Святий Яків був сином святого Йосипа, Обручника Пречистої Діви[1]. З юності своєї полюбив жорстке життя, страв усіляких, і масла, й олії ніколи не їв, тільки один хліб, також вина і всілякого хмільного напою не вживав, тільки воду, в лазню не входив і всіляке плотське задоволення відкинув; на тілі завжди мав колючу волосяницю, усі ночі в молитві проводив, сном вельми мало себе заспокоюючи, а від частого уклякання загрубіла шкіра його на колінах, немов верблюжа, чистоту ж непорочності своєї до кончини цілком утримав.

А про те, що називається він братом Божим, пишеться так[2]: "Коли Йосип-обручник розділяв землю свою дітям своїм, яких мав од першої жінки, захотів відділити частину й Ісусу Христу Господу, якого народила заручена з ним Пречиста Діва, ще малому хлопцю Ісусу, як тоді був, та інші Йосипові сини не дозволили; Яків же прийняв його до своєї частки як співнаслідника, через що й звався "брат Божий". Не менше через те, що коли Христос Господь воплотився і Пречиста Діва Богородиця втекла з ним у Єгипет, то і Яків із ним утік, супроводжуючи Пречисту Богородицю та святого Йосипа, батька свого[3]. Коли ж божественне дитя Ісус Христос прийшов у дорослий вік і навчав людей про Царство Боже і являв, що Він є істинний Месія, святий Яків вірив у Нього і, слухаючи божественних слів його, більше розпалився серцем до любові Божої, і жорсткіше взяв собі життя. Мав же і сам від Господа свого взаємну осібну любов, що явлена була в тому, що після вільної своєї Страсті та воскресіння Христос Господь окремо, окрім інших апостолів, явився Якову, своєму любому братові, про що згадує святий Павло, кажучи: "Потому з'явився Він Якову, опісля — усім апостолам"[4]. Від усіх був названий святий Яків праведним, бо всі бачили його праведне й боговгідне життя, і причислений був до лику сімдесяти апостолів; від самого ж Господа нашого Ісуса Христа єпископом поставлений і священнодійству був навчений[5], і йому, першому святителю та пастирю, вручена була єрусалимська новопросвічена Церква. І він перший літургію виклав і написав, наставляв його в тому Святий Дух, її по тому святий Василій Великий, також святий Златоуст скоротили через людську неміч. Святий Яків, пасучи в Єрусалимі Христове стадо, багатьох юдеїв та еллінів ученням своїм до Бога навернув і на путь правдиву настановив[6]. Написав же соборне послання до дванадцятьох колін Ізраїлевих, наповнене богонатхненного і вельми красного вчення, яким уся Христова Церква користується, вірі й ділам навчаючись. Через чеснотливе життя своє святий Яків мав велику честь у всіх, не лише вірних, але й невірних, архієреї-бо і священики жидівські, що у Святая Святих раз тільки в літо входили, здійснюючи служби, святому Якову не забороняли входити й молитися часто, бачачи чисте й непорочне життя його, через що й іменем новим його називали[7] — Облі, чи Офлі, тобто загорожа, чи утвердження, людям, чи над усіх правдивіший — так його називали. Входив-бо святий у Святая Святих не тільки вдень, але і вночі, падаючи ниць на землю, Богові за цілий світ приносив із плачем молитви. Був же усьому народові улюблений через святість свою, багато-бо юдейських старійшин вірували ученню його, і всі з насолодою його слухали і збиралися до нього численно: одні слів його послухати, інші хотіли торкнутися краю риз його.

У той час настав архієрей Анан, із ним-бо фарисеї і книжники побачили, що весь народ послухав учення Якового і багато хто до Христа навертається, почали із заздрості гніватися на святого і зле мислили про нього, бажаючи його убити. І нарадили просити його, щоб повчанням своїм відвернув людей від Христа, а коли учинити не захоче, то хай убитий буде.

Настав празник Пасхи, коли люди з усіх міст та країв зібралися в Єрусалим на празник; Фіст же, котрий і Павла від рук їхніх збавив і в Рим послав, тоді помер, і ще не прийшов володар із Риму на Фістове місце, відтак книжники та фарисеї, знайшовши святого Якова у церкві, сказали: "Просимо тебе, праведниче, щоб у день цей святковий, на який звідусюди безліч люду зібралося, учинив повчання до людей, відвертаючи їх від Христа, яким звабилося багато, називаючи його Сином Божим. Скажи ти їм, хай не зваблюються. Адже ми всі тебе пошановуємо і з усіма людьми послухаємо тебе і засвідчимо про тебе ми і всі люди, що ти істинний є і на особи не зважаєш; переконай-бо людей, хай не зваблюються розп'ятим Ісусом. Стань, молимо тебе, на високій покрівлі церковній, щоб усі тебе могли бачити й чути, бо, як бачиш, багато люду є зібраного від Ізраїля і від поган". І, це сказавши, вивели Якова на покрівлю церковну, самі ж заволали до нього великим голосом: "Правдивий муже, якого всі послухати ми маємо, ці люди заблудили, [ідучи] вслід Ісуса розп'ятого! Скажи-бо нам істинно, що ти про нього думаєш?" Святий же ве-лиголосно рече: "Що мене питаєте про Сина Чоловічого, котрий волею постраждав, розіп'явся і був похований, а на третій день від гробу встав, то це нині Той сидить на небесах справоруч превишньої Сили і знову прийде на хмарах судити живих та мертвих". Це почули люди, пораділи вельми про таке свідчення Яковове за Христа Ісуса і закричали одноголосно: "Слава Богу, осанна Сину Давидовому!" Фарисеї ж і книжники сказали: "Зле учинили, давши Якову говорити про Ісуса, це ж бо люди більше зсум'ятилися". І, наповнившися злоби, скинули його із церковної покрівлі на пострах усім людям: хай побояться і не вірять словам Яковим[8]. Кричали ж вельми, кажучи: "О, о, праведний звабився!" Упав святий Яків із покрівлі, побився вельми, але ще живий був і звівся на коліна, звів руки свої і молився, кажучи: "Господи, відпусти їм гріха цього, не відають-бо, що чинять". Вони ж камінням кидали на нього й поранили його. Один із синів Рихавових закричав: "Припиніть, що чините, праведний за вас молиться, а ви його побиваєте!" І тоді один із білильною палицею прибіг, кинувся на святого, щосили вдарив його в голову і розтрощив її, що й весь мозок витік на землю, і в тому мученичестві віддав духа свого Господу[9]. Святе ж його тіло там-таки, поблизу церкви, поховане було, великий плач був за ним вірних. Єпископствував у Єрусалимі тридцять років, і шістдесят шостого літа життя свого постраждав за Ісуса Христа, Йому ж із Отцем і Святим Духом честь і слава навіки віків. Амінь.

[1] "В Мінеї Ікос".

[2] "Пролог, Трифолог".

[3]"Трифолог, на вечірні, на стихирах".

[4] 1 Кор. 15, [7].

[5] "Святий Дорофей, єпископ тирський. Мінея, на вечірні, стихира".

[6] "Пролог і Трифолог".

[7] "Метафраст".

[8] "Метафраст".

[9] Святий Дорофей, єпископ тирський".

Цього блаженного й праведного Якова вітчизна долішня і народження земне, де і від кого народився, цілком нам невідомі, за Божим зволенням утаєно через те, щоб знали ми: святі Божі не долішньої, але горньої вітчизни шукають, не земним родом хваляться, але дбають у лиці бути з небесними жителями і величаються не тілесним, а духовним Отцем, скрізь сущим добрим Богом. Знаємо тож, що цей достодивний чудотворець, хоч і мав народження плотське, але життям прожив духовним, духом палаючи, Богові служачи, і, хоч у тілі при-родньому був, але мав надприродних духів, святих ангелів, за співжильців та співбесідників; хоч і на землі жив, але богобаченням стояв перед Богом, що живе на небесах, у всьому себе подаючи як вірного Божого слугу у терпінні великому, у скорботах, у бідах, у нестатках, у працях, у неспанні та постах. Коли ж закінчилося ба-гатоскорботне дочасне життя, душа його праведна, чеснотами, як наречена, прикрашена, ввелася ангелами Божими у Спасову світлицю, тіло ж чесне по-християнському покладено в раці. Коли ж настав час прославлення святого купно із чесними його мощами, в області Великого Новгорода, поблизу села, що називається Боровичі, по річці, що там текла, званій Мста, пливла рака супроти водної бистрини і до шумливого та хвильного Боровицького порога на крижині, у Світлий вівторок, за Божим наказом, припливла. Люди ж, які там жили, були одержимі сумнівом і спершу не прийняли великого угодника Божого чудотворних мощів, але, збридивши, відкинули їх і, линвами очепивши, назад відволокли. Чудотворні ж мощі від тих, що їх одкидали, не відкинулися і знову до них повернулися. Але й так не могли люди, які там жили, прийти до пізнання дивного чуда, адже супроти течії річної рака із мощами пливла, і знову її відкинули, знову богоданого скарбу позбулися, назад відтягши. А оскільки простий був того краю люд і не через злобу, а через невігластво те чинив, то таке й прощене буває легко. Через це втретє святі мощі на згадане місце припливли, а сам блаженний чудотворець чесним і благоговійним мужам уві сні з'явився, кажучи: "Чому, о правовірні прихильники християнства, мене, християнина, який у Христа доброчесно вірив, не приймаєте? Може, через незнання імені мого, то, коли хочете це знати, я звуся Яковом, наступник тезоімеництву Якова, брата Божого". Ці слова почувши від блаженних вуст преподобного у видінні, коли зі сну прокинулися, були зворушені і всім іншим людям повідомили, аби на місце, куди святі мощі Якова дерзновенно відтягали, спішно йшли із численним людом, старатливо шукаючи. А коли знайшли, звеселилися і благоговійно з води на край берега винесли, і в тій-таки раці чесно поклали, й раку обгородили, й додому відійшли. Преблагий же Бог, прославляючи свого угодника, дав святим мощам його дивні чудеса творити, всілякі недуги зціляти. Люди, побачивши це, велику подяку воздали Богові, що такого безкоштовного лікаря їм послав, і прославляли преподобного чудотворця, який усіляку неміч зціляв. Захотіли ж його на чесному місці покласти, пішли до преосвященного Феодосія, архієпископа Великого Новгорода, і всі чудеса, які були, достовірно йому оповіли. Він-бо усе почуте відтак звістив писанням першопрестольному всієї Росії митрополиту Макарію і, добру пораду від нього невдовзі прийнявши, обережно розпитав про чудеса святого в тих, що дістали зцілення від недугів своїх. І побачив все істинним та правдивим, послав Константина, ігумена монастиря Різдва Пресвятої Богородиці, із єреями та дияконами в село Боровицьке і чесно переніс чесні й чудотворні мощі святого праведного Якова до нової церкви Зшестя Святого і животворного Духа і біля південних воріт церковних, у літо від створення світу 7053 [1545], місяця жовтня, в 23-й день, досточесно поклав, і в той-таки день узаконено святкування блаженному чудотворцю щорічну пам'ять на славу у святих славленому Христу Богу навіки. Амінь.