Завдяки невтомним дослідженням Занінотто відкрито цікавий для всіх документ, що проливає світло на неясний період зберігання Савана в Туреччині. Це CODEX VOSSIANUS LATINUS Q 69, що зберігається в бібліотеці Рійксуніверситету в Лейдені (Голландія). Рукопис X ст. наводить розповідь VIII ст., що виникла в ассирійському середовищі, перекладену головним лікарем Смірни. У цій розповіді мовиться про те, яким способом Ісус залишив відбиток Свого Тіла на полотні, що зберігається в Едеському храмі: «Той, хто дивився на полотно, бачив Господа нарівні з тим, хто зустрічав Його на землі». Найімовірніше, це стосується Савана.

Те, що повсюдно було відомо про існування цінного відбитка, робило його предметом особливо бажаним: у 944 p., під час війни проти арабського султана Едесси, візантійські війська заволоділи Мандиліоном і урочисто перенесли його до своєї столиці. Прибуття славного «нерукотворного» образу Христа до Константинополя супроводжувалося урочистим прийомом, в пам`ять про який 16 серпня відзначалося літургійне свято. У деяких молитвах, присвячених цьому святу, згадується про ікону, що ніби володіє силою оздоровлення.

Проповідь, приписувана Констатинові VII Порфі-рогенету, правителю Константинополя (913 — 959 pp.) і видатному оратору, являє собою цікавий опис: «Якщо мова йде про причину, з якої завдяки виділеній рідкій субстанції без фарб і мистецтва художника зображення обличчя сформувалося на лляній полотнині, і, хоча це відбулося на такому тендітному матеріалі, воно не піддалося знищенню часом, і, якщо мова йде про всі інші справи, якими захоплюється тільки той, хто до дійсності підходить як учений, — це треба залишити недоступній мудрості Бога».

«Щодо основної проблеми, — читаємо в проповіді, — усі погоджуються, що на полотнині чудесним чином відбито обличчя Господа. Тільки про одну деталь цієї події — про час, коли це відбулося — думки відрізняються, що у жодному випадку не шкодить правді, відбулося це раніше чи пізніше. Ось що говорить інша традиція: коли добровільні Страсті Христа наближалися, і Він виявив людську слабкість — бачили, як Він молиться в агонії, коли піт Його падав краплями крові, за Євангелієм, тоді Він отримав від одного зі своїх учнів цей шматок полотна, який бачимо зараз. Він обтер цією хустиною піт. І відразу на полотні проявився видимий слід Його Божественних рис».

Проповідь Константина VII й інші свідчення, що знаходяться в Магістра Симеона чи vNARRATIO DE IMAGINE EDESSENA (X ст.), дозволяють припускати, що мова йде не про ікону. Вказується, що під час виставляння для публічного огляду образ з Едесси був складний так, що обличчя виходило «звільненим від тіла», так, як це видно на численних копіях.

 

Існує й інший документ, що говорить про єднання образу з Едессси із Саваном, — Ватиканський кодекс (гр. 511, стор. 143-150v), знайдений і прочитаний Заніноттом. Особливі дані — визначення дати (X ст.) і розмірів кодекса (25,9 х 18,7) — можна знайти в ANALECTA BOLLANDIANA 21 (1902), стор. 7, нр. 2.

Повна назва кодекса: «Молитва Григорія, архидия-кона і рефендарія Великого Костьолу (Святої Мудрості) у Константинополі, у якій підтверджується те, що надприродне не може залежати від правителів, які розпоряджаються нагородами. У цій молитві мова йде про те, що три патріархи стверджували, що зображення на полотні з Едесси, яке належить Христу, за рішенням побожного імператора (Романа І Лекапена) у 919 р. було вивезено з Едесси від моменту, коли там виявилося в 6452 р. (що відповідає 944 p.), було особливо шановане. Господи, благослови».

«Неможливо зрозуміти, що є предметом опису, —-коментує Занінотто, — якщо не приймемо того, що віруючі мали можливість бачити зображення. Пам`ять про арку примирення змушує припускати, що шанований ACHEIROPOIETOS зберігався у реліквіярі, з якого виймався, але, швидше за все, Саван залишався в релікві-ярі й тільки знімалося покривало. Таким чином, релікві-яр, що знаходився на імператорському троні у вертикальній позиції, показував присутнім ту частину полотнини, що є предметом досліджень».

Після ретельного вивчення фарб, використаних для написання ликів на іконах, що говорить про достатнє знайомство з живописом і тактовно підтверджує гарантію здатності до розкриття даної фальсифікації, автор стверджує, що зображення виконане не фарбами. Це — тільки сяйво. От як він пояснює появу зображення: «Сяйво — і нехай ця розповідь буде для кожного натхненням — виникло тільки з крапель поту, які стікають з обличчя під час агонії, що є початком життя, як краплі крові, так само як і перстом Божим.

Ці прекрасні краплі поту забарвили зображення Христа разом із краплями крові, що стікають з Його боку. Одне й інше багато чому нас вчить: кров і вода — там, піт і відбиток — тут. Який збіг фактів! Усе це бере початок від одного і того самого Бога».

«У цей фрагмент зненацька включається один елемент, — коментує Занінотто. — Ні в попередніх, ні в наступних описах не знаходиться відбитка пробитого боку. Едесське зображення представляло не тільки обличчя, але і простір навколо грудної клітки, доходячи майже до боку. Цей новий елемент може означати повернення в дослідженнях Савана».

Коли Мандиліон прибув до Константинополя, рефен-дарій Григорій описує Саван як зображення обличчя, виявлене краплями поту, на якому, однак, помітна кров, що стікає з боку.

 

Ймовірніше за все, Саван був розкладений так, що можна було бачити не тільки обличчя, але і частину грудної клітки. Таким чином, з`ясовується поява в Константинополі у XII столітті IMAGO PIETATI — образу померлого Христа, що лежить у гробі у випростуваній позиції з долонями, схрещеними спереду.

Тільки дослідження Савана може прояснити таке положення тіла. Інакше така поза померлого не була б обґрунтованою. Понадто, на іконах такого типу Хрис-тос завжди зображується з обличчям, схиленим на правий бік. Якщо об`єднати ці два згини, видимі на Савані на висоті шиї, одержимо нахил голови саме вправо.

«Відкриття» Савана відбулося після розкладки Мандиліона, що могла бути викликана якоюсь необхідністю, наприклад, заміною старої рами.

Сліди колишніх складань розшукувалися і були частково знайдені Джаксоном і Міллером у 1978 р. завдяки знімкам Савана, які виконані технікою променя світла. Джаксон знайшов приблизно чотири сліди. Один з них, що знаходиться на відстані 1/8 від лінії згину Савана навпіл, підтверджує теорію восьмикратного складання Савана під час перебування полотна в Едессі.

Після урочистого перенесення Савана в Константинополь відомостей про Мандиліон більше немає, але говориться про поховальне полотно Христа із зображенням на ньому всього тіла.

 

Починаючи з описаної нами епохи зображення Ісуса живописом чи вишивкою на епітафіях, які використовували у Страсну П`ятницю, зображення Матері Божої Скорботної, учнів і жінок-мироносиць усе більш поширюється. На цих іконах, величні приклади яких знаходимо особливо з XI ст., видно все тіло Ісуса, сухорляве, окостеніле, зі схрещеними спереду руками, яке спочиває на полотні. Походження цього типу ікон від Савана очевидне. З повною впевненістю можна говорити, що постать на Савані, зображена на іконах і названа Threnos, була уже відома.

Чудовим прикладом цього типу ікон є фреска 1164 р. у церкві св. Пантелеймона в Нерезі (у Македонії). На ній представлений Ісус, що спочиває на полотні, схожий на зображеного на іконах з Едесси.

 

Саван надихав художників, що зображували розп`яття. Починаючи з тисячного року, Саван згадується в описах реліквій, що зберігаються при царському дворі. З цього року Ісус зображується не у випростаній, застиглій позі, але із похиленою вправо головою і тілом, схиленим так, що створюється, як називають знавці, «візантійська дуга». Це дуже реалістичне зображення не агонії вмираючого, але розп`яття людини, яку вважали кульгавою.

Справді може скластися враження, що в Чоловіка з Савана одна нога коротша за другу. Мова йде про ліву ногу, більш зігнуту на хресті, ніж права, що стало результатом накладання лівої ступні на праву, зафіксованого посмертним заціпенінням.

З цього народилася легенда «про кульгавого Ісуса», яка вплинув на православний хрест, підніжжя якого нахилене так, начебто на хресті знаходилася людина, у якого одна нога коротша за іншу.

Мароні відзначає, що починаючи з 869 р. і до кінця 1200 р. на всіх монетах, карбованих імператорами Візантії, Христос, який вступає на трон, представлений з аномалією правої ступні, вузької, перекрученої під кутом 90° стосовно лівої і висунутої вперед.

Традиція показу Христа, який кульгає, вплинула на ікони Дитини Ісуса, що наводять на думку, начебто Спаситель був кульгавим від народження. На цей вплив вказують П`єро Касолла, професор російської мови і літератури Болонського університету, а також художниця й автор анатомічних малюнків Марія Дельфіна Фусина. Безліч ікон Матері Божої, насамперед стародавні і найбільш відомі, показують її з Сином на руках. Ступні Ісуса, що видніються з-під ризи, часто представляються в такому вигляді: одна нормальна, інша — скулена і коротша.

Іноді Дитина Ісус зображений у момент, коли хоче накрити одну ступню іншою, закладаючи одну на іншу — нормальну на скручену. Одна ступня показана знизу, в той час як інша — завжди збоку, частіше коротша за першу, і дуже нагадує форму і позицію лівої ступні на Савані, видимої з боку спини.

На інших іконах Дитина стоїть босоніж і, спираючись на ліву ступню, піднімає праву, показуючи її край, чи тримає праву ногу в лівій долоні, як би показуючи її.

На деяких іконах Марія підтримує кульгаву ступню, як би демонструючи фізичну недугу Сина. Здається, що на скорботному обличчі Марії відбите пророцтво старого Симеона, водночас створюється враження, що Дитина начебто передчуває Страсті.

Створюється враження, що канони теології, присвячені усій візантійській іконографії, санкціонували асиметрію в мистецтві літургійними уточненнями, що «ступні Христа, одна горизонтальна, інша вертикальна, вказують на Його подвійну натуру: людську і Божественну».

 

Інші свідчення, переважно XI —XII ст., вказують на перебування Савана у Константинополі. Наприклад, у 1080р. Алексій І Комнін попросив в імператора Генріха IV і Роберта з Фландрії допомоги для охорони реліквій, зібраних у Константинополі, особливо «полотен, знайдених у гробі після Воскресіння».

У 1147 р. Людвіг VII, король Франції, вшанував Саван у Константинополі. Мануїл І Комнін показав у 1171р. королю латинян Амальрику, що знаходився в Єрусалимі, «реліквії Страстей, і серед них Саван».

У «HISTORIA ECCLESIASTICAL англійського ченця Одерика Віталіса (близько 1140 р.) і в «ОТIА IMPERIALIA» Гервазія з Тільбури (близько 1212 р.) з`являються літературні переробки легенди про Абгара з Едесси. У них переходять від опису лику, як в оригінальній версії, до інформації про відбиток усього тіла.

Миколай Месаритес, хоронитель реліквій у каплиці Матері Божої в імператорському палаці, у 1201 р. був зобов`язаний при спробі крадіжки захищати їх і робив це, нагадуючи грабіжникам про святість місця, де зберігаються різні предмети, зв`язані з життям Христа, серед яких SOUDARION з поховальними полотнами, що є свідками Воскресіння. «Вони ще випромінюють пахощі, кидаючи виклик розкладанню, оскільки вкривали незвичайного померлого, нагого і бальзамованого, після Страстей», — пише Месаритес. Очевидно, це стосується постаті Спасителя, що в поховальній промові його брата Іоана названа «прообразом» усіх створених рукою людини ікон.

 

Роберт де Клари, літописець IV хрестового походу, у своїй праці «LA CONQ^UTE DE CONSTANTINOPOLE» написав, що перед захопленням Константинополя хрестоносцями 12 квітня 1204 р. щоп`ятниці в храмі Матері Божої у Влахерне виставлявся якийсь Саван і що на цій полотнині чітко проглядалася фігура Христа. «Але ніхто зараз не знає, що сталося з цим полотном після розгрому міста», — додає він.

Ймовірним є і те, що оголошення анафеми — відлучення від церкви грабіжників реліквії спричинило за собою приховування коштовного полотна. Через 150 років Саван з`явиться в Ліреї у Франції. Може, Отто де Ла Роше, один з полководців IV хрестового походу, привіз прославлене полотно у Францію?

Пролом у стіні мовчання, що оточує Саван, пробиває відомий випадок: у 1307 р. у Франції Філіп IV Прекрасний запроторив у темницю тамплієрів, членів лицарського ордену, з конфіскацією їхнього майна. 22 березня 1312 р. Філіп отримав від Климента V прокляття ордену за єресь: обвинувачення стосувалося таємного поклоніння обличчю бородатого чоловіка з рудим волоссям. Двадцять другий і останній Великий Магістр, Яків де Молай, завершив життя на вогнищі в 1314 р. разом з іншим тамплієром — Жоффреєм Чорним (який до арешту виконував обов`язки провінціала ордену в Нормандії).

Подальші дослідження дозволили встановити, що шанований тамплієрами образ дуже нагадує обличчя з Савана. Оригінальний образ не був знайдений, як і не знайдено легендарних скарбів тамплієрів. Однак одна копія шанованого ними образу побачила світло в 1945 р. у Темплекомбі (Англія), в одній з їхніх давніх резиденцій. Це обличчя бородатого чоловіка з неправильними рисами, без сумніву, схоже на обличчя із Савана. Вангер знайшов у цих двох схожих зображеннях 125 точок співпадання.

Образ з Темплекомбі, написаний на дубовій дошці, датований між XII і XIV ст. і нагадує кришку скрині. Легко можна припустити, що вмістом скрині міг бути Саван і що тамплієри ревно оберігали його в роки мовчання, що передували новій появі Савана в Ліреї.

 

Саван з`явився в Ліреї (Франція) у 1353—1356 рг Він був власністю Жоффрея І Чорного, однофамільц тамплієра, спаленого живцем у 1314 р. Так починається його документована, відома історія, що триває. Про Жоффрея І Чорного, хрестоносця і правителя земель Ліреї, відомо небагато. Серед цікавих відомостей — згадка про Храм Господнього Благовіщення, побудований за його велінням у 1353 р. в Ліреї на території приходу Троуерс. Деякі дослідники стверджують, що він мав намір зберігати тут і показувати «справжнє поховальне полотно Христа».

Жоффрей І загинув у битві під Поітієрс 19 вересня 1356 p., залишивши сина Жоффрея II, народженого в шлюбі з Жанне де Вергі. За життя Жоффрея І Саван був виставлений для загального огляду в Ліреї, що документально підтверджують:
— свинцевий медальйон, який представляє Саван з добре видимим подвійним силуетом людини і тканиною з візерунком у вигляді «риб`ячого кістяка». Цей медальйон був виловлений із Сени в Парижі у 1855 р. на висоті Понта Чанге. Будучи сувеніром прощі, сьогодні зберігається в музеї Клюні. Наявність на медальйоні гербів Чорного і де Вергі, зв`язаних тільки шлюбним спорідненням Жоффрея І з Жанне, змушує припускати, що цей медальйон з`явився після прощі в Ліреї під час виставляння там Савана;
— датований 1389 роком лист Петра д`Аркіс, єпископа Троуерс, у якому мова йде про те, що Саван був виставлений в Ліреї на 34 роки раніше, тобто в 1355 p.;
— виданий у 1390 р. Климентом VII (антипапою Авіньйонським) декрет. У ньому наводяться обставини, за яких Саван перевезено в Лірею Жоффреєм Чорним, який ніколи не пояснював і не вказував, що Саван був перевезений з Константинополя у Францію в період передбачення нового захоплення міста візантійцями.

 

Подальші відомості про долю Савана відсутні до 1389р., коли Жоффрей II Чорний отримав від П`єрра де Тур, кардинала Сен-Сусанн і папського легата при дворі Карла VI, короля Франції, дозвіл на показ «подоби або представляти Саван нашого Господа». Отримання цього дозволу підтверджується його листами. Проте за згодою не звернулися до Петра д`Аркіса, єпископа Троуєрса, що поскаржився на пишноту урочистих церемоній і велику кількість прочан у Ліреї, що обходили Троуєрс стороною.

У зв`язку зі скликанням Синоду самим д`Аркісом, кліру діоцезії було заборонено як позитивні, так і нега- •, тивні висловлювання стосовно Савана. Священики з Ліреї апелювали до Климента VII, який підтвердив даний раніше дозвіл на показ Савана і наказав єпископу не порушувати більше цього питання. Однак той звернувся до Карла VI, щоб той відкликав дозвіл і розпоря- | дився конфіскувати Саван. Але конфіскація не відбула- І ся, оскільки в Ліреї послалися на авторитет Жоффрея Чорного і Климента VII, рішуче опираючись наказу видати реліквію.

Тоді д`Аркіс надіслав Клименту VII довгого листа, який придався як аргумент супротивникам автентичності Савана. У листі йшлося про те, що перше виставлення Савана відбулося близько 1355 р. без згоди Хен-ріко де Поітерс, його посередника на єпископстві в Троуєрсі. Тому згаданий єпископ подбав про проведення відповідного розслідування.

«Досвідчені теологи і довірені особи запевнили єпископа, — відзначає автор листа, — що Саван з Ліреї не може бути справжнім, адже якби на похоронній полотнині Христа було видно Його відображення, то про це, безумовно, говорилося б у Євангелії. Більше того, теза про фальсифікацію Савана підтверджує зізнання художника, що виконав подобу!..». У такій ситуації його попередник почав процес проти фальсифікаторів, які, розуміючи, що їх розкрили, сховали полотно до самого 1389 p., коли знову зважилися показати його перед народом.

Лист засуджував жадібність каноніків з Ліреї і висловлював побоювання, що цей обман може негативно позначитися на віруючих, тому єпископ вирішив обійти папський наказ зберігати мовчання про цю справу.

Петро д`Аркіс не навів у листі документів і аргументів, що підтвердили б його висловлювання, які здавалися дуже переконливими.

 

Зі свого боку Жоффрей II де Чарни (Чорний) звернувся до Климента VII зі скаргою про дії, початі єпископом, королем і його посланником. Папа Климент VII, змучений суперечкою, видав б січня 1390 р. буллу разом з двома листами, у яких висловлював своє ставлення до питання про Саван у 3 пунктах:
— у декреті дозволяється показувати Саван, проте без церемоній, опротестованих єпископом. Під час експозиції Савана необхідно ясно вказати, що це не справжній Саван нашого Господа, але PICTURA SEU TABULA — картина, виконана на зразок Савана. Використані в тексті вирази явно вказують на витвір рук людини;
— наказується Петру д`Аркісу не противитися виставленню Савана, з умовою, що це відбувається так, як вказав Папа;
— до святих отців у Лангрес Аутуну і Шалонсу-сур-Марне звернулися з проханням повідомляти про всі папські диспозиції стосовно цієї справи у надії, що усіх їх будуть дотримуватись.
Знаменною є заміна виразу PICTURA SEU TABULA у буллі від 6 січня 1390 р. простим зворотом FIGURA SEU REPRAESENTATIO (який з`являється у всіх інших папських документах), внесеним у копію Реєстру Ватикансь-кого (Per. АУИГН. 261, Ф. 259 у).

Виправлення, внесене ЗО травня 1390 p., напередодні опублікування останньої булли від 1 червня 1390 p., у якій проголошуються особливі відпущення гріхів відвідувачам костьолу Матері Божої в Ліреї, де зберігається VENERABILITER FIGURA SEU REPRAESENTATIO SUDARI DOMINI NOSTRIJESU CHRISTІ.

 

Розпорядження Климента VII виконувалося кілька років поспіль. Галас навколо Савана здійнявся з новою силою в 1418 p., коли Хумберт де Ла Роже висунув канонікам з Ліреї вимогу виплатити йому визначену суму за реліквії і предмети культу, залишені йому на час смути і заворушень. Хумберт був вінчаний з Маргариток», внучкою Жоффрея І Чорного, і був правителем і власником Ліреї. Він помер, не повернувши довірених йому на збереження реліквій.

Каноніки з Ліреї, бажаючи повернути своє добро від вдови Маргарити, поскаржились на неї до суду. 8 травня 1443 р. вдова змушена була повернути канонікам різні «предмети і реліквії», довірені її чоловікові. Однак вона заявила, що розписка чоловіка не зобов`язує її повертати Святе Полотно, тому що воно є її власністю, отриманою від діда, що захопив Святе Полотно як військовий трофей. Дама вважала Ліреї малонадійним місцем і тому не погодилася на повернення реліквії. Ця відмова, що супроводжувалося відтермінуваннями, обіцянками відшкодування, таємними зникненнями і появами полотна, повторювалася кілька разів.

 

22 березня 1453 р. Маргарита довірила Саван Анні ді Лусігнано, дружині Людвіга ді Савойя. Обурення каноніків з Ліреї через те, що трапилося, досягло найвищої точки: церковним трибуналом 30 травня 1457 p., після формальної відозви повернути Святе Полотно його істинним власникам, Маргарита була відлучена від Церкви. 7 жовтня 1459 р. відлучена від церковної громади Маргарита померла.

Каноніки звернулися до князя ді Савойя. Він відповів листом з Парижа 6 лютого 1464 p., у якому дипломатичне виклав долю реліквії, не уточнюючи умов, на яких Маргарита відмовилася від дорогоцінного предмета на користь роду Савойя. Князь визначив для каноніків безстроковий щорічний бенефіціум за проведення щорічної Святої Меси про його душу після смерті. Однак каноніки у своєму листі, написаному через кілька років, ремствували, що князь не виконав своїх фінансових зобов`язань.

Проте з 1453 p., крім короткочасних перерв, Саван знаходився в Шамбері. У 1502 р. він був перенесений у спеціально побудовану для нього каплицю в замку Сен-Шапель. До 1506 p. Саван був приватною реліквією дому Савойя. З цього року починаються його виставляння для загального огляду, які супроводжуються Святою Месою. 4 травня Папа Юлій II затвердив Свято Савана. Посередником, що домагався папського дозволу, був Луїджі ді Жерревод, єпископ Маурієнне, який 15 квітня 1534 р. був запрошений для розпізнання реліквії, врятованої від пожежі (лютувала на два роки раніше в ніч з 3 на 4 грудня 1532 р. у Сен-Шапель у Шамбері, де зберігався Саван).

У квітні 1534 р. черниці з Шамбері обновили підпалені частини, використовуючи трикутні латки, і підшили Саван голландським полотном.

У зв`язку з війною, що продовжувалася, в 1535 р. Саван перенесено до Турина, потім у Верцелі, у Медіо-лану, Ніццу і знову до Верцелі. Тут він перебував до 1561 p., потім був перевезений до Шамбері.

У 1578 р. св. Карл Барамео вирушив на прощу в Шамбері для виконання обітниці про порятунок Медіо-лани від епідемії. Щоб полегшити важку подорож по другий бік Альп, князь Емануїл Філіберт ді Савойя розпорядився перенести полотно в Турин, де воно і залишилося. Щоб зберегти Саван від знищення під час бомбардувань у період II Світової війни, його сховали в абатстві Монтеферіні.

Чотири століття перебування стародавньої реліквії в Турині пройшли відносно спокійно. Приблизно кожні 30 років її показували для загального огляду в зв`язку із знаменними подіями чи датами: одруженнями, ювілеями дому Савойя та ін.

У 1694 р. Саван розмістили в каплиці Джуаріні, що прилягає до катедральної церкви Івана Хрестителя. У цьому ж році благословенний Себастян Фальфре зміцнив латки і церовані місця товстими нитками.

 

На початку нашого століття, невдовзі після публікації знімків Секондо Пії, знову спалахнула полеміка про автентичність реліквії, що було пов`язано з виставлянням Савана в 1898 р. Героєм полеміки був Шевальєр, який як католицький історик представляв ліберальну течію, близьку до болландистів (Болландисти — бельгійські агіографи-єзуїти, які в XVII столітті на підставі джерел критично і достовірно описували житія святих. Ініціатором цих робіт був Джон Болланд, звідси і назва -авт), бельгійських єзуїтів, на яких французький священнослужитель постійно посилався у своїх доказах. Болландисти вже давно займалися історією Церкви, життям і легендами про істинно святі реліквії. Вони прагнули звільнити Церкву від гротескних вірувань і звичаїв та до відкриття шляху до новітньої і міцної мотивації віри.

У своїй першій статті Шевальє звертав увагу на тезу, підтримувану Шарлем Лалоре, який 20 роками раніше досліджував тексти, що відносяться до Савана, й уточнив їх. Згідно з Лалоре, досліджені тексти доводять, що в XIV ст. Саван визнавався фальсифікацією. Шевальє стверджував, що Церква не боїться світла, а письмові джерела можуть пролити багато світла на проблему Савана. Згодом він опублікував близько 50 документів у двох томах.

 

Проти такого методу дослідження виступив салезія-нин Луїджі Фоссаті, знавець історії Савана. Основним документом, використаним Шевальє та іншими вченими, супротивниками тези про істинність Савана, залишається лист Петра д`Аркіса Климентові VII. У цьому листі очевидна відсутність об`єктивного і спокійного міркування. Крім того, єпископ так і не представив жодного доказу на підтримку виниклої тези. З впевненістю можна сказати, що якби існували такі докази, вони були б використані. Але ні він, ні хто інший, хто б посилався на цього листа, щоб довести, що Саван — це фальсифікація, не привів жодного доказу. Красномовство здобуло перемогу над аргументацією.

Аргументи Шевальє використовував його сучасник Герберт Турстон, англійський єзуїт. Висвітлюючи термін «Саван» для «CATHOLIC ENCYCLOPAEDIA», йому вдалося на якийсь час пригасити дискусії на тему Савана в англомовному середовищі.

 

В 1931 р. у зв`язку з одруженням Умберто ді Савойя Саван був виставлений для загального огляду. Наступне виставляння відбулося в 1933 p., коли відзначався 1900-літній ювілей спокути (відповідно до традиції літочислення, Христос помер у 33 році, але історично правдоподібно — у ЗО році).

Перша зйомка Савана телекамерами відбулася 23 листопада 1973 р. До цієї події мало хто в християнському світі знав про його існування. Найцінніше полотно опинилося в центрі уваги у 1978 p., під час виставляння в зв`язку з 400-ю річницею перебування Савана в Турині.

Це було найбільш тривале документоване виставляння — з 26 серпня по 8 жовтня, що дозволило побачити Саван більш як 4 мільйонам прочан. Серед них знаходився і кардинал Кароль Войтила, який через кілька днів став Папою Іваном Павлом II.

Після закриття виставки численні вчені, більшість з яких були американці, одержали у своє розпорядження Саван на 120 годин для інтердисциплінарних досліджень. У 1980 р. відбулося приватне виставляння Савана для Святого Отця у зв`язку з його відвідуванням Турина 13 квітня.

Відповідно до заповіту колишнього короля Умберто II ді Савойя, який помер 18 березня 1983 p., Саван був пожертвуваний Апостольській Столиці (Святому Престолу), але на підставі папського рішення залишається в Турині. Переоформлення акту власності здійснене 18 жовтня 1983 р.

21 квітня 1988 р. фрагменти цінного полотна взято для радіовуглецевого дослідження (ізотоп С14). У дослідженнях брали участь три міжнародні лабораторії. Результати оголошено 13 жовтня того ж року кардиналом Баллестреро. На противагу всім попереднім пробам, що одноголосне стверджували ідентичність полотна, визначив походження Савана між 1260 і 1390 pp. Спосіб взяття проб і ймовірність отримання достовірних результатів за допомогою застосованого методу у відношенні таких полотнин, як Саван, що сторіччями піддавалися масі операцій і постраждали в результаті пожеж, не задовільнили багатьох вчених, які заперечують висновки трьох лабораторій і сподіваються нових досліджень, що дозволять визначити більш точну дату.

 

У 1992 р. головною турботою хоронителя Савана (Ту-ринским архієпископом був тоді кардинал Джованні Салдаріні) було збереження цінної реліквії. 7 серпня 1992 р. відбулося засідання міжнародної комісії, метою якого було приватне дослідження стародавнього полотна. Були запрошені знавці проблеми реставрації й історії стародавніх полотен: Шеллі Ланді (Англія), Мехтильд Флюрі Лемберг (Швейцарія), Джанетте Кардамоне (США), Сільвіо Діану і Джина Луїджі Ніколя ді Арамен-го (Італія) та інші досвідчені фахівці, призначені кардиналом. Але взяття проб було заборонене. Експерти обмежилися спостереженням і фотознімками. Були заплановані заходи і роботи, що забезпечують гарантію якісної консервації цінного полотна: його згорнули на барабані більшого розміру, щоб таким способом зберігання зменшити пошкодження. Під час обов`язкових консерваційних робіт в каплиці Джуаріні реліквія, поміщена в посрібленій скриньці, була перенесена і встановлена на головному вівтарі катедральної церкви, за склом товщиною 39 мм, що захищає від ультрафіолетового світла. Встановлено систему контролю за вологістю і температурою повітря. Перенесення здійснене у Попелясту Середу (початок Великого посту в католиків. — Peg.), 24 лютого 1993 р.

Пожежа, яка лютувала в ніч з 11 на 12 квітня 1997 p., серйозно пошкодила каплицю і поширилася на церкву. Щоб врятувати Саван, пожежники були змушені розбити броньоване скло. 14 квітня комісія з досвідчених фахівців, скликана кардиналом Джованні Салдаріні, досліджувала стан Савана і виявила, що він майже не постраждав. Кардинал Салдаріні підтвердив, що виставляння у 1998 і 2000 pp. відбудуться в Турині, як і планувалося.

 

У найближчі роки розмови про Саван вестимуться все частіше. Було зроблено два нових виставляння, рішення про які прийняв Святий Отець. Про це 5 серпня 1995 р. офіційно повідомив кардинал Салдаріні під час прес-конференції в Турині.

«За останні місяці, — роз`яснив кардинал, — я говорив зі Святим Отцем про виставляння Савана в рамках вшановування Святого Року, пропонуючи дві можливості: рік 1998-й чи 2000-й. Іван Павло II поставився до цього з ентузіазмом, запросивши мене для підготовки обох виставлянь. Папа відноситься до Савана з величезною шанобливістю. Думаю, що не важко запросити Його прибути з прощею».

Саван був виставлений з 18 квітня по червень 1998 р. і з 29 квітня по 11 червня 2000 року. «Кардинал відзначив наступні причини вибору саме цих дат: у 1997 р. виповнюється 500-та роковина консекрації катедраль-ної церкви в Турині, у якій зберігається Святе Полотно, що викликає в пам`яті Тайну Страстей нашого Спа-сителя. У 1998 р. — сторіччя з дня виставляння Савана, коли був зроблений перший знімок, що став початком наукових досліджень Савана, виділяючи цим наше століття з попередніх». У 1998 р. виповнюється 1600 років скликання провінційного Синоду єпископів Галлії, що проходив у Турині і був очолений св. Максимом, 400 років з моменту створення Братства Святого Савана і 20 років з останнього його виставляння.

Приводом виставляння Савана в 2000 році був ювілей, що закінчує друге і початкує третє тисячоліття християнства: «Нове виставляння в ювілейному році стане великою можливістю ушанувати Ювілей прощею до виняткового знака Страстей Господа».

«Виставляння породжуються з релігійної натури й історії Савана, — відзначив Салдаріні. — На цій благословенній полотнині видні знамення, що відсилають з винятковою ефективністю до невисловленої таємниці нашої Спокути, особливо що стосується Страждань Ісуса».

Виставляння повинне створити із Савана провісника порятунку сучасної людини, порятунку, що бере свій початок тільки від Господа Ісуса, від Його милості, Його милосердя. Століттями цей заклик дає плоди святості і обернення у християнство. У найближчі виставляння будемо молитися про ці щедрі дарунки. Звертання до Савана може бути частиною нової євангелізації, до якої часто закликає Святий Отець. Я переконаний, що Саван особливо добре співвідноситься з нашою сучасністю, будучи по своїй натурі образом, до якого можна придивлятися, у який можна вдивлятися з замилуванням. В жодній попередній епосі почуття, викликані іконами, не мали такого впливу на пізнання і вчинки. Досвід душпастирської діяльності, зібраний та узагальнений особливо в останні роки, підтверджує сприйнятливість людини до заклику цього «мовчазного свідка».

 

Кардинал офіційно спростував інформацію про проведення нових досліджень, уточнюючи, що «після 21 квітня 1988 р. не було взято жодної нової проби матеріалу» і що «з даних Кустодії Савана не випливає, що залишки раніше взятих проб перебували в руках третіх осіб». «Якби існував такий матеріал, — додає Салдаріні, — Апостольська Столиця нікому не дала б дозволу на можливість володіння і використання його з якою б то не було метою, а також домагалася б, щоб зацікавлені особи негайно передали їй наявний матеріал. Беручи до уваги неможливість визначення з повною впевненістю походження матеріалів, Апостольська Столиця і Кустодія заявляють, що результатам таких досліджень не може бути надане бодай якесь важливе значення. Це не стосується робіт, що проводяться на матеріалі, взятому за згодою хоронителя Савана під час досліджень у жовтні 1978 p.».

 

Кардинал звернувся до вчених із проханням «зберігати терпіння до відповідного часу після реалізації точно визначеної програми досліджень». До цього часу пріоритет віддається головній проблемі — консервації полотна, про що мова йшла під час Міжнародного Конгресу, скликаного Міжнародним Синдологічним Центром у 1998 р. в Турині. Торкаючись проблеми консервації, Салдаріні заявив: «Ця тема особливо близька моєму серцю, тому що вчені підкреслюють терміновість проведення цих робіт. Ми повинні знайти спосіб консервації полотна, перш ніж воно зазнає незворотного процесу знищення. Можливо, це може передбачати зміну місця збереження, але, наскільки мені відомо, немає підстав для роздумів, як вважають деякі, про перенесення Савана з Турина в інші місця».