Сталося і таке в тому ж святому монастирі. Брат один, котрий жив святим і боговгідним житієм, на ім`я Афанасій, хворівши довго, помер. Два ж брата обтерли тіло його мертве й пішли, обмотавши його, як і належить мертвого. Випадково зайшли [ще] деякі, побачили, що той помер, і пішли. Пробув же мертвий весь день не похований, бо був дуже убогим і не мав нічого від світу цього, а тому зневажений був: багатим бо всякий старається прислужитися і за життя, і по смерті, аби успадкувати щось.

Поночі ж явився хтось ігуменові, говорячи: "Чоловік Божий сей два дні не похований, а ти веселишся". І дізнавшись про це, ігумен ранком з усією братією прийшов до померлого і знайшов його, [коли той] сидів і плакав! Вжахнулися [всі], побачивши його ожилим, і запитали його: "Як ожив і що бачив"? Цей же не відповів нічого, крім: "Спасайтеся!" Вони ж молили його, бажаючи почути [хоч] щось від нього, "аби і ми, - кажуть, - мали від того користь". Він же мовить до них: "Якщо вам скажу - не повірите мені". Братія ж присяглась йому, що "збережемо [в пам`яті] все, сказане нам." Він же каже їм: "Слухайтеся в усьому ігумена і кайтеся повсякчас, і молітеся Господу Ісусу Христу та Пречистій Його Матері, й преподобним Антонію та Феодосію, аби закінчити життя своє тут і сподобитися зі святими отцями похованими бути в печері. Ці три речі - найголовніші з усіх речей, якщо хто [звичайно] зуміє все [це] зробити, як належить - лиш не зазнавайтеся! І більше не питайте мене, але молю вас, пробачте мені". Пішов же до печери і, загородивши за собою двері, пробув [там], не кажучи нікому нічого, дванадцять років. Коли ж мав померти, зібрав усю братію, те ж саме їм говорячи, що і спочатку - про послух і про покаяння, кажучи: "Блажен є той, кого тут покладено буде". І це мовивши, почив з миром у Господі.

Був один брат, який багато років хворів на гомілки, і принесений був до нього. Обійняв же тіло блаженного і зцілився відтоді. І аж до смерті своєї ніколи не хворів на ноги, ні на що інше. Ім`я цього зціленого - Вавіла, і той оповів братії таке: "Лежав я, - каже, - і кричав від болю. І раптом увійшов цей блаженний і говорить мені: "Прийди -зцілю тебе". Я ж хотів того запитати, коли і як сюди прийшов, він же негайно невидимим став".

І відтоді зрозуміли всі, що вгодив Господові [преподобний Афанасій]. Ніколи бо не виходив [із печери] і не бачив сонця 12 років, і плакатися не переставав день і ніч, ївши [тільки] трохи хліба і води мало пивши, й то через день.

І це чув від того Вавіли, зціленого ним.

Якщо кому недостовірним здається цей запис - хай почитає житія святих отців наших Антонія і Феодосія, начальника руських монахів, і завдяки цьому повірить2. Якщо й тоді не змінить [думки] - ніхто в тому не винен - належить бо збутися притчі, сказаній Господом: піде сіятель сіяти сім`я своє, і впаде при шляхові, і друге - в тернині", де печалями житейськими подавляється3. Про них же пророк каже: "потовщилися серця людей цих, вухами погано чують"4; другий же: "Господи, хто вірує слухові нашому?"5.

До Полікарпа. Ти ж, брате і сину, цих не наслідуй, не задля них бо пишу це, але щоб тебе набути. Раду ж тобі даю: благочестям утвердись у святому тому монастирі Печерському, не бажай влади - ні ігуменства, ні єпископства, і достатньо для твого Спасіння закінчити життя своє в ньому. Знаєш сам, що можу оповісти з усіх книг подібне, однаково мені і тобі корисне. Але хочу про те, що здійснилося в тому божественному і святому монастирі Печерському і від багатьох почуте, дещо з численного оповісти.

 

 

 

 

 

 

Примітки

 

1. Для написання слова використано усні перекази Печерського монастиря. Чудо, а, можливо, і вся канва оповіді записані зі слів зціленого - ченця Вавіпи. Слідів якогось літературного джерела немає.

2. ...хай почитає житія святих отців наших Антонія і Феодосія, начальника руських монахів, і гак та повірить... Ця вказівка не означає, що джерелом даного слова було житіє прп. Антонія. Адже посилання стосується і житія прп. Феодосія, про яке можемо однозначно сказати: прп. Афанасія там не згадано. Мабуть, посилаючись на вищеназвані житія, св. Симон просто хотів показати, що і там описані неймовірні дива.

3. "Вийшов сіяч сіяти своє зерно. 1 як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге впало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило". Кажучи це, Ісус голосно мовив: "Хто має вуха слухати, нехай спухає" Лука XVIII, 5-7.

4. Порівн. у сучасному перекладі: "...Зроби затверділим серце цього люду, затули його вуха, закрий його очі, щоб він не бачив своїми очима, щоб він не чув своїми вухами, щоб його серце не розуміло, щоб не вилікувався знову" Іс. VI, 10.

5." Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об`явилось?" Іс. LIII,1.