Сей блаженний Григорій прийшов до святого отця нашого Феодосія в Печерський монастир, і ним навчений був життя чернечого, безкорисливості, смирення, послушливості та інших добродійств. Найбільше ж вдався до молитви, і задля цього отримав перемогу над бісами, які, і далеко бувши, кричали: "О, Григорію! Вигониш нас молитвою своєю!" Мав бо блаженний звичай по кожному молитвослов`ї запретительні творити молитви. Не терпів же старий враг того прогнання, [і] не мігши нічим іншим перепону його життю створити, навчив поганих людей, аби обікрали його. Не мав бо [святий] нічого іншого, крім книг. Одної ночі прийшли злодії і стерегли старця, аби, коли вийде на утреню, пішовши, взяти все його [майно]. Зачувши прихід їхній - завше бо кожної ночі не спав, але співав і молився безпрестанно посеред келії своєї - Григорій помолився і за цих, котрі прийшли красти: "Боже, дай же сон рабам Твоїм, оскільки натомилися, даремно врагу догоджаючи". І спали 5 днів і 5 ночей, доки блаженний, покликавши братію, розбудив їх, говорячи; "Доки дарма стерегтимете, обікрасти мене бажаючи? Йдіть уже по домівках". Встали, І не могли йти, бо знемогли від голоду. Блаженний же дав їм їсти і відпустив їх. Дізнавшись про це, міський воєвода повелів мучити злодіїв тих. Зажурився ж цей Григорій, що заради нього [катуванню] піддані, і, пішовши, віддав книги воєводі, злодіїв же викупив. Інші ж книги продав і роздав [гроші] убогим, кажучи так: «Аби ніколи в біду не впали ті, котрі захочуть обікрасти мене. Говорить бо Господь: "Не зберігайте собі скарбів на землі, де злодії підкопують і крадуть; зберігайте собі скарби на Небесах, де ні тля не нищить, ні злодії [не] крадуть. Де бо майно ваше, там і серня ваші"2». Злодії ж ті, задля чуда, яке сталось із ними, не повернулись по тому до своїх попередніх справ, але, прийшовши до Печерського монастиря, вдалися до роботи на братію.
Мав же блаженний маленький городик, де овочі сіяв і дерева плодові [виростив]. І на це також прийшли злодії, і коли, взявши зв`язки [овочів], хотіли піти,- не змогли. І стояли два дні непорушні й обтяжені зв`язками, і почали кричати: "Панотче Григорію, пусти нас! Уже покаялись у гріхах своїх, і надалі не робитимемо таких речей!" Почувши те, чорноризці прийшли і, захопивши їх, не могли звести їх із місця того. І запитали у них: "Коли сюди прийшли?" Злодії ж кажуть: "Два дні і дві ночі стоїмо тут". Мнихи ж кажуть:
"Ми постійно ходили [тут], і не бачили вас". Злодії ж говорять: "[Ми] бачили нас тут і молили вас зі сльозами, аби відпустив нас [Григорій]. [І] тільки вже [геть] знемігши, почали кричати. Нині ж попросіть старця, аби відпустив нас". Григорій же, прийшовши, каже їм: "Оскільки в неробстві перебували все життя ваше, крадучи чужу працю, а самі не бажали трудитися, нині стійте тут без діла всі наступні роки, до кінця життя свого". Вони ж зі сльозами запевняли старця, то по цьому ніколи не сотворять такого гріха. Старець же пожалів їх і каже: "То коли хочете працювати і працею своєю інших харчувати, то вже відпущу вас". Злодії ж поклялися: "Ніколи не переступимо наказу твого". Григорій же каже: "Благословен Бог! Відтепер працюватимете на святу братію, І від своєї праці на їхню потребу приноситимете". І так відпустив їх. Злодії ж закінчили життя своє в Псчерському монастирі, город доглядаючи; думаю, їхні нащадки і донині тут є.
Одного ж разу знову прийшли троє якихось, бажаючи спокусити цього блаженного, І двоє з них просили святого, брехливо кажучи: "Оцей другом нашим с, і засуджений на смерть. Молимо ж тебе: постарайся вибавити його, дай же йому чим викупитися від смерті". Григорій же заплакав від жалості, провидів бо про того, що приспів кінець життя його. І каже: "Горе чоловікові цьому, оскільки приспів день погибелі його". Вони ж кажуть: "Ти, отче, якщо даси щось, то він не помре". Це ж говорили, бажаючи у нього взяти та поділити. Григорій же відказав: "Навіть якщо дам, сей [однак] помре". І запитав їх: до якої смерті засуджений? Вони ж відповідають: "На дереві повішений має бути". Блаженний же каже їм: "Тяжко засуджено його, завтра бо цей повіситься". 1 знову пішов до погреба, де молитву творив, аби не чув розум нічого земного, ні очі не бачили нічого суєтного,- і, винісши звідтіля останні книги, дав їм, кажучи: "Якщо не потрібні будуть - повернете мені". Вони ж, взявши книги, почали сміятися, мовлячи: "Продавши це, розділимо між собою". Побачивши ж дерева плодовиті, кажуть між собою: "Прийдемо поночі й заберемо плоди його". Як настала ніч, прийшли ці трос і зачинили монаха в погребі, де [той] молився. Один же, про якого казали, що на дереві повіситься, заліз нагору, почав рвати яблука і взявся за гілку; вона ж відломилась, а ці два, злякавшись, утекли, цей же, падаючи, зачепився одягом за іншу гілляку, і, не маючи допомоги, вдавився коміром.
Григорій зачинений був і не прийшов до братії в церкву. Вийшовши з церкви, всі [пішли до його келії] й побачили мертву людину, що висіла. І вжахнулися. Пошукали ж Григорія! знайшли його в погребі зачиненого, Вийшовши звідтіля, блаженний повелів зняти мертвого і до друзів його говорить: "Збувся ваш задум. Бог бо непомильний! Якби були мене не зачинили, то я, прийшовши, зняв би його з дерева, і [він би] не помер. Оскільки враг навчив вас плекати суєтне брехнею, то втратили своє милосердя [у Господа]". Почувши, як збулися слова його, ті, що його обілили, прийшовши, впали до ніг його, просячи пробачення. Григорій же засудив їх на роботу Печерському монастирю, аби на нього працюючи, свій хліб їли і достатньо їм буде, [аби] інших прохарчували своєю працею. І так закінчили життя своє, із дітьми своїми працюючи в Печерському монастирі на рабів Пресвятої Богородиці та учнів святого отця нашого Феодосія.
Належить же і те оповісти про нього, як випала блаженному мука смертна. Пригода монастирська сталася: падінням тварини осквернена була посудина, і тому преподобний Григорій зійшов до Дніпра по воду. У той же час приспів князь Ростислав Всеволодович, бажаючи йти до Печерського монастиря задля молитви і благословіння, бо збирався [виступити] проти воїнів половецьких з братом своїм Володимиром4. Побачили ж дружинники його старця цього, почали глумитися над ним, говорячи слова сороміцькі. Мних же, знаючи, що всі [вони] при смерті сущі, почав казати: "О, чада! Коли б треба жалітися і численних молитов прагнути від усіх, тоді ж ви ще більше зло творите, яке Богові невгідне є. Але плачтеся над своєю погибеллю і кайтеся у своїх гріхах, аби, в усякому разі, радість сприйняти в Страшний День, уже бо вас настиг Суд, оскільки всі ви у воді помрете із князем вашим". Князь же, страху Божого не маючи, не взяв до серця слів преподобного, прийнявши за пустослів`я пророцтво про нього, і каже: "Чи мені зичиш смерті від води, тому, хто вміє плавати?" І тоді, розгнівавшись, князь повелів зв`язати йому руки і ноги, й камінь на шию повісити, та вкинути у воду. І так утоплений був. Шукала ж його братія два дні і не знайшла. В третій же день прийшли до келії його, бажаючи взяти спадок його, і ось мертвий знайшовся в келії - зв`язаний, і камінь на шиї його, одяг же його ще був мокрим. Обличчя ж було світле, ніби живе. І не знайшли, хто приніс його. Та й келія замкнена була. Але слава за нього Господу Богу, Котрий творить дивовижні чудеса задля своїх угідників! Братія ж, винісши тіло його, поклала в печері належно, і довгі літа [воно] перебуває ціле й нетлінне.
Ростислав же, не відчуваючи вини в гріху, зі злості не пішов у монастир, і не захотів благословіння, а уникнув його; возлюбив прокляття, і прийшов до них. Володимир же прибув до монастиря задля молитви. І як були вони біля Треполя, і полки зійшлися, побігли князі наші від лиця супротивних. Володимир же переїхав ріку, задля молитов святих та благословіння. Ростислав же утопився з усіма своїми воїнами, за пророцтвом блаженного Григорія. Сказано [бо]: "Яким же судом судите- судитися [і] вам [ним], якою мірою мірите - мірятимуть і вас"4. Зрозумійте, ті, хто злісно обіжають інших], притчу, сказану Господом у Святому Євангелії [про] суддю немилостивого і вдову обіжену, яка до нього приходила часто і докоряла йому, говорячи: "Захисти мене від ворога мого"5. Говорю бо вам, що скоро відплатить Господь за рабів своїх. Той бо каже: "Мені помста - і я відомщу"6. [Ще] говорить Господь: "Не обідьте жодного із цих малих, оскільки янголи їхні повсякчас бачать Лик Отця Мого Небесного"7. "Оскільки праведний Господь і правду полюбив, праведні побачать Лик Його"8. Що бо людина посіє - те і пожне. Така гордим відплата, їм же Господь противиться, смиренним же дає Благодать"9. Слава Йому з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і у віки віків. Амінь.
Примітки
1. В основі патерикової оповіді про смерть прп. Григорія лежить авторська редакція "Повісті минулих літ" 227, с. ХІІ. Але навряд чи там були приведені всі три оповіді про зловмисників. Найвірогідніше, прп. Нестор міг привести одну з них на доказ святості прп. Григорія. Мабуть, це була перша оповідь, оскільки вона написана найбільш логічно і вивершено. Взагалі, повторюваність трьох майже однакових мотивів наводить на думку, що це- фольклорні видозміни одного й того ж сюжету. Щодо житія прп. Антонія, то воно навряд чи може бути визнане джерелом цього слова, оскільки, як сказано в першій його фразі, святий був учнем прп. Феодосія Печерського. В рукописній редакції Патерика Йосипа Тризни подано дату приходу прп. Григорія до прп. Феодосія - 1064 р., проте походження її невідоме.
2. "Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються, невичерпний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить. Бо де скарб ваш, там буде і ваше серце" Лука ХІІ, 33-34.
3. Наступна оповідь, як уже говорилось, походить із авторської редакції "Повісті минулих літ". У Густинському літописі під 1093 роком читаємо її дуже скорочений варіант: "Як ішли вони на битву, Володимир же Мономах пішов до Печерського монастиря по молитву і благословіння. Також і брат його, злий Ростислав їхав до Печерського монастиря, і ось зустрів на шляху святого Григорія, чудотворця Печерського, якого, принизивши, повелів у Дніпрі утопити - і повернувся, не бувши у Печерському монастирі, пішов на битву..." "... і так християни, бувши переможені, побігли. Іприбігли до Стугни ріки. Володимир із дружиною своєю перебрів, а Ростислав, який утопив святого Григорія, чудотворця Печерського, утонув, за прореченням святого Григорія". Це свідчення, поряд із "наукою", даною прп. Прохором ЛебІдником князю Святополку (слово 31) - одна з найяскравіших оповідей прп. Нестора, які оспівували зверхність святої Лаври над мирською владою. Зрозуміло, що Мономах не міг стерпіти такі відомості в літописі, А тому, в нині існуючому тексті "Повісті" немає залежності між смертю прп. Григорія (оповідь про нього взагалі викинуто), і смертю Ростислава. Втім, треба зазначити, що така подія, як жорстоке і невмотивоване вбивство святого ченця та швидка по тому смерть Ростислава (до того ж - також від води) не могла не справити враження на киян, які вважали це Боже покарання цілком справедливим. Так, С. О. Висоцький знайшов серед графіті Софії Київської запис про цю подію, який, загалом, звучить так: "Місяця травня в 25 день утоплений ХКМХТ(?)-Ф князем". Ім`я утопленого зашифровано. Щоправда, сам Висоцький пов`язував цей запис зі смертю власне Ростислава 39, с. 47- 48. Але для чого зашифровувати ім`я князя? Крім того, якщо підставимо ім`я св. Григорія у вищеприведений шифр - побачимо, що мався на увазі саме він. Літера "Г", змінена у шифрі на "X", в обох словах стоїть першою і четвертою. Отже, св. Григорій помер за добу до свого вбивці (битва на Стугні відбулась 26.05.1093 року)! Цікаво, що графіті, знайдена С. Висоцьким, знаходиться в районі північно-східного компартименту Софії Київської, де, крім Ярослава Мудрого, були поховані його син Всеволод та внук Ростислав. Є. Кабанець розцінив появу цього напису як певну реакцію на поховання святотатця в київській святині 75, с. 93. Зовсім інакше дивилися на описану подію в дружинних колах. Так, у "Слові о полку Ігоревім", як у творі, створеному виключно для розваги князя та дружини, знаходимо вияв щирого жалю за убивцею: "Не така ж, говорять, ріка Стугна; мало води маючи, пожерши чужі ручаї і струмки, розширена в усті, юнака князя Ростислава погребла на дні при темнім березі. Плаче мати Ростиспавова по юнаку князю Ростиславу. Поникли квіти жалобою і дерево з туги к землі приклонилось" 184, с. 53.
4. "Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким І вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою І вам відміряють Мт. VII, 2.
5. Порівн.: Лука XVIII, 3-8.
6. "Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: "Мені належить помста, Я відплачу,- говорить Господь" Римл. XII, 19.
7. "Глядіть, щоб ви ніким із цих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя Мого Небесного Отця" Мт. XVIII, 10.
8. "Господь бо - справедливий, любить правду; праведники Лице Його побачать" Пс. X, 7.
9. Порівн.: "Насильникові не завидуй, не наслідуй його поведінки, бо розбещений для Господа осоружний, з праведниками ж Його дружба. Прокляття Господа в домі злого, а житло праведника Він благословляє. З насмішників Господь сміється. покірним дає паску. Мудрі беруть у спадок славу, доля безумних - ганьба" Притч. N1, 31-35.