Всі погоджуються з тим, що на тілі Людини з Савана є сліди розп`яття, надто багато збереглося підтверджень цього. Розп`яття як засіб покарання широко застосовувався у найдавніших культурах. Перший документ про розп`яття знаходимо в шумерській літературі. У Римі цей спосіб тортур, що відрізнявся особливою жорстокістю та приниженням, з`являється близько XII століття до Різдва Христового. Римляни таким чином карали рабів за розбій та бунт. Розп`яття застосовувалося доволі часто, але про цей вид страти мало іконографічного та: археологічного матеріалу. Беручи дю уваги розміри імперії, способи, якими здійснювалася страта, були різними залежно від регіону і ступеня злочину, особи чзлочинця.

Суддя після встановлення вини доведеною зачитував вирок: «Хай буде розіп`ятий». Потім оголошував TITULUS, тобто підставу вироку, вказуючи водночас і спосіб його виконання. Вирок виконували кати, а у провінціях — солдати.

Засуджений в присутності судді піддавався побоям нагайкою двома TORTORES, які виконували вирок. Оголеного прив`язували до стовпа або колони і били різними засобами залежно від соціального становища засудженого. Для побоїв рабів або жителів провінцій використовували FLAGRUM, або по-іншому FLAGELLUM, що складався з двох чи трьох смужок шкіри або шнура (LORA), на кінці яких вбивали гострі скалки або кістки овець, кіз. Вони розривали, рвали шкіру і викликали сильну кровотечу. Кількість ударів була обмежена — близько 20, оскільки жертва не мала померти до розп`яття.

Побої застосовували і як окремий вид покарання, після якого засудженого відпускали, а також були й засобом виконання смертного вироку. Якщо побої були засобом смертного вироку, то застосовувались найжорстокіші прийоми, в результаті яких нутрощі випадали назовні, м`ясо відривалось від кісток.

 

Після побоїв засудженому повертали його одяг і вели до місця страти. На шию одягався TITULUS з вказаним ім`ям, здійсненим злочином, вироком. TITULUS інколи несли герольди. Приреченим накладали на спину PATIBULUM— перекладину. Якщо засуджених було декілька, їх зв`язували шнурами, якими обв`язували навколо шиї, ніг і кінця PATIBULUM.

На шляху, щоб уникнути опору засуджених, приречених всяко ображали, били, наносили рани. В Єрусалимі жалісливі громадяни інколи готували для приречених напої з вина з додаванням мірри, щоб притупити відчуття болю.

На місці виконання вироку, як правило за стінами міста, заздалегідь була закопана в землю балка STIPES, до верху якої прикріплювався PATIBULUM. Так званий CRUX PATIBULATA, або CRUX COMPACTA, мав вигляд грецької літери — Т.

Приреченого до розп`яття роздягали, на ньому залишалась тільки набедрена пов`язка, оскільки римляни не виставляли на всезагальний вид повністю оголеного тіла. Одяг страченого передавався катам як оплата за послугу.

Приреченого прибивали цвяхами, залізними кільцями або прив`язували шнурами. Ступні прив`язували шнурами або прибивали цвяхами, а часто залишали вільно звисати.

 

Розп`яттям римляни добивались ефекту повільної смерті, дуже болісної, вражаючої жорстокістю, що було попередженням для інших людей, які спостерігали виконання вироку: PER STILLICIDIA EMITTERS ANIMAM — «Втрачати життя крапля за краплею». Орігінес писав: «Страчені у найжорстокіших муках жили годинами, а інколи і всю ніч та наступний день». Щоб досягти такого ефекту страти, використовувались різноманітні засоби, що продовжували агонію іноді на кілька днів, наприклад, різного виду підпори на балці.

Напої, що містили наркотики (мірра з вином) або POSCA (суміш оцту з водою), тамували спрагу, затримували кровотечу, давали змогу прийти до тями, витримати біль, не втрачати свідомість і допомагали отримати від приреченого признання.

У рідкісних випадках — або для заспокоєння натовпу, або на прохання родичів чи друзів страченого, або для дотримання місцевих звичаїв — вдавалися до прискорення смерті. Смерть викликалась двома способами: ударом піки в серце або через CRURIFRAGIUM — перелом ніг, позбавляючи страченого опори, що призводило до задухи після спазмів і судом грудної клітки.

Дуже ретельно дотримувався порядок навколо хрестів, щоб не допустити дій рідних або родичів. Відповідальність за порядок і охорону довіряли воїнам до того часу, поки тіло не передавали родичам чи до повного його розкладання на хресті. Як правило, проти поховання страчених не заперечували. Відмовляли у дозволі поховати лише у випадках, якщо засуджений здійснив винятково важкий злочин, і відмова була попередженням та підкреслювала строгість влади.

На початку IV ст. на Заході імператор Константин І Великий заборонив суддям виносити вирок розп`яття, який на Сході зберігався довше, і страта приймала різні форми.

 

Окрім Савана досі знайдено тільки одне поховання розіп`ятого. Відкриття це унікальне тому, що звичайно тіла розіп`ятих ховали в загальних могилах або вони ставали харчем для диких тварин. Чоловік з Савана був загорнений не просто в простирадло, а у нове цінне полотно високої якості, придбане багатою, заможною людиною.

У червні 1968 р. під час розкопок у житловому комплексі в Giv`at ha-Mivtar на відстані близько 1,5 км на північ від Дамаських Воріт Єрусалима виявлено три поховальні печери часів Ісуса. В одній знайдено кістки чоловіка зі слідами розп`яття. Впевнено можна сказати, що ступні його ніг були прибиті до перекладини, цвях завдовжки 12 см перебував у правій п`ятці. Зламані права велика і мала гомілкові кості теж підтверджують це. Праве передпліччя пошкоджене на висоті променевої кістки, швидше за все, цвяхом. Ззовні поховання два написи з іменем розіп`ятого: Jehohanan ben Hagqwl.

В Італії знайдено декілька документів, що стосуються римського способу розп`яття. В сорокових роках у Поссуолі натрапили на мармурову плиту І ст. до Різдва Христового, TABULA PUTEOLANA, на якій вибито правила виконання смертного вироку через розп`яття. Два малюнки на стіні, один з Помпеї, другий з Pozzuoli, зображають страту у І столітті до Різдва Христа.

Поховання ЕГОНАНА, TABULA PUTEOLANA, два малюнки та письмові свідчення дають нам важливу інформацію про методи розп`яття, що застосовувалися у часи Ісуса. Прибиття зап`ястків і ступнів цвяхами та використання чогось на зразок підпори для ступнів було мало популярним. (SUPPEDANEUM — підпора для ніг, що часто зображена в іконографії). Способи розп`яття впродовж І століття після Різдва Христа зазнали змін у зв`язку з вимогами циркових видовищ: замість цвяхів використовувались шнури, а під ступнями застосовували щось схоже на підставки.

Починаючи з II ст. після Христа повністю відмирає і сама кара розп`яттям, яке замінене FURCA (ешафот) — повішенням. У нехристиянських країнах продовжували застосовувати розп`яття, але спосіб їх виконання був цілком змінений.

 

Уважний розгляд Савана робить очевидним те, що Чоловік з Савана зазнав багатьох ран, які можна співставити з римським методом розп`яття у І ст. після Христа. Все можна вкласти у схему:
— Його тіло піддавалось жорстоким побоям;
— Його плечі мають сліди перенесення РАТІВULUM;
— Його коліна мають сліди падінь на нерівностях ґрунту;
— на Його обличчі — сліди пухлини внаслідок падінь та ударів;
— Його зап`ястки і ступні пробиті цвяхами.

Не використовувалася підставка для ніг (SUPPEDA-NEUM), а ступні були прибиті цвяхами безпосередньо до деревини хреста.

Декілька прикладів не відносяться до сумного ритуалу римського розп`яття, однак відповідають фактам, приведеним у Євангелії:
— на Його голові помітні численні рани, які виникли від шолома з гілок терну;
— Його бік пробитий пікою;
— Його тіло, зняте з хреста, голе і невимите, було покладено на поховальне полотно і, швидше за все, поспішно поховано.

 

Монашки чину Кляриски з Шамбері під час важкої реставрації Савана після пожежі у 1532 p., маючи можливість і час, щоб докладно розглянути Саван, зауважили: «Сліди побоїв так численні на грудях, що важко знайти вільне місце завбільшки як голівка від шпильки, без слідів тортур. Вони перехрещуються між собою і тягнуться вздовж всього тіла до ступнів. Плечі всі спотворені ударами нагайки, сліди від якої розташовані всюди...». Справді, все тіло вкрите ранами від римської нагайки FLAGRUM. Дослідження, проведені священиком Джуліо Рікко, вченим, що присвятив вивченню Савана значну частину свого життя, за цей період викликають особливий інтерес.

Жертва не була римським громадянином, бо тоді вона не могла бути засуджена до такої міри покарання. Сліди значно перевищують кількість ударів, призначених для того, хто потім мав бути підданий страті: можна нарахувати до 120 слідів. Таким чином, побої були визначені як окреме покарання. Точність і спрямованість ударів, що не минули майже всієї поверхні шкіри, свідчать про виняткову затятість, жорстокість і холоднокровність катів. Ремені, що застосовувалися для побоїв, мали на кінцях по три шматки костей тварин.

Чоловік з Савана, підданий побоям, був оголений, тому що на ягодицях помітні садна, спричинені FLAGRUM. Чоловік перебував у вертикальній позиції, дещо похилений і, швидше за все, прив`язаний до невисокого стовпа. Побої були перед смертним вироком. PATIBULUM залишив сліди потертих місць на ранах після побоїв.

Біблійні свідчення про Страсті Ісусові:
От тоді взяв Ісуса Пилат, та й велів збичувати Його, (їв. 19,1)
Підставив Я спину Свою тим, хто б`є, а щоки Свої — щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання. (Іс 50, 6)

Орали були на хребті моїм плугатарі, поклали вони довгі борозни. (Пс. 129, 3)

Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі порази невичавлені, і не позав`язувані, і оливою не порозм`якшувані. (Іс. 1, 6).

 

На голові Чоловіка з Савана численні рани, спричинені гострими предметами. Струмини крові, що стікала по всій голові і чолі, явний знак «коронування терном», факту виняткового, що виходив за межі звичайної процедури.

Суворий реалізм стікаючої крові дає підстави зрозуміти, що мова йде не про невеликий обруч (як ми бачимо на іконах західноєвропейських художників, що зображають Ісуса), а про вкривання всієї голови шоломом з терну, що нагадує царські корони на Сході.

Беручи до уваги, що на Савані немає помітних відбитків тім`яно-скроневих кісток, лікар Роданте висунув гіпотезу, що покриття голови шоломом з терну сприяло проникненню в голову понад 50 колючок. Без сумніву, всю поверхню голови вкривають сліди крові.

«Якщо взяти до уваги, — пише Ламберте Коппіні, директор Інституту анатомії Булонського Університету,— що на шкірі голови знаходиться понад 140 больових точок на 1 см2, можна уявити собі, що відбувалося під час цієї трагічної коронації».

Безпристрасне дослідження слідів показує, що мова йде про струмини крові як венозної, так і артеріальної. Слід на лобі від середньої лінії, схожий на грецьку літеру «Є», має якість венозної крові, що повільно витікає неперервною цівкою. З точки зору анатомії, слід цей ідеально відповідає пробитій колючкою вені і, швидше за все, є результатом судоми, яка викликала зморщен-ня. По її довжині витекла цівка крові і зсілася над бровою. Тоді як слід, помітний справа у лобно-скроневій частині, має зовсім інші якості. Це застиглий згусток крові, яка бризнула з артерії і під дією артеріального тиску цівкою стекла вниз вздовж лінії волосся.

Як ми знаємо з історії медицини, відмінність між венозною і артеріальною кров`ю була відкрита у 1593 р. Андреа Чезальпіно. Результати його досліджень вперше були представлені світу науки англійцем Вільямом Карвея у 1628 р. Якщо б Саван був предметом фальсифікації середньовіччя, яким чином хтось міг би нанести на полотно відмінні та різні за морфологію згустки звернутої крові венозної і артеріальної ще до відкриття кровообігу? Слід додати, що при нанесенні згустків крові — сила тяжіння (відкрита у 1666 p.).

 

Обличчя Чоловіка з Савана — частина тіла, яка отримала найбільшу кількість саден і ударів. І разом з тим викликає незабутнє враження, зі слів Макса Фреї, «через свій величний, урочистий спокій».

На обличчі —сліди тортур, сліди ударів палицею, добре помітні на правій щоці та на носі. На правій вилиці видно пухлину. Помітні сліди падіння на лівій кості вилиці. Ще можна побачити краплини крові на лівій повіці, дві цівки крові з носа, краплини крові на верхній губі, заглиблення і легке викривлення кінчика носа, інші значні рвані рани і садна надбрівних кісток і повік.

Вояки ж, сплівши з терну вінка, Йому поклали на голову, та багряницю наділи на Нього, і приступали до Нього й казали: «Радій, Царю Юдейський!» І били по щоках Його... (їв. 19, 2-3).

І тростиною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому... (Мк. 15, 19).

Підставив Я спину Свою тим, хто б`є, а щоки Свої — щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання. (Іс 50, 6)

 

Точні дослідження фігури на Савані підводять вчених до висновку, що рани над правою і лівою лопатками викликані вагою PATIBULUM. Пошкодження шкіри різної величини залишені колодою. Деякі місця ударів нагайкою менш помітні, ніж інші, тому що вони різної величини. Це свідчить про те, що на плечі після побоїв був покладений важкий предмет, який відкрив нанесені раніше рани і став причиною виникнення нових.

Чоловік з Савана мав з труднощами рухатися вперед, тому що піддавався побоям. Повне виснаження і забуття, мабуть, були причиною його падінь і різких ударів колін в землю.

Макрофотографії, виконані Марком С. Евансом, американським фотографом, студентом University of Oregon Health Sciences Center, виявили, що, можливо, навколо носа були частинки пилу і рештки шкіри. Крихти землі і частинки каміння, як і залишки крові, знаходяться на кінчику носа, що створює враження обдертого, на правому коліні, сильно пораненому, і на п`ятці, теж закривавленій.

 

Отже, Чоловік з Савана зазнав однієї з найжорсток-іших і найганебніших тортур, які були відомі в Його час, — розп`яття. Його зап`ястки і ступні були пробиті. Долоні —перехрещені внизу. Ліва долоня лежить на правій, закриває її, але помітна рана від цвяха.

І, нісши свого хреста, Він вийшов на місце, Черепо-вищем зване, по-гебрейському Голгофа, (їв. 19, 17).

А виходячи, стріли одного кірінеянина, — Симон на ймення, — його змусили нести для Нього хреста. (Мт. 27, 32).

Дослідження Барбетом розіп`ятого Чоловіка з Савана слід визнати історично важливими. Під кінець досліджень, проведених та описаних згідно з усіма канонами науки, йому вдалося довести, що цвях, вбитий в лівий зап`ясток, пройшов між 8 кістками, що вкладють зап`ясток, в щілині Десота.
На підставі дослідження трупів дуже багато лікарів підтвердили, що якщо в долоні вбити цвяхи, хрящі та сухожилля не витримають ваги людського тіла.

Різні напрямки кровотечі мають своє пояснення. Чоловіка з Савана, простягнутого на землі, прибили до перекладини (PATIBULUM). Потім Він був піднятий на STRIPES, і вага тіла змусила плечі прийняти згорблену позицію відносно тієї, що була на момент прибивання зап`ястків.

Існує припущення, що розіп`ятий ворушився на хресті. Права долоня здається більше пошкодженою, ніж ліва: на пальцях чітко помітні широкі пошкодження шкіри, які виникли від тертя по грубій деревині.

На слідах долонь не видбилися великі пальці тому, що, на думку спеціалістів, пробиваючи зап`ясток, пошкодили нерв, який згинає великий палець, що викликало його судому і скручування до середини долоні. У результаті посмертного заціпеніння великі пальці прийняли зігнуте положення і не залишили слідів на Савані.

Що стосується ран на ступнях, то, розглядаючи зворотні відбитки на Савані, легко зауважити, що ліва нога трошки зігнута, а кінчики ступнів повернуті до себе. Відбиток правої ступні повний, а в лівої видно тільки п`ятку. Це говорить про те, що ліва нога була прибита над правою безпосередньо до деревини хреста без жодного підніжка. На відбитках правої ступні є згустки крові. Прямокутна пляма посередині відповідає середині ступні — місцю вбивання цвяха. Деякі застиглі цівки крові збігають у напрямку п`ятки, проходячи поряд з місцем прибивання ступні. Ці кровопатьоки виникли під час знімання з хреста, коли виймали цвяхи зі ступнів.

Кількість подібних розп`ять, виконаних за римським звичаєм, велика. Цього достатньо для відкинення будь-якого іншого східного типу розп`яття. Також приймається до уваги відсутність слідів спотворення тіла. Понад-то, існує величезна кількість підтверджених фактів, схожих на описане розп`яття Ісуса в чотирьох Євангеліях, якщо прийняти до уваги те, що кожне розп`яття було персональним, залежно від того, хто і за що був розіп`ятий.

 

Початкові теорії дослідників причин смерті Чоловіка з Савана стосувались задихання і колапсу, ускладнень після стресу. До вторинних причин, що додатково посилювали страждання, на думку деяких вчених, можна добавити знесилення, кровотечу в плевру та навколосерцеву сумку, аритмію, розрив серця.

А коли прибули на те місце, що звуть «Череповище», розп`яли тут Його та злочинників, — одного праворуч, а одного — ліворуч. (Лк. 23, 33).

Бо пси оточили мене... Обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої... Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені! (Пс. 22, 17-18).
Джіованні Юдіка Кордігілія, викладач судової медицини Медіоланського університету, стверджує, що «неможливо визначити одну причину смерті Ісуса на хресті, а декілька, які з`єдналися так блискавично, це й визначило те, що мало викликати смерть на хресті».

Задихання і колапс створюють період втрати свідомості у розіп`ятого на хресті перед клінічною смертю. Найбільші сумніви викликає те, що ця теорія не пояснює великої кровотечі крові, що зсідалася, і плазми, що косо стікала до самих плечей з рани на правому боці грудної клітки.

Пробитий бік, так добре помітний на Савані, не говорить про класичний «удар милості», який застосовувався для прискорення смерті. Він має всі ознаки удару, завданого після смерті, для того, щоб переконатися, що смерть настала. Ця рана дозволяє провести дослідження причин смерті Чоловіка з Савана. «Смертельний удар, — пише Коппіні, — належить до техніки фехтування у римській армії. Він мав бути виконаний EXACTOR MORTIS перед виданням тіла, якщо не застосовувався перелом кісток ніг». Стосовно піки болонський вчений стверджує: «Як пише Тацит, PILIUM і надалі залишається в озброєнні легіонерів, крім того, HAST А є характерною зброєю для AUXILIA».

Саме такою пікою був пробитий бік Чоловіка з Савана. Пам`ятники (не тільки на цвинтарях, згадаємо колони Траяна і Антонія) передають нам вигляд вістря у формі листка або, в інших випадках, у формі ромба, видовженого у верхній частині».

 

Роблячи надрізи на трупі, кровотечі не сподіваються, тим паче такої сильної і що має незвичайні морфологічні властивості. Це можливо тільки за умови, що за надрізаною стінкою ще за життя людини було сильне нагромадження крові, яке могло бути основною причиною смерті, особливо якщо дійшло до її розпаду.

При завдаванні трупові рани кров, що б`є фонтаном, викликає здивування: слід було б сподіватися її повільного витікання. Пляма крові не виникла біля рани, але на деякій відстані від неї. Рідина, що її утворила, не має однорідного вигляду, а створює враження поєднання декількох цівок з нерегулярним, часто перехрещеним струменем. В деяких місцях він обривається плямами із світлішим забарвленням: після густої крові з рани дещо повільніше витікала плазма.

Необхідно відкинути можливість такого явища у ще живому організмі. Необхідно проаналізувати причини, що викликають нагромадження крові в трупі, підданої такому сильному тиску, який викликав таку кровотечу, аж розірвав стінки серцевої сумки, у якій була кров.

Гіпотеза, що могла б пояснити проблему крові і плазми — гемоторакс. Під цим поняттям мають на увазі нагромадження крові у плевральній порожнині в тому випадку, коли кров в трупі з фізичних причин не зсідається. Якщо він перебуває у випростуваному положенні, то через деякий проміжок часу кров повністю розпадається на червоні кров`яні тільця, які зосереджуються внизу, і безколірну плазму, що залишається у верхній частині плеври. Якщо пробивається стінка грудної клітки, спочатку випливає кров червоного кольору, а потім — плазма. «Кров і вода» — так говорить Євангеліє. «Та один з вояків списом бока Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров і вода», (Ів. 19, 34).

Щоб дійшло до описаного явища, необхідно припустити, що плевральна порожнина майже повністю заповнилась кров`ю, а це можливо тільки у випадку розриву легень. Тому причиною описаного явища не могли бути побої, а сильний раптовий стрес.

Залишається важким пов`язати гемоторакс з причиною смерті, дати задовільне пояснення виникнення плями крові і плазми на Савані на висоті рани в боці, великої кількості цієї «крові і води», що витекла з рани, завданої мертвому тілу, враховуючи значне знекровлення, і, якщо посилатися на Євангеліє, з криком, що пролунав з хреста перед смертю та вразив й Пилата.

 

Чоловік з Савана міг померти внаслідок розриву серця після інфаркту, з причини якого настав крововилив у навколосерцеву сумку, а потім — у грудну клітку. Ця гіпотеза тлумачить всі сумніви, що мають свої джерела як на Савані, так і в Євангелії та підтримуються різними лікарями, серед яких Уго Веденіссова, професор Ме-діоланського університету.

Вже в минулому столітті (1848 р.) англієць Вільям Строуд, лікар, керівник Royal Medical Society в Единбурзі, сформулював, незалежно від суперечливих даних про Саван, теорію смерті Ісуса з причини гемоперикардії.

Відомо, що серце оточене тонкою плівкою, так званою серцевою сумкою, що складається з двох стінок, які утворюють вузеньке заглиблення, закрите у вигляді мішечка. Внаслідок патології в нього може потрапити кров. Заглиблення заповнюється кров`ю (до максимальної кількості крові, близько 2 л), що викликає гемоперикардію. Схоже відбувається при гемотораксі. В цьому випадку кров зсідається у невеликій кількості і доходить до описаного розділу крові.

Розрив стінки грудної клітки викликає витік «крові і води», так як кров у серцевій сумці перебуває під сильним тиском. Різкий розрив листка серцевої сумки (перикарда) спричиняє нестерпний біль в задній частині мозочка, це завжди супроводжується нелюдським криком. Скрикнувши, людина помирає одразу. Ця насильницька смерть у повній свідомості, при величезному фізичному напруженні або в стадії крайньої втоми, звичайно викликає швидке посмертне заціпеніння, яке патологоанатоми називають «монументальним заціпенінням». Цим можна пояснити позу тіла на Савані.

У пацієнтів, які померли внаслідок гемоперикардії, можна виявити дивовижну патологоанатомічну схожість з тим, що помітно на Савані. Так можна пояснити крик і раптову смерть, швидкий і сильний витік «крові і води» з рани на боці, плями крові та плазми, розташовані на Савані на висоті рани в боці.

Щоб завершився процес інфаркту, необхідно близько 46 годин. За цей період настає агонія в Гефсиманії, така швидка, що Євангеліє говорить про «кривавий піт»: «А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю...». (Лк. 22, 44).

 

Співвідношення теорії гемоперикардії з періодом Страстей Христа, як згадується в християнській літургії, здається неможливим. З моменту агонії у Гефсиманії (близько півночі у четвер) до смерті Христа (близько 15°° у п`ятницю) минуло тільки близько 15 годин, надто мало, щоб прийняти теорію гемоперикардії. Однак після відкриття в сувоях Кумрана іншого літургійного календаря священиків, який є різновидом сонячного календаря, серед вчених зміцніла впевненість у можливості іншої хронології Страстей, згідно з якою Пасхальна Вечеря відбулася у вівторок. З історичних досліджень випливає, що в часи Ісуса користувалися двома літургійними календарями: місячним і сонячним. Згідно з місячним календарем, Пасха завжди припадає на п`ятнадцятий день місяця нісан, не враховуючи дня тижня. Згідно з сонячним календарем, Пасха — завжди в середу, найближчу до п`ятнадцятого дня того місяця, а Пасхальна Вечеря відбулася у вівторок ввечері. Завдяки цьому точніше розуміємо всі Євангелія, у яких місцями не співпадають описи Страстей Христа, і тоді події набувають зрозумілої і можливої для прийняття хронології.

Цю «продовжену хронологію» представила в 1957 р. у своїй безцінній праці A.-M. Jaubertio. Через 10 років згадана хронологія була розвинена священиком-єпис-копом Alberto Gigliolego, ординатором діоцезії Монте-пульція (Сієна). Існує достатньо підтверджень цієї теорії. Найдавніша християнська літургійна традиція вказувала на вівторок як день Вечері Пасхальної, а на середу — як день полонення Ісуса, тому піст в день смерті Ісуса був обов`язковим. Підтвердження «продовженої хронології» знаходимо в DIDASCALIA APOSTOLORUM, апокрифному листі II ст., у Вікторіна з Петтау (III століття), в Епіфана з Кіпру (IV століття). Всі ці докази містяться у листах Отців Церкви.

Найкраще тлумачення сильного витікання крові, що зсідається, і плазми з рани в боці узгоджується з теорією післяінфарктної гемоперикардії як причини смерті Чоловіка з Савана.

Висловлюючись про смерть Ісуса, отець Едвард Ву-еншель, редемпторист, дослідник Савана, писав у 1962 p.: «Розп`яття Христа означало незрівнянно більше, аніж виконання вироку. Це була добровільна пожертва Бога-Людини як відкуплення за гріхи Світу. Це, перш за все, було страждання людської душі Христа. До кінця переносив Він всі фізичні муки і довів це на тілесних результатах, але агонія Його душі значно перевищувала все найжорстокіше, що можна було завдати Його Тілу. Чи не тут слід шукати таємницю Його смерті? Таким чином, повертаємось до теорії розриву серця, у якій всі теорії і пошуки виявляються зовсім чимось іншим в кожній іншій теорії».

Читаємо у Святому Письмі:
Як віск стає Моє серце, в Моїх грудях тане. (Псл. 22, 25).
Моє серце зламала наруга, і невигойний Мій сором: Я чекав співчуття — та немає його, і потішителів — та не знайшов! (Пс. 69, 21).
А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю... (Лк. 22, 44).
А Ісус знову голосом гучним (скрикнув, — і духа віддав... (Мт. 27, 50).
А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: «Звершилось!»... І, голову схиливши, віддав Свого духа... (їв. 19, 30).
Та один з вояків бока Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідоцтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. (Ів. 19, 34—35).
То той, що прийшов був водою та кров`ю, — Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров`ю. І Дух свідчить (про Нього), бо Дух — то правда. (1 Ів. 5, 6).
А на Давидів дім та на єрусалимського мешканця Я виллю Духа милости та молитви. І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити, як голоситься за одинцем, і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за первенцем. (Зах. 12, 10).
Того дня відкриється джерело для Давидового дому та для єрусалимських мешканців для жертви за гріх і за нечистоту. (Зах. 13, 1).
І він вернув мене до дверей храму, аж ось виходить вода з-під порога храму на схід. А вода сходила здолу, з правого боку храму, з півдня від жертівника. (Єз. 47, 1).