Казанська ікона Божої Матері

Казанська ікона, належить до найбільш відомих і шанованих у всьому Православному світі ікон Божої Матері. Святкування Пресвятій Богородиці, на честь ЇЇ ікони, званої «Казанська», встановлене на знак вдячності Цариці Небесній за визволення града Москви і всієї Русі від нашестя поляків в 1612 році. Кінець XVI і початок XVII століття відомі в історії Росії як Смутний час. Московія потерпала від нападів польських військ, які глумились над православною вірою, грабували і палили храми, міста і села. Обманним шляхом їм вдалося заволодіти Москвою. За закликом святійшго патріарха Єрмогена московити стали на захист батьківщини. В ополчення, яке очолив князь Димитрій Михайлович Пожарський, було прислано чудотворний образ Пресвятої Богородиці.

Святитель Димитрій Ростовський в « Слові на день явлення ікони Божої Матері в Казані»( святкування 8 липня/ 21 липня) говорив: « Визволяє Мати Божа від великих бід і нещасть не тільки праведних, але й грішних, та яких грішних? Тих, які звертаються до Отця Небесного як блудний син, зітхають б’ючи груди свої, як матір, плачуть біля ніг Христових, як грішниця, що омочила ноги Його сльозами, сповідання Йому приносять, як на хресті розбійник. На таких грішних Пречиста Божа Мати споглядає і поспішає на допомогу їм, і від усяких бід і нещасть визволяє».

Знаючи, що біда допущена за гріхи весь народ і ополчення наклали на себе трьохденний піст і з молитвою звернулись до Господа і Пречистої Його Матері за небесною допомогою. Молитва була почута. Від святителя Арсенія, який знаходився в полоні у поляків, прийшла звістка, що йому у видінні було відкрито про переміну суду Божого на милість, за заступництвом , натхненні відомістю російські війська визволили Москву від польських поневолювачів. Святкування на честь ікони Пресвятої Богородиці встановлено в 1649 році. І до сьогоднішнього часу ця ікона особливо шанується не тільки російським народом, але й усіма православними християнами.

Рівноапостольний Аверкій, єпископ Ієрапольський, чудотворець

Святий Аверкій жив у II ст. і був єпископом міста Ієрополя у Малій Азії. Він сумлінно виконував своє єпископське служіння у важких умовах переслідування християн. Коли Аверкію виповнилось 72 роки, він вирушив у подорож до Риму. Повертаючись до своєї єпископської столиці Аверкій відвідав Сирію й Месопотамію, де зустрівся з побожними й ревними християнами і скріпив їх у святій вірі. Після повернення додому жив побожним і чеснотливим життям аж до своєї святої смерті у 193 році.

Сім Ефеських отроків

Сім Ефеських юнаків: Максиміліан, Ямвлих, Мартиніан, Іван, Діонісій, Костянтин і Антонін, - жили у III столітті. Святий Максиміліан був сином ефеського міського управителя, інші шість юнаків – синами інших знатних ефеських громадян. Юнаки були друзями з дитинства і всі перебували на військовій службі. Коли імператор Декій (249-251) прибув до Ефесу, то наказав всім громадянам з’явитися для принесення жертви язичницьким божкам; непокірних же чекали муки і смертна кара. За доносом тих, що чекали додаткових ласк від імператора, на суд були покликані сім Ефеських юнаків. Поставши перед імператором, святі отроки підтвердили свою вірність Христові. З них негайно знято знаки військової гідності. Однак Декій відпустив їх на свободу сподіваючись, що юнаки змінять свої погляди за той час, поки він перебуватиме в поході.

Юнаки пішли з міста і сховалися в печері гори Охлон, де проводили час у молитвах, готуючись до мученицького подвигу. Наймолодший з них – святий Ямвлих - переодягався у жебрацьке лахміття й ходив до міста купувати хліб. Під час одного з таких виходів до міста він почув, що імператор повернувся і їх розшукують з метою поставити перед судом. Святий Максиміліан надихнув друзів вийти з печери і добровільно з’явитися на суд. Дізнавшись, де ховаються отроки, імператор звелів замурувати вхід до печери камінням, щоб отроки померли в ній від голоду й спраги. Двоє з сановників, які були присутні при замуровуванні входу до печери, були таємними християнами. Бажаючи зберегти пам’ять про святих, вони вклали серед каміння запечатану скриньку, в яку вклали дві олов’яні дощечки. На них були написані імена семи отроків та обставини їх страждань і смерті.

Але Господь навів на юнаків дивовижний сон, який тривав майже два століття. За той час гоніння християн припинилися, хоча за святого благовірного царя Феодосія молодшого (408-450) з’явилися єретики, які відкидали воскресіння мертвих при Другому пришесті Господа нашого Ісуса Христа. Одні з них казали: “Як може бути воскресіння мертвих, коли не буде ні душі, ані тіла, бо вони знищаться?” Інші стверджували: “Лише душі матимуть майбутнє, бо неможливо тілові постати і ожити після тисячі років, коли не залишиться від них і праху”. Ось тоді Господь і відкрив таємницю очікуваного воскресіння мертвих і майбутнього життя через сімох Своїх юнаків.

Власник ділянки землі, на якій була гора Охлон, розпочав будувати кам’яну будівлю і робітники розібрали вхід до печери. Господь оживив юнаків і вони прокинулися ніби від звичайного сну, не підозрюючи, що минуло майже 200 років. Тіла їх і одежа були абсолютно нетлінними. Готуючись прийняти муки, отроки доручили святому Ямвлиху ще раз купити їм хліба в місті для підкріплення сил.

Підійшовши до міста, юнак був вражений, побачивши на брамі святий хрест. Почувши, що всюди свобідно згадувалося Ім’я Ісуса Христа, він почав сумніватися, чи потрапив до свого міста. Розплачуючись за хліб, святий юнак подав торговцеві монету із зображенням імператора Декія і був затриманий, як приховувач скарбу старовинних монет. Святого Ямвлиха привели до міського управителя, в якого тоді перебував ефеский єпископ. Слухаючи дивні відповіді юнака, єпископ зрозумів, що Бог відкриває через нього якусь таємницю, і сам пішов разом з народом до печери. Біля входу до печери єпископ вийняв з купи каміння запечатану скриньку і відкрив її. Він відчитав на олов’яних дощечках імена семи отроків та обставини замурування печери за наказом імператора Декія.

Увійшовши до печери і побачивши в ній живих юнаків, всі зраділи і зрозуміли, що Господь через пробудження їх від тривалого сну відкриває Церкві таємницю воскресіння мертвих. Невдовзі сам імператор прибув у Ефес і розмовляв з юнаками в печері. Тоді ж святі отроки на очах у всіх схилили голови на землю і знову заснули й цим разом – до загального воскресіння. Імператор хотів кожного з них покласти в дорогоцінну домовину, але, з'явившись йому уві сні, святі отроки сказали, щоб їхні тіла були залишені в печері на землі.