Про свято

У свято Стрітення Господнього Церква згадує важливу подію земного життя Господа нашого Ісуса Христа. На 40-й день після народження Богомладенця принесли до Єрусалимського храму, який був центром релігійного життя боговибраного народу. За Моїсеєвим законом жінці, яка народила младенця чоловічої статі, напротязі 40 днів було заборонено входити до храму Божого. Після цього терміну мати приходила до храму з младенцем, щоб принести Господу подячну і очищувальну жертву. Пресвята Діва Марія не мала потреби в очищенні, бо без гріха народила Джерело чистоти і святості, але через глибоке смирення Вона підкорилася закону.

У храмі знаходився праведний старець Симеон, який багато років тому перекладав Старий завіт з єврейської мови на грецьку. І засумнівався в пророчих словах, що Христос народиться не від жони, а від Діви. За цей cумнів, – з'явився ангел і прорік йому одкровення, що він не помре, доки не побачить звершення пророцтва. За переказами, на момент зустрічі Симеону було близько 300 років. Коли Симеон побачив у храмі Марію з немовлям, він підійшов, взяв Ісуса на руки і дякував Господу за те, що здійснилося це чудо, і він може нарешті померти спокійно.

Коли Богоприїмець Симеон узяв Богомладенця на руки, і благословивши Бога, то прорік пророцтво про Спасителя світу : Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїлю (Лк. 2, 29-32). Слова, які вимовив Симеон при зустрічі, стали частиною богослужіння. Пресвятій Діві праведний Симеон сказав: ось Цей лежить на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, –  і Тобі Самій меч пройде душу, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець (Лк. 2, 35).

У храмі була також 84-річна вдова Анна пророчиця, дочка Фануїлова, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи Богові день і ніч. І вона у той  час, підійшовши, славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав визволення в Єрусалимі (Лк. 2, 37-38).

До Різдва Христового усі праведні чоловіки і дружини жили вірою в Прийдешнього Месію Спасителя світу і чекали Його пришестя. Останні праведники Старого Завіту, який відходив, праведний Симеон і Анна пророчиця удостоїлися зустріти в храмі Того, Хто приніс  Новий Завіт, і в особі Якого вже зустрілися Божество і людство.

Слов'янське слово «стрітення» перекладається на сучасну мову як «зустріч» - зустріч людства в особі старця Симеона з Богом. А в переносному сенсі - зустрілися два Завіти, і Старий остаточно поступився місцем Новому... 

«В лице Симеона весь Ветхий Завет, неискупленное человечество, с миром отходит в вечность, уступая место христианству...» - писав єпископ Феофан Затворник.

Історія встановлення свята: Свято Стрітення відоме на сході з IV століття, а на заході - з V століття при папі Геласії(494 р.).

У 528 році, за імператора Юстиніана(527-565), Антіохію спіткало лихо - землетрус, від якого загинуло багато народу. За цим нещастям послідувало інше. У 544 році з'явилася морова виразка, через яку щодня помирало по декілька тисяч чоловік. У ці дні всенародного лиха одному з благочестивих християн було відкрито, щоб святкування Стрітення Господнього звершувалося більш урочистіше.

Коли на Стрітення Господнє було здійснено Всенічне бдіння і хресний хід, лиха у Візантії припинилися. У вдячність Богу, Церква в 544 році встановила святкувати Стрітення Господнього урочистіше.

Це велике дванадесяте свято прикрасили своїми творами багато церковних піснетворців: в VII столітті - святитель Андрій, архиєпископ Критський, і в VIII столітті - святитель Косьма, єпископ Маюмський, преподобний Іоан Дамаскин, святитель Герман, Патріарх Константинопольський, в IX столітті - святитель Йосип Студит, архиєпископ Солунський.

З подією Стрітення Господнього пов'язана ікона Пресвятої Богородиці, що іменується Пом'якшення злих сердець, або Симеонове проречення, яку необхідно відрізняти від ікони Семистрільна, ікона Симеонове проречення символізує виконання пророцтва праведного старця Симеона : Тобі Самій меч пройде душу(Лк. 2, 35).