Був дехто з Києва, [який] постригся під іменем Агапіта за блаженного отця нашого Антонія, і який наслідував життя його янгольське, бувши очевидцем зробленого ним. Бо як же той, великий, ховаючи святість свою, хворих зціляв своєю їжею, [а] ті вважали, що [їм] лікарське зілля подавали, і так уздоровлювалися молитвою його; так і цей блаженний Агапіт, ревно наслідуючи святого того старця, допомагав хворим. І коли хто з братії хворів - залишав келію свою - не було бо нічого, що можна було б вкрасти в келії його,- приходив до хворого брата і служив йому - піднімаючи і допомагаючи йому, і на своїх руках носячи, і давав йому свого харчу - варених овочів,- і так уздоровлювався хворий молитвою його. Якщо ж тривала його недуга - так Бог благоволив, аби віру і молитву раба свого помножити - цей же блаженний Агапіт перебував [біля нього] невідступно, молячи за нього Бога безперервно, [аж] доки Господь здоров`я подавав хворому задля його молитв. І через те прозваний був Лікарем, бо дарував йому Господь дар зцілення. І прочули про нього у місті, що [є] якийсь у монастирі лікар, [і] багато хворих приходили до нього і уздоровлювалися.

Був же за часів цього блаженного чоловік один, вірменин за походженням та вірою, умів же лікувати, як ніхто до нього: якщо тільки бачив хворого - дізнавався й говорив йому, що вмре, нарікши йому день і час - ніколи не виходило проти його слів; і цього вже ніяк не лікував. Один із таких хворих - із перших у князя Всеволода - був принесений до Печерського монастиря3. Його ж Вірменин у відчай ввів, прорікши йому через вісім днів смерть. Блаженний же Агапіт дав йому овочів, які сам їв, і уздоровив його. І рознеслась слава про нього по всій землі тій. Вірменин же уражений був стрілою заздрості й почав капостити блаженному. І одного засудженого до смерті послав до монастиря, повелівши дати тому отруйного зілля, аби перед тим споживши, упав мертвим. Блаженний же, побачивши цього помираючого, дав йому монастирського харчу і уздоровив його молитвою своєю, і від смерті вибавив засудженого до смерті. І відтоді піднявся проти нього іновірний той Вірменин. І навчив проти святого Агапіта одновірців своїх - дати йому випити смертоносного зілля, бажаючи його цим зіллям уморити. Блаженний же пив без шкоди, ніякого зла не мавши. Уміє бо Господь благочестивих від смерті звільнити: "Якщо,- каже,- отруйне щось, вип`ють - ніщо їм не зашкодить, на недужих руки возложать, і здорові [ті] будуть"4.

В той же час розхворівся князь Володимир Всеволодович Мономах, і служив йому Вірменин, лікуючи його, і нічого не міг зробити, але [тільки] сильнішою стала недуга. І [той], уже при смерті [бувши], послав прохання до Іоана, ігумена Печерського, аби наказав Агапіту прийти до нього, бо княжив тоді в Чернігові. Ігумен же, покликавши Агапіта, велить йому йти до Чернігова. І відповів блаженний: "Якщо до князя йду, то до всіх маю ходити. Не буде мені [добра] задля слави людської вийти за монастирські ворота і відступитися обіту свого. Адже обіцяв перед Богом: бути мені в монастирі і до останнього подиху. Якщо ж вигониш мене - піду в іншу землю. Потім повернуся, коли все це минеться." Не виходив бо ніколи з монастиря. Посланець князя, побачивши, що не хоче йти, молив мниха, аби хоча б ліків дав. Змушений ігуменом, дав йому овочів зі свого харчу для хворого. І коли князь спожив овочі - зразу видужав. Прийшов же Володимир до Києва і зайшов до Печерського монастиря, бажаючи вшанувати мниха й побачити, хто є той, котрий дарував йому ліки й здоров`я з Богом, бо ніколи його не бачив; думав цього майном обдарувати. Агапіт же, не бажаючи вшанованим бути, заховався. Князь же принесене йому золото віддав ігуменові. Потім же послав Володимир до блаженного Агапіта одного з бояр своїх із великими дарами. Посланий боярин знайшов його в келії і, принісши, поклав перед ним дарунки. І відповів [той]: "О, чадо! Ніколи ні від кого нічого не взяв - то чи нині погублю свою відплату задля золота, якого не вимагаю ні від кого?" І відповів боярин: "Отче! Знає той, хто послав мене, що не вимагаєш цього, але задля мене втіши сина свого [духовного], якого в Бозі уздоровив. Прийми це і віддай жебракам". І відповів старець: "З радістю це прийму задля тебе, оскільки любий ти мені. Кажи ж тому, хто тебе послав: "Все, що мав [ти] - чуже було: ти ж відходив [на той світ, і] не міг нічого взяти з собою. Нині ж роздай все, що маєш, нужденним, оскільки задля того вибавив тебе Господь від смерті. Я бо нічим тобі не допоміг би [без Нього]. І не смій не послухатись мене, аби від того не постраждав". І взяв Агапіт принесене золото, винісши з келії, кинув. Сам же зачинився. І вийшов боярин, [і] побачивши кинутим принесене [золото] та подарунки, і взявши все, віддав ігуменові Іоану, й оповів князеві все про старця. І зрозуміли всі, що рабом божим є.Князь же не посмів не послухатися старця, і все майно своє роздав жебракам, за словом блаженного.

По цьому розхворівся цей чорноризець - Агапіт - і прийшов до нього вищеназваний Вірменин відвідати його, і почав сперечатися з ним про мистецтво лікування, говорячи, яким зіллям лікується яка недуга. І відповів блажениий: "Яким Господь подасть здоров`я". І зрозумів же Вірменин, що геть ненавчений він є [лікуванню]. І говорить до своїх: "Не знає цей нічого". І, взявши його за руку, каже: "На третій день цей помре. Це ж істина є, і непомильне слово моє. Якщо ж не збудеться - і я буду мнихом". Блаженний же з гнівом мовить йому: "Чи такий є спосіб твого лікування: смерть мені провіщаєш, а допомогти не можеш? Якщо є досвідченим, то дай мені життя. Коли ж цим не володієш, то для чого мені дозблюєш, засуджуючи померти в третій день? Мені ж звістив Господь, [що маю] померти на третій місяць. Говорить же йому Вірменин: "Коли це вже зрозумів, то уже ніяк не переживеш третього дня", був бо [святий] розхворівся [так] сильно, [що] не міг навіть рухатися. І тут принесли якогось хворого з Києва. Встав же Агапіт, ніби не хворів, взяв овочі, які сам їв, показав лікареві, кажучи: "Це с ліки! Розумій і бач!" Побачивши, лікар говорить мниху: "Це не наші ліки, але думаю, що це з Олександрії приносять". Посміявся блаженний невігластву його, дав зілля хворому і того уздоровив. Мовить же до лікаря: "Чадо! їж, не гнівайся, оскільки убогі семи, не маємо чим пригостити тебе". Вірменин же каже йому: "Нині, отче, 4 дні постимося ми цього місяця"5. Запитав же його блаженний: "Хто ти і якої віри є?" Лікар же каже до нього: "Чи ти не чув про мене, що вірменином є?" Блаженний же каже до нього: "То як смів увійти і осквернити келію мою і триматися за грішну мою руку?! Вийди від мене, іновірний і нечестивий!" Вірменин пішов, осоромлений.

Блаженний же Агапіт прожив [ще] З місяці, [і] трохи похворівши, до Господа відійшов. По смерті ж його прийшов Вірменин до монастиря, і говорить ігуменові: «З цього часу і я буду чорноризцем, і облишу вірменську віру, істинно увірую в Господа Ісуса Христа. Явився бо мені блаженний Агапіт, говорячи: "Обіцяв прийняти монашеський образ, і якщо збрешеш - загинеш з життям і душею". А отже - вірую! Але якби цей блаженний хотів довгий час жити тут, Бог не преставив [би] його від світу цього. Якщо ж і прийняв його Господь, то Вічне Життя дарував йому. І думаю, що своєю волею пішов від нас, Небесного Царства бажаючи, [а] міг і ще жити з нами. Я знав: і 3-х днів не пережити йому. І задля того доклав собі 3 місяці, і коли б казав [не] 3 місяці, то і 3 літа прожив би. Але хоча і помер цей, але вселився в Обитель Небесну, і перебуваючи у Вічному Житті, й там живим є». Так цей Вірменин постригся в Печерському монастирі, і тут життя своє закінчив у доброму сповіданні.

Таке і більше того було зроблено тими святими чорноризцями, чиє добродійне житіє згадав. Дивуюся, як замовчані були великі справи святих отців наших Антонія і Феодосія? Та якщо таке світило згасло від нашого недбальства, то як від нього промені возсіяють?! Цих маю на увазі преподобних отців і братію нашу! Але, як каже Господь, "жоден пророк не прийнятий у Батьківщині своїй"6. Як би описати тобі, чесний архимандрите, панотче Акіндіне, вищеназваних святих і преподобних отців чудотворіння, інших же - справи, других же - кріпке воздержання, [ще] інших - послушливість, інших - прозріння - та всі знамення і чудеса ці посвідчу з вірою, [чувши] від твого чорноризця, а від мого пана, єпископа Симона. Іншим бо здасться неймовірним сказане, задля величини справ, причина ж невіри - мене знають, грішного Полікарпа. Але якщо повелить твоє преподобство написати - їхній розум сприйме і до пам`яті принесе. Якщо ж не потрібно [це їм] буде - наступним по нас задля [їхньої] користі залишимо, як блаженний Нестор в літописці написав про блаженних отців: Даміана, Єримію і Матвія, і Ісакія7. В житії ж святого Антонія всі житія їхні вписані є, хоча і коротко сказані. Але сильніше від раніше названих чорноризців ясно кажу, не таємно, як і раніше: "Якщо бо я промовчу, від мене до кінця забуті будуть і не пом`януться [їхні] імена, як і до сьогодні [є]". Це ж говориться в 15 літо твого ігуменства, що не було поминання [їхнього] протягом 100 і 60 років8. Нині ж, задля твоєї любові, потаємне почуте було, і пам`ять тих, хто любить Бога, повсякчас вшанована і хвалена. Ті, котрі Йому вгодили, від Нього увінчані. Мені ж такими прикраситися - велич є, і цим надіюсь прикрити погані свої справи: як тільки згадаю почуте - і творю, і думаю, як мені набути [допомоги] чудотворності їхньої. "Як бо, - каже Господь, - радІсть буває на Небі за єдиного грішника, що кається, то наскільки сильніше за стількох праведних, котрі жили життям небесним, янголи веселяться"9. І тих слави належить їм спадкоємцями бути. Адже тут про плоть не думали, а, немов безплотні, земне все відкинули, і все житейське ні за що маючи, аби [лише] одного Христа набути, Того бо одного возлюбили і [до] любові Його прив`язалися, і Тому волю всю свою віддали, аби від Нього любов прийняти. І Той дарував їм на землі належне праці їхньої віддання - талан чудотворіння. В майбутньому ж невимовною

славою прославить. Без Святого бо Духа нічого людині не дасться на землі, якщо не буде дано йому звище. Тому і я, грішний Полікарп, твоїй волі корячись, державний Акіндіне, це тобі написав. Але і ще трохи оповім про блаженного і преподобного отця нашого Григорія Чудотворця.

 

 

 

 

 

 

 

Примітки

 

1. В Арсеніївській редакції, де редактор, поспішивши викинути всі особисті звертання прп. Симона і Полікарпа, викинув і дещо із фактичних відомостей, дане слово - перше з послання Полікарпа,

2. Це оповідання, судячи з вказівок Полікарпа, походить із житія прп. Антонія. Проте, як говорить в кінці твору автор, там сюжети про окремих святих - учнів св. Антонія - розповідаються дуже коротко. А тому можна припустити, що, як на те вказував ще О. Шахматов, частина оповіді походить із авторської редакції "Повісті минулих літ" 227, с. ХІІ. Зокрема, це стосується уздоровлення прп. Агапітом князя Володимира Мономаха, яке, згідно з текстом житія, відбулося між 1078І 1094 роками, коли Володимир Всеволодович сидів у Чернігові. Згадка там же ігумена Іоана, який посідав настоятельство з 1088 року, звужує ці рамки до 1088-1094 рр. Отже, даний сюжет має чіткі хронологічні орієнтири, які ведуть нас до авторської редакції "Повісті". Що ж стосується сюжету про Вірменина, то він, здається, походить із монастирських переказів, на користування якими (у передачі прп. Симона) Полікарп вказує на початку. Звичайно, він мав можливість зібрати подібні перекази й сам, і тоді посилання можна розцінювати як спосіб надати своїм словам більшої ваги.

3. ...Із перших у князя Всеволода... Князь Всеволод сидів на київському столі з 3.10.1078 по 13.04.1093 року.

4. "А ось дива, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім`ям Моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане" Марк XVI, 17-18.

5. ...Нині, отче, 4 дні постимося ми цього місяця... Мабуть ідеться про Тиждень у пам`ять блудного сина, за два тижні до Пасхи, коли монофізити, до яких належить і вірменська церква, поjстяться. Наразі, цей пост продовжується не чотири дні, а тиждень.

6. «Він же додав: "Істинно кажу вам: Ніякого пророка не приймають добре в своїй Батьківщині"» Лука ІV, 24.

7. ...як блаженний Нестор в літописці налисав про блаженних отців: ДамІана, Єримію і Матвія, і Ісвкія... Полікарп посилається на оповідь про перших чорноризців Печерських, яка в Існуючому нині тексті "Повісті минулих літ" стоїть під 1074 роком (див. слово 12 та вступ),

8.... Це ж говориться в 15 літо твого ігуменства, що не було поминання [їхнього] протягом 100 і 60 років... О. О. Шахматов у ранніх своїх творах припустив, що твір написаний 1232 року, і написання житія прп. Антонія відносив до 1073 року 223, с. 1ЇЗ-114. Проте, пізніше він уже не сприймав цю дату буквально 228, с. 260.

9. Порівн. Лука XV, 1 - 10.