Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що були Ісусом Христом, і як закон одійшов, а благодать і істина всю землю сповнили, і віра на всі народи поширилась, і на наш народ руський. І похвала кагану 3 нашому Володимиру, що ним охрещені ми були. І молитва до Бога од усієї землі нашої.

 

Благословен Господь Бог Ізраїлів, Бог християнський! Він навідав людей своїх і сотворив їм вибавлення. Він не дав до кінця творінню своєму ідольським мороком одержимому бути і в бісівському слугуванні гинути, а направив спершу плем`я Авраамове 4 скрижалями і законом, а потім Сином своїм усі народи спас, Євангелієм 5 і хрещенням увівши їх в оновлене буття, у життя вічне. Хвалімо ж Його і прославляймо, хвалимого ангелами безперестанно! І поклонімось тому, кому кланяються херувими і серафими 6, за те, що зглянувся він на людей своїх, і не через посла чи вісника, а сам спас, не привидом прийшовши на землю, а істинно, постраждавши за нас плоттю аж до могили і з собою воскресивши нас.

До людей, що жили на землі, в плоть одягнувшись, прийшов той, а до сущих у пеклі розп`яттям і в труні лежанням зійшов, аби і ті і ті, і живі й мертві, пізнали одвідини Його і Божий прихід і зрозуміли, що і для живих, і для мертвих міцний і сильний Бог є.

Хто ж бо може зрівнятися величчю з Богом нашим? Він єдиний, творячи чудеса, готуючи істину і благодать, установив закон, аби в ньому обвиклося людське єство, од багатобожжя ідольського одхиляючись до віри в єдиного Бога; аби, як брудна посудина, людство обмилось водою, законом і обрізанням 7, прийняло в себе молоко благодаті й хрещення.

Закон бо предтечею був і слугою благодаті й істині. Істина ж і благодать слугами суть майбутньому віку, життю нетлінному. Як закон привів узаконених до благодатного хрещення, так хрещення впускає синів своїх у вічне життя. Мойсей бо і пророки 8 про Христове пришестя повідали, а Христос і апостоли 9 його — про воскресіння і про майбутній вік.

Отож нагадувати в писанні сьому пророчі проповідування про Христа й апостольські повчання про майбутній вік було б зайвим і марнославним. Що бо в інших книгах писано і вам відомо, те тут викладати було б зарозумілістю і славопрагненням. Не до невігласів бо пишемо, а до таких, що досхочу наситилися солодощами книжними; не до ворогів Божих чужовірних, а тільки до синів його; не до сторонніх, а до таких, що приймуть у спадок небесне царство.

Отож про закон, Мойсеєм даний, і про благодать і істину, які з`явилися через Христа (Іоанн 1, 17), повість ся і про те, чого досяг закон і чого досягла благодать,- спершу закон, а потім благодать; спершу тінь, а потім істина.

Образ же закону і благодаті — Агар 10 і Сарра 10, спершу - рабиня, а потім — вільна. Аби зрозумів той, хто читатиме, як Авраам 10 бо в юності своїй Сарру мав за жону собі, вільну, а не рабиню (Буття 16, 1-16), так і Бог з передвіку зводив і умислив сина свойого у світ послати і тим у благодаті себе явити.

Сарра ж не народжувала, бо була неплідна, власне, була не неплідна, а замкнута божим помислом, щоб на старість розродитись.

Безвісною ж бо до часу і затаєною премудрість Божа була од ангелів і людей, не як неіснуюча, а як прихована, щоб виявитись наприкінці віку.

Сарра ж сказала Авраамові: «Се замкнув мене Господь Бог не народжувати. Увійди бо до раби моєї Агарі і народи од неї» (Буття 16, 2).

Благодать же сказала Богу: «Як не настав ще час зійти мені на землю і спасти світ, то зійди на гору Сінай і закон встанови».

Послухав Авраам мови Сарриної і увійшов до раби її Агарі.

Послухав же і Бог благодаті словес і зійшов на Сінай.

І народила Агаррабиня од Авраама рабинича, і нарік Авраам його Ізмаїлом 10 .

Зніс бо і Мойсей із Сінайської гори закон, а не благодать, тінь, а не істину.

По сьому, коли вже старі були Авраам і Сарра, з`явився Бог Аврааму, як сидів той перед дверима шатра свойого опівдні при дубі мамврійському. Авраам же вийшов назустріч Йому, поклонився Йому до землі і прийняв Його в шатро своє (Буття 18, 1-33).

Коли ж вік сей став до кінця наближатися, навідав Господь рід людський і зійшов із небес, в утробу дівиці ввійшовши. Прийняла його дівиця з поклоном у шатро плоті своєї безболісно, кажучи так до архангела: «Я раба Господня, хай же буде мені по мові твоїй» (Лука 1, 38).

Тоді бо одімкнув Бог лоно Саррине і, зачавши, народила вона Ісаака 10, вільна — вільного (Буття 21, 1-3).

І як навідав Бог людське єство, з`явилося безвісне й утаєне, і народилася благодать і істина, а не закон - син, а не раб.

І як одняли отроча Ісаака од сосців материних, і як зміцнів він, то скликав Авраам гостину велику на честь того, що однімається Ісаак, син його, од сосців матері своєї (Буття 21, 8).

А як був Христос уже на землі і не зміцнілою ще була благодать, то ссала вона зо триддать літ, поки Христос таївся. Коли ж уже одлучилася вона і зміцніла, то з`явилася благодать Божа усім людям в Іорданській ріці 11. Скликав Бог гостину і частування щедре урядив телям 12, угодованим од віку (Матфей 22, 4) возлюбленим сином своїм Ісусом Христом, зібравши на спільне свято усіх небесних і земних, разом ангелів і людей.

По сьому ж Сарра, побачивши, що Ізмаїл, син Агаріїн, граючись із Ісааком, сином її, зобидив Ісаака, сказала до Авраама: «Прожени сю рабу із сином її, не сміє бо бути меншим од сина рабині син вільної» (Буття 21, 9-10).

По вознесінні ж Господа Ісуса учням його і всім, хто в Єрусалимі вірував уже в Христа, і тим, і тим, сумісно сущим, іудеї християнам [насилля чинили]. Бо хрещення благодатне зобиджуване було обрізанням законним, і не приймали в Єрусалимі християнської церкви єпископа необрізаного, тому що давніші настановлялися із обрізаних. Насилували іудеї християн, рабиничі — синів вільних. І бували між ними часті роздори і міжусобиці. Вільна ж благодать, побачивши дітей своїх, християн, зобидженими іудеями, синами рабського закону, заволала до Бога: «Оджени іудейство із його законом, розсій його по всіх усюдах. Бо ж що може бути спільного у тіні з істиною, у іудейства з християнством?»

І прогнана була Агаррабиня із сином її Ізмаїлом. А Ісаак, син вільної, наслідником став Аврааму, отцю своєму (Буття 21, 14; 25, 5).

І прогнані були іудеї і розсіяні по всіх усюдах. І діти благодаті, християни, наслідниками стали Богу і Отцю. Блякне бо світло місяця перед сяйвом сонячним. Так і закон перед благодаттю. І холод нічний минає, як сонячна теплота землю зігріває. І вже не горбиться в законі людство, а в благодаті випростано ходить. Іудеї бо при свічці законній шукали своє виправдання, християни ж при благодатнім сонці своє спасіння плекають.

Іудейство тінню і законом виправдовувалось і не спаслося. Християни ж істиною і благодаттю не виправдовуються, а спасаються.

У іудеїв бо виправдання, у християн же спасіння. Виправдання у всьому світі є, а спасіння — в майбутньому віці. Іудеї бо земному раділи, християни ж радіють майбутньому на небесах.

До того ж виправдання іудейське скупе було, бо зависливе. Не ширилося на інші народи, а тільки в Іудеї самій було. Християнське ж спасіння благе і щедре, бо шириться на всі краї земні.

Збулося благословіння [на іудеях Єфремове 13, а на християнах] Манасіїне 13, бо старійшинство Манасіїне лівицею Іакова 13 благословлене було, а Єфремове чернецтво правицею. Хоч і старший Манасія од Єфрема, а благословінням Іакова менший був (Буття 48, 13-14).

Так і іудейство, хоч ранішим було, але благодаттю християнство більшим стало.

Коли сказав Йосиф до Іакова: «На сім, отче, поклади правицю, бо старший сей», то одповів Іаков: «Відай, чадо, відай — і той вийде в люди і вознесеться, але брат його менший більшим од нього буде і плем`я його розростеться у множестві народів» (Буття 48, 17-19). Як і сталося.

Закон бо ранішим був, а вознісся невисоко і одійшов. Віра ж християнська, пізніше з`явившись, більшою од ранішої стала і розійшлася між множеством народів.

І Христова благодать усю землю обняла і, як вода морська, покрила її. І все старе, зістаріле заздрістю іудейською, одхиливши, нове держить.

За пророцтвом Ісайїним: «Старе пройшло, а нове вам сповіщаю. Співайте Богу пісню нову, і хай славиться ім`я Його по всіх кінцях землі, і між тими, що виходять у море і плавають по ньому, і на островах усіх» (Ісайя 41, 9-10). І ще: «Всі ті, що трудяться на мене, наречуться ім`ям новим, яке благословиться на землі. Благословлять бо вони Бога істинного» (Ісайя 65, 15-16). Якщо раніше Богові тільки в Єрусалимі поклонялися, то нині поклоняються Йому по всій землі.

Як рече Гедеон 14 до Бога: «Якщо рукою моєю спасеш Ізраїль, то хай буде роса на руні тільки, а по всій землі суша» (Суддів 6, 36-38). І було так.

По всій бо землі суша була раніше. Ідольською облудою народи були одержимі і роси благодатної не приймали: «В Іудеї бо тільки знаний був Бог, і в Ізраїлі тільки величали ім`я Його, і в Єрусалимі тільки славили Бога» (Псалом 75, 2-3).

Рече знову ж таки Гедеон до Бога: «Хай буде суша на руні тільки, а по всій землі роса» (Суддів 6, 39). І було так.

Іудейство бо перестало бути, і закон одійшов, жертви неприйнятими зосталися; ківот 13, скрижалі і очистилище 16 одняті були. А по всій землі роса, а по всій землі віра розпростерлася, дощ благодатний обросився, купіль одродження синів своїх в нетління огорнула.

Так і самаритянці 17, сказав Спас, що гряде година, як і сталося нині, коли ані на горі сій, ані в Єрусалимі не поклонятимуться Отцю тільки, а прийдуть істинні поклонники, які поклонятимуться Отцю з духом й істиною, бо Отець таких шукає, які поклонялися б Йому, а також Синові і Святому Духові (Іоанн 4, 21-23).

Так і є вже по всій землі. Бо вже славиться Свята Трійця і поклоніння приймає од усієї тварі. Малі й великі славлять Бога, за пророцтвом: «І научить кожний ближнього свойого, і брат брата свойого, кажучи: «Пізнай Господа!» І пізнають Мене всі, од малого до великого» (Ієремія-пророк 31, 34).

І Спас Христос од Отця промовляв: «Визнаю тебе, Отче, Господе неба і землі, що втаїв се єси до премудрих і розумних і одкрив єси немовлятам. Так, Отче, бо таким було Твоє благовоління!» (Матфей 11, 25-26).

І стількох милує благий Бог з роду людського людей тілесних хрещенням, скільки з них благими ділами за синів Богові і причасників Христу бувають, як рече євангеліст: «Тим, які прийняли його, дав він владу дітьми Божими бути, тим, які віру прийняли в ім`я Його, що не од крові, не од похоті плотської, не од похоті чоловічої, а од Бога народилися Святим духом у святій купелі» (Іоанн 1, 12-13). Усім же тим, хто не славить, хто не хвалить Його, хто не поклоняється величі слави Його, хто не дивується невичерпному людолюбству Його, Бог наш на небесі і на землі що схоче, те і зробить. Перед віком од Отця народжений, єдинопрестольний Отцю, єдиносущний із Ним, як сонячне світло, зійшов на землю, одвідав людей своїх, не одлучившись од Отця, і втілився од дівиці чистої, безмужньої і безскверної, ввійшовши в неї, як сам відає, і, плоть прийнявши, вийшов, як і ввійшов, єдиним будучи у Трійці, у двох єствах — божество і людськість.

Вповні людина, бо влюднився, а не привидівся, і вповні Бог по божеству, а не проста людина. Показав на землі він і Боже, і людське.

Бо, як людина, утробу материну розтяв і, як Бог, вийшов, дівства не пошкодивши. Як людина, материне молоко приймав, і, як Бог, приставив ангелів з пастухами співати «Слава в вишніх Богу». Як людина, сповився у пелюшки, і, як Бог, волхвів звіздою вів. Як людина, лежав у яслах, і, як Бог, од волхвів дари і поклоніння приймав. Як людина, тікав у Єгипет, і, як Богу, рукотворіння єгипетські поклонилися Йому. Як людина, прийшов на хрещення, і, як Бога, Йордан устрашився Його і потік назад. Як людина, роздягтись, увійшов у воду, і, як Бог, од Отця послух прийняв: «Се син мій улюблений!» (Матфей 3, 17). Як людина, постився сорок днів, голод терплячи, і, як Бог, переміг спокусника.

Як людина, йшов на весілля в Кану Галілейську18, і, як Бог, воду у вино перетворив. Як людина, на кораблі спав, і, як Бог, заборонив море вітрам хвилювати, і послухали ті Його. Як людина, по Лазарю просльозився і, як Бог, воскресив його з мертвих. Як людина, на осля сів, і, як Бога, величали Його: «Благословенний той, хто гряде в ім`я Господнє!» Як людина, розп`ятий був і, як Бог, своєю владою разом із Ним розп`ятого впустив у рай. Як людина, оцет п`ючи, випустив дух і, як Бог, сонце мороком закрив і землею потряс.

Як людина, в труну покладений був і, як Бог, пекло зруйнував і душі звільнив. Як людину, запечатали його в труні, і, як Бог, вийшов він із труни, печаті цілими зберігши. Як людське, намагались іудеї втаїти воскресіння Його, платячи стражникам, та, як Бога, побачили Його і пізнали у всіх кінцях землі.

Воістину, чий Бог величчю зрівняється з Богом нашим? Той Богом є, хто, творячи чудеса, вчинив спасіння посеред землі, хрестом і мукою, на місці лобнім, засмакувавши оцту й жовчі, аби злочин і гріх солодкого смакування Адамового од дерева заказаного смакуванням гіркоти прогнати. Сотворивши се, спіткнувся він об камінь і розбився, як Господь сказав: «Хто впаде на камінь сей, розіб`ється, а на кого той сам упаде, розіб`є того» (Матфей 21, 44). Прийшов бо до них, сповняючи пророцтва, віщовані про нього. Як сказав: «Послано мене тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Матфей 15, 24). І ще: «Не порушити прийшов я закон, а сповнити» (Матфей 5, 17). І до хананеянки-чужинки10, яка благала зцілення дочки своєї, сказав: «Не добре одняти хліб у дітей і кинути псам» (Матфей 15, 22-26). Ті ж нарекли сього облудником [і од блуду народженим]. ї чарівником, який силою Вельзевула 21 бісів виганяє (Матфей 12, 24). Христос сліпих їхніх просвітив, прокажених очистив, скорчених виправив, біснуватих зцілив, розслаблених укріпив, мертвих воскресив. Вони ж його, як лиходія, мучачи, до хреста пригвоздили. За що зійшов на них гнів Божий?

Бо ж самі вони спричинили свою погибель. Запитав Спас у притчі про виноград і про робітників: «Що бо сотворив виноградар робітникам тим?» І одповів: «Злих зле погубив, а виноград передав іншим робітникам, які оддадуть йому плоди в належний час» (Марк 12, 1-9).

І самі своєї погибелі пророками вони були. Прийшов бо Ісус на землю одвідати їх. І не прийняли вони Його. Бо діла їхні темні були. Не возлюбили вони світла, аби не виявилися темні діла їхні. А тому Ісус, прийшовши до Єрусалима і дивлячись на город, заплакав і сказав до нього: «О, якби ти хоч у сей день твій пізнав, що потрібне для миру твойого! Та нині сховано од очей твоїх, що прийдуть лихі дні на тебе, і оточать вороги твої тебе валом і обляжуть тебе і стиснуть тебе звідусюди, і розорять тебе, і переб`ють дітей твоїх в тобі, бо не збагнув ти часу нападу на себе» (Лука 19, 41-44). І ще: «Єрусалиме! Єрусалиме! Побиваєш ти пророків. Камінням побиваєш посланих до тебе. Скільки разів скликав я дітей твоїх, як скликає квочка пташенят під крила свої, а ви не збирались! І зостається дім ваш пусткою» (Матфей 23, 37-38). Як і було. Бо прийшли римляни, полонили Єрусалим, розбили город аж до підвалин його. Іудейство одтоді згибло. І закон по сьому, як вечірня зоря, погас. І розсіялись іудеї по всіх усюдах, аби не вкупі зле пребувало.

Прийшов бо Спас і не прийнятий був Ізраїлем. І, за євангельським словом, до своїх Він прийшов, і свої Його не прийняли. Чужими ж народами прийнятий Він був (Іоанн 1, її — 12). Як каже Іаков: «І Той надія народам» (Буття 49, 10). Бо на Різдво Його волхви од чужих народів раніше поклонилися Йому. А іудеї, щоб убити, Його шукали. І з-за нього немовлят вибили (Матфей 2, 1-5, 16).

І збулося слово Спасове: «Багато хто зі сходу і заходу прийде і засяде з Авраамом, і Ісааком, і Яковом у царстві небесному, а сини царства вигнані будуть у темряву кромішню» (Матфей 8, 11-12).

І ще: «(Здійметься од вас царство Боже і дасться народові, який творитиме плоди його» (Матфей 21, 43).

До них же послав Ісус учнів своїх, кажучи: «Ідучи по всьому світу, проповідуйте Євангеліє всьому створінню. І той, хто увірує й охреститься, спасен буде» (Марк 16, 15-16).

«А йдучи, научіте всі народи, хрестячи їх в ім`я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все те, що заповідав я вам» (Матфей 28, 19-20).

Добре було благодаті й істині між новими людьми возсіяти. Не вливають бо, за словами Господніми, вина нового вчення благодатного в міхи старі, зістарілі в іудействі. А то міхи прорвуться і вино проллється (Матфей 9, 17). Якщо не могли іудеї закону тіні вдержати, раз у раз ідолам поклоняючись, то як же їм істинної благодаті вдержати вчення? Як нове вчення, то й нові міхи — нові народи. Тоді й те, й те ціле буде (Матфей 9, 17).

Як і є. Віра бо благодатна по всій землі поширилась. І до нашого народу руського дійшла. Озеро ж закону пересохло, а євангельське джерело, наводнившись і всю землю покривши, аж до нас розлилося. Се ж бо й ми вже з усіма християнами славимо Святу Трійцю. А Іудея мовчить. Христос прославляється, а іудеї проклинаються. Народи навернені, а іудеї одвергнуті.

Як пророк Малахія каже: «Немає волі моєї між синами Ізраїлевими, і жертви од рук їхніх не прийму я. Бо од сходу до заходу ім`я моє славиться в усіх країнах, і на всякому місці теміан22 імені моєму приноситься, бо ім`я моє величається по всіх усюдах» (Малахія-пророк 1, 10).

І Давид: «Уся земля хай поклониться Тобі і співає хвалу імені Твоєму» (Псалом 65, 4). «О Господи, Господь наш! Як величається ім`я Твоє по всій землі!» (Псалом 8, 2).

Уже й ми не ідолослужителями зовемося, а християнами; і не без надії вже живемо, а сподіваючись на життя вічне. І вже не капище сатанинське городимо, а Христові церкви зводимо; вже не заколюємо бісам один одного, а Христос за нас заколюється і приноситься в жертву Богу і Отцю. І вже не жертвенну кров куштуючи, погибаємо, а причащаючись Христовою святою кров`ю, спасаємось. Усі сторони благі Бог наш помилував, і нами не знехтував, і спас нас, і до розуму істинного привів. У пустинній бо й пересохлій землі нашій, висушеній ідольським жаром, зненацька забило джерело євангельське, напуваючи всю землю нашу.

Як каже Ісайя: «Розверзеться вода перед тими, що ходять по безводді, і перетвориться безводдя в болота, і в землі спраглій джерело води буде» (Ісайя 35, 6-7).

Хоч були ми сліпі й істинного світла не бачили, і в облудах ідольських блудили, а до того ще й глухі були до спасенного вчення, помилував нас Бог, і возсіяло й у нас світло розуму, щоб пізнали ми його.

За пророцтвом: «Тоді одверзуться очі сліпих, і вуха глухих почують» (Ісайя 35, 5).

1 до нас, що, спотикаючись на путях погибелі, йшли слідом за бісами, путі, яка веде до життя, не бачучи, ще й гугнявіли язиками нашими, молячись ідолам, а не Богові своєму і Творцю, прийшло людолюбство Боже. І вже не йдемо ми слідом за бісами, а ясно славимо Христа, Бога нашого.

За пророцтвом: «Тоді скочить, наче олень, кривий, і ясним стане язик гугнявих» (Ісайя 35, 6).

І нам, що були раніше наче звірина і скотина, не розуміючи, де праве, а де ліве, до земного прикуті, анітрохи про небесне не дбаючи, послав Господь заповіді, які ведуть у життя вічне.

За пророцтвом Іосіїним: «І буде в день той казати Господь: «Заповідаю їм заповіт із птицями небесними і звірями земляними»; «і кажу людям не моїм: «Люди мої ви!» І ті мені скажуть: «Господь Бог наш єси Ти!» (Іосія 2, 18, 20, 23, 25).

Отак, чужинцями бувши, ми людьми Божими нареклися; і ворогами бувши, синами Його прозвалися. І не іудейське хулимо, а християнське благословляємо; радимося не про те, як розп`ясти, а про те, як розп`ятому поклонитися; не розпинаємо Спаса, а руки до Нього здіймаємо; не пробиваємо ребра Його, а з них п`ємо, як із джерела нетління; не тридцять срібняків беремо за Нього, а один одного і все життя наше Йому вручаємо; не таїмо воскресіння Його, а в усіх домах своїх проголошуємо: «Христос воскрес із мертвих!» Не кажемо, що вкрадено Його було, а стверджуємо, що вознісся Він туди, де й був.

Не невіруємо, а, як Петро, до Нього кажемо: «Ти єси Христос, Син Бога живого!» (Матфей 16,16). З Томою 23: «Господь наш і Бог Ти єси!» (Іоанн 20, 28). З розбійником 24: «Пом`яни нас, Господи, в царстві своєму!» (Лука 23, 42).

Отак віруючи в Нього і святих отців семи соборів 25 настанови приймаючи, молимо Бога ще і ще посприяти нам і направити нас на путь заповідей Його.

І збулося на нас, народам проречене: «Одкриє Господь руку свою святу перед всіма народами, і уздрять усі кінці землі спасіння од Бога нашого» (Ісайя 52, 10).

І друге: «Живу я,- каже Господь,- і поклониться мені кожне коліно, і кожний народ визнає Бога» (Послання апостола Павла до римлян 14, 11).

І Ісаїне: «Всяка дебрь наповниться, і всяка гора і всякий горб змиряться, і буде все криве випрямлене, і все гостре на путі вигладжене. І з`явиться слава Господня. І всяка плоть узрить спасіння Бога нашого» (Ісайя 40, 4; Лука 3, 4).

І Даниїлове: «Усі люди, племена і народи тому служитимуть» (Даниїл-пророк 7, 14).

І Давид: «Хай визнають Тебе люди, Боже! Хай визнають Тебе люди всі!» (Псалом 66, 4-6). «Хай возвеселяться і возрадуються народи! І всі народи, возплеіціть руками і заволайте до Бога голосом радості, що Господь вишній і страшний, що Він — цар великий над усією землею» (Псалом 46, 2). І трохи далі: «Співайте Богу нашому, співайте! Співайте цареві нашому, співайте! Бо ж Бог — цар всієї землі. Співайте розумно! Воцарився Бог над народами!» (Псалом 46, 7-9). «І вся земля хай поклониться Тобі і співає Тобі! Хай співає імені Твоєму, о Вишній!» (Псалом 65, 4, 8). «І хваліть Господа, всі народи, і восхваліть Його, всі люди!» (Псалом 116, 1). І ще: «Зі сходу і до заходу хай буде хвалене ім`я Господнє! Вознісся над усіма народами Господь. Над небесами слава Його» (Псалом 112, 1; Псалом 148, 11-13). «Як ім`я Твоє, Боже, так і хвала Твоя на всіх кінцях землі» (Псалом 47, 11). «Почуй нас, Боже, Спасителю наш, надіє для всіх кінців землі і для тих, хто в морі далеко!» (Псалом 64, 6). «І хай пізнаємо на землі путь Твою і для всіх народів спасіння Твоє!» (Псалом 66, 3). «І царі земні, і всі люди, князі і всі судді земні, юнаки і діви, старі з юними хай хвалять ім`я Господнє!» (Псалом 148, 11-13).

І Ісаїне: «Послухайте мене, люди мої,- каже Господь.- І царі, до мене прислухайтесь! Закон од Мене вийде. І суд

Мій — світло країнам. Наближається скоро правда Моя. І вийде, як світло, спасіння Моє. Мене острови ждуть, і на руку Мою країни надію покладають» (Ісайя-пророк 51, 4-5).

Хвалить же похвальними голосами Римська сторона Петра і Павла, бо од них увірувала в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія, й Ефес 26, і Патм 27 — Іоанна Богословця 28, Індія — Тому, Єгипет — Марка. Всі краї, і городи, і народи почитають і славлять кожний свого учителя, того, що навчив їх православній вірі. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря 29, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність поминаються й пам`ятаються ще й нині. Не в худорідній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі.

Сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, в моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, єдинодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони — ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його Всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного Бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму. А що чув він завжди про благовірні землі грецькі, христолюбиві і сильні вірою, як вони єдиного Бога в Трійці почитають і йому поклоняються, як у них діються сили і чудеса і знамення, як церкви людьми повняться, як усі городи благовір`ям кріпляться, як усі люди щиро моляться, перед Богом схиляючись, то, се чуючи, зажадав він серцем, загорівся духом, щоб і собі стати християнином і землю свою до християнства навернути. Що й сталося. І до Бога отак призволившись, людське єство скинув каган наш, а разом із зістарілими ризами людськими зняв із себе усе тлінне, струсив із себе порох невір`я, увійшов у святу купіль і одродився од духу і води; в Христа охрестившись, у Христа одягнувся і вийшов із купелі, обілившись, сином ставши нетління, сином воскресіння, ім`я прийнявши вічно імените з роду в рід Василія, під яким і вписався в книги життя у вишньому граді і нетлінному Єрусалимі.

Та не було сього досить подвигові благовір`я його. Не тим тільки явив сущу в ньому до Бога любов, подвигнувся ще, заповідаючи по всій землі своїй людям хреститися в ім`я Отця і Сина і Святого Духа, і ясно і велегласно в усіх городах славити Святу Трійцю і всім бути християнами, малим і великим, рабам і вільним, юним і старим, боярам і простим, багатим і вбогим.

І не було ані єдиного, який би противився благочестивому його повелінню. А як хто, то й не з любові, а зі страху перед повелителем охрестився, бо ж благовір`я його на владу спиралося. Отож водночас уся земля наша уславила Христа з Отцем і зі Святим Духом.

Тоді почав морок ідольський од нас одходити, і зорі благовір`я з`явилися; тоді пітьма бісослугування погибла, і слово євангельське землю нашу осіяло.

Капища рушилися, і церкви ставилися, ідоли крушилися, ікони святих з`являлися, біси розбігалися, хрест городи освячував.

Пастухи словесних овець Христових, єпископи, стали перед святим вівтарем, жертву безскверну возносячи. Попи і диякони і всі югірошани 30 прикрасили і пишнотою наповнили святі церкви. Апостольська труба і євангельський грім над всіма городами пролунали. Теміан Богу воскурявся, повітря освячуючи. Монастирі на горах постали. Чорноризці з`явилися. Мужі й жони, і малі і великі, всі люди наповнили святі церкви, славословлячи: «Єдиний святий, єдиний Господь Ісус Христос! На славу Богу-Отцю амінь! Христос переміг! Христос подолав! Христос воцарився! Христос прославився! Великий єси, Господи, і чудесні діла Твої, Боже наш! Слава Тобі!» Як же тебе не похвалити, о чесний і славний між земних владик премужній Василію? Як твоїй доброті не почудуватися, кріпості і силі? Як тобі дяку не воздати? Адже тобою пізнали ми Господа і облуди ідольської збулися! Адже твоїм повелінням по всій землі твоїй Христос славиться!

Що ж ще додати до сказаного про тебе, христолюбче?

Друже правді, розмислу вмістилище, милосердя гніздо! Як ти увірував, як розгорнулась у тобі любов до Христа? Як вселився у тебе розум, вищий од розуму земних мудреців, щоб невидимого возлюбити і до небесних подвигнутися?

Як знайшов ти Христа? Як передався йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай нам, учителю наш! Звідки ти пройнявся пахощами Святого Духа? Як випив ти пам`яті майбутнього життя солодку чашу? Як розпізнав ти і побачив, що благий Господь? Не бачив єси Христа, не ходив єси з ним, а став учнем його! Інші, бачивши Його, не увірували, ти ж, не бачивши, увірував. Воістинно, було на тобі благословіння Господа Ісуса, проречене до Томи: «Блаженні ті, які не бачили, а увірували!» (Іоанн 20, 29).

Тому-то без вагань і сумнівів зовемо тебе блаженним, бо сам Спас так нарік тебе. Блаженний єси, бо увірував у Нього і не засумнівався в Ньому. За словом Його неложним: «І блаженний той, хто не засумнівається в Мені» (Матфей 11, 6). Ті, що відали закон і пророків, розп`яли Його. Ти ж, ані закону, ані пророків не почитаючи, розп`ятому поклонився.

Як тобі серце розкрилося? Як увійшов у тебе страх Божий? Як прилучився ти до любові Його? Не бачив ти апостола, який би прийшов у землю твою і вбогістю своєю і голизною, голодом і спрагою серце твоє на смиріння схиляв. Не бачив ти бісів, яких би було гнано іменем Ісуса Христа; болящих, які б одужували; німих, які б починали говорити; вогню, який би перетворювався на холод; мертвих, які б уставали. Сього всього не бачив ти. Як же ти увірував? Дивне чудо! Інші царі і властителі, бачучи все се, чинине святими мужами, не наверталися на віру, а ще на більші муки і страсті оддавали тих чудотворців, ти ж, о блаженниче, без усього сього прибився до Христа, лише благим розмислом і гострим умом зрозумівши, що тільки Бог є творцем невидимих і видимих, небесних і земних, і що послав Він на світ заради нашого спасіння возлюбленого Сина Свойого. Осягнувши се, увійшов ти у святу купіль, яка декому юродством здається, а тебе до сили Божої прилучила. І ще. Хто виповість незчисленні Твої нічні милостині і денні щедроти, що їх убогим Ти творив — осиротілим, болящим, боржникам, удовам і всім, хто потребував милості?

Бо чув слова, мовлені Даниїлом Навуходоносору 31: «Рада моя хай буде тобі вгодна, царю Навуходоносоре,- гріхи твої милостинями спокутуй і неправди твої щедротами вбогим» (Даниїл-пророк 4, 24).

Що чуючи, ти, чесна голово, не тільки чутим оставив мовлене, а й ділом його сповнив, прохачам подаючи, голих одягаючи, спраглих і голодних насищаючи, болящим всіляку потіху посилаючи, боржників викупляючи, рабам свободу даючи.

Твої бо щедроти і милостині і нині між людьми поминаються, а тим паче перед Богом і ангелами Його. Бо ж добролюбна Богові милостиня. Велику заповзятість маєш до того, як вірний раб Христовий.

Помагає мені словами той, що прорік: «Милосердя хвалиться понад суд» (Послання Іакова 2, 13), І милостивість мужа — як печать його. Ще вірніше самого Господа слово: «Блаженні милостиві, а тому помилувані будуть» (Матфей 5, 7). Інше, ще ясніше і вірніше висловлювання наведемо про тебе із святих писань, проречене Іаковом-апостолом: «Той, хто зверне грішника з путі його хибної, спасе душу свою од смерті і покриє множество своїх гріхів» (Послання Іакова 5, 20). Це ж тому, хто єдину людину наверне, така заплата од благого Бога. А яке ж бо спасіння знайшов ти, о Василію, розсипавши тягар гріховний? Адже не одну людину одвернув ти од облуди ідольської, не десятьох, не город, а весь край сей!

Показує нам і переконує нас сам Спас Христос, якої тебе слави і честі сподобив на небесах, кажучи: «Кожного, хто визнає мене перед людьми, визнаю і я перед Отцем моїм, який є на небесах» (Матфей 10, 32). Отож того визнає Христос перед Богом-Отцем, хто визнає Його перед людьми. Як же ти похвалений од нього маєш бути, не тільки визнавши, що Сином Божим є Христос, а й визнавши віру в нього й утвердивши її не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставивши, і служителів йому ввівши?

Подібний ти до великого Константина 32, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його. Той із святими отцями Нікейського собору 33 закон людям поклав — ти ж із новими нашими отцями-єпископами, виходячи на бран, з великим смирінням радився, як між людьми сими, котрі щойно пізнали Господа, закон встановити. Той у еллінів і римлян царство Богу покорив, а ти між руссю: вже бо й у них, і у нас Христос царем зоветься. Той із матір`ю своєю Єленою, хрест із Єрусалима принісши, по всьому світу своєму розславивши, віру утвердили. Ти ж із бабою твоєю Ольгою, принісши хрест із нового Єрусалима, Константинограду, по всій землі своїй поставивши, утвердили віру. Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний.

Спільником своїм зробив тебе Господь на небесах, заради благовір`я твойого, яке мав ти у житті своєму.

Добрим свідком благовір`я твойого, о блаженниче, є свята церква Святої Богородиці Марії 34, що її звів ти на правовірній основі, де й мужнє твоє тіло нині лежить, ждучи труби архангельської.

Вельми добрим і вірним свідком його є також син твій Георгій 35, що його Господь зробив наступником твоєї влади. Він не порушує твоїх уставів, а утверджує їх, не умаляє заслуг твого благовір`я, а ще приумножує їх, не спотворює, а довершує те, що було недокінчене тобою, як Соломон по Давиді 36.

Він храм великий святий Божій Премудрості воздвиг на святість і освячення городу твоєму і всілякою красою його прикрасив, золотом, і сріблом, і камінням дорогим, і потирами 38 та дискосами 39 дорогоцінними, так що церква та стала дивом і славою на всі навколишні країни, бо іншої такої не знайдеться по всій півночі земній од сходу до заходу.

Він славний город твій Київ величчю, як вінцем, обклав і доручив людей твоїх і город святій всеславній, скорій до помочі християнам Святій Богородиці, їй він і церкву на великих воротях звів на честь першого Господського празника — Святого Благовіщення 40, аби благословення, що його архангел дав дівиці, було і городу сьому. До неї ж бо мовилось: «Радуйся, обрадувана, Господь з тобою!» (Лука 1, 28). До города ж: «Радуйся, благовірний городе, Господь з тобою!»

Встань, о чесная голово, з гробу твойого, встань! Струси сон! Не вмер бо єси, а спиш до спільного всім устання. Встань! Не вмер єси, бо годі тобі вмерти, увірувавши в Христа, життя всього світу. Струси сон, возведи очі, поглянь, якої тебе честі Господь там сподобив і на землі не безпам`ятного зоставив у сина твойого. Встань! Поглянь на чадо своє Георгія! Поглянь на утробу свою! Поглянь на милого свойого! Поглянь на того, що Господь вивів з лона твойого! Поглянь на того, який красить престол землі твоєї! І возрадуйся і возвеселися! Поглянь же ще і на благовірну невістку твою Ярину 41! Поглянь на онуків твоїх і правнуків, як живуть, як хранить їх Господь, як благовір`я держаться, заповіданого тобою, як у святі церкви учащають, як славлять Христа, як поклоняються імені Його! Поглянь же і на город, як сяє величчю! Поглянь, як церкви квітнуть! Поглянь, як християнство росте! Поглянь, як город іконами святих освітлюється і виблискує, як тиміаном пахне, як хвалами і богослужіннями і співом святим олунюється!

І се все бачучи, возрадуйся і возвеселися і восхвали благого Бога, всього сього Сотворителя. Хай і не тілом, так духом дає тобі Господь побачити все се. Тим бо радуйся і веселися, що насіння твоєї віри, посіяне тобою, не висушилося спекою невір`я, а дощем Божої помочі зволожилося і рясно розбуялось.

Радуйся, між владиками апостоле 42! Не мертві тіла ти воскрешав, а нас, душею мертвих, умерлих од хвороби ідолослужіння, воскресив. Тобою ж бо обожилися і життя Христове пізнали, будучи скорчені од бісівської облуди. Тобою ми випрямлені і на путь життя виведені, сліпі бувши од бісівської облуди. І завдяки тобі сердечними очима, осліплені невіданням, прозріли на світло трисонячного Божества. Німі були, а завдяки тобі розговорились, і нині вже, малі й великі, славимо єдиносущну Трійцю. Радуйся, учителю наш і наставниче У благовір`ї! Ти правдою був наділений, міццю припоясаний, істиною взутий, смислом увінчаний і милостинею, як гривною 43 і шатою золотими, прикрашений.

Ти був, о чесна голово, для голих одежею, ти був для голодних кормителем, ти був для спраглих утроби охолодою, ти був для удовиць помічником, ти був для мандрівників пристановищем, ти був для незахищених захистом, ти був для скривджених заступником, для вбогих збагаченням. Візьми ж за благі діла свої і за все інше заплату на небесах - блага, що їх приготував бог вам, тим, які любите Його.

На солодке лице Його досхочу надивляючись, помолися за землю свою і за людей тих, над якими благовірно владарював. Хай сохранить їх Бог у мирі й у благовір`ї, переданім тобою! І хай славиться в них правовір`я! І хай проклинається всіляке єретицтво! І хай убереже їх Господь од всілякого бойовища й полоніння, од голоду і всілякої скорботи й туги!

Помолися ще за сина твойого, благовірного кагана нашого Георгія, щоб він у мирі й у здоров`ї вир життя сього переплинув і до пристані небесного безвітряного спокою пристав, неушкоджено корабель душевний і віру зберігши, і з багатством добрих діл, нехибно Богом доручених йому людей управивши, став разом із тобою без сорому перед престолом Вседержителя Бога і за труд випасу людей Його прийняв од Нього вінець слави нетлінної з усіма праведними, які трудилися заради Нього!

 

 

 

Сим бо ж ти, о Владико, царю і Боже наш, високий і славний людолюбче, воздаючи їм за труд, славу і честь, роблячи їх достойними свого царства, пом`яни, благим будучи, і нас, мізерних людей Твоїх, адже ім`я Тобі — людолюбець!

Хоч і добрих діл не маємо, та заради щедрої милості Твоєї спаси нас! Ми бо люди Твої, і вівці отари Твоєї, і стадо, яке щойно почав Ти пасти, вирвавши із пагуби ідолослужіння. Пастирю добрий! Поклавши душу за овець Твоїх, не зостав нас, хоч і блудимо ще! Не одкинь нас, хоч і грішимо ще перед Тобою, як новокуплені раби, не здатні у всьому догодити панові своєму! Не погребуй, хоч і мале стадо, а мов до нас: «Не бійся, черідко мала! Бо благоволить Отець ваш небесний дати вам царство!» (Лука 12, 32).

Багатий милістю і благий щедротами, пообіцявши приймати розкаяних і ждучи навернення грішних, не пом`яни безлічі гріхів наших, прийми нас, навертаємось бо до Тебе! Загладь рукописання провин наших! Утиш гнів, яким розгнівили ми Тебе, людолюбче! Ти бо єси Господь, Владика і Творець, і в Твоїй владі є: жити нам а чи вмерти. Уложи гнів милостиво, хоч і не достойні ми того за діла наші! Проведи повз нас спокуси, бо перстю єсьмо і порохом! І не вдайся до суду над рабами своїми! Ми, люди Твої, Тебе шукаємо, до Тебе припадаємо, на Твоє милосердя сподіваємось. Зогрішили і зла натворили, не вбереглися, не зробили, як Ти заповідав нам. Земні будучи, до земних прихилились і лукаве вчинили перед лицем слави Твоєї. На похоті плотські пустилися, оддалися в рабство гріху і печалям житейським. Були бігунами од свого владики, убогими на добрі діла, окаянними заради злого життя.

Каємося, просимо, молимо! Каємося у злих своїх ділах. Просимо, аби страх перед Собою послав Ти в серця наші. Молимо, аби на страшному суді помилував Ти нас. Спаси, ущедри, призри, наведи, змилосердься, помилуй!

Твої бо єсьмо, Твоє сотворіння, Твоїх рук діло. Бо як беззаконня узриш, Господи-Боже, то хто завадить Тобі воздати кожному по ділам? А як воздаси кожному по ділам, то хто спасеться? Бо ж од Тебе очищення, бо ж од Тебе милість і щедрий порятунок. Тож душі наші в руках Твоїх. І дихання наше у волі Твоїй.

Одтоді, як доброзичливо призираєш Ти нас, благоденствуємо. Як яро поглянеш, пощезнемо, мов ранкова роса - не встоїть бо порох проти бурі і ми проти гніву Твойого. Тож, створені Тобою, у Тебе, Творця нашого, милості просимо. Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї! Все бо благе од Тебе до нас іде, а все неправедне од нас до Тебе. Всі бо одхилилися, всі без винятку непотребні були. Немає між нами ні єдиного, хто б про небесне дбав і його виборював,- усі про земне, всі про печалі житейські клопочемось. Бо перевелися преподобні на землі. Не тому, що Ти зоставив нас і не доглянув, а тому що ми Тебе перестали шукати, а про видиме дбаємо. Отож боїмося, коли б не сотворив Ти з нами так, як із єрусалимцями, що зоставили Тебе і не пішли за Тобою. Та не вчини з нами, як з отими, за діла наші, і за гріхи наші не воздай нам, а терпи нас, і ще довго терпи. Пригаси гнівний Твій пломінь, направлений на нас, рабів Твоїх. Сам наставляй нас на істину Твою, вчи нас сповняти волю Твою. Бо ж ти єси Бог наш, і ми єсьмо люди Твої, Твоя честь, Твоє достояння. Не возносимо бо руки наші до Бога чужого, не йдемо слідом за облудним яким пророком, ані вчення єретичного держимось — Тебе призиваєм, істинного Бога, і до Тебе, небожителя, очі наші возводимо, до Тебе руки наші здіймаємо, Тебе молимо.

Одпусти нам гріхи, благим будучи людолюбцем! Помилуй нас, закликаючи грішників до покаяння! І на страшному Твоєму суді праворуч стояти не закажи нам, а до благословення праведних причасти нас!

І допоки стоїть світ, не наводь на нас напасті спокус, не давай нас у руки чужинців! Хай не прозветься город Твій городом полоненним і стадо Твоє забродами в землі несвоїй! Хай не кажуть окрайні землі: «Де є Бог їхній?» (Псалом 78, 10).

Не попускай на нас скорботи і голоду, і наглих смертей, вогню, потопу! Хай не одпадуть од віри нетверді вірою! Скупо покарай, а щедро помилуй! Легко врази, а милостиво зціли! Трохи опечаль, та зразу і звесели! Бо не терпить наше єство довго зносити гнів Твій, як сухе бадилля вогонь! Отож стримайся, змилосердься! Бо ж властиво Тобі милувати і спасати. Продовж милість Твою до людей Твоїх! Раті проганяючи, мир утверди, сусідів смири, голоди вгамуй, володарів наших зроби грізними для сусідів, боярів умудри, городи розсели, церкву Твою зрости, добро своє збережи, мужів і жон і немовлят спаси, сущих в рабстві, в полоні, в путах, в дорозі, в плаванні, в темницях, в голоді й спразі, в злиднях — усіх помилуй, усіх потіш, усіх обрадуй, радість творячи їм, і тілесну і душевну, молитвами Пречистої Твоєї Матері, і святих небесних сил, і предтечі Твойого хрестителя Іоанна, апостолів, пророків, мучеників, преподобних, і всіх святих молитвами, умилосердься над нами і помилуй нас! Хай милістю Твоєю пастимося в єдності віри, вкупі, весело і радісно! Славимо Тебе, Господа нашого, Ісуса Христа, з Отцем і з Пресвятим Духом, Трійцю нероздільну, єдинобожественну, що царює на небесах і на землі, над ангелами і людьми, над усім створеним, видимим і невидимим. Нині і завжди навіки-віків. Амінь.

 

 

 

Вірую в єдиного Бога-Отця вседержителя, творця неба і землі, і видимих і невидимих.

Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, сина Божого єдиночадного, бо од Отця народженого перед всіма віками, світла од світла, Бога істинного од Бога істинного, народженого, а не створеного, єдиносущного Отцю, що од нього буття всього настало. Він заради нас, людей, і заради нашого спасіння зійшов з небес і, втілившись од Духа Святого і Марії-дівиці, став людиною. Він розп`явся за нас при понтійському Пілаті і, прийнявши страсті, був похований. Він воскрес на третій день, як свідчить Письмо. Він зійшов на небеса і сів праворуч Отця. Він знову гряде зі славою судити живих і мертвих, і царюванню Його не буде кінця.

Вірую і в Духа Святого, Господа животворящого, який виходить од Отця. Йому, який промовляв устами пророків, слід поклонятися і возносити славу разом із Отцем і Сином.

Вірую в єдину святу соборну і апостольську церкву 45. Визнаю, що тільки хрещення звільняє од гріхів. Сподіваюсь на воскресіння мертвих і на життя в прийдешньому віці. Амінь.

Вірую в єдиного Бога, який славиться в Трійці: в Отця ненародженого, безначального, безкінечного; в Сина народженого, теж безначального і безкінечного; в Духа Святого, який виходить із Отця і проявляється в Сині, теж безначального і рівного Отцю і Сину; в Трійцю єдиносущну, але роздільну лицями, Трійцю іменами, а єдиного Бога. Не зливаю розділення, ані єдності не розділяю, бо єднаються вони несумісно і розділяються нероздільно. Отець тому так називається, що ненароджений; Син — що народжений; Дух же Святий — що виходить, не одходячи. Не буває ані Отець Сином, ані Син Отцем, ані Дух Святий Сином — кожному своє, несумісно суще, крім Божества. Бо єдине Божество в Трійці, єдине господство Його, єдине царство його; спільно трисвяте воно для херувимів, спільний поклон Йому од ангелів і людей, єдина Йому слава і дяка од всього світу.

Того єдиного Бога відаю і в Того вірую. В Його ж ім`я і охрестився, в ім`я Отця і Сина і Святого Духа. І що прийняв од писань святих отців, тому й навчився.

І вірую і визнаю, що Син, благоволінням Отця і Святого Духа хотінням, зійшов на землю спасти рід людський, небес і Отця не одлучився і Святого Духа осіненням вселився в утробу дівиці Марії і зачався, як сам тільки знає, і народився без сімені чоловічого, матір дівицею сохранивши, як і годиться Богу,- і при народженні, і перед народженням, і по народженні, синівства не одкинувши. Визнаю, що на небесах Він був без матері, а на землі без отця, вигодувався як людина і виховався, і був людиною істинною, не привидом, а істинно в нашій плоті, сповна Бог і сповна людина, в двох єствах і хотінні волі. Од того, що було, не одступився, а те, чого не було, взяв на себе, і постраждав плоттю як людина заради мене, і, без страсті перебувши, вмер, безсмертний, аби мене, мертвого, оживити; зійшов у пекло, аби прадіда мого Адама визволити і обожити, а диявола зв`язати, возстав, як Бог, вийшов з-між мертвих як переможець Христос, цар мій тридневно, і, з`явившись багато разів учням своїм, зійшов на небеса од Отця, од якого неодлучним був, і сів праворуч од нього. Сподіваюся, що Він знову прийде з небес, але не таємно, як раніше, а в славі Отчій, з небесними воями. І мертві на голос архангельський зустрічати Його вийдуть. І буде Він судити живих і мертвих і воздавати кожному по ділам.

Вірую ж і в сім соборів правовірних святих отців. Того, кого вони одвергли, і я одмітаю; того, кого вони прокляли, і я проклинаю, а що на письмі вони передали нам, те я приймаю. Святу ж і преславну дівицю Марію Богородицею нарікаю, почитаю і з вірою поклоняюся їй, і на святій іконі її Господа мойого немовлям на лоні її бачу і веселюся, розп`ятого Його бачу і радуюся, на воскреслого Його і як восходить на небеса дивлячись, здіймаю руки і поклоняюся Йому. Також і угодників Його святих ікони бачучи, славлю Того, хто спас їх, мощі їхні з любов`ю і вірою цілую і чудеса їхні проповідую і зцілення од них приймаю.

До кафолицької 46 й апостольської церкви прилучаюсь, з вірою входжу, з вірою молюся, з вірою виходжу.

Так вірую! І не постижуся, і перед народами визнаю, і заради визнання душу свою покладу!

Слава ж Богу за все - Він дбає про мене понад силу мою! І моліться за мене, чесні вчителі і владики Руської землі. Амінь.

 

 

Я, милістю людолюбивого Бога монах і пресвітер Іларіон, з волі Його благочестивими єпископами освячений і настановлений на престол у великім і богохранимім городі Києві бути в нім митрополитом, тобто пастухом і вчителем.

 

Було ж се року 6559 (1051) за володарювання благовірного кагана Ярослава, сина Володимира.

Амінь.

 

 

 

ПРИМІТКИ

Іларіон Київський — теолог, церковний діяч та філософ, священник церкви на Берестові: один з книжників князя Ярослава Мудрого. У 1051 р. був поставлений київським митрополитом. Іларіон — перший вищий церковний ієрарх з русинів. За свідченням «Києво-Печерського патерика», пострижений у ченці засновником монастиря Антонієм. Автор кількох творів, серед яких найвідомішим є «Слово о ЗаконЂ и Благодати» (1030-50 р.). У «Слові про Закон і Благодать», створеному, щонайпевніше, між 1037 і 1050 рр., піднято велике коло питань, в тому числі про сутність розвою людства. Історіософія Іларіона тлумачить історію як цілісний та закономірний процес, а генезис людства здійснюється під впливом як вищої волі, так і суб’єктивного інтересу. Переклав на сучасну українську В.Крекотень

 

1 3акон — Старий Завіт Біблії, зокрема перші його п`ять книг, так зване П`ятикнижжя Мойсеєве: книги Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня,. в яких викладено іудаїстичне віровчення, засноване на заповідях бога Ягве. Ці заповіді нібито Бог дав Мойсееві, легендарному пророкові й вождю ізраїльських племен, на горі Сінай, вони викарбувані на кам`яних таблицях — скрижалях. Іларіон тлумачить «закон» як віру, що передувала християнству, була замкнута в одному народі і мала в собі риси поганства.

2 Благодать — основоположне поняття християнського віровчення, викладеного в Новому Завіті Біблії. У «благодаті» вбачається особлива сила, нібито послана від Бога, яка дає можливість подолати притаманну людям гріховність і досягти спасіння. Іларіон вважає «благодать» вищим ступенем розвитку людства, основою віри, відкритої для всіх народів. Це дає змогу йому обгрунтувати незалежність Русі в царині релігії й церковної організації, її рівноправність з іншими християнськими країнами.

3 Каган — титул верховного правителя у давніх тюркських народів, з якими доводилося стикатися східним слов`янам; із VIII -IX ст. вживався на Русі як синонім титулу «великий князь».

4 Плем`я Авраамове — стародавні євреї. Авраам — за біблійними переказами, родоначальник євреїв.

5 Євангеліє (євр. — добра звістка). Новий Завіт Біблії включає в себе чотири Євангелія — Матфея, Марка, Луки та Іоанна, в яких розповідається про життя і вчення Ісуса Христа.

6 Херувими і серафими — назви двохіз дев`яти «чинів» (різновидів) ангелів.

7 Обрізання — релігійний обряд у євреїв та деяких інших народів, який полягає у відрізанні крайньої плоті чоловічого члена.

8 Пророки — біблійний термін для означення проповідників «Божої волі»; проповіді деяких пророків входять до Старого Завіту Біблії (книги пророків Ісайї, Ієремії, Варуха, Ієзекіїля, Даниїла, Осії, Іоїля, Амоса, Іони, Михея, Наума, Аввакума, Софонії, Аггея, Захарії, Малахії). Пророками в Біблії іменуються також Єнох, Ной, Авраам, Іаков, Мойсей, Самуїл, Ілія, Єлисей.

9 Апостоли — мандрівні проповідники християнства, зокрема, за євангельською легендою, перші послідовники (учні) Ісуса Христа.

10 Авраам, Агар, Сарра, Ізмаїл, Ісаак — персонажі біблійної старозавітної легенди, в якій розповідається, що жона патріарха Авраама Сарра з волі Бога мала народити сина тільки в старості. За її згодою Авраам зійшовся зі своєю рабинею Агар, і та народила йому сина Ізмаїла, який став родоначальником ізмаїльтян (арабів). У призначений час Бог нібито з`явився Авраамові й Саррі і «одімкнув» Саррине лоно: дев`яностолітня Сарра зачала і народила сина Ісаака, який став родоначальником євреїв. Агар з Ізмаїлом, вигнані з дому Авраама, ледь не загинули в пустелі від спраги, але були врятовані ангелом. У новозавітному посланні до галатів апостол Павло тлумачить цей сюжет алегорично: Агар — символ старозавітного закону, Сарра - велика мати народів, прообраз християнської благодаті, царства Божого - небесного Єрусалима. Іларіон підхоплює і розвиває це тлумачення.

11 Іорданська ріка - Іордан, річка в Палестині, в якій, за євангельською легендою, прийняв хрещення Ісус Христос; за християнськими уявленнями — символ хрещення.

12 Теля угодоване - символ спокутої жертви: Бог-Отець, принісши в жертву Бога-Сина, спокутував гріхопадіння людства.

13 Єфрем, Манасія, Іаков — персонажі біблійної старозавітної легенди; Іаков, або Ізраїль, давньоєврейський патріарх, другий син родоначальника євреїв Ісаака, відчувши наближення смерті, благословляв своїх синів і дітей свого сина Йосифа — Єфрема й Манасію. Благословляючи онуків, він «перемінив руки»: будучи прихильнішим до молодого Єфрема, поклав на його голову праву руку, а на голову старшого Манасії — ліву. Це й має на увазі Іларіон, протиставляючи молодшу благодать старшому закону.

14 Гедеон — біблійний старозавітний персонаж, суддя ізраїльський, котрий рятував своїх співвітчизників од кочовиків, напади яких були Божою карою за те, що ізраїльтяни поклонялися ідолам.

15 Ківот, або ковчег закону — дерев`яна скринька, оздоблена золотом, в якій зберігалися кам`яні таблиці (скрижалі) із заповідями, переданими Мойсею Богом на горі Сінай.

16 Очистилище — золота дошка, якою покривався ківот.

17 Самаритянка — євангельський персонаж; жінка, яку повчав Ісус Христос, проходячи через самаритянське місто Сіхар.

18 Кана Галілейська - місто в Палестині, в якому, за євангельською легендою, Ісус Христос здійснив чудеса: на весіллі перетворив воду у вино й оздоровив сина царедворця.

19 Лазар — євангельський персонаж; за легендою, Ісус Христос воскресив його з мертвих.

20 Хананеянка — євангельський персонаж; жінка з палестинської околиці Ханаана, дочку якої, за легендою, зцілив Ісус Христос.

21 Вельзевул — за Євангелієм, «князь бісівський», «князь демонів»; первіс-ім`я фінікійського божества Ваала (Баала).

22 Теміан, або фіміам — ладан, пахуча смола, якою кадиться під час церковної відправи.

23 Тома (Фома) — апостол; за євангельською легендою, не хотів повірити у воскресіння Ісуса Христа, поки той не дав помацати свої рани; проповідував у Палестині, Парфії, Індії й Персії.

24 «3 розбійником» — ідеться про одного з розбійників, за євангельською легендою, розп`ятих разом з Ісусом Христом.

25 Сім соборів — ідеться про вселенські собори, зібрання ієрархів християнської церкви з усього світу, які обговорювали й ухвалювали догмати віри і правила поведінки віруючих. Православна церква визнає сім вселенських соборів: 1-й — 325 р. в Нікеї; 2-й - 381 р. в Константинополі; 3-й — 431 р. в Ефесі; 4-й — 451 р. в Халцедоні; 5-й - 553 р. в Константинополі; 6-й — 680-691 р. в Константинополі; 7-й — 783-787 р. в Нікеї.

26 Ефес — місто на Егейському узбережжі Малої Азії.

27 Патм, Патмос — острів у Егейському морі.

28 Іоанн Богословець, Богослов — за християнською легендою, апостол, улюбленець Ісуса Христа, автор «Євангелія від Іоанна», трьох послань і «Апокаліпсиса» (частин Нового Завіту Біблії).

29 Ігор (р. н. невід. — 945) — великий князь київський з 912 р.

30 Клірошани, клір — сукупність церковнослужителів, духовенства, зокрема обслуга одного храму: настоятель, священики, диякон, пономар, псаломщик, читець тощо.

31 Навуходоносор — цар Вавілонії [605-562 р. до н. е.]; підкорив Сірію й Палестину; за біблійною старозавітною легендою, під час панування в Єрусалимі наблизив до себе пророка Даниїла.

32 Константин Великий (бл. 285-337) — римський імператор із 306 р.; переніс столицю імперії у Константинополь і підтримував християн, зберігаючи поганські культи; перед смертю охрестився.

33 Нікейський собор — ідеться про перший вселенський собор 325 р., що відбувся в м. Нікеї. На ньому було визначено основи християнського віровчення. У цьому соборі брав участь імператор Константин Великий.

34 Церква Святої Богородиці Марії — Десятинна церква в Києві, перший кам`яний християнський храм Київської Русі, споруджений у 989- 996 р.

35 Георгій — християнське ім`я Ярослава Мудрого.

36 Соломон - Іларіон порівнює діяльність Ярослава Мудрого, сина і наступника Володимира Святославича, із царем-мудрецем Соломоном, сином царя Давида.

37 Храм Божій Премудрості — Софійський собор у Києві, споруджений за князювання Ярослава Мудрого.

38 Посири — золоті, срібні, мідні чи олов`яні чаші, що використовуються у церковному обряді причастя.

39 Дискоси — золоті, срібні чи скляні, оздоблені дорогоцінним камінням обрядові таці на низьких ніжках, на які кладуться часточки просфир під час приготування хліба й вина для причастя.

40 Церква Благовіщення Богородиці на великих воротах - церква на Золотих воротах у Києві, споруджена за Ярослава Мудрого близько 1037 р.

41 Ярина (Ірина, Інгігерда; р. н. невід.- 1051) — із 1019 р. жона Ярослава Мудрого, дочка шведського короля Олафа Скетконуига.

42 Радуйся, ...апостоле... — йдеться про Володимира Святославича, який, подібно до Константна Великого, дорівнюється апостолам як хреститель Русі.

43 гривна — металева нашийна прикраса; обруч або ланцюг.

44 Понтійський Пілат (р. н. невід.- бл. 37 р.) - римський прокуратор, тобто намісник в Іудеї в 26-36 р., за імператора Тіберія; за євангельською легендою, віддав на розп`яття Ісуса Христа.

45 Апостольська церква — християнська спільність, започаткована, насаджена й утверджена у всьому світі апостолами, в основі якої лежать апостольське вчення і апостольська традиція.

46 Кафолицька церква — вселенська християнська спільність. Означення «кафолицька» прикладається тільки до церкви православної, яка виводить свої традиції від «вселенського соборного православ`я».

 

[За виданням: Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать / Давня українська література. Хрестоматія. — К., 1992. — С.195-214; 626-628.]