прибуттям на св. Гору Почаївську в день благодатної Покрови Пресвятої Богородиці, коли Вона триста років тому спасла Почаївську обитель від турків і татар, владику Філарета вітав від імені братії обителі та богомольців намісник лаври, архімандрит Яків. Увечері відбулася всенощна. З монастирським і прибулим духовенством на літію вийщов митрополит Львівський і Тернопільський, на полієлей — усі архіпастирі, храм вкрай заповнився народом, усюди — живі квіти, безліч свічок. Молитвою сповнені обличчя віруючих. Екзарх України читав акафіст Почаївській іконі Божої Матері. Під склепінням храму побожно лунали слова приспіву акафісту: "Радуйся, Похвало почаївська, всього світу надія та потіхо!" Всенощна закінчилася пізно, її учасники були приємно стомлені, але водночас повні глибокого молитовного задоволення.

Наступного, святкового дня прочан на літургію скликали дзвони усіх церков лаври. Найбільше богомольців було в Успенському соборі, Печерній церкві преподобного Іова та у Троїцькому соборі. На пізню літургію духовенство вийшло назустріч п`яти архієреям на чолі з митрополитом Філаретом. Вкінці літургії він виступив з проповіддю, в якій підкреслив значення молитви в житті християнства. "Відзначаючи 300-річчя врятування Почаївського монастиря від татаро-турецьких орд, — говорив владика екзарх, — ми повинні пам`ятати, що в цій події мала велике значення щира, полум`яна молитва ченців монастиря. Пригадаймо собі роки минулої війни, коли молитва охороняла від куль наших воїнів, коли вона надавала сили й мужності жінкам, нашим матерям і сестрам. Бо молитва — це енергія, яка додає нам, віруючим християнам, життєвої сили. Ми сьогодні також зібралися тут, щоб помолитися. Кожний з нас творить молитву, але не кожна молитва буває вислухана. А невислухана вона буває тому, що ми не молимося зосереджено, чистим серцем. Коли серце наше чисте, коли воно відкрите, тоді сходить благодать. І вона робить життя прекрасним, щасливим. А разом із щастям спливає на нас і радість. Не випадково великі подвижники нашої Православної церкви та інші праведники відчували велику радість під час молитви. Тож нехай наша молитва принесе нам радість, — закінчив свою проповідь архіпастир, — нехай Божа Мати охороняє нас від усякого зла".

Митрополит Львівський і Тернопільський Миколай щиро подякував екзархові та всім архіпастирям, які взяли участь в урочистій відправі з нагоди 300-річчя врятування Почаєва від турецької навали, за спільні молитви в цей день. Він поздоровив з празником братію обителі, духовенство і всіх богомольців, побажав їм, щоб їх життя відбувалося в мирі, під святою Покровою Божої Матері та під духовним заступництвом преподобного Іова.

Слова подяки екзарх України висловив митрополиту Миколаю та намісникові і братії обителі за організацію празника, відзначив молитовний спів хористів. "Ми всі у цьому святі, — сказав екзарх, — зачерпнули нових сил для дальшої праці". Під вечір прочани попрощалися з лаврою, залишаючи почаївську братію для їх молитовної праці щоденних турбот, а з собою винесли з празника спокій душі, християнську любов і тверду віру в Бога, готовність до дальших трудів на благо церкви, на щастя Вітчизни.

Урочисто відсвяткувала Почаївська лавра триста другу річницю заступництва Божої Матері від зруйнування обителі турками. На зустріч з молільниками, численними прочанами до Почаєва прибув екзарх з рядом владик єпархій України. Святковий дзвін скликав паломників на ранні літургії в Печерну церкву і в Успенський собор. На літургії митрополит Філарет висвячував дияконів на ієродияконів, а митрополит Львівський і Тернопільський Миколай після літургії звернувся до екзарха з подякою, в якій сказав: "Ви, Ваше Високопреосвященство, прибули на це свято до нас, щоб принести нам благодатну радість. І Ви принесли її всім. Ви, один з найвидатніших ієрархів не тільки нашої Руської Православної Церкви, але і Вселенського Православ`я, уславлений церковний діяч, видатний учасник екуменічного руху і борець за мир в усьому світі, молилися сьогодні з нами і за мир, дуже потрібний всім людям на землі. Спасибі Вам, дорогий Владико Екзархе, також і за Ваше глибокоповчальне слово. Бажаю Вам у доброму здоров`ї довгі роки трудитися на благо Святої Православної Церкви".

Щиру радість з приводу прибуття екзарха України до Почаївської обителі в 1981 році висловив тодішній намісник лаври архімандрит Яків, який, зустрічаючи архієреїв на чолі з митрополитом Філаретом і духовенством, говорив: "Кожного разу, коли Ви, владико, відвідуєте нашу Свято-Успенську Почаївську лавру, ми відчуваємо велику радість, бо Ваш приїзд, Ваше побожне служіння, Ваше архіпастирське слово залишає в наших душах глибокий слід, приносить велике духовне задоволення... Увійдіть, владико, в чертог Царя Небесного і подайте нам усім благословення". В цей день наприкінці літургії владика екзарх виголосив повчальну проповідь на слова з послання апостола Павла до Галатів. Він закликав віруючих оберігати свої душі від плотських гріхів, від перелюбства, розпусти, ворожнечі, свар, заздрості, гніву, чвар, ненависті, безчинства. Владика повчав православних християн здобувати плоди духу — "любов, радість, мир, довготерпіння, доброту, милосердя, віру". (Гал. 5,22) і завершив свою проповідь словами: "Нехай же Божа Мати, яка явила Свою милість Почаївській лаврі, явить Вам Свою благодатну силу і кожному з Вас допоможе долати спокуси плоті!"

Як свідчать наведені приклади архіпастирської діяльності митрополита Київського і Галицького Філарета, екзарха всієї України, у порівнянні з його попередниками на Київському митрополичому престолі він відзначався невсипущою ініціативою та активністю і не тільки словом, але й особистим прикладом заохочував архієреїв і священнослужителів до активного церковного життя, до визначення місця релігії як важливого чинника в духовному житті людини. Ось чому екзарх України так часто відправлявся в подорож по єпархіях екзархату, зустрічався з віруючими, поділяв їх радості, не покидав їх у складні хвилини життя, допомагав у дні скорботи. В цьому йому сприяла та миротворницька робота, в яку включалася РПЦ на міжнародній арені в роки "холодної війни". Архієпастирська робота за кордоном в шістдесятих роках, постійні контакти з зарубіжними церковними діячами, велика руїна церковного життя в республіці переконували його в тому, що церковне життя на Україні вимагає активних зусиль архіпастирів. І він розуміє свою роль як первопастиря Православної Церкви в Україні. З усією серйозністю і відповідальністю ставиться до неї, приділяє постійну увагу пастирському служінню.

 

• < Попередня


• Наступна >